Malý princ / Маленький принц — czytaj online. Strona 9

Słowacko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

Malý princ

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

— Chlapček môj, chcem ešte počuť, ako sa smeješ…

— Хлопче, я хочу ще почути, як ти смієшся…

Ale on mi povedal:

Але він сказав:

— Túto noc to bude rok. Moja hviezda sa ocitne práve nad miestom, kam som vlani spadol…

— Сьогодні вночі минає рік. Моя зірка саме над тим місцем, де я упав рік тому…

— Chlapček môj, však je tá historka o hadovi, o schôdzke s ním a o hviezde len zlým snom?

— Слухай, хлопче, адже вся ця історія з гадюкою, з побаченням і з зіркою — це просто лихий сон, еге ж?

Ale on mi neodpovedal na túto otázku.

Але він не відповів.

Povedal:
— To, čo je dôležité, je neviditeľné…

Сказав лише:
— Найголовнішого не побачищ очима…

— Pravdaže…

[Bilinguator: — Авжеж.]

— Je to ako s tou kvetinou. Ak máš rád jednu kvetinu, ktorá je na nejakej hviezde, je veľmi príjemné hľadieť v noci na nebo. Všetky hviezdy zakvitnú.

— Це як із квїткою. Як ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, вночі тобі любо дивитися на небо. Всі зорі розквітають.

— Pravdaže…

— Авжеж.

— Je to ako s tou vodou. Tá, z ktorej si sa mi dal napiť, bola ako hudba, vďaka hriadeľu a povrazu… spomínaš si… bola dobrá.

— Це як із тією водою. Коли ти дав мені напитися, вода була наче музика… а все та корба й вірьовка… пам’ятаєш?.. вода була чудова.

— Pravdaže…

[Bilinguator: — Авжеж.]

— V noci sa budeš dívať na hviezdy. Tá moja je primalá, aby som ti mohol ukázať, kde je. Je to tak lepšie. Moja hviezda bude pre teba jedna z mnohých hviezd. Budeš sa teda rád dívať na všetky hviezdy… Všetky budú tvojimi priateľkami. A ešte ti dám darček…

— Вночі ти подивишся на зорі. Моя зірка дуже маленька, я не можу тобі й показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто одна з численних зірок. I тобі подобатиметься зорювати… Всі зорі стануть тобі за приятелів. I потім я тобі дещо подарую…

Opäť sa zasmial.

I він засміявся.

— Ach, chlapček, chlapček môj, tak rád počúvam tento smiech!

— О хлопче, хлопче, як я люблю цей твій сміх!

— Práve to bude môj darček… bude to ako s tou vodou…

— Оце й буде мій подарунок… це буде, як із тою водою…

— Čo tým chceš povedať?

— Що ти хочеш сказати?

— Ľudia majú svoje hviezdy, ale ony neznamenajú pre všetkých to isté. Pre jedných, čo cestujú, sú hviezdy sprievodcami. Pre druhých sú iba malými svetielkami. Pre iných, čo sú učencami, znamenajú problémy. Pre môj ho biznismena boli zo zlata. Ale všetky tie hviezdy mlčia. Ty budeš mať také hviezdy, aké nemá nikto…

— У кожної людини свої зорі. Для одних, тих, хто подорожує, вони дороговказ. Для інших це просто маленькі вогники. Для вчених зірки — наукова загадка. Для мого ділка вони золоті. Але всі ці зорі німі. А ти матимеш такі зірки, яких більше ні в кого немає…

— Čo tým chceš povedať?

— Як це розуміти?

— Keď budeš v noci hľadieť na nebo, bude sa ti zdať, akoby sa všetky hviezdy smiali, pretože ja budem bývať na jednej z nich, pretože ja sa budem na jednej z nich smiať. Ty budeš mať hviezdy, ktoré sa vedia smiať.

— Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються. Ти матимеш зорі, що вміють сміятися!

A znova sa zasmial.

I він сам засміявся.

— A keď sa utešíš (človek sa vždy uteší), budeš rád, že si ma poznal. Budeš navždy mojím priateľom. Budeš mať chuť smiať sa spolu so mnou. A zavše otvoríš oblok iba tak pre potešenie…

— I коли ти втішишся (а втіха таки приходить), ти будеш радий, що познайомився зі мною. Ти завше будеш моїм другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Тоді ти відчиниш вікно, і тобі буде приємно…

A tvoji priatelia budú veľmi prekvapení, že ťa vidia, ako sa pri pohľade na nebo smeješ. Vtedy im povieš: „Áno, hviezdy ma vždy rozosmejú.“ A oni si budú myslieť, že si sa zbláznil. Vyvediem ti tak pekný kúsok…

I твої приятелі будуть неабияк здивовані, що ти смієшся, глядячи на небо. А ти їм скажеш: «Так, так, зорі завше викликають у мене охоту сміятися!» I вони подумають, що ти несповна розуму. Ось яку капость я тобі втну…

A znovu sa zasmial.

I він знову засміявся.

— Bude to, akoby som ti dal namiesto hviezd množstvo malých zvončekov, čo sa vedia smiať…

— Це буде так, наче замість зірок я дав тобі безліч дзвіночків, що вміють сміятися…

A opäť sa zasmial. Potom zvážnel.

