あのときの王子くん / Маленький принц — czytaj online. Strona 4

Japońsko-ukraińska dwujęzyczna książka

アントワーヌ・ド・サン=テグジュペリ

あのときの王子くん

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

「もし、しょうぐんに花から花へチョウチョみたいにとべ、であるとか、かなしい話を書け、であるとか、海鳥になれ、であるとかいいつけて、しょうぐんが、いわれたことをできなかったとしよう。なら、そいつか、この王か、どちらがまちがってると、そちはおもう?」

— А коли я звелю якомусь генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або написати трагедію, або перекинутися морською чайкою — і генерал не виконає наказу, — хто буде винен: він чи я?

「王さまのほうです。」と王子くんはきっぱりいった。

— Ви, ваша величносте, — не вагаючись, відповів маленький принц.

「そのとおり。それぞれには、それぞれのできることをまかせねばならぬ。ものごとがわかって、はじめて力がある。もし、こくみんに海へとびこめといいつけようものなら、国がひっくりかえる。そのようにせよ、といってもいいのは、そもそも、ものごとをわきまえて、いいつけるからである。」

— Цілком слушно, — відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої розпорядження розумні.

「じゃあ、ぼくの夕ぐれは?」と王子くんはせまった。なぜなら王子くん、いちどきいたことは、ぜったいにわすれない。

— А як же мій захід соня? — нагадав маленький принц: питаючись про щось, він ніколи не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

「そちの夕ぐれなら、見られるぞ。いいつけよう。だが、まとう。うまくおさめるためにも、いいころあいになるまでは。」

— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть сприятливі умови, в тому й мудрість володаря.

「それはいつ?」と王子くんはたずねる。

— А коли це буде? — спитав маленький принц.

「むむむ!」と王さまはいって、ぶあつい〈こよみ〉をしらべた。「むむむ! そうだな……だい……たい……ごご7じ40ぷんくらいである! さすれば、いうとおりになるのがわかるだろう。」

— Гм… Гм…— відповів король, гортаючи грубого календаря.— Це буде… гм, гм…— сьогодні це буде за чверть восьма вечора. I тоді побачиш, як точно виконуються мої розпорядження.

王子くんはあくびをした。夕ぐれにあえなくて、ざんねんだった。それに、ちょっともううんざりだった。

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. Та й, сказати по щирості, він уже нудився.

「ここですることは、もうないから。」と王子くんは王さまにいった。「そろそろ行くよ!」

— Мені пора, — сказав він королю.— Більше нема чого тут робити.

「行ってはならん。」と王さまはいった。けらいができて、それだけうれしかったんだ。「行ってはならん、そちを、だいじんにしてやるぞ!」

— Зостанься! — мовив король, неабияк гордий з того, що в нього знайшовся підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.

「それで、なにをするの?」

— Міністром чого?

「む……ひとをさばくであるぞ!」

— Ну, міністром… міністром юстиції.

「でも、さばくにしても、ひとがいないよ!」

— Але ж тут нема кого судити.

「それはわからん。まだこの王国をぐるりとまわってみたことがない。年をとったし、大きな馬車ばしゃをおくばしょもない。あるいてまわるのは、くたびれるんでな。」

— Хтозна, — мовив король.— Я ще не оглянув усього свого королівства. Я вже старий, для карети місця в мене нема, а ходити пішки я зморююся.

「ふうん! でもぼくはもう見たよ。」と、王子くんはかがんで、もういちど、ちらっと星のむこうがわを見た。「あっちには、ひとっこひとりいない……」

Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.
— О, я вже подивився! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.

「なら、じぶんをさばくである。」と王さまはこたえた。「もっとむずかしいぞ。じぶんをさばくほうが、ひとをさばくよりも、はるかにむずかしい。うまくじぶんをさばくことができたなら、それは、しょうしんしょうめい、けんじゃのあかしだ。」

— То суди сам себе, — відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

すると王子くんはいった。「ぼく、どこにいたって、じぶんをさばけます。ここにすむひつようはありません。」

— Сам себе я можу судити де завгодно, — сказав маленький принц.— Для цього мені нема чого тут жити.

