Маленький принц / あのときの王子くん — w językach ukraińskim i japońskim. Strona 5

Ukraińsko-japońska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

アントワーヌ・ド・サン=テグジュペリ

あのときの王子くん

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

「じゃあ、わたしのものだ。さいしょにおもいついたんだから。」

— I цього досить?

「それでいいの?」

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

「もちろん。たとえば、きみが、だれのものでもないダイヤを見つけたら、それはきみのものになる。だれのものでもない島を見つけたら、それはきみのもの。さいしょになにかをおもいついたら、〈とっきょ〉がとれる。きみのものだ。だから、わたしは星をじぶんのものにする。なぜなら、わたしよりさきに、だれひとりも、そんなことをおもいつかなかったからだ。」

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

「うん、なるほど。」と王子くんはいった。「で、それをどうするの?」

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

「とりあつかう。かぞえて、かぞえなおす。」と、しごとにんげんはいった。「むずかしいぞ。だが、わたしは、ちゃんとしたにんげんなんだ!」

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

王子くんは、まだなっとくできなかった。

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

「ぼくは、スカーフいちまい、ぼくのものだったら、首のまわりにまきつけて、おでかけする。ぼくは、花が1りん、ぼくのものだったら、花をつんでもっていく。でも、きみ、星はつめないよね!」

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

「そうだ。だが、ぎんこうにあずけられる。」

— Як це розуміти?

「それってどういうこと?」

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

「じぶんの星のかずを、ちいさな紙きれにかきとめるってことだ。そうしたら、その紙を、ひきだしにしまって、カギをかける。」

— Та й усе?

「それだけ?」

— Цього досить.

「それでいいんだ!」

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

王子くんはおもった。『おもしろいし、それなりにかっこいい。でも、ぜんぜんちゃんとしてない!』

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

王子くんは、ちゃんとしたことについて、おとなのひとと、ちがったかんがえをもっていたんだ。

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

「ぼく。」と、その子はことばをつづける。「花が1りん、ぼくのもので、まいにち水をやります。火山がみっつ、ぼくのもので、まいしゅう、ススはらいをします。それに、火がきえてるのも、ススはらいします。まんがいちがあるから。火山のためにも、花のためにもなってます、ぼくのものにしてるってことが。でも、きみは星のためにはなってません……」

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

しごとにんげんは、口もとをひらいたけど、かえすことばが、みつからなかった。王子くんは、そこをあとにした。

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

おとなのひとって、やっぱりただのへんてこりんだ、とだけ、その子は心のなかでおもいつつ、たびはつづく。

РОЗДІЛ XIV

14

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

いつつめの星は、すごくふしぎなところだった。ほかのどれよりも、ちいさかった。ほんのぎりぎり、あかりと、あかりつけの入るばしょがあるだけだった。

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

王子くんは、どうやってもわからなかった。空のこんなばしょで、星に家もないし、人もいないのに、あかりとあかりつけがいて、なんのためになるんだろうか。それでも、その子は、心のなかでこうおもった。

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

『このひとは、ばかばかしいかもしれない。でも、王さま、みえっぱり、しごとにんげんやのんだくれなんかよりは、ばかばかしくない。そうだとしても、このひとのやってることには、いみがある。あかりをつけるってことは、たとえるなら、星とか花とかが、ひとつあたらしくうまれるってこと。だから、あかりをけすのは、星とか花をおやすみさせるってこと。とってもすてきなおつとめ。すてきだから、ほんとうに、だれかのためになる。』

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

その子は星にちかづくと、あかりつけにうやうやしくあいさつをした。

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

「こんにちは。どうして、いま、あかりをけしたの?」

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

「しなさいっていわれてるから。」と、あかりつけはこたえた。「こんにちは。」

— А що то за розпорядження?

「しなさいって、なにを?」

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

「このあかりをけせって。こんばんは。」

I він знову запалив ліхтаря.

と、そのひとは、またつけた。

— А нащо ти знов його засвітив?

「えっ、どうして、いま、またつけたの?」

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

「しなさいっていわれてるから。」と、あかりつけはこたえた。

— Не розумію, — признався маленький принц.

