— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— Tak sú teda moje, pretože ja som si na ne pomyslel prvý.

— I цього досить?

— A to stačí?

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— Prirodzene. Keď nájdeš diamant, ktorý nepatrí nikomu, je tvoj. Keď nájdeš ostrov, ktorý nepatrí nikomu, je tvoj. Keď na niečo prídeš prvý, dáš si vynález patentovať: je tvoj. A ja vlastním hviezdy, lebo predo mnou nikdy nikomu ani na um neprišlo, že by ich mohol vlastniť.

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— To je pravda, — povedal Malý princ. — A čo s nimi robíš?

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

— Spravujem ich. Spočítavam a prepočítavam, — odpo— vedal biznismen. — Je to náročná práca. Ale ja som vážny človek!

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

Malý princ ešte nebol spokojný.

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Ak ja vlastním hodvábnu šatku, môžem si ju uviazať na krk a odniesť. Ak ja vlastním nejakú kvetinu, môžem si svoju kvetinu odtrhnúť a odniesť. No ty si nemôžeš natrhať hviezdy!

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Nie, ale môžem si ich uložiť do banky.

— Як це розуміти?

— Čo to znamená?

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— To znamená, že na papierik napíšem počet svojich hviezd. A potom ten papierik zamknem do zásuvky.

— Та й усе?

— A to je všetko?

— Цього досить.

— To stačí!

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

„To je zábavné,“ pomyslel si Malý princ. „Je to takmer čarovné. Ale nie je to veľmi vážne.“

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

Malý princ mal o vážnych veciach celkom iné predstavy ako dospelí.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

— Ja vlastním kvetinu, — povedal ešte, — a každý deň ju 48 polievam. Vlastním tri sopky a vymetám ich každý týždeň. Lebo vymetám aj tú vyhasnutú. Človek nikdy nevie. Pre moje sopky je osožné, pre moju kvetinu je osožné, že ich vlastním. Ale ty nie si hviezdam osožný…

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

Biznismen otvoril ústa, ale nenašiel vhodnú odpoveď, a Malý princ odišiel.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

„Dospelí sú rozhodne až neuveriteľne čudní,“ vravel si v duchu Malý princ počas cesty.

РОЗДІЛ XIV

XIV

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

Piata planéta bola veľmi zvláštna. Bola zo všetkých najmenšia. Bolo na nej iba toľko miesta, aby ta mohla vojsť pouličná lampa a lampár.

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

Malý princ si nevedel vysvetliť, načo môže byť kdesi na oblohe, na planéte bez domov, bez obyvateľov pouličná lampa a lampár. Aj tak si v duchu povedal:

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

„Možno je tu prítomnosť tohto človeka nezmyselná. A predsa má väčší zmysel ako život kráľa, márnivca, biznismena a pijana. Aspoň jeho práca má zmysel. Keď rozsvieti pouličnú lampu, akoby nechal narodiť o hviezdu alebo o kvetinu viac. Keď lampu zhasne, akoby kvetinu alebo hviezdu uspal. Je to pekné zamestnanie. A je naozaj užitočné,, pretože je pekné.“

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

Keď pristál na planéte, úctivo lampára pozdravil:

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Dobrý deň. Prečo si práve zhasol lampu?

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Je to príkaz, — odpovedal lampár. — Dobrý deň.

— А що то за розпорядження?

— Čo znamená príkaz?

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

— To znamená, že musím zhasnúť lampu. Dobrý večer.

I він знову запалив ліхтаря.

A znova j u zažal.

— А нащо ти знов його засвітив?

— Ale prečo si ju hneď zažal?

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Je to príkaz, — odpovedal lampár.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Nerozumiem, — povedal Malý princ.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

— Tu niet čomu rozumieť, — vravel lampár. — Príkaz je príkaz. Dobrý deň.

I погасив ліхтаря.

A zhasol lampu.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

Potom si utrel čelo vreckovkou s červenými kockami.

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— Mám hrozné zamestnanie. Kedysi malo zmysel. Zhášal som ráno a zažínal večer. Celý deň som mohol od počívať a celú noc som mohol spať…

— А потім розпорядження змінилося?

— A odvtedy sa príkaz zmenil?

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— Príkaz sa nezmenil, — odpovedal lampár. — Práve v tom väzí celá pohroma. Planéta sa z roka na rok krútila čoraz rýchlejšie, a príkaz sa nezmenil!

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— No a? — spýtal sa Malý princ.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— No a teraz, keď sa otočí raz za minútu, nemôžem si ani na sekundu odpočinúť. Zažíham a zhášam raz za minútu!

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— To je smiešne! Deň u teba trvá minútu!

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— To vôbec nie je smiešne, — povedal lampár. — Už je to mesiac, čo sa spolu rozprávame.

— Цілий місяць?!

— Mesiac?

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

— Áno. Tridsať minút. Tridsať dní. Dobrý večer.

I він знову запалив ліхтаря.

A znova zažal svoju lampu.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Malý princ naňho hľadel a začal mať rád tohto lampára, ktorý bol taký verný príkazu.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

Spomenul si na západy slnka, čo sám kedysi vyhľadával, posúvajúc si stoličku. Chcel svojmu priateľovi pomôcť:

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Vieš… poznám spôsob, ako si môžeš odpočinúť, keď budeš chcieť..

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

— Pravdaže chcem, — povedal lampár.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Veď človek môže byť zároveň verný i unavený.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

Malý princ pokračoval:
— Tvoja planéta je taká malá, že ju obídeš tromi krokmi. Musíš len tak pomaly kráčať, aby si bol ustavične na slnku. Keď si budeš chcieť odpočinúť, vykročíš… a deň bude trvať tak dlho, ako budeš chcieť.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— To mi nepomôže, — povedal lampár. — Ja veľmi rád spím.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Takú možnosť nemáš, — povedal Malý princ.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

— Takú možnosť nemám, — prisvedčil lampár. — Dobrý deň.

