— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

— Que les volcans soient éteints ou soient éveillés, ça revient au même pour nous autres, dit le géographe. Ce qui compte pour nous, c’est la montagne. Elle ne change pas.

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Mais qu’est-ce que signifie «éphémère»? répéta le petit prince qui, de sa vie, n’avait renoncé à une question, une fois qu’il l’avait posée.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— Ça signifie «qui est menacé de disparition prochaine».

— I моя квітка скоро зникне?

— Ma fleur est menacée de disparition prochaine?

[Bilinguator: — Звичайно.]

— Bien sûr.

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

Ma fleur est éphémère, se dit le petit prince, et elle n’a que quatre épines pour se défendre contre le monde! Et je l’ai laissée toute seule chez moi!

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

Ce fut là son premier mouvement de regret. Mais il reprit courage:

— Куди ви порадите мені вирушити?

— Que me conseillez-vous d’aller visiter? demanda-t-il.

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

— La planète Terre, lui répondit le géographe. Elle a une bonne réputation…

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

Et le petit prince s’en fut, songeant à sa fleur.

РОЗДІЛ XVI

CHAPITRE XVI

Отож сьома планета була Земля.

La Terre n’est pas une planète quelconque!

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

On y compte cent onze rois (en n’oubliant pas, bien sûr, les rois nègres), sept mille géographes, neuf cent mille businessmen, sept millions et demi d’ivrognes, trois cent onze millions de vaniteux, c’est-à-dire environ deux milliards de grandes personnes.

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

Pour vous donner une idée des dimensions de la Terre je vous dirai qu’avant l’invention de l’électricité on y devait entretenir, sur l’ensemble des six continents, une véritable armée de quatre cent soixante-deux mille cinq cent onze allumeurs de réverbères.

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

Vu d’un peu loin ça faisait un effet splendide. Les mouvements de cette armée étaient réglés comme ceux d’un ballet d’opéra.

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

D’abord venait le tour des allumeurs de réverbères de Nouvelle-Zélande et d’Australie. Puis ceux-ci, ayant allumé leurs lampions, s’en allaient dormir. Alors entraient à leur tour dans la danse les allumeurs de réverbères de Chine et de Sibérie. Puis eux aussi s’escamotaient dans les coulisses.

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

Alors venait le tour des allumeurs de réverbères de Russie et des Indes. Puis de ceux d’Afrique et d’Europe. Puis de ceux d’Amérique du Sud. Puis de ceux d’Amérique du Nord.

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

Et jamais ils ne se trompaient dans leur ordre d’entrée en scène. C’était grandiose.

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

Seuls, l’allumeur de l’unique réverbère du pôle Nord, et son confrère de l’unique réverbère du pôle Sud, menaient des vies d’oisiveté et de nonchalance: ils travaillaient deux fois par an.

РОЗДІЛ XVII

CHAPITRE XVII

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

Quand on veut faire de l’esprit, il arrive que l’on mente un peu. Je n’ai pas été très honnête en vous parlant des allumeurs de réverbères. Je risque de donner une fausse idée de notre planète à ceux qui ne la connaissent pas. Les hommes occupent très peu de place sur la terre.

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

Si les deux milliards d’habitants qui peuplent la terre se tenaient debout et un peu serrés, comme pour un meeting, ils logeraient aisément sur une place publique de vingt milles de long sur vingt milles de large. On pourrait entasser l’humanité sur le moindre petit îlot du Pacifique.

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

Les grandes personnes, bien sûr, ne vous croiront pas. Elles s’imaginent tenir beaucoup de place. Elles se voient importantes comme des baobabs. Vous leur conseillerez donc de faire le calcul. Elles adorent les chiffres: ça leur plaira. Mais ne perdez pas votre temps à ce pensum. C’est inutile. Vous avez confiance en moi.

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

Le petit prince, une fois sur terre, fut donc bien surpris de ne voir personne. Il avait déjà peur de s’être trompé de planète, quand un anneau couleur de lune remua dans le sable.

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

— Bonne nuit, fit le petit prince à tout hasard.

— Добривечір, — відповіла гадюка.

— Bonne nuit, fit le serpent.

— На яку це планету я потрапив?

— Sur quelle planète suis-je tombé? demanda le petit prince.

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

— Sur la Terre, en Afrique, répondit le serpent.

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

— Ah!… Il n’y a donc personne sur la Terre?

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

— Ici c’est le désert. Il n’y a personne dans les déserts. La Terre est grande, dit le serpent.

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

Le petit prince s’assit sur une pierre et leva les yeux vers le ciel:

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

— Je me demande, dit-il, si les étoiles sont éclairées afin que chacun puisse un jour retrouver la sienne. Regarde ma planète. Elle est juste au-dessus de nous… Mais comme elle est loin!

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

— Elle est belle, dit le serpent. Que viens-tu faire ici?

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

— J’ai des difficultés avec une fleur, dit le petit prince.

— Ага, он воно що…

— Ah! fit le serpent.

I обоє змовкли.

Et ils se turent.

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

— Où sont les hommes? reprit enfin le petit prince. On est un peu seul dans le désert…

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

— On est seul aussi chez les hommes, dit le serpent.

Маленький принц глянув на неї пильно.

Le petit prince le regarda longtemps:

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

— Tu es une drôle de bête, lui dit-il enfin, mince comme un doigt…

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

— Mais je suis plus puissant que le doigt d’un roi, dit le serpent.

