— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

「火山がきえてようと、目ざめてようと、わしらにとっては、おなじこと。」と、はかせはいった。「わしらにだいじなのは、山そのものだけじゃ。うごかんからな。」

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

「でも、その〈はかない〉ってなに？」また王子くんはいった。なにがあっても、いちどしつもんをはじめたら、ぜったいにやめない。

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

「それは、〈すぐにきえるおそれがある〉ということじゃ。」

— I моя квітка скоро зникне?

「ぼくの花は、すぐにきえるおそれがあるの？」

[Bilinguator: — Звичайно.]

「むろんじゃ。」

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

『ぼくの花は、はかない。』と王子くんはおもった。『それに、まわりからじぶんをまもるのは、よっつのトゲだけ！　それに、ぼくは、ぼくんちに、たったひとつおきざりにしてきたんだ！』

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

その子は、ふいに、やめておけばよかった、とおもった。でも、気をとりなおして、

— Куди ви порадите мені вирушити?

「これから行くのに、おすすめの星はありませんか？」と、その子はたずねた。

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

「ちきゅうという星じゃ。」と、はかせはこたえた。「いいところだときいておる……」

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

そうして、王子くんは、そこをあとにした。じぶんの花のことを、おもいつつ。

РОЗДІЛ XVI

16

Отож сьома планета була Земля.

そんなわけで、ななつめの星は、ちきゅうだった。

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

このちきゅうというのは、どこにでもある星なんかじゃない！　かぞえてみると、王さまが（もちろん黒いかおの王さまも入れて）111にん、ちりのはかせが7000にん、しごとにんげんが90まんにん、のんだくれが750まんにん、みえっぱりが３おく1100まんにんで、あわせてだいたい20おくのおとなのひとがいる。

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

ちきゅうの大きさをわかりやすくする、こんな話がある。電気でんきがつかわれるまでは、むっつの大りくひっくるめて、なんと46まん2511にんもの、おおぜいのあかりつけがいなきゃならなかった。

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

とおくからながめると、たいへん見ものだ。このおおぜいのうごきは、バレエのダンサーみたいに、きちっきちっとしていた。

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

まずはニュージーランドとオーストラリアのあかりつけの出ばんが来る。そこでじぶんのランプをつけると、このひとたちはねむりにつく。するとつぎは中国とシベリアのばんが来て、このうごきにくわわって、おわると、うらにひっこむ。

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

それからロシアとインドのあかりつけのばんになる。つぎはアフリカとヨーロッパ。それから南アメリカ、それから北アメリカ。

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

しかも、このひとたちは、じぶんの出るじゅんを、ぜったいまちがえない。

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

でも、北きょくにひとつだけ、南きょくにもひとつだけ、あかりがあるんだけど、そこのふたりのあかりつけは、のんべんだらりとしたまいにちをおくっていた。だって、１年に２回はたらくだけでいいんだから。

РОЗДІЛ XVII

17

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

うまくいおうとして、ちょっとウソをついてしまうってことがある。あかりつけのことも、ぜんぶありのままってわけじゃないんだ。そのせいで、なにも知らないひとに、ぼくらの星のことをへんにおしえてしまったかもしれない。ちきゅうのほんのちょっとしか、にんげんのものじゃない。

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

ちきゅうにすんでる20おくのひとに、まっすぐ立ってもらって、集会しゅうかいみたいによりあつまってもらったら、わけもなく、たて30キロよこ30キロのひろばにおさまってしまう。太平洋たいへんようでいちばんちっちゃい島にだって、入ってしまうかずだ。

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

でも、おとなのひとにこんなことをいっても、やっぱりしんじない。いろんなところが、じぶんたちのものだっておもいたいんだ。じぶんたちはバオバブくらいでっかいものなんだって、かんがえてる。だから、そのひとたちに、「かぞえてみてよ」って、いってごらん。すうじが大すきだから、きっとうれしがる。でも、みんなはそんなつまらないことで、じかんをつぶさないように。くだらない。みんな、ぼくをしんじて。

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

王子くんはちきゅうについたんだけど、そのとき、ひとのすがたがどこにもなくて、びっくりした。それでもう、星をまちがえたのかなって、あせってきた。すると、すなのなかで、月の色した輪っかが、もぞもぞうごいた。

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

「こんばんは。」と王子くんがとりあえずいってみると、

— Добривечір, — відповіла гадюка.

