III. Literatura socjalistyczna i komunistyczna

III. Сацыялістычная і камуністычная літаратура

1. Socjalizm reakcyjny

1. Рэакцыйны сацыялізм

a) Socjalizm feudalny

a) Феадальны сацыялізм

Arystokracja francuska i angielska była przez samo swe stanowisko dziejowe powołana do pisania pamfletów przeciw współczesnemu społeczeństwu burżuazyjnemu.

Французская і англійская арыстакратыя па свайму гістарычнаму становішчу была заклікана да таго, каб пісаць памфлеты супраць сучаснага буржуазнага грамадства.

We francuskiej rewolucji lipcowej r. 1830, w angielskim ruchu na rzecz reformy uległa ona raz jeszcze w zapasach ze znienawidzonym parweniuszem. O poważnej walce politycznej nie mogło już być mowy.

У французскай ліпеньскай рэвалюцыі 1830 г. і ў англійскім руху на карысць парламенцкай рэформы ненавісны выскачка яшчэ раз нанёс ёй паражэнне. Аб сур’ёзнай палітычнай барацьбе не магло быць больш і гаворкі.

Pozostała jej jedynie walka literacka. Ale i w dziedzinie literatury dawne frazesy z czasów restauracji stały się już niemożliwe. Aby pozyskać sympatię, arystokracja musiała udawać, że pomija swe własne interesy i formułuje akt oskarżenia przeciw burżuazji tylko w interesie wyzyskiwanej klasy robotniczej.

Ёй заставалася толькі літаратурная барацьба. Але і ў галіне літаратуры старыя фразы часоў Рэстаўрацыі сталі ўжо немагчымыя. Каб выклікаць спачуванне, арыстакратыя павінна была зрабіць выгляд, што яна ўжо не клапоціцца аб сваіх уласных інтарэсах і складае свой абвінаваўчы акт супраць буржуазіі толькі ў інтарэсах эксплуатуемага рабочага класа.

Szukała w ten sposób zadość uczynienia w śpiewaniu szyderczych piosenek o swym nowym władcy i w szeptaniu mu do ucha mniej lub bardziej złowrogich przepowiedni.

Яна рабіла сабе задавальненне тым, што выдумляла пасквілі на свайго новага ўладара і шаптала яму на вуха больш-менш злавесныя прароцтвы.

W ten sposób powstał socjalizm feudalny — na wpół skarga, na wpół paszkwil, na wpół echo przeszłości, na wpół groźba przyszłości, chwilami godzący wprost w serce burżuazji gorzkim, zjadliwie szyderczym sądem, zawsze komiczny w swej całkowitej niezdolności zrozumienia biegu historii współczesnej.

Так узнік феадальны сацыялізм: напалавіну пахавальная песня — напалавіну пасквіль, напалавіну адгалосак мінулага — напалавіну пагроза будучага, які падчас паражае буржуазію ў самае сэрца сваім горкім, дасціпным, з’едлівым прыгаворам, але які заўсёды стварае камічнае ўражанне поўнай няздольнасцю зразумець ход сучаснай гісторыі.

Proletariacką torbą żebraczą arystokraci potrząsali niby sztandarem, żeby skupić lud dookoła siebie. Ale ten, ilekroć ruszał za nimi, spostrzegał na ich tyle stare herby feudalne i rozbiegał się z głośnym i urągliwym śmiechem.

Арыстакратыя размахвала жабрацкай торбай пралетарыяту як сцягам, каб павесці за сабою народ. Але кожны раз, калі ён ішоў за ёю, ён заўважаў на яе заду старыя феадальныя гербы і разбягаўся з гучным і непачцівым рогатам.

To widowisko najlepiej urządzała część francuskich legitymistów i „Młoda Anglia”.

Разыгрываннем гэтай камедыі займалася частка французскіх легітымістаў і «Маладая Англія».

