Ukraińsko-rosyjska dwujęzyczna książka
Маленький принц аж поблід із гніву:
Маленький принц даже побледнел от гнева.
— Мільйони років у квітів ростуть колючки. I мільйони років баранці все ж їдять квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна?
— Миллионы лет у цветов растут шипы. И миллионы лет барашки всё-таки едят цветы. Так неужели же это не серьёзное дело — понять, почему они изо всех сил стараются отрастить шипы, если от шипов нет никакого толку? Неужели это не важно, что барашки и цветы воюют друг с другом? Да разве это не серьёзнее и не важнее, чем арифметика толстого господина с багровым лицом?
I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже?
А если я знаю единственный в мире цветок, он растёт только на моей планете, и другого такого больше нигде нет, а маленький барашек в одно прекрасное утро вдруг возьмёт и съест его и даже не будет знать, что он натворил? И это всё, по-твоему, не важно?
Він зашарівся, потім озвався знову:
Он сильно покраснел. Потом снова заговорил:
— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з’їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!
— Если любишь цветок — единственный, какого больше нет ни на одной из многих миллионов звёзд, этого довольно: смотришь на небо и чувствуешь себя счастливым. И говоришь себе: «Где-то там живёт мой цветок…» Но если барашек его съест, это всё равно, как если бы все звёзды разом погасли! И это, по-твоему, не важно!
Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:
Он больше не мог говорить. Он вдруг разрыдался. Стемнело. Я бросил работу. Мне смешны были злополучный болт и молоток, жажда и смерть. На звезде, на планете — на моей планете, по имени Земля — плакал Маленький принц, и надо было его утешить. Я взял его на руки и стал баюкать. Я говорил ему:
— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека… Я намалюю твоєму баранцеві обротьку… Намалюю для твоєї квітки броню… Я…
«Цветку, который ты любишь, ничто не грозит… Я нарисую твоему барашку намордник… Нарисую для твоего цветка броню… Я…»
Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.
Я плохо понимал, что говорил. Я чувствовал себя ужасно неловким и неуклюжим. Я не знал, как позвать, чтобы он услышал, как догнать его душу, ускользающую от меня… Ведь она такая таинственная и неизведанная, эта страна слёз.
РОЗДІЛ VIII
ГЛАВА VIII
Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли.
Очень скоро я лучше узнал этот цветок. На планете Маленького принца всегда росли простые, скромные цветы — у них было мало лепестков, они занимали совсем мало места и никого не беспокоили. Они раскрывались поутру в траве и под вечер увядали.
А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба?
А этот пророс однажды из зерна, занесённого неведомо откуда, и Маленький принц не сводил глаз с крохотного ростка, не похожего на все остальные ростки и былинки. Вдруг это какая-нибудь новая разновидность баобаба?
Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп’янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп’янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася.
Но кустик быстро перестал тянуться ввысь, и на нём появился бутон. Маленький принц никогда ещё не видал таких огромных бутонов и предчувствовал, что увидит чудо. А неведомая гостья, ещё скрытая в стенах своей зелёной комнатки, всё готовилась, всё прихорашивалась.
Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка!
Она заботливо подбирала краски. Она наряжалась неторопливо, один за другим примеряя лепестки. Она не желала явиться на свет встрёпанной, точно какой-нибудь мак. Она хотела показаться во всём блеске своей красоты. Да, это была ужасная кокетка!
Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.
Таинственные приготовления длились день за днём. И вот наконец, однажды утром, едва взошло солнце, лепестки раскрылись.
Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:
И красавица, которая столько трудов положила, готовясь к этой минуте, сказала, позёвывая:
— Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…
— Ах, я насилу проснулась… Прошу извинить… Я ещё совсем растрёпанная…
Маленький принц не тямився од захвату:
Маленький принц не мог сдержать восторга:
— Яка ви гарна!
— Как вы прекрасны!
— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем…
— Да, правда? — был тихий ответ. — И заметьте, я родилась вместе с солнцем.
Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!
Маленький принц, конечно, догадался, что удивительная гостья не страдает избытком скромности, зато она была так прекрасна, что дух захватывало!
— Здається, пора снідати, — додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене…
А она вскоре заметила:
— Кажется, пора завтракать. Будьте так добры, позаботьтесь обо мне…
Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.
