あのときの王子くん / Маленький принц — w językach japońskim i ukraińskim

Japońsko-ukraińska dwujęzyczna książka

アントワーヌ・ド・サン=テグジュペリ

あのときの王子くん

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

大久保ゆう訳。

Переклад: Анатолій Жаловський.

レオン・ウェルトに

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

子どものみなさん、ゆるしてください。ぼくはこの本をひとりのおとなのひとにささげます。でもちゃんとしたわけがあるのです。そのおとなのひとは、ぼくのせかいでいちばんの友だちなんです。それにそのひとはなんでもわかるひとで、子どもの本もわかります。しかも、そのひとはいまフランスにいて、さむいなか、おなかをへらしてくるしんでいます。心のささえがいるのです。

Даруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. I нарешті третє: дорослий живе у Франції, зазнає там голоду й холоду. Йому так треба, щоб його хтось потішив.

まだいいわけがほしいのなら、このひともまえは子どもだったので、ぼくはその子どもにこの本をささげることにします。おとなはだれでも、もとは子どもですよね。(みんな、そのことをわすれますけど。)じゃあ、ささげるひとをこう書きなおしましょう。

Та коли все це не може виправдати, то я згоден присвятити отсю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий приятель. Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам’ятає. Отож я виправлю присвяту:

(かわいい少年だったころの)
レオン・ウェルトに

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ, КОЛИ ВІН БУВ МАЛЕНЬКИМ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ぼくが6つのとき、よんだ本にすばらしい絵があった。『ぜんぶほんとのはなし』という名まえの、しぜんのままの森について書かれた本で、そこに、ボアという大きなヘビがケモノをまるのみしようとするところがえがかれていたんだ。だいたいこういう絵だった。

Коли мав я шість років, у книжці під назвою «Билиці» — там про тропічні ліси розповідалося — побачив якось химерний малюнок. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. Ось копія того малюнка.

「ボアというヘビは、えものをかまずにまるのみします。そのあとはじっとおやすみして、6か月かけて、おなかのなかでとかします。」と本には書かれていた。

У книжці було написано: «Удав ковтає свою жертву цілою, не прожовуючи. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу».

そこでぼくは、ジャングルではこんなこともおこるんじゃないか、とわくわくして、いろいろかんがえてみた。それから色えんぴつで、じぶんなりの絵をはじめてかいてやった。さくひんばんごう1。それはこんなかんじ。

Я чимало думав про сповнене пригод життя в джунглях та й собі намалював кольоровим олівцем мій перший малюнок. Малюнок № 1. Ось що я зобразив.

ぼくはこのけっさくをおとなのひとに見せて、こわいでしょ、ときいてまわった。

Я показав цей твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх.

でもみんな、「どうして、ぼうしがこわいの?」っていうんだ。

А мені на те:
— Чого б то капелюх нас лякав?

この絵は、ぼうしなんかじゃなかった。ボアがゾウをおなかのなかでとかしている絵だった。だから、ぼくはボアのなかみをかいて、おとなのひとにもうまくわかるようにした。あのひとたちは、いつもはっきりしてないとだめなんだ。さくひんばんごう2はこんなかんじ。

Але ж то був не капелюх. То був удав, що проковтнув слона. Тоді я зобразив удава в розрізі, аби дорослим було зрозуміліше. Їм завжди треба все тлумачити. Ось мій малюнок № 2.

おとなのひとは、ボアの絵なんてなかが見えても見えなくてもどうでもいい、とにかく、ちりやれきし、さんすうやこくごのべんきょうをしなさいと、ぼくにいいつけた。というわけで、ぼくは6さいで絵かきになるゆめをあきらめた。

Дорослі порадили мені не малювати більше гаддя ні в натурі, ні в розрізі, а краще цікавитися географією, історією, математикою та граматикою. Отак і сталося, що я в шість років зрікся блискучої малярської кар’єри.

さくひんばんごう1と2がだめだったから、めげてしまったんだ。おとなのひとはじぶんではまったくなんにもわからないから、子どもはくたびれてしまう。いつもいつもはっきりさせなきゃいけなくて。

Зазнавши провалу з малюнками №1 і №2, я геть зневірився в собі. Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе.

