— Či sú sopky vyhasnuté alebo činné, to je nám zemepiscom jedno. Nám záleží na vrchu. Ten sa nemení.

— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

— Ale čo znamená pominuteľné? — opakoval Malý princ, ktorý sa nikdy v živote nevzdal otázky, keď ju už raz položil.

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— To znamená čosi, čo je ohrozené blízkym zánikom.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— Moja kvetina je ohrozená blízkym zánikom?

— I моя квітка скоро зникне?

— Pravdaže.

[Bilinguator: — Звичайно.]

„Moja kvetina je pominuteľná,“ vravel si Malý princ, „a má iba štyri tŕne, aby sa mohla brániť proti svetu. A ja som ju nechal doma celkom samu.“

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

Po prvý raz sa v ňom ozvala ľútosť. Ale znova si dodal odvahy.

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

— A čo mi radíte, čo by som si mal ísť pozrieť? — spýtal sa.

— Куди ви порадите мені вирушити?

— Planétu Zem, — odpovedal zemepisec. — Má dobrú povesť.

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

A Malý princ odišiel, mysliac na svoju kvetinu.

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

XVI

РОЗДІЛ XVI

Siedma planéta bola teda zem.

Отож сьома планета була Земля.

Zem nie je hocijaká planéta. Je na nej stojedenásť kráľov (nezabúdajúc, prirodzene, na černošských kráľov), sedemtisíc zemepiscov, deväťstotisíc biznismenov, sedem a pol milióna pijanov, tristojedenásť miliónov márnivcov, to znamená asi dve miliardy dospelých.

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

Aby ste mali správnu predstavu o veľkosti Zeme, poviem vám, že pred vynájdením elektriny bolo treba na všetkých šiestich kontinentoch vydržiavať ozajstnú armádu štyristošesťdesiatdvatisíc päťstojedenásť obsluhovačov pouličných lámp.

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

Pri pohľade z väčšej výšky to pôsobilo nádherným dojmom. Pohyby tejto armády boli riadené ako pohyby baletu v opere.

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

Najprv prišli na rad zažíhači pouličných lámp na Novom Zélande a v Austrálii. Potom, keď pozažíhali svoje lampy, išli spať. Vtedy nastúpili do tohto tanca lampári v Číne a na Sibíri. Potom aj oni obratne zmizli za kulisami.

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

Tu prišli na rad ruskí a indickí lampári. Potom africkí a európski. Nato juhoamerickí. Trošku neskôr severoamerickí.

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

A nikdy si nepomýlili poradie, podľa ktorého mali nastúpiť na scénu. Bolo to veľkolepé.

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

Iba obsluhovač jedinej pouličnej lampy na severnom póle a jeho druh, obsluhovač jedinej pouličnej lampy na južnom póle, viedli záhaľčivý a bezstarostný život: pracovali dva razy do roka.

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

XVII

РОЗДІЛ XVII

Keď chce byť človek vtipný, stáva sa mu, že trošku klame. Nebol som veľmi čestný, keď som vám rozprával o lampároch. Riskujem, že vyvolám falošnú predstavu o našej planéte u všetkých, čo ju nepoznajú. Ľudia zaberajú na Zemi veľmi málo miesta.

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

Keby tie dve miliardy obyvateľov, ktorí zaľudňujú Zem, stáli trochu natlačení ako na tábore ľudu, ľahko by sa vošli na námestie dvadsať míľ dlhé a dvadsať míľ široké. Ľudstvo by sa mohlo vtlačiť na najmenší ostrovček Tichého oceána.

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

Dospelí vám určite nebudú veriť. Predstavujú si, že zaberajú veľa miesta. Pripadajú si obrovskí ako baobaby. Poraďte im teda, aby si to vypočítali. Zbožňujú číslice: bude sa im to páčiť. Ale vy nestrácajte čas takouto nudnou prácou. Je to zbytočné. Veď mi dôverujete.

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

Len čo Malý princ pristál na Zemi, bol veľmi prekvapený, že nikoho nevidí. Už sa obával, že si zmýlil planétu, keď sa vtom v piesku pohol akýsi prstenec farby mesiaca.

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

— Dobrú noc, — povedal Malý princ pre každý prípad.

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

— Dobrú noc, — odpovedal had.

— Добривечір, — відповіла гадюка.

V piesku sa pohol akýsi prstenec..
— Na ktorú planétu som spadol? — spýtal sa Malý princ.

— На яку це планету я потрапив?

— Na Zem, do Afriky, — odpovedal had.

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

— Ach!… Na Zemi teda nikto nie je?

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

— Tu je púšť. Na púšťach nikto nie je. Zem je veľká, — povedal had.

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

Malý princ si sadol na kameň a zahľadel sa na oblohu.

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

— Rád by som vedel, — ozval sa, — či hviezdy nežiaria pre to, aby si každý mohol jedného dňa vyhľadať tú svoju. Pozri sa na moju planétu. Je práve nad nami… Ale ako je ďaleko!

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

— Je krásna, — povedal had. — Prečo si sem prišiel?

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

— Mám starosti s jednou kvetinou.

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

— Ach! — vzdychol had.

— Ага, он воно що…

A zmĺkli.

I обоє змовкли.

— Kde sú ľudia? — ozval sa napokon Malý princ. — Človek sa na púšti cíti trochu osamelý…

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

— Človek je osamelý aj medzi ľuďmi, — povedal had.

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

Malý princ sa naňho nadlho zahľadel.

Маленький принц глянув на неї пильно.

— Ty si čudné zviera, — povedal mu nakoniec, — tenké ako prst…

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

— Ale som mocnejší ako prst hocijakého kráľa, — odpo— vedal had.