「こんばんは。」とヘビがいった。

— На яку це планету я потрапив?

「ぼく、どの星におっこちたの？」と王子くんがきくと、

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

「ちきゅうの、アフリカ。」とヘビがこたえた。

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

「えっ、まさか、ちきゅうにはひとがいないの？」

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

「ここは、さばく。さばくに、ひとはいない。ちきゅうは、ひろい。」とヘビはいった。

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

王子くんは石ころにすわって、目を空のほうへやった。

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

「星がきらきらしてるのは、みんなが、ふとしたときに、じぶんの星を見つけられるようにするためなのかな。ほら、ぼくの星！　まうえにあるやつ……でも、ほんとにとおいなあ！」

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

「きれいだ。」とヘビはいう。「ここへ、なにしに？」

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

「花とうまくいってなくて。」と王子くんはいった。

— Ага, он воно що…

「ふうん。」とヘビはいった。

I обоє змовкли.

それで、ふたりはだんまり。

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

「ひとはどこにいるの？」と、しばらくしてから王子くんがきいた。「さばくだと、ちょっとひとりぼっちだし。」

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

「ひとのなかでも、ひとりぼっちだ。」とヘビはいった。

Маленький принц глянув на неї пильно.

王子くんは、ヘビをじっと見つめた。

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

「きみって、へんないきものだね。」と、しばらくしてから王子くんがいった。「ゆびみたいに、ほっそりしてる……」

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

「でもおれは、王さまのゆびより、つよい。」とヘビはいった。

Маленький принц усміхнувся.

王子くんはにっこりした。

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

「きみ、そんなにつよくないよ……手も足もなくて……たびだって、できないよ……」

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

「おれは船よりも、ずっととおくへ、きみをつれてゆける。」とヘビはいった。

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

ヘビは王子くんのくるぶしに、ぐるりとまきついた。金のうでわみたいに。

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

「おれがついたものは、もといた土にかえる。」と、ことばをつづける。「でも、きみはけがれていない。それに、きみは星から来た……」

Маленький принц нічого не відповів.

王子くんは、なにもへんじをしなかった。

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

「きみを見てると、かわいそうになる。このかたい岩でできたちきゅうの上で、力もないきみ。おれなら、たすけになれる。じぶんの星がなつかしくなったら、いつでも。あと……」

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

「もう！　わかったよ。」と王子くんはいった。「でも、なんでずっと、それとなくいうわけ？」

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

「おれそのものが、それのこたえだ。」とヘビはいった。

I обоє змовкли.

それで、ふたりはだんまり。

РОЗДІЛ XVIII

18

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

王子くんは、さばくをわたったけど、たった１りんの花に出くわしただけだった。花びらがみっつだけの花で、なんのとりえもない花……

— Добридень, — сказав маленький принц.

「こんにちは。」と王子くんがいうと、

— Добридень, — відповіла квітка.

「こんにちは。」と花がいった。

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

「ひとはどこにいますか？」と、王子くんはていねいにたずねた。

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

花は、いつだか、ぎょうれつがとおるのを見たことがあった。

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

「ひと？　いるとおもう。６にんか７にん。なん年かまえに見かけたから。でも、どこであえるか、ぜんぜんわかんない。風まかせだもん。あのひとたち、根っこがないの。それってずいぶんふべんね。」

— Прощавай, — сказав маленький принц.

「さようなら。」と王子くんがいうと、

— Прощавай, — мовила квітка.

