Маленький принц аж поблід із гніву:

この王子くん、すっかりごりっぷくだ。

— Мільйони років у квітів ростуть колючки. I мільйони років баранці все ж їдять квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна?

「100まん年まえから、花はトゲをもってる。100まん年まえから、ヒツジはそんな花でも食べてしまう。だったらどうして、それをちゃんとわかろうとしちゃいけないわけ？　なんで、ものすごくがんばってまで、そのなんのやくにも立たないトゲを、じぶんのものにしたのかって。ヒツジと花のけんかは、だいじじゃないの？　ふとった赤いおじさんのたし算のほうがちゃんとしてて、だいじだっていうの？

I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже?

たったひとつしかない花、ぼくの星のほかにはどこにもない、ぼくだけの花が、ぼくにはあって、それに、ちいさなヒツジが１ぴきいるだけで、花を食べつくしちゃうこともあるって、しかも、じぶんのしてることもわからずに、あさ、ふっとやっちゃうことがあるってわかってたとしても、それでもそれが、だいじじゃないっていうの？」

Він зашарівся, потім озвався знову:

その子はまっ赤になって、しゃべりつづける。

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з’їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!

「だれかが、200まんの星のなかにもふたつとない、どれかいちりんの花をすきになったんなら、そのひとはきっと、星空をながめるだけでしあわせになれる。『あのどこかに、ぼくの花がある……』っておもえるから。でも、もしこのヒツジが、あの花を食べたら、そのひとにとっては、まるで、星ぜんぶが、いきなりなくなったみたいなんだ！　だから、それはだいじじゃないっていうの、ねえ！」

Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:

その子は、もうなにもいえなかった。いきなり、わあっとなきだした。夜がおちて、ぼくはどうぐを手ばなした。なんだか、どうでもよくなった。エンジンのことも、ネジのことも、のどのかわきも、死ぬことさえも。ひとつの星、ひとつのわくせい、ぼくのいばしょ――このちきゅうの上に、ひとりの気ままな王子くんが、いじらしく立っている。ぼくはその子をだきしめ、ゆっくりとあやした。その子にいった。

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека… Я намалюю твоєму баранцеві обротьку… Намалюю для твоєї квітки броню… Я…

「きみのすきな花は、なにもあぶなくなんかない……ヒツジにくちわをかいてあげる、きみのヒツジに……花をまもるものもかいてあげる……あと……」

Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.

どういっていいのか、ぼくにはよくわからなかった。じぶんは、なんてぶきようなんだろうとおもった。どうやったら、この子と心がかようのか、ぼくにはわからない……すごくふしぎなところだ、なみだのくにって。

РОЗДІЛ VIII

８

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли.

ほどなくして、その花のことがどんどんわかっていった。それまでも、王子くんの星には、とてもつつましい花があった。花びらがひとまわりするだけの、ちっともばしょをとらない花だ。あさ、気がつくと草のなかから生えていて、夜にはなくなっている。

А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба?

でも、あの子のいった花はそれじゃなくて、ある日、どこからかタネがはこばれてきて、めを出したんだ。王子くんはまぢかで、そのちいさなめを見つめた。いままで見てきた花のめとは、ぜんぜんちがっていた。またべつのバオバブかもしれなかった。

Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп’янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп’янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася.

でも、くきはすぐのびるのをやめて、花になるじゅんびをはじめた。王子くんは、大きなつぼみがつくのを目のあたりにして、花がひらくときはどんなにすごいんだろうと、わくわくした。けれど、その花はみどり色のへやに入ったまま、なかなかおめかしをやめなかった。

Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка!

どんな色がいいか、じっくりとえらび、ちまちまとふくをきて、花びらをひとつひとつととのえていく。ひなげしみたいに、しわくちゃのまま出たくなかった。きらきらとかがやくくらい、きれいになるまで、花をひらきたくなかった。そうなんだ、その花はとってもおしゃれさんなんだ！

Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.

だから、かくれたまま、なん日もなん日も、みじたくをつづけた。ようやく、あるあさ、ちょうどお日さまがのぼるころ、ぱっと花がひらいた。

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:

あまりに気をくばりすぎたからか、その花はあくびをした。

— Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…

「ふわあ。目がさめたばかりなの……ごめんなさいね……まだ、かみがくしゃくしゃ……」

Маленький принц не тямився од захвату:

そのとき、王子くんの口から、おもわずことばがついてでた。

— Яка ви гарна!

「き、きれいだ！」

— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем…

「そうね。」と花はなにげなくいった。「お日さまといっしょにさいたもの……」

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!

