Malý princ / Маленький принц — czytaj online. Strona 4

Słowacko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

Malý princ

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

— Keby som prikázal niektorému generálovi, aby lietal z kvetiny na kvetinu ako motýľ, alebo aby napísal tragédiu, či aby sa premenil na morského vtáka, a ten generál by rozkaz nevykonal, kto by to zavinil, on, alebo ja?

— А коли я звелю якомусь генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або написати трагедію, або перекинутися морською чайкою — і генерал не виконає наказу, — хто буде винен: він чи я?

— Boli by ste to vy, — pevne odpovedal Malý princ.

— Ви, ваша величносте, — не вагаючись, відповів маленький принц.

— Správne. Od každého treba žiadať len to, čo môže dať, — pokračoval kráľ. — Autorita sa zakladá predovšetkým na rozume. Ak prikážeš svojmu ľudu, aby sa šiel hodiť do mora, urobí revolúciu. Ja mám právo vyžadovať poslušnosť, pretože moje rozkazy sú rozumné.

— Цілком слушно, — відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої розпорядження розумні.

— A čo ten môj západ slnka? — pripomenul mu Malý princ, ktorý nikdy nezabúdal na otázku, keď ju už raz položil.

— А як же мій захід соня? — нагадав маленький принц: питаючись про щось, він ніколи не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Budeš mať ten svoj západ slnka. Vyžiadam si ho. Ale vo svojej vladárskej múdrosti počkám, kým budú priaznivé podmienky.

— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть сприятливі умови, в тому й мудрість володаря.

— A kedy to bude? — zaujímal sa Malý princ.

— А коли це буде? — спитав маленький принц.

— Hm, hm! — zamumlal kráľ a najprv nazrel do hrubé ho kalendára. — Hm, hm, bude to asi… asi… bude to dnes večer asi o tri štvrte na osem. A uvidíš, ako presne sa plnia moje príkazy.

— Гм… Гм…— відповів король, гортаючи грубого календаря.— Це буде… гм, гм…— сьогодні це буде за чверть восьма вечора. I тоді побачиш, як точно виконуються мої розпорядження.

Malý princ zívol. Ľutoval, že prišiel o západ slnka. A už sa aj trochu nudil.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. Та й, сказати по щирості, він уже нудився.

— Nemám tu už čo robiť, — povedal kráľovi. — Idem za sa ďalej!

— Мені пора, — сказав він королю.— Більше нема чого тут робити.

— Neodchádzaj, — povedal kráľ, veď bol taký pyšný, že má poddaného. — Neodchádzaj, vymenúvam ťa za ministra!

— Зостанься! — мовив король, неабияк гордий з того, що в нього знайшовся підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.

— Za ministra čoho?

— Міністром чого?

— Za ministra… za ministra spravodlivosti!

— Ну, міністром… міністром юстиції.

— Ale tu niet koho súdiť!

— Але ж тут нема кого судити.

— To sa nevie, — odpovedal mu kráľ. — Ešte som nevy konal cestu okolo svojho kráľovstva. Som už veľmi starý, nemám tu miesto pre koč, a chôdza ma unavuje.

— Хтозна, — мовив король.— Я ще не оглянув усього свого королівства. Я вже старий, для карети місця в мене нема, а ходити пішки я зморююся.

— Och! Ale ja som ho už celé videl, — povedal Malý princ a naklonil sa, aby sa ešte raz pozrel na druhú stranu planéty. — Ani tam na druhej strane nikto nie je…

Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.
— О, я вже подивився! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.

— Budeš teda súdiť sám seba, — odpovedal mu kráľ. — To je najťažšie. Je oveľa ťažšie súdiť samého seba ako svojho blížneho. Ak sa ti podarí samého seba dobre súdiť, bude to znamenať, že si ozajstný mudrc.

— То суди сам себе, — відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

— Súdiť samého seba môžem hocikde, — vravel Malý princ. — Nemusím bývať práve tu.

— Сам себе я можу судити де завгодно, — сказав маленький принц.— Для цього мені нема чого тут жити.

— Hm, hm! — zamumlal kráľ. — Myslím, že na mojej planéte musí byť niekde stará myš. Počujem ju v noci. Môžeš súdiť tú starú myš. Z času na čas ju odsúdiš na smrť. Tak bude jej život závisieť od tvojej spravodlivosti. Ale ty jej za každým udelíš milosť, aby ti ostala. Je tu len jedna jediná.

