あのときの王子くん / Маленькi прынц — czytaj online. Strona 3

Japońsko-białoruska dwujęzyczna książka

アントワーヌ・ド・サン=テグジュペリ

あのときの王子くん

Антуан дэ Сэнт-Экзюпэры

Маленькi прынц

この王子くん、すっかりごりっぷくだ。

Маленькi прынц нават збялеў ад гневу.

「100まん年まえから、花はトゲをもってる。100まん年まえから、ヒツジはそんな花でも食べてしまう。だったらどうして、それをちゃんとわかろうとしちゃいけないわけ? なんで、ものすごくがんばってまで、そのなんのやくにも立たないトゲを、じぶんのものにしたのかって。ヒツジと花のけんかは、だいじじゃないの? ふとった赤いおじさんのたし算のほうがちゃんとしてて、だいじだっていうの?

— Мiльёны гадоў у кветак растуць калючкi. I мiльёны гадоў баранчыкi ўсё-такi ядуць кветкi. I гэта не сур’ёзна — знайсцi адказ, зразумець, навошта кветкi гэтак сiляцца выпусцiць калючкi, калi ад гэтых калючак нiякага толку? Гэта не важна — вайна баранчыкаў i кветак? Гэта не сур’ёзней i не важней вылiчэнняў надзьмутага пунсовага Пана?

たったひとつしかない花、ぼくの星のほかにはどこにもない、ぼくだけの花が、ぼくにはあって、それに、ちいさなヒツジが1ぴきいるだけで、花を食べつくしちゃうこともあるって、しかも、じぶんのしてることもわからずに、あさ、ふっとやっちゃうことがあるってわかってたとしても、それでもそれが、だいじじゃないっていうの?」

I калi я ведаю адзiную ў свеце кветку, якая iснуе толькi на маёй планеце, а нейкi баранчык як-небудзь наранку, бяздумна, у iмгненне вока можа загубiць яе — гэта зусiм не важна?

その子はまっ赤になって、しゃべりつづける。

Ён пачырванеў, але гаварыў далей:

「だれかが、200まんの星のなかにもふたつとない、どれかいちりんの花をすきになったんなら、そのひとはきっと、星空をながめるだけでしあわせになれる。『あのどこかに、ぼくの花がある……』っておもえるから。でも、もしこのヒツジが、あの花を食べたら、そのひとにとっては、まるで、星ぜんぶが、いきなりなくなったみたいなんだ! だから、それはだいじじゃないっていうの、ねえ!」

— Калi любiш кветку — адзiную, якой больш няма нi на адной з мiльёнаў i мiльёнаў зорак, гэтага дастаткова: глядзiш на неба i адчуваеш сябе шчаслiвым… I думаеш: «Недзе там жыве мая кветка…» А калi баранчык з’есць кветку, то гэта будзе тое самае, як бы раптоўна згаслi ўсе зоркi! I гэта, па-твойму, зусiм не важна?

その子は、もうなにもいえなかった。いきなり、わあっとなきだした。夜がおちて、ぼくはどうぐを手ばなした。なんだか、どうでもよくなった。エンジンのことも、ネジのことも、のどのかわきも、死ぬことさえも。ひとつの星、ひとつのわくせい、ぼくのいばしょ――このちきゅうの上に、ひとりの気ままな王子くんが、いじらしく立っている。ぼくはその子をだきしめ、ゆっくりとあやした。その子にいった。

Нечаканае рыданне абарвала яго словы. На пустыню ўжо апусцiўся вечар. Я адкiнуў свае iнструменты. Якiмi недарэчнымi выглядалi цяпер i малаток, i вiнт, i смага, i сама смерць!.. На адной з зорак, на адной з планет, на маёй Зямлi горка плакаў Маленькi прынц, i яго трэба было суцешыць. Я ўзяў яго на рукi i пачаў калыхаць. Я казаў яму:

