Переклад: Анатолій Жаловський

大久保ゆう訳

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

レオン・ウェルトに

Даруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. I нарешті третє: дорослий живе у Франції, зазнає там голоду й холоду. Йому так треба, щоб його хтось потішив.

子どものみなさん、ゆるしてください。ぼくはこの本をひとりのおとなのひとにささげます。でもちゃんとしたわけがあるのです。そのおとなのひとは、ぼくのせかいでいちばんの友だちなんです。それにそのひとはなんでもわかるひとで、子どもの本もわかります。しかも、そのひとはいまフランスにいて、さむいなか、おなかをへらしてくるしんでいます。心のささえがいるのです。

Та коли все це не може виправдати, то я згоден присвятити отсю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий приятель. Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам’ятає. Отож я виправлю присвяту:

まだいいわけがほしいのなら、このひともまえは子どもだったので、ぼくはその子どもにこの本をささげることにします。おとなはだれでも、もとは子どもですよね。（みんな、そのことをわすれますけど。）じゃあ、ささげるひとをこう書きなおしましょう。

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ, КОЛИ ВІН БУВ МАЛЕНЬКИМ

（かわいい少年だったころの）
レオン・ウェルトに

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

１

Коли мав я шість років, у книжці під назвою «Билиці» — там про тропічні ліси розповідалося — побачив якось химерний малюнок. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. Ось копія того малюнка.

ぼくが６つのとき、よんだ本にすばらしい絵があった。『ぜんぶほんとのはなし』という名まえの、しぜんのままの森について書かれた本で、そこに、ボアという大きなヘビがケモノをまるのみしようとするところがえがかれていたんだ。だいたいこういう絵だった。

У книжці було написано: «Удав ковтає свою жертву цілою, не прожовуючи. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу».

「ボアというヘビは、えものをかまずにまるのみします。そのあとはじっとおやすみして、６か月かけて、おなかのなかでとかします。」と本には書かれていた。

Я чимало думав про сповнене пригод життя в джунглях та й собі намалював кольоровим олівцем мій перший малюнок. Малюнок № 1. Ось що я зобразив.

そこでぼくは、ジャングルではこんなこともおこるんじゃないか、とわくわくして、いろいろかんがえてみた。それから色えんぴつで、じぶんなりの絵をはじめてかいてやった。さくひんばんごう１。それはこんなかんじ。

Я показав цей твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх.

ぼくはこのけっさくをおとなのひとに見せて、こわいでしょ、ときいてまわった。

А мені на те:
— Чого б то капелюх нас лякав?

でもみんな、「どうして、ぼうしがこわいの？」っていうんだ。

Але ж то був не капелюх. То був удав, що проковтнув слона. Тоді я зобразив удава в розрізі, аби дорослим було зрозуміліше. Їм завжди треба все тлумачити. Ось мій малюнок № 2.

この絵は、ぼうしなんかじゃなかった。ボアがゾウをおなかのなかでとかしている絵だった。だから、ぼくはボアのなかみをかいて、おとなのひとにもうまくわかるようにした。あのひとたちは、いつもはっきりしてないとだめなんだ。さくひんばんごう２はこんなかんじ。

Дорослі порадили мені не малювати більше гаддя ні в натурі, ні в розрізі, а краще цікавитися географією, історією, математикою та граматикою. Отак і сталося, що я в шість років зрікся блискучої малярської кар’єри.

おとなのひとは、ボアの絵なんてなかが見えても見えなくてもどうでもいい、とにかく、ちりやれきし、さんすうやこくごのべんきょうをしなさいと、ぼくにいいつけた。というわけで、ぼくは６さいで絵かきになるゆめをあきらめた。

Зазнавши провалу з малюнками №1 і №2, я геть зневірився в собі. Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе.

さくひんばんごう１と２がだめだったから、めげてしまったんだ。おとなのひとはじぶんではまったくなんにもわからないから、子どもはくたびれてしまう。いつもいつもはっきりさせなきゃいけなくて。

Отож я мусив обрати собі інше ремесло, і я навчився керувати літаками. Я облетів майже цілий світ. I географія, сказати по щирості, стала мені у великій пригоді.

