Але подумав і додав:

Némi tűnődés után azonban hozzátette:

— А що означає — приручити?

— Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

— Te nem vagy idevalósi — mondta a róka. — Mit keresel?

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

— Az embereket keresem — mondta a kis herceg. — Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

— Az embereknek — mondta a róka — puskájuk van, és vadásznak. Mondhatom, nagyon kellemetlen! Azonfölül tyúkot is tenyésztenek. Ez minden érdekességük. Tyúkokat keresel?

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

— Nem — mondta a kis herceg. — Barátokat keresek. Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

— Olyasmi, amit nagyon is elfelejtettek — mondta a róka. — Azt jelenti: kapcsolatokat teremteni.

— Прихилити до себе?

— Kapcsolatokat teremteni?

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

— Úgy bizony — mondta a róka. — Te pillanatnyilag nem vagy számomra más, mint egy ugyanolyan kisfiú, mint a többi száz— meg százezer. És szükségem sincs rád. Ahogyan neked sincs énrám. Számodra én is csak ugyanolyan róka vagyok, mint a többi száz— meg százezer. De ha megszelídítesz, szükségünk lesz egymásra. Egyetlen leszel számomra a világon. És én is egyetlen leszek a te számodra…

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

— Kezdem érteni — mondta a kis herceg. — Van egy virág… az, azt hiszem, megszelídített engem…

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

— Lehet — mondta a róka. — Annyi minden megesik a Földön…

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

— Ó, ez nem a Földön volt — mondta a kis herceg.

Лис нібито дуже здивувався.

A róka egyszeriben csupa kíváncsiság lett.

— На іншій планеті?

— Egy másik bolygón?

— Так.

— Igen.

— А мисливці є на тій планеті?

— Vannak azon a bolygón vadászok?

— Нема.

— Nincsenek.

— Як цікаво! А кури є?

— Lám, ez érdekes. Hát tyúkok?

— Нема.

— Nincsenek.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

— Semmi sem tökéletes — sóhajtott a róka.

А потім знову повернувся до того самого:

De aztán visszatért a gondolatára:

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

— Nekem bizony egyhangú az életem. Én tyúkokra vadászom, az emberek meg énrám vadásznak. Egyik tyúk olyan, mint a másik; és egyik ember is olyan, mint a másik. Így aztán meglehetősen unatkozom. De ha megszelídítesz, megfényesednék tőle az életem. Lépések neszét hallanám, amely az összes többi lépés neszétől különböznék. A többi lépés arra késztet, hogy a föld alá bújjak. A tiéd, mint valami muzsika, előcsalna a lyukamból.

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Aztán nézd csak! Látod ott azt a búzatáblát? Én nem eszem kenyeret. Nincs a búzára semmi szükségem. Nekem egy búzatábláról nem jut eszembe semmi. Tudod, milyen szomorú ez? De neked olyan szép aranyhajad van. Ha megszelídítesz, milyen nagyszerű lenne! Akkor az aranyos búzáról rád gondolhatnék. És hogy szeretném a búzában a szél susogását…

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

A róka elhallgatott, és sokáig nézte a kis herceget.

— Будь ласка… приручи мене!

— Légy szíves, szelídíts meg! — mondta.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

— Kész örömest — mondta a kis herceg —, de nem nagyon érek rá. Barátokat kell találnom, és annyi mindent meg kell ismernem!

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

— Az ember csak azt ismeri meg igazán, amit megszelídít — mondta a róka. — Az emberek nem érnek rá, hogy bármit is megismerjenek. Csupa kész holmit vásárolnak a kereskedőknél. De mivel barátkereskedők nem léteznek, az embereknek nincsenek is barátaik. Ha azt akarod, hogy barátod legyen, szelídíts meg engem.

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

— Jó, jó, de hogyan? — kérdezte a kis herceg.

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

— Sok-sok türelem kell hozzá — felelte a róka. — Először leülsz szép, tisztes távolba tőlem, úgy, ott a fűben. Én majd a szemem sarkából nézlek, te pedig nem szólsz semmit. A beszéd csak félreértések forrása. De minden áldott nap egy kicsit közelebb ülhetsz…

Назавтра маленький принц прийшов знову.

