Маленький принц / Le Petit Prince — czytaj online. Strona 5

Ukraińsko-francuska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Antoine de Saint-Exupéry

Le Petit Prince

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

– Alors elles sont à moi, car j’y ai pensé le premier.

— I цього досить?

– Ça suffit?

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

– Bien sûr. Quand tu trouves un diamant qui n’est à personne, il est à toi. Quand tu trouves une île qui n’est à personne, elle est à toi. Quand tu as une idée le premier, tu la fais breveter: elle est à toi. Et moi je possède les étoiles, puisque jamais personne avant moi n’a songé à les posséder.

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

– Ça c’est vrai, dit le petit prince. Et qu’en fais-tu?

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

– Je les gère. Je les compte et je les recompte, dit le businessman. C’est difficile. Mais je suis un homme sérieux!

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

Le petit prince n’était pas satisfait encore.

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

– Moi, si je possède un foulard, je puis le mettre autour de mon cou et l’emporter. Moi, si je possède une fleur, je puis cueillir ma fleur et l’emporter. Mais tu ne peux pas cueillir les étoiles!

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

– Non, mais je puis les placer en banque.

— Як це розуміти?

– Qu’est-ce que ça veut dire?

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

– Ça veut dire que j’écris sur un petit papier le nombre de mes étoiles. Et puis j’enferme à clef ce papier-là dans un tiroir.

— Та й усе?

– Et c’est tout?

— Цього досить.

– Ça suffit!

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

C’est amusant, pensa le petit prince. C’est assez poétique. Mais ce n’est pas très sérieux.

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

Le petit prince avait sur les choses sérieuses des idées très différentes des idées des grandes personnes.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

– Moi, dit-il encore, je possède une fleur que j’arrose tous les jours. Je possède trois volcans que je ramone toutes les semaines. Car je ramone aussi celui qui est éteint. On ne sait jamais. C’est utile à mes volcans, et c’est utile à ma fleur, que je les possède. Mais tu n’es pas utile aux étoiles…

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

Le businessman ouvrit la bouche mais ne trouva rien à répondre, et le petit prince s’en fut.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

Les grandes personnes sont décidément tout à fait extraordinaires, se disait-il simplement en lui-même durant le voyage.

РОЗДІЛ XIV

CHAPITRE XIV

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

La cinquième planète était très curieuse. C’était la plus petite de toutes. Il y avait là juste assez de place pour loger un réverbère et un allumeur de réverbères.

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

Le petit prince ne parvenait pas à s’expliquer à quoi pouvaient servir, quelque part dans le ciel, sur une planète sans maison, ni population, un réverbère et un allumeur de réverbères. Cependant il se dit en lui-même:

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

– Peut-être bien que cet homme est absurde. Cependant il est moins absurde que le roi, que le vaniteux, que le businessman et que le buveur. Au moins son travail a-t-il un sens. Quand il allume son réverbère, c’est comme s’il faisait naître une étoile de plus, ou une fleur. Quand il éteint son réverbère ça endort la fleur ou l’étoile. C’est une occupation très jolie. C’est véritablement utile puisque c’est joli.

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

Lorsqu’il aborda la planète il salua respectueusement l’allumeur:

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

– Bonjour. Pourquoi viens-tu d’éteindre ton réverbère?

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

– C’est la consigne, répondit l’allumeur. Bonjour.

— А що то за розпорядження?

– Qu’est-ce que la consigne?

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

– C’est d’éteindre mon réverbère. Bonsoir.

I він знову запалив ліхтаря.

Et il le ralluma.

— А нащо ти знов його засвітив?

– Mais pourquoi viens-tu de le rallumer?

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

– C’est la consigne, répondit l’allumeur.

— Не розумію, — признався маленький принц.

– Je ne comprends pas, dit le petit prince.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

– Il n’y a rien à comprendre, dit l’allumeur. La consigne c’est la consigne. Bonjour.

I погасив ліхтаря.

Et il éteignit son réverbère.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

Puis il s’épongea le front avec un mouchoir à carreaux rouges.

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

– Je fais là un métier terrible. C’était raisonnable autrefois. J’éteignais le matin et j’allumais le soir. J’avais le reste du jour pour me reposer, et le reste de la nuit pour dormir…

— А потім розпорядження змінилося?

– Et, depuis cette époque, la consigne a changé?

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

– La consigne n’a pas changé, dit l’allumeur. C’est bien là le drame! La planète d’année en année a tourné de plus en plus vite, et la consigne n’a pas changé!

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

– Alors? dit le petit prince.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

– Alors maintenant qu’elle fait un tour par minute, je n’ai plus une seconde de repos. J’allume et j’éteins une fois par minute!

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

– Ça c’est drôle! Les jours chez toi durent une minute!

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

– Ce n’est pas drôle du tout, dit l’allumeur. Ça fait déjà un mois que nous parlons ensemble.

— Цілий місяць?!

– Un mois?

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

– Oui. Trente minutes. Trente jours! Bonsoir.

I він знову запалив ліхтаря.

Et il ralluma son réverbère.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Le petit prince le regarda et il aima cet allumeur qui était tellement fidèle à la consigne.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

Il se souvint des couchers de soleil que lui-même allait autrefois chercher, en tirant sa chaise. Il voulut aider son ami:

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

– Tu sais… je connais un moyen de te reposer quand tu voudras…

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

– Je veux toujours, dit l’allumeur.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Car on peut être, à la fois, fidèle et paresseux.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

Le petit prince poursuivit:
– Ta planète est tellement petite que tu en fais le tour en trois enjambées. Tu n’as qu’à marcher assez lentement pour rester toujours au soleil. Quand tu voudras te reposer tu marcheras… et le jour durera aussi longtemps que tu voudras.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

– Ça ne m’avance pas à grand’chose, dit l’allumeur. Ce que j’aime dans la vie, c’est dormir.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

– Ce n’est pas de chance, dit le petit prince.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

– Ce n’est pas de chance, dit l’allumeur. Bonjour.

