Прагрэс прамысловасці, міжвольным носьбітам якога з’яўляецца буржуазія, бяссільная яму супраціўляцца, ставіць на месца раз’яднання рабочых канкурэнцыяй рэвалюцыйнае аб’яднанне іх пры дапамозе асацыяцыі.

Проґрес промисловості, мимовільним носієм якого, нездатним йому опиратись, є буржуазія, ставить на місце ізоляції робітників в наслідок конкуренції революційне об’єднання їх шляхом асоціації.

Такім чынам, з развіццём буйной прамысловасці з-пад ног буржуазіі вырываецца сама аснова, на якой яна вырабляе і прысвойвае прадукты. Яна параджае перш за ўсё сваіх уласных магільшчыкаў. Яе гібель і перамога пралетарыяту аднолькава непазбежны.

Отже, з розвитком великої промисловості спід ніг буржуазії вибивається сама основа, на якій вона продукує і привласнює собі продукти. Вона продукує передусім своїх власних могильників, її загибель і перемога пролетаріату однаково неминучі.

II. Пралетарыі і камуністы

II. Пролетарі і комуністи

У якіх адносінах стаяць камуністы да пралетарыяў наогул?

В якому відношенні стоять комуністи до пролетарів взагалі?

Камуністы не з’яўляюцца асобай партыяй, якая процістаіць іншым рабочым партыям.

Комуністи не є якась особлива партія, що протиставить себе іншим робітничим партіям.

У іх няма ніякіх інтарэсаў, асобных ад інтарэсаў усяго пралетарыяту ў цэлым.

У них нема ніяких інтересів, окремих від інтересів усього пролетаріату.

Яны не выстаўляюць ніякіх асобых прынцыпаў, пад якія яны хацелі б падагнаць пралетарскі рух.

Вони не виставляють ніяких особливих принципів, за якими вони хотіли б надавати форми пролетарському рухові.

Камуністы адрозніваюцца ад астатніх пралетарскіх партый толькі тым, што, з аднаго боку, у барацьбе пралетарыяў розных нацый яны выдзяляюць і адстойваюць агульныя, не залежныя ад нацыянальнасці інтарэсы ўсяго пралетарыяту; з другога боку, тым, што на розных ступенях развіцця, праз якія праходзіць барацьба пралетарыяту з буржуазіяй, яны заўсёды з’яўляюцца прадстаўнікамі інтарэсаў руху ў цэлым.

Комуністи відрізняються від усіх інших пролетарських партій лише тим, що, з одного боку, в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і обстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату; з другого боку, тим, що на різних ступенях розвитку, які проходить боротьба між пролетаріатом і буржуазією, вони завжди є представниками інтересів руху в цілому.

Камуністы, значыць, на практыцы з’яўляюцца самай рашучай часткай рабочых партый усіх краін, якая заўсёды заахвочвае да руху наперад, а ў тэарэтычных адносінах у іх перад астатняй масай пралетарыяту перавага ў разуменні ўмоў, ходу і агульных вынікаў пралетарскага руху.

Отже, на ділі комуністи є найрішучіша частина робітничих партій усіх країн, частина, яка завжди спонукає до дальшого руху вперед усі інші; в теоретичному відношенні вони мають перед рештою маси пролетаріату ту перевагу, що розуміють умови, хід і загальні результати пролетарського руху.

Бліжэйшая мэта камуністаў тая ж самая, што і ўсіх астатніх пралетарскіх партый: фарміраванне пралетарыяту ў клас, звяржэнне панавання буржуазіі, заваяванне пралетарыятам палітычнай улады.

Найближча мета комуністів є та сама, що й усіх інших пролетарських партій: перетворення пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади.

Тэарэтычныя палажэнні камуністаў ні ў якой меры не грунтуюцца на ідэях, прынцыпах, выдуманых ці адкрытых тым або іншым абнавіцелем свету.

Теоретичні положення комуністів аж ніяк не ґрунтуються на ідеях, на принципах, вигаданих або відкритих тим чи іншим обновителем світу.

Яны з’яўляюцца толькі агульным выражэннем сапраўдных адносін класавай барацьбы, якая адбываецца, выражэннем гістарычнага руху, што ажыццяўляецца на нашых вачах. Знішчэнне раней існаваўшых адносін уласнасці не з’яўляецца нечым уласцівым выключна камунізму.

Вони є тільки загальним виразом фактичних відносин існуючої класової боротьби, історичного руху, що відбувається перед нашими очима. Знищення дотеперішніх майнових відносин не є чимось властивим виключно комунізмові.

Усе адносіны ўласнасці падвяргаліся пастаяннай гістарычнай змене, пастаянным гістарычным змяненням.

Всі майнові відносини зазнавали постійної історичної заміни, постійних історичних змін.

Напрыклад, французская рэвалюцыя адмяніла феадальную ўласнасць, замяніўшы яе ўласнасцю буржуазнай.

