「火山がきえてようと、目ざめてようと、わしらにとっては、おなじこと。」と、はかせはいった。「わしらにだいじなのは、山そのものだけじゃ。うごかんからな。」

— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

「でも、その〈はかない〉ってなに？」また王子くんはいった。なにがあっても、いちどしつもんをはじめたら、ぜったいにやめない。

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

「それは、〈すぐにきえるおそれがある〉ということじゃ。」

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

「ぼくの花は、すぐにきえるおそれがあるの？」

— I моя квітка скоро зникне?

「むろんじゃ。」

[Bilinguator: — Звичайно.]

『ぼくの花は、はかない。』と王子くんはおもった。『それに、まわりからじぶんをまもるのは、よっつのトゲだけ！　それに、ぼくは、ぼくんちに、たったひとつおきざりにしてきたんだ！』

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

その子は、ふいに、やめておけばよかった、とおもった。でも、気をとりなおして、

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

「これから行くのに、おすすめの星はありませんか？」と、その子はたずねた。

— Куди ви порадите мені вирушити?

「ちきゅうという星じゃ。」と、はかせはこたえた。「いいところだときいておる……」

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

そうして、王子くんは、そこをあとにした。じぶんの花のことを、おもいつつ。

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

16

РОЗДІЛ XVI

そんなわけで、ななつめの星は、ちきゅうだった。

Отож сьома планета була Земля.

このちきゅうというのは、どこにでもある星なんかじゃない！　かぞえてみると、王さまが（もちろん黒いかおの王さまも入れて）111にん、ちりのはかせが7000にん、しごとにんげんが90まんにん、のんだくれが750まんにん、みえっぱりが３おく1100まんにんで、あわせてだいたい20おくのおとなのひとがいる。

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

ちきゅうの大きさをわかりやすくする、こんな話がある。電気でんきがつかわれるまでは、むっつの大りくひっくるめて、なんと46まん2511にんもの、おおぜいのあかりつけがいなきゃならなかった。

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

とおくからながめると、たいへん見ものだ。このおおぜいのうごきは、バレエのダンサーみたいに、きちっきちっとしていた。

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

まずはニュージーランドとオーストラリアのあかりつけの出ばんが来る。そこでじぶんのランプをつけると、このひとたちはねむりにつく。するとつぎは中国とシベリアのばんが来て、このうごきにくわわって、おわると、うらにひっこむ。

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

それからロシアとインドのあかりつけのばんになる。つぎはアフリカとヨーロッパ。それから南アメリカ、それから北アメリカ。

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

しかも、このひとたちは、じぶんの出るじゅんを、ぜったいまちがえない。

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

でも、北きょくにひとつだけ、南きょくにもひとつだけ、あかりがあるんだけど、そこのふたりのあかりつけは、のんべんだらりとしたまいにちをおくっていた。だって、１年に２回はたらくだけでいいんだから。

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

17

РОЗДІЛ XVII

うまくいおうとして、ちょっとウソをついてしまうってことがある。あかりつけのことも、ぜんぶありのままってわけじゃないんだ。そのせいで、なにも知らないひとに、ぼくらの星のことをへんにおしえてしまったかもしれない。ちきゅうのほんのちょっとしか、にんげんのものじゃない。

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

ちきゅうにすんでる20おくのひとに、まっすぐ立ってもらって、集会しゅうかいみたいによりあつまってもらったら、わけもなく、たて30キロよこ30キロのひろばにおさまってしまう。太平洋たいへんようでいちばんちっちゃい島にだって、入ってしまうかずだ。

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

でも、おとなのひとにこんなことをいっても、やっぱりしんじない。いろんなところが、じぶんたちのものだっておもいたいんだ。じぶんたちはバオバブくらいでっかいものなんだって、かんがえてる。だから、そのひとたちに、「かぞえてみてよ」って、いってごらん。すうじが大すきだから、きっとうれしがる。でも、みんなはそんなつまらないことで、じかんをつぶさないように。くだらない。みんな、ぼくをしんじて。

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

王子くんはちきゅうについたんだけど、そのとき、ひとのすがたがどこにもなくて、びっくりした。それでもう、星をまちがえたのかなって、あせってきた。すると、すなのなかで、月の色した輪っかが、もぞもぞうごいた。

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

「こんばんは。」と王子くんがとりあえずいってみると、

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

「こんばんは。」とヘビがいった。

— Добривечір, — відповіла гадюка.