この花、あまりつつましくもないけど、心がゆさぶられる……と王子くんはおもった。

— Здається, пора снідати, — додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене…

そこへすぐ、花のことば。「あさのおしょくじのじかんじゃなくて。このままあたしはほうっておかれるの？」

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.

王子くんは、もうしわけなくなって、つめたい水のはいったじょうろをとってきて、花に水をやった。

Скоро з’ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:

こんなちょうしで、ちょっとうたぐりぶかく、みえっぱりだったから、その花はすぐに、その子をこまらせるようになった。たとえばある日、花はこの王子くんに、よっつのトゲを見せて、こういった。

— Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!

「ツメをたてたトラが来たって、へいき。」

— На моїй планеті тигри не водяться, — відказав маленький принц, — а потім тигри не їдять трави.

「トラなんて、ぼくの星にはいないよ。」と王子くんはいいかえした。「それに、トラは草なんて食べない。」

— Я не трава, — стиха кинула квітка.

「あたし、草じゃないんだけど。」と花はなにげなくいった。

— О, пробачте…

「ごめんなさい……」

— Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?

「トラなんてこわくないの、ただ、風にあたるのは大っきらい。ついたてでもないのかしら？」

«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько, — подумав маленький принц.— З цією квіткою морока та й годі…»

『風にあたるのがきらいって……やれやれ、こまった花だ。』と王子くんはおもった。『この花、とってもきむずかしいなあ……』

— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…

「夜には、ガラスのおおいをかけてちょうだい。あなたのおうち、すっごくさむい。いごこちわるい。あたしのもといたところは……」

I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.

と、ここで花は話をやめた。花はタネのかたちでやってきた。ほかのところなんて、わかるわけなかった。ついむじゃきにウソをいってしまいそうになったので、はずかしくなったけど、花はえへんえへんとせきをして、王子くんのせいにしようとした。

— То де ж та ширма?

「ついたては……？」

— Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!

「とりにいこうとしたら、きみがしゃべったんじゃないか！」

Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.

また花は、わざとらしくえへんとやった。その子におしつけるのは、うしろめたかったけど。

Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов’язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.

これだから、王子くんは、まっすぐ花をあいしていたけど、すぐしんじられなくなった。たいしたことのないことばも、ちゃんとうけとめたから、すごくつらくなっていった。

— Не треба було слухати її, — довірливо мовив він мені якось.— Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…

「きいちゃいけなかった。」って、あるとき、その子はぼくにいった。「花はきくものじゃなくて、ながめて、においをかぐものだったんだ。ぼくの花は、ぼくの星を、いいにおいにした。でも、それをたのしめばいいって、わかんなかった。ツメのはなしにしても、ひどくいらいらしたけど、気もちをわかってあげなくちゃいけなかったんだ。」

А ще він признавався:

まだまだはなしはつづいた。

— Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

「そのときは、わかんなかった！　ことばよりも、してくれたことを、見なくちゃいけなかった。あの子は、いいにおいをさせて、ぼくをはれやかにしてくれた。ぼくはぜったいに、にげちゃいけなかった！　へたなけいさんのうらにも、やさしさがあったのに。あの花は、あまのじゃくなだけなんだ！　でもぼくはわかすぎたから、あいすることってなんなのか、わかんなかった。」

РОЗДІЛ IX

９

Мені здається, що він утік з мандрівними птахами. Вранці того дня ретельно попорав свою планету. Дбайливо прочистив діючі вулкани. Два вулкани в нього діяли. На них було дуже зручно розігрівати сніданок.

星から出るのに、その子はわたり鳥をつかったんだとおもう。出る日のあさ、じぶんの星のかたづけをした。火のついた火山のススを、ていねいにはらった。そこにはふたつ火のついた火山があって、あさごはんをあたためるのにちょうどよかった。

А ще він мав один погаслий вулкан. Але, сказав він собі, мало що може статися! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять тихо й рівно, без виверження. Виверження вулкана — все одно що пожежа в комині, як там загориться сажа.

それと火のきえた火山もひとつあったんだけど、その子がいうには「まんがいち！」のために、その火のきえた火山もおなじようにススをはらった。しっかりススをはらえば、火山の火も、どかんとならずに、ちろちろとながつづきする。どかんといっても、えんとつから火が出たくらいの火なんだけど。

Земляни, звісно, вулканів не прочистять: для цього ми замалі. Тим-то вони й завдають нам стільки лиха.

もちろん、ぼくらのせかいでは、ぼくらはあんまりちっぽけなので、火山のススはらいなんてできない。だから、ぼくらにとって火山ってのはずいぶんやっかいなことをする。

Зажурений маленький принц вирвав також останні пагінці баобабів. Він гадав, що ніколи більше не вернеться. Але того ранку звична праця здавалася йому такою любою.