Французька революція, напр., знищила феодальну власність на користь буржуазної.

Адметнай рысай камунізму з’яўляецца не адмена ўласнасці наогул, а адмена буржуазнай уласнасці.

Те, чим відзначається комунізм, є не знищення власності взагалі, а знищення буржуазної власності.

Але сучасная буржуазная прыватная ўласнасць ёсць апошняе і самае поўнае выражэнне такой вытворчасці і прысваення прадуктаў, якое трымаецца на класавых антаганізмах, на эксплуатацыі адных другімі.

Але сучасна буржуазна приватна власність є останній і найдосконаліший вираз такого виробництва і привласнення продуктів, яке ґрунтується на класових суперечностях, на експлуатації одних другими.

У гэтым сэнсе камуністы могуць выразіць сваю тэорыю адным палажэннем: знішчэнне прыватнай уласнасці.

В цьому розумінні комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності.

Нас, камуністаў, папракалі ў тым, што мы хочам знішчыць уласнасць, асабіста набытую, здабытую сваёй працай, уласнасць, якая ўтварае аснову ўсякай асабістай свабоды, дзейнасці і самастойнасці.

Нам, комуністам, закидали, ніби ми хочемо знищити особисто надбану, своєю працею здобуту власність; ту власність, яка становить основу всякої особистої свободи, діяльності й самостійності.

Заробленая, сумленна нажытая, здабытая сваёй працай уласнасць! Ці гаворыце вы аб дробнабуржуазнай, дробнасялянскай уласнасці, якая папярэднічала ўласнасці буржуазнай? Нам няма патрэбы яе знішчаць, развіццё прамысловасці яе знішчыла і знішчае дзень пры дні.

Своєю працею здобута, надбана, зароблена власність? Чи говорите ви про дрібноміщанську, дрібноселянську власність, яка передувала власності буржуазній? Нам нема чого її знищувати, розвиток промисловості знищив її і щодня її знищує.

Ці, можа, вы гаворыце аб сучаснай буржуазнай прыватнай уласнасці?

Чи, може, ви говорите про сучасну буржуазну приватну власність?

Але хіба наёмная праца, праца пралетарыя, стварае яму ўласнасць? Ні ў якім разе. Яна стварае капітал, г. зн. уласнасць, якая эксплуатуе наёмную працу, уласнасць, якая можа павялічвацца толькі пры ўмове, што яна параджае новую наёмную працу, каб зноў яе эксплуатаваць.

Але хіба наймана праця, праця пролетаря, створює йому власність? Аж ніяк. Вона створює капітал, тобто ту власність, яка експлуатує найману працю, власність, яка може збільшуватись тільки при тій умові, що вона породжує нову найману працю, щоб знову її експлуатувати.

Уласнасць у яе сучасным выглядзе рухаецца ў процілегласці паміж капіталам і наёмнай працай. Разгледзім жа абодва бакі гэтай процілегласці.

Власність у її нинішній формі рухається в протилежності між капіталом і найманою працею. Розгляньмо обидві сторони цієї протилежності.

Быць капіталістам — значыць займаць у вытворчасці не толькі чыста асабістае, але і грамадскае становішча. Капітал — гэта калектыўны прадукт і можа быць прыведзены ў рух толькі сумеснай дзейнасцю многіх членаў грамадства, а ў канчатковым выніку — толькі сумеснай дзейнасцю ўсіх членаў грамадства.

Бути капіталістом — значить займати в виробництві не тільки чисто особисте, але й суспільне становище. Капітал є колективний продукт і може бути приведений у рух тільки спільною діяльністю багатьох членів суспільства, — в кінцевому рахунку тільки спільною діяльністю всіх членів суспільства.

Такім чынам, капітал — не асабістая, а грамадская сіла.

Отже, капітал є не особиста, а суспільна сила.

Значыць, калі капітал будзе ператвораны ў калектыўную, усім членам грамадства прыналежную, уласнасць, то гэта не будзе ператварэннем асабістай уласнасці ў грамадскую. Зменіцца толькі грамадскі характар уласнасці. Яна страціць свой класавы характар.

Тому, якщо капітал буде перетворений у колективну, належну всім членам суспільства власність, то це не буде перетворенням особистої власності в суспільну. Зміниться лише суспільний характер власності. Вона втратить свій класовий характер.

Пяройдзем да наёмнай працы.

Перейдімо до найманої праці.

Сярэдняя цана наёмнай працы ёсць мінімум заработнай платы, г. зн. сума жыццёвых сродкаў, неабходных для захавання жыцця рабочага як рабочага. Значыць, тaro, што наёмны рабочы прысвойвае ў выніку сваёй дзейнасці, ледзь хапае для ўзнаўлення яго жыцця.

Пересічна ціна найманої праці є мінімум заробітної плати, тобто сума засобів існування, необхідних для того, щоб зберегти життя робітника як робітника. Отже, того, що найманий робітник привласнює собі своєю діяльністю, вистачає лише на те, щоб репродукувати його голе життя.

