Але подумав і додав:

Ale po krátkej úvahe dodal:

— А що означає — приручити?

— Čo znamená skrotiť?

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

— Ty nie si odtiaľto, — povedala líška, — čo tu hľadáš?

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

— Hľadám ľudí, — odpovedal Malý princ. — Čo znamená skrotiť?

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

— Ľudia, — povedala líška, — majú pušky a poľujú. Je to veľmi nepríjemné! Chovajú aj sliepky. Je to ich jediná prednosť. Hľadáš sliepky?

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

— Nie, — odpovedal Malý princ. — Hľadám priateľov. Čo znamená skrotiť?

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

— Je to už takmer zabudnutá vec, — povedala líška. — Znamená to vytvoriť putá.

— Прихилити до себе?

— Vytvoriť putá?

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

— Pravdaže, — povedala líška. — Ty si pre mňa zatiaľ len malý chlapec podobný stotisícom malých chlapcov. A nepotrebujem ťa. A ani ty ma nepotrebuješ. Ja som pre teba líška podobná stotisícom líšok. No ak si ma skrotíš, budeme jeden druhého potrebovať. Budeš pre mňa jediný na svete. Ja budem pre teba jediná na svete…

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

— Začínam rozumieť, — povedal Malý princ. — Jestvuje jedna kvetina… myslím, že si ma skrotila…

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

— To je možné, — poznamenala líška. — Na Zemi sa dá všeličo zažiť…

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

— Och, to nie je na Zemi! — povedal Malý princ.

Лис нібито дуже здивувався.

Zdalo sa, že to v líške vzbudilo veľký záujem.

— На іншій планеті?

— Na nejakej inej planéte?

— Так.

— Áno.

— А мисливці є на тій планеті?

— Sú na tej planéte poľovníci?

— Нема.

— Nie.

— Як цікаво! А кури є?

— To je zaujímavé! A sliepky?

— Нема.

— Nie.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

— Nič nie je dokonalé, — vzdychla si líška.

А потім знову повернувся до того самого:

Ale vrátila sa k svojej myšlienke:

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

Môj život je jednotvárny. Poľujem na sliepky a ľudia poľujú na mňa. Všetky sliepky sú si podobné a všetci ľudia sa navzájom podobajú. Tak sa trochu nudím. No ak si ma skrotíš, môj život bude akoby ožiarený slnkom. Spoznám zvuk krokov, ktorý bude iný ako všetky ostatné. Tie ostatné kroky ma zaháňajú pod zem. Tie tvoje ma privolajú z nory ako nejaká hudba.

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

A potom, pozri! Vidíš tamtie obilné polia? Ja chlieb nejem. Obilie je pre mňa zbytočné. Obilné polia mi nič nepripomínajú. A to je smutné! Ale ty máš zlaté vlasy. Bude to teda skvelé, keď si ma skrotíš! Zlaté obilie mi ťa bude pripomínať. A ja budem mať rada šumenie vetra v obilí…

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

Líška zmĺkla a nadlho sa zahľadela na Malého princa.

— Будь ласка… приручи мене!

— Prosím ťa… skroť si ma! — povedala.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

— Veľmi rád, — odpovedal Malý princ, — ale nemám veľa času. Musím si nájsť priateľov a spoznať veľa vecí.

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

— Spoznáme len tie veci, ktoré si skrotíme, — poveda— la líška. — Ľudia už nemajú čas, aby niečo spoznávali. Kupujú si u obchodníkov celkom nové veci. Ale pretože nejestvujú obchodníci, čo by predávali priateľov, ľudia už priateľov nemajú. Ak chceš mať priateľa, skroť si ma!

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

— Čo mám urobiť? — spýtal sa Malý princ.

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

— Musíš byť veľmi trpezlivý, — odpovedala líška. — Najprv si sadneš do trávy trochu ďalej odo mňa, asi tak to. Ja sa budem na teba pozerať kútikmi očí, a ty nebudeš nič vravieť. Reč je prameňom nedorozumení. Ale každý deň si budeš môcť sadnúť trochu bližšie.

Назавтра маленький принц прийшов знову.