「むむむ! たしか、この星のどこかに、よぼよぼのネズミが1ぴきおる。夜、もの音がするからな。そのよぼよぼのネズミをさばけばよい。ときどき、死けいにするんである。そうすれば、そのいのちは、そちのさばきしだいである。だが、いつもゆるしてやることだ、だいじにせねば。1ぴきしかおらんのだ。」

— Гм… Гм…— задумався король.— Здається, десь на моїй планеті живе старий пацюк. Ночами я його чую. Ти можеш судити цього старого пацюка. Вряди-годи засуджуватимеш його на смертну кару. Отож від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб берегти його. Адже він у нас один.

また王子くんはへんじをする。「ぼく、死けいにするのきらいだし、もうさっさと行きたいんです。」

— Не люблю смертних вироків, — мовив маленький принц.— Та й мені вже пора.

「ならん。」と王さまはいう。

— Ні, не пора, — заперечив король.

もう、王子くんはいつでも行けたんだけど、年よりの王さまをしょんぼりさせたくなかった。

Маленький принц уже зовсім зібрався в дорогу, але йому не хотілося засмучувати старого монарха.

「もし、へいかが、いうとおりになるのをおのぞみなら、ものわかりのいいことを、いいつけられるはずです。いいつける、ほら、1ぷんいないにしゅっぱつせよ、とか。ぼくには、もう、いいころあいなんだとおもいます……」

— Якщо ви, ваша величність, бажали б, щоб вашу волю вволяли, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, приміром, не гаючись, рушати в путь. Мені здається, умови для цього саме сприятливі…

王さまはなにもいわなかった。王子くんはとりあえず、どうしようかとおもったけど、ためいきをついて、ついに星をあとにした……

Король нічого не відповів, маленький принц постояв у нерішучості, потім зітхнув і пішов геть.

「そちを、ほかの星へつかわせるぞ!」そのとき、王さまはあわてて、こういった。

— Призначаю тебе моїм послом! — гукнув услід йому король.

まったくもってえらそうないいかただった。

I виглядав він дуже владно.

おとなのひとって、そうとうかわってるな、と王子くんは心のなかでおもいつつ、たびはつづく。

«Та й диваки оці дорослі», — помислив маленький принц, пускаючись у мандри.

11

РОЗДІЛ XI

ふたつめの星は、みえっぱりのすまいだった。

На другій планеті жив шанолюб.

「ふふん! ファンのおでましか!」王子くんが見えるなり、みえっぱりはとおくから大ごえをあげた。

— Ага, ось і шанувальник з’явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца.

というのも、みえっぱりにかかれば、だれもかれもみんなファンなんだ。

Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.

「こんにちは。」と王子くんはいった。「へんなぼうしだね。」

— Добридень, — мовив маленький принц.— Який кумедний у вас капелюх.

「あいさつできる。」と、みえっぱりはいう。「はくしゅされたら、これであいさつする。あいにく、ここをとおりすぎるひとなんていないわけだが。」

— Це для вітання, — відповів шанолюб.— Щоб уклонятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто не зазирає.

「うん?」王子くんは、なんのことかわからなかった。

— Он як? — сказав маленький принц, нічого не второпавши.

「りょう手で、ぱちぱちとやってみな。」と、みえっぱりはその子にすすめた。

— Поплещи у долоні, — порадив йому шанолюб.

王子くんは、りょう手でぱちぱちとやった。みえっぱりは、ぼうしをちょっともち上げて、そっとあいさつをした。

Маленький принц заплескав у долоні. Шанолюб скинув капелюха й поштиво вклонився.

「王さまのところよりもたのしいな。」と王子くんは心のなかでおもった。だからもういちど、りょう手でぽちぱちとやった。みえっぱりも、ぼうしをちょっともち上げて、もういちどあいさつをした。

«Тут веселіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. I знов заплескав у долоні. А шанолюб, скидаючи свого капелюха, ще раз уклонився.

5ふんつづけてみたけど、おなじことばかりなので、王子くんはこのあそびにもあきてしまった。

За п’ять хвилин ця одноманітна гра зморила маленького принца.

「じゃあ、そのぼうしを下ろすには、どうしたらいいの?」と、その子はきいた。

— А що слід зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.

でも、みえっぱりはきいてなかった。みえっぱりは、ほめことばにしか、ぜったい耳をかさない。

Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.