Мы зусім не маем намеру знішчыць гэта асабістае прысваенне прадуктаў працы, што служаць непасрэдна для ўзнаўлення жыцця, прысваенне, не пакідаючае ніякага лішку, які мог бы стварыць уладу над чужой працай. Мы хочам знішчыць толькі нікчэмны характар такога прысваення, калі рабочы жыве толькі для таго, каб павялічваць капітал, і жыве ўсяго пастолькі, паколькі гэтага патрабуюць інтарэсы пануючага класа.

Ми зовсім не хочемо знищити це особисте привласнення продуктів праці, яке служить для відтворення безпосереднього життя, привласнення, що не залишає ніякого чистого доходу, який міг би дати власть над чужою працею. Ми хочемо тільки знищити злиденний характер цього привласнення, при якому робітник живе лише для того, щоб збільшувати капітал, живе лиш остільки, оскільки цього вимагають інтереси пануючого класу.

У буржуазным грамадстве жывая праца ёсць толькі сродак павялічваць накопленую працу. У камуністычным грамадстве накопленая праца — гэта толькі сродак расшыраць, узбагачаць, аблягчаць жыццёвы працэс рабочых.

В буржуазному суспільстві жива праця є лише засіб для того, щоб збільшувати нагромаджену працю. В комуністичному суспільстві нагромаджена праця є лише засіб для того, щоб розширювати, збагачувати, полегшувати життьовий процес робітників.

Такім чынам, у буржуазным грамадстве мінулае пануе над сучасным, у камуністычным грамадстве — сучаснае над мінулым. У буржуазным грамадстве капітал уладае самастойнасцю і індывідуальнасцю, між тым як працоўны індывідуум пазбаўлены самастойнасці і абязлічаны.

Отже, в буржуазному суспільстві минуле панує над сучасним, а в комуністичному — сучасне над минулим. В буржуазному суспільстві капітал має самостійність і індивідуальність, тоді як трудящий індивід несамостійний і позбавлений індивідуальності.

I знішчэнне гэтых адносін буржуазія называе скасаваннем асобы і свабоды! Яна мае рацыю. Сапраўды, гаворка ідзе аб скасаванні буржуазнай асобы, буржуазнай самастойнасці і буржуазнай свабоды.

І знищення цих відносин буржуазія називає знищенням особистості й свободи! І вона має рацію. Справді, мова йде про знищення буржуазної особистості, самостійності й свободи.

Пад свабодай, у рамках цяперашніх буржуазных вытворчых адносін, разумеюць свабоду гандлю, свабоду куплі і продажу.

Під свободою в межах теперішніх буржуазних виробничих відносин розуміють свободу торгівлі, свободу купівлі й продажу.

Але з падзеннем гандлярства падзе і свабоднае гандлярства. Размовы аб свабодным гандлярстве, як і ўсе іншыя напышлівыя размовы нашых буржуа аб свабодзе, маюць наогул сэнс толькі ў адносінах да несвабоднага гандлярства, да заняволенага гараджаніна сярэдневякоўя, а не ў адносінах да камуністычнага знішчэння гандлярства, буржуазных вытворчых адносін і самой буржуазіі.

Але якщо зникає гендлярство, то зникає і вільне гендлярство. Фрази про вільне гендлярство, як і всі інші пишномовні фрази нашої буржуазії про свободу, взагалі мають якийсь сенс тільки у відношенні до невільного гендлярства, до поневоленого середньовічного городянина, а не у відношенні до комуністичного знищення гендлярства, буржуазних виробничих відносин і самої буржуазії.

Вам здаецца жахлівым тое, што мы хочам знішчыць прыватную ўласнасць. Але ў вашым цяперашнім грамадстве прыватная ўласнасць знішчана для дзевяці дзесятых яго членаў; яна існуе іменна дзякуючы таму, што не існуе для дзевяці дзесятых.

Ви обурюєтесь з того, що ми хочемо знищити приватну власність. Але у вашому сучасному суспільстві приватна власність знищена для дев’яти десятих його членів; вона існує якраз тому, що для дев’яти десятих вона не існує.

Вы папракаеце нас, значыць, у тым, што мы хочам знішчыць уласнасць, якая прадугледжвае ў якасці неабходнай умовы адсутнасць уласнасці ў велізарнай большасці грамадства.

Отже, ви закидаєте нам, що ми хочемо знищити таку власність, яка передбачає як необхідну умову відсутність власності у величезної більшості суспільства.

Адным словам, вы папракаеце нас у тым, што мы хочам знішчыць вашу ўласнасць. Так, мы сапраўды хочам гэта зрабіць.

Одним словом, ви закидаєте нам, що ми хочемо знищити вашу власність. Дійсно, ми цього хочемо.

