— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже, — мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.

— Számunkra teljességgel mindegy, hogy egy vulkán kialudt-e, vagy működik — felelte a geográfus. — Nekünk csak a hegy számít. Az pedig nem változik.

— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц, — питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.

— De mit jelent az, hogy „múlékony”? — makacskodott a kis herceg, mert ha egyszer föltett egy kérdést, nem tágított tőle soha többet.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— Azt jelenti, hogy előbb-utóbb megsemmisül.

— I моя квітка скоро зникне?

— Az én virágom előbb-utóbb megsemmisül?

[Bilinguator: — Звичайно.]

— Úgy bizony.

«Моя рожа недовговічна, — мовив собі маленький принц, — їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»

„Múlékony a virágom — gondolta a kis herceg —, s mindössze négy tüskéje van, hogy a világtól védekezzék! És én magára hagytam otthon!”

Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:

Most érzett először valami lelkifurdalás-félét. De nyomban összeszedte magát.

— Куди ви порадите мені вирушити?

— Mit tanácsol uraságod? — kérdezte. — Milyen bolygót látogassak meg!

— Одвідай планету Земля, — відказав географ.— Вона має добру славу.

— A Földet — felelte a földrajztudós. — Jó híre van…

I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.

A kis herceg útra kelt, de közben egyre a virágjára gondolt.

РОЗДІЛ XVI

XVI

Отож сьома планета була Земля.

A hetedik bolygó tehát a Föld volt.

Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих.

Ez a Föld nem akármilyen bolygó ám! Van rajta száztizenegy király (beleszámítva természetesen a néger királyokat is), hétezer geográfus, kilencszázezer üzletember, hét és fél millió részeges, háromszáztizenegymillió hiú, vagyis körülbelül kétmilliárd fölnőtt.

Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п’ятсот одинадцять душ.

Hogy valami fogalmunk legyen a Föld nagyságáról, gondoljuk meg, hogy az elektromosság fölfedezése előtt a hat kontinensen egész hadseregnyi lámpagyújtogatót kellett alkalmazni, szám szerint négyszázhetvenkétezer-ötszáztizenegyet.

Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті.

Kissé távolabbról nézve mindez pompás látványt nyújtott. A hadmozdulatok éppolyan szabályozottan folytak, mint egy balett mozgása egy opera színpadán.

Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками.

Kezdték az új-zélandi és az ausztráliai lámpagyújtogatók. Meggyújtották a lampionjaikat, aztán aludni mentek. Utána beléptek a táncba a kínai meg a szibériai lámpagyújtogatók; majd ők is eltűntek a kulisszák mögött.

Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці.

Most került sor az oroszországi és indiai lámpagyújtogatókra. Utánuk az európaiakra és az afrikaiakra. Aztán a dél-amerikaiakra. Aztán az észak-amerikaiakra.

I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче.

És sosem vétették el színre lépésük rendjét. Nagyszerű volt!

Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

Mindössze két lámpagyújtogató élt henyén és nemtörődöm módra: az Északi-sark egyetlen lámpájának gyújtogatója, valamint kartársa, a Déli-sark egyetlen lámpájáé. Ők évente csupán kétszer dolgoztak.

РОЗДІЛ XVII

ХVII

Як хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця.

Ha az ember mindenáron szellemes akar lenni, megesik, hogy egy kicsit elveti a sulykot. Én sem voltam egészen szavahihető, amikor a lámpagyújtogatókról beszéltem. Így aztán félő, hogy hamis fogalmat adok bolygónkról azoknak, akik nem ismerik. Az emberek ugyanis igenigen kevéske helyet foglalnak el a Földön.

Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані.

Ha a Föld kétmilliárd lakosa kissé szorosabban egymás mellé állna, olyasformán, mint például egy futballmeccsen, könnyen elférne egy húszezer négyzetméternyi téren. Az egész emberiséget össze lehetne zsúfolni a Csendes-óceán legparányibb kis szigetére.

Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите.

A fölnőttek ezt persze nem hinnék el. Ők igen nagy helyet tulajdonítanak maguknak. Azt képzelik magukról, hogy tekintélyesek, akár a majomkenyérfák. Föl lehet szólítani őket: tessék, számoljanak. Ez tetszeni fog nekik, mert imádják a számokat. De ne vesztegessétek az időtöket ilyen föladatra. Fölösleges. Inkább higgyetek nekem.

Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць.