Na druhý deň prišiel Malý princ zasa.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

— Bolo by lepšie, keby si prichádzal v tú istú hodinu, — povedala líška. — Ak napríklad prídeš o štvrtej popoludní, už od tretej začnem byť šťastná. Čím väčšmi čas pokročí, tým budem šťastnejšia. O štvrtej už budem vzrušená a nepokojná; Ak chceš mať priateľa, skroť si ma! objavím cenu šťastia! No ak budeš chodiť hocikedy, nebudem nikdy vedieť, na ktorú hodinu si mám pristrojiť srdce… Je potrebné zachovávať isté zvyky.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

— Čo je to zvyk? — spýtal sa Malý princ.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

— Aj to je čosi, na čo sa veľmi zabúda, — povedala líška. — Je to niečo, čo odlišuje jeden deň od ostatných dní, jednu hodinu od ostatných hodín. Napríklad aj moji poľovníci majú jeden zvyk. Vo štvrtok tancujú s dedinskými dievčencami. A tak je štvrtok nádherný deň! Chodím sa vtedy prechádzať až do vinice. Keby poľovníci tancovali hocikedy, všetky dni by sa navzájom podobali a ja by som nemala prázdniny.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

Tak si Malý princ skrotil líšku. A keď sa priblížila hodina odchodu, líška povedala:

— О, я плакатиму по тобі.

— Ach! Budem plakať…

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

— Je to tvoja vina, — povedal Malý princ, — neželal som ti nič zlé, ale ty si chcela, aby som si ťa skrotil…

— Авжеж, — згодився лис.

— Pravdaže, — povedala líška.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

— Ale ty budeš plakať! — povedal Malý princ.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

— Pravdaže, — povedala líška.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

— Teda z toho nebudeš mať nič!

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

— Budem, — povedala líška, — vďaka farbe obilia.

Він замовк. Потім додав:

Potom dodala:

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

— Choď sa ešte raz pozrieť na ruže. Pochopíš, že tá tvoja je jediná na svete. Vrátiš sa ku mne, aby si mi dal zbohom, a ja ti darujem tajomstvo.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

Malý princ sa šiel znova pozrieť na ruže.

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

— Vy sa na moju ružu vôbec nepodobáte, vy ešte nie ste nič, — povedal im. — Nikto si vás neskrotil a vy ste si neskrotili nikoho. Ste také, ako bola moja líška. Bola iba líškou, čo sa podobala stotisícom ostatných líšok. Ale ja som si z nej urobil priateľku a teraz je jediná na svete.

Рожі дуже зніяковіли.

A ruže boli veľmi zarazené.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

— Ste krásne, ale ste prázdne, — povedal im ešte. — Nemožno pre vás zomrieť. Prirodzene, obyčajný okoloidúci by si myslel, že moja ruža sa vám podobá. Ale ona jediná je dôležitejšia ako vy všetky, pretože práve ju som polieval. Pretože ju som dával pod sklený zvon. Pretože ju som chránil zástenou. Pretože jej som pozabíjal húsenice (okrem dvoch alebo troch, z ktorých majú byť motýle). Pretože ju som počúval, ako sa žaluje alebo vystatuje, alebo dokonca ako niekedy mlčí. Pretože je to moja ruža.

I маленький принц вернувся до лиса.

A vrátil sa k líške.

— Прощавай…— мовив він.

— Zbohom, — povedal.

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Zbohom, — povedala líška. — Tu je moje tajomstvo. Je veľmi jednoduché: dobre vidíme iba srdcom. To hlavné je očiam neviditeľné.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— To hlavné je očiam neviditeľné, — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

— Čas, ktorý si strácal pre svoju ružu, robí tvoju ružu takou dôležitou.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Čas, ktorý som strácal pre svoju ružu… — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

— Ľudia zabudli na túto pravdu, — povedala líška. — Ale ty na ňu nesmieš zabudnúť. Ty budeš navždy zodpovedný za všetko, čo si skrotíš. Si zodpovedný za svoju ružu…

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Som zodpovedný za svoju ružu… — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

РОЗДІЛ XXII

XXII

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — озвався стрілочник.

