Ukraińsko-francuska dwujęzyczna książka
— А коли я звелю якомусь генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або написати трагедію, або перекинутися морською чайкою — і генерал не виконає наказу, — хто буде винен: він чи я?
— Si j’ordonnais à un général de voler d’une fleur à l’autre à la façon d’un papillon, ou d’écrire une tragédie, ou de se changer en oiseau de mer, et si le général n’exécutait pas l’ordre reçu, qui, de lui ou de moi, serait dans son tort?
— Ви, ваша величносте, — не вагаючись, відповів маленький принц.
— Ce serait vous, dit fermement le petit prince.
— Цілком слушно, — відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої розпорядження розумні.
— Exact. Il faut exiger de chacun ce que chacun peut donner, reprit le roi. L’autorité repose d’abord sur la raison. Si tu ordonnes à ton peuple d’aller se jeter à la mer, il fera la révolution. J’ai le droit d’exiger l’obéissance parce que mes ordres sont raisonnables.
— А як же мій захід соня? — нагадав маленький принц: питаючись про щось, він ніколи не заспокоювався, поки не діставав відповіді.
— Alors mon coucher de soleil? rappela le petit prince qui jamais n’oubliait une question une fois qu’il l’avait posée.
— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть сприятливі умови, в тому й мудрість володаря.
— Ton coucher de soleil, tu l’auras. Je l’exigerai. Mais j’attendrai, dans ma science du gouvernement, que les conditions soient favorables.
— А коли це буде? — спитав маленький принц.
— Quand ça sera-t-il? s’informa le petit prince.
— Гм… Гм…— відповів король, гортаючи грубого календаря.— Це буде… гм, гм…— сьогодні це буде за чверть восьма вечора. I тоді побачиш, як точно виконуються мої розпорядження.
— Hem! Hem! lui répondit le roi, qui consulta d’abord un gros calendrier, hem! hem! ce sera, vers… vers… ce sera ce soir vers sept heures quarante! Et tu verras comme je suis bien obéi.
Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. Та й, сказати по щирості, він уже нудився.
Le petit prince bâilla. Il regrettait son coucher de soleil manqué. Et puis il s’ennuyait déjà un peu:
— Мені пора, — сказав він королю.— Більше нема чого тут робити.
— Je n’ai plus rien à faire ici, dit-il au roi. Je vais repartir!
— Зостанься! — мовив король, неабияк гордий з того, що в нього знайшовся підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.
— Ne pars pas, répondit le roi qui était si fier d’avoir un sujet. Ne pars pas, je te fais ministre!
— Міністром чого?
— Ministre de quoi?
— Ну, міністром… міністром юстиції.
— De… de la justice!
— Але ж тут нема кого судити.
— Mais il n’y a personne à juger!
— Хтозна, — мовив король.— Я ще не оглянув усього свого королівства. Я вже старий, для карети місця в мене нема, а ходити пішки я зморююся.
— On ne sait pas, lui dit le roi. Je n’ai pas fait encore le tour de mon royaume. Je suis très vieux, je n’ai pas de place pour un carrosse, et ça me fatigue de marcher.
Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.
— О, я вже подивився! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.
— Oh! Mais j’ai déjà vu, dit le petit prince qui se pencha pour jeter encore un coup d’œil sur l’autre côté de la planète. Il n’y a personne là-bas non plus…
— То суди сам себе, — відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.
— Tu te jugeras donc toi-même, lui répondit le roi. C’est le plus difficile. Il est bien plus difficile de se juger soi-même que de juger autrui. Si tu réussis à bien te juger, c’est que tu es un véritable sage.
— Сам себе я можу судити де завгодно, — сказав маленький принц.— Для цього мені нема чого тут жити.
— Moi, dit le petit prince, je puis me juger moi-même n’importe où. Je n’ai pas besoin d’habiter ici.
— Гм… Гм…— задумався король.— Здається, десь на моїй планеті живе старий пацюк. Ночами я його чую. Ти можеш судити цього старого пацюка. Вряди-годи засуджуватимеш його на смертну кару. Отож від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб берегти його. Адже він у нас один.
