Malý princ / Маленький принц — w językach słowackim i ukraińskim. Strona 7

Słowacko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

Malý princ

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Ale po krátkej úvahe dodal:

Але подумав і додав:

— Čo znamená skrotiť?

— А що означає — приручити?

— Ty nie si odtiaľto, — povedala líška, — čo tu hľadáš?

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

— Hľadám ľudí, — odpovedal Malý princ. — Čo znamená skrotiť?

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

— Ľudia, — povedala líška, — majú pušky a poľujú. Je to veľmi nepríjemné! Chovajú aj sliepky. Je to ich jediná prednosť. Hľadáš sliepky?

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

— Nie, — odpovedal Malý princ. — Hľadám priateľov. Čo znamená skrotiť?

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

— Je to už takmer zabudnutá vec, — povedala líška. — Znamená to vytvoriť putá.

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

— Vytvoriť putá?

— Прихилити до себе?

— Pravdaže, — povedala líška. — Ty si pre mňa zatiaľ len malý chlapec podobný stotisícom malých chlapcov. A nepotrebujem ťa. A ani ty ma nepotrebuješ. Ja som pre teba líška podobná stotisícom líšok. No ak si ma skrotíš, budeme jeden druhého potrebovať. Budeš pre mňa jediný na svete. Ja budem pre teba jediná na svete…

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

— Začínam rozumieť, — povedal Malý princ. — Jestvuje jedna kvetina… myslím, že si ma skrotila…

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

— To je možné, — poznamenala líška. — Na Zemi sa dá všeličo zažiť…

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

— Och, to nie je na Zemi! — povedal Malý princ.

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

Zdalo sa, že to v líške vzbudilo veľký záujem.

Лис нібито дуже здивувався.

— Na nejakej inej planéte?

— На іншій планеті?

— Áno.

— Так.

— Sú na tej planéte poľovníci?

— А мисливці є на тій планеті?

— Nie.

— Нема.

— To je zaujímavé! A sliepky?

— Як цікаво! А кури є?

— Nie.

— Нема.

— Nič nie je dokonalé, — vzdychla si líška.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

Ale vrátila sa k svojej myšlienke:

А потім знову повернувся до того самого:

Môj život je jednotvárny. Poľujem na sliepky a ľudia poľujú na mňa. Všetky sliepky sú si podobné a všetci ľudia sa navzájom podobajú. Tak sa trochu nudím. No ak si ma skrotíš, môj život bude akoby ožiarený slnkom. Spoznám zvuk krokov, ktorý bude iný ako všetky ostatné. Tie ostatné kroky ma zaháňajú pod zem. Tie tvoje ma privolajú z nory ako nejaká hudba.

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

A potom, pozri! Vidíš tamtie obilné polia? Ja chlieb nejem. Obilie je pre mňa zbytočné. Obilné polia mi nič nepripomínajú. A to je smutné! Ale ty máš zlaté vlasy. Bude to teda skvelé, keď si ma skrotíš! Zlaté obilie mi ťa bude pripomínať. A ja budem mať rada šumenie vetra v obilí…

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Líška zmĺkla a nadlho sa zahľadela na Malého princa.

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

— Prosím ťa… skroť si ma! — povedala.

— Будь ласка… приручи мене!

— Veľmi rád, — odpovedal Malý princ, — ale nemám veľa času. Musím si nájsť priateľov a spoznať veľa vecí.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

— Spoznáme len tie veci, ktoré si skrotíme, — poveda— la líška. — Ľudia už nemajú čas, aby niečo spoznávali. Kupujú si u obchodníkov celkom nové veci. Ale pretože nejestvujú obchodníci, čo by predávali priateľov, ľudia už priateľov nemajú. Ak chceš mať priateľa, skroť si ma!

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

— Čo mám urobiť? — spýtal sa Malý princ.

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

— Musíš byť veľmi trpezlivý, — odpovedala líška. — Najprv si sadneš do trávy trochu ďalej odo mňa, asi tak to. Ja sa budem na teba pozerať kútikmi očí, a ty nebudeš nič vravieť. Reč je prameňom nedorozumení. Ale každý deň si budeš môcť sadnúť trochu bližšie.