それでぼくはしぶしぶべつのしごとにきめて、ひこうきのそうじゅうをおぼえた。せかいじゅうをちょっととびまわった。ちりをべんきょうして、ほんとやくに立った。

Я умів з першого погляду одрізнити Китай од Арізони. То вельми корисно, надто як уночі з курсу зіб’єшся.

ひとめで中国なのかアリゾナなのかがわかるから、夜なかにとんでまよっても、かなりたすかるってもんだ。

На своєму віку я зустрічав чимало всяких поважних людей і мав з ними стосунки. Жив довго між дорослих. Бачив їх зовсім близько. I від того моя думка про них не покращала.

こうしてぼくは生きてきて、ちゃんとしたひとたちともおおぜいであってきた。おとなのひとのなかでくらしてきた。ちかくでも見られた。でもそれでなにかいいことがわかったわけでもなかった。

Коли мені здибався дорослий, людина ніби-то кмітлива, я поцікавився його думкою про свій малюнок №1, який я беріг. Хотілося знати, чи він справді може второпати.

すこしかしこそうなひとを見つけると、ぼくはいつも、とっておきのさくひんばんごう１を見せてみることにしていた。ほんとうのことがわかるひとなのか知りたかったから。

Але дорослий незмінно відповідав мені: «Це капелюх».

でもかえってくるのは、きまって「ぼうしだね。」って。

Тоді я вже не говорив з ним ні про полозів, ні про тропічні ліси, ні про зорі. Я пристосовувався до його тями. Заводив з ним мову про гольф і бридж, про політику і краватки. I дорослий так тішився: познайомитися з такою розважливою людиною.

そういうひとには、ボアのことも、しぜんの森のことも、星のこともしゃべらない。むこうに合わせて、トランプやゴルフ、せいじやネクタイのことをしゃべる。するとおとなのひとは、ものごとがはっきりわかっているひととおちかづきになれて、とてもうれしそうだった。

РОЗДІЛ II

２

Так жив я сам-один, не маючи нікого, з ким міг погомоніти-порадитися, аж до аварії, що спіткала мене шість років тому в Сахарі.

それまで、ぼくはずっとひとりぼっちだった。だれともうちとけられないまま、６年まえ、ちょっとおかしくなって、サハラさばくに下りた。

Почав давати збої двигун мого літака. Ні механік, ні пасажири зі мною не летіли, довелося поратися самому, хоч ремонт був складний.

ぼくのエンジンのなかで、なにかがこわれていた。ぼくには、みてくれるひとも、おきゃくさんもいなかったから、なおすのはむずかしいけど、ぜんぶひとりでなんとかやってみることにした。

Тут таке: або пан, або пропав. Питної води я мав ледве на тиждень.

それでぼくのいのちがきまってしまう。のみ水は、たった７日ぶんしかなかった。

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тридев’ять земель від будь-якої людської оселі. Я був ще самотніший, ніж потерпілий на плоту посеред океану.

１日めの夜、ぼくはすなの上でねむった。ひとのすむところは、はるかかなただった。海のどまんなか、いかだでさまよっているひとよりも、もっとひとりぼっち。

Уявіть собі мій подив, коли на зорі мене збудив якийсь чудний голосочок. Він сказав:

だから、ぼくがびっくりしたのも、みんなわかってくれるとおもう。じつは、あさ日がのぼるころ、ぼくは、ふしぎなかわいいこえでおこされたんだ。

— Прошу… намалюй мені баранця.

「ごめんください……ヒツジの絵をかいて！」

— Га?

「えっ？」

— Намалюй мені баранця…

「ぼくにヒツジの絵をかいて……」

Я скочив, наче мене громом ударило. Старанно протер очі. Пильно роззирнувся навкруг. I побачив дивовижного хлопчика, що поважно мене розглядав.

かみなりにうたれたみたいに、ぼくはとびおきた。目をごしごしこすって、ぱっちりあけた。すると、へんてこりんなおとこの子がひとり、おもいつめたようすで、ぼくのことをじっと見ていた。

Ось його найкращий портрет, якого мені пощастило згодом намалювати.

あとになって、この子のすがたを、わりとうまく絵にかいてみた。

Та, звісно, на моєму малюнку він далеко не такий гарний, як був насправді. Не я тут виною. Коли я мав шість років, дорослі відбили у мене охоту до того, щоб стати художником, і я тільки й навчився, що малювати удавів — у натурі та в розрізі.

