Malý princ / Маленький принц — czytaj online. Strona 2

Słowacko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

Malý princ

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

IV

РОЗДІЛ IV

Tak som sa dozvedel druhú veľmi dôležitú vec: že jeho rodná planéta je sotva väčšia ako dom!

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!

To ma nemohlo veľmi prekvapiť. Dobre som vedel, že okrem veľkých planét, ako je Zem, Jupiter, Mars, Venuša, ktorým ľudia dali meno, jestvujú ešte stovky iných, a niektoré sú také malé, že sa iba horko-ťažko dajú spozorovať hvezdárskym ďalekohľadom.

А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп.

Keď nejaký hvezdár niektorú z nich objaví, namiesto mena jej dá číslo. Nazve ju napríklad: „asteroid 3251“.

Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.

Mám vážne dôvody domnievať sa, že planéta, odkiaľ prišiel Malý princ, je asteroid B 612. Tento asteroid iba jediný raz spozoroval v teleskope v roku 1909 akýsi turecký hvezdár.

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612.

Podal vtedy obšírny a názorný výklad o svojom objave na medzinárodnom astronomickom kongrese. No nikto mu neveril, a zavinilo to jeho oblečenie. Dospelí sú už takí.

Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.

Našťastie pre dobrú povesť asteroidu B 612 jeden turecký diktátor nariadil svojmu národu pod trestom smrti, aby sa obliekal po európsky. Hvezdár zopakoval svoj názorný výklad v roku 1920 vo veľmi elegantnom fraku. A tentoraz všetci prijali jeho názor.

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з’їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!


На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання.


1920 року астроном — тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.

Ak som vám porozprával tieto podrobnosti o asteroide B 612 a prezradil jeho číslo, bolo to iba kvôli dospelým. Dospelí majú záľubu v číslach.

Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри.

Keď im rozprávate o nejakom novom priateľovi, nikdy sa vás nespýtajú na podstatné veci. Nikdy vám nepovedia: „Aký má hlas?“ „Ako sa najradšej zabáva?“ „Zbiera motýle?“

Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?»

Spýtajú sa vás: „Koľko má rokov?“ „Koľko má bratov?“ „Koľko váži?“ „Koľko zarobí jeho otec?“ Až potom si myslia, že vedia, aký je.

Натомість питають: «Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?» I потім гадають, що вже знають людину.

Ak dospelým poviete: „Videl som pekný dom z červených tehál, s muškátmi v oblokoch a s holubmi na streche…“ nevedia si ten dom predstaviť. Treba im povedať: „Videl som dom za stotisíc frankov.“ Vtedy vykríknu: „To je krásne!“

Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!»

Ak im teda poviete: „Dôkazom, že Malý princ jestvoval, je to, že bol očarujúci, že sa smial a že chcel ovečku. Keď niekto chce ovečku, je to dôkaz, že jestvuje,“ pohodia plecom a názvu vás dieťaťom.

Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш», коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною.

No ak im poviete: „Planéta, odkiaľ prišiel, je asteroid B 612,“ vtedy ich presvedčíte, a dajú vám pokoj s ďalšími otázkami. Oni sú už takí. Netreba sa preto na nich hnevať. Deti musia byť k dospelým veľmi zhovievavé.

Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612», це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в’язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.

Ale my, čo rozumieme životu, prirodzene, o čísla veľmi nedbáme. Tento príbeh by som bol rád začal rozprávať tak, ako sa začínajú rozprávky. Rád by som bol povedal:

А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. Я залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. Почин би я вивів такий:

„Bol raz jeden Malý princ, ktorý býval na planéte iba o niečo väčšej ako on sám, a potreboval nejakého priateľa…“ Tým, čo rozumejú životu, by sa to zdalo oveľa pravdivejšie.

«Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга…» Ті, хто розуміється на житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда.

A ja nechcem, aby sa moja knižka čítala ľahkovážne. Cítim veľký žiaľ, keď rozprávam tieto spomienky. Je už šesť rokov odvtedy, čo môj priateľ odišiel i s ovečkou. Ak sa ho tu pokúšam opísať, robím to preto, aby som naňho nezabudol.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Мені стає дуже боляче, коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. Уже минуло шість років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. I я силкуюся розповісти про нього, щоб не забути його.

