Japońsko-białoruska dwujęzyczna książka
大久保ゆう訳。
Пераклала Нiна Мацяш
レオン・ウェルトに
ЛЕОНУ ВЕРТУ
子どものみなさん、ゆるしてください。ぼくはこの本をひとりのおとなのひとにささげます。でもちゃんとしたわけがあるのです。そのおとなのひとは、ぼくのせかいでいちばんの友だちなんです。それにそのひとはなんでもわかるひとで、子どもの本もわかります。しかも、そのひとはいまフランスにいて、さむいなか、おなかをへらしてくるしんでいます。心のささえがいるのです。
Шчыра перапрашаю дзяцей за тое, што я прысвяцiў гэтую кнiжку даросламу. Скажу ў апраўданне: гэты дарослы — мой сама лепшы сябар. I яшчэ: ён разумее ўсе на свеце, нават дзiцячыя кнiгi. I нарэшце: ён жыве ў Францыi, дзе цяпер i голадна, i холадна. I яму вельмi патрэбна суцяшэнне.
まだいいわけがほしいのなら、このひともまえは子どもだったので、ぼくはその子どもにこの本をささげることにします。おとなはだれでも、もとは子どもですよね。(みんな、そのことをわすれますけど。)じゃあ、ささげるひとをこう書きなおしましょう。
Калi ж ўсё гэта не апраўдвае мяне, я прысвячу сваю кнiжку, таму хлопчыку, якiм некалi быў мой дарослы сябар. Усе ж дарослыя былi спачатку дзецьмi. Праўда, мала хто з iх памятае пра гэта… То я выпраўляю сваё прысвячэнне:
(かわいい少年だったころの)
レオン・ウェルトに
ЛЕОНУ ВЕРТУ, калi ён быў маленькiм
1
РАЗДЗЕЛ ПЕРШЫ
ぼくが6つのとき、よんだ本にすばらしい絵があった。『ぜんぶほんとのはなし』という名まえの、しぜんのままの森について書かれた本で、そこに、ボアという大きなヘビがケモノをまるのみしようとするところがえがかれていたんだ。だいたいこういう絵だった。
Мне было шэсць гадоў, калi ў кнiзе пра джунглi, якая называлася «Непрыдуманыя гiсторыi», я ўбачыў аднойчы дзiвосны малюнак. Змяя — страшэнны ўдаў — глытала драпежнага звера.
「ボアというヘビは、えものをかまずにまるのみします。そのあとはじっとおやすみして、6か月かけて、おなかのなかでとかします。」と本には書かれていた。
У кнiзе гаварылася: «Удавы глытаюць сваю ахвяру цалкам, не жуюць. Пасля гэтага яны ўжо не могуць варухнуцца i цэлых паўгода спяць, пакуль не перавараць ежу».
そこでぼくは、ジャングルではこんなこともおこるんじゃないか、とわくわくして、いろいろかんがえてみた。それから色えんぴつで、じぶんなりの絵をはじめてかいてやった。さくひんばんごう1。それはこんなかんじ。
Я шмат разважаў пра поўнае прыгод жыццё ў джунглях i таксама намаляваў тое-сёе каляровым алоўкам. Гэта быў мой малюнак No 1.
ぼくはこのけっさくをおとなのひとに見せて、こわいでしょ、ときいてまわった。
Я паказаў свой шэдэўр дарослым i пацiкавiўся, цi не страшна iм, калi яны глядзяць на мой малюнак.
でもみんな、「どうして、ぼうしがこわいの?」っていうんだ。
— А чаму капялюш павiнен наводзiць страх? — здзiвiлiся яны.
この絵は、ぼうしなんかじゃなかった。ボアがゾウをおなかのなかでとかしている絵だった。だから、ぼくはボアのなかみをかいて、おとなのひとにもうまくわかるようにした。あのひとたちは、いつもはっきりしてないとだめなんだ。さくひんばんごう2はこんなかんじ。
На маiм малюнку быў зусiм не капялюш. На маiм малюнку быў удаў, якi праглынуў слана. Тады я намаляваў удава знутры, каб дарослым было больш зразумела. Але iм ўсё роўна спатрэбiлiся тлумачэннi.
おとなのひとは、ボアの絵なんてなかが見えても見えなくてもどうでもいい、とにかく、ちりやれきし、さんすうやこくごのべんきょうをしなさいと、ぼくにいいつけた。というわけで、ぼくは6さいで絵かきになるゆめをあきらめた。
Дарослыя параiлi мне не маляваць удаваў нi звонку, нi знутры, а лепей больш цiкавiцца геаграфiяй, гiсторыяй, арыфметыкай i правапiсам. Вось так, у шэсць гадоў, мяне пераканалi адмовiцца ад блiскучай кар’еры мастака.