「ぼく、どの星におっこちたの？」と王子くんがきくと、

— На яку це планету я потрапив?

「ちきゅうの、アフリカ。」とヘビがこたえた。

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

「えっ、まさか、ちきゅうにはひとがいないの？」

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

「ここは、さばく。さばくに、ひとはいない。ちきゅうは、ひろい。」とヘビはいった。

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

王子くんは石ころにすわって、目を空のほうへやった。

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

「星がきらきらしてるのは、みんなが、ふとしたときに、じぶんの星を見つけられるようにするためなのかな。ほら、ぼくの星！　まうえにあるやつ……でも、ほんとにとおいなあ！」

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

「きれいだ。」とヘビはいう。「ここへ、なにしに？」

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

「花とうまくいってなくて。」と王子くんはいった。

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

「ふうん。」とヘビはいった。

— Ага, он воно що…

それで、ふたりはだんまり。

I обоє змовкли.

「ひとはどこにいるの？」と、しばらくしてから王子くんがきいた。「さばくだと、ちょっとひとりぼっちだし。」

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

「ひとのなかでも、ひとりぼっちだ。」とヘビはいった。

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

王子くんは、ヘビをじっと見つめた。

Маленький принц глянув на неї пильно.

「きみって、へんないきものだね。」と、しばらくしてから王子くんがいった。「ゆびみたいに、ほっそりしてる……」

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

「でもおれは、王さまのゆびより、つよい。」とヘビはいった。

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

王子くんはにっこりした。

Маленький принц усміхнувся.

「きみ、そんなにつよくないよ……手も足もなくて……たびだって、できないよ……」

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

「おれは船よりも、ずっととおくへ、きみをつれてゆける。」とヘビはいった。

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

ヘビは王子くんのくるぶしに、ぐるりとまきついた。金のうでわみたいに。

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

「おれがついたものは、もといた土にかえる。」と、ことばをつづける。「でも、きみはけがれていない。それに、きみは星から来た……」

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

王子くんは、なにもへんじをしなかった。

Маленький принц нічого не відповів.

「きみを見てると、かわいそうになる。このかたい岩でできたちきゅうの上で、力もないきみ。おれなら、たすけになれる。じぶんの星がなつかしくなったら、いつでも。あと……」

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

「もう！　わかったよ。」と王子くんはいった。「でも、なんでずっと、それとなくいうわけ？」

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

「おれそのものが、それのこたえだ。」とヘビはいった。

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

それで、ふたりはだんまり。

I обоє змовкли.

18

РОЗДІЛ XVIII

王子くんは、さばくをわたったけど、たった１りんの花に出くわしただけだった。花びらがみっつだけの花で、なんのとりえもない花……

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

「こんにちは。」と王子くんがいうと、

— Добридень, — сказав маленький принц.

「こんにちは。」と花がいった。

— Добридень, — відповіла квітка.

「ひとはどこにいますか？」と、王子くんはていねいにたずねた。

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

花は、いつだか、ぎょうれつがとおるのを見たことがあった。

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

「ひと？　いるとおもう。６にんか７にん。なん年かまえに見かけたから。でも、どこであえるか、ぜんぜんわかんない。風まかせだもん。あのひとたち、根っこがないの。それってずいぶんふべんね。」

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

「さようなら。」と王子くんがいうと、

— Прощавай, — сказав маленький принц.

「さようなら。」と花がいった。

— Прощавай, — мовила квітка.