3 таго моманту, калі нельга будзе больш ператвараць працу ў капітал, у грошы, у зямельную рэнту, карацей — у грамадскую сілу, якую можна манапалізаваць, г. зн. з таго моманту, калі асабістая ўласнасць не зможа больш ператварацца ў буржуазную ўласнасць,— з гэтага моманту, заяўляеце вы, асоба знішчана.

З того моменту, коли праця вже більше не може бути перетворена в капітал, гроші, земельну ренту, коротко кажучи — в суспільну силу, яка може бути монополізована, тобто з того моменту, коли особиста власність не може вже більше перетворюватись у буржуазну, — з цього моменту, заявляєте ви, особа скасована.

Вы прызнаяцеся, значыць, што асобай вы не лічыце нікога, апрача буржуа, г. зн. буржуазнага ўласніка. Такая асоба сапраўды павінна быць знішчана.

Отже, ви признаєтесь, що під особою ви розумієте не кого іншого, як буржуа, буржуазного власника. А ця особа справді повинна бути скасована.

Камунізм ні ў кога не адбірае магчымасці прысваення грамадскіх прадуктаў, ён адбірае толькі магчымасць пры дапамозе гэтага прысваення занявольваць чужую працу.

Комунізм ні в кого не віднімає власті привласнювати собі суспільні продукти, він віднімає тільки власть поневолювати собі за допомогою цього привласнення чужу працю.

Выстаўлялі пярэчанне, быццам са знішчэннем прыватнай уласнасці спыніцца ўсякая дзейнасць і запануе ўсеагульная ленасць.

Нам закидали, що із знищенням приватної власності припиниться, мовляв, всяка діяльність і вкорениться загальне ледарство.

У такім выпадку буржуазнае грамадства павінна было б даўно загінуць ад ленасці, бо тут той, хто працуе, нічога не набывае, а той, хто набывае, не працуе. Усе гэтыя апаскі зводзяцца да таўталогіі, што няма больш наёмнай працы, паколькі не існуе больш капіталу.

В такому разі буржуазне суспільство давно мусило б загинути від ледарства; бо ті, що в ньому працюють, нічого не набувають, а ті, що в ньому набувають, не працюють. Всі ці побоювання зводяться до тавтолоґії, що немає вже найманої праці, раз уже немає капіталу.

Усе пярэчанні, накіраваныя супраць камуністычнага спосабу прысваення і вытворчасці матэрыяльных прадуктаў, пашыраюцца таксама на прысваенне і вытворчасць прадуктаў разумовай працы.

Всі закиди, які спрямовуються проти комуністичного способу привласнення і способу виробництва матеріальних продуктів, поширюються так само на привласнення й вироблення продуктів розумової праці.

Падобна да таго як знішчэнне класавай уласнасці здаецца буржуа знішчэннем самой вытворчасці, так і знішчэнне класавай адукацыі для яго раўназначнае знішчэнню адукацыі наогул.

Подібно до того, як припинення класової власності є для буржуа припиненням самого виробництва, так і припинення класової освіти він ототожнює з припиненням освіти взагалі.

Адукацыя, гібель якой ён аплаквае, з’яўляецца для велізарнай большасці ператварэннем у прыдатак машыны.

Та освіта, про втрату якої він жаліє, є для величезної більшості перетворенням у машину.

Але не спрачайцеся з намі, ацэньваючы пры гэтым адмену буржуазнай уласнасці з пункту гледжання вашых буржуазных уяўленняў аб свабодзе, адукацыі, праве і г. д.

Але не сперечайтеся з нами, оцінюючи знищення буржуазної власності з точки зору ваших буржуазних уявлень про свободу, освіту, право і т. д.

Вашы ідэі самі з’яўляюцца прадуктам буржуазных вытворчых адносін і буржуазных адносін уласнасці, гэтак жа сама як ваша права ёсць толькі ўзведзеная ў закон воля вашага класа, воля, змест якой вызначаецца матэрыяльнымі ўмовамі жыцця вашага класа.

Ваші ідеї сами є продукт буржуазних виробничих і майнових відносин, так само як ваше право є лише підвищена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначений матеріальними умовами життя вашого класу.

Ваша прадузятае ўяўленне, якое прымушае вас ператвараць свае вытворчыя адносіны і адносіны ўласнасці з адносін гістарычных, мінучых у працэсе развіцця вытворчасці, у вечныя законы прыроды і розуму, вы падзяляеце з усімі панаваўшымі раней і загінуўшымі класамі. Калі заходзіць гаворка аб буржуазнай уласнасці, вы не смееце больш зразумець таго, што здаецца вам зразумелым у адносінах уласнасці антычнай або феадальнай.

Небезстороннє уявлення, завдяки якому ви перетворюєте ваші виробничі і майнові відносини з відносин історичних, в ході розвитку виробництва минаючих, у вічні закони природи й розуму, — це уявлення ви поділяєте з усіма загиблими панівними класами. Те, що ви розумієте, коли мова йде про античну власність, те, що ви розумієте, коли мова йде про феодальну власність, ви не можете вже зрозуміти, коли мова йде про власність буржуазну.