Маленький принц усміхнувся.

Le petit prince eut un sourire:

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

— Tu n’es pas bien puissant… tu n’as même pas de pattes… tu ne peux même pas voyager…

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

— Je puis t’emporter plus loin qu’un navire, dit le serpent.

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

Il s’enroula autour de la cheville du petit prince, comme un bracelet d’or:

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

— Celui que je touche, je le rends à la terre dont il est sorti, dit-il encore. Mais tu es pur et tu viens d’une étoile…

Маленький принц нічого не відповів.

Le petit prince ne répondit rien.

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

— Tu me fais pitié, toi si faible, sur cette Terre de granit. Je puis t’aider un jour si tu regrettes trop ta planète. Je puis…

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

— Oh! J’ai très bien compris, fit le petit prince, mais pourquoi parles-tu toujours par énigmes?

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

— Je les résous toutes, dit le serpent.

I обоє змовкли.

Et ils se turent.

РОЗДІЛ XVIII

CHAPITRE XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

Le petit prince traversa le désert et ne rencontra qu’une fleur. Une fleur à trois pétales, une fleur de rien du tout…

— Добридень, — сказав маленький принц.

— Bonjour, dit le petit prince.

— Добридень, — відповіла квітка.

— Bonjour, dit la fleur.

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

— Où sont les hommes? demanda poliment le petit prince.

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

La fleur, un jour, avait vu passer une caravane:

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

— Les hommes? Il en existe, je crois, six ou sept. Je les ai aperçus il y a des années. Mais on ne sait jamais où les trouver. Le vent les promène. Ils manquent de racines, ça les gêne beaucoup.

— Прощавай, — сказав маленький принц.

— Adieu, fit le petit prince.

— Прощавай, — мовила квітка.

— Adieu, dit la fleur.

РОЗДІЛ XIX

CHAPITRE XIX

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

Le petit prince fit l’ascension d’une haute montagne. Les seules montagnes qu’il eût jamais connues étaient les trois volcans qui lui arrivaient au genou. Et il se servait du volcan éteint comme d’un tabouret. «D’une montagne haute comme celle-ci, se dit-il donc, j’apercevrai d’un coup toute la planète et tous les hommes…» Mais il n’aperçut rien que des aiguilles de roc bien aiguisées.

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

— Bonjour, dit-il à tout hasard.

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

— Bonjour… Bonjour… Bonjour… répondit l’écho.

— Хто ви? — спитав маленький принц.

— Qui êtes-vous? dit le petit prince.

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

— Qui êtes-vous… qui êtes-vous… qui êtes-vous… répondit l’écho.

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

— Soyez mes amis, je suis seul, dit-il.

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

— Je suis seul… je suis seul… je suis seul… répondit l’écho.

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

«Quelle drôle de planète! pensa-t-il alors. Elle est toute sèche, et toute pointue et toute salée.

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

Et les hommes manquent d’imagination. Ils répètent ce qu’on leur dit… Chez moi j’avais une fleur: elle parlait toujours la première…»

РОЗДІЛ XX

CHAPITRE XX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

Mais il arriva que le petit prince, ayant longtemps marché à travers les sables, les rocs et les neiges, découvrit enfin une route. Et les routes vont toutes chez les hommes.

— Добридень, — промовив він.

— Bonjour, dit-il.

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

C’était un jardin fleuri de roses.

— Добридень, — відгукнулися рожі.

— Bonjour, dirent les roses.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

Le petit prince les regarda. Elles ressemblaient toutes à sa fleur.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— Qui êtes-vous? leur demanda-t-il, stupéfait.

— Ми — рожі, — відказали квіти.

— Nous sommes des roses, dirent les roses.

— Он як…— сказав маленький принц.

— Ah! fit le petit prince…

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

Et il se sentit très malheureux. Sa fleur lui avait raconté qu’elle était seule de son espèce dans l’univers. Et voici qu’il en était cinq mille, toutes semblables, dans un seul jardin!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

«Elle serait bien vexée, se dit-il, si elle voyait ça… elle tousserait énormément et ferait semblant de mourir pour échapper au ridicule. Et je serais bien obligé de faire semblant de la soigner, car, sinon, pour m’humilier moi aussi, elle se laisserait vraiment mourir…»

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

Puis il se dit encore: «Je me croyais riche d’une fleur unique, et je ne possède qu’une rose ordinaire. Ça et mes trois volcans qui m’arrivent au genou, et dont l’un, peut-être, est éteint pour toujours, ça ne fait pas de moi un bien grand prince…»

Він упав на траву й заплакав.

Et, couché dans l’herbe, il pleura.

РОЗДІЛ XXI

CHAPITRE XXI

Отоді-то й показався лис.

C’est alors qu’apparut le renard:

— Добридень, — мовив лис.

— Bonjour, dit le renard.

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

— Bonjour, répondit poliment le petit prince, qui se retourna mais ne vit rien.

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

— Je suis là, dit la voix, sous le pommier.

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

— Qui es-tu? dit le petit prince. Tu es bien joli…

— Я лис, — відповів той.

— Je suis un renard, dit le renard.

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

— Viens jouer avec moi, lui proposa le petit prince. Je suis tellement triste…

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

— Je ne puis pas jouer avec toi, dit le renard. Je ne suis pas apprivoisé.

— О, даруй, — сказав маленький принц.

— Ah! pardon, fit le petit prince.