— А коли я звелю якомусь генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або написати трагедію, або перекинутися морською чайкою — і генерал не виконає наказу, — хто буде винен: він чи я?

— Ha egy generálisnak azt parancsolnám, szálljon virágról virágra, mint egy lepke, vagy írjon egy tragédiát, vagy változzék tengeri madárrá, és a generális nem hajtaná végre a parancsot, ki lenne a hibás emiatt: ő vagy én?

— Ви, ваша величносте, — не вагаючись, відповів маленький принц.

— Fölséged! — jelentette ki a kis herceg nagy határozottsággal.

— Цілком слушно, — відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої розпорядження розумні.

— Látod. Mindenkitől azt kell követelni, amit az illető megtehet. A tekintély legelső alapja az értelem — mondta a király. — Ha népednek azt parancsolod, vesse magát a tengerbe: föllázad, forradalmat csinál. Azért van jogom engedelmességet követelni, mert ésszerűek a parancsaim.

— А як же мій захід соня? — нагадав маленький принц: питаючись про щось, він ніколи не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Akkor mi lesz a naplementémmel? — firtatta a kis herceg, mert ha már föltett egy kérdést, többé nem tágított tőle.

— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть сприятливі умови, в тому й мудрість володаря.

— Meg fogod kapni a naplementédet. Követelem. De kormányzói bölcsességemben megvárom, hogy kedvezőek legyenek hozzá a körülmények.

— А коли це буде? — спитав маленький принц.

— És az mikor lesz? — tudakolta a kis herceg.

— Гм… Гм…— відповів король, гортаючи грубого календаря.— Це буде… гм, гм…— сьогодні це буде за чверть восьма вечора. I тоді побачиш, як точно виконуються мої розпорядження.

— Hm… hm… — felelte a király, és böngészni kezdett egy testes naptárban. — Hm… hm… mikor lesz… mikor lesz… ma este, hét óra negyven perc körül. És majd meglátod, milyen híven engedelmeskednek nekem.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. Та й, сказати по щирості, він уже нудився.

A kis herceg ásított. Sajnálta, hogy oda a napnyugtája. Ráadásul egy kicsit unatkozott is már.

— Мені пора, — сказав він королю.— Більше нема чого тут робити.

— Nincs itt semmi dolgom többet — mondta a királynak. — Megyek tovább.

— Зостанься! — мовив король, неабияк гордий з того, що в нього знайшовся підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.

— Ne menj! — mondta a király, hiszen olyan büszke volt rá, hogy végre akadt egy alattvalója. — Ne menj el, megteszlek miniszternek.

— Міністром чого?

— Milyen miniszternek?

— Ну, міністром… міністром юстиції.

— Hát… igazságügyinek!

— Але ж тут нема кого судити.

— De ha nincs, akinek igazságot szolgáltassak!

— Хтозна, — мовив король.— Я ще не оглянув усього свого королівства. Я вже старий, для карети місця в мене нема, а ходити пішки я зморююся.

— Sosem lehet tudni — felelte a király. — Még nem jártam be a királyságomat. Öreg vagyok, hintóra nincs helyem, a gyaloglás meg fáraszt.

Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.
— О, я вже подивився! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.

— Ó, hiszen már láttam! — mondta a kis herceg, és előrehajolt, hogy egy pillantást vessen a bolygó túlsó felére. — Ott sincs senki.

— То суди сам себе, — відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

— Hát akkor ítélkezzél saját magadon — mondta a király. — Ez a legnehezebb. Magunkon ítélkezni sokkal nehezebb, mint máson. Ha sikerül helyesen ítélkezned saját magad fölött, az annak a jele, hogy valódi bölcs vagy.

— Сам себе я можу судити де завгодно, — сказав маленький принц.— Для цього мені нема чого тут жити.

— De ítélkezni mindenütt ítélkezhetem magam fölött — jegyezte meg a kis herceg. — Ahhoz nem kell itt laknom.

— Гм… Гм…— задумався король.— Здається, десь на моїй планеті живе старий пацюк. Ночами я його чую. Ти можеш судити цього старого пацюка. Вряди-годи засуджуватимеш його на смертну кару. Отож від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб берегти його. Адже він у нас один.