Знішчэнне сям’і! Нават самыя крайнія радыкалы абураюцца гэтым гнюсным намерам камуністаў.

Скасування сім’ї! Навіть крайні радикали обурюються проти цього ганебного наміру комуністів.

На чым заснавана сучасная, буржуазная сям’я? На капітале, на прыватнай нажыве. У зусім развітым выглядзе яна існуе толькі для буржуазіі; але яна знаходзіць сваё дапаўненне ў вымушанай бессямейнасці пралетарыяў і ў публічнай прастытуцыі.

На чому основана сучасна, буржуазна сім’я? На капіталі, на приватній наживі. В цілком розвиненому вигляді вона існує тільки для буржуазії; але вона знаходить своє доповнення у вимушеній безсімейності пролетарів і в публічній проституції.

Буржуазная сям’я натуральна адпадае разам з адпадзеннем гэтага яе дапаўнення, і абедзве разам знікнуць са знікненнем капіталу.

Буржуазна сім’я природно відпадає разом з відпадінням цього її доповнення; і те, і друге зникає разом із зникненням капіталу.

Або вы папракаеце нас у тым, што мы хочам спыніць эксплуатацыю дзяцей іх бацькамі? Мы прызнаёмся ў гэтым злачынстве.

Ви закидаєте нам, що ми хочемо знищити експлуатацію дітей їх батьками? В цьому злочині ми признаємось.

Але вы сцвярджаеце, што, замяняючы дамашняе выхаванне грамадскім, мы хочам знішчыць самыя дарагія для чалавека адносіны.

Але ми знищуємо, кажете ви, найніжніші відносини, ставлячи на місце домашнього виховання суспільне.

А хіба ваша выхаванне не вызначаецца грамадствам? Хіба яно не вызначаецца грамадскімі адносінамі, у якіх вы выхоўваеце, не вызначаецца прамым або ўскосным умяшаннем грамадства праз школу і г. д.?

А хіба й ваше виховання не визначається суспільством? Хіба воно не визначається суспільними відносинами, в яких ви виховуєте, не визначається безпосереднім чи посереднім втручанням суспільства через школу і т. д.?

Камуністы не выдумляюць уплыву грамадства на выхаванне; яны толькі змяняюць характар выхавання, вырываюць яго з-пад уплыву пануючага класа.

Комуністи не вигадують впливу суспільства на виховання; вони тільки міняють його характер, вони виривають виховання спід впливу пануючого класу.

Буржуазныя разглагольстваванні аб сям’і і выхаванні, аб пяшчотных адносінах паміж бацькамі і дзецьмі выклікаюць тым больш агіды, чым больш разбураюцца ўсе сямейныя сувязі ў асяроддзі пралетарыяту дзякуючы развіццю буйной прамысловасці, чым больш дзеці ператвараюцца ў простыя прадметы гандлю і рабочыя інструменты.

Буржуазні балачки про сім’ю і виховання, про ніжні відносини між батьками й дітьми стають тим огиднішими, чим більше в наслідок великої промисловості розриваються для пролетарів усі сімейні зв’язки і діти перетворюються в прості предмети торгівлі і в знаряддя праці.

Але вы, камуністы, хочаце ўвесці агульнасць жонак, — крычыць нам хорам уся буржуазія.

Але ви, комуністи, хочете запровадити спільність жінок, — кричить нам хором уся буржуазія.

Буржуа глядзіць на сваю жонку як на простую прыладу вытворчасці. Ён чуе, што прылады вытворчасці мяркуецца аддаць у агульнае карыстанне, і, вядома, не можа вызваліцца ад думкі, што і жанчын напаткае такі ж самы лёс.

Буржуа дивиться на свою дружину як на просте знаряддя виробництва. Він чує, що знаряддя виробництва мають використовуватися спільно, і, звичайно, не може собі уявити нічого іншого, як те, що ця сама доля — бути спільними — спіткає і жінок.

Ён нават і не падазрае, што гаворка ідзе якраз аб знішчэнні такога становішча жанчыны, калі яна з’яўляецца простай прыладай вытворчасці.

Він і не підозріває, що мова йде саме про те, щоб скасувати становище жінок як простих знарядь виробництва.

Між іншым, няма нічога больш смешнага за высокамаральны жах нашых буржуа адносна ўяўнай афіцыйнай агульнасці жонак у камуністаў. Камуністам няма патрэбы ўводзіць агульнасць жонак, яна існавала амаль заўсёды.

Зрештою, немає нічого смішнішого, як високоморальний жах наших буржуа з приводу нібито офіціальної спільності жінок у комуністів. Комуністам нема чого заводити спільність жінок, вона майже завжди існувала.