I погасив ліхтаря.

A zhasol lampu.

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

„Týmto človekom by všetci ostatní, kráľ, márnivec, pijan a biznismen pohŕdali,“ vravel si Malý princ, zatiaľ čo pokračoval vo svojej ceste. „A predsa on jediný sa mi nezdá smiešny. Možno preto, že sa zaoberá niečím iným ako samým sebou.“

Маленький принц зітхнув.

Ľútostivo si vzdychol a ešte si povedal:

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

„Iba s ním by som sa vedel spriateliť. No jeho planéta je naozaj veľmi malá. Nie je tam miesto pre dvoch.

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

Ale Malý princ sa neodvážil priznať si, že za touto šťastnou planétou ľutuje najmä pre tých tisíc štyristo štyridsať západov slnka za dvadsaťštyri hodín!

РОЗДІЛ XV

XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

Šiesta planéta bola desať ráz väčšia. Býval na nej starý pán, ktorý písal hrubizné knihy.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

— Aha! Tu máme cestovateľa! — zvolal, keď zazrel Malého princa.

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

Malý princ si sadol na stôl a trošku dychčal. Už tak veľa cestoval!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— Odkiaľ prichádzaš? — spýtal sa ho starý pán.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Čo je to za hrubú knihu? — povedal Malý princ. — Čo tu robíte?

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Som zemepisec, — odpovedal starý pán.

— А що таке географ?

— Čo je to zemepisec?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Je to vedec, ktorý vie, kde sú moria, veľké rieky, mestá, vrchy a púšte.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

— To je veľmi zaujímavé, — povedal Malý princ. — Konečne skutočné zamestnanie!

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

— A poobzeral sa okolo seba po zemepiscovej planéte. Ešte nikdy nevidel takú veľkolepú planétu.

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Vaša planéta je veľmi pekná. Sú na nej aj oceány?

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— Ja to nemôžem vedieť, — odpovedal zemepisec.

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Ach! — Malý princ bol sklamaný. — A vrchy?

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— Ja to nemôžem vedieť, — povedal zemepisec.

— А міста, річки, пустелі?

— A mestá a veľké rieky a púšte?

— Цього я теж не можу знати.

— Ani to nemôžem vedieť, — odpovedal zemepisec.

— Але ж ви географ!

— Veď ste zemepisec!

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

— Správne, — povedal zemepisec, — ale nie som cestovateľ. Nemám ani jedného cestovateľa. Zemepisec nechodí robiť súpis miest, riek, vrchov, morí, oceánov a púští.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

Zemepisec je priveľmi dôležitý na to, aby sa túlal. Neopúšťa svoju pracovňu. Ale prijíma tu návštevy cestovateľov. Vypytuje sa ich a zaznamenáva si ich spomienky. A keď sa mu spomienky niektorého z nich zdajú zaujímavé, zemepisec si dá preskúmať mravné správanie cestovateľa.

— А навіщо?

— A prečo?

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

— Pretože cestovateľ, ktorý by klamal, spôsobil by v zemepisných knihách ozajstné katastrofy. A takisto cestovateľ, ktorý by priveľa pil.

— А чому?

— A prečo? — spýtal sa Malý princ.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Pretože pijani vidia dvojmo. A tak by zemepisec mohol zaznačiť dva vrchy tam, kde je iba jeden.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Poznám kohosi, kto by bol zlým cestovateľom, — po— znamenal Malý princ.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— To je možné. Keď sa teda mravné správanie cestovateľa zdá dobré, jeho objav sa overí.

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Niekto sa ta ide pozrieť?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

— Nie. To je príliš zložité. Ale od cestovateľa sa požaduje, aby predložil dôkazy. Ak objaví, napríklad, nejaký veľký vrch, požadujeme, aby z neho doniesol veľké kamene.

Нараз географ захвилювався:

Zemepisec sa náhle vzrušil.

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

— Ale ty prichádzaš zďaleka! Ty si cestovateľ! Opíš mi svoju planétu!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

A zemepisec roztvoril knihu záznamov a ostrúhal si ceruzku. Rozprávanie cestovateľa sa najprv zaznamenáva ceruzkou. Aby sa mohlo zaznačiť atramentom, treba čakať, kým cestovateľ nepredloží dôkazy.

— Прошу, — мовив географ.

— Nuž? — vyzval zemepisec Malého princa.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Och, u mňa to nieje veľmi zaujímavé, — povedal Malý princ, — je to celkom maličké. Mám tri sopky. Dve sú v činnosti a jedna je vyhasnutá. Ale človek nikdy nevie.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Človek nikdy nevie, — opakoval zemepisec.

— А ще у мене є квітка.

— Mám aj jednu kvetinu.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— My kvetiny nezaznamenávame.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— A prečo? To je to najkrajšie!

— Бо квіти ефемерні.

— Pretože kvetiny sú pominuteľné.

— Як це — ефемерні?

— Čo znamená pominuteľné?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— Zemepisné knihy sú najdokonalejšie zo všetkých kníh, — povedal zemepisec. — Nikdy nezastarajú. Veľmi zriedka sa stáva, aby vrch zmenil miesto. Veľmi zriedka sa stáva, aby oceán vyschol. My píšeme o stálych veciach.

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

— Ale vyhasnuté sopky sa môžu prebudiť, — prerušil ho Malý princ. — Čo znamená pominuteľné?