「きみのすきな花は、なにもあぶなくなんかない……ヒツジにくちわをかいてあげる、きみのヒツジに……花をまもるものもかいてあげる……あと……」

«Кветцы, якую ты любiш, нiчога не пагражае… Я намалюю твайму баранчыку аброцьку… Я намалюю агароджу для тваёй кветкi… Я…»

どういっていいのか、ぼくにはよくわからなかった。じぶんは、なんてぶきようなんだろうとおもった。どうやったら、この子と心がかようのか、ぼくにはわからない……すごくふしぎなところだ、なみだのくにって。

Я не надта ведаў, што казаць, i адчуваў сябе дужа няёмка. Я не ведаў, як дайсцi да яго сэрца, чым крануць яго… Краiна слёз такая таемная…

РАЗДЗЕЛ VIII

ほどなくして、その花のことがどんどんわかっていった。それまでも、王子くんの星には、とてもつつましい花があった。花びらがひとまわりするだけの、ちっともばしょをとらない花だ。あさ、気がつくと草のなかから生えていて、夜にはなくなっている。

Неўзабаве я ўжо добра ведаў, што гэта за кветка. На планеце Маленькага прынца адвеку раслi звычайныя, сцiплыя краскi ў адзiн венчык пялёсткаў, якiя амаль не займалi месца i нiкому не замiналi. Уранку яны ўсходзiлi ў траве, увечары прападалi.

でも、あの子のいった花はそれじゃなくて、ある日、どこからかタネがはこばれてきて、めを出したんだ。王子くんはまぢかで、そのちいさなめを見つめた。いままで見てきた花のめとは、ぜんぜんちがっていた。またべつのバオバブかもしれなかった。

Але аднойчы з насенiнкi, занесенай невядома адкуль, паказаўся парастак, зусiм не падобны на iншыя былiнкi. Маленькi прынц вельмi сачыў за iм. А раптам гэта якая-небудзь новая разнавiднасць баабабу?!

でも、くきはすぐのびるのをやめて、花になるじゅんびをはじめた。王子くんは、大きなつぼみがつくのを目のあたりにして、花がひらくときはどんなにすごいんだろうと、わくわくした。けれど、その花はみどり色のへやに入ったまま、なかなかおめかしをやめなかった。

Але кусцiк хутка перастаў расцi i пачаў рыхтаваць кветку. Маленькi прынц, якi ўбачыў вялiкi бутон, адчуваў, што ў iм нейкi цуд, але кветка ўсё прыхарошвалася i прыхарошвалася ў прытулку сваёй зялёнай святлiцы.

どんな色がいいか、じっくりとえらび、ちまちまとふくをきて、花びらをひとつひとつととのえていく。ひなげしみたいに、しわくちゃのまま出たくなかった。きらきらとかがやくくらい、きれいになるまで、花をひらきたくなかった。そうなんだ、その花はとってもおしゃれさんなんだ!

Яна няспешна апраналася, адзiн за адным прымервала пялёсткi. Яна нё хацела з’яўляцца на свет ускудлачанай, як нейкi там мак-самасейка. Ёй хацелася паказацца ў поўным бляску свайго хараства. Гэта была страшэнная какетка!

だから、かくれたまま、なん日もなん日も、みじたくをつづけた。ようやく、あるあさ、ちょうどお日さまがのぼるころ、ぱっと花がひらいた。

Дзень за днём яна рыхтавалася да выхаду ў свет. I вось аднойчы ранiцай, якраз на ўзыходзе сонца, бутон раскрыўся.

あまりに気をくばりすぎたからか、その花はあくびをした。

I кветка, якая столькi сiлы выклала, рыхтуючыся да гэтай хвiлiны, з позяхам вымавiла:

「ふわあ。目がさめたばかりなの……ごめんなさいね……まだ、かみがくしゃくしゃ……」

— Ах! Ледзьве прачнулася… Прашу прабачэння… Я яшчэ такая ўскудлачаная…

そのとき、王子くんの口から、おもわずことばがついてでた。

Маленькi прынц не змог стрымаць свайго захаплення:

「き、きれいだ!」

— Якая вы прыгожая!