— Dobrý deň, — povedal výhybkár.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

— Čo tu robíš? — spýtal sa Malý princ.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

— Rozdeľujem cestujúcich po tisícových skupinách, — povedal výhybkár. — Vypravujem vlaky, čo ich odvážajú raz napravo, raz naľavo.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

A vysvietený rýchlik, duniac ako hrom, otriasol výhybkárovou búdkou.

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

— Veľmi sa ponáhľajú, — povedal Malý princ. — Čo hľadajú?

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

— Ani človek na rušni to nevie, — odpovedal výhybkár.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

A v opačnom smere zadunel druhý vysvietený rýchlik.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

— Už sa vracajú? — spýtal sa Malý princ.

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

— To nie sú tí istí, — povedal výhybkár. — Vymieňajú sa.

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

— Neboli spokojní tam, kde boli?

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

— Človek nikdy nie je spokojný tam, kde je, — povedal výhybkár.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

Vtom ako hrom zadunel tretí vysvietený rýchlik.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

— Idú za tými prvými cestujúcimi? — spýtal sa Malý princ.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

— Nejdú vôbec za ničím, — povedal výhybkár. — Spia tam vnútri, alebo poriadne zívajú. Len deti si pritískajú nos na okenné tabuľky.

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

— Len deti vedia, čo hľadajú, — povedal Malý princ. — Strácajú čas pre handrovú bábiku, ona sa stáva pre ne veľmi dôležitá, a keď im ju niekto vezme, plačú…

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

— Majú šťastie, — povedal výhybkár.

РОЗДІЛ XXIII

XXIII

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — озвався крамар.

— Dobrý deň, — povedal obchodník.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

Bol to obchodník, čo predával vylepšené pilulky proti smädu. Stačilo raz za týždeň jednu zhltnúť, a človek nepociťoval potrebu napiť sa.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

— Prečo to predávaš? — spýtal sa Malý princ.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

— Je to veľká úspora času, — odpovedal obchodník. — Vypočítali to odborníci. Ušetrí sa päťdesiattri minút za týždeň.

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

— A čo sa urobí s tými päťdesiatimi tromi minútami?

— Та що хочеш.

— Každý si s nimi urobí, čo chce…

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

— Keby som ja mal premárniť päťdesiattri minút, šiel by som celkom pomaličky k studničke…

РОЗДІЛ XXIV

XXIV

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

Bolo to ôsmeho dňa po mojej nehode na púšti, a keď som počúval príbeh o obchodníkovi, pil som poslednú kvapku zo svojej zásoby vody.

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

— Ach, — povedal som Malému princovi, — tvoje spomienky sú veľmi pekné, ale ja som ešte neopravil lietadlo, nemám už čo piť, a takisto by som bol šťastný, keby som mohol celkom pomaličky kráčať k nejakej studničke!

— Мій приятель лис…— почав він.

— Moja priateľka líška… — povedal mi.

— Хлопче, мені вже не до лиса!

— Chlapček môj, už nejde viac o líšku!

— Чому?

— Prečo?

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

— Pretože čoskoro umrieme od smädu…

Він не зрозумів мене і заперечив:

Nepochopil moju námietku a povedal mi:

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

— Je dobre, že sme mali priateľa, aj keď máme zomrieť. Ja som veľmi rád, že som mal priateľku líšku…

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

„Nevie odhadnúť nebezpečenstvo,“ vravel som si. „Nikdy necíti ani hlad, ani smäd. Stačí mu trochu slnka…“

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

Ale on na mňa pozrel a odpovedal na moju myšlienku:

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

— Aj ja som smädný… pohľadajme studňu…

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Hodil som unavene rukou: je nezmyselné hľadať naslepo studňu v nekonečnej púšti. A predsa sme sa vydali na cestu.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

Ako sme tak celé hodiny tíško kráčali, nastala noc a začali sa zažíhať hviezdy. Zazrel som ich ako vo sne, lebo som mal od smädu slabú horúčku. Slová Malého princa mi vírili v mysli.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.

— Tak aj ty si smädný? — spýtal som sa ho.