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

Na druhý deň prišiel Malý princ zasa.

Назавтра маленький принц прийшов знову.

— Bolo by lepšie, keby si prichádzal v tú istú hodinu, — povedala líška. — Ak napríklad prídeš o štvrtej popoludní, už od tretej začnem byť šťastná. Čím väčšmi čas pokročí, tým budem šťastnejšia. O štvrtej už budem vzrušená a nepokojná; Ak chceš mať priateľa, skroť si ma! objavím cenu šťastia! No ak budeš chodiť hocikedy, nebudem nikdy vedieť, na ktorú hodinu si mám pristrojiť srdce… Je potrebné zachovávať isté zvyky.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

— Čo je to zvyk? — spýtal sa Malý princ.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

— Aj to je čosi, na čo sa veľmi zabúda, — povedala líška. — Je to niečo, čo odlišuje jeden deň od ostatných dní, jednu hodinu od ostatných hodín. Napríklad aj moji poľovníci majú jeden zvyk. Vo štvrtok tancujú s dedinskými dievčencami. A tak je štvrtok nádherný deň! Chodím sa vtedy prechádzať až do vinice. Keby poľovníci tancovali hocikedy, všetky dni by sa navzájom podobali a ja by som nemala prázdniny.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Tak si Malý princ skrotil líšku. A keď sa priblížila hodina odchodu, líška povedala:

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

— Ach! Budem plakať…

— О, я плакатиму по тобі.

— Je to tvoja vina, — povedal Malý princ, — neželal som ti nič zlé, ale ty si chcela, aby som si ťa skrotil…

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

— Pravdaže, — povedala líška.

— Авжеж, — згодився лис.

— Ale ty budeš plakať! — povedal Malý princ.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

— Pravdaže, — povedala líška.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

— Teda z toho nebudeš mať nič!

— Виходить, ти нічого не вигадав.

— Budem, — povedala líška, — vďaka farbe obilia.

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Potom dodala:

Він замовк. Потім додав:

— Choď sa ešte raz pozrieť na ruže. Pochopíš, že tá tvoja je jediná na svete. Vrátiš sa ku mne, aby si mi dal zbohom, a ja ti darujem tajomstvo.

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Malý princ sa šiel znova pozrieť na ruže.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

— Vy sa na moju ružu vôbec nepodobáte, vy ešte nie ste nič, — povedal im. — Nikto si vás neskrotil a vy ste si neskrotili nikoho. Ste také, ako bola moja líška. Bola iba líškou, čo sa podobala stotisícom ostatných líšok. Ale ja som si z nej urobil priateľku a teraz je jediná na svete.

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

A ruže boli veľmi zarazené.

Рожі дуже зніяковіли.

— Ste krásne, ale ste prázdne, — povedal im ešte. — Nemožno pre vás zomrieť. Prirodzene, obyčajný okoloidúci by si myslel, že moja ruža sa vám podobá. Ale ona jediná je dôležitejšia ako vy všetky, pretože práve ju som polieval. Pretože ju som dával pod sklený zvon. Pretože ju som chránil zástenou. Pretože jej som pozabíjal húsenice (okrem dvoch alebo troch, z ktorých majú byť motýle). Pretože ju som počúval, ako sa žaluje alebo vystatuje, alebo dokonca ako niekedy mlčí. Pretože je to moja ruža.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

A vrátil sa k líške.

I маленький принц вернувся до лиса.

— Zbohom, — povedal.

— Прощавай…— мовив він.

— Zbohom, — povedala líška. — Tu je moje tajomstvo. Je veľmi jednoduché: dobre vidíme iba srdcom. To hlavné je očiam neviditeľné.

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— To hlavné je očiam neviditeľné, — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Čas, ktorý si strácal pre svoju ružu, robí tvoju ružu takou dôležitou.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

— Čas, ktorý som strácal pre svoju ružu… — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Ľudia zabudli na túto pravdu, — povedala líška. — Ale ty na ňu nesmieš zabudnúť. Ty budeš navždy zodpovedný za všetko, čo si skrotíš. Si zodpovedný za svoju ružu…

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

— Som zodpovedný za svoju ružu… — opakoval Malý princ, aby si to zapamätal.