「そうね。」と花はなにげなくいった。「お日さまといっしょにさいたもの……」

— А што, праўда? — мякка падхапiла кветка. — Я нарадзiлася разам з сонцам…

この花、あまりつつましくもないけど、心がゆさぶられる……と王子くんはおもった。

Маленькi прынц яшчэ тады падумаў, што кветка не дужа сцiплая, але яна была такая чароўная!

そこへすぐ、花のことば。「あさのおしょくじのじかんじゃなくて。このままあたしはほうっておかれるの?」

— Калi не памыляюся, якраз час снедаць, — хутка дадала яна. — Будзьце ласкавы, паклапацiцеся пра мяне…

王子くんは、もうしわけなくなって、つめたい水のはいったじょうろをとってきて、花に水をやった。

Збянтэжаны Маленькi прынц схапiў лейку з крынiчнай вадой i палiў кветку.

こんなちょうしで、ちょっとうたぐりぶかく、みえっぱりだったから、その花はすぐに、その子をこまらせるようになった。たとえばある日、花はこの王子くんに、よっつのトゲを見せて、こういった。

Неўзабаве яна лiтаральна замучыла яго сваёй трошкi крыўдлiвай пыхлiвасцю. Аднойчы, да прыкладу, у размове пра свае чатыры калючкi, яна сказала Маленькаму прынцу:

「ツメをたてたトラが来たって、へいき。」

— Сюды могуць прыйсцi тыгры, i ў iх такiя кiпцюры!

「トラなんて、ぼくの星にはいないよ。」と王子くんはいいかえした。「それに、トラは草なんて食べない。」

— На маёй планеце няма тыграў, — сказаў Маленькi прынц, — ды тыгры i не ядуць травы.

「あたし、草じゃないんだけど。」と花はなにげなくいった。

— Я не трава, — мякка запярэчыла кветка.

「ごめんなさい……」

— Прашу прабачэння…

「トラなんてこわくないの、ただ、風にあたるのは大っきらい。ついたてでもないのかしら?」

— Мяне нiколечкi не палохаюць тыгры, але я страшэнна баюся скразнякоў. У вас часам не знойдзецца парасона?

『風にあたるのがきらいって……やれやれ、こまった花だ。』と王子くんはおもった。『この花、とってもきむずかしいなあ……』

«Раслiна, а баiцца скразнякоў… Як дзiўна… — падумаў Маленькi прынц. Якi складаны характар у гэтай кветкi…»

「夜には、ガラスのおおいをかけてちょうだい。あなたのおうち、すっごくさむい。いごこちわるい。あたしのもといたところは……」

— Нанач мяне трэба накрываць шкляным каўпаком. Тут так холадна, няўтульна. Там, адкуль я прыйшла…

と、ここで花は話をやめた。花はタネのかたちでやってきた。ほかのところなんて、わかるわけなかった。ついむじゃきにウソをいってしまいそうになったので、はずかしくなったけど、花はえへんえへんとせきをして、王子くんのせいにしようとした。

Але яна змоўкла. Яна прыйшла насенiнкай i нiчога не магла ведаць пра iншы свет. Прысаромленая, што так вiдавочна хацела зманiць, ды не выйшла, яна разы два-тры кашлянула, каб Маленькi прынц адчуў, як ён вiнаваты перад ёю.

「ついたては……?」

— То як з парасонам?..

「とりにいこうとしたら、きみがしゃべったんじゃないか!」

— Я хацеў iсцi па яго, але ж вы гаварылi са мной!

また花は、わざとらしくえへんとやった。その子におしつけるのは、うしろめたかったけど。

Яна зноў знарок закашляла, каб дадаць яму пакуты.