— Hem! Hem! dit le roi, je crois bien que sur ma planète il y a quelque part un vieux rat. Je l’entends la nuit. Tu pourras juger ce vieux rat. Tu le condamneras à mort de temps en temps. Ainsi sa vie dépendra de ta justice. Mais tu le gracieras chaque fois pour l’économiser. Il n’y en a qu’un.
— Не люблю смертних вироків, — мовив маленький принц.— Та й мені вже пора.
— Moi, répondit le petit prince, je n’aime pas condamner à mort, et je crois bien que je m’en vais.
— Ні, не пора, — заперечив король.
— Non, dit le roi.
Маленький принц уже зовсім зібрався в дорогу, але йому не хотілося засмучувати старого монарха.
Mais le petit prince, ayant achevé ses préparatifs, ne voulut point peiner le vieux monarque:
— Якщо ви, ваша величність, бажали б, щоб вашу волю вволяли, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, приміром, не гаючись, рушати в путь. Мені здається, умови для цього саме сприятливі…
— Si Votre Majesté désirait être obéie ponctuellement, elle pourrait me donner un ordre raisonnable. Elle pourrait m’ordonner, par exemple, de partir avant une minute. Il me semble que les conditions sont favorables…
Король нічого не відповів, маленький принц постояв у нерішучості, потім зітхнув і пішов геть.
Le roi n’ayant rien répondu, le petit prince hésita d’abord, puis, avec un soupir, prit le départ.
— Призначаю тебе моїм послом! — гукнув услід йому король.
— Je te fais mon ambassadeur, se hâta alors de crier le roi.
I виглядав він дуже владно.
Il avait un grand air d’autorité.
«Та й диваки оці дорослі», — помислив маленький принц, пускаючись у мандри.
Les grandes personnes sont bien étranges, se dit le petit prince, en lui-même, durant son voyage.
РОЗДІЛ XI
CHAPITRE XI
На другій планеті жив шанолюб.
La seconde planète était habitée par un vaniteux:
— Ага, ось і шанувальник з’явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца.
— Ah! Ah! Voilà la visite d’un admirateur! s’écria de loin le vaniteux dès qu’il aperçut le petit prince.
Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.
Car, pour les vaniteux, les autres hommes sont des admirateurs.
— Добридень, — мовив маленький принц.— Який кумедний у вас капелюх.
— Bonjour, dit le petit prince. Vous avez un drôle de chapeau.
— Це для вітання, — відповів шанолюб.— Щоб уклонятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто не зазирає.
— C’est pour saluer, lui répondit le vaniteux. C’est pour saluer quand on m’acclame. Malheureusement il ne passe jamais personne par ici.
— Он як? — сказав маленький принц, нічого не второпавши.
— Ah oui? dit le petit prince qui ne comprit pas.
— Поплещи у долоні, — порадив йому шанолюб.
— Frappe tes mains l’une contre l’autre, conseilla donc le vaniteux.
Маленький принц заплескав у долоні. Шанолюб скинув капелюха й поштиво вклонився.
Le petit prince frappa ses mains l’une contre l’autre. Le vaniteux salua modestement en soulevant son chapeau.
«Тут веселіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. I знов заплескав у долоні. А шанолюб, скидаючи свого капелюха, ще раз уклонився.
«Ça c’est plus amusant que la visite au roi», se dit en lui-même le petit prince. Et il recommença de frapper ses mains l’une contre l’autre. Le vaniteux recommença de saluer en soulevant son chapeau.
За п’ять хвилин ця одноманітна гра зморила маленького принца.
Après cinq minutes d’exercice le petit prince se fatigua de la monotonie du jeu:
— А що слід зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.
— Et, pour que le chapeau tombe, demanda-t-il, que faut-il faire?
Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.
Mais le vaniteux ne l’entendit pas. Les vaniteux n’entendent jamais que les louanges.
— Ти й справді дуже шануєш мене? — спитав він маленького принца.
— Est-ce que tu m’admires vraiment beaucoup? demanda-t-il au petit prince.
— А що то — шанувати?
— Qu’est-ce que signifie admirer?
— Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепурніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.
— Admirer signifie reconnaître que je suis l’homme le plus beau, le mieux habillé, le plus riche et le plus intelligent de la planète.
— Але ж на твоїй планеті ти сам-один!
— Mais tu es seul sur ta planète!
— Ну, то зроби мені ласку, все одно шануй мене!
— Fais-moi ce plaisir. Admire-moi quand même!
— Я шаную, — мовив маленький принц і злегка знизав плечима.— Але яка тобі з цього радість?
— Je t’admire, dit le petit prince, en haussant un peu les épaules, mais en quoi cela peut-il bien t’intéresser?
I він утік від шанолюба.
Et le petit prince s’en fut.
«Ці дорослі — дивакуваті люди», — простодушно думав він дорогою.
Les grandes personnes sont décidément bien bizarres, se dit-il simplement en lui-même durant son voyage.
РОЗДІЛ XII
CHAPITRE XII
На дальшій планеті жив п’яничка. Маленький принц пробув там зовсім недовго, а все одно його пойняла глибока журба.
La planète suivante était habitée par un buveur. Cette visite fut très courte, mais elle plongea le petit prince dans une grande mélancolie:
П’яничка мовчки сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних.
— Що ти тут робиш? — поцікавився маленький принц.
— Que fais-tu là? dit-il au buveur, qu’il trouva installé en silence devant une collection de bouteilles vides et une collection de bouteilles pleines.
— П’ю, — похмуро буркнув п’яничка.
— Je bois, répondit le buveur, d’un air lugubre.
— Навіщо ти п’єш? — спитав маленький принц.
— Pourquoi bois-tu? lui demanda le petit prince.
— Щоб забути, — відповів п’яничка.
— Pour oublier, répondit le buveur.
— Що забути? — допитувався маленький принц; йому стало шкода п’янички.
— Pour oublier quoi? s’enquit le petit prince qui déjà le plaignait.
— Забути, що мені соромно, — признався п’яничка і похнюпив голову.
— Pour oublier que j’ai honte, avoua le buveur en baissant la tête.
— Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц; йому дуже хотілося чимось зарадити неборакові.
— Honte de quoi? s’informa le petit prince qui désirait le secourir.
— Соромно, що п’ю! — додав п’яничка й замовк остаточно.
— Honte de boire! acheva le buveur qui s’enferma définitivement dans le silence.
А маленький принц, ні в сих ні в тих, пішов геть.
Et le petit prince s’en fut, perplexe.
«Ці дорослі, безперечно, якісь дуже чудні», — думав він дорогою.
Les grandes personnes sont décidément très très bizarres, se disait-il en lui-même durant le voyage.
РОЗДІЛ XIII
CHAPITRE XIII
Четверта планета належала ділкові. Цей чолов’яга був такий заклопотаний, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів.
La quatrième planète était celle du businessman. Cet homme était si occupé qu’il ne leva même pas la tête à l’arrivée du petit prince.
— Добридень, — сказав маленький принц.— У вас погасла цигарка.
— Bonjour, lui dit celui-ci. Votre cigarette est éteinte.
— Три та два — п’ять. П’ять та сім — дванадцять. Дванадцять та три — п’ятнадцять. Добридень. П’ятнадцять та сім — двадцять два. Двадцять два та шість — двадцять вісім. Нема коли прикурити. Двадцять шість та п’ять — тридцять один. Ху! А всього виходить п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.
— Trois et deux font cinq. Cinq et sept douze. Douze et trois quinze. Bonjour. Quinze et sept vingt-deux. Vingt-deux et six vingt-huit. Pas le temps de la rallumer. Vingt-six et cinq trente et un. Ouf! Ça fait donc cinq cent un millions six cent vingt-deux mille sept cent trente et un.
— П’ятсот мільйонів чого?
— Cinq cents millions de quoi?
— Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів… уже не знаю чого… У мене стільки роботи! Я людина поважна, мені нема коли язика чесати! Два та п’ять — сім…
— Hein? Tu es toujours là? Cinq cent un millions de… je ne sais plus… J’ai tellement de travail! Je suis sérieux, moi, je ne m’amuse pas à des balivernes! Deux et cinq sept…
— П’ятсот мільйонів чого? — повторив маленький принц: питаючи про щось, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.