— Гм… Гм…— задумався король.— Здається, десь на моїй планеті живе старий пацюк. Ночами я його чую. Ти можеш судити цього старого пацюка. Вряди-годи засуджуватимеш його на смертну кару. Отож від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб берегти його. Адже він у нас один.

— Ja nemám rád, keď sa odsudzuje na smrť, — odpove— dal Malý princ, — a naozaj si myslím, že odídem.

— Не люблю смертних вироків, — мовив маленький принц.— Та й мені вже пора.

— Nie, — povedal kráľ.

— Ні, не пора, — заперечив король.

Ale Malý princ bol už pripravený, a pretože nechcel starého vládcu zarmútiť, povedal:

Маленький принц уже зовсім зібрався в дорогу, але йому не хотілося засмучувати старого монарха.

— Ak si vaše veličenstvo želá, aby ho presne poslúchali, mohlo by mi dať rozumný rozkaz. Mohlo by mi, napríklad, prikázať, aby som odišiel skôr ako o minútu. Zdá sa mi, že podmienky sú priaznivé…

— Якщо ви, ваша величність, бажали б, щоб вашу волю вволяли, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, приміром, не гаючись, рушати в путь. Мені здається, умови для цього саме сприятливі…

Pretože kráľ neodpovedal, Malý princ najprv váhal, potom so vzdychom odchádzal.

Король нічого не відповів, маленький принц постояв у нерішучості, потім зітхнув і пішов геть.

— Menujem ťa svojím vyslancom, — poponáhľal sa vtom zakričať kráľ.

— Призначаю тебе моїм послом! — гукнув услід йому король.

Tváril sa veľmi vznešene.

I виглядав він дуже владно.

„Dospelí sú veľmi čudní,“ vravel si Malý princ počas svojej cesty.

«Та й диваки оці дорослі», — помислив маленький принц, пускаючись у мандри.

XI

РОЗДІЛ XI

Na druhej planéte býval márnivec.

На другій планеті жив шанолюб.

— Ach, ach! Prišiel ma navštíviť obdivovateľ! — vykríkol, len čo v diaľke zazrel Malého princa.

— Ага, ось і шанувальник з’явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца.

Pretože márnivci vidia v ostatných ľuďoch svojich obdivovateľov.

Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.

— Dobrý deň, — povedal Malý princ. — Máte čudný klobúk.

— Добридень, — мовив маленький принц.— Який кумедний у вас капелюх.

— Mám ho preto, aby som mohol pozdravovať, — odpovedal mu márnivec. — Aby som mohol pozdravovať, keď ma s jasotom vítajú. Bohužiaľ, tadiaľto nikdy nikto nejde.

— Це для вітання, — відповів шанолюб.— Щоб уклонятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто не зазирає.

— Ach, naozaj? — povedal Malý princ, ktorý mu neporozumel.

— Он як? — сказав маленький принц, нічого не второпавши.

— Zatlieskaj, — poradil mu teda márnivec.

— Поплещи у долоні, — порадив йому шанолюб.

Malý princ zatlieskal. Márnivec nadvihol klobúk a skromne pozdravil.

Маленький принц заплескав у долоні. Шанолюб скинув капелюха й поштиво вклонився.

„Toto je zábavnejšie ako návšteva u kráľa,“ vravel si v duchu Malý princ. A opäť zatlieskal. Márnivec znova dvíhal klobúk z hlavy a pozdravoval.

«Тут веселіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. I знов заплескав у долоні. А шанолюб, скидаючи свого капелюха, ще раз уклонився.

Jednotvárnosť takejto hry Malého princa po piatich minútach unavila.

За п’ять хвилин ця одноманітна гра зморила маленького принца.

— Čo treba urobiť, aby klobúk spadol? — spýtal sa.

— А що слід зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.

Ale márnivec ho nepočul. Márnivci počujú iba chválu.

Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.

— Naozaj ma veľmi obdivuješ? — spýtal sa Malého princa.

— Ти й справді дуже шануєш мене? — спитав він маленького принца.

— Čo znamená obdivovať?

— А що то — шанувати?