Нашы буржуа, не задавальняючыся тым, што ў іх распараджэнні знаходзяцца жонкі і дочкі іх рабочых, не гаворачы ўжо аб афіцыйнай прастытуцыі, бачаць асаблівую асалоду ў тым, каб спакушаць жонак адзін у другога.

Наші буржуа, не задовольняючись тим, що мають у своєму розпорядженні жінок і дочок своїх робітників, не кажучи вже про офіціальну проституцію, знаходять головну втіху в тому, щоб спокушати своїх шлюбних жінок один у одного.

Буржуазны шлюб з’яўляецца ў сапраўднасці агульнасцю жонак. Камуністам можна было б зрабіць папрок хіба толькі ў тым, быццам яны хочуць увесці замест крывадушна-прыкрытай агульнасці жонак афіцыйную, адкрытую.

Буржуазний шлюб є в дійсності спільність шлюбних жінок. Комуністам можна було б закинути хіба тільки те, що вони хочуть запровадити замість лицемірно прихованої офіціальну, відкриту спільність жінок.

Але ж само сабой зразумела, што са знішчэннем цяперашніх вытворчых адносін знікне і вынікаючая з іх агульнасць жонак, г. зн. афіцыйная і неафіцыйная прастытуцыя.

Зрештою, само собою зрозуміло, що із знищенням теперішніх виробничих відносин зникне також і спільність жінок, що випливає з них, тобто офіціальна і неофіціальна проституція

Далей, камуністаў папракаюць, быццам яны хочуць адмяніць айчыну, нацыянальнасць.

Далі комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність.

Рабочыя не маюць айчыны. У іх нельга адабраць тое, чаго ў іх няма. Паколькі пралетарыят павінен перш за ўсё заваяваць палітычнае панаванне, узняцца да становішча нацыянальнага класа, канстытуіравацца як нацыя, ён сам пакуль яшчэ нацыянальны, хоць зусім не ў тым сэнсе, як разумее гэта буржуазія.

Робітники не мають батьківщини. В них не можна відняти того, чого в них немає. Тому що пролетаріат насамперед мусить завоювати собі політичне панування, підвищитися до становища національного класу, сам сконституюватись як нація, він сам поки ще національний, хоч і зовсім не в буржуазному розумінні.

Нацыянальная адасобленасць і процілегласці народаў усё больш і больш знікаюць ужо з развіццём буржуазіі, са свабодай гандлю, сусветным рынкам, з аднастайнасцю прамысловай вытворчасці і адпаведных ёй умоў жыцця.

Національна відособленість і протилежності народів зникають все більше й більше вже з розвитком буржуазії, свободою торгівлі, світовим ринком, одноманітністю промислового виробництва і відповідних до нього життьових умов.

Панаванне пралетарыяту яшчэ больш паскорыць іх знікненне. Злучэнне намаганняў, па крайняй меры цывілізаваных краін, ёсць адна з першых умоў вызвалення пралетарыяту.

Панування пролетаріату ще більше прискорить їх зникнення. Об’єднана діяльність, принаймні цивілізованих країн, є одна з перших умов його визволення.

У той жа меры, у якой будзе знішчана эксплуатацыя аднаго індывідуума другім, знішчана будзе і эксплуатацыя адной нацыі другой.

В тій мірі, в якій буде знищена експлуатація одного індивіда другим, буде знищена і експлуатація однієї нації другою.

Разам з антаганізмам класаў унутры нацый знікнуць і варожыя адносіны нацый паміж сабой.

Разом із протилежністю класів всередині нації відпаде і вороже ставлення націй одної до одної.

Абвінавачанні супраць камунізму, якія выстаўляюцца з рэлігійных, філасофскіх і наогул ідэалагічных пунктаў гледжання, не заслугоўваюць падрабязнага разгляду.

Обвинувачення проти комунізму, які висуваються з реліґійних, філософських і взагалі ідеолоґічних точок зору, не заслуговують докладного розгляду.

Ці патрэбна асобая глыбакадумнасць, каб зразумець, што разам з умовамі жыцця людзей, з іх грамадскімі адносінамі, з іх грамадскім быццём змяняюцца таксама і іх уяўленні, погляды і паняцці, — адным словам, іх свядомасць?

Чи потрібна глибока прозірливість, щоб зрозуміти, що разом із життьовими умовами людей, з їх суспільними відносинами, з їх суспільним буттям змінюються також і їх уявлення, погляди й поняття, одним словом — і їх свідомість?

Што ж даказвае гісторыя ідэй, як не тое, што духоўная вытворчасць пераўтвараецца разам з матэрыяльнай? Пануючымі ідэямі любога часу былі заўсёды толькі ідэі пануючага класа.

Що ж інше доводить історія ідей, як не те, що розумове виробництво перетворюється разом з матеріальним? Пануючими ідеями будьякого часу завжди були тільки ідеї пануючого класу.

