— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— Akkor az enyéim, mert nekem jutott eszembe először a birtoklásuk.

— I цього досить?

— És ennyi elég is?

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— Természetesen. Ha gyémántot lelsz, amelyik senkié: akkor a tiéd. Ha szigetre bukkansz, amelyik senkié: akkor a tiéd. Ha kitalálsz valamit, ami még senki másnak nem jutott az eszébe: szabadalmaztatod, és a tiéd. Én pedig a csillagokat birtoklom, mert előttem soha senki nem gondolt rá, hogy birtokolja őket.

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— Hát ez igaz — mondta a kis herceg. — És mit csinálsz velük?

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

— Kezelem őket. Megszámolom, aztán újraszámolom — felelte az üzletember. — Nehéz dolog. De én komoly ember vagyok.

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

A kis herceg azonban még ezzel sem érte be.

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Nekem, ha van egy selyemsálam, a nyakam köré tekerhetem, és magammal vihetem. Vagy ha van egy virágom, leszedhetem, és szintén magammal vihetem. De te nem szedheted le a csillagaidat!

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Azt nem. De bankba tehetem őket.

— Як це розуміти?

— Az meg mit jelent?

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— Azt jelenti, hogy fölírom egy darabka papirosra a csillagaim számát; aztán ezt a papírdarabkát bezárom egy fiókba.

— Та й усе?

— Ennyi az egész?

— Цього досить.

— Mi kell több?

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

„Érdekes — gondolta a kis herceg. — Sőt költői. Csak éppen komolynak nem valami komoly.”

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

A kis hercegnek ugyanis egészen más fogalmai voltak a komoly dolgokról, mint a fölnőtteknek.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

— Nekem — mondta — van egy virágom, azt naponta megöntözöm. Van három vulkánom, azokat hetente kipucolom; mert azt is kipucolom, amelyik kialudt. Sosem lehet tudni. A vulkánjaimnak is meg a virágomnak is hasznukra válik, hogy birtoklom őket. Te azonban nem vagy hasznukra a csillagoknak.

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

Az üzletember eltátotta a száját, de felelni egy mukkot sem tudott, a kis herceg pedig szedte a sátorfáját, és ment tovább.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

„Szó, ami szó: ezek a fölnőttek fölöttébb furcsák” — gondolta útközben.

РОЗДІЛ XIV

XIV

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

Az ötödik bolygó nagyon érdekes bolygó volt. Ez volt valamennyi közt a legkisebb. Éppen csak akkorka, hogy egy lámpa meg egy lámpagyújtogató elfért rajta.

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

A kis herceg el sem tudta képzelni, mi értelme lehet valahol az égbolton egy bolygón — amelyiken se ház nincs, se emberek nem laknak — egy lámpának meg egy lámpagyújtogatónak. Mégis azt gondolta magában:

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

„Lehet, hogy ez az ember itt: merő képtelenség. Mégis kevésbé képtelen, mint a király, a hiú, az üzletember meg az iszákos. Az ő munkájának legalább van valami értelme. Ha meggyújtja a lámpáját, mintha egy csillagot segítene világra vagy egy virágot. Ha eloltja a lámpáját: elaltatja vele a virágot vagy a csillagot. Szép foglalkozás. És mert szép, valóban hasznos is.”

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

Amikor a bolygó közelébe ért, tisztelettel köszöntötte a lámpagyújtogatót:

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Jó napot kívánok! Miért oltottad el a lámpádat?

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Mert ez a parancs — felelte a lámpagyújtogató. — Jó napot!

— А що то за розпорядження?

— Mi a parancs?

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

— Hogy oltsam el a lámpámat. Jó estét!

I він знову запалив ліхтаря.

Azzal meggyújtotta a lámpát.

— А нащо ти знов його засвітив?

— De hát akkor miért gyújtottad meg újra?

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Mert ez a parancs — felelte a lámpagyújtogató.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Nem értem — jegyezte meg a kis herceg.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

— Nincs is mit érteni rajta — mondta a lámpagyújtogató. — A parancs: parancs. Jó napot!