「おまえは、おれさまを心のそこから、たたえているか?」と、その男は王子くんにきいた。

— Ти й справді дуже шануєш мене? — спитав він маленького принца.

「たたえるって、どういうこと?」

— А що то — шанувати?

「たたえるっていうのは、このおれさまが、この星でいちばんかっこよくて、いちばんおしゃれで、いちばん金もちで、いちばんかしこいんだって、みとめることだ。」

— Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепурніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.

「でも、星にはきみしかいないよ!」

— Але ж на твоїй планеті ти сам-один!

「おねがいだ、とにかくおれさまをたたえてくれ!」

— Ну, то зроби мені ласку, все одно шануй мене!

「たたえるよ。」といって、王子くんは、かたをちょっとあげた。「でも、きみ、そんなことのどこがだいじなの?」

— Я шаную, — мовив маленький принц і злегка знизав плечима.— Але яка тобі з цього радість?

そして王子くんは、そこをあとにした。

I він утік від шанолюба.

おとなのひとって、やっぱりそうとうおかしいよ、とだけ、その子は心のなかで思いつつ、たびはつづく。

«Ці дорослі — дивакуваті люди», — простодушно думав він дорогою.

12

РОЗДІЛ XII

つぎの星は、のんだくれのすまいだった。ほんのちょっとよっただけなのに、王子くんは、ずいぶん気もちがおちこんでしまった。

На дальшій планеті жив п’яничка. Маленький принц пробув там зовсім недовго, а все одно його пойняла глибока журба.

「ここでなにしてるの?」王子くんは、のんだくれにいった。その子が見ると、その男は、からのビンひとそろい、なかみのはいったビンひとそろいをまえにして、だんまりすわっていた。

П’яничка мовчки сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних.
— Що ти тут робиш? — поцікавився маленький принц.

「のんでんだ。」と、のんだくれは、しょんぼりとこたえた。

— П’ю, — похмуро буркнув п’яничка.

「なんで、のむの?」と王子くんはたずねた。

— Навіщо ти п’єш? — спитав маленький принц.

「わすれたいんだ。」と、のんだくれはこたえた。

— Щоб забути, — відповів п’яничка.

「なにをわすれたいの?」と、王子くんは気のどくになってきて、さらにきいた。

— Що забути? — допитувався маленький принц; йому стало шкода п’янички.

「はずかしいのをわすれたい。」と、のんだくれはうつむきながら、うちあけた。

— Забути, що мені соромно, — признався п’яничка і похнюпив голову.

「なにがはずかしいの?」と、王子くんはたすけになりたくて、たずねてみた。

— Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц; йому дуже хотілося чимось зарадити неборакові.

「のむのがはずかしい!」のんだくれは、そういったきり、とうとうだんまりをきめこんだ。

— Соромно, що п’ю! — додав п’яничка й замовк остаточно.

どうしていいかわからず、王子くんは、そこをあとにした。

А маленький принц, ні в сих ні в тих, пішов геть.

おとなのひとって、やっぱりめちゃくちゃおかしい、とその子は心のなかで思いつつ、たびはつづく。

«Ці дорослі, безперечно, якісь дуже чудні», — думав він дорогою.

13

РОЗДІЛ XIII

よっつめの星は、しごとにんげんのものだった。このひとは、とってもいそがしいので、王子くんが来たときも、かおを上げなかった。

Четверта планета належала ділкові. Цей чолов’яга був такий заклопотаний, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів.

「こんにちは。」と、その子はいった。「たばこの火、きえてるよ。」

— Добридень, — сказав маленький принц.— У вас погасла цигарка.

「3+2=5。5+7=12。12+3=15。こんにちは。15+7=22。22+6=28。火をつけなおすひまなんてない。26+5=31。ふう。ごうけいが、5おく162まん2731。」

— Три та два — п’ять. П’ять та сім — дванадцять. Дванадцять та три — п’ятнадцять. Добридень. П’ятнадцять та сім — двадцять два. Двадцять два та шість — двадцять вісім. Нема коли прикурити. Двадцять шість та п’ять — тридцять один. Ху! А всього виходить п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

「なに、その5おくって。」

— П’ятсот мільйонів чого?