I він знову засміявся. Потім знову споважнів:

— Vieš… túto noc… nepríď.

— Знаєш… сьогодні вночі… краще не приходь.

— Neopustím ťa.

— Я тебе не залишу.

— Budem vyzerať, akoby ma niečo bolelo… budem trochu vyzerať, akoby som umieral. Tak to býva. Nepríď sa na to pozerať, nie je to potrebné…

— Я матиму такий вигляд, наче мені зле… Наче я вмираю. Так уже воно буває. Не треба, щоб ти це бачив…

— Neopustím ťa.

— Я не залишу тебе.

Ale jemu to robilo starosti.

Однак він був заклопотаний.

— Vravím ti to… aj pre toho hada. Nesmie ťa uštipnúť… Hady sú zlé. Môžu uštipnúť len pre potešenie…

— Я кажу тобі це… і через гадюку. Не треба, щоб вона тебе вжалила… Гадюки ж злі. Когось ужалити для них утіха.

— Neopustím ťa.

— Я тебе не залишу.

Ale čosi ho upokojilo.

Щось його заспокоїло.

— Je pravda, že na druhé uštipnutie už jed nemajú…

— Правда, на другий укус отрути в неї не вистачить.

Tú noc som nezbadal, kedy sa vydal na cestu. Tichučko sa vytratil. Keď sa mi ho podarilo dohoniť, odhodlane, rýchlo kráčal dopredu. Povedal mi iba:

Тої ночі я не помітив, як він пішов. Він тихо вислизнув. Коли я наздогнав його, він ішов прудко й рішуче.

— Ach! Ty si tu…

— А, це ти…— тільки й сказав він мені.

A chytil sa ma za ruku. Ale znova ho to začalo trápiť.

I взяв мене за руку. Але щось іще його тривожило.

— Neurobil si dobre. Spôsobí ti to bolesť. Budem vyzerať ako mŕtvy, a nebude to pravda…

— Даремно ти так учинив. Тобі буде боляче. Я буду наче неживий, а насправді це буде не так…

Mlčal som.

Я мовчав.

— Pochop, je to veľmi ďaleko. Nemôžem vziať so sebou toto telo. Je veľmi ťažké.

— Бачиш… Це дуже далеко. Я не можу забрати свого тіла. Це заважко.

Mlčal som.

Я мовчав.

— Ale to bude len ako stará opustená škrupina. A staré škrupiny, to nie je nič smutné.

— Але це все одно, що покинути стару оболонку. За старими оболонками нема чого жалкувати.

Mlčal som.

Я мовчав.

Stratil trochu odvahu. Ale pozbieral ešte všetky sily:

Він трохи занепав духом. Але все ж зробив ще одне зусилля:

— Vieš, bude to pekné. Aj ja sa budem dívať na hviezdy. Všetky hviezdy budú studne so zhrdzaveným hriadeľom. Všetky hviezdy mi budú nalievať vodu…

— Знаєш, це буде гарно. Я теж зорюватиму. I всі зорі будуть наче криниці з рипучою корбою. I всі зорі дадуть мені напитися…

Mlčal som.

Я мовчав.

— Bude to také zábavné! Ty budeš mať päťsto miliónov malých zvončekov, ja budem mať päťsto miliónov studničiek…

— Подумай, як буде чудово! Ти матимеш п’ятсот мільйонів дзвіночків, а я п’ятсот мільйонів струмків…

A zmĺkol aj on, pretože plakal…

I тут він теж замовк, бо заплакав…

— Tu je to. Nechaj ma urobiť jeden krok samého.

— Це тут. Дай мені ступити ще крок самому.

A sadol si, lebo sa bál.

I він сів на піску, бо йому стало страшно.

Ešte dodal:

Потім він сказав:

— Vieš… moja ruža… som za ňu zodpovedný! Je taká slabá! A taká naivná! Má iba štyri naničsúce tŕne, a tie ju majú chrániť proti svetu…

— Знаєш… моя рожа… я за неї відповідаю! А вона така квола! I така довірлива. Єдине, чим вона може захищатися, це чотирма жалюгідними колючками…

Aj ja som si sadol, pretože som už nevládal stáť. Povedal:

Я теж сів, бо мені підломились ноги. Він мовив:

— Tak… To je všetko…

— Ну от. Це все…

Ešte trochu váhal, potom vstal. Urobil krok. Ja som sa nemohol ani pohnúť.

Завагався ще з хвилину і встав. I ступив лише крок. Я не міг ворухнутися.

Pri jeho členku sa iba mihol žltý záblesk. Chvíľu nehybne stál. Nevykríkol. Padal pomaly, ako padá strom. Dokonca to na piesku nespôsobilo nijaký hluk.

Неначе жовта блискавка майнула біля його ніг. Якусь мить він стояв непорушно. Не закричав. Потім упав — повільно, як падає дерево. Повільно й нечутно, бо пісок приглушує звуки.