I погасив ліхтаря.

És eloltotta a lámpát.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

Aztán egy piros kockás zsebkendővel törölgetni kezdte a homlokát.

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— Szörnyű mesterség ez! Valaha régen nagyon értelmes volt. Este meggyújtottam, reggel eloltottam a lámpát. Aztán reggeltől estig pihenhettem, és estétől reggelig alhattam.

— А потім розпорядження змінилося?

— Azóta megváltozott a parancs?

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— A parancs nem változott — mondta a lámpagyújtogató. — Éppen ez a baj! A bolygó évről évre gyorsabban forgott, a parancs viszont maradt a régi.

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— És? — kérdezte a kis herceg.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— És most, hogy percenként fordul egyet a tengelye körül, nincs egy másodpercnyi nyugalmam! Percenként oltok meg gyújtok.

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— Mulatságos! — mondta a kis herceg. — Egy nap egy percig tart nálad.

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— Egyáltalán nem mulatságos — mondta a lámpagyújtogató. — Tudod, mióta beszélgetünk itt egymással? Egy hónapja!

— Цілий місяць?!

— Egy hónapja?

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

— Úgy bizony. Harminc perce. Az harminc nap! Jó estét!

I він знову запалив ліхтаря.

És meggyújtotta megint a lámpáját.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

A kis herceg meg csak nézte, és megszerette ezt a lámpagyújtogatót, aki olyan híven ragaszkodik a parancshoz.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

Eszébe jutott, hogyan kereste annak idején a napnyugtákat, hogyan húzta odébb a székét. Szeretett volna segíteni a barátján.

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Figyelj csak ide… Tudok egy módot rá, hogy pihenhess, amikor csak akarsz.

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

— Vagyis mindig — jegyezte meg a lámpagyújtogató.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Mert lehet valaki egyszerre hűséges is meg lusta is.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

— A te bolygód — folytatta a kis herceg — olyan kicsi, hogy három lépéssel körüljárhatod. Ahhoz, hogy állandóan a napvilágon maradj, egyebet sem kell tenned, mint elég lassan járnod. Így aztán, ha pihenni akarsz, elkezdesz járni… és a nappal addig fog tartani, ameddig kívánod.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Ezzel nem sokra megyek — felelte a lámpagyújtogató. — Világéletemben egyet szerettem: aludni.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Öreg hiba — mondta a kis herceg.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

— Öreg hiba — mondta a lámpagyújtogató. — Jó napot!

I погасив ліхтаря.

És eloltotta a lámpáját.

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

„Ezt — gondolta a kis herceg, ahogy továbbment —, ezt a többiek mind megvetnék: a király is, a hiú is, az iszákos is, az üzletember is. Pedig szerintem ő az egyetlen, aki nem nevetséges. Talán mert mással törődik, nem saját magával.”

Маленький принц зітхнув.

És sajnálkozva sóhajtott egyet.

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

„Ő az egyetlen — folytatta gondolatait —, akivel meg tudnék barátkozni. Csakhogy igazán túl kicsi a bolygója. Nem férnek el rajta ketten…”

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

Magának sem merte bevallani, hogy legkivált a napi ezernégyszáznegyven napnyugtájáért sajnálja ezt az áldott bolygót.

РОЗДІЛ XV

XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

A hatodik bolygó tízszerte nagyobb volt. Egy öregúr lakott rajta, és óriási könyveket írt.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

— Hohó! Itt egy kutató! — kiáltott föl, amikor megpillantotta a kis herceget.

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

A kis herceg leült az íróasztal szélére. Egy kicsit lihegett. Annyit utazott már!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— Honnét jössz? — kérdezte tőle az öregúr.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Mi ez a nagy könyv? — kérdezte a kis herceg. — Mit csinál itt uraságod?

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Geográfus vagyok — felelte az öregúr.

— А що таке географ?

— Mi az, hogy geográfus?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Tudós, aki tudja, hol vannak a tengerek, folyamok, városok, hegyek és sivatagok.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

— Ó, ez nagyon érdekes — mondta a kis herceg. — Végre egy igazi mesterség!