これだから、王子くんは、まっすぐ花をあいしていたけど、すぐしんじられなくなった。たいしたことのないことばも、ちゃんとうけとめたから、すごくつらくなっていった。

I Маленькi прынц, хоць i вельмi палюбiў кветку, хутка перастаў верыць ёй. Ён усур’ёз прымаў яе пустаслоўе i адчуваў сябе вельмi няшчасным…

「きいちゃいけなかった。」って、あるとき、その子はぼくにいった。「花はきくものじゃなくて、ながめて、においをかぐものだったんだ。ぼくの花は、ぼくの星を、いいにおいにした。でも、それをたのしめばいいって、わかんなかった。ツメのはなしにしても、ひどくいらいらしたけど、気もちをわかってあげなくちゃいけなかったんだ。」

— Дарэмна я слухаў яе, — неяк прызнаўся ён мне, — нiколi не варта слухаць, што кажуць кветкi. Трэба толькi любавацца iмi ды дыхаць iх водарам. Ад маёй красунi па ўсёй планеце iшоў цудоўны пах, але я не ўмеў яму радавацца. Трэба было замiлавацца гэтай байкай пра калючкi, а яна так засмуцiла мяне…

まだまだはなしはつづいた。

Маленькi прынц замаўчаў, потым дадаў:

「そのときは、わかんなかった! ことばよりも、してくれたことを、見なくちゃいけなかった。あの子は、いいにおいをさせて、ぼくをはれやかにしてくれた。ぼくはぜったいに、にげちゃいけなかった! へたなけいさんのうらにも、やさしさがあったのに。あの花は、あまのじゃくなだけなんだ! でもぼくはわかすぎたから、あいすることってなんなのか、わかんなかった。」

— Нiчога я тады не разумеў! Трэба было судзiць яе па ўчынках, а не па словах. Яна была мне як гаючыя лекi, як святло. Не трэба было мне ўцякаць! Я павiнен быў разгледзець яе пяшчотнае сэрца за гэтымi няўдалымi хiтрыкамi. Кветкi такiя супярэчлiвыя! Але я быў надта юны, каб умець любiць.

РАЗДЗЕЛ IХ

星から出るのに、その子はわたり鳥をつかったんだとおもう。出る日のあさ、じぶんの星のかたづけをした。火のついた火山のススを、ていねいにはらった。そこにはふたつ火のついた火山があって、あさごはんをあたためるのにちょうどよかった。

Як я зразумеў, Маленькi прынц вырашыў вандраваць з пералётнымi птушкамi. Наранку ў дзень ад’езду ён, як нiколi старанна, прыбраў сваю планету. Клапатлiва прачысцiў дзейныя вулканы. У яго было два дзейныя вулканы. На iх вельмi ёмка разаграваць сняданкi.

それと火のきえた火山もひとつあったんだけど、その子がいうには「まんがいち!」のために、その火のきえた火山もおなじようにススをはらった。しっかりススをはらえば、火山の火も、どかんとならずに、ちろちろとながつづきする。どかんといっても、えんとつから火が出たくらいの火なんだけど。

Быў у яго i адзiн патухлы вулкан. Але, як ён казаў: «Да прыгоды не тры годы!» I ён прачысцiў i гэты. Калi вулканы добра прачышчаны, яны гараць цiха i раўнамерна, без вывяржэнняў. Вулканiчныя вывяржэннi — гэта як полымя ў печы.

もちろん、ぼくらのせかいでは、ぼくらはあんまりちっぽけなので、火山のススはらいなんてできない。だから、ぼくらにとって火山ってのはずいぶんやっかいなことをする。

Канечне, мы занадта малыя, каб чысцiць свае зямныя вулканы. З гэтай прычыны яны i прыносяць нам безлiч непрыемнасцей.