「ん? まだいたのか。5おく……もうわからん……やらなきゃいけないことがたくさんあるんだ! ちゃんとしてるんだ、わたしは。むだ口たたいてるひまはない! 2+5=7……」

— Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів… уже не знаю чого… У мене стільки роботи! Я людина поважна, мені нема коли язика чесати! Два та п’ять — сім…

「なんなの、その5おく100まんっていうのは。」また王子くんはいった。なにがあっても、いちどしつもんをはじめたら、ぜったいにやめない。

— П’ятсот мільйонів чого? — повторив маленький принц: питаючи про щось, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

しごとにんげんは、かおを上げた。

Ділок звів голову:

「54年この星にすんでいるが、気がちったのは、3どだけだ。さいしょは、あれだ、22年まえのこと、コガネムシがどこからともなく、とびこんできたせいだ。ぶんぶんとうるさくしたから、たし算を4回まちがえた。

— За п’ятдесят чотири роки, прожиті мною на цій планеті, було лише три випадки, коли мені щось заважало. Першого разу це сталося двадцять два роки тому — сюди звідкись залетів хрущ. Він так страшенно гудів, що я припустився чотирьох помилок у підрахунках.

2どめは、あれだ、11年まえ、リウマチのほっさがおきたせいだ。うんどうぶそくで、あるくひまもない。ちゃんとしてるんだ、わたしは。3どめは……まさにいまだ! さてと、5おく100……」

Другого разу — одинадцять років тому — я мав напад ревматизму. Сидячий спосіб життя. Мені нема коли вештатися. Я людина поважна. Утретє… оце тепер. Отож, виходить, п’ятсот мільйонів…

「……も、なにがあるの?」

— Чого?

しごとにんげんは、ほっといてはもらえないんだと、あきらめた。

Ділок зрозумів, що йому не дадуть спокою.

「……も、あのちいさいやつがあるんだ。ときどき空に見えるだろ。」

— Отих маленьких штучок, що їх іноді можна бачити в повітрі.

「ハエ?」

— Це що ж, мухи?

「いいや、そのちいさいのは、ひかる。」

— Та ні, такі дрібненькі, блискучі.

「ミツバチ?」

— Бджоли?

「いいや。そのちいさいのは、こがね色で、なまけものをうっとりさせる。だが、ちゃんとしてるからな、わたしは! うっとりしてるひまはない。」

— Та ні. Дрібненькі золоті штучки, що викликають мрії у ледацюг. А я людина поважна. Мені мріяти нема коли.

「あっ! 星?」

— А-а! Це зорі!

「そうだ、星だ。」

— От-от, зорі.

「じゃあ、5おく100まんの星をどうするの?」

— П’ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?

「5おく162まん2731。ちゃんとしてるんだ、わたしは。こまかいんだ。」

— П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.

「それで、星をどうするの?」

— То що ж ти робиш із тими зірками?

「どうするかって?」

— Що роблю?

「うん。」

— Так.

「なにも。じぶんのものにする。」

— Нічого. Я ними володію.

「星が、きみのもの?」

— Володієш зірками?

「そうだ。」

— Так.

「でも、さっきあった王さまは……」

— Але я вже бачив короля, який…

「王さまは、じぶんのものにしない、〈おさめる〉んだ。ぜんぜんちがう。」

— Королі нічим не володіють. Вони лише правлять. Це велика різниця.

「じゃあ、星がじぶんのものだと、なんのためになるの?」

— А нащо тобі володіти зірками?

「ああ、お金もちになれるね。」

— Щоб багатим бути.

「じゃあ、お金もちだと、なんのためになるの?」

— А нащо бути багатим?

「またべつの星が買える、あたらしいのが見つかったら。」

— Щоб купувати ще нові зірки якщо їх там хтось відкриє.

王子くんは心のなかでおもった。『このひと、ちょっとへりくつこねてる。さっきのよっぱらいといっしょだ。』

«Цей, — сказав собі маленький принц, — міркує майже так, як той п’яничка».

でもとりあえず、しつもんをつづけた。

Однак розпитував далі:

「どうやったら、星がじぶんのものになるの?」

— А як можна володіти зірками?

「そいつは、だれのものだ?」と、しごとにんげんは、ぶっきらぼうにへんじをした。

— Зірки, вони чиї? — буркотливо спитав ділок.

「わかんない。だれのものでもない。」

— Не знаю. Нічиї.