さくひんばんごう1と2がだめだったから、めげてしまったんだ。おとなのひとはじぶんではまったくなんにもわからないから、子どもはくたびれてしまう。いつもいつもはっきりさせなきゃいけなくて。
Я быў збiты з панталыку няўдачай з малюнкамi. Дарослыя нiколi i нiчога не могуць зразумець самi, а дзецям надта ж утомна вечна тлумачыць iм, што да чаго.
それでぼくはしぶしぶべつのしごとにきめて、ひこうきのそうじゅうをおぼえた。せかいじゅうをちょっととびまわった。ちりをべんきょうして、ほんとやくに立った。
Такiм чынам, мне трэба было выбраць якую-нубудзь iншую прафесiю, i я пайшоў у лётчыкi. Дзе мне толькi не давялося быць! I геаграфiя сапраўды спатрэбiлася мне.
ひとめで中国なのかアリゾナなのかがわかるから、夜なかにとんでまよっても、かなりたすかるってもんだ。
Я мог з першага погляду адрознiць Кiтай ад Арызоны. Гэта вельмi карысна, калi часам заблудзiшся ўночы.
こうしてぼくは生きてきて、ちゃんとしたひとたちともおおぜいであってきた。おとなのひとのなかでくらしてきた。ちかくでも見られた。でもそれでなにかいいことがわかったわけでもなかった。
За сваё жыццё мне давялося сутыкнуцца з многiмi сур’ёзнымi людзьмi. Я многа часу пражыў з дарослымi, быў вельмi блiзка знаёмы з iмi. Не скажу, каб пасля гэтага я стаў лепей думаць пра iх.
すこしかしこそうなひとを見つけると、ぼくはいつも、とっておきのさくひんばんごう1を見せてみることにしていた。ほんとうのことがわかるひとなのか知りたかったから。
Калi я сустракаў каго-небудзь з iх асяроддзя, хто здаваўся мне трошкi разумнейшым, я паказваў яму малюнак No 1, — я збярог яго i заўсёды насiў з сабою. Мне хацелася ведаць, цi сапраўды той чалавек кемлiвы.
でもかえってくるのは、きまって「ぼうしだね。」って。
Але кожны дарослы заўсёды адказваў мне: «Гэта капялюш».
そういうひとには、ボアのことも、しぜんの森のことも、星のこともしゃべらない。むこうに合わせて、トランプやゴルフ、せいじやネクタイのことをしゃべる。するとおとなのひとは、ものごとがはっきりわかっているひととおちかづきになれて、とてもうれしそうだった。
I я ўжо не гаварыў з iм нi пра ўдаваў, нi пра джунглi, нi пра зоркi. Я прыстасоўваўся да яго паняццяў. Гутарыў пра брыдж i гольф, пра палiтыку i гальштукi. I дарослы быў дужа задаволены знаёмствам з такiм разумным чалавекам.
2
РАЗДЗЕЛ II
それまで、ぼくはずっとひとりぼっちだった。だれともうちとけられないまま、6年まえ、ちょっとおかしくなって、サハラさばくに下りた。
Так я жыў у адзiноце, i не было ў мяне анiкога, з кiм бы я мог па-сапраўднаму адвесцi душу. Але аднойчы, шэсць гадоў назад, мне давялося зрабiць вымушаную пасадку ў Сахары.
ぼくのエンジンのなかで、なにかがこわれていた。ぼくには、みてくれるひとも、おきゃくさんもいなかったから、なおすのはむずかしいけど、ぜんぶひとりでなんとかやってみることにした。
Нешта зламалася ў маторы майго самалёта. Са мною не было нi механiка, нi пасажыраў, i трэба было самому ламаць галаву, як выратавацца.
それでぼくのいのちがきまってしまう。のみ水は、たった7日ぶんしかなかった。
Я павiнен быў адрамантаваць матор альбо загiнуць. Маiх запасаў пiтной вады хапiла б ледзьве на тыдзень.
1日めの夜、ぼくはすなの上でねむった。ひとのすむところは、はるかかなただった。海のどまんなか、いかだでさまよっているひとよりも、もっとひとりぼっち。
I вось — мая першая ноч сярод бязмежных пяскоў пустынi, дзе на тысячы мiль наўкол — нiводнага селiшча. Чалавек, якi пасля караблекрушэння ўсё-такi ацалеў дзесьцi на плыце ў бязмежным акiяне, i той быў не такi адзiнокi.