Kiedy feudałowie dowodzą, że ich sposób wyzysku był różny od wyzysku burżuazyjnego, to zapominają tylko o tym, że uprawiali ten wyzysk w okolicznościach i warunkach zupełnie odmiennych i dziś przeżytych.

Калі феадалы даказваюць, што іх спосаб эксплуатацыі быў іншага роду, чым буржуазная эксплуатацыя, то яны забываюць толькі, што яны эксплуатавалі пры зусім іншых, цяпер ужо аджыўшых, акалічнасцях і ўмовах.

Kiedy powołują się na to, że pod ich panowaniem nie było nowoczesnego proletariatu, to zapominają tylko o tym, że właśnie nowoczesna burżuazja była nieodzowną latoroślą ich ustroju społecznego.

Калі яны ўказваюць, што пры іх панаванні не існавала сучаснага пралетарыяту, то забываюць, што якраз сучасная буржуазія была неабходным вынікам іх грамадскага ладу.

Zresztą tak mało ukrywają oni reakcyjny charakter swej krytyki, że główne ich oskarżenie przeciw burżuazji polega właśnie na tym, iż pod jej panowaniem rozwija się klasa, która wysadzi w powietrze cały stary porządek społeczny.

Між іншым, яны так мала ўтойваюць рэакцыйны характар сваёй крытыкі, што іх галоўнае абвінавачанне супраць буржуазіі іменна ў тым і заключаецца, што пры яе панаванні развіваецца клас, які ўзарве ў паветра ўвесь стары грамадскі парадак.

Bardziej jeszcze zarzucają burżuazji, że wytwarza ona rewolucyjny proletariat, aniżeli, że wytwarza w ogóle proletariat.

Яны значна больш папракаюць буржуазію за тое, што яна параджае рэвалюцыйны пралетарыят, чым за тое, што яна параджае пралетарыят наогул.

W praktyce politycznej biorą zatem udział we wszystkich represjach przeciw klasie robotniczej, a w życiu codziennym, wbrew wszystkim swym napuszonym frazesom, nie pogardzają zbieraniem złotych jabłek a i wymieniają „wierność”, „miłość”, „honor” na spekulację wełną, burakami i wódką.

Таму ў палітычнай практыцы яны прымаюць удзел ва ўсіх насільных мерапрыемствах супраць рабочага класа, а ў штодзённым жыцці, насуперак усёй сваёй напышлівай фразеалогіі, не прапускаюць выпадку падабраць залатыя яблыкі і прамяняць вернасць, любоў, гонар на барыш ад гандлю авечай воўнай, цукровымі буракамі і гарэлкай.

Jak klecha szedł zawsze ręka w rękę z feudałem, tak i kleszy socjalizm z socjalizmem feudalnym.

Падобна да таго як поп заўсёды ішоў поруч з феадалам, папоўскі сацыялізм ідзе поруч з феадальным.

Nic łatwiejszego, jak nadać chrześcijańskiemu ascetyzmowi socjalistyczny pokost. Czyż chrześcijaństwo nie piorunowało również przeciw własności prywatnej, przeciw małżeństwu, przeciw państwu?

Няма нічога лягчэй, як надаць хрысціянскаму аскетызму сацыялістычнае адценне. Хіба хрысціянства не выступала таксама супраць прыватнай уласнасці, супраць шлюбу, супраць дзяржавы?

Czyż nie zalecało na ich miejsce dobroczynności i żebractwa, celibatu i umartwienia ciała, życia klasztornego i kościoła?

Хіба яно не прапаведавала замест гэтага дабрачыннасць і жабрацтва, бясшлюбнасць і ўмярцвенне плоці, манастырскае жыццё і царкву?

Socjalizm chrześcijański jest jedynie wodą święconą, którą klecha kropi rozgoryczenie arystokratów.

Хрысціянскі сацыялізм — гэта толькі святая вада, якою поп кропіць азлабленне арыстакрата.

b) Socjalizm drobnomieszczański

Ь) Дробнабуржуазны сацыялізм

Arystokracja feudalna nie jest jedyną klasą, którą obaliła burżuazja i której warunki bytu w społeczeństwie burżuazyjnym marniały i obumierały.

