— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

— Či sú sopky vyhasnuté alebo činné, to je nám zemepiscom jedno. Nám záleží na vrchu. Ten sa nemení.

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Ale čo znamená pominuteľné? — opakoval Malý princ, ktorý sa nikdy v živote nevzdal otázky, keď ju už raz položil.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— To znamená čosi, čo je ohrozené blízkym zánikom.

— I моя квітка скоро зникне?

— Moja kvetina je ohrozená blízkym zánikom?

[Bilinguator: — Звичайно.]

— Pravdaže.

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

„Moja kvetina je pominuteľná,“ vravel si Malý princ, „a má iba štyri tŕne, aby sa mohla brániť proti svetu. A ja som ju nechal doma celkom samu.“

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

Po prvý raz sa v ňom ozvala ľútosť. Ale znova si dodal odvahy.

— Куди ви порадите мені вирушити?

— A čo mi radíte, čo by som si mal ísť pozrieť? — spýtal sa.

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

— Planétu Zem, — odpovedal zemepisec. — Má dobrú povesť.

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

A Malý princ odišiel, mysliac na svoju kvetinu.

РОЗДІЛ XVI

XVI

Отож сьома планета була Земля.

Siedma planéta bola teda zem.

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

Zem nie je hocijaká planéta. Je na nej stojedenásť kráľov (nezabúdajúc, prirodzene, na černošských kráľov), sedemtisíc zemepiscov, deväťstotisíc biznismenov, sedem a pol milióna pijanov, tristojedenásť miliónov márnivcov, to znamená asi dve miliardy dospelých.

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

Aby ste mali správnu predstavu o veľkosti Zeme, poviem vám, že pred vynájdením elektriny bolo treba na všetkých šiestich kontinentoch vydržiavať ozajstnú armádu štyristošesťdesiatdvatisíc päťstojedenásť obsluhovačov pouličných lámp.

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

Pri pohľade z väčšej výšky to pôsobilo nádherným dojmom. Pohyby tejto armády boli riadené ako pohyby baletu v opere.

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

Najprv prišli na rad zažíhači pouličných lámp na Novom Zélande a v Austrálii. Potom, keď pozažíhali svoje lampy, išli spať. Vtedy nastúpili do tohto tanca lampári v Číne a na Sibíri. Potom aj oni obratne zmizli za kulisami.

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

Tu prišli na rad ruskí a indickí lampári. Potom africkí a európski. Nato juhoamerickí. Trošku neskôr severoamerickí.

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

A nikdy si nepomýlili poradie, podľa ktorého mali nastúpiť na scénu. Bolo to veľkolepé.

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

Iba obsluhovač jedinej pouličnej lampy na severnom póle a jeho druh, obsluhovač jedinej pouličnej lampy na južnom póle, viedli záhaľčivý a bezstarostný život: pracovali dva razy do roka.

РОЗДІЛ XVII

XVII

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

Keď chce byť človek vtipný, stáva sa mu, že trošku klame. Nebol som veľmi čestný, keď som vám rozprával o lampároch. Riskujem, že vyvolám falošnú predstavu o našej planéte u všetkých, čo ju nepoznajú. Ľudia zaberajú na Zemi veľmi málo miesta.

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

Keby tie dve miliardy obyvateľov, ktorí zaľudňujú Zem, stáli trochu natlačení ako na tábore ľudu, ľahko by sa vošli na námestie dvadsať míľ dlhé a dvadsať míľ široké. Ľudstvo by sa mohlo vtlačiť na najmenší ostrovček Tichého oceána.

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

Dospelí vám určite nebudú veriť. Predstavujú si, že zaberajú veľa miesta. Pripadajú si obrovskí ako baobaby. Poraďte im teda, aby si to vypočítali. Zbožňujú číslice: bude sa im to páčiť. Ale vy nestrácajte čas takouto nudnou prácou. Je to zbytočné. Veď mi dôverujete.

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

Len čo Malý princ pristál na Zemi, bol veľmi prekvapený, že nikoho nevidí. Už sa obával, že si zmýlil planétu, keď sa vtom v piesku pohol akýsi prstenec farby mesiaca.

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

— Dobrú noc, — povedal Malý princ pre každý prípad.

— Добривечір, — відповіла гадюка.

— Dobrú noc, — odpovedal had.

— На яку це планету я потрапив?

V piesku sa pohol akýsi prstenec..
— Na ktorú planétu som spadol? — spýtal sa Malý princ.

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

— Na Zem, do Afriky, — odpovedal had.

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

— Ach!… Na Zemi teda nikto nie je?

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

— Tu je púšť. Na púšťach nikto nie je. Zem je veľká, — povedal had.

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

Malý princ si sadol na kameň a zahľadel sa na oblohu.

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

— Rád by som vedel, — ozval sa, — či hviezdy nežiaria pre to, aby si každý mohol jedného dňa vyhľadať tú svoju. Pozri sa na moju planétu. Je práve nad nami… Ale ako je ďaleko!

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

— Je krásna, — povedal had. — Prečo si sem prišiel?

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

— Mám starosti s jednou kvetinou.

— Ага, он воно що…

— Ach! — vzdychol had.

I обоє змовкли.

A zmĺkli.

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

— Kde sú ľudia? — ozval sa napokon Malý princ. — Človek sa na púšti cíti trochu osamelý…

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

— Človek je osamelý aj medzi ľuďmi, — povedal had.

Маленький принц глянув на неї пильно.

Malý princ sa naňho nadlho zahľadel.

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

— Ty si čudné zviera, — povedal mu nakoniec, — tenké ako prst…

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

— Ale som mocnejší ako prst hocijakého kráľa, — odpo— vedal had.