Маленький принц очень смутился, разыскал лейку и полил цветок ключевой водой.
Скоро з’ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:
Скоро оказалось, что красавица горда и обидчива, и Маленький принц совсем с нею измучился. У неё было четыре шипа, и однажды она сказала ему:
— Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!
— Пусть приходят тигры, не боюсь я их когтей!
— На моїй планеті тигри не водяться, — відказав маленький принц, — а потім тигри не їдять трави.
— На моей планете тигры не водятся, — возразил Маленький принц. — И потом, тигры не едят траву.
— Я не трава, — стиха кинула квітка.
— Я не трава, — обиженно заметил цветок.
— О, пробачте…
— Простите меня…
— Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?
— Нет, тигры мне не страшны, но я ужасно боюсь сквозняков. У вас нет ширмы?
«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько, — подумав маленький принц.— З цією квіткою морока та й годі…»
«Растение, а боится сквозняков… очень странно… — подумал Маленький принц. — Какой трудный характер у этого цветка».
— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…
— Когда настанет вечер, накройте меня колпаком. У вас тут слишком холодно. Очень неуютная планета. Там, откуда я прибыла…
I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.
Она не договорила. Ведь её занесло сюда, когда она была ещё зёрнышком. Она ничего не могла знать о других мирах. Глупо лгать, когда тебя так легко уличить! Красавица смутилась, потом кашлянула раз-другой, чтобы Маленький принц почувствовал, как он перед нею виноват:
— То де ж та ширма?
— Где же ширма?
— Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!
— Я хотел пойти за ней, но не мог же я вас не дослушать!
Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.
Тогда она закашляла сильнее: пускай его всё-таки помучит совесть!
Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов’язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.
Хотя Маленький принц и полюбил прекрасный цветок и рад был ему служить, но вскоре в душе его пробудились сомнения. Пустые слова он принимал близко к сердцу и стал чувствовать себя очень несчастным.
— Не треба було слухати її, — довірливо мовив він мені якось.— Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…
— Напрасно я её слушал, — доверчиво сказал он мне однажды. — Никогда не надо слушать, что говорят цветы. Надо просто смотреть на них и дышать их ароматом. Мой цветок напоил благоуханием всю мою планету, а я не умел ему радоваться. Эти разговоры о когтях и тиграх… Они должны бы меня растрогать, а я разозлился…
А ще він признавався:
И ещё он признался:
— Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.
— Ничего я тогда не понимал! Надо было судить не по словам, а по делам. Она дарила мне свой аромат, озаряла мою жизнь. Я не должен был бежать. За этими жалкими хитростями и уловками я должен был угадать нежность. Цветы так непоследовательны! Но я был слишком молод, я ещё не умел любить.
РОЗДІЛ IX
ГЛАВА IX
Мені здається, що він утік з мандрівними птахами. Вранці того дня ретельно попорав свою планету. Дбайливо прочистив діючі вулкани. Два вулкани в нього діяли. На них було дуже зручно розігрівати сніданок.
Как я понял, он решил странствовать с перелётными птицами. В последнее утро он старательней обычного прибрал свою планету. Он заботливо прочистил действующие вулканы. У него было два действующих вулкана. На них очень удобно по утрам разогревать завтрак.
А ще він мав один погаслий вулкан. Але, сказав він собі, мало що може статися! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять тихо й рівно, без виверження. Виверження вулкана — все одно що пожежа в комині, як там загориться сажа.
Кроме того, у него был ещё один потухший вулкан. Но, сказал он, мало ли что может случиться! Поэтому он прочистил и потухший вулкан тоже. Когда вулканы аккуратно чистишь, они горят ровно и тихо, без всяких извержений. Извержение вулкана — это всё равно что пожар в печной трубе, когда там загорится сажа.
Земляни, звісно, вулканів не прочистять: для цього ми замалі. Тим-то вони й завдають нам стільки лиха.
Конечно, мы, люди на земле, слишком малы и не можем прочищать наши вулканы. Вот почему они доставляют нам столько неприятностей.
Зажурений маленький принц вирвав також останні пагінці баобабів. Він гадав, що ніколи більше не вернеться. Але того ранку звична праця здавалася йому такою любою.
Не без грусти Маленький принц вырвал также последние ростки баобабов. Он думал, что никогда не вернётся. Но в это утро привычная работа доставляла ему необыкновенное удовольствие.