— Cinq cent un millions de quoi, répéta le petit prince qui jamais de sa vie, n’avait renoncé à une question, une fois qu’il l’avait posée.
Ділок звів голову:
Le businessman leva la tête:
— За п’ятдесят чотири роки, прожиті мною на цій планеті, було лише три випадки, коли мені щось заважало. Першого разу це сталося двадцять два роки тому — сюди звідкись залетів хрущ. Він так страшенно гудів, що я припустився чотирьох помилок у підрахунках.
— Depuis cinquante-quatre ans que j’habite cette planète-ci, je n’ai été dérangé que trois fois. La première fois ç’a été, il y a vingt-deux ans, par un hanneton qui était tombé Dieu sait d’où. Il répandait un bruit épouvantable, et j’ai fait quatre erreurs dans une addition.
Другого разу — одинадцять років тому — я мав напад ревматизму. Сидячий спосіб життя. Мені нема коли вештатися. Я людина поважна. Утретє… оце тепер. Отож, виходить, п’ятсот мільйонів…
La seconde fois ç’a été, il y a onze ans, par une crise de rhumatisme. Je manque d’exercice. Je n’ai pas le temps de flâner. Je suis sérieux, moi. La troisième fois… la voici! Je disais donc cinq cent un millions…
— Чого?
— Millions de quoi?
Ділок зрозумів, що йому не дадуть спокою.
Le businessman comprit qu’il n’était point d’espoir de paix:
— Отих маленьких штучок, що їх іноді можна бачити в повітрі.
— Millions de ces petites choses que l’on voit quelquefois dans le ciel.
— Це що ж, мухи?
— Des mouches?
— Та ні, такі дрібненькі, блискучі.
— Mais non, des petites choses qui brillent.
— Бджоли?
— Des abeilles?
— Та ні. Дрібненькі золоті штучки, що викликають мрії у ледацюг. А я людина поважна. Мені мріяти нема коли.
— Mais non. Des petites choses dorées qui font rêvasser les fainéants. Mais je suis sérieux, moi! Je n’ai pas le temps de rêvasser.
— А-а! Це зорі!
— Ah! des étoiles?
— От-от, зорі.
— C’est bien ça. Des étoiles.
— П’ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?
— Et que fais-tu de cinq cents millions d’étoiles?
— П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.
— Cinq cent un millions six cent vingt-deux mille sept cent trente et un. Je suis sérieux, moi, je suis précis.
— То що ж ти робиш із тими зірками?
— Et que fais-tu de ces étoiles?
— Що роблю?
— Ce que j’en fais?
— Так.
— Oui.
— Нічого. Я ними володію.
— Rien. Je les possède.
— Володієш зірками?
— Tu possèdes les étoiles?
— Так.
— Oui.
— Але я вже бачив короля, який…
— Mais j’ai déjà vu un roi qui…
— Королі нічим не володіють. Вони лише правлять. Це велика різниця.
— Les rois ne possèdent pas. Ils «règnent» sur. C’est très différent.
— А нащо тобі володіти зірками?
— Et à quoi cela te sert-il de posséder les étoiles?
— Щоб багатим бути.
— Ça me sert à être riche.
— А нащо бути багатим?
— Et à quoi cela te sert-il d’être riche?
— Щоб купувати ще нові зірки якщо їх там хтось відкриє.
— À acheter d’autres étoiles, si quelqu’un en trouve.
«Цей, — сказав собі маленький принц, — міркує майже так, як той п’яничка».
Celui-là, se dit en lui-même le petit prince, il raisonne un peu comme mon ivrogne.
Однак розпитував далі:
Cependant il posa encore des questions:
— А як можна володіти зірками?
— Comment peut-on posséder les étoiles?
— Зірки, вони чиї? — буркотливо спитав ділок.
— À qui sont-elles? riposta, grincheux, le businessman.
— Не знаю. Нічиї.
— Je ne sais pas. À personne.
Reklama