Маленький принц / Le Petit Prince — czytaj online. Strona 7

Ukraińsko-francuska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Antoine de Saint-Exupéry

Le Petit Prince

Але подумав і додав:

Mais, après réflexion, il ajouta:

— А що означає — приручити?

– Qu’est-ce que signifie «apprivoiser»?

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

– Tu n’es pas d’ici, dit le renard, que cherches-tu?

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

– Je cherche les hommes, dit le petit prince. Qu’est-ce que signifie «apprivoiser»?

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

– Les hommes, dit le renard, ils ont des fusils et ils chassent. C’est bien gênant! Ils élèvent aussi des poules. C’est leur seul intérêt. Tu cherches des poules?

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

– Non, dit le petit prince. Je cherche des amis. Qu’est-ce que signifie «apprivoiser»?

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

– C’est une chose trop oubliée, dit le renard. Ça signifie «créer des liens…»

— Прихилити до себе?

– Créer des liens?

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

– Bien sûr, dit le renard. Tu n’es encore pour moi qu’un petit garçon tout semblable à cent mille petits garçons. Et je n’ai pas besoin de toi. Et tu n’as pas besoin de moi non plus. Je ne suis pour toi qu’un renard semblable à cent mille renards. Mais, si tu m’apprivoises, nous aurons besoin l’un de l’autre. Tu seras pour moi unique au monde. Je serai pour toi unique au monde…

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

– Je commence à comprendre, dit le petit prince. Il y a une fleur… je crois qu’elle m’a apprivoisé…

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

– C’est possible, dit le renard. On voit sur la Terre toutes sortes de choses…

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

– Oh! ce n’est pas sur la Terre, dit le petit prince.

Лис нібито дуже здивувався.

Le renard parut très intrigué:

— На іншій планеті?

– Sur une autre planète?

— Так.

– Oui.

— А мисливці є на тій планеті?

– Il y a des chasseurs, sur cette planète-là?

— Нема.

– Non.

— Як цікаво! А кури є?

– Ça, c’est intéressant! Et des poules?

— Нема.

– Non.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

– Rien n’est parfait, soupira le renard.

А потім знову повернувся до того самого:

Mais le renard revint à son idée:

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

– Ma vie est monotone. Je chasse les poules, les hommes me chassent. Toutes les poules se ressemblent, et tous les hommes se ressemblent. Je m’ennuie donc un peu. Mais, si tu m’apprivoises, ma vie sera comme ensoleillée. Je connaîtrai un bruit de pas qui sera différent de tous les autres. Les autres pas me font rentrer sous terre. Le tien m’appellera hors du terrier, comme une musique.

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Et puis regarde! Tu vois, là-bas, les champs de blé? Je ne mange pas de pain. Le blé pour moi est inutile. Les champs de blé ne me rappellent rien. Et ça, c’est triste! Mais tu as des cheveux couleur d’or. Alors ce sera merveilleux quand tu m’auras apprivoisé! Le blé, qui est doré, me fera souvenir de toi. Et j’aimerai le bruit du vent dans le blé…

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

Le renard se tut et regarda longtemps le petit prince:

— Будь ласка… приручи мене!

– S’il te plaît… apprivoise-moi! dit-il.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

– Je veux bien, répondit le petit prince, mais je n’ai pas beaucoup de temps. J’ai des amis à découvrir et beaucoup de choses à connaître.

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

– On ne connaît que les choses que l’on apprivoise, dit le renard. Les hommes n’ont plus le temps de rien connaître. Ils achètent des choses toutes faites chez les marchands. Mais comme il n’existe point de marchands d’amis, les hommes n’ont plus d’amis. Si tu veux un ami, apprivoise-moi!

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

– Que faut-il faire? dit le petit prince.

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

– Il faut être très patient, répondit le renard. Tu t’assoiras d’abord un peu loin de moi, comme ça, dans l’herbe. Je te regarderai du coin de l’œil et tu ne diras rien. Le langage est source de malentendus. Mais, chaque jour, tu pourras t’asseoir un peu plus près…

Назавтра маленький принц прийшов знову.