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

Körülpillantott a geográfus bolygóján. Ilyen fölséges bolygót még sosem látott.

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Hát ez nagyon szép — mondta. — Óceánok is vannak rajta?

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— Azt én nem tudhatom — felelte a geográfus.

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Ó! — mondta a kis herceg csalódottan. — És hegységek?

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— Azt én nem tudhatom — ismételte a geográfus.

— А міста, річки, пустелі?

— És városok és folyamok és sivatagok?

— Цього я теж не можу знати.

— Azt szintén nem tudhatom — felelte a geográfus.

— Але ж ви географ!

— De ha egyszer geográfus!

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

— Az igaz — felelte a földrajztudós —, viszont nem vagyok kutató. Kutatóim, sajnos, egyáltalán nincsenek. Hogy jönne egy földrajztudós ahhoz, hogy elinduljon, és számba vegye a városokat és folyamokat, hegységeket és tengereket, óceánokat és sivatagokat?

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

A geográfus sokkal fontosabb ember annál, semhogy ide-oda kószáljon a világban. Ül a dolgozószobájában, és fogadja a kutatókat. Kikérdezi őket, és lejegyzi emlékeiket. Aztán ha valamelyiknek az emlékeit érdekesnek találja, vizsgálatot indíttat az illető kutató erkölcsi megbízhatóságát illetőleg.

— А навіщо?

— Hát azt meg miért?

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

— Azért, mert ha egy kutató hazudnék, annak végzetes következményei lennének a földrajzkönyvekben. Valamint annak is, ha egy kutató többet innék a kelleténél.

— А чому?

— Miért? — érdeklődött tovább a kis herceg.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Mert aki részeg, az duplán lát. Így a földrajztudós két hegyet tüntetne föl ott, ahol a valóságban csak egy van.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Ismerek valakit — mondta a kis herceg —, akiből nagyon rossz kutató lenne.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Lehet. Nos, ha a kutató erkölcsisége kifogástalannak bizonyul, következik fölfedezésének a megvizsgálása.

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Elmennek megnézni?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

— Nem, nem. Az túl bonyodalmas lenne. Hanem fölszólítják a kutatót, hogy szolgáltasson bizonyítékokat. Ha például egy nagy hegy fölfedezéséről van szó, megkívánják tőle, hogy mutatóba szép, nagy köveket hozzon belőle.

Нараз географ захвилювався:

Hirtelen izgalom vett erőt a geográfuson.

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

— De te, te nagyon messziről jöttél! Te kutató vagy! Írd le nekem a bolygódat!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

Azzal fölütötte lajstromkönyvét, és hegyezni kezdte a ceruzáját. A kutatók elbeszéléseit ugyanis először ceruzával jegyzik le. Megvárják, míg bizonyítékokat szolgáltat, és csak akkor következik a tintával való lejegyzés.

— Прошу, — мовив географ.

— Nos? — kérdezte a tudós.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Ó! — mondta a kis herceg. — Az én bolygóm egészen apró, nincs rajta semmi különös. Van három vulkánom; kettő működik, egy kialudt. Bár sosem lehet tudni.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Sosem lehet tudni — mondta a geográfus.

— А ще у мене є квітка.

— Egy virágom is van.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— A virágokat nem jegyezzük föl — mondta a geográfus.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Miért nem? Hiszen az a legszebb rajta!

— Бо квіти ефемерні.

— Mert a virágok múlékonyak.

— Як це — ефемерні?

— Mit jelent az, hogy „múlékony”?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— A földrajzkönyvek — mondta a földrajztudós — a világ legértékesebb könyvei. Nem avulnak el soha. Fölöttébb ritkán fordul elő, hogy egy hegy megváltoztassa a helyét. Fölöttébb ritka dolog az is, hogy egy óceánnak kiapadjon a vize. Mi csak örök dolgokat írunk le.

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

— De a kialudt vulkán egyszer csak működni kezdhet — szólt közbe a kis herceg. — Mit jelent az, hogy „múlékony”?