А коли востаннє полив квітку й лагодився накрити її ковпаком, йому навіть збиралося на плач.
А когда он в последний раз полил и собрался накрыть колпаком чудесный цветок, ему даже захотелось плакать.
— Прощавайте, — мовив він квітці.
— Прощайте, — сказал он.
Красуня не відповіла.
Красавица не ответила.
— Прощавайте, — сказав він ще раз.
— Прощайте, — повторил Маленький принц.
Вона кахикнула. Не від застуди.
Она кашлянула. Но не от простуды.
— Я була нерозумна, — озвалася нарешті квітка.— Даруй мені. I спробуй бути щасливим.
— Я была глупая, — сказала она наконец. — Прости меня. И постарайся быть счастливым.
I ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, з скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця погідна ніжність.
И ни слова упрёка. Маленький принц был очень удивлён. Он застыл, смущённый и растерянный, со стеклянным колпаком в руках. Откуда эта тихая нежность?
— Авжеж, я люблю тебе, — почув він.— Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю… Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний.
— Да, да, я люблю тебя, — услышал он. — Моя вина, что ты этого не знал. Да это и не важно. Но ты был такой же глупый, как и я. Постарайся быть счастливым… Оставь колпак, он мне больше не нужен.
— А вітер…
— Но ветер…
— Не так я вже й застуджена… Нічна прохолода піде мені на користь. Я ж квітка.
— Не так уж я простужена… Ночная свежесть пойдёт мне на пользу. Ведь я — цветок.
— А звірята…
— Но звери, насекомые…
— Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони прегарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти-бо будеш далеко. А великих звірів я не боюся. Я теж пазуриста.
— Должна же я стерпеть двух-трёх гусениц, если хочу познакомиться с бабочками. Они, должно быть, прелестны. А то кто же станет меня навещать? Ты ведь будешь далеко. А больших зверей я не боюсь. У меня тоже есть когти.
I простодушно показала свої чотири шпичаки. Потім додала:
И она в простоте душевной показала свои четыре шипа. Потом прибавила:
— Та не барися, це мене дратує. Намислив іти, то йди.
— Да не тяни же, это невыносимо! Решил уйти — так уходи.
Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже гонориста квітка…
Она не хотела, чтобы Маленький принц видел, как она плачет. Это был очень гордый цветок…
РОЗДІЛ X
ГЛАВА X
Найближче до планети маленького принца були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Спершу він вирушив туди: треба ж знайти якесь діло та й чогось навчитися.
Ближе всего к планете Маленького принца были астероиды 325, 326, 327, 328, 329 и 330. Вот он и решил для начала посетить их: надо же найти себе занятие, да и поучиться чему-нибудь.
На першім астероїді жив король. Убраний у шарлат і горностай, він сидів на престолі — дуже простому, а все ж величному.
На первом астероиде жил король. Облачённый в пурпур и горностай, он восседал на троне — очень простом и всё же величественном.
— А ось і підданець! — гукнув король, угледівши маленького принца.
— А, вот и подданный! — воскликнул король, увидав Маленького принца.
«Звідки він може мене знати, — подумав собі маленький принц.— Він же мене зроду не бачив!»
«Как же он меня узнал? — подумал Маленький принц. — Ведь он видит меня в первый раз!»
Він не відав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди — підданці.
Он не знал, что короли смотрят на мир очень упрощённо: для них все люди — подданные.
— Підійди, щоб я тебе краще роздивився, — мовив король, пишаючись, що може нарешті над кимось королювати.
— Подойди, я хочу тебя рассмотреть, — сказал король, ужасно гордый тем, что он может быть для кого-то королём.
Маленький принц роззирнувся, шукаючи, куди б сісти, але пишна горностаєва керея окривала цілу планету. Отож він зостався стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.
Маленький принц оглянулся — нельзя ли где-нибудь сесть, но великолепная горностаевая мантия покрывала всю планету. Пришлось стоять, а он так устал… и вдруг он зевнул.
— Етикет не дозволяє позіхати перед монархом, — вирік король.— Я забороняю тобі позіхати.
— Этикет не разрешает зевать в присутствии монарха, — сказал король. — Я запрещаю тебе зевать.
— Не можу стриматися, — відказав маленький принц, страшенно знічений.— Я здорожився і зовсім не спав.