Феадальная арыстакратыя — не адзіны звергнуты буржуазіяй клас, умовы жыцця якога ў сучасным буржуазным грамадстве пагаршаліся і адміралі.

Średniowieczne mieszczaństwo grodowe i drobny stan chłopski były poprzednikami nowoczesnej burżuazji. W krajach mniej rozwiniętych pod względem przemysłowym i handlowym klasa ta wegetuje jeszcze dotychczas obok rozwijającej się burżuazji.

Сярэдневяковае саслоўе гараджан і саслоўе дробных сялян былі папярэднікамі сучаснай буржуазіі. У краінах, менш развітых у прамысловых і гандлёвых адносінах, клас гэты да цяперашняга часу яшчэ гібее побач з буржуазіяй, якая развіваецца.

W krajach, w których rozwinęła się współczesna cywilizacja, powstało nowe drobnomieszczaństwo, zawisłe między proletariatem a burżuazją i tworzące się wciąż na nowo, jako uzupełniająca część społeczeństwa burżuazyjnego; jednak konkurencja strąca nieustannie członków tej klasy do szeregów proletariatu, a rozwój wielkiego przemysłu ukazuje im nawet zbliżającą się chwilę, kiedy zupełnie znikną jako samodzielna część współczesnego społeczeństwa i zostaną zastąpieni w handlu, w przemyśle rękodzielniczym, w rolnictwie przez dozorców nad robotnikami i przez służbę.

У тых краінах, дзе развілася сучасная цывілізацыя, утварылася — і як дадатковая частка буржуазнага грамадства пастаянна зноў утвараецца — новая дробная буржуазія, якая хістаецца паміж пралетарыятам і буржуазіяй. Але канкурэнцыя пастаянна спіхвае належачых да гэтага класа асоб у рады пралетарыяту, і яны пачынаюць ужо бачыць набліжэнне таго моманту, калі з развіццём буйной прамысловасці яны зусім знікнуць як самастойная частка сучаснага грамадства і ў гандлі, прамысловасці і земляробстве будуць замешчаны наглядчыкамі і наёмнымі служачымі.

W krajach, jak Francja, gdzie chłopstwo stanowi znacznie więcej niż połowę ludności, było rzeczą naturalną, że pisarze, występujący po stronie proletariatu przeciw burżuazji, stosowali w swej krytyce ustroju burżuazyjnego miarę drobnomieszczańską i drobnochłopską i bronili robotników ze stanowiska drobnomieszczaństwa.

У такіх краінах, як Францыя, дзе сялянства складае значна больш палавіны ўсяго насельніцтва, натуральна было з’яўленне пісьменнікаў, якія, становячыся на бок пралетарыяту супраць буржуазіі, у сваёй крытыцы буржуазнага ладу прыкладвалі да яго дробнабуржуазную і дробнасялянскую мерку і абаранялі справу рабочых з дробнабуржуазнага пункту гледжання.

Powstał w ten sposób socjalizm drobnomieszczański. Sismondi jest głową tej literatury, nie tylko dla Francji, ale i dla Anglii.

Так узнік дробнабуржуазны сацыялізм. Сісмандзі стаіць на чале гэтага роду літаратуры не толькі ў Францыі, але і ў Англіі.

Socjalizm ten analizował z dużą przenikliwością sprzeczności we współczesnych stosunkach produkcji. Demaskował złudne upiększenia ekonomistów.

Гэты сацыялізм выдатна ўмеў заўважыць супярэчнасці ў сучасных вытворчых адносінах. Ён выкрыў крывадушную апалагетыку эканамістаў.

Wykazał niezbicie burzące działanie maszyn i podziału pracy, koncentrację kapitałów i własności ziemskiej, nadprodukcję, kryzysy, nieuniknioną zagładę drobnomieszczaństwa i chłopstwa, nędzę proletariatu, anarchię w produkcji, krzyczące dysproporcje w podziale bogactw, niszczącą wojnę przemysłową narodów pomiędzy sobą, rozkład dawnych obyczajów, dawnych stosunków rodzinnych, dawnych narodowości.