それでぼくはしぶしぶべつのしごとにきめて、ひこうきのそうじゅうをおぼえた。せかいじゅうをちょっととびまわった。ちりをべんきょうして、ほんとやくに立った。

Отож я мусив обрати собі інше ремесло, і я навчився керувати літаками. Я облетів майже цілий світ. I географія, сказати по щирості, стала мені у великій пригоді.

ひとめで中国なのかアリゾナなのかがわかるから、夜なかにとんでまよっても、かなりたすかるってもんだ。

Я умів з першого погляду одрізнити Китай од Арізони. То вельми корисно, надто як уночі з курсу зіб’єшся.

こうしてぼくは生きてきて、ちゃんとしたひとたちともおおぜいであってきた。おとなのひとのなかでくらしてきた。ちかくでも見られた。でもそれでなにかいいことがわかったわけでもなかった。

На своєму віку я зустрічав чимало всяких поважних людей і мав з ними стосунки. Жив довго між дорослих. Бачив їх зовсім близько. I від того моя думка про них не покращала.

すこしかしこそうなひとを見つけると、ぼくはいつも、とっておきのさくひんばんごう1を見せてみることにしていた。ほんとうのことがわかるひとなのか知りたかったから。

Коли мені здибався дорослий, людина ніби-то кмітлива, я поцікавився його думкою про свій малюнок №1, який я беріг. Хотілося знати, чи він справді може второпати.

でもかえってくるのは、きまって「ぼうしだね。」って。

Але дорослий незмінно відповідав мені: «Це капелюх».

そういうひとには、ボアのことも、しぜんの森のことも、星のこともしゃべらない。むこうに合わせて、トランプやゴルフ、せいじやネクタイのことをしゃべる。するとおとなのひとは、ものごとがはっきりわかっているひととおちかづきになれて、とてもうれしそうだった。

Тоді я вже не говорив з ним ні про полозів, ні про тропічні ліси, ні про зорі. Я пристосовувався до його тями. Заводив з ним мову про гольф і бридж, про політику і краватки. I дорослий так тішився: познайомитися з такою розважливою людиною.

РОЗДІЛ II

それまで、ぼくはずっとひとりぼっちだった。だれともうちとけられないまま、6年まえ、ちょっとおかしくなって、サハラさばくに下りた。

Так жив я сам-один, не маючи нікого, з ким міг погомоніти-порадитися, аж до аварії, що спіткала мене шість років тому в Сахарі.

ぼくのエンジンのなかで、なにかがこわれていた。ぼくには、みてくれるひとも、おきゃくさんもいなかったから、なおすのはむずかしいけど、ぜんぶひとりでなんとかやってみることにした。

Почав давати збої двигун мого літака. Ні механік, ні пасажири зі мною не летіли, довелося поратися самому, хоч ремонт був складний.

それでぼくのいのちがきまってしまう。のみ水は、たった7日ぶんしかなかった。

Тут таке: або пан, або пропав. Питної води я мав ледве на тиждень.

1日めの夜、ぼくはすなの上でねむった。ひとのすむところは、はるかかなただった。海のどまんなか、いかだでさまよっているひとよりも、もっとひとりぼっち。

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тридев’ять земель від будь-якої людської оселі. Я був ще самотніший, ніж потерпілий на плоту посеред океану.

だから、ぼくがびっくりしたのも、みんなわかってくれるとおもう。じつは、あさ日がのぼるころ、ぼくは、ふしぎなかわいいこえでおこされたんだ。

Уявіть собі мій подив, коли на зорі мене збудив якийсь чудний голосочок. Він сказав:

「ごめんください……ヒツジの絵をかいて!」

— Прошу… намалюй мені баранця.

「えっ?」

— Га?

「ぼくにヒツジの絵をかいて……」

— Намалюй мені баранця…

かみなりにうたれたみたいに、ぼくはとびおきた。目をごしごしこすって、ぱっちりあけた。すると、へんてこりんなおとこの子がひとり、おもいつめたようすで、ぼくのことをじっと見ていた。

Я скочив, наче мене громом ударило. Старанно протер очі. Пильно роззирнувся навкруг. I побачив дивовижного хлопчика, що поважно мене розглядав.

あとになって、この子のすがたを、わりとうまく絵にかいてみた。

Ось його найкращий портрет, якого мені пощастило згодом намалювати.