Маленький принц усміхнувся.

Malý princ sa usmial:

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

— Nie si veľmi mocný… nemáš ani nožičky… ani cestovať nemôžeš…

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

— Môžem ťa uniesť ďalej ako loď, — povedal had.

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

Okrútil sa Malému princovi okolo členka ako zlatý náramok.

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

— Keď sa niekoho dotknem, vrátim ho zemi, z ktorej vyšiel, — dodal ešte. — Ale ty si čistý a prichádzaš z hviezdy…

Маленький принц нічого не відповів.

Malý princ neodpovedal.

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

— Je mi ťa ľúto, si taký slabý na tejto Zemi zo žuly. Môžem ti jedného dňa pomôcť, ak sa ti bude priveľmi čnieť za tvojou planétou. Ja môžem…

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

— Och! Veľmi dobre som ti rozumel, — povedal Malý princ. — Ale prečo hovoríš ustavične v hádankách?

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

— Ja ich všetky rozlúštim, — povedal had.

I обоє змовкли.

A zmĺkli.

РОЗДІЛ XVIII

XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

Malý princ šiel cez púšť a nikoho nestretol, zazrel iba jednu kvetinu. Bola to kvetina s tromi korunnými lupienkami, také nič.

— Добридень, — сказав маленький принц.

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — відповіла квітка.

— Dobrý deň, — odpovedala kvetina.

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

— Kde sú ľudia? — spýtal sa zdvorilo Malý princ.

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

Kvetina videla jedného dňa prechádzať okolo karavánu.

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

— Ľudia? Myslím, že ich je šesť alebo sedem. Sú to už roky, čo som ich zazrela. Ale nikdy sa nevie, kde ich stretneme. Vietor ich unáša. Nemajú korene, to im veľmi prekáža.

— Прощавай, — сказав маленький принц.

— Zbohom, — povedal Malý princ.

— Прощавай, — мовила квітка.

— Zbohom, — odpovedala kvetina.

РОЗДІЛ XIX

XIX

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

Malý princ vystúpil na vysoký vrch. Jediné vrchy, čo kedy poznal, boli tri sopky, ktoré mu siahali po kolená. A vyhasnutú sopku používal ako sedačku. „Z takého vysokého vrchu, ako je tento,“ povedal si potom, „uvidím celú planétu a všetkých ľudí…“ Ale zazrel iba ostré vrcholky skál.

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

— Dobrý deň, — zvolal pre každý prípad.

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

— Dobrý deň… dobrý deň… dobrý deň… — odpovedala ozvena.

— Хто ви? — спитав маленький принц.

— Kto ste? — spýtal sa Malý princ.

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

— Kto ste… kto ste… kto ste… — odpovedala ozvena.

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

— Buďte mojimi priateľmi, som sám, — povedal.

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

— Som sám… som sám… som sám… — odpovedala ozvena.

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

„Aká čudná planéta!“ pomyslel si . „Je celá vyprahnutá a celá zašpicatená a celá slaná.

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

A ľudia nemajú predstavivosť. Opakujú, čo sa im povie… U mňa doma som mal kvetinu: ona hovorila vždy prvá…

РОЗДІЛ XX

XX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

Ale stalo sa, že Malý princ po dlhej chôdzi po piesku, po skalách a po snehu našiel konečne cestu. A všetky cesty vedú k ľuďom.

— Добридень, — промовив він.

— Dobrý deň, — povedal.

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

Bola to záhrada plná rozkvitnutých ruží.

— Добридень, — відгукнулися рожі.

— Dobrý deň, — odpovedali ruže.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

Malý princ sa na ne zahľadel. Všetky sa podobali jeho kvetine.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— Kto ste? — spýtal sa ich celý ohromený.

— Ми — рожі, — відказали квіти.

— My sme ruže, — odpovedali ruže.

— Он як…— сказав маленький принц.

— Ach! — vzdychol Malý princ…

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

A cítil sa veľmi nešťastný. Jeho kvetina mu vravela, že je jediná svojho druhu vo vesmíre. A tu ich bolo päťtisíc, všetky rovnaké, v jedinej záhrade!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

Veľmi by ju to urazilo,“ povedal si, „keby to videla… Strašne by kašlala a predstierala by, že umiera, len aby nebola smiešna. A ja by som sa musel tváriť, že ju ošetrujem, lebo inak by si naozaj spôsobila smrť, len aby aj mňa ponížila.“

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

Potom si ešte povedal: „Myslel som, že som bohatý, že mám jedinečnú kvetinu, a mám len obyčajnú ružu. Ona a moje tri sopky, čo mi siahajú po kolená, a jedna je možno navždy vyhasnutá, nerobia veru zo mňa veľmi významného princa…“

Він упав на траву й заплакав.

A ľahol si do trávy a plakal.

РОЗДІЛ XXI

XXI

Отоді-то й показався лис.

Vtom sa zjavila líška.

— Добридень, — мовив лис.

— Dobrý deň, — povedala líška.

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

— Dobrý deň, — zdvorilo odpovedal Malý princ, obrátil sa, ale nič nevidel.

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

— Som tu, — ozval sa ten hlas, — pod jabloňou…

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

— Kto si? — spýtal sa Malý princ. — Si veľmi pekná…

— Я лис, — відповів той.

— Ja som líška, — povedala líška.

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

— Poď sa so mnou hrať, — navrhol jej Malý princ. — Som taký smutný…

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

— Nemôžem sa s tebou hrať, — povedala líška. — Nie som skrotená.

— О, даруй, — сказав маленький принц.

— Ach, prepáč! — povedal Malý princ.