Ён неабвержна даказаў разбуральнае дзеянне машыннай вытворчасці і падзелу працы, канцэнтрацыю капіталаў і землеўладання, перавытворчасць, крызісы, непазбежную гібель дробных буржуа і сялян, галечу пралетарыяту, анархію вытворчасці, страшэнную няроўнасць у размеркаванні багацця, знішчальную прамысловую вайну нацый паміж сабой, разлажэнне старых звычаяў, старых сямейных адносін і старых нацыянальнасцей.

Ale w swej pozytywnej treści socjalizm ten chce przywrócić, bądź dawne środki produkcji i wymiany, a wraz z nimi i dawne stosunki własności i dawne społeczeństwo, bądź też chce przemocą wtłoczyć nowoczesne środki produkcji i wymiany w ramy dawnych stosunków własności, które zostały przez nie rozsadzone, musiały być rozsadzone.

Але па свайму станоўчаму зместу гэты сацыялізм імкнецца або аднавіць старыя сродкі вытворчасці і абмену, а разам з імі старыя адносіны ўласнасці і старое грамадства, або — зноў насільна ўціснуць сучасныя сродкі вытворчасці і абмену ў рамкі старых адносін уласнасці, адносін, якія былі ўжо імі ўзарваны і абавязкова павінны былі быць узарваны.

W obu wypadkach jest on zarazem reakcyjny i utopijny.

У абодвух выпадках ён адначасова і рэакцыйны і утапічны.

Ustrój cechowy w przemyśle rękodzielniczym i gospodarstwo patriarchalne na wsi — oto jego ostatnie słowo.

Цэхавая арганізацыя прамысловасці і патрыярхальная сельская гаспадарка — вось яго апошняе слова.

W dalszym swym rozwoju kierunek ten wyrodził się w tchórzliwe gderanie.

У далейшым сваім развіцці напрамак гэты выліўся ў баязлівае бурчанне.

c) Niemiecki, czyli „prawdziwy”, socjalizm

c) Нямецкі, або «ісцінны», сацыялізм

Literatura socjalistyczna i komunistyczna Francji, powstała pod uciskiem panującej burżuazji i będąc literackim wyrazem walki przeciw temu panowaniu, została wprowadzona do Niemiec w czasie, kiedy burżuazja dopiero co rozpoczęła walkę przeciw feudalnemu absolutyzmowi.

Сацыялістычная і камуністычная літаратура Францыі, якая ўзнікла пад прыгнётам пануючай буржуазіі і з’яўляецца літаратурным выражэннем барацьбы супраць гэтага панавання, была перанесена ў Германію ў такі час, калі буржуазія там толькі што пачала сваю барацьбу супраць феадальнага абсалютызму.

Niemieccy filozofowie, półfilozofowie i pięknoduchy uchwycili się chciwie literatury, zapominając tylko o tym, że z przywędrowaniem tych pism z Francji nie przywędrowały równocześnie do Niemiec francuskie warunki życia.

Нямецкія філосафы, паўфілосафы і аматары прыгожай фразы прагна ўхапіліся за гэту літаратуру, пазабыўшы толькі, што з перанясеннем гэтых твораў з Францыі ў Германію туды не былі адначасова перанесены і французскія ўмовы жыцця.

W warunkach niemieckich literatura francuska utraciła wszelkie bezpośrednie znaczenie praktyczne i przybrała oblicze czysto literackie. Musiała wystąpić w postaci czczej spekulacji myślowej na temat prawdziwego społeczeństwa, wcielenia w rzeczywistość istoty ludzkiej.

У нямецкіх умовах французская літаратура страціла ўсё непасрэднае практычнае значэнне і набыла выгляд чыста літаратурнай плыні. Яна павінна была набыць характар дасужага мудрагельства аб ажыццяўленні чалавечай сутнасці.