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

Malý princ sa usmial:

Маленький принц усміхнувся.

— Nie si veľmi mocný… nemáš ani nožičky… ani cestovať nemôžeš…

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

— Môžem ťa uniesť ďalej ako loď, — povedal had.

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

Okrútil sa Malému princovi okolo členka ako zlatý náramok.

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

— Keď sa niekoho dotknem, vrátim ho zemi, z ktorej vyšiel, — dodal ešte. — Ale ty si čistý a prichádzaš z hviezdy…

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

Malý princ neodpovedal.

Маленький принц нічого не відповів.

— Je mi ťa ľúto, si taký slabý na tejto Zemi zo žuly. Môžem ti jedného dňa pomôcť, ak sa ti bude priveľmi čnieť za tvojou planétou. Ja môžem…

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

— Och! Veľmi dobre som ti rozumel, — povedal Malý princ. — Ale prečo hovoríš ustavične v hádankách?

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

— Ja ich všetky rozlúštim, — povedal had.

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

A zmĺkli.

I обоє змовкли.

XVIII

РОЗДІЛ XVIII

Malý princ šiel cez púšť a nikoho nestretol, zazrel iba jednu kvetinu. Bola to kvetina s tromi korunnými lupienkami, také nič.

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

— Dobrý deň, — povedal Malý princ.

— Добридень, — сказав маленький принц.

— Dobrý deň, — odpovedala kvetina.

— Добридень, — відповіла квітка.

— Kde sú ľudia? — spýtal sa zdvorilo Malý princ.

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

Kvetina videla jedného dňa prechádzať okolo karavánu.

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

— Ľudia? Myslím, že ich je šesť alebo sedem. Sú to už roky, čo som ich zazrela. Ale nikdy sa nevie, kde ich stretneme. Vietor ich unáša. Nemajú korene, to im veľmi prekáža.

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

— Zbohom, — povedal Malý princ.

— Прощавай, — сказав маленький принц.

— Zbohom, — odpovedala kvetina.

— Прощавай, — мовила квітка.

XIX

РОЗДІЛ XIX

Malý princ vystúpil na vysoký vrch. Jediné vrchy, čo kedy poznal, boli tri sopky, ktoré mu siahali po kolená. A vyhasnutú sopku používal ako sedačku. „Z takého vysokého vrchu, ako je tento,“ povedal si potom, „uvidím celú planétu a všetkých ľudí…“ Ale zazrel iba ostré vrcholky skál.

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

— Dobrý deň, — zvolal pre každý prípad.

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

— Dobrý deň… dobrý deň… dobrý deň… — odpovedala ozvena.

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

— Kto ste? — spýtal sa Malý princ.

— Хто ви? — спитав маленький принц.

— Kto ste… kto ste… kto ste… — odpovedala ozvena.

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

— Buďte mojimi priateľmi, som sám, — povedal.

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

— Som sám… som sám… som sám… — odpovedala ozvena.

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

„Aká čudná planéta!“ pomyslel si . „Je celá vyprahnutá a celá zašpicatená a celá slaná.

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

A ľudia nemajú predstavivosť. Opakujú, čo sa im povie… U mňa doma som mal kvetinu: ona hovorila vždy prvá…

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

XX

РОЗДІЛ XX

Ale stalo sa, že Malý princ po dlhej chôdzi po piesku, po skalách a po snehu našiel konečne cestu. A všetky cesty vedú k ľuďom.

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

— Dobrý deň, — povedal.

— Добридень, — промовив він.

Bola to záhrada plná rozkvitnutých ruží.

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

— Dobrý deň, — odpovedali ruže.

— Добридень, — відгукнулися рожі.

Malý princ sa na ne zahľadel. Všetky sa podobali jeho kvetine.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

— Kto ste? — spýtal sa ich celý ohromený.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— My sme ruže, — odpovedali ruže.

— Ми — рожі, — відказали квіти.

— Ach! — vzdychol Malý princ…

— Он як…— сказав маленький принц.

A cítil sa veľmi nešťastný. Jeho kvetina mu vravela, že je jediná svojho druhu vo vesmíre. A tu ich bolo päťtisíc, všetky rovnaké, v jedinej záhrade!

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

Veľmi by ju to urazilo,“ povedal si, „keby to videla… Strašne by kašlala a predstierala by, že umiera, len aby nebola smiešna. A ja by som sa musel tváriť, že ju ošetrujem, lebo inak by si naozaj spôsobila smrť, len aby aj mňa ponížila.“

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

Potom si ešte povedal: „Myslel som, že som bohatý, že mám jedinečnú kvetinu, a mám len obyčajnú ružu. Ona a moje tri sopky, čo mi siahajú po kolená, a jedna je možno navždy vyhasnutá, nerobia veru zo mňa veľmi významného princa…“

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

A ľahol si do trávy a plakal.

Він упав на траву й заплакав.

XXI

РОЗДІЛ XXI

Vtom sa zjavila líška.

Отоді-то й показався лис.

— Dobrý deň, — povedala líška.

— Добридень, — мовив лис.

— Dobrý deň, — zdvorilo odpovedal Malý princ, obrátil sa, ale nič nevidel.

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

— Som tu, — ozval sa ten hlas, — pod jabloňou…

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

— Kto si? — spýtal sa Malý princ. — Si veľmi pekná…

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

— Ja som líška, — povedala líška.

— Я лис, — відповів той.

— Poď sa so mnou hrať, — navrhol jej Malý princ. — Som taký smutný…

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

— Nemôžem sa s tebou hrať, — povedala líška. — Nie som skrotená.

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

— Ach, prepáč! — povedal Malý princ.

— О, даруй, — сказав маленький принц.