— Я нечаянно, — ответил Маленький принц, очень смущённый. — Я долго был в пути и совсем не спал…
— Ну, тоді наказую тобі позіхати, — сказав йому король.— Я багато років не бачив, щоб хтось позіхав. Мені це навіть цікаво. Тож позіхай ще. Це моє повеління.
— Ну, тогда я повелеваю тебе зевать, — сказал король. — Многие годы я не видел, чтобы кто-нибудь зевал. Мне это даже любопытно. Итак, зевай! Таков мой приказ.
— Це мене лякає… більше не можу…— відповів маленький принц і весь зашарівся.
— Но я робею… я больше не могу… — вымолвил Маленький принц и весь покраснел.
— Гм… гм… Тоді…— озвався король, — тоді я велю тобі то позіхати, то…
— Гм, гм… Тогда… Тогда я повелеваю тебе то зевать, то…
Король аж запинався і, здається, навіть розсердився.
Король запутался и, кажется, даже немного рассердился.
Бо для короля найважливіше, щоб його шанували. Непослуху він не стерпів би. Був то абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав тільки розумні накази.
Ведь для короля самое важное — чтобы ему повиновались беспрекословно. Непокорства он бы не потерпел. Это был абсолютный монарх. Но он был очень добр, а потому отдавал только разумные приказания.
«Якби я, — любив казати він, — якби я звелів своєму генералові перекинутися морською чайкою, а генерал не виконав би мого наказу, то це була б не його провина. Винен був би я».
«Если я повелю своему генералу обернуться морской чайкой, — говаривал он, — и если генерал не выполнит приказа, это будет не его вина, а моя».
— Можна сісти мені? — несміливо спитав маленький принц.
— Можно мне сесть? — робко спросил Маленький принц.
— Велю тобі: сідай! — одрік король і велично підгорнув полу своєї горностаєвої киреї.
— Повелеваю: сядь! — отвечал король и величественно подобрал одну полу своей горностаевой мантии.
Одне вражало маленького принца: планетка така манюсінька. Над ким же владарює король?
Но Маленький принц недоумевал. Планетка такая крохотная. Чем же правит этот король?
— Ваша величносте, — мовив він, — можна вас запитати…
— Ваше величество, — начал он, — могу ли я вас спросить…
— Велю тобі: запитуй! — квапливо сказав король.
— Повелеваю: спрашивай! — поспешно сказал король.
— Ваша величносте… чим ви правите?
— Ваше величество… чем вы правите?
— Усім, — дуже просто одказав король.
— Всем, — просто ответил король.
— Усім?
— Всем?
Король скромним жестом показав на свою планету, а також на інші планети й зірки.
Король повёл рукою, скромно указывая на свою планету, а также и на другие планеты, и на звёзды.
— I всім цим ви правите? — перепитав маленький принц.
— И всем этим вы правите? — переспросил Маленький принц.
— Усім, — одрік король.
— Да, — отвечал король.
Він-бо був не лише абсолютний монарх, а й цар усесвітній.
Ибо он был поистине полновластный монарх и не знал никаких пределов и ограничений.
— I зірки скоряються вам?
— И звёзды вам повинуются? — спросил Маленький принц.
— Авжеж, — притакнув король.— Зірки виконують мої повеління негайно. Непослуху я не потерплю.
— Ну конечно, — отвечал король. — Звёзды повинуются мгновенно. Я не терплю непослушания.
Така могутність викликала в маленького принца захват. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок три рази на день, а сімдесят два, а то й сто, і двісті разів, і навіть стільця не пересуваючи!
Маленький принц был восхищён. Вот бы ему такое могущество! Он бы тогда любовался закатом солнца не сорок четыре раза в день, а семьдесят два, а то и сто, и двести раз, и при этом ему даже не приходилось бы передвигать стул с места на место!
Згадавши свою покинуту планетку, він трошки зажурився і зважився попросити в короля:
Тут он снова загрустил, вспоминая свою покинутую планету, и набравшись храбрости, попросил короля:
— Я б хотів подивитись, як сідає сонце… Зробіть мені ласку… Звеліть сонцеві зайти…
— Мне хотелось бы поглядеть на заход солнца… Пожалуйста, сделайте милость, повелите солнцу закатиться…
Reklama