W ten sposób żądania pierwszej rewolucji francuskiej miały dla filozofów niemieckich XVIII stulecia jedynie znaczenie wymagań „praktycznego rozumu” w ogóle, a przejawy woli rewolucyjnej burżuazji francuskiej oznaczały w ich oczach prawa czystej woli, woli jaką ona być powinna, prawdziwie ludzkiej woli.

Так, патрабаванні першай французскай рэвалюцыі для нямецкіх філосафаў XVIII стагоддзя мелі сэнс толькі як патрабаванні «практычнага розуму» наогул, а праяўленні волі рэвалюцыйнай французскай буржуазіі ў іх вачах мелі значэнне законаў чыстай волі, волі, якой яна павінна быць, ісцінна чалавечай волі.

Praca literatów niemieckich polegała wyłącznie na tym, by uzgodnić nowe idee francuskie ze swym starym sumieniem filozoficznym, lub raczej na tym, by ze swojego stanowiska filozoficznego przyswoić sobie idee francuskie.

Уся работа нямецкіх літаратараў заключалася выключна ў тым, каб прымірыць новыя французскія ідэі са сваім старым філасофскім сумленнем, або, правільней, у тым, каб засвоіць французскія ідэі са свайго філасофскага пункту гледжання.

To przyswojenia odbyło się w sposób, w jaki się w ogóle przyswaja obcy język, tj. drogą przekładu.

Гэта засваенне адбылося такім жа чынам, якім наогул засвойваюць чужую мову, шляхам перакладу.

Wiadomo, że mnisi pisali swe niedorzeczne żywoty świętych katolickich na rękopisach, na których zapisane były klasyczne dzieła z czasów starożytnego pogaństwa.

Вядома, што на манускрыптах, якія змяшчалі класічныя творы язычаскай старажытнасці, манахі паверх тэксту пісалі недарэчныя жыццеапісанні каталіцкіх святых.

Literaci niemieccy postępowali odwrotnie ze świecką literaturą francuską. Wpisywali oni swoje brednie filozoficzne pod oryginał francuski.

Нямецкія літаратары абышліся з нечасцівай французскай літаратурай якраз наадварот. Пад французскі арыгінал яны ўпісалі сваю філасофскую бязглуздзіцу.

Tak, na przykład, pod francuską krytykę stosunków pieniężnych podsunęli „wyobcowanie istoty ludzkiej”, pod francuską krytykę państwa burżuazyjnego wpisali „zniesienie panowania abstrakcyjnej powszechności” itp.

Напрыклад, пад французскую крытыку грашовых адносін яны ўпісалі «адчужэнне чалавечай сутнасці», пад французскую крытыку буржуазнай дзяржавы — «скасаванне панавання Абстрактна-Усеагульнага» і г. д.

Podsunięcie tych frazesów filozoficznych pod rozumowanie francuskie ochrzcili „filozofią czynu”, „prawdziwym socjalizmem”, „niemiecką nauką socjalizmu”, „filozoficznym uzasadnieniem socjalizmu” itp.

Гэта падсоўванне пад французскія тэорыі сваёй філасофскай фразеалогіі яны ахрысцілі «філасофіяй дзеяння», «ісцінным сацыялізмам», «нямецкай навукай сацыялізму», «філасофскім абгрунтаваннем сацыялізму» і г. д.

W ten sposób francuska literatura socjalistyczno-komunistyczna została kompletnie skastrowana. A ponieważ w rękach niemieckich przestała ona wyrażać walkę jednej klasy przeciw drugiej, więc Niemiec nabrał przekonania, że przezwyciężył „francuską jednostronność”, że zamiast prawdziwych potrzeb reprezentuje potrzebę prawdy, a zamiast interesów proletariatu — interesy istoty ludzkiej, człowieka w ogóle, człowieka, który nie należy do żadnej klasy, nie należy w ogóle do rzeczywistości, lecz jedynie do mgławicy fantazji filozoficznej.