それから、この王子くんはちょっとさみしそうに、バオバブのめをひっこぬいた。これがさいご、もうぜったいにかえってこないんだ、って。こういう、まいにちきめてやってたことが、このあさには、ずっとずっといとおしくおもえた。

А коли востаннє полив квітку й лагодився накрити її ковпаком, йому навіть збиралося на плач.

さいごにもういちどだけ、花に水をやって、ガラスのおおいをかぶせようとしたとき、その子はふいになきたくなってきた。

— Прощавайте, — мовив він квітці.

「さよなら。」って、その子は花にいった。

Красуня не відповіла.

でも花はなにもかえさなかった。

— Прощавайте, — сказав він ще раз.

「さよなら。」って、もういちどいった。

Вона кахикнула. Не від застуди.

花はえへんとやったけど、びょうきのせいではなかった。

— Я була нерозумна, — озвалася нарешті квітка.— Даруй мені. I спробуй бути щасливим.

「あたし、バカね。」と、なんとか花がいった。「ゆるしてね。おしあわせに。」

I ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, з скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця погідна ніжність.

つっかかってこなかったので、その子はびっくりした。ガラスのおおいをもったまま、おろおろと、そのばに立ちつくした。どうしておだやかでやさしいのか、わからなかった。

— Авжеж, я люблю тебе, — почув він.— Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю… Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний.

「ううん、すきなの。」と花はいった。「きみがそのことわかんないのは、あたしのせい。どうでもいいか。でも、きみもあたしとおなじで、バカ。おしあわせに。……おおいはそのままにしといて。もう、それだけでいい。」

— А вітер…

「でも風が……」

— Не так я вже й застуджена… Нічна прохолода піде мені на користь. Я ж квітка.

「そんなにひどいびょうきじゃないの……夜、ひんやりした空気にあたれば、よくなるとおもう。あたし、花だから。」

— А звірята…

「でも虫は……」

— Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони прегарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти-бо будеш далеко. А великих звірів я не боюся. Я теж пазуриста.

「毛虫の１ぴきや２ひき、がまんしなくちゃ。チョウチョとなかよくなるんだから。すごくきれいなんだってね。そうでもしないと、ここにはだれも来ないし。とおくだしね、きみは。大きな虫でもこわくない。あたしには、ツメがあるから。」

I простодушно показала свої чотири шпичаки. Потім додала:

花は、むじゃきによっつのトゲを見せた。それからこういった。

— Та не барися, це мене дратує. Намислив іти, то йди.

「そんなぐずぐずしないで、いらいらしちゃう。行くってきめたんなら、ほら！」

Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже гонориста квітка…

なぜなら、花はじぶんのなきがおを見られなくなかったんだ。花ってよわみを見せたくないものだから……。

РОЗДІЛ X

10

Найближче до планети маленького принца були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Спершу він вирушив туди: треба ж знайти якесь діло та й чогось навчитися.

その子は、しょうわくせい325、326、327、328、329や330のあたりまでやってきた。知らないこと、やるべきことを見つけに、とりあえずよってみることにした。

На першім астероїді жив король. Убраний у шарлат і горностай, він сидів на престолі — дуже простому, а все ж величному.

さいしょのところは、王さまのすまいだった。王さまは、まっ赤なおりものとアーミンの白い毛がわをまとって、あっさりながらもでんとしたイスにこしかけていた。

— А ось і підданець! — гукнув король, угледівши маленького принца.

「なんと！　けらいだ。」と、王子くんを見るなり王さまは大ごえをあげた。

«Звідки він може мене знати, — подумав собі маленький принц.— Він же мене зроду не бачив!»

王子くんはふしぎにおもった。
「どうして、ぼくのことをそうおもうんだろう、はじめてあったのに！」

Він не відав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди — підданці.

王さまにかかれば、せかいはとてもあっさりしたものになる。だれもかれもみんな、けらい。その子は知らなかったんだ。

— Підійди, щоб я тебе краще роздивився, — мовив король, пишаючись, що може нарешті над кимось королювати.

「ちこうよれ、よう見たい。」王さまは、やっとだれかに王さまらしくできると、うれしくてたまらなかった。

Маленький принц роззирнувся, шукаючи, куди б сісти, але пишна горностаєва керея окривала цілу планету. Отож він зостався стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.

王子くんは、どこかにすわろうと、まわりを見た。でも、星は大きな毛がわのすそで、どこもいっぱいだった。その子はしかたなく立ちっぱなし、しかもへとへとだったから、あくびが出た。

— Етикет не дозволяє позіхати перед монархом, — вирік король.— Я забороняю тобі позіхати.