Másnap visszajött a kis herceg.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

— Jobb lett volna, ha ugyanabban az időben jössz — mondta a róka. — Ha például délután négykor érkezel majd, én már háromkor elkezdek örülni. Minél előrébb halad az idő, annál boldogabb leszek. Négykor már tele leszek izgalommal és aggodalommal; fölfedezem, milyen drága kincs a boldogság. De ha csak úgy, akármikor jössz, sosem fogom tudni, hány órára öltöztessem díszbe a szívemet… Szükség van bizonyos szertartásokra is.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

— Mi az, hogy szertartás? — kérdezte a kis herceg.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

— Az is olyasvalami, amit alaposan elfelejtettek — mondta a róka. — Attól lesz az egyik nap más, mint a másik, az egyik óra különböző a másiktól. Az én vadászaimnak is megvan például a maguk szertartása. Eszerint minden csütörtökön elmennek táncolni a falubeli lányokkal. Ezért aztán a csütörtök csodálatos nap! Olyankor egészen a szőlőig elsétálok. Ha a vadászok csak úgy akármikor táncolnának, minden nap egyforma lenne, és nekem egyáltalán nem lenne vakációm.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

Így aztán a kis herceg megszelídítette a rókát. S amikor közeledett a búcsú órája:

— О, я плакатиму по тобі.

— Ó! — mondta a róka. — Sírnom kell majd.

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

— Te vagy a hibás — mondta a kis herceg. — Én igazán nem akartam neked semmi rosszat. Te erősködtél, hogy szelídítselek meg.

— Авжеж, — згодився лис.

— Igaz, igaz — mondta a róka.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

— Mégis sírni fogsz! — mondta a kis herceg.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

— Igaz, igaz — mondta a róka.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

— Akkor semmit sem nyertél az egésszel.

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

— De nyertem — mondta a róka. — A búza színe miatt. —

Він замовк. Потім додав:

Majd hozzáfűzte:

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

— Nézd meg újra a rózsákat. Meg fogod érteni, hogy a tiéd az egyetlen a világon. Aztán gyere vissza elbúcsúzni, s akkor majd ajándékul elárulok neked egy titkot.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

A kis herceg elment, hogy újra megnézze a rózsákat.

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

— Egyáltalán nem vagytok hasonlók a rózsámhoz — mondta nekik. — Ti még nem vagytok semmi. Nem szelídített meg benneteket senki, és ti sem szelídítettetek meg senkit. Olyanok vagytok, mint a rókám volt. Ugyanolyan közönséges róka volt, mint a többi száz— meg százezer. De én a barátommá tettem, és most már egyetlen az egész világon.

Рожі дуже зніяковіли.

A rózsák csak feszengtek, ő pedig folytatta:

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

— Szépek vagytok, de üresek. Nem lehet meghalni értetek. Persze egy akármilyen járókelő az én rózsámra is azt mondhatná, hogy ugyanolyan, mint ti. Holott az az igazság, hogy ő egymaga többet ér, mint ti valamennyien, mert ő az, akit öntözgettem. Mert ő az, akire burát tettem. Mert ő az, akit szélfogó mögött óvtam. Mert róla öldöstem le a hernyókat (kivéve azt a kettőt-hármat, a lepkék miatt). Mert őt hallottam panaszkodni meg dicsekedni, sőt néha hallgatni is. Mert ő az én rózsám.

I маленький принц вернувся до лиса.

Azzal visszament a rókához.

— Прощавай…— мовив він.

— Isten veled — mondta.

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Isten veled — mondta a róka. — Tessék, itt a titkom. Nagyon egyszerű: jól csak a szívével lát az ember. Ami igazán lényeges, az a szemnek láthatatlan.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Ami igazán lényeges, az a szemnek láthatatlan — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

— Az idő, amit a rózsádra vesztegettél: az teszi olyan fontossá a rózsádat.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Az idő, amit a rózsámra vesztegettem… — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

— Az emberek elfelejtették ezt az igazságot — mondta a róka. — Neked azonban nem szabad elfelejtened. Te egyszer s mindenkorra felelős lettél azért, amit megszelídítettél. Felelős vagy a rózsádért…

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Felelős vagyok a rózsámért — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

РОЗДІЛ XXII

XXII

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Jó napot! — mondta a kis herceg.

— Добридень, — озвався стрілочник.

