４

РОЗДІЛ IV

こうして、だいじなことがもうひとつわかった。なんと、その子のすむ星は、いっけんのいえよりもちょっと大きいだけなんだ！

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!

といっても、大げさにいうほどのことでもない。ごぞんじのとおり、ちきゅう、もくせい、かせい、きんせいみたいに名まえのある大きな星のほかに、ぼうえんきょうでもたまにしか見えないちいさなものも、なん100ばいとある。

А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп.

たとえばそういったものがひとつ、星はかせに見つかると、ばんごうでよばれることになる。〈しょうわくせい325〉というかんじで。

Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.

ちゃんとしたわけがあって、王子くんおすまいの星は、しょうわくせいB612だと、ぼくはおもう。

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612.

前にも、1909年に、ぼうえんきょうをのぞいていたトルコの星はかせが、その星を見つけている。

Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.

それで、せかい星はかせかいぎ、というところで、見つけたことをきちんとはっぴょうしたんだけど、みにつけているふくのせいで、しんじてもらえなかった。おとなのひとって、いつもこんなふうだ。

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з’їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!

でも、しょうわくせいB612はうんがよくて、そのときのいちばんえらいひとが、みんなにヨーロッパふうのふくをきないと死けいだぞ、というおふれを出した。

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання.

1920年にそのひとは、おじょうひんなめしもので、はっぴょうをやりなおした。するとこんどは、どこもだれもがうんうんとうなずいた。

1920 року астроном — тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.

こうやって、しょうわくせいB612のことをいちいちいったり、ばんごうのはなしをしたりするのは、おとなのためなんだ。おとなのひとは、すうじが大すきだ。

Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри.

このひとたちに、あたらしい友だちができたよといっても、なかみのあることはなにひとつきいてこないだろう。つまり、「その子のこえってどんなこえ？　すきなあそびはなんなの？　チョウチョはあつめてる？」

Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?»

とはいわずに、「その子いくつ？　なんにんきょうだい？　たいじゅうは？　お父さんはどれだけかせぐの？」とかきいてくる。

Натомість питають: «Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?» I потім гадають, що вже знають людину.

それでわかったつもりなんだ。おとなのひとに、「すっごいいえ見たよ、ばら色のレンガでね、まどのそばにゼラニウムがあってね、やねの上にもハトがたくさん……」といったところで、そのひとたちは、ちっともそのいえのことをおもいえがけない。こういわなくちゃ。「10まんフランのいえを見ました。」すると「おおすばらしい！」とかいうから。

Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!»

だから、ぼくがそのひとたちに、「あのときの王子くんがいたっていいきれるのは、あの子にはみりょくがあって、わらって、ヒツジをおねだりしたからだ。ヒツジをねだったんだから、その子がいたっていいきれるじゃないか。」とかいっても、なにいってるの、と子どもあつかいされてしまう！　でもこういったらどうだろう。

Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш», коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною.

「あの子のすむ星は、しょうわくせいB612だ。」そうしたらなっとくして、もんくのひとつもいわないだろう。おとなってこんなもんだ。うらんじゃいけない。おとなのひとに、子どもはひろい心をもたなくちゃ。

Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612», це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в’язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.

でももちろん、ぼくたちは生きることがなんなのかよくわかっているから、そう、ばんごうなんて気にしないよね！　できるなら、このおはなしを、ぼくはおとぎばなしふうにはじめたかった。こういえたらよかったのに。

А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. Я залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. Почин би я вивів такий:

「むかし、気ままな王子くんが、じぶんよりちょっと大きめの星にすんでいました。その子は友だちがほしくて……」生きるってことをよくわかっているひとには、こっちのほうが、ずっともっともらしいとおもう。

«Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга…» Ті, хто розуміється на житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда.

というのも、ぼくの本を、あまりかるがるしくよんでほしくないんだ。このおもいでをはなすのは、とてもしんどいことだ。６年まえ、あのぼうやはヒツジといっしょにいなくなってしまった。ここにかこうとするのは、わすれたくないからだ。

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Мені стає дуже боляче, коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. Уже минуло шість років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. I я силкуюся розповісти про нього, щоб не забути його.

