— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— Значит, мои, потому что я первый до этого додумался.

— I цього досить?

— И этого довольно?

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— Ну конечно. Если ты найдёшь алмаз, у которого нет хозяина, — значит, он твой. Если ты найдёшь остров, у которого нет хозяина, он твой. Если тебе первому придёт в голову какая-нибудь идея, ты берёшь на неё патент: она твоя. Я владею звёздами, потому что до меня никто не догадался ими завладеть.

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— Вот это верно, — сказал Маленький принц. — И что же ты с ними делаешь?

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

— Распоряжаюсь ими, — ответил делец. — Считаю их и пересчитываю. Это очень трудно. Но я человек серьёзный.

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

Однако Маленькому принцу этого было мало.

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Если у меня есть шёлковый платок, я могу повязать его вокруг шеи и унести с собой, — сказал он. — Если у меня есть цветок, я могу его сорвать и унести с собой. А ты ведь не можешь забрать звёзды!

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Нет, но я могу положить их в банк.

— Як це розуміти?

— Как это?

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— А так: пишу на бумажке, сколько у меня звёзд. Потом кладу эту бумажку в ящик и запираю его на ключ.

— Та й усе?

— И всё?

— Цього досить.

— Этого довольно.

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

«Забавно! — подумал Маленький принц. — И даже поэтично. Но не так уж это серьёзно».

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

Что серьёзно, а что не серьёзно, — это Маленький принц понимал по-своему, совсем не так, как взрослые.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

— У меня есть цветок, — сказал он, — и я каждое утро его поливаю. У меня есть три вулкана, я каждую неделю их прочищаю. Все три прочищаю, и потухший тоже. Мало ли что может случиться. И моим вулканам, и моему цветку полезно, что я ими владею. А звёздам от тебя нет никакой пользы…

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

Деловой человек открыл было рот, но так и не нашёлся что ответить, и Маленький принц отправился дальше.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

«Нет, взрослые и правда поразительный народ», — простодушно говорил он себе, продолжая путь.

РОЗДІЛ XIV

ГЛАВА XIV

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

Пятая планета была очень занятная. Она оказалась меньше всех. На ней только и помещалось что фонарь да фонарщик.

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

Маленький принц никак не мог понять, для чего на крохотной, затерявшейся в небе планетке, где нет ни домов, ни жителей, нужны фонарь и фонарщик. Но он подумал:

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

«Может быть, этот человек и нелеп. Но он не так нелеп, как король, честолюбец, делец и пьяница. В его работе всё-таки есть смысл. Когда он зажигает свой фонарь — как будто рождается ещё одна звезда или цветок. А когда он гасит фонарь — как будто звезда или цветок засыпают. Прекрасное занятие. Это по-настоящему полезно, потому что красиво».

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

И, поравнявшись с этой планеткой, он почтительно поклонился фонарщику.

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Добрый день, — сказал он. — Почему ты сейчас погасил фонарь?

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Такой уговор, — ответил фонарщик. — Добрый день.

— А що то за розпорядження?

— А что это за уговор?

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

— Гасить фонарь. Добрый вечер.

I він знову запалив ліхтаря.

И он снова засветил фонарь.

— А нащо ти знов його засвітив?

— Зачем же ты опять его зажёг?

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Такой уговор, — повторил фонарщик.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Не понимаю, — признался Маленький принц.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

— И понимать нечего, — сказал фонарщик, — уговор есть уговор. Добрый день.

I погасив ліхтаря.

И погасил фонарь.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

Потом красным клетчатым платком утёр пот со лба и сказал:

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— Тяжкое у меня ремесло. Когда-то это имело смысл. Я гасил фонарь по утрам, а вечером опять зажигал. У меня оставался день, чтобы отдохнуть, и ночь, что бы выспаться…

— А потім розпорядження змінилося?

— А потом уговор переменился?

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— Уговор не менялся, — сказал фонарщик. — В том-то и беда! Моя планета год от году вращается всё быстрее, а уговор остаётся прежний.

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— И как же теперь? — спросил Маленький принц.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— Да вот так. Планета делает полный оборот за одну минуту, и у меня нет ни секунды передышки. Каждую минуту я гашу фонарь и опять его зажигаю.

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— Вот забавно! Значит, у тебя день длится всего одну минуту!

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— Ничего тут нет забавного, — возразил фонарщик. — Мы с тобой разговариваем уже целый месяц.

— Цілий місяць?!

— Целый месяц?!

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

— Ну да. Тридцать минут. Тридцать дней. Добрый вечер!

I він знову запалив ліхтаря.

И он опять засветил фонарь.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Маленький принц смотрел на фонарщика, и ему всё больше нравился этот человек, который был так верен своему слову.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

Маленький принц вспомнил, как он когда-то переставлял стул с места на место, чтобы лишний раз поглядеть на закат солнца. И ему захотелось помочь другу.

