— Tak sú teda moje, pretože ja som si na ne pomyslel prvý.

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— A to stačí?

— I цього досить?

— Prirodzene. Keď nájdeš diamant, ktorý nepatrí nikomu, je tvoj. Keď nájdeš ostrov, ktorý nepatrí nikomu, je tvoj. Keď na niečo prídeš prvý, dáš si vynález patentovať: je tvoj. A ja vlastním hviezdy, lebo predo mnou nikdy nikomu ani na um neprišlo, že by ich mohol vlastniť.

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— To je pravda, — povedal Malý princ. — A čo s nimi robíš?

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— Spravujem ich. Spočítavam a prepočítavam, — odpo— vedal biznismen. — Je to náročná práca. Ale ja som vážny človek!

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

Malý princ ešte nebol spokojný.

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

— Ak ja vlastním hodvábnu šatku, môžem si ju uviazať na krk a odniesť. Ak ja vlastním nejakú kvetinu, môžem si svoju kvetinu odtrhnúť a odniesť. No ty si nemôžeš natrhať hviezdy!

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Nie, ale môžem si ich uložiť do banky.

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Čo to znamená?

— Як це розуміти?

— To znamená, že na papierik napíšem počet svojich hviezd. A potom ten papierik zamknem do zásuvky.

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— A to je všetko?

— Та й усе?

— To stačí!

— Цього досить.

„To je zábavné,“ pomyslel si Malý princ. „Je to takmer čarovné. Ale nie je to veľmi vážne.“

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

Malý princ mal o vážnych veciach celkom iné predstavy ako dospelí.

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

— Ja vlastním kvetinu, — povedal ešte, — a každý deň ju 48 polievam. Vlastním tri sopky a vymetám ich každý týždeň. Lebo vymetám aj tú vyhasnutú. Človek nikdy nevie. Pre moje sopky je osožné, pre moju kvetinu je osožné, že ich vlastním. Ale ty nie si hviezdam osožný…

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

Biznismen otvoril ústa, ale nenašiel vhodnú odpoveď, a Malý princ odišiel.

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

„Dospelí sú rozhodne až neuveriteľne čudní,“ vravel si v duchu Malý princ počas cesty.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

XIV

РОЗДІЛ XIV

Piata planéta bola veľmi zvláštna. Bola zo všetkých najmenšia. Bolo na nej iba toľko miesta, aby ta mohla vojsť pouličná lampa a lampár.

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

Malý princ si nevedel vysvetliť, načo môže byť kdesi na oblohe, na planéte bez domov, bez obyvateľov pouličná lampa a lampár. Aj tak si v duchu povedal:

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

„Možno je tu prítomnosť tohto človeka nezmyselná. A predsa má väčší zmysel ako život kráľa, márnivca, biznismena a pijana. Aspoň jeho práca má zmysel. Keď rozsvieti pouličnú lampu, akoby nechal narodiť o hviezdu alebo o kvetinu viac. Keď lampu zhasne, akoby kvetinu alebo hviezdu uspal. Je to pekné zamestnanie. A je naozaj užitočné,, pretože je pekné.“

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

Keď pristál na planéte, úctivo lampára pozdravil:

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

— Dobrý deň. Prečo si práve zhasol lampu?

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Je to príkaz, — odpovedal lampár. — Dobrý deň.

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Čo znamená príkaz?

— А що то за розпорядження?

— To znamená, že musím zhasnúť lampu. Dobrý večer.

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

A znova j u zažal.

I він знову запалив ліхтаря.

— Ale prečo si ju hneď zažal?

— А нащо ти знов його засвітив?

— Je to príkaz, — odpovedal lampár.

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Nerozumiem, — povedal Malý princ.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Tu niet čomu rozumieť, — vravel lampár. — Príkaz je príkaz. Dobrý deň.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

A zhasol lampu.

I погасив ліхтаря.

Potom si utrel čelo vreckovkou s červenými kockami.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

— Mám hrozné zamestnanie. Kedysi malo zmysel. Zhášal som ráno a zažínal večer. Celý deň som mohol od počívať a celú noc som mohol spať…

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— A odvtedy sa príkaz zmenil?

— А потім розпорядження змінилося?

— Príkaz sa nezmenil, — odpovedal lampár. — Práve v tom väzí celá pohroma. Planéta sa z roka na rok krútila čoraz rýchlejšie, a príkaz sa nezmenil!

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— No a? — spýtal sa Malý princ.

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— No a teraz, keď sa otočí raz za minútu, nemôžem si ani na sekundu odpočinúť. Zažíham a zhášam raz za minútu!

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— To je smiešne! Deň u teba trvá minútu!

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— To vôbec nie je smiešne, — povedal lampár. — Už je to mesiac, čo sa spolu rozprávame.

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— Mesiac?

— Цілий місяць?!

— Áno. Tridsať minút. Tridsať dní. Dobrý večer.

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

A znova zažal svoju lampu.

I він знову запалив ліхтаря.

Malý princ naňho hľadel a začal mať rád tohto lampára, ktorý bol taký verný príkazu.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Spomenul si na západy slnka, čo sám kedysi vyhľadával, posúvajúc si stoličku. Chcel svojmu priateľovi pomôcť:

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

— Vieš… poznám spôsob, ako si môžeš odpočinúť, keď budeš chcieť..

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Pravdaže chcem, — povedal lampár.