だから、ぼくがびっくりしたのも、みんなわかってくれるとおもう。じつは、あさ日がのぼるころ、ぼくは、ふしぎなかわいいこえでおこされたんだ。
Дык уявiце сабе маё здзiўленне, калi на досвiтку мяне пабудзiў нечы тоненькi галасок:
「ごめんください……ヒツジの絵をかいて!」
— Калi ласка… намалюй мне баранчыка!
「えっ?」
— Га!
「ぼくにヒツジの絵をかいて……」
— Намалюй мне баранчыка…
かみなりにうたれたみたいに、ぼくはとびおきた。目をごしごしこすって、ぱっちりあけた。すると、へんてこりんなおとこの子がひとり、おもいつめたようすで、ぼくのことをじっと見ていた。
Я ўскочыў на ногi, нiбы нада мной грымнуў гром. Працёр вочы. Агледзеўся. I ўбачыў незвычайнага малыша, якi сур’ёзна разглядваў мяне.
あとになって、この子のすがたを、わりとうまく絵にかいてみた。
Яго партрэт я намаляваў пазней.
でもきっとぼくの絵は、ほんもののみりょくにはかなわない。ぼくがわるいんじゃない。六さいのとき、おとなのせいで絵かきのゆめをあきらめちゃったから、それからずっと絵にふれたことがないんだ。なかの見えないボアの絵と、なかの見えるボアの絵があるだけ。
Канечне, на маiм малюнку ён не такi прывабны, як на самой справе. Але гэта не мая вiна. Калi мне было шэсць гадоў, дарослыя пераканалi мяне, што мастака з мяне не атрымаецца, таму я так нiчога i не навучыўся маляваць, акрамя ўдаваў — звонку i знутры.
それはともかく、いきなりひとが出てきて、ぼくは目をまるくした。なにせひとのすむところのはるかかなたにいたんだから。でも、おとこの子はみちをさがしているようには見えなかった。
Я на ўсё вочы глядзеў на гэты прывiд. Не забывайце, што я быў за тысячы мiль ад людскiх селiшчаў. Гэты ж малыш не быў нi разгублены, нi смяротна стомлены, нi смятротна галодны, ён не памiраў нi ад смагi, нi ад страху.
へとへとにも、はらぺこにも、のどがからからにも、びくびくしているようにも見えなかった。ひとのすむところのはるかかなた、さばくのどまんなかで、まい子になっている、そんなかんじはどこにもなかった。
やっとのことで、ぼくはその子にこえをかけた。
Ён нiчым не нагадваў дзiцяцi, якое заблудзiлася ў пустынi, за тысячы мiль ад чалавечага селiшча. Нарэшце мова вярнулася да мяне i я спытаў:
「えっと……ここでなにをしてるの?」
— Але… што ты тут робiш?
すると、その子はちゃんとつたえようと、ゆっくりとくりかえした。
Ён не адказаў на маё пытанне, а толькi зноў цiха-цiха i надзвычай сур’ёзна папрасiў:
「ごめんください……ヒツジの絵をかいて……」
— Калi ласка, намалюй баранчыка…
ものすごくふしぎなのに、だからやってしまうことってある。それでなんだかよくわからないけど、ひとのすむところのはるかかなたで死ぬかもしれないのに、ぼくはポケットから1まいのかみとペンをとりだした。
Калi нешта цябе надта ўражвае, не паслухацца нельга. Якой бы недарэчнасцю нi здавалася мне гэта, але тут, за тысячы мiль ад людскога селiшча, перад смяротнай небяспекай, я дастаў з кiшэнi аркуш паперы i аўтаручку.
でもそういえば、ぼくはちりやれきし、さんすうやこくごぐらいしかならっていないわけなので、ぼくはそのおとこの子に(ちょっとしょんぼりしながら)絵ごころがないんだ、というと、その子はこうこたえた。
Толькi раптам я ўзгадаў, што вывучаў у асноўным геаграфiю, гiсторыю, арыфметыку ды правапiс, i трошкi незадаволена сказаў малышу, што я не ўмею маляваць.
「だいじょうぶ。ぼくにヒツジの絵をかいて。」
— Усё роўна, — адказаў ён. — Намалюй баранчыка.