でもきっとぼくの絵は、ほんもののみりょくにはかなわない。ぼくがわるいんじゃない。六さいのとき、おとなのせいで絵かきのゆめをあきらめちゃったから、それからずっと絵にふれたことがないんだ。なかの見えないボアの絵と、なかの見えるボアの絵があるだけ。

Та, звісно, на моєму малюнку він далеко не такий гарний, як був насправді. Не я тут виною. Коли я мав шість років, дорослі відбили у мене охоту до того, щоб стати художником, і я тільки й навчився, що малювати удавів — у натурі та в розрізі.

それはともかく、いきなりひとが出てきて、ぼくは目をまるくした。なにせひとのすむところのはるかかなたにいたんだから。でも、おとこの子はみちをさがしているようには見えなかった。

Отож я виряченими від подиву очима дивився на цю прояву. Не забувайте, що я був за тридев’ять земель, на безлюдді. А проте зовсім не здавалося, щоб це хлоп’я заблукало або вкрай зморилося чи вмирає з голоду, спраги або зі страху.

へとへとにも、はらぺこにも、のどがからからにも、びくびくしているようにも見えなかった。ひとのすむところのはるかかなた、さばくのどまんなかで、まい子になっている、そんなかんじはどこにもなかった。
やっとのことで、ぼくはその子にこえをかけた。

На око годі було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, запропастилася край світу. Нарешті до мене вернулася мова, і я сказав:

「えっと……ここでなにをしてるの?」

— А… що ти тут робиш?

すると、その子はちゃんとつたえようと、ゆっくりとくりかえした。

Та він знову попросив тихо й вельми поважно:

「ごめんください……ヒツジの絵をかいて……」

— Прошу… намалюй мені баранця…

ものすごくふしぎなのに、だからやってしまうことってある。それでなんだかよくわからないけど、ひとのすむところのはるかかなたで死ぬかもしれないのに、ぼくはポケットから1まいのかみとペンをとりだした。

Таємнича поява так вразила мене, що я не посмів одмовитися. I хоч яким безглуздям це могло здатися тут, за тридев’ять земель від людей, коли на мене чигала смерть, я добув із кишені аркуш паперу та самописку.

でもそういえば、ぼくはちりやれきし、さんすうやこくごぐらいしかならっていないわけなので、ぼくはそのおとこの子に(ちょっとしょんぼりしながら)絵ごころがないんだ、というと、その子はこうこたえた。

Але одразу ж згадав, що вчився передусім географії, історії, математики та граматики, і сказав хлопцеві (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одмовив:

「だいじょうぶ。ぼくにヒツジの絵をかいて。」

— Байдуже. Намалюй мені баранця.

ヒツジをかいたことがなかったから、やっぱり、ぼくのかけるふたつの絵のうち、ひとつをその子にかいてみせた。なかの見えないボアだった。そのあと、おとこの子のことばをきいて、ぼくはほんとうにびっくりした。

Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що тільки й умів малювати: удава в натурі. I здивувався непомалу, коли хлоп’я одмовило:

「ちがうよ! ボアのなかのゾウなんてほしくない。ボアはとってもあぶないし、ゾウなんてでっかくてじゃまだよ。ぼくんち、すごくちいさいんだ。ヒツジがいい。ぼくにヒツジをかいて。」

— Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.

なので、ぼくはかいた。

I я намалював.

それで、その子は絵をじっとみつめた。

Він глянув пильно та й каже:

「ちがう! これもう、びょうきじゃないの。もういっかい。」

— Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого.

ぼくはかいてみた。

Я намалював.

ぼうやは、しょうがないなあというふうにわらった。

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:

「見てよ……これ、ヒツジじゃない。オヒツジだ。ツノがあるもん……」

— Ти ж добре бачиш — це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий…

ぼくはまた絵をかきなおした。

Тоді я зобразив ще одного.

だけど、まえのとおなじで、だめだといわれた。

Та він забракував і цей малюнок:

「これ、よぼよぼだよ。ほしいのは長生きするヒツジ。」

— Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

もうがまんできなかった。はやくエンジンをばらばらにしていきたかったから、さっとこういう絵をかいた。

I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, — і я награмузляв такий малюнок.

ぼくはいってやった。

I заявив:

「ハコ、ね。きみのほしいヒツジはこのなか。」

— Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.