— Obdivovať znamená uznať, že som najkrajší, najlepšie oblečený, najbohatší a najinteligentnejší človek na planéte.

— Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепурніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.

— Ale veď si na svojej planéte sám!

— Але ж на твоїй планеті ти сам-один!

— Urob mi tú radosť. Aj tak ma obdivuj!

— Ну, то зроби мені ласку, все одно шануй мене!

— Obdivujem ťa, — povedal Malý princ, pokrčiac trochu plecami, — no ako ťa to len môže zaujímať?

— Я шаную, — мовив маленький принц і злегка знизав плечима.— Але яка тобі з цього радість?

A Malý princ odišiel.

I він утік від шанолюба.

„Dospelí sú rozhodne veľmi čudní,“ vravel si v duchu počas cesty.

«Ці дорослі — дивакуваті люди», — простодушно думав він дорогою.

XII

РОЗДІЛ XII

Na ďalšej planéte býval pijan. Táto návšteva bola veľmi krátka, ale Malý princ bol po nej veľmi skľúčený.

На дальшій планеті жив п’яничка. Маленький принц пробув там зовсім недовго, а все одно його пойняла глибока журба.

— Čo tu robíš? — spýtal sa pijana, ktoré ho našiel, ako mlčky sedí pred radom prázdnych a radom plných fliaš.

П’яничка мовчки сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних.
— Що ти тут робиш? — поцікавився маленький принц.

— Pijem, — odpovedal pijan s pochmúrnymvýrazom.

— П’ю, — похмуро буркнув п’яничка.

— Prečo piješ? — pýtal sa ho Malý princ.

— Навіщо ти п’єш? — спитав маленький принц.

— Aby som zabudol, — odpovedal pijan.

— Щоб забути, — відповів п’яничка.

— Aby si zabudol? A na čo? — vyzvedal Malý princ, lebo ho už ľutoval.

— Що забути? — допитувався маленький принц; йому стало шкода п’янички.

— Aby som zabudol, že sa hanbím, — priznal pijan a ovesil hlavu.

— Забути, що мені соромно, — признався п’яничка і похнюпив голову.

— Za čo sa hanbíš? — vypytoval sa Malý princ, lebo mu chcel pomôcť.

— Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц; йому дуже хотілося чимось зарадити неборакові.

— Hanbím sa, že pijem! — dodal pijan a načisto sa od mlčal.

— Соромно, що п’ю! — додав п’яничка й замовк остаточно.

A Malý princ celý zmätený odišiel.

А маленький принц, ні в сих ні в тих, пішов геть.

„Dospelí sú rozhodne veľmi, veľmi čudní,“ vravel si v duchu počas cesty.

«Ці дорослі, безперечно, якісь дуже чудні», — думав він дорогою.

XIII

РОЗДІЛ XIII

Štvrtá planéta patrila biznismenovi. Ten človek bol taký zaujatý, že pri príchode Malého princa ani hlavu nezdvihol.

Четверта планета належала ділкові. Цей чолов’яга був такий заклопотаний, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів.

— Dobrý deň, — povedal mu Malý princ. — Vyhasla vám cigareta.

— Добридень, — сказав маленький принц.— У вас погасла цигарка.

— Tri a dva je päť. Päť a sedem dvanásť. Dvanásť a tri pätnásť. Dobrý deň. Pätnásť a sedem dvadsaťdva. Dvadsať dva a šesť dvadsaťosem. Nemám čas znova ju zapáliť. Dvadsaťšesť a päť tridsaťjeden. Uf! Robí to teda päťstojeden miliónov šesťstodvadsaťdvatisíc sedemstotridsaťjeden.

— Три та два — п’ять. П’ять та сім — дванадцять. Дванадцять та три — п’ятнадцять. Добридень. П’ятнадцять та сім — двадцять два. Двадцять два та шість — двадцять вісім. Нема коли прикурити. Двадцять шість та п’ять — тридцять один. Ху! А всього виходить п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

— Päťsto miliónov čoho?

— П’ятсот мільйонів чого?