19

РОЗДІЛ XIX

王子くんは、たかい山にのぼった。それまでその子の知っていた山といえば、たけがひざまでしかない火山がみっつだけ。しかも、きえた火山はこしかけにつかっていたくらいだ。だから、その子はこんなふうにかんがえた。『こんなにたかい山からなら、ひと目で、この星ぜんたいと、ひとみんなを見とおせるはず……』でも、見えたのは、するどくとがった岩山ばかりだった。

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

「こんにちは。」と、その子がとりあえずいってみると、

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

「こんにちは……こんにちは……こんにちは……」と、やまびこがへんじをする。

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

「なんて名まえ？」と王子くんがいうと、

— Хто ви? — спитав маленький принц.

「なんて名まえ……なんて名まえ……なんて名まえ……」と、やまびこがへんじをする。

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

「友だちになってよ、ひとりぼっちなんだ。」と、その子がいうと、

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

「ひとりぼっち……ひとりぼっち……ひとりぼっち……」と、やまびこがへんじをする。

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

『もう、へんな星！』と、その子はそのときおもった。『ここ、かさかさしてるし、とげとげしてるし、ひりひりする。

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

ひとって、おもいえがく力がないんじゃないの。だれかのいったことをくりかえす……ぼくんちにある花は、いっつもむこうからしゃべりかけてくるのに……』

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

20

РОЗДІЛ XX

さて、王子くんが、さばくを、岩山を、雪の上をこえて、ながながとあゆんでいくと、ようやく１本の道に行きついた。そして道をゆけば、すんなりひとのいるところへたどりつく。

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

「こんにちは。」と、その子はいった。

— Добридень, — промовив він.

そこは、バラの花がさきそろう庭にわだった。

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

「こんにちは。」と、バラがいっせいにこたえた。

— Добридень, — відгукнулися рожі.

王子くんは、たくさんのバラをながめた。みんな、その子の花にそっくりだった。

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

「きみたち、なんて名まえ？」と、王子くんはぽかんとしながら、きいた。

— Хто ви? — спитав він, вражений.

「わたしたち、バラっていうの。」と、バラがいっせいにこたえた。

— Ми — рожі, — відказали квіти.

「えっ！」って、王子くんはいって……

— Он як…— сказав маленький принц.

そのあと、じぶんがみじめにおもえてきた。その子の花は、うちゅうにじぶんとおなじ花なんてないって、その子にしゃべっていた。それがどうだろう、このひとつの庭だけでも、にたようなものがぜんぶで、5000ある！

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

その子はおもった。『あの子、こんなのを見たら、すねちゃうだろうな……きっと、とんでもないほど、えへんえへんってやって、かれたふりして、バカにされないようにするだろうし、そうしたら、ぼくは、手あてをするふりをしなくちゃいけなくなる。だって、しなけりゃあの子、ぼくへのあてつけで、ほんとにじぶんをからしちゃうよ……』

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

それからこうもかんがえた。『ひとつしかない花があるから、じぶんはぜいたくなんだとおもってた。でも、ほんとにあったのは、ありきたりのバラ。それと、ひざたけの火山みっつで、そのうちひとつは、たぶん、ずっときえたまま。これじゃあ、りっぱでえらいあるじにはなれない……』

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

そうして、草むらにつっぷして、なみだをながした。

Він упав на траву й заплакав.

21

РОЗДІЛ XXI

キツネが出てきたのは、そのときだった。

Отоді-то й показався лис.

「こんにちは。」とキツネがいった。

— Добридень, — мовив лис.

「こんにちは。」と王子くんはていねいにへんじをして、ふりかえったけど、なんにもいなかった。

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

「ここだよ。」と、こえがきこえる。「リンゴの木の下……」

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

「きみ、だれ？」と王子くんはいった。「とってもかわいいね……」

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

「おいら、キツネ。」とキツネはこたえた。

— Я лис, — відповів той.

「こっちにきて、いっしょにあそぼうよ。」と王子くんがさそった。「ぼく、ひどくせつないんだ……」

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

「いっしょにはあそべない。」とキツネはいった。「おいら、きみになつけられてないもん。」

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

「あ！　ごめん。」と王子くんはいった。

— О, даруй, — сказав маленький принц.