ところがなんと、この絵を見て、ぼくのちいさなしんさいんくんは目をきらきらさせたんだ。

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:

「そう、ぼくはこういうのがほしかったんだ! このヒツジ、草いっぱいいるかなあ?」

— Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?

「なんで?」

— А хіба що?

「だって、ぼくんち、すごくちいさいんだもん……」

— Таж у мене вдома все маленьке.

「きっとへいきだよ。あげたのは、すごくちいさなヒツジだから。」

— Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

その子は、かおを絵にちかづけた。
「そんなにちいさくないよ……あ! ねむっちゃった……」

Хлопчик схилив голову над малюнком.
— Не такий він і маленький! Гляньно, він заснув…

ぼくがあのときの王子くんとであったのは、こういうわけなんだ。

Так я познайомився з маленьким принцом.

РОЗДІЛ III

その子がどこから来たのか、なかなかわからなかった。まさに気ままな王子くん、たくさんものをきいてくるわりには、こっちのことにはちっとも耳をかさない。

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув.

たまたま口からでたことばから、ちょっとずつ見えてきたんだ。たとえば、ぼくのひこうきをはじめて目にしたとき(ちなみにぼくのひこうきの絵はかかない、ややこしすぎるから)、その子はこうきいてきた。

Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:

「このおきもの、なに?」

— Що то за штуковина?

「これはおきものじゃない。とぶんだ。ひこうきだよ。ぼくのひこうき。」

— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

ぼくはとぶ、これがいえて、かなりとくいげだった。すると、その子は大きなこえでいった。

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

「へえ! きみ、空からおっこちたんだ!」

— Як? Ти упав з неба?

「うん。」と、ぼくはばつがわるそうにいった。

— Авжеж, — відказав я скромно.

「ぷっ! へんなの……!」

— От дивина!

この気まま王子があまりにからからとわらうので、ぼくはほんとにむかついた。ひどい目にあったんだから、ちゃんとしたあつかいをされたかった。それから、その子はこうつづけた。

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

「なあんだ、きみも空から来たんだ! どの星にいるの?」

— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?

ふと、その子のひみつにふれたような気がして、ぼくはとっさにききかえした。

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!

「それって、きみはどこかべつの星から来たってこと?」

— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.

でも、その子はこたえなかった。ぼくのひこうきを見ながら、そっとくびをふった。

Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:

「うーん、これだと、あんまりとおくからは来てないか……」

— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку…

その子はしばらくひとりで、あれこれとぼんやりかんがえていた。そのあとポケットからぼくのヒツジをとりだして、そのたからものをくいいるようにじっと見つめた。

I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.

みんなわかってくれるとおもうけど、その子がちょっとにおわせた〈べつの星〉のことが、ぼくはすごく気になった。もっとくわしく知ろうとおもった。

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.

「ぼうやはどこから来たの? 〈ぼくんち〉ってどこ? ヒツジをどこにもっていくの?」

— Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?

その子はこたえにつまって、ぼくにこういうことをいった。

На хвилю він замислився, потім промовив:

「よかった、きみがハコをくれて。よる、おうちがわりになるよね。」

— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.

「そうだね。かわいがるんなら、ひるま、つないでおくためのロープをあげるよ。それと、ながいぼうも。」

— Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.

でもこのおせっかいは、王子くんのお気にめさなかったみたいだ。

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.

「つなぐ? そんなの、へんなかんがえ!」

— Припинати? Яке безглуздя!

「でもつないでおかないと、どこかに行っちゃって、なくしちゃうよ。」

— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.

このぼうやは、またからからとわらいだした。

Мій приятель знову засміявся:

「でも、どこへ行くっていうの!」

— А куди ж, по-твоєму, йому тікати?

「どこへでも。まっすぐまえとか……」

— Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.

すると、こんどはこの王子くん、おもいつめたようすで、こうおっしゃる。

Тоді маленький принц зауважив серйозно:

「だいじょうぶ、ものすごおくちいさいから、ぼくんち。」

— Пусте, у мене там усе дуже маленьке.

それから、ちょっとさみしそうに、こういいそえた。

I дещо журливо додав:

「まっすぐまえにすすんでも、あんまりとおくへは行けない……」

— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

Reklama