Французская сацыялістычна-камуністычная літаратура была такім чынам зусім выпусташана. I паколькі ў руках немца яна перастала выражаць барацьбу аднаго класа супраць другога, то немец быў перакананы, што ён узняўся вышэй «французскай аднабаковасці», што ён адстойвае, замест ісцінных патрэбнасцей, патрэбнасць у ісціне, а замест інтарэсаў пралетарыяту — інтарэсы чалавечай сутнасці, інтарэсы чалавека наогул, чалавека, які не належыць ні да якога класа і наогул існуе не ў сапраўднасці, а ў туманных нябёсах філасофскай фантазіі.

Ten socjalizm niemiecki, który tak poważnie i uroczyście traktował swe nieudolne ćwiczenia szkolne i tak jarmarcznie je otrąbiał, utracił jednakże stopniowo swą pedantyczną niewinność.

Гэты нямецкі сацыялізм, які лічыў свае бездапаможныя вучнёўскія практыкаванні такімі сур’ёзнымі і важнымі і так крыкліва іх рэкламаваў, страціў мала-памалу сваю педантычную нявіннасць.

Walka niemieckiej, zwłaszcza pruskiej burżuazji przeciw feudałom i monarchii absolutnej, słowem ruch liberalny stał się poważniejszy.

Барацьба нямецкай, асабліва прускай, буржуазіі супраць феадалаў і абсалютнай манархіі — адным словам ліберальны рух — станавілася ўсё сур’ёзней.

„Prawdziwy” socjalizm znalazł pożądaną sposobność przeciwstawienia ruchowi politycznemu żądań socjalistycznych, rzucenia tradycyjnej klątwy na liberalizm, państwo parlamentarne, konkurencję burżuazyjną, burżuazyjną wolność prasy, burżuazyjne prawo, burżuazyjną wolność i równość, oraz głoszenia masie ludowej, że w tym ruchu burżuazyjnym nie może ona nic zyskać, a raczej wszystko może stracić.

«Ісціннаму» сацыялізму трапіўся, такім чынам, жаданы выпадак проціпаставіць палітычнаму руху сацыялістычныя патрабаванні, абвяшчаць традыцыйную анафему лібералізму, прадстаўнічай дзяржаве, буржуазнай канкурэнцыі, буржуазнай свабодзе друку, буржуазнаму праву, буржуазнай свабодзе і роўнасці і прапаведаваць народнай масе, што ў гэтым буржуазным руху яна не можа нічога выйграць, але, наадварот, рызыкуе ўсё страціць.

Socjalizm niemiecki w samą porę zapomniał, że francuska krytyka, której stał się bezdusznym echem, miała za przesłankę współczesne burżuazyjne społeczeństwo z odpowiednimi materialnymi warunkami życia i dostosowaną do nich konstytucją polityczną — te same przesłanki, o których wywalczenie chodziło dopiero w Niemczech.

Нямецкі сацыялізм вельмі дарэчы забываў, што французская крытыка, нікчэмным адгалоскам якой ён быў, мела на ўвазе сучаснае буржуазнае грамадства з адпавядаючымі яму матэрыяльнымі ўмовамі жыцця і адпаведнай палітычнай канстытуцыяй, г. зн. якраз усе тыя прадпасылкі, аб заваёве якіх у Германіі толькі яшчэ ішла гаворка.

Posłużył on niemieckim rządom absolutnym wraz z ich orszakiem klechów, bakałarzy, szlagonów-obszarników i biurokratów za dogodny straszak przeciw groźnie prącej naprzód burżuazji.

Нямецкім абсалютным урадам, з іх світай папоў, школьных настаўнікаў, заскарузлых юнкераў і бюракратаў, ён служыў дарэчы трапіўшым пад руку пудзілам супраць пагражальна наступаўшай буржуазіі.

Stanowił osładzające uzupełnienie gorzkich uderzeń bicza i kuł, za pomocą których te same rządy odpowiadały na powstania robotników niemieckich.