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

Veď človek môže byť zároveň verný i unavený.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Malý princ pokračoval:
— Tvoja planéta je taká malá, že ju obídeš tromi krokmi. Musíš len tak pomaly kráčať, aby si bol ustavične na slnku. Keď si budeš chcieť odpočinúť, vykročíš… a deň bude trvať tak dlho, ako budeš chcieť.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

— To mi nepomôže, — povedal lampár. — Ja veľmi rád spím.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Takú možnosť nemáš, — povedal Malý princ.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Takú možnosť nemám, — prisvedčil lampár. — Dobrý deň.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

A zhasol lampu.

I погасив ліхтаря.

„Týmto človekom by všetci ostatní, kráľ, márnivec, pijan a biznismen pohŕdali,“ vravel si Malý princ, zatiaľ čo pokračoval vo svojej ceste. „A predsa on jediný sa mi nezdá smiešny. Možno preto, že sa zaoberá niečím iným ako samým sebou.“

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

Ľútostivo si vzdychol a ešte si povedal:

Маленький принц зітхнув.

„Iba s ním by som sa vedel spriateliť. No jeho planéta je naozaj veľmi malá. Nie je tam miesto pre dvoch.

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

Ale Malý princ sa neodvážil priznať si, že za touto šťastnou planétou ľutuje najmä pre tých tisíc štyristo štyridsať západov slnka za dvadsaťštyri hodín!

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

XV

РОЗДІЛ XV

Šiesta planéta bola desať ráz väčšia. Býval na nej starý pán, ktorý písal hrubizné knihy.

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

— Aha! Tu máme cestovateľa! — zvolal, keď zazrel Malého princa.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

Malý princ si sadol na stôl a trošku dychčal. Už tak veľa cestoval!

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

— Odkiaľ prichádzaš? — spýtal sa ho starý pán.

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— Čo je to za hrubú knihu? — povedal Malý princ. — Čo tu robíte?

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Som zemepisec, — odpovedal starý pán.

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Čo je to zemepisec?

— А що таке географ?

— Je to vedec, ktorý vie, kde sú moria, veľké rieky, mestá, vrchy a púšte.

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— To je veľmi zaujímavé, — povedal Malý princ. — Konečne skutočné zamestnanie!

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

— A poobzeral sa okolo seba po zemepiscovej planéte. Ešte nikdy nevidel takú veľkolepú planétu.

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

— Vaša planéta je veľmi pekná. Sú na nej aj oceány?

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Ja to nemôžem vedieť, — odpovedal zemepisec.

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— Ach! — Malý princ bol sklamaný. — A vrchy?

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Ja to nemôžem vedieť, — povedal zemepisec.

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— A mestá a veľké rieky a púšte?

— А міста, річки, пустелі?

— Ani to nemôžem vedieť, — odpovedal zemepisec.

— Цього я теж не можу знати.

— Veď ste zemepisec!

— Але ж ви географ!

— Správne, — povedal zemepisec, — ale nie som cestovateľ. Nemám ani jedného cestovateľa. Zemepisec nechodí robiť súpis miest, riek, vrchov, morí, oceánov a púští.

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

Zemepisec je priveľmi dôležitý na to, aby sa túlal. Neopúšťa svoju pracovňu. Ale prijíma tu návštevy cestovateľov. Vypytuje sa ich a zaznamenáva si ich spomienky. A keď sa mu spomienky niektorého z nich zdajú zaujímavé, zemepisec si dá preskúmať mravné správanie cestovateľa.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

— A prečo?

— А навіщо?

— Pretože cestovateľ, ktorý by klamal, spôsobil by v zemepisných knihách ozajstné katastrofy. A takisto cestovateľ, ktorý by priveľa pil.

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

— A prečo? — spýtal sa Malý princ.

— А чому?

— Pretože pijani vidia dvojmo. A tak by zemepisec mohol zaznačiť dva vrchy tam, kde je iba jeden.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Poznám kohosi, kto by bol zlým cestovateľom, — po— znamenal Malý princ.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— To je možné. Keď sa teda mravné správanie cestovateľa zdá dobré, jeho objav sa overí.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Niekto sa ta ide pozrieť?

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Nie. To je príliš zložité. Ale od cestovateľa sa požaduje, aby predložil dôkazy. Ak objaví, napríklad, nejaký veľký vrch, požadujeme, aby z neho doniesol veľké kamene.

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

Zemepisec sa náhle vzrušil.

Нараз географ захвилювався:

— Ale ty prichádzaš zďaleka! Ty si cestovateľ! Opíš mi svoju planétu!

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

A zemepisec roztvoril knihu záznamov a ostrúhal si ceruzku. Rozprávanie cestovateľa sa najprv zaznamenáva ceruzkou. Aby sa mohlo zaznačiť atramentom, treba čakať, kým cestovateľ nepredloží dôkazy.

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

— Nuž? — vyzval zemepisec Malého princa.

— Прошу, — мовив географ.

— Och, u mňa to nieje veľmi zaujímavé, — povedal Malý princ, — je to celkom maličké. Mám tri sopky. Dve sú v činnosti a jedna je vyhasnutá. Ale človek nikdy nevie.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Človek nikdy nevie, — opakoval zemepisec.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Mám aj jednu kvetinu.

— А ще у мене є квітка.

— My kvetiny nezaznamenávame.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— A prečo? To je to najkrajšie!

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Pretože kvetiny sú pominuteľné.

— Бо квіти ефемерні.

— Čo znamená pominuteľné?

— Як це — ефемерні?

— Zemepisné knihy sú najdokonalejšie zo všetkých kníh, — povedal zemepisec. — Nikdy nezastarajú. Veľmi zriedka sa stáva, aby vrch zmenil miesto. Veľmi zriedka sa stáva, aby oceán vyschol. My píšeme o stálych veciach.

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— Ale vyhasnuté sopky sa môžu prebudiť, — prerušil ho Malý princ. — Čo znamená pominuteľné?

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?