でもきっとぼくの絵は、ほんもののみりょくにはかなわない。ぼくがわるいんじゃない。六さいのとき、おとなのせいで絵かきのゆめをあきらめちゃったから、それからずっと絵にふれたことがないんだ。なかの見えないボアの絵と、なかの見えるボアの絵があるだけ。

Отож я виряченими від подиву очима дивився на цю прояву. Не забувайте, що я був за тридев’ять земель, на безлюдді. А проте зовсім не здавалося, щоб це хлоп’я заблукало або вкрай зморилося чи вмирає з голоду, спраги або зі страху.

それはともかく、いきなりひとが出てきて、ぼくは目をまるくした。なにせひとのすむところのはるかかなたにいたんだから。でも、おとこの子はみちをさがしているようには見えなかった。

На око годі було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, запропастилася край світу. Нарешті до мене вернулася мова, і я сказав:

へとへとにも、はらぺこにも、のどがからからにも、びくびくしているようにも見えなかった。ひとのすむところのはるかかなた、さばくのどまんなかで、まい子になっている、そんなかんじはどこにもなかった。
やっとのことで、ぼくはその子にこえをかけた。

— А… що ти тут робиш?

「えっと……ここでなにをしてるの？」

Та він знову попросив тихо й вельми поважно:

すると、その子はちゃんとつたえようと、ゆっくりとくりかえした。

— Прошу… намалюй мені баранця…

「ごめんください……ヒツジの絵をかいて……」

Таємнича поява так вразила мене, що я не посмів одмовитися. I хоч яким безглуздям це могло здатися тут, за тридев’ять земель від людей, коли на мене чигала смерть, я добув із кишені аркуш паперу та самописку.

ものすごくふしぎなのに、だからやってしまうことってある。それでなんだかよくわからないけど、ひとのすむところのはるかかなたで死ぬかもしれないのに、ぼくはポケットから１まいのかみとペンをとりだした。

Але одразу ж згадав, що вчився передусім географії, історії, математики та граматики, і сказав хлопцеві (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одмовив:

でもそういえば、ぼくはちりやれきし、さんすうやこくごぐらいしかならっていないわけなので、ぼくはそのおとこの子に（ちょっとしょんぼりしながら）絵ごころがないんだ、というと、その子はこうこたえた。

— Байдуже. Намалюй мені баранця.

「だいじょうぶ。ぼくにヒツジの絵をかいて。」

Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що тільки й умів малювати: удава в натурі. I здивувався непомалу, коли хлоп’я одмовило:

ヒツジをかいたことがなかったから、やっぱり、ぼくのかけるふたつの絵のうち、ひとつをその子にかいてみせた。なかの見えないボアだった。そのあと、おとこの子のことばをきいて、ぼくはほんとうにびっくりした。

— Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.

「ちがうよ！　ボアのなかのゾウなんてほしくない。ボアはとってもあぶないし、ゾウなんてでっかくてじゃまだよ。ぼくんち、すごくちいさいんだ。ヒツジがいい。ぼくにヒツジをかいて。」

I я намалював.

なので、ぼくはかいた。

Він глянув пильно та й каже:

それで、その子は絵をじっとみつめた。

— Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого.

「ちがう！　これもう、びょうきじゃないの。もういっかい。」

Я намалював.

ぼくはかいてみた。

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:

ぼうやは、しょうがないなあというふうにわらった。

— Ти ж добре бачиш — це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий…

「見てよ……これ、ヒツジじゃない。オヒツジだ。ツノがあるもん……」

Тоді я зобразив ще одного.

ぼくはまた絵をかきなおした。

Та він забракував і цей малюнок:

だけど、まえのとおなじで、だめだといわれた。

— Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

「これ、よぼよぼだよ。ほしいのは長生きするヒツジ。」

I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, — і я награмузляв такий малюнок.

もうがまんできなかった。はやくエンジンをばらばらにしていきたかったから、さっとこういう絵をかいた。

I заявив:

ぼくはいってやった。

— Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.