Ён быў падсалоджаным дапаўненнем да горычы бізуноў і ружэйных куль, якімі гэтыя ўрады ўціхамірвалі паўстанні нямецкіх рабочых.

„Prawdziwy” socjalizm, będąc tego rodzaju orężem w ręku rządów przeciw burżuazji niemieckiej, reprezentował bezpośrednio interesy reakcyjne, interesy niemieckiego mieszczaństwa grodowego.

Калі «ісцінны» сацыялізм станавіўся такім чынам зброяй у руках урадаў супраць нямецкай буржуазіі, то ён і непасрэдна служыў выражэннем рэакцыйных інтарэсаў, інтарэсаў нямецкага мяшчанства.

W Niemczech drobnomieszczaństwo, zachowane jeszcze z XVI stulecia i od tego czasu tworzące się wciąż na nowo w różnych postaciach, stanowi właściwą podstawę społeczną istniejącego stanu rzeczy.

У Германіі сапраўдную грамадскую аснову існуючага парадку рэчаў складае дробная буржуазія, якая перайшла ў спадчыну ад XVI стагоддзя і з таго часу пастаянна зноў з’яўляецца ў той або іншай форме.

Utrzymanie się tego drobnomieszczaństwa jest utrzymaniem istniejącego w Niemczech stanu rzeczy. Od przemysłowego i politycznego panowania burżuazji oczekuje ono ze strachem nieuniknionej zagłady, z jednej strony na skutek koncentracji kapitału, z drugiej — na skutek wyłonienia się rewolucyjnego proletariatu.

Захаванне яе раўназначна захаванню існуючага ў Германіі парадку рэчаў. Ад прамысловага і палітычнага панавання буржуазіі яна са страхам чакае сваёй вернай гібелі, з аднаго боку, з прычыны канцэнтрацыі капіталу, з другога — з прычыны росту рэвалюцыйнага пралетарыяту.

„Prawdziwy” socjalizm wydał mu się zabiciem dwóch zajęcy za jednym zamachem. Rozpowszechnił się też jak zaraza.

Ёй здавалася, што «ісцінны» сацыялізм адным стрэлам забівае двух зайцаў. I «ісцінны» сацыялізм распаўсюджваўся як зараза.

Utkana z pajęczyny spekulatywnych dociekań, haftowana kwiatkami górnolotnego frazesu, przepojona sentymentalną rosą rzewności — owa pretensjonalna szata, w którą socjaliści niemieccy spowili kilka swych kościstych „wieczystych prawd”, powiększyła jedynie zbyt ich towarów wśród tej publiczności.

Вытканае з абстрактнага павуціння, расшытае мудрагелістымі кветкамі красамоўства, прасякнутае слязамі саладжавага замілавання, гэта містычнае покрыва, якім нямецкія сацыялісты прыкрывалі пару сваіх худасочных «вечных ісцін», толькі павялічвала збыт іх тавару сярод гэтай публікі.

Ze swej strony socjalizm niemiecki odczuwał coraz bardziej jako swe powołanie — być napuszonym przedstawicielem tego mieszczaństwa grodowego.

Са свайго боку, нямецкі сацыялізм усё больш разумеў сваё прызванне быць напышлівым прадстаўніком гэтага мяшчанства.

Ogłosił on naród niemiecki za naród wzorowy, a niemieckiego filistra za wzór człowieka. Każdej jego podłości nadawał utajoną, wyższą, socjalistyczną treść, czyniąc z niej jej przeciwieństwo.

Ён абвясціў нямецкую нацыю ўзорнай нацыяй, а нямецкага мешчаніна — узорам чалавека. Кожнай яго нізасці ён надаваў патаемны, узвышаны сацыялістычны сэнс, які ператвараў яе ў нешта ёй зусім процілеглае.