ヒツジをかいたことがなかったから、やっぱり、ぼくのかけるふたつの絵のうち、ひとつをその子にかいてみせた。なかの見えないボアだった。そのあと、おとこの子のことばをきいて、ぼくはほんとうにびっくりした。
Але я ж нiколi не маляваў баранчыкаў! Я падаў яму адзiн з двух малюнкаў, на якiя быў здольны. Той, на якiм удаў у агульным выглядзе. Як жа быў я ўражаны, калi пачуў адказ малыша:
「ちがうよ! ボアのなかのゾウなんてほしくない。ボアはとってもあぶないし、ゾウなんてでっかくてじゃまだよ。ぼくんち、すごくちいさいんだ。ヒツジがいい。ぼくにヒツジをかいて。」
— Не-не! Я не хачу слана ва ўдаве! Удаў вельмi небяспечны, а слон вельмi грузны. А ў мяне дома ўсё такое невялiчкае. Мне патрэбен баранчык. Намалюй баранчыка.
なので、ぼくはかいた。
I я намаляваў.
それで、その子は絵をじっとみつめた。
Ён паглядзеў на малюнак i сказаў:
「ちがう! これもう、びょうきじゃないの。もういっかい。」
— Не, гэты баранчык вельмi ўжо хворы. Намалюй другога.
ぼくはかいてみた。
Я намаляваў.
ぼうやは、しょうがないなあというふうにわらった。
Мой новы сябар хораша, паблажлiва ўсмiхнуўся:
「見てよ……これ、ヒツジじゃない。オヒツジだ。ツノがあるもん……」
— Ты ж сам бачыш… гэта не баранчык, а баран. З рагамi…
ぼくはまた絵をかきなおした。
Я зноў перарабiў малюнак.
だけど、まえのとおなじで、だめだといわれた。
Але i гэты быў адхiлены, як папярэднiя.
「これ、よぼよぼだよ。ほしいのは長生きするヒツジ。」
— Гэты надта стары. Я хачу такога баранчыка, якi жыў бы доўга-доўга.
もうがまんできなかった。はやくエンジンをばらばらにしていきたかったから、さっとこういう絵をかいた。
Тады, трацячы цярпенне, — мне ж трэба было хутчэй разбiраць матор, — я накрэмзаў.8
ぼくはいってやった。
「ハコ、ね。きみのほしいヒツジはこのなか。」
— Гэта скрынка, — раздражнёна буркнуў я. — А ў ёй сядзiць твой баранчык.
ところがなんと、この絵を見て、ぼくのちいさなしんさいんくんは目をきらきらさせたんだ。
Як жа я быў здзiўлены, калi нечакана мой юны суддзя ўвесь аж засвяцiўся ад радасцi:
「そう、ぼくはこういうのがほしかったんだ! このヒツジ、草いっぱいいるかなあ?」
— Вось гэткага мне i трэба! Як ты думаеш, яму спатрэбiцца шмат травы?
「なんで?」
— А што?
「だって、ぼくんち、すごくちいさいんだもん……」
— У мяне яе мала…
「きっとへいきだよ。あげたのは、すごくちいさなヒツジだから。」
— Напэўна, хопiць. Я даю табе зусiм маленькага баранчыка.
その子は、かおを絵にちかづけた。
「そんなにちいさくないよ……あ! ねむっちゃった……」
Ён схiлiўся над малюнкам.
— Не такi ўжо ён i маленькi… Ты глянь! Заснуў…
ぼくがあのときの王子くんとであったのは、こういうわけなんだ。
Вось так я пазнаёмiўся з Маленькiм прынцам.
3
РАЗДЗЕЛ III
その子がどこから来たのか、なかなかわからなかった。まさに気ままな王子くん、たくさんものをきいてくるわりには、こっちのことにはちっとも耳をかさない。
Не адразу зразумеў я, адкуль ён з’явiўся. Маленькi прынц, якi лiтаральна засыпаў мяне пытаннямi, нiбыта i не чуў маiх.
たまたま口からでたことばから、ちょっとずつ見えてきたんだ。たとえば、ぼくのひこうきをはじめて目にしたとき(ちなみにぼくのひこうきの絵はかかない、ややこしすぎるから)、その子はこうきいてきた。
Толькi з паасобных, выпадкова сказаных слоў мне пакрысе адкрылася яго таямнiца. Так, калi ён упершыню ўбачыў мой самалёт (самалёт я маляваць не буду, гэта надта складаны для мяне малюнак), ён спытаў:
「このおきもの、なに?」
— А гэта што за штука?
「これはおきものじゃない。とぶんだ。ひこうきだよ。ぼくのひこうき。」
— Гэта не штука. Гэта самалёт. Мой самалёт. Ён лятае.