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

XXII

РОЗДІЛ XXII

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Dobrý deň, — povedal výhybkár.

— Добридень, — озвався стрілочник.

— Čo tu robíš? — spýtal sa Malý princ.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

— Rozdeľujem cestujúcich po tisícových skupinách, — povedal výhybkár. — Vypravujem vlaky, čo ich odvážajú raz napravo, raz naľavo.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

A vysvietený rýchlik, duniac ako hrom, otriasol výhybkárovou búdkou.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

— Veľmi sa ponáhľajú, — povedal Malý princ. — Čo hľadajú?

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

— Ani človek na rušni to nevie, — odpovedal výhybkár.

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

A v opačnom smere zadunel druhý vysvietený rýchlik.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

— Už sa vracajú? — spýtal sa Malý princ.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

— To nie sú tí istí, — povedal výhybkár. — Vymieňajú sa.

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

— Neboli spokojní tam, kde boli?

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

— Človek nikdy nie je spokojný tam, kde je, — povedal výhybkár.

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

Vtom ako hrom zadunel tretí vysvietený rýchlik.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

— Idú za tými prvými cestujúcimi? — spýtal sa Malý princ.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

— Nejdú vôbec za ničím, — povedal výhybkár. — Spia tam vnútri, alebo poriadne zívajú. Len deti si pritískajú nos na okenné tabuľky.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

— Len deti vedia, čo hľadajú, — povedal Malý princ. — Strácajú čas pre handrovú bábiku, ona sa stáva pre ne veľmi dôležitá, a keď im ju niekto vezme, plačú…

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

— Majú šťastie, — povedal výhybkár.

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

XXIII

РОЗДІЛ XXIII

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Dobrý deň, — povedal obchodník.

— Добридень, — озвався крамар.

Bol to obchodník, čo predával vylepšené pilulky proti smädu. Stačilo raz za týždeň jednu zhltnúť, a človek nepociťoval potrebu napiť sa.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

— Prečo to predávaš? — spýtal sa Malý princ.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

— Je to veľká úspora času, — odpovedal obchodník. — Vypočítali to odborníci. Ušetrí sa päťdesiattri minút za týždeň.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

— A čo sa urobí s tými päťdesiatimi tromi minútami?

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

— Každý si s nimi urobí, čo chce…

— Та що хочеш.

— Keby som ja mal premárniť päťdesiattri minút, šiel by som celkom pomaličky k studničke…

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

XXIV

РОЗДІЛ XXIV

Bolo to ôsmeho dňa po mojej nehode na púšti, a keď som počúval príbeh o obchodníkovi, pil som poslednú kvapku zo svojej zásoby vody.

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

— Ach, — povedal som Malému princovi, — tvoje spomienky sú veľmi pekné, ale ja som ešte neopravil lietadlo, nemám už čo piť, a takisto by som bol šťastný, keby som mohol celkom pomaličky kráčať k nejakej studničke!

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

— Moja priateľka líška… — povedal mi.

— Мій приятель лис…— почав він.

— Chlapček môj, už nejde viac o líšku!

— Хлопче, мені вже не до лиса!

— Prečo?

— Чому?

— Pretože čoskoro umrieme od smädu…

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

Nepochopil moju námietku a povedal mi:

Він не зрозумів мене і заперечив:

— Je dobre, že sme mali priateľa, aj keď máme zomrieť. Ja som veľmi rád, že som mal priateľku líšku…

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

„Nevie odhadnúť nebezpečenstvo,“ vravel som si. „Nikdy necíti ani hlad, ani smäd. Stačí mu trochu slnka…“

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

Ale on na mňa pozrel a odpovedal na moju myšlienku:

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

— Aj ja som smädný… pohľadajme studňu…

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

Hodil som unavene rukou: je nezmyselné hľadať naslepo studňu v nekonečnej púšti. A predsa sme sa vydali na cestu.

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Ako sme tak celé hodiny tíško kráčali, nastala noc a začali sa zažíhať hviezdy. Zazrel som ich ako vo sne, lebo som mal od smädu slabú horúčku. Slová Malého princa mi vírili v mysli.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

— Tak aj ty si smädný? — spýtal som sa ho.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.