— Čože? Ty si ešte tu? Päťstojeden miliónov… už ne viem čoho… Mám toľko práce! Ja som vážny človek, ne zabávam sa táraním hlúpostí! Dva a päť sedem…

— Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів… уже не знаю чого… У мене стільки роботи! Я людина поважна, мені нема коли язика чесати! Два та п’ять — сім…

— Päťstojeden miliónov čoho? — opakoval Malý princ, pretože sa nikdy v živote nevzdal otázky, ktorú už raz položil.

— П’ятсот мільйонів чого? — повторив маленький принц: питаючи про щось, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

Biznismen zodvihol hlavu:

Ділок звів голову:

— Za päťdesiatštyri rokov, čo bývam na tejto planéte, ma vyrušili len tri razy. Po prvý raz to bolo pred dvadsiatimi dvoma rokmi, keď sem spadol bohvieodkiaľ chrúst. Hrozne bzučal a ja som urobil štyri chyby pri spočítaní.

— За п’ятдесят чотири роки, прожиті мною на цій планеті, було лише три випадки, коли мені щось заважало. Першого разу це сталося двадцять два роки тому — сюди звідкись залетів хрущ. Він так страшенно гудів, що я припустився чотирьох помилок у підрахунках.

Po druhý raz to bolo pred jedenástimi rokmi, keď som mal reumatický záchvat. Chýba mi pohyb. Nemám čas na prechádzky. Ja som vážny človek. A po tretí raz… práve teraz! Vravel som teda päťstojeden miliónov…

Другого разу — одинадцять років тому — я мав напад ревматизму. Сидячий спосіб життя. Мені нема коли вештатися. Я людина поважна. Утретє… оце тепер. Отож, виходить, п’ятсот мільйонів…

— Miliónov čoho?

— Чого?

Biznismen pochopil, že nemá nijakú nádej na pokoj.

Ділок зрозумів, що йому не дадуть спокою.

— Miliónov tých malých vecí, ktoré niekedy vidíme na oblohe.

— Отих маленьких штучок, що їх іноді можна бачити в повітрі.

— Múch?

— Це що ж, мухи?

— Ale nie, tým malých vecí, čo sa trblietajú.

— Та ні, такі дрібненькі, блискучі.

— Včiel?

— Бджоли?

— Ale nie. Tých malých zlatých vecí, o ktorých plano rojčia povaľači. No ja som vážny človek! Ja nemám čas na rojčenie.

— Та ні. Дрібненькі золоті штучки, що викликають мрії у ледацюг. А я людина поважна. Мені мріяти нема коли.

— Ach! Hviezd?

— А-а! Це зорі!

— To je ono. Hviezd.

— От-от, зорі.

— A čo robíš s tými päťsto miliónmi hviezd?

— П’ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?

— S päťstojeden miliónmi šesťstodvadsaťdvatisíc sedemstotridsaťjeden hviezdami. Ja som vážny človek, ja som presný.

— П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.

— A čo robíš s tými hviezdami?

— То що ж ти робиш із тими зірками?

— Čo s nimi robím?

— Що роблю?

— Áno.

— Так.

— Nič. Vlastním ich.

— Нічого. Я ними володію.

— Ty vlastníš hviezdy?

— Володієш зірками?

— Áno.

— Так.

— Ale ja som už videl kráľa, ktorý…

— Але я вже бачив короля, який…

— Králi nevlastnia. Oni vládnu nad. To je veľký rozdiel.

— Королі нічим не володіють. Вони лише правлять. Це велика різниця.

— A čo z toho máš, že vlastníš hviezdy?

— А нащо тобі володіти зірками?

— Robí to zo mňa boháča.

— Щоб багатим бути.

— A čo z toho máš, že si boháčom?

— А нащо бути багатим?

— Môžem si kúpiť iné hviezdy, ak niekto nejaké objaví.

— Щоб купувати ще нові зірки якщо їх там хтось відкриє.

„Tento človek,“ vravel si v duchu Malý princ, „mudruje skoro ako ten môj opilec.“

«Цей, — сказав собі маленький принц, — міркує майже так, як той п’яничка».

Aj tak mu ešte položil ďalšie otázky:

Однак розпитував далі:

— Ako môžeme vlastniť hviezdy?

— А як можна володіти зірками?

— A komu patria? — odsekol nevrlo biznismen.

— Зірки, вони чиї? — буркотливо спитав ділок.

— Neviem. Nikomu.

— Не знаю. Нічиї.