Ukraińsko-rosyjska dwujęzyczna książka
— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.
— Потух вулкан или действует, это для нас, географов, не имеет значения, — сказал географ. — Важно одно: гора. Она не меняется.
— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.
— А что такое «эфемерный»? — спросил Маленький принц, который, раз задав вопрос, не успокаивался, пока не получал ответа.
— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.
— Это значит: тот, что должен скоро исчезнуть.
— I моя квітка скоро зникне?
— И мой цветок должен скоро исчезнуть?
[Bilinguator: — Звичайно.]
— Разумеется.
«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»
«Моя краса и радость недолговечна, — сказал себе Маленький принц, — и ей нечем защищаться от мира, у неё только и есть что четыре шипа. А я бросил её, и она осталась на моей планете совсем одна!»
Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:
Это впервые он пожалел о покинутом цветке. Но тут же мужество вернулось к нему.
— Куди ви порадите мені вирушити?
— Куда вы посоветуете мне отправиться? — спросил он географа.
— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.
— Посети планету Земля, — отвечал географ. — У неё неплохая репутация…
I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.
И Маленький принц пустился в путь, но мысли его были о покинутом цветке.
РОЗДІЛ XVI
ГЛАВА XVI
Отож сьома планета була Земля.
Итак, седьмая планета, которую он посетил, была Земля.
Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.
Земля — планета не простая! На ней насчитывается сто одиннадцать королей (в том числе, конечно, и негритянских), семь тысяч географов, девятьсот тысяч дельцов, семь с половиной миллионов пьяниц, триста одиннадцать миллионов честолюбцев, итого около двух миллиардов взрослых.
Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.
Чтобы дать вам понятие о том, как велика Земля, скажу лишь, что, пока не изобрели электричество, на всех шести континентах приходилось держать целую армию фонарщиков — четыреста шестьдесят две тысячи пятьсот одиннадцать человек.
Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.
Если поглядеть со стороны, это было великолепное зрелище. Движения этой армии подчинялись точнейшему ритму, совсем как в балете.
Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.
Первыми выступали фонарщики Новой Зеландии и Австралии. Засветив свои огни, они отправлялись спать. За ними наступал черёд фонарщиков Китая. Исполнив свой танец, они тоже скрывались за кулисами.
Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.
Потом приходил черёд фонарщиков в России и в Индии. Потом — в Африке и Европе. Затем в Южной Америке, затем в Северной Америке.
I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.
И никогда они не ошибались, никто не выходил на сцену не вовремя. Да, это было блистательно.
Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.
Только тому фонарщику, что должен был зажигать единственный фонарь на северном полюсе, да его собрату на южном полюсе, — только этим двоим жилось легко и беззаботно: им приходилось заниматься своим делом всего два раза в год.
РОЗДІЛ XVII
ГЛАВА ХVII
Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.
Когда очень хочешь сострить, иной раз поневоле приврёшь. Рассказывая о фонарщиках, я несколько погрешил против истины. Боюсь, что у тех, кто не знает нашей планеты, сложится о ней ложное представление. Люди занимают на Земле не так уж много места.
Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.
Если бы два миллиарда её жителей сошлись и стали сплошной толпой, как на митинге, все они без труда уместились бы на пространстве размером двадцать миль в длину и двадцать в ширину. Всё человечество можно бы составить плечом к плечу на самом маленьком островке в Тихом океане.
Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.
Взрослые вам, конечно, не поверят. Они воображают, что занимают очень много места. Они кажутся сами себе величественными, как баобабы. А вы посоветуйте им сделать точный расчёт. Им это понравится, они ведь обожают цифры. Вы же не тратьте время на эту арифметику. Это ни к чему. Вы и без того мне верите.
Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.
Итак, попав на землю, Маленький принц не увидел ни души и очень удивился. Он подумал даже, что залетел по ошибке на какую-то другую планету. Но тут в песке шевельнулось колечко цвета лунного луча.
— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.
— Добрый вечер, — сказал на всякий случай Маленький принц.
— Добривечір, — відповіла гадюка.
— Добрый вечер, — ответила змея.
— На яку це планету я потрапив?
— На какую это планету я попал?
— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.
— На Землю, — сказала змея. — В Африку.
— Ага. То що, на Землі нема нікого?
— Вот как. А разве на Земле нет людей?
— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.
— Это пустыня. В пустынях никто не живёт. Но Земля большая.
Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.
Маленький принц сел на камень и поднял глаза к небу.
— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!
— Хотел бы я знать, зачем звёзды светятся, — задумчиво сказал он. — Наверно, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою. Смотри, вот моя планета — как раз прямо над нами… Но как до неё далеко!
— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?
— Красивая планета, — сказала змея. — А что ты будешь делать здесь, на Земле?
— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.
— Я поссорился со своим цветком, — признался Маленький принц.
— Ага, он воно що…
— А, вот оно что…
I обоє змовкли.
И оба умолкли.
— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…
— А где же люди? — вновь заговорил наконец Маленький принц. — В пустыне всё-таки одиноко…
— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.
— Среди людей тоже одиноко, — заметила змея.
Маленький принц глянув на неї пильно.
Маленький принц внимательно посмотрел на неё.
— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…
— Странное ты существо, — сказал он. — Не толще пальца…
— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.
— Но могущества у меня больше, чем в пальце короля, — возразила змея.
Маленький принц усміхнувся.
Маленький принц улыбнулся:
— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.