Le lendemain revint le petit prince.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

– Il eût mieux valu revenir à la même heure, dit le renard. Si tu viens, par exemple, à quatre heures de l’après-midi, dès trois heures je commencerai d’être heureux. Plus l’heure avancera, plus je me sentirai heureux. À quatre heures, déjà, je m’agiterai et m’inquiéterai; je découvrirai le prix du bonheur! Mais si tu viens n’importe quand, je ne saurai jamais à quelle heure m’habiller le cœur… Il faut des rites.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

– Qu’est-ce qu’un rite? dit le petit prince.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

– C’est aussi quelque chose de trop oublié, dit le renard. C’est ce qui fait qu’un jour est différent des autres jours, une heure, des autres heures. Il y a un rite, par exemple, chez mes chasseurs. Ils dansent le jeudi avec les filles du village. Alors le jeudi est jour merveilleux! Je vais me promener jusqu’à la vigne. Si les chasseurs dansaient n’importe quand, les jours se ressembleraient tous, et je n’aurais point de vacances.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

Ainsi le petit prince apprivoisa le renard. Et quand l’heure du départ fut proche:

— О, я плакатиму по тобі.

– Ah! dit le renard… Je pleurerai.

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

– C’est ta faute, dit le petit prince, je ne te souhaitais point de mal, mais tu as voulu que je t’apprivoise…

— Авжеж, — згодився лис.

– Bien sûr, dit le renard.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

– Mais tu vas pleurer! dit le petit prince.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

– Bien sûr, dit le renard.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

– Alors tu n’y gagnes rien!

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

– J’y gagne, dit le renard, à cause de la couleur du blé.

Він замовк. Потім додав:

Puis il ajouta:

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

– Va revoir les roses. Tu comprendras que la tienne est unique au monde. Tu reviendras me dire adieu, et je te ferai cadeau d’un secret.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

Le petit prince s’en fut revoir les roses:

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

– Vous n’êtes pas du tout semblables à ma rose, vous n’êtes rien encore, leur dit-il. Personne ne vous a apprivoisées et vous n’avez apprivoisé personne. Vous êtes comme était mon renard. Ce n’était qu’un renard semblable à cent mille autres. Mais j’en ai fait mon ami, et il est maintenant unique au monde.

Рожі дуже зніяковіли.

Et les roses étaient bien gênées.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

– Vous êtes belles, mais vous êtes vides, leur dit-il encore. On ne peut pas mourir pour vous. Bien sûr, ma rose à moi, un passant ordinaire croirait qu’elle vous ressemble. Mais à elle seule elle est plus importante que vous toutes, puisque c’est elle que j’ai arrosée. Puisque c’est elle que j’ai mise sous globe. Puisque c’est elle que j’ai abritée par le paravent. Puisque c’est elle dont j’ai tué les chenilles (sauf les deux ou trois pour les papillons). Puisque c’est elle que j’ai écoutée se plaindre, ou se vanter, ou même quelquefois se taire. Puisque c’est ma rose.

I маленький принц вернувся до лиса.

Et il revint vers le renard:

— Прощавай…— мовив він.

– Adieu, dit-il…

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

– Adieu, dit le renard. Voici mon secret. Il est très simple: on ne voit bien qu’avec le cœur. L’essentiel est invisible pour les yeux.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

– L’essentiel est invisible pour les yeux, répéta le petit prince, afin de se souvenir.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

– C’est le temps que tu as perdu pour ta rose qui fait ta rose si importante.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

– C’est le temps que j’ai perdu pour ma rose… fit le petit prince, afin de se souvenir.

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

– Les hommes ont oublié cette vérité, dit le renard. Mais tu ne dois pas l’oublier. Tu deviens responsable pour toujours de ce que tu as apprivoisé. Tu es responsable de ta rose…

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

– Je suis responsable de ma rose… répéta le petit prince, afin de se souvenir.

РОЗДІЛ XXII

CHAPITRE XXII

— Добридень, — мовив маленький принц.

– Bonjour, dit le petit prince.

— Добридень, — озвався стрілочник.