— Hm… hm… — mondta a király. — Azt hiszem, van itt valahol a bolygómon egy vén patkány. Éjszaka hallom a motozását. Hát ítélkezzél e fölött a vén patkány fölött. Időről időre halálra ítéled; élete így a te igazságszolgáltatásodtól függ majd. Aztán minden egyes alkalommal megkegyelmezel neki, takarékosságból, mivel csak egy van belőle.

— Не люблю смертних вироків, — мовив маленький принц.— Та й мені вже пора.

— Nem szeretem a halálos ítéleteket — mondta a kis herceg —, és minden bizonnyal elmegyek.

— Ні, не пора, — заперечив король.

— Ne! — mondta a király.

Маленький принц уже зовсім зібрався в дорогу, але йому не хотілося засмучувати старого монарха.

A kis herceg azonban nekifogott az előkészületeknek, majd, mivel nem akart fájdalmat okozni az öreg uralkodónak, így szólt:

— Якщо ви, ваша величність, бажали б, щоб вашу волю вволяли, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, приміром, не гаючись, рушати в путь. Мені здається, умови для цього саме сприятливі…

— Ha fölségednek az a kívánsága, hogy pontosan engedelmeskedjenek a parancsainak, nekem is adhatna egy ésszerű parancsot. Megparancsolhatná például, hogy egy percen belül keljek útra. A körülmények, úgy látom, kedvezőek…

Король нічого не відповів, маленький принц постояв у нерішучості, потім зітхнув і пішов геть.

A király nem felelt. A kis herceg először tétovázott, aztán egy sóhajtással mégis útra kelt.

— Призначаю тебе моїм послом! — гукнув услід йому король.

— Kinevezlek nagykövetemnek! — kiáltott utána sietve a király.

I виглядав він дуже владно.

Arcáról csak úgy sugárzott a tekintély.

«Та й диваки оці дорослі», — помислив маленький принц, пускаючись у мандри.

„Hát bizony furcsák a fölnőttek” — gondolta útközben a kis herceg.

РОЗДІЛ XI

XI

На другій планеті жив шанолюб.

A második bolygón lakott a hiú.

— Ага, ось і шанувальник з’явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца.

— Lám, lám! — kiáltotta már messziről, amikor megpillantotta a kis herceget. — Meglátogat egy csodálóm!

Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.

Mert aki hiú, annak az összes többi ember olybá tűnik, mint a csodálója.

— Добридень, — мовив маленький принц.— Який кумедний у вас капелюх.

— Jó napot! — mondta a kis herceg. — Fura kalapja van uraságodnak.

— Це для вітання, — відповів шанолюб.— Щоб уклонятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто не зазирає.

— Arra való, hogy megemeljem — felelte a hiú. — Hogy viszonozzam vele az ünneplést. De sajnos, soha nem jár erre senki.

— Он як? — сказав маленький принц, нічого не второпавши.

— Úgy? — kérdezte a kis herceg, és egy szót sem értett az egészből.

— Поплещи у долоні, — порадив йому шанолюб.

— Csapd össze a tenyeredet — javasolta neki a hiú.

Маленький принц заплескав у долоні. Шанолюб скинув капелюха й поштиво вклонився.

A kis herceg összeütötte a két tenyerét. A hiú szerényen megemelte a kalapját.

«Тут веселіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. I знов заплескав у долоні. А шанолюб, скидаючи свого капелюха, ще раз уклонився.

„Itt már mulatságosabb, mint az imént a királynál volt” — gondolta a kis herceg, és újra összeverte a tenyerét. A hiú meg újra megemelte a kalapját.

За п’ять хвилин ця одноманітна гра зморила маленького принца.

Így ment ez öt percig; akkor a kis herceg elunta az egyhangú játékot.

— А що слід зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.

— Hát ahhoz mit kell csinálni, hogy a kalap leessék? — kérdezte.

Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.

A hiú ezt egyszerűen elengedte a füle mellett. Aki hiú, az csak a dicséretet hallja meg, soha mást.

— Ти й справді дуже шануєш мене? — спитав він маленького принца.

— Valóban nagyon csodálsz engem? — kérdezte a kis hercegtől.

— А що то — шанувати?

— Mit jelent az, hogy csodálni?

— Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепурніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.