— Ну, разве ты уж такая могущественная? У тебя даже лап нет. Ты и путешествовать не можешь…
— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.
— Я могу унести тебя дальше, чем любой корабль, — сказала змея.
I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.
И обвилась вокруг щиколотки Маленького принца, словно золотой браслет.
— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…
— Всякого, кого я коснусь, я возвращаю земле, из которой он вышел, — сказала она. — Но ты чист и явился со звезды…
Маленький принц нічого не відповів.
Маленький принц не ответил.
— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…
— Мне жаль тебя, — продолжала змея. — Ты так слаб на этой Земле, жёсткой, как гранит. В тот день, когда ты горько пожалеешь о своей покинутой планете, я сумею тебе помочь. Я могу…
— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?
— Я прекрасно понял, — сказал Маленький принц. — Но почему ты всё время говоришь загадками?
— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.
— Я решаю все загадки, — сказала змея.
I обоє змовкли.
И оба умолкли.
РОЗДІЛ XVIII
ГЛАВА XVIII
Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.
Маленький принц пересёк пустыню и никого не встретил. За всё время ему попался только один цветок — крохотный, невзрачный цветок о трёх лепестках…
— Добридень, — сказав маленький принц.
— Здравствуй, — сказал Маленький принц.
— Добридень, — відповіла квітка.
— Здравствуй, — отвечал цветок.
— А де люди? — гречно спитав маленький принц.
— А где люди? — вежливо спросил Маленький принц.
Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.
Цветок видел однажды, как мимо шёл караван.
— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.
— Люди? Ах да… Их всего-то, кажется, шесть или семь. Я видел их много лет назад. Но где их искать — неизвестно. Их носит ветром. У них нет корней, это очень неудобно.
— Прощавай, — сказав маленький принц.
— Прощай, — сказал Маленький принц.
— Прощавай, — мовила квітка.
— Прощай, — сказал цветок.
РОЗДІЛ XIX
ГЛАВА XIX
Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.
Маленький принц поднялся на высокую гору. Прежде он никогда не видал гор, кроме своих трёх вулканов, которые были ему по колено. Потухший вулкан служил ему табуретом. И теперь он подумал: «С такой высокой горы я сразу увижу всю эту планету и всех людей». Но увидел только скалы, острые и тонкие, как иглы.
— Добридень, — мовив він про всяк випадок.
— Добрый день, — сказал он на всякий случай.
— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.
— Добрый день… день… день… — откликнулось эхо.
— Хто ви? — спитав маленький принц.
— Кто вы? — спросил Маленький принц.
— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.
— Кто вы… кто вы… кто вы… — откликнулось эхо.
— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.
— Будем друзьями, я совсем один, — сказал он.
— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.
— Один… один… один… — откликнулось эхо.
«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.
«Какая странная планета! — подумал Маленький принц. — Совсем сухая, вся в иглах и солёная.
А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».
И у людей не хватает воображения. Они только повторяют то, что им скажешь… Дома у меня был цветок, моя краса и радость, и он всегда заговаривал первым».
РОЗДІЛ XX
ГЛАВА ХX
Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.
Долго шёл Маленький принц через пески, скалы и снега и, наконец, набрёл на дорогу. А все дороги ведут к людям.
— Добридень, — промовив він.
— Добрый день, — сказал он.
Перед ним був садок, повний квітучих рож.
Перед ним был сад, полный роз.
— Добридень, — відгукнулися рожі.
— Добрый день, — отозвались розы.
Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.
И Маленький принц увидел, что все они похожи на его цветок.
— Хто ви? — спитав він, вражений.
— Кто вы? — спросил он, поражённый.
— Ми — рожі, — відказали квіти.
— Мы — розы, — отвечали розы.
— Он як…— сказав маленький принц.
— Вот как… — промолвил Маленький принц.
I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!
И почувствовал себя очень-очень несчастным. Его красавица говорила ему, что подобных ей нет во всей вселенной. И вот перед ним пять тысяч точно таких же цветов в одном только саду!
«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»
«Как бы она рассердилась, если бы увидела их! — подумал Маленький принц. — Она бы ужасно раскашлялась и сделала вид, что умирает, лишь бы не показаться смешной. А мне пришлось бы ходить за ней, как за больной, ведь иначе она и вправду бы умерла, лишь бы унизить и меня тоже…»
А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»
А потом он подумал: «Я-то воображал, что владею единственным в мире цветком, какого больше ни у кого и нигде нет, а это была самая обыкновенная роза. Только всего у меня и было что простая роза да три вулкана ростом мне по колено, и то один из них потух и, может быть, навсегда… какой же я после этого принц…»
Він упав на траву й заплакав.
Он лёг в траву и заплакал.
РОЗДІЛ XXI
ГЛАВА XXI
Отоді-то й показався лис.
Вот тут-то и появился Лис.
— Добридень, — мовив лис.
— Здравствуй, — сказал он.
— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.
— Здравствуй, — вежливо ответил Маленький принц и оглянулся, но никого не увидел.
— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.
— Я здесь, — послышался голос. — Под яблоней…
— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!
— Кто ты? — спросил Маленький принц. — Какой ты красивый!
— Я лис, — відповів той.
— Я — Лис, — сказал Лис.
— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…
— Поиграй со мной, — попросил Маленький принц. — Мне так грустно…
— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.
— Не могу я с тобой играть, — сказал Лис. — Я не приручён.
— О, даруй, — сказав маленький принц.
— Ах, извини, — сказал Маленький принц.
Reklama