Гавораць аб ідэях, якія рэвалюцыянізуюць усё грамадства; гэтым выражаюць толькі той факт, што ўнутры старога грамадства ўтварыліся элементы новага, што поруч з разлажэннем старых умоў жыцця ідзе і разлажэнне старых ідэй.

Говорять про ідеї, які революціонізують все суспільство; цим висловлюють лише той факт, що всередині старого суспільства утворились елементи нового, що рука в руку з розкладом старих життьових умов іде й розклад старих ідей.

Калі старажытны свет хіліўся да гібелі, старажытныя рэлігіі былі пераможаны хрысціянскай рэлігіяй. Калі хрысціянскія ідэі ў XVIII стагоддзі гінулі пад ударам асветніцкіх ідэй, феадальнае грамадства вяло свой смяротны бой з рэвалюцыйнай у той час буржуазіяй. Ідэі свабоды сумлення і рэлігіі выражалі ў абсягу ведаў толькі панаванне свабоднай канкурэнцыі.

Коли стародавній світ ішов до загибелі, стародавні реліґії були переможені христіанською реліґією. Коли христіанські ідеї в XVIII столітті були переможені просвітними ідеями, феодальне суспільство вело свою смертельну боротьбу з революційною тоді буржуазією. Ідеї свободи совісті й реліґії виражали лише панування вільної конкуренції в сфері совісті.

«Але», скажуць нам, «рэлігійныя, маральныя, філасофскія, палітычныя, прававыя ідэі і г. д., вядома, змяняліся ў ходзе гістарычнага развіцця. Рэлігія ж, маральнасць, філасофія, палітыка, права заўсёды захоўваліся ў гэтым бесперапынным змяненні.

«Але», скажуть нам, «реліґійні, моральні, філософські, політичні, правові ідеї і т. д. звичайно, змінювалися в ході історичного розвитку. Реліґія, мораль, філософія, політика, право завжди зберігались у цій зміні.

Да таго ж існуюць вечныя ісціны, як свабода, справядлівасць і г. д., агульныя для ўсіх стадый грамадскага развіцця. Камунізм жа адмяняе вечныя ісціны, ён адмяняе рэлігію, маральнасць, замест таго каб абнавіць іх; значыць, ён супярэчыць усяму папярэдняму ходу гістарычнага развіцця».

До того ж, існують вічні істини, як от свобода, справедливість і т. д., спільні всім становищам суспільства. А комунізм скасовує вічні істини, він скасовує реліґію, мораль, замість того щоб оновити їх; отже, він суперечить усьому попередньому історичному розвитку».

Да чаго зводзіцца гэта абвінавачанне? Гісторыя ўсіх дагэтуль існаваўшых грамадстваў рухалася ў класавых процілегласцях, якія ў розныя эпохі складваліся па-рознаму.

До чого зводиться це обвинувачення? Історія всього дотеперішнього суспільства рухалася в класових протилежностях, які в різні епохи по-різному складалися.

Але якія б формы яны ні набывалі, эксплуатацыя адной часткі грамадства другою з’яўляецца фактам, агульным для ўсіх мінулых стагоддзяў.

Але хоч би яких вони набирали форм, експлуатація однієї частини суспільства другою є факт, спільний усім минулим століттям.

Не дзіўна таму, што грамадская свядомасць усіх вякоў, нягледзячы на ўсю разнастайнасць і ўсе адрозненні, рухаецца ў пэўных агульных формах, у формах свядомасці, якія зусім знікнуць толькі з канчатковым знікненнем процілегласці класаў.

Тим то недивно, що суспільна свідомість усіх століть, не зважаючи на всю різноманітність і відмінність, рухається в певних спільних формах, у формах свідомості, які цілком зникнуть лише з цілковитим зникненням протилежності класів.

Камуністычная рэвалюцыя ёсць самы рашучы разрыў з атрыманымі ў спадчыну ад мінулага адносінамі ўласнасці; не дзіўна, што ў ходзе свайго развіцця яна самым рашучым чынам парывае з ідэямі, атрыманымі ў спадчыну ад мінулага.

Комуністична революція є найрадикальніший розрив з успадкованими від минулого майновими відносинами; недивно, що в ході її розвитку відбувається найрадикальніший розрив з успадкованими від минулого ідеями.

Пакінем, аднак, пярэчанні буржуазіі супраць камунізму.

Облишмо, однак, закиди буржуазії проти комунізму.

Мы бачылі ўжо вышэй, што першым крокам у рабочай рэвалюцыі з’яўляецца ператварэнне пралетарыяту ў пануючы клас, заваяванне дэмакратыі.

Ми вже бачили вище, що першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату у пануючий клас, завоювання демократії.

Пралетарыят выкарыстоўвае сваё палітычнае панаванне для таго, каб вырваць у буржуазіі крок за крокам увесь капітал, цэнтралізаваць усе прылады вытворчасці ў руках дзяржавы, г. зн. пралетарыяту, арганізаванага як пануючы клас, і як найхутчэй павялічыць суму прадукцыйных сіл.