XXVII

РОЗДІЛ XXVII

A odvtedy už veru prešlo šesť rokov… Nikdy som ešte tento príbeh nikomu nerozprával. Keď som sa znova stretol s priateľmi, boli veľmi radi, že ma vidia živého. Bol som smutný, ale vravel som im: „To je z únavy…“

I от збігло вже шість років… Я ще нікому не розповідав цієї історії. Коли я повернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живого й здорового. Важко було в мене на душі, але я казав їм:
— Це просто втома…

Už som sa trošku utešil. To znamená.., nie celkom. Ale dobre viem, že sa vrátil na svoju planétu, pretože na svitaní som jeho telo nenašiel. Nebolo to až také ťažké telo… V noci rád počúvam hviezdy. Je to ako päťsto miliónov zvončekov…

I все ж потроху я заспокоївся. Тобто… не цілком. Але я добре знаю: він на свою планетку повернувся, бо коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. Воно було не таке вже й важке… А ночами я люблю слухати зорі. Немов п’ятсот мільйонів дзвіночків…

Ale stala sa mimoriadna vec. K náhubku, čo som nakreslil Malému princovi, zabudol som pripojiť kožený remienok! Nikdy ho nemohol ovečke priviazať. A tak sa pýtam: „Čo sa asi stalo na jeho planéte? Je veru možné, že ovečka zožrala ružu…“

Але ось що дивовижно. В обротьці, намальованій для принцового баранця, я забув намалювати ремінець! Маленький принц ніколи не зможе надіти її на баранця. I я питаю себе: що ж коїться там, на його планетці? Що, як баранець з’їв рожу?

Raz si poviem: „Určite nie! Malý princ ju každú noc zakrýva skleným zvonom a ovečku si dobre stráži…“ Vtedy som šťastný. A všetky hviezdy sa tichučko smejú.

Іноді я кажу собі: «Ні, звичайно, ні! Маленький принц на ніч прикриває рожу скляним ковпаком і пильно стежить за своїм баранцем». Тоді я щасливий. I всі зорі тихенько сміються.

Raz si zasa poviem: „Niekedy je človek roztržitý, a to stačí! Jedného večera Malý princ možno zabudol na sklený zvon, alebo sa ovečka v noci ticho vykradla…“ Vtedy sa mi všetky zvončeky menia na slzy…!

А часом я кажу собі: «Іноді, трапляється, буваєш неуважний… Тоді все може статися! Що, як він якось увечері забув про скляний ковпак або вночі викрався баранець на волю…» I тоді всі дзвіночки мовби плачуть…

Je to naozaj veľká záhada. Pre vás, čo máte radi Malého princa, práve tak ako pre mňa nebude vesmír rovnaký ako predtým, ak niekde, nevie sa kde, ovečka, ktorú nepoznáme, zožrala, možno áno, možno nie, jednu ružu…

Усе це загадкове й незбагненне. Для вас, тих, хто теж полюбив маленького принца, як і для мене, світ стане інший, коли десь, невідомо де, баранець, що його ми ніколи не бачили, можливо, з’їв рожу…

Zahľaďte sa na nebo. Pýtajte sa: zožrala ovečka ružu — áno, alebo nie? A uvidíte, ako sa všetko zmení…

Погляньте на небо. I спитайте себе: «Є ще та квітка чи нема її? Може, баранець її з’їв?» I ви побачите, як усе змінюється…

A nijaký dospelý nikdy nepochopí, že je to také dôležité!

I ніколи жоден дорослий не зрозуміє, як це важливо!

Toto je pre mňa tá najkrajšia a najsmutnejšia krajina na svete. Je to tá istá krajina ako na predchádzajúcej strane, ale nakreslil som ju ešte raz, aby som vám ju dobre ukázal. Tu sa Malý princ zjavil na Zemi, potom zmizol.

Це, по-моєму, найкраще й найсумніше місце у всьому світі. Цей же куточок пустелі намальовано й на попередній сторінці, але я намалював його ще раз, щоб вам краще було видно. Саме тут маленький принц уперше з’явився на Землі, а потім зник.

Zahľaďte sa pozorne na túto krajinu, aby ste si boli istí, že ju spoznáte, keď budete jedného dňa cestovať v Afrike po púšti. A keď tadiaľ náhodou budete prechádzať, naliehavo vás prosím, neponáhľajte sa, čakajte chvíľu tesne pod hviezdou!

Придивіться уважніше, щоб неодмінно впізнати те місце, якщо колись потрапите до Африки, в пустелю. Якщо вам доведеться проїздити тут, благаю вас, не поспішайте, забаріться трохи якраз під цією зіркою!

Ak potom príde k vám dieťa, ak sa bude smiať, ak bude mať zlaté vlasy, ak nebude odpovedať, keď sa ho budete pýtať, ľahko uhádnete, kto to je. Buďte potom ku mne láskaví! Nenechávajte ma takého zarmúteného: rýchlo mi napíšte, že sa vrátil...

I якщо до вас підійде золоточубий малий хлопчик, який сміється і не відповідає на ваші питання, ви одразу здогадаєтесь, хто це такий. Тоді — будь ласка — розвійте мою журу, мерщій напишіть мені, що він вернувся.

1943

1943