Zabudnúť na priateľa je smutné. Každý človek nemal priateľa. A môžem sa stať takým ako dospelí, čo sa nezaujímajú o nič, len o čísla.

Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім своєї циферії.

A preto som si aj kúpil škatuľku farieb a ceruzky. Je veľmi ťažké pustiť sa znova do kreslenia v mojom veku, keď som to skúšal iba ako šesťročný s kresbami zatvorených a otvorených veľhadov!

От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. Нелегко в мої літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в натурі та в розрізі — колись там у шість років!

Prirodzene, pokúsim sa urobiť čo najvernejšie portréty. Ale nie som si celkom istý, či sa mi to podarí. Jedna kresba je dosť dobrá, a druhá sa mu ani nepodobá.

Я, звісно, намагатимусь якнайліпше передати схожість. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. На одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий.

Trochu zle som odhadol aj jeho postavu. Tu je Malý princ priveľký. Tam je primalý. Som aj v rozpakoch, akú farbu dať jeho obleku. Nuž to skúšam raz tak, raz onak, ako mi to kedy ide.

Я можу схибити і щодо зросту. Ось тут маленький принц завеликий. А он там він замаленький. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. Тож мазюкаю і так і сяк, навмання.

Nakoniec sa zmýlim v niektorých dôležitých podrobnostiach. Ale to mi už musíte prepáčiť. Môj priateľ nikdy nič nevysvetľoval. Možno si o mne myslel, že som taký ako on. Ale bohužiaľ, ja nedokážem vidieť ovečky cez debničky. Hádam som už trochu ako tí dospelí. Akiste som zostarol.

Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. Ви вже даруйте. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. Певне, гадав, що я такий самий, як і він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Очевидно, дещо постарів.

V

РОЗДІЛ V

Každý deň som sa dozvedel niečo o jeho planéte, o odchode, o ceste. Pomaličky, z náhodou vyslovených poznámok, keď o niečom rozmýšľal. Tak som sa na tretí deň oboznámil s drámou baobabov.

Щодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як мандрував по світах. Він розповідав про це поступово, і то принагідно. Отак третього дня я дізнався про трагедію з баобабами.

Aj tentoraz to bolo vďaka ovečke, pretože Malý princ sa ma znenazdajky spýtal, akoby sa ho zmocnili vážne pochybnosti:

Це також сталося завдяки баранцеві. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і він раптом спитав мене:

— Je to pravda, že ovečky ohrýzajú kríky, však?

— А правда, що баранці їдять кущі?

— Áno. Je to pravda.

— Авжеж, правда.

— Ach! To som rád.

— О, я радий!

Nepochopil som, prečo je také dôležité, aby ovečky ohrýzali kríky. No Malý princ dodal:

Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

— Teda ohrýzajú aj baobaby?

— То вони їдять і баобаби?

Upozornil som Malého princa, že baobaby nie sú kríky, ale stromy veľké ako kostoly, a keby so sebou odviezol aj celé stádo slonov, toto stádo by si neporadilo ani s jedným baobabom.

Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю, дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з’їдять і одного баобаба.

Myšlienka o stáde slonov Malého princa rozosmiala:

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

— Museli by sa postaviť jeden na druhého…

— Їх би довелося поставити один на одного…

Ale múdro poznamenal:

А далі промовив розважливо:

— Skôr než tie baobaby narastú, najprv sú malé.

— Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі.

— Správne! Ale pre čo chceš, aby tvoje ovečky ohrýzali malé baobaby?

— А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

Odpovedal mi: „Len tak!“ akoby išlo o niečo samozrejmé.

— А то як же! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне.

A musel som vynaložiť veľa dôvtipu, aby som tento problém sám pochopil.

I мені довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ.

A naozaj, na planéte Malého princa ako na všetkých planétach rástli užitočné i neužitočné rastliny. Teda z dobrých semien užitočné rastliny a zo zlých semien burina.

Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур’ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур’яну.

Lenže semená sú neviditeľné. Spia hlboko v zemi, kým niektorému z nich nepríde na um, že sa zobudí. Nuž sa povystiera a najprv bojazlivo vyženie k slnku pôvabný neškodný výhonček.

Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку.

Ak je to výhonček reďkovky alebo ruže, môžeme ho nechať, nech rastie. No ak ide o burinu, treba ju vytrhnúť hneď, ako ju vieme rozoznať.

Якщо це редиска або рожа, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур’ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням.

Nuž a na planéte Malého princa sa vyskytovali hrozné semená… boli to semená baobabov. Pôda planéty bola nimi zamorená.

Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння… Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням.

Ak sa do baobabu pustíme príliš neskoro, nikdy sa ho už nezbavíme. Zaplní celú planétu. Prevŕta ju svojimi koreňmi. Ak je planéta veľmi malá a ak je baobabov veľmi veľa, roztrhnú ju na kusy.

А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті.

„Je to otázka disciplíny,“ povedal mi neskôr Malý princ. „Keď dám ráno do poriadku seba, treba starostlivo upratať aj planétu. Musím sa prinútiť pravidelne vytrhávať aj baobaby, hneď ako sa dajú rozoznať od ruží, na ktoré sa veľmi podobajú, keď sú ešte malé. Je to veľmi nudná, ale veľmi ľahká robota.“

— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.

A jedného dňa mi poradil, aby som sa pousiloval urobiť výstižnú a peknú kresbu, nech si to deti u nás doma dobre vštepia do pamäti.

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.

„Ak budú raz cestovať,“ vravel mi, „môže sa im to zísť. Niekedy to nemá nepríjemné následky, keď si prácu odložíme na neskoršie. No ak ide o baobaby, je to vždy katastrofa. Poznal som jednu planétu, na ktorej býval lenivec. Zanedbal tri kríky…“

— Якщо колись вони вирушать у мандри, — сказав він, — це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики…

A tak som podľa údajov Malého princa túto planétu nakreslil. Nerád poučujem. Ale nebezpečenstvo baobabov je tak málo známe a riziko, ktorému sa vystavuje každý, kto by zablúdil na nejakom asteroide, je také veľké, že tento jediný raz urobím vo svojej zdržanlivosti výnimku.

З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону. Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість.

Hovorím: „Deti! Dajte si pozor na baobaby!“ Túto kresbu som vypracoval tak dôkladne preto, aby som svojich priateľov varoval pred nebezpečenstvom, ktoré im už dlho hrozí, práve tak ako mne, a ktoré nepoznajú. Ponaučenie, čo som im dal, stálo za tú námahu.

«Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці.

Možno sa opýtate: „Prečo iné kresby v tejto knižke nie sú také veľkolepé ako obrázok baobabov?“ Odpoveď je naozaj jednoduchá: pokúšal som sa, ale nepodarilo sa mi to. Keď som kreslil baobaby, povzbudzovalo ma vedomie, že je to naliehavá záležitosť.

Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна.

VI

РОЗДІЛ VI

Ach, Malý princ, takto som pomaly pochopil tvoj prostý smutný život. Dlhý čas boli tvojím jediným rozptýlením iba čarovné západy slnka. Túto novú podrobnosť som sa dozvedel ráno štvrtého dňa, keď si mi povedal:

О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені:

— Mám veľmi rád západy slnka. Poďme sa pozrieť na jeden západ slnka…

— Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить.

— Ale musíme počkať…

— Але ж доведеться почекати…

— Na čo máme počkať?

— Чекати? Чого?

— Musíme počkať, kým slnko začne zapadať.

— Щоб сонце сіло.

Najprv si bol veľmi prekvapený, ale potom si sa zasmial sám nad sebou. A povedal si mi:

Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив:

— Stále si myslím, že som doma!

— Мені все здається, ніби я вдома!

Skutočne. Keď je v Spojených štátoch poludnie, každý vie, že nad Francúzskom slnko zapadá. Postačilo by, keby sme sa za minútku dostali z Ameriky do Francúzska, a mohli by sme sa pozerať na západ slnka.

І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце.

Bohužiaľ, Francúzsko je príliš ďaleko. Ale na tvojej maličkej planéte ti stačilo potiahnuť stoličku o niekoľko krokov. A díval si sa na zmrákanie zakaždým, keď sa ti zachcelo…

На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав…

— Jedného dňa som videl zapadať slnko štyridsaťštyri ráz!

— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази!

O chvíľu si dodal:

I трохи перегодом ти додав:

— Vieš… keď je človeku veľmi smutno, rád hľadí na západ slnka…

— Бачиш… коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.

— Teda v ten deň, keď si ho videl štyridsaťštyri ráz, bol si až taký veľmi smutný?

— Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?

Ale Malý princ neodpovedal.

Але маленький принц не відповів.

VII

РОЗДІЛ VII

Piateho dňa sa mi opäť vďaka ovečke odhalilo ďalšie tajomstvo Malého princa. Znenazdajky, bez okolkov sa ma spýtal, akoby to bol výsledok dlhého uvažovania nad nejakým problémom:

П’ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:

— Ak ovečka ohrýza kríky, žerie aj kvetiny?

— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть?

— Ovečka zožerie všetko, na čo natrafí.

— Баранець їсть усе, що попадеться.

— Aj kvetiny, čo majú tŕne?

— Навіть квіти з колючками?

— Áno. Aj kvetiny, čo majú tŕne.

— Авжеж, навіть квіти з колючками.

— Tak načo sú tie tŕne?

— Навіщо ж тоді колючки?

Nevedel som to. Bol som práve veľmi zaneprázdnený, pokúšal som sa odskrutkovať silne pritiahnutý svorník na motore. A bol som naozaj ustarostený, lebo sa ukazovalo, že porucha motora je veľmi vážna. A pretože sa mi pitná voda míňala, obával som sa toho najhoršieho.

Цього я не знав. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого.

— Načo sú tie tŕne?

— Нащо ж ті колючки?

Malý princ sa nikdy nevzdal otázky, keď ju už raz položil. Zlostil som sa na svorník a odpovedal som mu, čo mi prišlo na jazyk:

Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання:

— Tŕne nie sú nanič, je to od kvetín číra zlomyseľnosť!

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!

— Och!

— О!

Ale po chvíli ticha s akousi nenávisťou v hlase zvolal:

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:

— Neverím ti! Kvetiny sú slabé. Sú prostoduché. Zabezpečujú sa, ako môžu. Myslia si, že sú strašné, keď majú tŕne…

— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші…

Neodpovedal som. V tej chvíli som si vravel: „Ak ten svorník nepovolí, vyrazím ho kladivom.“ Malý princ znova prerušil moje úvahy:

Я не відповів нічого. В ту хвилину я казав собі: «Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком». Маленький принц знов перебив мої думки:

— A ty si myslíš, že kvetiny…

— I ти гадаєш, що квіти…

— Ale nie! Kdežeby! Ja si nič nemyslím! Odpovedal som ti len tak, čo mi prišlo na jazyk. Ja sa predsa zaoberám vážnymi vecami!

— Де ж пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!

Hľadel na mňa celý užasnutý.

Він глянув на мене здивовано.

—Vážnymi vecami!

— Поважною справою!

Videl ma, ako sa s kladivom v ruke, prsty čierne od starého oleja, skláňam nad akýmsi predmetom, čo sa mu zdal veľmi škaredý.

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною.

— Hovoríš ako dospelí!

— Ти мовиш, як дорослі!

To ma trochu zahanbilo. Ale on nemilosrdne dodal:

Мені стало соромно. А він додав безжально:

— Všetko popletieš… všetko pomiešaš!

— Ти все плутаєш… ти все перекинув догори ногами!

Bol naozaj veľmi nahnevaný. Pohadzoval vo vetre svojimi zlatožltými vlasmi. Pokračoval:

Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і вітер розмаяв його золоту чуприну.

— Poznám planétu, kde býva jeden pán, celý červený v tvári. Nikdy neprivoňal ku kvetu. Nikdy sa nezahľadel na hviezdu. Nikdy nemal nikoho rád. Nikdy nerobil nič iné, iba spočítaval. A po celý deň opakuje ako ty: „Ja som vážny človek! Ja som vážny človek!“ A to ho napĺňa pýchou. Ale to nie je človek, to je hríb!

— Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. I цілий день торочить: «Я людина поважна! Я людина поважна!» — достоту, як ти. I дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб.

— Čoje to?

— Що?

— Hríb!

— Гриб!