友だちをわすれるのはつらい。いつでもどこでもだれでも、友だちがいるわけではない。ぼくも、いつ、すうじの大すきなおとなのひとになってしまうともかぎらない。

Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім своєї циферії.

だからそのためにも、ぼくはえのぐとえんぴつをひとケース、ひさしぶりにかった。この年でまた絵をかくことにした。さいごに絵をかいたのは、なかの見えないボアとなかの見えるボアをやってみた、六さいのときだ。

От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. Нелегко в мої літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в натурі та в розрізі — колись там у шість років!

あたりまえだけど、なるべくそっくりに、あの子のすがたをかくつもりだ。うまくかけるじしんなんて、まったくない。ひとつかけても、もうひとつはぜんぜんだめだとか。

Я, звісно, намагатимусь якнайліпше передати схожість. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. На одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий.

大きさもちょっとまちがってるとか。王子くんがものすごくでかかったり、ものすごくちっちゃかったり。ふくの色もまよってしまう。そうやってあれやこれや、うまくいったりいかなかったりしながら、がんばった。

Я можу схибити і щодо зросту. Ось тут маленький принц завеликий. А он там він замаленький. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. Тож мазюкаю і так і сяк, навмання.

もっとだいじな、こまかいところもまちがってるとおもう。でもできればおおめに見てほしい。ぼくの友だちは、ひとつもはっきりしたことをいわなかった。あの子はぼくを、にたものどうしだとおもっていたのかもしれない。でもあいにく、ぼくはハコのなかにヒツジを見ることができない。ひょっとすると、ぼくもちょっとおとなのひとなのかもしれない。きっと年をとったんだ。

Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. Ви вже даруйте. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. Певне, гадав, що я такий самий, як і він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Очевидно, дещо постарів.

５

РОЗДІЛ V

日に日にだんだんわかってきた。どんな星で、なぜそこを出るようになって、どういうたびをしてきたのか。どれも、とりとめなくしゃべっていて、なんとなくそういう話になったんだけど。そんなふうにして、３日めはバオバブのこわい話をきくことになった。

Щодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як мандрував по світах. Він розповідав про це поступово, і то принагідно. Отак третього дня я дізнався про трагедію з баобабами.

このときもヒツジがきっかけだった。この王子くんはふかいなやみでもあるみたいに、ふいにきいてきたんだ。

Це також сталося завдяки баранцеві. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і він раптом спитав мене:

「ねえ、ほんとなの、ヒツジがちいさな木を食べるっていうのは。」

— А правда, що баранці їдять кущі?

「ああ、ほんとだよ。」

— Авжеж, правда.

「そう！　よかった！」

— О, я радий!

ヒツジがちいさな木を食べるってことが、どうしてそんなにだいじなのか、ぼくにはわからなかった。でも王子くんはそのままつづける。

Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

「じゃあ、バオバブも食べる？」

— То вони їдять і баобаби?

ぼくはこの王子くんにおしえてさしあげた。バオバブっていうのはちいさな木じゃなくて、きょうかいのたてものぐらい大きな木で、そこにゾウのむれをつれてきても、たった１本のバオバブも食べきれやしないんだ、って。

Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю, дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з’їдять і одного баобаба.

ゾウのむれっていうのを、王子くんはおもしろがって、

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

「ゾウの上に、またゾウをのせなきゃ……」

— Їх би довелося поставити один на одного…

といいつつも、いうことはしっかりいいかえしてきた。

А далі промовив розважливо:

「バオバブも大きくなるまえ、もとは小さいよね。」

— Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі.

「なるほど！　でも、どうしてヒツジにちいさなバオバブを食べてほしいの？」

— А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

するとこういうへんじがかえってきた。「え！　わかんないの！」あたりまえだといわんばかりだった。

— А то як же! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне.

ひとりでずいぶんあたまをつかったけど、ようやくどういうことなのかなっとくできた。

I мені довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ.

つまり、王子くんの星も、ほかの星もみんなそうなんだけど、いい草とわるい草がある。とすると、いい草の生えるいいタネと、わるい草のわるいタネがあるわけだ。

Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур’ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур’яну.

でもタネは目に見えない。土のなかでひっそりねむっている。おきてもいいかなって気になると、のびていって、まずはお日さまにむかって、むじゃきでかわいいそのめを、おずおずと出していくんだ。

Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку.