「さようなら。」と花がいった。

РОЗДІЛ XIX

19

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

王子くんは、たかい山にのぼった。それまでその子の知っていた山といえば、たけがひざまでしかない火山がみっつだけ。しかも、きえた火山はこしかけにつかっていたくらいだ。だから、その子はこんなふうにかんがえた。『こんなにたかい山からなら、ひと目で、この星ぜんたいと、ひとみんなを見とおせるはず……』でも、見えたのは、するどくとがった岩山ばかりだった。

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

「こんにちは。」と、その子がとりあえずいってみると、

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

「こんにちは……こんにちは……こんにちは……」と、やまびこがへんじをする。

— Хто ви? — спитав маленький принц.

「なんて名まえ？」と王子くんがいうと、

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

「なんて名まえ……なんて名まえ……なんて名まえ……」と、やまびこがへんじをする。

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

「友だちになってよ、ひとりぼっちなんだ。」と、その子がいうと、

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

「ひとりぼっち……ひとりぼっち……ひとりぼっち……」と、やまびこがへんじをする。

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

『もう、へんな星！』と、その子はそのときおもった。『ここ、かさかさしてるし、とげとげしてるし、ひりひりする。

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

ひとって、おもいえがく力がないんじゃないの。だれかのいったことをくりかえす……ぼくんちにある花は、いっつもむこうからしゃべりかけてくるのに……』

РОЗДІЛ XX

20

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

さて、王子くんが、さばくを、岩山を、雪の上をこえて、ながながとあゆんでいくと、ようやく１本の道に行きついた。そして道をゆけば、すんなりひとのいるところへたどりつく。

— Добридень, — промовив він.

「こんにちは。」と、その子はいった。

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

そこは、バラの花がさきそろう庭にわだった。

— Добридень, — відгукнулися рожі.

「こんにちは。」と、バラがいっせいにこたえた。

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

王子くんは、たくさんのバラをながめた。みんな、その子の花にそっくりだった。

— Хто ви? — спитав він, вражений.

「きみたち、なんて名まえ？」と、王子くんはぽかんとしながら、きいた。

— Ми — рожі, — відказали квіти.

「わたしたち、バラっていうの。」と、バラがいっせいにこたえた。

— Он як…— сказав маленький принц.

「えっ！」って、王子くんはいって……

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

そのあと、じぶんがみじめにおもえてきた。その子の花は、うちゅうにじぶんとおなじ花なんてないって、その子にしゃべっていた。それがどうだろう、このひとつの庭だけでも、にたようなものがぜんぶで、5000ある！

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

その子はおもった。『あの子、こんなのを見たら、すねちゃうだろうな……きっと、とんでもないほど、えへんえへんってやって、かれたふりして、バカにされないようにするだろうし、そうしたら、ぼくは、手あてをするふりをしなくちゃいけなくなる。だって、しなけりゃあの子、ぼくへのあてつけで、ほんとにじぶんをからしちゃうよ……』

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

それからこうもかんがえた。『ひとつしかない花があるから、じぶんはぜいたくなんだとおもってた。でも、ほんとにあったのは、ありきたりのバラ。それと、ひざたけの火山みっつで、そのうちひとつは、たぶん、ずっときえたまま。これじゃあ、りっぱでえらいあるじにはなれない……』

Він упав на траву й заплакав.

そうして、草むらにつっぷして、なみだをながした。

РОЗДІЛ XXI

21

Отоді-то й показався лис.

キツネが出てきたのは、そのときだった。

— Добридень, — мовив лис.

「こんにちは。」とキツネがいった。

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

「こんにちは。」と王子くんはていねいにへんじをして、ふりかえったけど、なんにもいなかった。

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

「ここだよ。」と、こえがきこえる。「リンゴの木の下……」

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

「きみ、だれ？」と王子くんはいった。「とってもかわいいね……」

— Я лис, — відповів той.

「おいら、キツネ。」とキツネはこたえた。

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

「こっちにきて、いっしょにあそぼうよ。」と王子くんがさそった。「ぼく、ひどくせつないんだ……」

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

「いっしょにはあそべない。」とキツネはいった。「おいら、きみになつけられてないもん。」

— О, даруй, — сказав маленький принц.

「あ！　ごめん。」と王子くんはいった。