— Csodálni annyit jelent, mint elismerni az illetőről, hogy széles e bolygón ő a legszebb, a legjobban öltözött, a leggazdagabb és a legokosabb.

— Але ж на твоїй планеті ти сам-один!

— De hiszen te egyedül vagy a bolygódon!

— Ну, то зроби мені ласку, все одно шануй мене!

— Azért mégiscsak tedd meg! Azért mégiscsak csodálj!

— Я шаную, — мовив маленький принц і злегка знизав плечима.— Але яка тобі з цього радість?

— Csodállak — mondta a kis herceg, és egy parányit megvonta a vállát. — Csak azt nem értem, mire jó az neked!

I він утік від шанолюба.

És sietve odébbállt.

«Ці дорослі — дивакуваті люди», — простодушно думав він дорогою.

„Szó, ami szó — gondolta útközben —, a fölnőttek nagyon-nagyon furcsák.”

РОЗДІЛ XII

ХII

На дальшій планеті жив п’яничка. Маленький принц пробув там зовсім недовго, а все одно його пойняла глибока журба.

A következő bolygón egy iszákos lakott. Ez a látogatás nagyon rövid ideig tartott, de nagyon elszomorította a kis herceget.

П’яничка мовчки сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних.
— Що ти тут робиш? — поцікавився маленький принц.

Ott találta az iszákost egy sor üres meg egy sor teli palack előtt.
— Hát te mit csinálsz itt? — kérdezte tőle.

— П’ю, — похмуро буркнув п’яничка.

— Iszom — felelte gyászos képpel az iszákos.

— Навіщо ти п’єш? — спитав маленький принц.

— Miért iszol? — kérdezte a kis herceg.

— Щоб забути, — відповів п’яничка.

— Hogy felejtsek — felelte az iszákos.

— Що забути? — допитувався маленький принц; йому стало шкода п’янички.

— Mit? — tudakolta a kis herceg, mert máris megsajnálta.

— Забути, що мені соромно, — признався п’яничка і похнюпив голову.

— Azt, hogy szégyellem magam — felelte az iszákos és lehajtotta a fejét.

— Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц; йому дуже хотілося чимось зарадити неборакові.

A kis herceg szeretett volna segíteni rajta.
— Miért szégyelled magad? — kérdezte.

— Соромно, що п’ю! — додав п’яничка й замовк остаточно.

— Mert iszom — vágta el a további beszélgetést az iszákos, és mélységes hallgatásba süllyedt.

А маленький принц, ні в сих ні в тих, пішов геть.

A kis herceg meghökkenve szedelőzködött.

«Ці дорослі, безперечно, якісь дуже чудні», — думав він дорогою.

„Bizony, bizony — gondolta út közben —, a fölnőttek rettentően furcsák.”

РОЗДІЛ XIII

XIII

Четверта планета належала ділкові. Цей чолов’яга був такий заклопотаний, що коли прийшов маленький принц, навіть голови не звів.

A negyedik bolygó az üzletemberé volt. Ennek annyi dolga volt, hogy még csak föl se nézett, amikor a kis herceg megérkezett.

— Добридень, — сказав маленький принц.— У вас погасла цигарка.

— Jó napot! — mondta a kis herceg. — Uraságodnak kialudt a cigarettája.

— Три та два — п’ять. П’ять та сім — дванадцять. Дванадцять та три — п’ятнадцять. Добридень. П’ятнадцять та сім — двадцять два. Двадцять два та шість — двадцять вісім. Нема коли прикурити. Двадцять шість та п’ять — тридцять один. Ху! А всього виходить п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

— Három meg kettő, az öt. Öt meg hét, az tizenkettő. Tizenkettő meg három, az tizenöt. Jó napot! Tizenöt meg hét, az huszonkettő. Huszonkettő meg hat, az huszonnyolc. Nem érek rá újra rágyújtani. Huszonhat meg öt, az harmincegy. Hopp! Tehát összesen ötszázegymillióhatszázhuszonkétezer-hétszázharmincegy.

— П’ятсот мільйонів чого?

— Ötszázmillió micsoda?

— Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів… уже не знаю чого… У мене стільки роботи! Я людина поважна, мені нема коли язика чесати! Два та п’ять — сім…

— Mi az? Még mindig itt vagy? Ötszázmillió izé… már nem is tudom… Annyi dolgom van! Én komoly ember vagyok, én nem fecsérlem léhaságokra az időmet! Kettő meg öt, az hét…

— П’ятсот мільйонів чого? — повторив маленький принц: питаючи про щось, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— Ötszázmillió micsoda? — ismételte a kis herceg, mert ha egyszer egy kérdést föltett, nem tágított tőle többé.

Ділок звів голову:

Az üzletember fölkapta a fejét.

— За п’ятдесят чотири роки, прожиті мною на цій планеті, було лише три випадки, коли мені щось заважало. Першого разу це сталося двадцять два роки тому — сюди звідкись залетів хрущ. Він так страшенно гудів, що я припустився чотирьох помилок у підрахунках.

— Ötvennégy éve lakom ezen a bolygón, de eddig még csak háromszor zavartak. Először huszonkét éve egy cserebogár; isten tudja, honnét pottyant ide. Iszonyatos zajt csapott, úgyhogy négy hibát is ejtettem a számadásomban.

Другого разу — одинадцять років тому — я мав напад ревматизму. Сидячий спосіб життя. Мені нема коли вештатися. Я людина поважна. Утретє… оце тепер. Отож, виходить, п’ятсот мільйонів…

Másodszor tizenegy esztendeje köszvényrohamot kaptam. Keveset mozgok, nincs időm lófrálni; én komoly ember vagyok. Harmadszor pedig: most! Szóval azt mondtam, hogy ötszázegymillió…

— Чого?

— Micsoda?

Ділок зрозумів, що йому не дадуть спокою.

Az üzletember látta: semmi reménye rá, hogy békén hagyják.

— Отих маленьких штучок, що їх іноді можна бачити в повітрі.

— Olyan kis apróság, amit az égen látni olykor.

— Це що ж, мухи?

— Légy?

— Та ні, такі дрібненькі, блискучі.

— Dehogy! Olyan kis csillogó.

— Бджоли?

— Méhek?

— Та ні. Дрібненькі золоті штучки, що викликають мрії у ледацюг. А я людина поважна. Мені мріяти нема коли.

— Dehogy! Azok az aranyos kis izék, amin a semmittevők ábrándozni szoktak. Én azonban komoly ember vagyok! Nekem nincs időm semmiféle ábrándozásra.

— А-а! Це зорі!

— Ahá! Csillagok.

— От-от, зорі.

— Az, az. Csillagok.

— П’ятсот мільйонів зірок? А що ж ти з ними робиш?

— És mit csinálsz azzal az ötszázmillió csillaggal?

— П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина поважна, я люблю точність.

— Ötszázegymillió-hatszázhuszonkétezer-hétszázharmincegy. Komoly ember vagyok, szeretem a pontosságot.

— То що ж ти робиш із тими зірками?

— Mit csinálsz ezekkel a csillagokkal?

— Що роблю?

— Hogy mit csinálok velük?

— Так.

— Igen.

— Нічого. Я ними володію.

— Semmit. Birtoklom őket.

— Володієш зірками?

— Birtoklod a csillagokat?

— Так.

— Igen.

— Але я вже бачив короля, який…

— Találkoztam egy királlyal, aki…

— Королі нічим не володіють. Вони лише правлять. Це велика різниця.

— A királyok nem birtokolnak. A királyok „uralkodnak” valamin. Ez más.

— А нащо тобі володіти зірками?

— És mire jó neked, hogy birtoklod a csillagokat?

— Щоб багатим бути.

— Arra, hogy gazdag legyek.

— А нащо бути багатим?

— És mire jó a gazdagságod?

— Щоб купувати ще нові зірки якщо їх там хтось відкриє.

— Más csillagokat is megvenni, ha történetesen talál valaki.

«Цей, — сказав собі маленький принц, — міркує майже так, як той п’яничка».

„Ez körülbelül olyasformán okoskodik, mint a részegesem” — gondolta a kis herceg;

Однак розпитував далі:

de azért tovább faggatta:

— А як можна володіти зірками?

— Hogyan lehet birtokolni a csillagokat?

— Зірки, вони чиї? — буркотливо спитав ділок.

— Kinek a tulajdona? — vágott vissza zsémbesen az üzletember.

— Не знаю. Нічиї.

— Nem tudom. Senkinek.