それから、この王子くんはちょっとさみしそうに、バオバブのめをひっこぬいた。これがさいご、もうぜったいにかえってこないんだ、って。こういう、まいにちきめてやってたことが、このあさには、ずっとずっといとおしくおもえた。

Маленькi прынц задуменна павырываў апошнiя сцяблiнкi баабабу. Ён думаў, што ўжо нiколi болей не вернецца сюды. Усе гэтыя будзённыя клопаты здалiся яму ў той ранак надзвычай прыемнымi.

さいごにもういちどだけ、花に水をやって、ガラスのおおいをかぶせようとしたとき、その子はふいになきたくなってきた。

I калi ён апошнi раз палiў кветку i намерыўся закрыць яе каўпаком, ледзь не заплакаў.

「さよなら。」って、その子は花にいった。

— Бывай, — сказаў ён кветцы.

でも花はなにもかえさなかった。

Але тая маўчала.

「さよなら。」って、もういちどいった。

— Бывай, — паўтарыў ён.

花はえへんとやったけど、びょうきのせいではなかった。

Кветка закашляла. Але не ад прастуды.

「あたし、バカね。」と、なんとか花がいった。「ゆるしてね。おしあわせに。」

— Я была дурнiца, — прамовiла яна нарэшце, — Прабач мне… Пастарайся быць шчаслiвым.

つっかかってこなかったので、その子はびっくりした。ガラスのおおいをもったまま、おろおろと、そのばに立ちつくした。どうしておだやかでやさしいのか、わからなかった。

I нiводнага папроку… Здзiўлены Маленькi прынц разгублена стаяў над ёю са шкляным каўпаком у руцэ. Ён не разумеў гэтай спакойнай пяшчоты.

「ううん、すきなの。」と花はいった。「きみがそのことわかんないのは、あたしのせい。どうでもいいか。でも、きみもあたしとおなじで、バカ。おしあわせに。……おおいはそのままにしといて。もう、それだけでいい。」

— Так, я люблю цябе, — сказала яму кветка. — Сама вiнавата, што ты не ведаў пра гэта. Цяпер гэта ўжо не мае нiякага значэння. Але i ты быў такi ж неразумны, як я. Пастарайся быць шчаслiвым… I кiнь ты гэты каўпак! Мне ён больш не патрэбен.

「でも風が……」

— Але ж вецер…

「そんなにひどいびょうきじゃないの……夜、ひんやりした空気にあたれば、よくなるとおもう。あたし、花だから。」

— Не гэткая ўжо я i далiкатная… Свежае начное паветра карысна мне. Я ж кветка.

「でも虫は……」

— Але ж звяры…

「毛虫の1ぴきや2ひき、がまんしなくちゃ。チョウチョとなかよくなるんだから。すごくきれいなんだってね。そうでもしないと、ここにはだれも来ないし。とおくだしね、きみは。大きな虫でもこわくない。あたしには、ツメがあるから。」

— Нiчога страшнага, калi з’явяцца тут два-тры вусенi, калi хочаш пазнаёмiцца з матылькамi. Здаецца, яны вельмi прыгожыя. А то хто ж наведае мяне? Ты будзеш далёка. Што ж да вялiкiх звяроў, то я нiчога не баюся. У мяне таксама ёсць кiпцюры.

花は、むじゃきによっつのトゲを見せた。それからこういった。

Яна наiўна паказала чатыры калючкi.

「そんなぐずぐずしないで、いらいらしちゃう。行くってきめたんなら、ほら!」

— Толькi не марудзь, гэта нясцерпна! — дадала яна. — Вырашыў пайсцi адсюль — дык iдзi!

なぜなら、花はじぶんのなきがおを見られなくなかったんだ。花ってよわみを見せたくないものだから……。

Яна не хацела, каб ён бачыў яе слёзы. Такая ўжо гордая кветка…

10

РАЗДЗЕЛ Х

その子は、しょうわくせい325、326、327、328、329や330のあたりまでやってきた。知らないこと、やるべきことを見つけに、とりあえずよってみることにした。

Блiжэй усяго да планеты Маленькага прынца былi астэроiды 325, 326, 327, 328, 329 i 330. Вось ён i вырашыў для пачатку наведаць iх: трэба ж знайсцi сабе хоць якi занятак ды навучыцца чаму-небудзь.