– Bonjour, dit l’aiguilleur.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

– Que fais-tu ici? dit le petit prince.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

– Je trie les voyageurs, par paquets de mille, dit l’aiguilleur. J’expédie les trains qui les emportent, tantôt vers la droite, tantôt vers la gauche.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

Et un rapide illuminé, grondant comme le tonnerre, fit trembler la cabine d’aiguillage.

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

– Ils sont bien pressés, dit le petit prince. Que cherchent-ils?

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

– L’homme de la locomotive l’ignore lui-même, dit l’aiguilleur.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

Et gronda, en sens inverse, un second rapide illuminé.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

– Ils reviennent déjà? demanda le petit prince…

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

– Ce ne sont pas les mêmes, dit l’aiguilleur. C’est un échange.

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

– Ils n’étaient pas contents, là où ils étaient?

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

– On n’est jamais content là où l’on est, dit l’aiguilleur.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

Et gronda le tonnerre d’un troisième rapide illuminé.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

– Ils poursuivent les premiers voyageurs? demanda le petit prince.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

– Ils ne poursuivent rien du tout, dit l’aiguilleur. Ils dorment là-dedans, ou bien ils bâillent. Les enfants seuls écrasent leur nez contre les vitres.

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

– Les enfants seuls savent ce qu’ils cherchent, fit le petit prince. Ils perdent du temps pour une poupée de chiffons, et elle devient très importante, et si on la leur enlève, ils pleurent…

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

– Ils ont de la chance, dit l’aiguilleur.

РОЗДІЛ XXIII

CHAPITRE XXIII

— Добридень, — мовив маленький принц.

– Bonjour, dit le petit prince.

— Добридень, — озвався крамар.

– Bonjour, dit le marchand.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

C’était un marchand de pilules perfectionnées qui apaisent la soif. On en avale une par semaine et l’on n’éprouve plus le besoin de boire.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

– Pourquoi vends-tu ça? dit le petit prince.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

– C’est une grosse économie de temps, dit le marchand. Les experts ont fait des calculs. On épargne cinquante-trois minutes par semaine.

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

– Et que fait-on des cinquante-trois minutes?

— Та що хочеш.

– On en fait ce que l’on veut…

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

«Moi, se dit le petit prince, si j’avais cinquante-trois minutes à dépenser, je marcherais tout doucement vers une fontaine…»

РОЗДІЛ XXIV

CHAPITRE XXIV

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

Nous en étions au huitième jour de ma panne dans le désert, et j’avais écouté l’histoire du marchand en buvant la dernière goutte de ma provision d’eau:

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

– Ah! dis-je au petit prince, ils sont bien jolis, tes souvenirs, mais je n’ai pas encore réparé mon avion, je n’ai plus rien à boire, et je serais heureux, moi aussi, si je pouvais marcher tout doucement vers une fontaine!

— Мій приятель лис…— почав він.

– Mon ami le renard, me dit-il…

— Хлопче, мені вже не до лиса!

– Mon petit bonhomme, il ne s’agit plus du renard!

— Чому?

– Pourquoi?

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

– Parce qu’on va mourir de soif…

Він не зрозумів мене і заперечив:

Il ne comprit pas mon raisonnement, il me répondit:

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

– C’est bien d’avoir eu un ami, même si l’on va mourir. Moi, je suis bien content d’avoir eu un ami renard…

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

Il ne mesure pas le danger, me dis-je. Il n’a jamais ni faim ni soif. Un peu de soleil lui suffit…

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

Mais il me regarda et répondit à ma pensée:

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

– J’ai soif aussi… cherchons un puits…

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

J’eus un geste de lassitude: il est absurde de chercher un puits, au hasard, dans l’immensité du désert. Cependant nous nous mîmes en marche.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

Quand nous eûmes marché des heures, en silence, la nuit tomba, et les étoiles commencèrent de s’éclairer. Je les apercevais comme en rêve, ayant un peu de fièvre, à cause de ma soif. Les mots du petit prince dansaient dans ma mémoire:

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.

– Tu as donc soif, toi aussi? lui demandai-je.