I погасив ліхтаря.

Et il éteignit son réverbère.

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

«Celui-là, se dit le petit prince, tandis qu’il poursuivait plus loin son voyage, celui-là serait méprisé par tous les autres, par le roi, par le vaniteux, par le buveur, par le businessman. Cependant c’est le seul qui ne me paraisse pas ridicule. C’est peut-être parce qu’il s’occupe d’autre chose que de soi-même.»

Маленький принц зітхнув.

Il eut un soupir de regret et se dit encore:

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

«Celui-là est le seul dont j’eusse pu faire mon ami. Mais sa planète est vraiment trop petite. Il n’y a pas de place pour deux…»

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

Ce que le petit prince n’osait pas s’avouer, c’est qu’il regrettait cette planète bénie à cause, surtout, des mille quatre cent quarante couchers de soleil par vingt-quatre heures!

РОЗДІЛ XV

CHAPITRE XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

La sixième planète était une planète dix fois plus vaste. Elle était habitée par un vieux Monsieur qui écrivait d’énormes livres.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

– Tiens! voilà un explorateur! s’écria-t-il, quand il aperçut le petit prince.

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

Le petit prince s’assit sur la table et souffla un peu. Il avait déjà tant voyagé!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

– D’où viens-tu? lui dit le vieux Monsieur.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

– Quel est ce gros livre? dit le petit prince. Que faites-vous ici?

— Я географ, — мовив старий добродій.

– Je suis géographe, dit le vieux Monsieur.

— А що таке географ?

– Qu’est-ce qu’un géographe?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

– C’est un savant qui connaît où se trouvent les mers, les fleuves, les villes, les montagnes et les déserts.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

– Ça c’est bien intéressant, dit le petit prince. Ça c’est enfin un véritable métier!

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

Et il jeta un coup d’œil autour de lui sur la planète du géographe. Il n’avait jamais vu encore une planète aussi majestueuse.

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

– Elle est bien belle, votre planète. Est-ce qu’il y a des océans?

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

– Je ne puis pas le savoir, dit le géographe.

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

– Ah! (Le petit prince était déçu.) Et des montagnes?

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

– Je ne puis pas le savoir, dit le géographe.

— А міста, річки, пустелі?

– Et des villes et des fleuves et des déserts?

— Цього я теж не можу знати.

– Je ne puis pas le savoir non plus, dit le géographe.

— Але ж ви географ!

– Mais vous êtes géographe!

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

– C’est exact, dit le géographe, mais je ne suis pas explorateur. Je manque absolument d’explorateurs. Ce n’est pas le géographe qui va faire le compte des villes, des fleuves, des montagnes, des mers, des océans et des déserts.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

Le géographe est trop important pour flâner. Il ne quitte pas son bureau. Mais il y reçoit les explorateurs. Il les interroge, et il prend en note leurs souvenirs. Et si les souvenirs de l’un d’entre eux lui paraissent intéressants, le géographe fait faire une enquête sur la moralité de l’explorateur.

— А навіщо?

– Pourquoi ça?

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

– Parce qu’un explorateur qui mentirait entraînerait des catastrophes dans les livres de géographie. Et aussi un explorateur qui boirait trop.

— А чому?

– Pourquoi ça? fit le petit prince.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

– Parce que les ivrognes voient double. Alors le géographe noterait deux montagnes, là où il n’y en a qu’une seule.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

– Je connais quelqu’un, dit le petit prince, qui serait mauvais explorateur.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

– C’est possible. Donc, quand la moralité de l’explorateur paraît bonne, on fait une enquête sur sa découverte.

— А як саме? Ідуть дивитися?

– On va voir?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

– Non. C’est trop compliqué. Mais on exige de l’explorateur qu’il fournisse des preuves. S’il s’agit par exemple de la découverte d’une grosse montagne, on exige qu’il en rapporte de grosses pierres.

Нараз географ захвилювався:

Le géographe soudain s’émut.

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

– Mais toi, tu viens de loin! Tu es explorateur! Tu vas me décrire ta planète!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

Et le géographe, ayant ouvert son registre, tailla son crayon. On note d’abord au crayon les récits des explorateurs. On attend, pour noter à l’encre, que l’explorateur ait fourni des preuves.

— Прошу, — мовив географ.

– Alors? interrogea le géographe.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

– Oh! chez moi, dit le petit prince, ce n’est pas très intéressant, c’est tout petit. J’ai trois volcans. Deux volcans en activité, et un volcan éteint. Mais on ne sait jamais.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

– On ne sait jamais, dit le géographe.

— А ще у мене є квітка.

– J’ai aussi une fleur.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

– Nous ne notons pas les fleurs, dit le géographe.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

– Pourquoi ça! c’est le plus joli!

— Бо квіти ефемерні.

– Parce que les fleurs sont éphémères.

— Як це — ефемерні?

– Qu’est ce que signifie: «éphémère»?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

– Les géographies, dit le géographe, sont les livres les plus précieux de tous les livres. Elles ne se démodent jamais. Il est très rare qu’une montagne change de place. Il est très rare qu’un océan se vide de son eau. Nous écrivons des choses éternelles.

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

– Mais les volcans éteints peuvent se réveiller, interrompit le petit prince. Qu’est-ce que signifie «éphémère»?