A kis herceg tehát, amint földet ért, alaposan meglepődött, hogy egy teremtett lelket sem lát. Már-már attól félt, elvétette a bolygót, amikor a homokban megmozdult előtte egy holdszínű gyűrű.

— Добривечір, — мовив про всяк випадок маленький принц.

— Jó éjszakát! — mondta a kis herceg, csak úgy találomra.

— Добривечір, — відповіла гадюка.

— Jó éjszakát! — felelte a kígyó.

— На яку це планету я потрапив?

— Melyik bolygóra estem? — kérdezte a kis herceg.

— На Землю, — мовила гадюка.— До Африки.

— A Földre, Afrikában — felelte a kígyó.

— Ага. То що, на Землі нема нікого?

— Ó… Hát senki sincs a Földön?

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — сказала гадюка.

— Ez itt a sivatag. A sivatagban nincs senki. De a Föld nagy — mondta a kígyó.

Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба.

A kis herceg leült egy kőre, és szemét az égre emelte.

— От цікаво — чому зорі світяться, — сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко!

— Nem tudom — mondta —, nem azért vannak-e kivilágítva a csillagok, hogy egy napon mindenki megtalálhassa a magáét. Nézd csak, az ott az én bolygóm. Éppen fölöttünk… De milyen messze van!

— Гарна планета, — мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав?

— Szép csillag — mondta a kígyó. — Mit keresel itt?

— Я посварився з одною квіткою, — зітхнув маленький принц.

— Nézeteltérésem támadt egy virággal — mondta a kis herceg.

— Ага, он воно що…

— Hajaj! — mondta a kígyó.

I обоє змовкли.

És sokáig hallgattak.

— А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо…

— Hol vannak az emberek? — kérdezte később a kis herceg. — Itt a sivatagban olyan egyedül van az ember.

— Серед людей також самотньо, — відповіла гадюка.

— Nincs kevésbé egyedül az emberek közt sem — mondta a kígyó.

Маленький принц глянув на неї пильно.

A kis herceg hosszasan szemügyre vette.

— Чудна ти істота, — мовив він.— Завтовшки з пальчик…

— Furcsa jószág vagy, vékony, mint az ujjam…

— Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка.

— De bármilyen király ujjánál hatalmasabb — mondta a kígyó.

Маленький принц усміхнувся.

A kis herceg elmosolyodott.

— Не така вже ти й дужа… Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.

— Nem mondhatnám, hogy nagyon hatalmas vagy, hiszen még lábad sincs… utazni se tudsz.

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.

— De nincs az a hajó, amelyik messzebbre bírna vinni, mint én — mondta a kígyó.

I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.

Azzal, mint egy aranypánt, a kis herceg bokájára tekeredett.

— Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки…

— Akit én megérintek, azt visszaadom a földnek, ahonnét származik — mondta. — Te azonban tiszta vagy, és egy csillagról jöttél.

Маленький принц нічого не відповів.

A kis herceg nem felelt.

— Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем’яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу…

— Olyan gyönge vagy ezen a gránit Földön, hogy megesik rajtad a szívem. Ha egy szép napon majd nagyon visszavágyol a bolygódra, segíthetek rajtad. Mert én…

— О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?

— Ó! — mondta a kis herceg. — Értem, nagyon is értem. De miért beszélsz mindig rejtélyekben?

— Я розв’язую всі загадки, — відповіла гадюка.

— Valamennyit megfejtem — mondta a kígyó.

I обоє змовкли.

És hallgattak utána tovább.

РОЗДІЛ XVIII

XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками.

A kis herceg nekivágott a sivatagnak, de nem találkozott, csak egy virággal. Egy háromszirmú, semmi kis virággal.

— Добридень, — сказав маленький принц.

— Jó napot! — mondta a kis herceg.

— Добридень, — відповіла квітка.

— Jó napot! — mondta a virág.

— А де люди? — гречно спитав маленький принц.

— Hol vannak az emberek? — kérdezte udvariasan a kis herceg.

Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

A virág látott egyszer egy bandukoló karavánt.

— Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно.

— Az emberek? Van belőlük, azt hiszem, hat vagy hét. Évekkel ezelőtt láttam őket. De sosem lehet tudni, hol-merre vannak. Viszi, sodorja őket a szél. Nagy baj nekik, hogy nincs gyökerük.

— Прощавай, — сказав маленький принц.

— Viszontlátásra — mondta a kis herceg.

— Прощавай, — мовила квітка.

— Viszontlátásra — mondta a virág.

РОЗДІЛ XIX

XIX

Маленький принц зіп’явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика. Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.

A kis herceg fölkapaszkodott egy hegyre. Életében nem látott még más hegyet, mint a három vulkánját, de azok éppen csak a térdéig értek. A kialudt vulkánját zsámolynak használta. „Egy ekkora hegyről — gondolta — egyetlen szempillantással látni fogom az egész bolygót meg az összes embert.” De nem látott egyebet, mint tűhegyes sziklacsúcsokat.

— Добридень, — мовив він про всяк випадок.

— Jó napot! — mondta találomra.

— Добридень… добридень… добридень…— озвалася луна.

— Jó napot!… Jó napot!… Jó napot!… — válaszolta a visszhang.

— Хто ви? — спитав маленький принц.

— Ki vagy? — kérdezte a kis herceg.

— Хто ви… хто ви… хто ви…— відповіла луна.

— Ki vagy… ki vagy… ki vagy… — felelte a visszhang.

— Будьте моїми приятелями, — мовив він, — я геть один.

— Légy a barátom, olyan egyedül vagyok — mondta.

— Геть один… геть один… геть один…— відгукнулася луна.

— Egyedül vagyok… egyedül vagyok… egyedül vagyok — felelte a visszhang.

«Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона.

„Milyen furcsa bolygó! — gondolta a kis herceg. — Milyen száraz, milyen hegyes, milyen sós.

А людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

És az embereknek nincs semmi képzelőtehetségük. Folyton csak azt szajkózzák, amit mondanak nekik… Nekem otthon volt egy virágom: mindig ő kezdte a beszélgetést…”

РОЗДІЛ XX

ХX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

Egy szép napon aztán, miután sokáig vándorolt homokon, sziklákon, havon keresztül, a kis herceg végre rábukkant egy útra. És az utak mind az emberekhez vezetnek.

— Добридень, — промовив він.

— Jó napot! — mondta.

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

Virágzó rózsakert előtt állt.

— Добридень, — відгукнулися рожі.

— Jó napot! — mondták a rózsák.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

A kis herceg csak nézte őket. Mind olyanok voltak, mint a virágja.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— Kik vagytok? — kérdezte meghökkenten.

— Ми — рожі, — відказали квіти.

— Rózsák vagyunk — felelték a rózsák.

— Он як…— сказав маленький принц.

— Ó! — mondta a kis herceg.

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

És nagyon boldogtalannak érezte magát. Neki a virágja azt mesélte, hogy sehol a világon nincsen párja; és most ott volt előtte ötezer, szakasztott ugyanolyan, egyetlen kertben!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

„Hogy bosszankodnék, ha látná! — gondolta. — Iszonyatosan köhécselne, és úgy tenne, mint aki a halálán van, csak hogy nevetségessé ne váljék. Nekem pedig úgy kellene tennem, mintha ápolnám; különben még valóban meghalna, csak hogy megszégyenítsen…”

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

És utána még ezt gondolta: „Azt hittem, gazdag vagyok, van egy párjanincs virágom; és lám, nincs, csak egy közönséges rózsám. Ezzel meg a három térdig érő vulkánommal, melyek közül az egyik talán egyszer s mindenkorra kialudt, igazán nem vagyok valami híres nagy herceg…”

Він упав на траву й заплакав.

Lefeküdt a fűbe, és sírni kezdett.

РОЗДІЛ XXI

XXI

Отоді-то й показався лис.

Akkor jelent meg a róka.

— Добридень, — мовив лис.

— Jó napot! — mondta a róka.

— Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

— Jó napot! — felelte udvariasan a kis herceg. Megfordult, de nem látott senkit.

— Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.

— Itt vagyok az almafa alatt — mondta a hang.

— Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!

— Ki vagy? — kérdezte a kis herceg. — Csinosnak csinos vagy…

— Я лис, — відповів той.

— Én vagyok a róka — mondta a róka.

— Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц.— Мені так журно…

— Gyere, játsszál velem — javasolta a kis herceg. — Olyan szomorú vagyok…

— Я не можу з тобою гратися, — мовив лис.— Я не приручений.

— Nem játszhatom veled — mondta a róka. — Nem vagyok megszelídítve.

— О, даруй, — сказав маленький принц.

— Ó, bocsánat! — mondta a kis herceg.