さいしょのところは、王さまのすまいだった。王さまは、まっ赤なおりものとアーミンの白い毛がわをまとって、あっさりながらもでんとしたイスにこしかけていた。

На першай планеце жыў кароль. Увесь у пурпуры i гарнастаях, ён сядзеў на простым, але дужа велiчным троне.

「なんと! けらいだ。」と、王子くんを見るなり王さまは大ごえをあげた。

— Ага! Вось i падданы! — усклiкнуў задаволены кароль, як толькi заўважыў Маленькага прынца.

王子くんはふしぎにおもった。
「どうして、ぼくのことをそうおもうんだろう、はじめてあったのに!」

«Як ён можа ведаць, хто я такi, калi нiколi не бачыў мяне?!» — падумаў Маленькi прынц.

王さまにかかれば、せかいはとてもあっさりしたものになる。だれもかれもみんな、けらい。その子は知らなかったんだ。

Ён не ведаў, што для каралёў свет надта спрошчаны. Усе людзi для iх падданыя.

「ちこうよれ、よう見たい。」王さまは、やっとだれかに王さまらしくできると、うれしくてたまらなかった。

— Падыдзi блiжэй, я хачу лепей разглядзець цябе, — загадаў яму кароль, страшэнна горды, што ён можа быць некаму каралём.

王子くんは、どこかにすわろうと、まわりを見た。でも、星は大きな毛がわのすそで、どこもいっぱいだった。その子はしかたなく立ちっぱなし、しかもへとへとだったから、あくびが出た。

Маленькi прынц пашукаў вачыма, дзе б прысесцi, але ўся планета хавалася пад велiкапышнай каралеўскай мантыяй. Давялося стаяць, але ён быў моцна стомлены i пазяхнуў.

「王のまえであくびとは、さほうがなっとらん。」と王さまはいった。「だめであるぞ。」

— Непрыстойна пазяхаць у прысутнасцi караля, — заўважыў яму манарх. — Я забараняю табе гэта.

「がまんなんてできないよ。」と王子くんはめいわくそうにへんじをした。「長たびで、ねてないんだ。」

— Нiяк не мог утрымацца, — адказаў збянтэжаны Маленькi прынц. — Я з доўгай дарогi, не выспаўся…

「ならば、あくびをせよ。ひとのあくびを見るのも、ずいぶんごぶさたであるな、あくびとはこれはそそられる。さあ! またあくびせよ、いうことをきけ。」

— У такiм разе, — злiтаваўся кароль, — загадваю табе пазяхаць! Гадамi не бачу, каб хто пазяхаў. Мне гэта нават цiкава. Ну, пазяхнi яшчэ раз. Гэта загад.

「そんなせまられても……むりだよ……」と王子くんは、かおをまっ赤にした。

— Прабачце… Не магу больш… — вымавiў Маленькi прынц i залiўся чырванню.

「むむむ! では……こうだ、あるときはあくびをせよ、またあるときは……」

— Гм! Гм! — кашлянуў кароль. — У такiм разе, я… я загадваю табе то пазяхаць, то…

王さまはちょっとつまって、ごきげんななめ。

Ён заблытаўся i, здаецца, нават трошкi зазлаваў.

なぜなら王さまは、なんでもじぶんのおもいどおりにしたくて、そこからはずれるものは、ゆるせなかった。いわゆる〈ぜったいの王さま〉ってやつ。でも根はやさしかったので、ものわかりのいいことしか、いいつけなかった。

Бо каралю ж сама важнае — каб яму безагаворачна падпарадкоўвалiся. Ён не цярпеў непаслушэнства. Гэта быў абсалютны манарх. Але ён быў вельмi добры, таму i аддаваў толькi разумныя загады.