ハツカダイコンやバラのめなら、生えたままにすればいい。でもわるい草や花になると、見つけしだいすぐ、ひっこぬかないといけない。

Якщо це редиска або рожа, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур’ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням.

そして、王子くんの星には、おそろしいタネがあったんだ……それがバオバブのタネ。そいつのために、星のじめんのなかは、めちゃくちゃになった。

Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння… Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням.

しかも、たった一本のバオバブでも、手おくれになると、もうどうやってもとりのぞけない。星じゅうにはびこって、根っこで星にあなをあけてしまう。それで、もしその星がちいさくて、そこがびっしりバオバブだらけになってしまえば、星はばくはつしてしまうんだ。

А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті.

「きっちりしてるかどうかだよ。」というのは、またべつのときの、王子くんのおことば。「あさ、じぶんのみだしなみがおわったら、星のみだしなみもていねいにすること。ちいさいときはまぎらわしいけど、バラじゃないってわかったじてんで、バオバブをこまめにひきぬくようにすること。やらなきゃいけないのは、めんどうといえばめんどうだけど、かんたんといえばかんたんなんだよね。」

— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.

またある日には、ひとつ、ぼくんとこの子どもたちがずっとわすれないような、りっぱな絵をかいてみないかと、ぼくにもちかけてきた。

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.

その子はいうんだ。「いつかたびに出たとき、やくに立つよ。やらなきゃいけないことを、のばしのばしにしてると、ときどきぐあいのわるいことがあるよね。それがバオバブだったら、ぜったいひどいことになる。こんな星があるんだ、そこにはなまけものがすんでて、ちいさな木を３本ほうっておいたんだけど……」

— Якщо колись вони вирушать у мандри, — сказав він, — це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики…

というわけで、ぼくは王子くんのおおせのまま、ここにその星をかいた。えらそうにいうのはきらいなんだけど、バオバブがあぶないってことはぜんぜん知られてないし、ひとつの星にいて、そういうことをかるくかんがえていると、めちゃくちゃきけんなことになる。だから、めずらしく、おもいきっていうことにする。

З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону. Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість.

いくよ、「子どものみなさん、バオバブに気をつけること！」これは、ぼくの友だちのためでもある。そのひとたちはずっとまえから、すぐそばにきけんがあるのに気がついてない。だからぼくは、ここにこの絵をかかなきゃいけない。ここでいましめるだけのねうちがある。

«Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці.

そう、みんなはこんなことをふしぎにおもうかもしれない。「どうしてこの本には、こういう大きくてりっぱな絵が、バオバブの絵だけなんですか？」こたえはとってもかんたん。やってみたけど、うまくいかなかった。バオバブをかいたときは、ただもう、すぐにやらなきゃって、いっしょうけんめいだったんだ。

Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна.

６

РОЗДІЛ VI

ねえ、王子くん。こんなふうに、ちょっとずつわかってきたんだ。きみがさみしく、ささやかに生きてきたって。ずっときみには、おだやかな夕ぐれしか、いやされるものがなかった。このことをはじめて知ったのは、４日めのあさ、そのとき、きみはぼくにいった。

О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені:

「夕ぐれが大すきなんだ。夕ぐれを見にいこう……」

— Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить.

「でも、またなきゃ……」

— Але ж доведеться почекати…

「なにをまつの？」

— Чекати? Чого?

「夕ぐれをまつんだよ。」

— Щоб сонце сіло.

とてもびっくりしてから、きみはじぶんをわらったのかな。こういったよね。

Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив:

「てっきりまだ、ぼくんちだとおもってた！」

— Мені все здається, ніби я вдома!

なるほど。ごぞんじのとおり、アメリカでまひるのときは、フランスでは夕ぐれ。だからあっというまにフランスへいけたら、夕ぐれが見られるってことになる。

І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце.

でもあいにく、フランスはめちゃくちゃとおい。だけど、きみの星では、てくてくとイスをもってあるけば、それでいい。そうやってきみは、いつでも見たいときに、くれゆくお日さまを見ていたんだ。

На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав…

「１日に、44回も夕ぐれを見たことがあるよ！」

— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази!

といったすこしあとに、きみはこうつけくわえた。

I трохи перегодом ти додав:

「そうなんだ……ひとはすっごくせつなくなると、夕ぐれがこいしくなるんだ……」

— Бачиш… коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.

「その44回ながめた日は、じゃあすっごくせつなかったの？」

— Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?

だけどこの王子くんは、へんじをなさらなかった。

Але маленький принц не відповів.

７

РОЗДІЛ VII

５日め、またヒツジのおかげで、この王子くんにまつわるなぞが、ひとつあきらかになった。その子は、なんのまえおきもなく、いきなりきいてきたんだ。ずっとひとりで、うーんとなやんでいたことが、とけたみたいに。

П’ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:

「ヒツジがちいさな木を食べるんなら、花も食べるのかな？」

— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть?

「ヒツジは目に入ったものみんな食べるよ。」

— Баранець їсть усе, що попадеться.

「花にトゲがあっても？」

— Навіть квіти з колючками?

「ああ。花にトゲがあっても。」

— Авжеж, навіть квіти з колючками.

「じゃあ、トゲはなんのためにあるの？」

— Навіщо ж тоді колючки?

わからなかった。そのときぼくは、エンジンのかたくしまったネジを外そうと、もう手いっぱいだった。しかも気が気でなかった。どうも、てひどくやられたらしいということがわかってきたし、さいあく、のみ水がなくなることもあるって、ほんとにおもえてきたからだ。

Цього я не знав. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого.

「トゲはなんのためにあるの？」

— Нащо ж ті колючки?

この王子くん、しつもんをいちどはじめたら、ぜったいおやめにならない。ぼくは、ネジでいらいらしていたから、いいかげんにへんじをした。

Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання:

「トゲなんて、なんのやくにも立たないよ、たんに花がいじわるしたいんだろ！」

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!

「えっ！」

— О!

すると、だんまりしてから、その子はうらめしそうにつっかかってきた。

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:

「ウソだ！　花はかよわくて、むじゃきなんだ！　どうにかして、ほっとしたいだけなんだ！　トゲがあるから、あぶないんだぞって、おもいたいだけなんだ……」

— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші…

ぼくは、なにもいわなかった。かたわらで、こうかんがえていた。「このネジがてこでもうごかないんなら、いっそ、かなづちでふっとばしてやる。」でも、この王子くんは、またぼくのかんがえをじゃまなさった。

Я не відповів нічого. В ту хвилину я казав собі: «Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком». Маленький принц знов перебив мої думки:

「きみは、ほんとにきみは花が……」

— I ти гадаєш, що квіти…

「やめろ！　やめてくれ！　知るもんか！　いいかげんにいっただけだ。ぼくには、ちゃんとやらなきゃいけないことがあるんだよ！」

— Де ж пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!

その子は、ぼくをぽかんと見た。

Він глянув на мене здивовано.

「ちゃんとやらなきゃ※(感嘆符疑問符、1-8-78)」

— Поважною справою!

その子はぼくを見つめた。エンジンに手をかけ、指はふるいグリスで黒くよごれて、ぶかっこうなおきものの上にかがんでいる、そんなぼくのことを。

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною.

「おとなのひとみたいな、しゃべりかた！」

— Ти мовиш, як дорослі!

ぼくはちょっとはずかしくなった。でも、ようしゃなくことばがつづく。

Мені стало соромно. А він додав безжально:

「きみはとりちがえてる……みんないっしょくたにしてる！」

— Ти все плутаєш… ти все перекинув догори ногами!

その子は、ほんきでおこっていた。こがね色のかみの毛が、風になびいていた。

Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і вітер розмаяв його золоту чуприну.

「まっ赤なおじさんのいる星があったんだけど、そのひとは花のにおいもかがないし、星もながめない。ひとをすきになったこともなくて、たし算のほかはなんにもしたことがないんだ。１にちじゅう、きみみたいに、くりかえすんだ。『わたしは、ちゃんとしたにんげんだ！　ちゃんとしたにんげんなんだ！』それで、はなをたかくする。でもそんなの、にんげんじゃない、そんなの、キノコだ！」

— Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. I цілий день торочить: «Я людина поважна! Я людина поважна!» — достоту, як ти. I дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб.

「な、なに？」

— Що?

「キノコ！」

— Гриб!