— Jó napot! — mondta a váltóőr.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

— Mit csinálsz te itt? — kérdezte a kis herceg.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

— Rostálom az utasokat, ezresével — mondta a váltóőr. — Hol jobbra küldöm a vonatokat, amik viszik őket, hol meg balra.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

És egy kivilágított gyorsvonat rázkódtatta meg mennydörgő robajjal a váltóházat.

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

— De sürgős nekik — mondta a kis herceg. — Mit keresnek?

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

— Azt maga a mozdonyvezető se tudja — mondta a váltóőr.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

Ellenkező irányból eldübörgött egy másik kivilágított gyorsvonat.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

— Máris visszajöttek? — kérdezte a kis herceg.

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

— Ezek nem ugyanazok — mondta a váltóőr. — Ez egy ellenvonat.

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

— Nem érezték jól magukat ott, ahol voltak?

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

— Az ember sosem érzi jól magát ott, ahol éppen van — mondta a váltóőr.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

Földübörgött egy harmadik kivilágított gyorsvonat.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

— Ezek az első vonatnak az utasait üldözik? — kérdezte a kis herceg.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

— Egyáltalán nem üldöznek semmit — mondta a váltóőr. — Alusznak odabent vagy ásítoznak. Csak a gyerekek nyomják az orrukat az ablaküveghez.

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

— Mert csak a gyerekek tudják, hogy mit keresnek — mondta a kis herceg. — Időt vesztegetnek egy rongybabára, amitől egyszerre nagyon fontos lesz az a rongybaba, és ha elveszik tőlük, sírnak…

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

— Könnyű nekik — mondta a váltóőr.

РОЗДІЛ XXIII

XXIII

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Jó napot! — mondta a kis herceg.

— Добридень, — озвався крамар.

— Jó napot! — mondta a kereskedő.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

Ez a kereskedő szomjúságoltó labdacsokat árult. Aki hetente egyet bevesz, az többé nem is kíván inni.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

— Hát ezt meg minek árulod? — kérdezte a kis herceg.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

— Rengeteg időt lehet megtakarítani vele — felelte a kereskedő. — A tudósok kiszámították: heti ötvenhárom percet!

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

— És mit csinál az ember azzal az ötvenhárom perccel?

— Та що хочеш.

— Amit akar…

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

„Én — gondolta a kis herceg —, ha nekem ötvenhárom fölösleges percem volna, szépen elindulnék egy forrás felé…”

РОЗДІЛ XXIV

ХXIV

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

A defektemet követő nyolcadik napon voltunk, és úgy hallgattam a kereskedő históriáját, hogy közben vízkészletem utolsó csöppjeit kortyoltam.

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

— Kétségkívül szépek az emlékeid — mondtam a kis hercegnek —, én azonban még mindig nem javítottam meg a gépemet, viszont innivalóm sincs több, úgyhogy magam is nagyon örülnék neki, ha szépen elindulhatnék egy forrás felé!

— Мій приятель лис…— почав він.

— Barátom, a róka azt mondta…

— Хлопче, мені вже не до лиса!

— Édes kis öregem, hagyd már azt a rókát!

— Чому?

— Miért?

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

— Mert rövidesen szomjan halunk…

Він не зрозумів мене і заперечив:

Nem értette az okoskodásomat, azt mondta:

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

— Jó az embernek, ha volt egy barátja, még ha rövidesen meg is kell halnia. Én a magam részéről nagyon örülök neki, hogy volt egy róka barátom…

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

„Képtelen fölfogni a veszélyt — gondoltam. — Nem volt soha se éhes, se szomjas. Beéri egy kis napfénnyel…”

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

Ő azonban rám nézett, úgy felelt a gondolatomra:

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

— Én is szomjas vagyok… Keressünk egy kutat…

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Csüggedten legyintettem: képtelen vállalkozás vaktában kutat keresni a határtalan sivatagban. De azért mégis elindultunk.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

Némán vándoroltunk órákon át, aztán leszállt az éjszaka, és sorra fölragyogtak a csillagok. Mintha álomban láttam volna őket: egy kicsit lázas voltam a szomjúságtól. Emlékezetemben ott táncoltak a kis herceg szavai.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.

— Azt mondtad, te is szomjas vagy? — kérdeztem.