「よくわかんない。」と王子くんはいった。

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

「わかんなくていいよ。」と、あかりつけはいった。「しなさいは、しなさいだ。こんにちは。」

I погасив ліхтаря.

と、あかりをけした。

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

それから、おでこを赤いチェックのハンカチでふいた。

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

「それこそ、ひどいしごとだよ。むかしは、ものがわかってた。あさけして、夜つける。ひるのあまったじかんをやすんで、夜のあまったじかんは、ねる……」

— А потім розпорядження змінилося?

「じゃあ、そのころとは、べつのことをしなさいって?」

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

「おなじことをしなさいって。」と、あかりつけはいった。「それがほんっと、ひどい話なんだ! この星は年々、まわるのがどんどん早くなるのに、おなじことをしなさいって!」

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

「つまり?」

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

「つまり、いまでは、1ぷんでひとまわりするから、ぼくにはやすむひまが、すこしもありゃしない。1ぷんのあいだに、つけたりけしたり!」

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

「へんなの! きみんちじゃ、1日が1ぷんだなんて!」

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

「なにがへんだよ。」と、あかりつけがいった。「もう、ぼくらは1か月もいっしょにしゃべってるんだ。」

— Цілий місяць?!

「1か月?」

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

「そう。30ぷん、30日! こんばんは。」

I він знову запалив ліхтаря.

と、またあかりをつけた。

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

王子くんは、そのひとのことをじっと見た。しなさいっていわれたことを、こんなにもまじめにやる、このあかりつけのことが、すきになった。

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

その子は、夕ぐれを見たいとき、じぶんからイスをうごかしていたことを、おもいだした。その子は、この友だちをたすけたかった。

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

「ねえ……やすみたいときに、やすめるコツ、知ってるよ……」

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

「いつだってやすみたいよ。」と、あかりつけはいった。

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

ひとっていうのは、まじめにやってても、なまけたいものなんだ。

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

王子くんは、ことばをつづけた。
「きみの星、ちいさいから、大またなら3ぽでひとまわりできるよね。ずっと日なたにいられるように、ゆっくりあるくだけでいいんだよ。やすみたくなったら、きみはあるく……すきなぶんだけ、おひるがずっとつづく。」

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

「そんなの、たいしてかわらないよ。」と、あかりつけはいった。「ぼくがずっとねがってるのは、ねむることなんだ。」

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

「こまったね。」と王子くんがいった。

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

「こまったね。」と、あかりつけもいった。「こんにちは。」

I погасив ліхтаря.

と、あかりをけした。

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

王子くんは、ずっととおくへたびをつづけながら、こんなふうにおもった。『あのひと、ほかのみんなから、ばかにされるだろうな。王さま、みえっぱり、のんだくれ、しごとにんげんから。でも、ぼくからしてみれば、たったひとり、あのひとだけは、へんだとおもわなかった。それっていうのも、もしかすると、あのひとが、じぶんじゃないことのために、あくせくしてたからかも。』

Маленький принц зітхнув.

その子は、ざんねんそうにためいきをついて、さらにかんがえる。

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

『たったひとり、あのひとだけ、ぼくは友だちになれるとおもった。でも、あのひとの星は、ほんとにちいさすぎて、ふたりも入らない……』

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

ただ、王子くんとしては、そうとはおもいたくなかったんだけど、じつは、この星のことも、ざんねんにおもっていたんだ。だって、なんといっても、24じかんに1440回も夕ぐれが見られるっていう、めぐまれた星なんだから!

РОЗДІЛ XV

15

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

むっつめの星は、なん10ばいもひろい星だった。ぶあつい本をいくつも書いている、おじいさんのすまいだった。

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

「おや、たんけん家じゃな。」王子くんが見えるなり、そのひとは大ごえをあげた。

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

王子くんは、つくえの上にこしかけて、ちょっといきをついた。もうそれだけたびをしたんだ!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

「どこから来たね?」と、おじいさんはいった。

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

「なあに、そのぶあつい本?」と王子くんはいった。「ここでなにしてるの?」

— Я географ, — мовив старий добродій.