「王のまえであくびとは、さほうがなっとらん。」と王さまはいった。「だめであるぞ。」

— Не можу стриматися, — відказав маленький принц, страшенно знічений.— Я здорожився і зовсім не спав.

「がまんなんてできないよ。」と王子くんはめいわくそうにへんじをした。「長たびで、ねてないんだ。」

— Ну, тоді наказую тобі позіхати, — сказав йому король.— Я багато років не бачив, щоб хтось позіхав. Мені це навіть цікаво. Тож позіхай ще. Це моє повеління.

「ならば、あくびをせよ。ひとのあくびを見るのも、ずいぶんごぶさたであるな、あくびとはこれはそそられる。さあ！　またあくびせよ、いうことをきけ。」

— Це мене лякає… більше не можу…— відповів маленький принц і весь зашарівся.

「そんなせまられても……むりだよ……」と王子くんは、かおをまっ赤にした。

— Гм… гм… Тоді…— озвався король, — тоді я велю тобі то позіхати, то…

「むむむ！　では……こうだ、あるときはあくびをせよ、またあるときは……」

Король аж запинався і, здається, навіть розсердився.

王さまはちょっとつまって、ごきげんななめ。

Бо для короля найважливіше, щоб його шанували. Непослуху він не стерпів би. Був то абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав тільки розумні накази.

なぜなら王さまは、なんでもじぶんのおもいどおりにしたくて、そこからはずれるものは、ゆるせなかった。いわゆる〈ぜったいの王さま〉ってやつ。でも根はやさしかったので、ものわかりのいいことしか、いいつけなかった。

«Якби я, — любив казати він, — якби я звелів своєму генералові перекинутися морською чайкою, а генерал не виконав би мого наказу, то це була б не його провина. Винен був би я».

王さまにはこんな口ぐせがある。「いいつけるにしても、しょうぐんに海鳥になれといって、しょうぐんがいうことをきかなかったら、それはしょうぐんのせいではなく、こちらがわるい。」

— Можна сісти мені? — несміливо спитав маленький принц.

「すわっていい？」と、王子くんは気まずそうにいった。

— Велю тобі: сідай! — одрік король і велично підгорнув полу своєї горностаєвої киреї.

「すわるであるぞ。」王さまは毛がわのすそをおごそかにひいて、いいつけた。

Одне вражало маленького принца: планетка така манюсінька. Над ким же владарює король?

でも、王子くんにはよくわからないことがあった。この星はごくごくちーっちゃい。王さまはいったい、なにをおさめてるんだろうか。

— Ваша величносте, — мовив він, — можна вас запитати…

「へいか……すいませんが、しつもんが……」

— Велю тобі: запитуй! — квапливо сказав король.

「しつもんをせよ。」と王さまはあわてていった。

— Ваша величносте… чим ви правите?

「へいかは、なにをおさめてるんですか？」

— Усім, — дуже просто одказав король.

「すべてである。」と王さまはあたりまえのようにこたえた。

— Усім?

「すべて？」

Король скромним жестом показав на свою планету, а також на інші планети й зірки.

王さまはそっとゆびを出して、じぶんの星と、ほかのわくせいとか星とか、みんなをさした。

— I всім цим ви правите? — перепитав маленький принц.

「それが、すべて？」と王子くんはいった。

— Усім, — одрік король.

「それがすべてである……」と王さまはこたえた。

Він-бо був не лише абсолютний монарх, а й цар усесвітній.

なぜなら〈ぜったいの王さま〉であるだけでなく、〈うちゅうの王さま〉でもあったからだ。

— I зірки скоряються вам?

「なら、星はみんな、いうとおりになるの？」

— Авжеж, — притакнув король.— Зірки виконують мої повеління негайно. Непослуху я не потерплю.

「むろん。」と王さまはいった。「たちまち、いうとおりになる。それをやぶるものは、ゆるさん。」

Така могутність викликала в маленького принца захват. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок три рази на день, а сімдесят два, а то й сто, і двісті разів, і навіть стільця не пересуваючи!

あまりにすごい力なので、王子くんはびっくりした。じぶんにもしそれだけの力があれば、44回といわず、72回、いや100回でも、いやいや200回でも、夕ぐれがたった１日のあいだに見られるんじゃないか、しかもイスもうごかさずに！

Згадавши свою покинуту планетку, він трошки зажурився і зважився попросити в короля:

そう、かんがえたとき、ちょっとせつなくなった。そういえば、じぶんのちいさな星をすててきたんだって。だから、おもいきって王さまにおねがいをしてみた。

— Я б хотів подивитись, як сідає сонце… Зробіть мені ласку… Звеліть сонцеві зайти…

「夕ぐれが見たいんです……どうかおねがいします……夕ぐれろって、いってください……」