ぼくはとぶ、これがいえて、かなりとくいげだった。すると、その子は大きなこえでいった。
I я з гордасцю раслумачыў яму, што я ўмею на iм лятаць.
「へえ! きみ、空からおっこちたんだ!」
— Як?! — усклiкнуў ён. — Ты ўпаў з неба?!
「うん。」と、ぼくはばつがわるそうにいった。
— Так, — сцiпла пацвердзiў я.
「ぷっ! へんなの……!」
— Як забаўна!..
この気まま王子があまりにからからとわらうので、ぼくはほんとにむかついた。ひどい目にあったんだから、ちゃんとしたあつかいをされたかった。それから、その子はこうつづけた。
I Маленькi прынц гэтак весела засмяяўся, што мне аж прыкра стала. Мне хацелася, каб ён паспачуваў мне.
「なあんだ、きみも空から来たんだ! どの星にいるの?」
— Значыць, ты таксама прыйшоў з неба! — дадаў ён. — А з якой планеты?
ふと、その子のひみつにふれたような気がして、ぼくはとっさにききかえした。
«Дык вось дзе разгадка яго таемнага з’яўлення тут, у пустынi!» — падумаў я i без усякiх хiтрыкаў спытаў:
「それって、きみはどこかべつの星から来たってこと?」
— Значыць, ты прыйшоў сюды з iншай планеты?
でも、その子はこたえなかった。ぼくのひこうきを見ながら、そっとくびをふった。
Але ён не адказаў. Ён паглядзеў на мой самалёт i пакiваў галавой.
「うーん、これだと、あんまりとおくからは来てないか……」
— Ну, на гэтым ты сапраўды не мог прыляцець здалёк…
その子はしばらくひとりで、あれこれとぼんやりかんがえていた。そのあとポケットからぼくのヒツジをとりだして、そのたからものをくいいるようにじっと見つめた。
I ён надоўга задумаўся. Потым дастаў з кiшэнi намаляванага баранчыка i стаў пiльна разглядваць гэты свой скарб.
みんなわかってくれるとおもうけど、その子がちょっとにおわせた〈べつの星〉のことが、ぼくはすごく気になった。もっとくわしく知ろうとおもった。
Можаце сабе ўявiць, якая цiкаўнасць апанавала мяне ад прызнання наконт «iншых планет». I я паспрабаваў дазнацца паболей:
「ぼうやはどこから来たの? 〈ぼくんち〉ってどこ? ヒツジをどこにもっていくの?」
— Адкуль ты прыляцеў, малыш? Дзе гэта — «у цябе»? Куды ты хочаш забраць майго баранчыка?
その子はこたえにつまって、ぼくにこういうことをいった。
Ён з хвiлiну маўчаў, потым прамовiў:
「よかった、きみがハコをくれて。よる、おうちがわりになるよね。」
— От добра, што ты даў мне скрынку: буду заганяць у яе баранчыка нанач.
「そうだね。かわいがるんなら、ひるま、つないでおくためのロープをあげるよ。それと、ながいぼうも。」
— Ну вядома. А калi будзеш разумны, я дам табе i вяровачку, каб можна было прывязваць яго на дзень, i калочак…
でもこのおせっかいは、王子くんのお気にめさなかったみたいだ。
Гэтая прапанова прывяла ў недаўменне Маленькага прынца:
「つなぐ? そんなの、へんなかんがえ!」
— Прывязваць? Якая недарэчнасць!
「でもつないでおかないと、どこかに行っちゃって、なくしちゃうよ。」
— Але, калi ты не прывяжаш яго, ён пойдзе невядома куды i прападзе.
このぼうやは、またからからとわらいだした。
Мой сябар зноў весела засмяяўся.
「でも、どこへ行くっていうの!」
— Ды куды ж ён пойдзе?!
「どこへでも。まっすぐまえとか……」
— Абы-куды. Куды вочы глядзяць…
すると、こんどはこの王子くん、おもいつめたようすで、こうおっしゃる。
Тады Маленькi прынц сур’ёзна сказаў:
「だいじょうぶ、ものすごおくちいさいから、ぼくんち。」
— Гэта не страшна. Там, у мяне, так мала месца.
それから、ちょっとさみしそうに、こういいそえた。
I з нейкай задуменнасцю дадаў:
「まっすぐまえにすすんでも、あんまりとおくへは行けない……」
— Калi iсцi толькi куды вочы глядзяць, далёка не зойдзеш…
Reklama