「わしは、ちりのはかせじゃ。」と、おじいさんはいった。

— А що таке географ?

「なあに、そのちりのはかせっていうのは?」

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

「ふむ、海、川、町、山、さばくのあるところをよくしっとる、もの知りのことじゃ。」

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

「けっこうおもしろそう。」と王子くんはいった。「やっと、ほんもののしごとにであえた!」

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

それからその子は、はかせの星をぐるりと見た。こんなにもでんとした星は、見たことがなかった。

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

「とってもみごとですね、あなたの星は。大うなばらは、あるの?」

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

「まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

「えっ!(王子くんは、がっかりした。)じゃあ、山は?」

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

「まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— А міста, річки, пустелі?

「じゃあ、町とか川とか、さばくとかは?」

— Цього я теж не можу знати.

「それも、まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— Але ж ви географ!

「でも、ちりのはかせなんでしょ!」

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

「さよう。」と、はかせはいった。「だが、たんけん家ではない。それに、わしの星にはたんけん家がおらん。ちりのはかせはな、町、川、山、海、大うなばらやさばくをかぞえに行くことはない。

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

はかせというのは、えらいひとだもんで、あるきまわったりはせん。じぶんのつくえを、はなれることはない。そのかわり、たんけん家を、むかえるんじゃ。はかせは、たんけん家にものをたずね、そのみやげ話をききとる。そやつらの話で、そそられるものがあったら、そこではかせは、そのたんけん家が、しょうじきものかどうかをしらべるんじゃ。」

— А навіщо?

「どうして?」

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

「というのもな、たんけん家がウソをつくと、ちりの本はめちゃくちゃになってしまう。のんだくれのたんけん家も、おなじだ。」

— А чому?

「どうして?」と王子くんはいった。

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

「というのもな、よっぱらいは、ものがだぶって見える。そうすると、はかせは、ひとつしかないのに、ふたつ山があるように、書きとめてしまうからの。」

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

「たんけん家に、ふむきなひと、ぼく知ってるよ。」と王子くんはいった。

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

「いるじゃろな。ところで、そのたんけん家が、しょうじきそうだったら、はかせは、なにが見つかったのか、たしかめることになる。」

— А як саме? Ідуть дивитися?

「見に行くの?」

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

「いや。それだと、あまりにめんどうじゃ。だから、はかせは、たんけん家に、それをしんじさせるだけのものを出せ、という。たとえば、大きな山を見つけたっていうんであれば、大きな石ころでももってこにゃならん。」

Нараз географ захвилювався:

はかせは、ふいにわくわくしだした。

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

「いやはや、きみはとおくから来たんだな! たんけん家だ! さあ、わしに、きみの星のことをしゃべってくれんか。」

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

そうやって、はかせはノートをひらいて、えんぴつをけずった。はかせというものは、たんけん家の話をまず、えんぴつで書きとめる。それから、たんけん家が、しんじられるだけのものを出してきたら、やっとインクで書きとめるんだ。

— Прошу, — мовив географ.

「それで?」と、はかせはたずねた。

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

「えっと、ぼくんち。」と王子くんはいった。「あんまりおもしろくないし、すごくちいさいんだ。みっつ火山があって、ふたつは火がついていて、ひとつはきえてる。でも、まんがいちがあるかもしれない。」

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

「まんがいちがあるかもしれんな。」と、はかせはいった。

— А ще у мене є квітка.

「花もあるよ。」

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

「わしらは、花については書きとめん。」と、はかせはいった。

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

「どうしてなの! いちばんきれいだよ!」

— Бо квіти ефемерні.

「というのもな、花ははかないんじゃ。」

— Як це — ефемерні?

「なに、その〈はかない〉って?」

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

「ちりの本はな、」と、はかせはいう。「すべての本のなかで、いちばんちゃんとしておる。ぜったい古くなったりせんからの。山がうごいたりするなんぞ、めったにない。大うなばらがひあがるなんぞ、めったにない。わしらは、かわらないものを書くんじゃ。」

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

「でも、きえた火山が目をさますかも。」と王子くんはわりこんだ。「なあに、その〈はかない〉って?」

Reklama