Пролетаріат використає своє політична панування для того, щоб крок за кроком вирвати у буржуазії весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто орґанізованого в пануючий клас пролетаріату, і якомога швидше збільшити масу продуктивних сил.

Гэта можа, вядома, адбыцца спачатку толькі пры дапамозе дэспатычнага ўмяшання ў права ўласнасці і ў буржуазныя вытворчыя адносіны, г. зн. пры дапамозе мерапрыемстваў, якія эканамічна здаюцца недастатковымі і негрунтоўнымі, але якія ў ходзе руху перарастаюць самі сябе і з’яўляюцца непазбежнымі як сродак для перавароту ва ўсім спосабе вытворчасці.

Це може, звичайно, статися спочатку лише за допомогою деспотичних втручань у право власності і в буржуазні виробничі відносини, тобто за допомогою заходів, які економічно здаються недостатніми і неспроможними, але які в ході руху переростають самих себе і є неминучі як засіб для перевороту в усьому способі виробництва.

Гэтыя мерапрыемствы будуць, вядома, розныя ў розных краінах.

Ці заходи, звичайно, будуть в різних країнах різні.

Аднак у найбольш перадавых краінах могуць быць амаль усюды прыменены наступныя меры:

Проте, в найбільш передових країнах можна буде майже повсюди вжити таких заходів:

1. Экспрапрыяцыя зямельнай уласнасці і накіраванне зямельнай рэнты на пакрыццё дзяржаўных расходаў.

1. Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на державні видатки.

2. Высокі прагрэсіўны падатак.

2. Високий проґресивний податок.

3. Адмена права спадчыны.

3. Скасування права спадкування.

4. Канфіскацыя маёмасці ўсіх эмігрантаў і мяцежнікаў.

4. Конфіскація власності всіх еміґрантів і бунтівників.

5. Цэнтралізацыя крэдыту ў руках дзяржавы пры дапамозе нацыянальнага банка з дзяржаўным капіталам і з выключнай манаполіяй.

5. Централізація кредиту в руках держави за допомогою національного банку з державним капіталом і виключною монополією.

6. Цэнтралізацыя ўсяго транспарту ў руках дзяржавы.

6. Централізація всього транспорту в руках держави.

7. Павелічэнне колькасці дзяржаўных фабрык, прылад вытворчасці, расчыстка пад поле і паляпшэнне зямель па агульнаму плану.

7. Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, перетворення земель в орні і поліпшення їх якості за загальним планом.

8. Аднолькавая абавязковасць працы для ўсіх, арганізацыя прамысловых армій, у асаблівасці для земляробства.

8. Однакова обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства.

9. Злучэнне земляробства з прамысловасцю, садзейнічанне паступовай ліквідацыі адрознення паміж горадам і вёскай.

9. З’єднання землеробства з промисловістю, сприяння поступінному усуненню протилежності між містом і селом.

10. Грамадскае і бясплатнае выхаванне ўсіх дзяцей. Ліквідацыя фабрычнай працы дзяцей у сучаснай яе форме. Злучэнне выхавання з матэрыяльнай вытворчасцю і г. д.

10. Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в її нинішній формі. З’єднання виховання з матеріальним виробництвом і т. д. і т. д.

Калі ў ходзе развіцця знікнуць класавыя адрозненні і ўся вытворчасць сканцэнтруецца ў руках асацыяцыі індывідаў, тады публічная ўлада страціць свой палітычны характар.

Коли в ході розвитку зникнуть класові відміни і все виробництво зосередиться в руках асоційованих індивідів, тоді суспільна влада втратить свій політичний характер.

Палітычная ўлада ва ўласным сэнсе слова — гэта арганізаванае насілле аднаго класа для падаўлення другога.

Політична влада у власному розумінні слова є орґанізована сила одного класу для придушення другого.

Калі пралетарыят у барацьбе супраць буржуазіі абавязкова аб’ядноўваецца ў клас, калі шляхам рэвалюцыі ён ператварае сябе ў пануючы клас і ў якасці пануючага класа сілай скасоўвае старыя вытворчыя адносіны, то разам з гэтымі вытворчымі адносінамі ён знішчае ўмовы існавання класавай процілегласці, знішчае класы наогул, а тым самым і сваё ўласнае панаванне як класа.

Якщо пролетаріат у боротьбі проти буржуазії неодмінно об’єднується в клас, якщо шляхом революції він перетворює себе в пануючий клас і як пануючий клас насильно знищує старі виробничі відносини, то разом з цими виробничими відносинами він знищує умови існування класової протилежності, класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу.

На месца старога буржуазнага грамадства з яго класамі і класавымі процілегласцямі прыходзіць асацыяцыя, у якой свабоднае развіццё кожнага з’яўляецца ўмовай свабоднага развіцця ўсіх.

Місце старого буржуазного суспільства з його класами та класовими протилежностями займає асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх.