「じゃあ、わたしのものだ。さいしょにおもいついたんだから。」

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

「それでいいの？」

— I цього досить?

「もちろん。たとえば、きみが、だれのものでもないダイヤを見つけたら、それはきみのものになる。だれのものでもない島を見つけたら、それはきみのもの。さいしょになにかをおもいついたら、〈とっきょ〉がとれる。きみのものだ。だから、わたしは星をじぶんのものにする。なぜなら、わたしよりさきに、だれひとりも、そんなことをおもいつかなかったからだ。」

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

「うん、なるほど。」と王子くんはいった。「で、それをどうするの？」

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

「とりあつかう。かぞえて、かぞえなおす。」と、しごとにんげんはいった。「むずかしいぞ。だが、わたしは、ちゃんとしたにんげんなんだ！」

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

王子くんは、まだなっとくできなかった。

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

「ぼくは、スカーフいちまい、ぼくのものだったら、首のまわりにまきつけて、おでかけする。ぼくは、花が１りん、ぼくのものだったら、花をつんでもっていく。でも、きみ、星はつめないよね！」

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

「そうだ。だが、ぎんこうにあずけられる。」

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

「それってどういうこと？」

— Як це розуміти?

「じぶんの星のかずを、ちいさな紙きれにかきとめるってことだ。そうしたら、その紙を、ひきだしにしまって、カギをかける。」

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

「それだけ？」

— Та й усе?

「それでいいんだ！」

— Цього досить.

王子くんはおもった。『おもしろいし、それなりにかっこいい。でも、ぜんぜんちゃんとしてない！』

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

王子くんは、ちゃんとしたことについて、おとなのひとと、ちがったかんがえをもっていたんだ。

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

「ぼく。」と、その子はことばをつづける。「花が１りん、ぼくのもので、まいにち水をやります。火山がみっつ、ぼくのもので、まいしゅう、ススはらいをします。それに、火がきえてるのも、ススはらいします。まんがいちがあるから。火山のためにも、花のためにもなってます、ぼくのものにしてるってことが。でも、きみは星のためにはなってません……」

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

しごとにんげんは、口もとをひらいたけど、かえすことばが、みつからなかった。王子くんは、そこをあとにした。

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

おとなのひとって、やっぱりただのへんてこりんだ、とだけ、その子は心のなかでおもいつつ、たびはつづく。

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

14

РОЗДІЛ XIV

いつつめの星は、すごくふしぎなところだった。ほかのどれよりも、ちいさかった。ほんのぎりぎり、あかりと、あかりつけの入るばしょがあるだけだった。

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

王子くんは、どうやってもわからなかった。空のこんなばしょで、星に家もないし、人もいないのに、あかりとあかりつけがいて、なんのためになるんだろうか。それでも、その子は、心のなかでこうおもった。

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

『このひとは、ばかばかしいかもしれない。でも、王さま、みえっぱり、しごとにんげんやのんだくれなんかよりは、ばかばかしくない。そうだとしても、このひとのやってることには、いみがある。あかりをつけるってことは、たとえるなら、星とか花とかが、ひとつあたらしくうまれるってこと。だから、あかりをけすのは、星とか花をおやすみさせるってこと。とってもすてきなおつとめ。すてきだから、ほんとうに、だれかのためになる。』

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

その子は星にちかづくと、あかりつけにうやうやしくあいさつをした。

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

「こんにちは。どうして、いま、あかりをけしたの？」

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

「しなさいっていわれてるから。」と、あかりつけはこたえた。「こんにちは。」

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

「しなさいって、なにを？」

— А що то за розпорядження?

「このあかりをけせって。こんばんは。」

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

と、そのひとは、またつけた。

I він знову запалив ліхтаря.

「えっ、どうして、いま、またつけたの？」

— А нащо ти знов його засвітив?

「しなさいっていわれてるから。」と、あかりつけはこたえた。

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

「よくわかんない。」と王子くんはいった。

— Не розумію, — признався маленький принц.

「わかんなくていいよ。」と、あかりつけはいった。「しなさいは、しなさいだ。こんにちは。」

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

と、あかりをけした。

I погасив ліхтаря.

それから、おでこを赤いチェックのハンカチでふいた。

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

「それこそ、ひどいしごとだよ。むかしは、ものがわかってた。あさけして、夜つける。ひるのあまったじかんをやすんで、夜のあまったじかんは、ねる……」

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

「じゃあ、そのころとは、べつのことをしなさいって？」

— А потім розпорядження змінилося?

「おなじことをしなさいって。」と、あかりつけはいった。「それがほんっと、ひどい話なんだ！　この星は年々、まわるのがどんどん早くなるのに、おなじことをしなさいって！」

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

「つまり？」

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

「つまり、いまでは、１ぷんでひとまわりするから、ぼくにはやすむひまが、すこしもありゃしない。１ぷんのあいだに、つけたりけしたり！」

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

「へんなの！　きみんちじゃ、１日が１ぷんだなんて！」

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

「なにがへんだよ。」と、あかりつけがいった。「もう、ぼくらは１か月もいっしょにしゃべってるんだ。」

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

「１か月？」

— Цілий місяць?!

「そう。30ぷん、30日！　こんばんは。」

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

と、またあかりをつけた。

I він знову запалив ліхтаря.

王子くんは、そのひとのことをじっと見た。しなさいっていわれたことを、こんなにもまじめにやる、このあかりつけのことが、すきになった。

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

その子は、夕ぐれを見たいとき、じぶんからイスをうごかしていたことを、おもいだした。その子は、この友だちをたすけたかった。

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

「ねえ……やすみたいときに、やすめるコツ、知ってるよ……」

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

「いつだってやすみたいよ。」と、あかりつけはいった。

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

ひとっていうのは、まじめにやってても、なまけたいものなんだ。

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

王子くんは、ことばをつづけた。
「きみの星、ちいさいから、大またなら３ぽでひとまわりできるよね。ずっと日なたにいられるように、ゆっくりあるくだけでいいんだよ。やすみたくなったら、きみはあるく……すきなぶんだけ、おひるがずっとつづく。」

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

「そんなの、たいしてかわらないよ。」と、あかりつけはいった。「ぼくがずっとねがってるのは、ねむることなんだ。」

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

「こまったね。」と王子くんがいった。

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

「こまったね。」と、あかりつけもいった。「こんにちは。」

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

と、あかりをけした。

I погасив ліхтаря.

王子くんは、ずっととおくへたびをつづけながら、こんなふうにおもった。『あのひと、ほかのみんなから、ばかにされるだろうな。王さま、みえっぱり、のんだくれ、しごとにんげんから。でも、ぼくからしてみれば、たったひとり、あのひとだけは、へんだとおもわなかった。それっていうのも、もしかすると、あのひとが、じぶんじゃないことのために、あくせくしてたからかも。』

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

その子は、ざんねんそうにためいきをついて、さらにかんがえる。

Маленький принц зітхнув.

『たったひとり、あのひとだけ、ぼくは友だちになれるとおもった。でも、あのひとの星は、ほんとにちいさすぎて、ふたりも入らない……』

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

ただ、王子くんとしては、そうとはおもいたくなかったんだけど、じつは、この星のことも、ざんねんにおもっていたんだ。だって、なんといっても、24じかんに1440回も夕ぐれが見られるっていう、めぐまれた星なんだから！

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

15

РОЗДІЛ XV

むっつめの星は、なん10ばいもひろい星だった。ぶあつい本をいくつも書いている、おじいさんのすまいだった。

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

「おや、たんけん家じゃな。」王子くんが見えるなり、そのひとは大ごえをあげた。

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

王子くんは、つくえの上にこしかけて、ちょっといきをついた。もうそれだけたびをしたんだ！

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

「どこから来たね？」と、おじいさんはいった。

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

「なあに、そのぶあつい本？」と王子くんはいった。「ここでなにしてるの？」

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

「わしは、ちりのはかせじゃ。」と、おじいさんはいった。

— Я географ, — мовив старий добродій.

「なあに、そのちりのはかせっていうのは？」

— А що таке географ?

「ふむ、海、川、町、山、さばくのあるところをよくしっとる、もの知りのことじゃ。」

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

「けっこうおもしろそう。」と王子くんはいった。「やっと、ほんもののしごとにであえた！」

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

それからその子は、はかせの星をぐるりと見た。こんなにもでんとした星は、見たことがなかった。

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

「とってもみごとですね、あなたの星は。大うなばらは、あるの？」

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

「まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

「えっ！（王子くんは、がっかりした。）じゃあ、山は？」

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

「まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

「じゃあ、町とか川とか、さばくとかは？」

— А міста, річки, пустелі?

「それも、まったくもってわからん。」と、はかせはいった。

— Цього я теж не можу знати.

「でも、ちりのはかせなんでしょ！」

— Але ж ви географ!

「さよう。」と、はかせはいった。「だが、たんけん家ではない。それに、わしの星にはたんけん家がおらん。ちりのはかせはな、町、川、山、海、大うなばらやさばくをかぞえに行くことはない。

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

はかせというのは、えらいひとだもんで、あるきまわったりはせん。じぶんのつくえを、はなれることはない。そのかわり、たんけん家を、むかえるんじゃ。はかせは、たんけん家にものをたずね、そのみやげ話をききとる。そやつらの話で、そそられるものがあったら、そこではかせは、そのたんけん家が、しょうじきものかどうかをしらべるんじゃ。」

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

「どうして？」

— А навіщо?

「というのもな、たんけん家がウソをつくと、ちりの本はめちゃくちゃになってしまう。のんだくれのたんけん家も、おなじだ。」

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

「どうして？」と王子くんはいった。

— А чому?

「というのもな、よっぱらいは、ものがだぶって見える。そうすると、はかせは、ひとつしかないのに、ふたつ山があるように、書きとめてしまうからの。」

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

「たんけん家に、ふむきなひと、ぼく知ってるよ。」と王子くんはいった。

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

「いるじゃろな。ところで、そのたんけん家が、しょうじきそうだったら、はかせは、なにが見つかったのか、たしかめることになる。」

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

「見に行くの？」

— А як саме? Ідуть дивитися?

「いや。それだと、あまりにめんどうじゃ。だから、はかせは、たんけん家に、それをしんじさせるだけのものを出せ、という。たとえば、大きな山を見つけたっていうんであれば、大きな石ころでももってこにゃならん。」

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

はかせは、ふいにわくわくしだした。

Нараз географ захвилювався:

「いやはや、きみはとおくから来たんだな！　たんけん家だ！　さあ、わしに、きみの星のことをしゃべってくれんか。」

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

そうやって、はかせはノートをひらいて、えんぴつをけずった。はかせというものは、たんけん家の話をまず、えんぴつで書きとめる。それから、たんけん家が、しんじられるだけのものを出してきたら、やっとインクで書きとめるんだ。

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

「それで？」と、はかせはたずねた。

— Прошу, — мовив географ.

「えっと、ぼくんち。」と王子くんはいった。「あんまりおもしろくないし、すごくちいさいんだ。みっつ火山があって、ふたつは火がついていて、ひとつはきえてる。でも、まんがいちがあるかもしれない。」

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

「まんがいちがあるかもしれんな。」と、はかせはいった。

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

「花もあるよ。」

— А ще у мене є квітка.

「わしらは、花については書きとめん。」と、はかせはいった。

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

「どうしてなの！　いちばんきれいだよ！」

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

「というのもな、花ははかないんじゃ。」

— Бо квіти ефемерні.

「なに、その〈はかない〉って？」

— Як це — ефемерні?

「ちりの本はな、」と、はかせはいう。「すべての本のなかで、いちばんちゃんとしておる。ぜったい古くなったりせんからの。山がうごいたりするなんぞ、めったにない。大うなばらがひあがるなんぞ、めったにない。わしらは、かわらないものを書くんじゃ。」

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

「でも、きえた火山が目をさますかも。」と王子くんはわりこんだ。「なあに、その〈はかない〉って？」

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?