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Послушай, — сказал он фонарщику, — я знаю средство: ты можешь отдыхать, когда только захочешь…

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

— Мне всё время хочется отдыхать, — сказал фонарщик.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Ведь можно быть верным слову и всё-таки ленивым.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

— Твоя планетка такая крохотная, — продолжал Маленький принц, — ты можешь обойти её в три шага. И просто нужно идти с такой скоростью, чтобы всё время оставаться на солнце. Когда захочется отдохнуть, ты просто всё иди, иди… И день будет тянуться столько времени, сколько ты пожелаешь.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Ну, от этого мне мало толку, — сказал фонарщик. — Больше всего на свете я люблю спать.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Тогда плохо твоё дело, — посочувствовал Маленький принц.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

— Плохо моё дело, — подтвердил фонарщик. — Добрый день.

I погасив ліхтаря.

И погасил фонарь.

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

«Вот человек, — сказал себе Маленький принц, продолжая путь, — вот человек, которого все стали бы презирать — и король, и честолюбец, и пьяница, и делец. А между тем из них всех он один, по-моему, не смешон. Может быть, потому, что он думает не только о себе».

Маленький принц зітхнув.

Маленький принц вздохнул.

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

«Вот бы с кем подружиться, — подумал он ещё. — Но его планетка уж очень крохотная. Там нет места для двоих…»

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

Он не смел себе признаться в том, что больше всего жалеет об этой чудесной планетке ещё по одной причине: за двадцать четыре часа на ней можно любоваться закатом тысячу четыреста сорок раз!

РОЗДІЛ XV

ГЛАВА XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

Шестая планета была в десять раз больше предыдущей. На ней жил старик, который писал толстенные книги.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

— Смотрите-ка! Вот прибыл путешественник! — воскликнул он, заметив Маленького принца.

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

Маленький принц сел на стол, чтобы отдышаться. Он уже столько странствовал!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— Откуда ты? — спросил его старик.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Что это за огромная книга? — спросил Маленький принц. — Что вы здесь делаете?

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Я географ, — ответил старик.

— А що таке географ?

— А что такое географ?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Это учёный, который знает, где находятся моря, реки, города, горы и пустыни.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

— Как интересно! — сказал Маленький принц. — Вот это — настоящее дело!

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

И он окинул взглядом планету географа. Никогда ещё он не видал такой величественной планеты!

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Ваша планета очень красивая, — сказал он. — А океаны у вас есть?

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— Этого я не знаю, — сказал географ.

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— О-о-о… — разочарованно протянул Маленький принц. — А горы есть?

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— Не знаю, — повторил географ.

— А міста, річки, пустелі?

— А города, реки, пустыни?

— Цього я теж не можу знати.

— И этого я тоже не знаю.

— Але ж ви географ!

— Но ведь вы географ!

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

— Вот именно, — сказал старик. — Я географ, а не путешественник. Мне ужасно не хватает путешественников. Ведь не географы ведут счёт городам, рекам, горам, морям, океанам и пустыням.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

Географ — слишком важное лицо, ему некогда разгуливать. Он не выходит из своего кабинета. Но он принимает у себя путешественников и записывает их рассказы. И если кто-нибудь из них расскажет что-нибудь интересное, географ наводит справки и проверяет, порядочный ли человек этот путешественник.

— А навіщо?

— А зачем?

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

— Да ведь если путешественник станет врать, в учебниках географии всё перепутается. И если он выпивает лишнее — тоже беда.

— А чому?

— А почему?

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Потому, что у пьяниц двоится в глазах. И там, где на самом деле одна гора, географ отметит две.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Я знал одного человека… Из него вышел бы плохой путешественник, — заметил Маленький принц.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Очень возможно. Так вот, если окажется, что путешественник — человек порядочный, тогда проверяют его открытие.

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Как проверяют? Идут и смотрят?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

— Ну нет. Это слишком сложно. Просто требуют, чтобы путешественник представил доказательства. Например, если он открыл большую гору, пускай принесёт с неё большие камни.

Нараз географ захвилювався:

Географ вдруг пришёл в волнение:

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

— Но ты ведь и сам путешественник! Ты явился издалека! Расскажи мне о своей планете!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

И он раскрыл толстенную книгу и очинил карандаш. Рассказы путешественников сначала записывают карандашом. И только после того как путешественник представит доказательства, можно записать его рассказ чернилами.

— Прошу, — мовив географ.

— Слушаю тебя, — сказал географ.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Ну, у меня там не так уж интересно, — промолвил Маленький принц. — У меня всё очень маленькое. Есть три вулкана. Два действуют, а один давно потух. Но мало ли что может случиться…

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Да, всё может случиться, — подтвердил географ.

— А ще у мене є квітка.

— Потом у меня есть цветок.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— Цветы мы не отмечаем, — сказал географ.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Почему?! Это ведь самое красивое!

— Бо квіти ефемерні.

— Потому, что цветы эфемерны.

— Як це — ефемерні?

— Как это — эфемерны?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— Книги по географии — самые драгоценные книги на свете, — объяснил географ. — Они никогда не устаревают. Ведь это очень редкий случай, чтобы гора сдвинулась с места. Или чтобы океан пересох. Мы пишем о вещах вечных и неизменных.

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

— Но потухший вулкан может проснуться, — прервал Маленький принц. — А что такое «эфемерный»?