「ハコ、ね。きみのほしいヒツジはこのなか。」

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:

ところがなんと、この絵を見て、ぼくのちいさなしんさいんくんは目をきらきらさせたんだ。

— Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?

「そう、ぼくはこういうのがほしかったんだ！　このヒツジ、草いっぱいいるかなあ？」

— А хіба що?

「なんで？」

— Таж у мене вдома все маленьке.

「だって、ぼくんち、すごくちいさいんだもん……」

— Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

「きっとへいきだよ。あげたのは、すごくちいさなヒツジだから。」

Хлопчик схилив голову над малюнком.
— Не такий він і маленький! Гляньно, він заснув…

その子は、かおを絵にちかづけた。
「そんなにちいさくないよ……あ！　ねむっちゃった……」

Так я познайомився з маленьким принцом.

ぼくがあのときの王子くんとであったのは、こういうわけなんだ。

РОЗДІЛ III

３

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув.

その子がどこから来たのか、なかなかわからなかった。まさに気ままな王子くん、たくさんものをきいてくるわりには、こっちのことにはちっとも耳をかさない。

Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:

たまたま口からでたことばから、ちょっとずつ見えてきたんだ。たとえば、ぼくのひこうきをはじめて目にしたとき（ちなみにぼくのひこうきの絵はかかない、ややこしすぎるから）、その子はこうきいてきた。

— Що то за штуковина?

「このおきもの、なに？」

— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

「これはおきものじゃない。とぶんだ。ひこうきだよ。ぼくのひこうき。」

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

ぼくはとぶ、これがいえて、かなりとくいげだった。すると、その子は大きなこえでいった。

— Як? Ти упав з неба?

「へえ！　きみ、空からおっこちたんだ！」

— Авжеж, — відказав я скромно.

「うん。」と、ぼくはばつがわるそうにいった。

— От дивина!

「ぷっ！　へんなの……！」

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

この気まま王子があまりにからからとわらうので、ぼくはほんとにむかついた。ひどい目にあったんだから、ちゃんとしたあつかいをされたかった。それから、その子はこうつづけた。

— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?

「なあんだ、きみも空から来たんだ！　どの星にいるの？」

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!

ふと、その子のひみつにふれたような気がして、ぼくはとっさにききかえした。

— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.

「それって、きみはどこかべつの星から来たってこと？」

Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:

でも、その子はこたえなかった。ぼくのひこうきを見ながら、そっとくびをふった。

— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку…

「うーん、これだと、あんまりとおくからは来てないか……」

I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.

その子はしばらくひとりで、あれこれとぼんやりかんがえていた。そのあとポケットからぼくのヒツジをとりだして、そのたからものをくいいるようにじっと見つめた。

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.

みんなわかってくれるとおもうけど、その子がちょっとにおわせた〈べつの星〉のことが、ぼくはすごく気になった。もっとくわしく知ろうとおもった。

— Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?

「ぼうやはどこから来たの？　〈ぼくんち〉ってどこ？　ヒツジをどこにもっていくの？」

На хвилю він замислився, потім промовив:

その子はこたえにつまって、ぼくにこういうことをいった。

— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.

「よかった、きみがハコをくれて。よる、おうちがわりになるよね。」

— Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.

「そうだね。かわいがるんなら、ひるま、つないでおくためのロープをあげるよ。それと、ながいぼうも。」

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.

でもこのおせっかいは、王子くんのお気にめさなかったみたいだ。

— Припинати? Яке безглуздя!

「つなぐ？　そんなの、へんなかんがえ！」

— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.

「でもつないでおかないと、どこかに行っちゃって、なくしちゃうよ。」

Мій приятель знову засміявся:

このぼうやは、またからからとわらいだした。

— А куди ж, по-твоєму, йому тікати?

「でも、どこへ行くっていうの！」

— Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.

「どこへでも。まっすぐまえとか……」

Тоді маленький принц зауважив серйозно:

すると、こんどはこの王子くん、おもいつめたようすで、こうおっしゃる。

— Пусте, у мене там усе дуже маленьке.

「だいじょうぶ、ものすごおくちいさいから、ぼくんち。」

I дещо журливо додав:

それから、ちょっとさみしそうに、こういいそえた。

— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

「まっすぐまえにすすんでも、あんまりとおくへは行けない……」