王さまにはこんな口ぐせがある。「いいつけるにしても、しょうぐんに海鳥になれといって、しょうぐんがいうことをきかなかったら、それはしょうぐんのせいではなく、こちらがわるい。」

«Калi б я загадаў, — сцiпла тлумачыў ён, — калi б я загадаў якому-небудзь генералу перакiнуцца ў марскую птушку i калi б генерал не паслухаўся, вiнаваты быў бы не генерал. Вiнаваты быў бы я».

「すわっていい?」と、王子くんは気まずそうにいった。

— Можна мне сесцi? — нясмела запытаў дазволу Маленькi прынц.

「すわるであるぞ。」王さまは毛がわのすそをおごそかにひいて、いいつけた。

— Я загадваю табе сесцi, — адказаў кароль i велiчным рухам падабраў палу сваёй мантыi.

でも、王子くんにはよくわからないことがあった。この星はごくごくちーっちゃい。王さまはいったい、なにをおさめてるんだろうか。

Але Маленькi прынц не пераставаў дзiвавацца. Планета была зусiм невялiчкая. Над чым жа пануе гэты кароль?

「へいか……すいませんが、しつもんが……」

— Пане, — сказаў ён, — дазвольце запытацца ў вас…

「しつもんをせよ。」と王さまはあわてていった。

— Загадваю: пытайся! — паспешна сказаў кароль.

「へいかは、なにをおさめてるんですか?」

— Пане… над чым вы пануеце?

「すべてである。」と王さまはあたりまえのようにこたえた。

— Над усiм, — з невымоўнай прастатою адказаў кароль.

「すべて?」

— Як — «над усiм»?

王さまはそっとゆびを出して、じぶんの星と、ほかのわくせいとか星とか、みんなをさした。

Кароль сцiплым рухам абвёў сваю планету, паказаў на iншыя планеты i зоркi.

「それが、すべて?」と王子くんはいった。

— Над усiм гэтым? — моцна ўразiўся Маленькi прынц.

「それがすべてである……」と王さまはこたえた。

— Над усiм гэтым, — пацвердзiў кароль.

なぜなら〈ぜったいの王さま〉であるだけでなく、〈うちゅうの王さま〉でもあったからだ。

Бо гэта быў не проста абсалютны, а ўсеадзiны, нiчым не абмежаваны манарх.

「なら、星はみんな、いうとおりになるの?」

— I зоркi слухаюцца вас?

「むろん。」と王さまはいった。「たちまち、いうとおりになる。それをやぶるものは、ゆるさん。」

— А як жа? — адказаў кароль. — Iменна слухаюцца. Я цярпець не магу непаслушэнства.

あまりにすごい力なので、王子くんはびっくりした。じぶんにもしそれだけの力があれば、44回といわず、72回、いや100回でも、いやいや200回でも、夕ぐれがたった1日のあいだに見られるんじゃないか、しかもイスもうごかさずに!

Такая ўсемагутнасць прывяла ў захапленне Маленькага прынца. От, калi б у яго была такая ўлада! Тады ён змог бы любавацца не толькi сарака чатырма, а сямiдзесяццю двума цi нават сотняй або двумастамi захадамi сонца ў адзiн дзень. I нiколi не перастаўляў бы свайго крэсла!

そう、かんがえたとき、ちょっとせつなくなった。そういえば、じぶんのちいさな星をすててきたんだって。だから、おもいきって王さまにおねがいをしてみた。

Успамiн пра сваю пакiнутую планету напоўнiў сумам сэрца Маленькага прынца, i ён асмелiўся звярнуцца да караля з просьбай:

「夕ぐれが見たいんです……どうかおねがいします……夕ぐれろって、いってください……」

— Я хацеў бы ўбачыць захад сонца… Зрабiце такую ласку… Загадайце сонцу заходзiць…