Wysnuł też ostatnią konsekwencję, występując bezpośrednio przeciwko „brutalnie-destrukcyjnemu” kierunkowi komunizmu i obwieszczając swą bezstronną wyższość ponad wszelkie walki klasowe. Z bardzo niewielkimi wyjątkami wszystko, co w Niemczech jest w obiegu, niby to jako pisma socjalistyczne i komunistyczne, należy do tej brudnej, deprawującej literatury.

Паслядоўны да канца, ён адкрыта выступаў супраць «груба-разбуральнага» напрамку камунізму і абвясціў, што сам ён у сваёй велічнай бесстароннасці стаіць вышэй усякай класавай барацьбы. За вельмі нямногімі выключэннямі ўсё, што цыркулюе ў Германіі ў якасці нібыта сацыялістычных і камуністычных твораў, належыць да гэтай бруднай, расслабляючай літаратуры.

2. Socjalizm konserwatywny, czyli burżuazyjny

2. Кансерватыўны, або буржуазны, сацыялізм

Pewna część burżuazji pragnie zaradzić niedomaganiem społecznym, aby utrwalić istnienie społeczeństwa burżuazyjnego.

Пэўная частка буржуазіі жадае вылечыць грамадскія хваробы для таго, каб умацаваць існаванне буржуазнага грамадства.

Należą do niej ekonomiści, filantropowie, głosiciele humanitaryzmu, ulepszyciele położenia klas pracujących, organizatorzy dobroczynności, opiekunowie zwierząt, założyciele towarzystw wstrzemięźliwości, pokątni reformatorzy najrozmaitszego gatunku.

Сюды адносяцца эканамісты, філантропы, прыхільнікі гуманнасці, дбальнікі аб шчасці працоўных класаў, арганізатары дабрачыннасці, члены таварыстваў апекавання жывёл, заснавальнікі таварыстваў цвярозасці, нікчэмныя рэфарматары самых разнастайных відаў.

Nawet całe systemy tworzone były z tego burżuazyjnego socjalizmu.

Гэты буржуазны сацыялізм распрацоўваўся нават у цэлыя сістэмы.

Jako przykład przytoczymy „Filozofię nędzy” Proudhona:

У якасці прыкладу прывядзём «Філасофію ўбоства» Прудона.

Socjalistyczni burżua chcą zachować warunki bytu nowoczesnego społeczeństwa bez wynikających stąd nieuchronnych walk i niebezpieczeństw. Chcą społeczeństwa obecnego bez rewolucjonizujących i rozkładających je czynników. Chcą burżuazji bez proletariatu.

Буржуа-сацыялісты хочуць захаваць умовы існавання сучаснага грамадства, але без барацьбы і небяспек, якія непазбежна з іх вынікаюць. Яны хочуць захаваць сучаснае грамадства, аднак, без тых элементаў, якія яго рэвалюцыянізуюць і разлагаюць. Яны хацелі б мець буржуазію без пралетарыяту.

Burżuazja wyobraża sobie świat, w którym rządzi, oczywiście jako najlepszy ze światów. Burżuazyjny socjalizm rozwija to pocieszające wyobrażenie w mniej lub bardziej całkowity system.

Той свет, у якім пануе буржуазія, вядома, здаецца ёй самым лепшым са светаў. Буржуазны сацыялізм распрацоўвае гэта суцяшальнае ўяўленне ў больш-менш цэльную сістэму.

Kiedy wzywa on proletariat, by urzeczywistnił jego system i wkroczył do nowej Jerozolimy, to żąda w gruncie rzeczy tylko tego, by proletariat pozostał w dzisiejszym społeczeństwie, lecz wyzbył się swych nienawistnych o nim pojęć.

Запрашаючы пралетарыят ажыццявіць яго сістэму і ўвайсці ў новы Іерусалім, ён па сутнасці патрабуе толькі, каб пралетарыят заставаўся ў цяперашнім грамадстве, але адкінуў сваё ўяўленне аб ім, як аб нечым ненавісным.

Inna, mniej systematyczna, ale bardziej praktyczna forma tego socjalizmu usiłowała odstręczyć klasę robotniczą od wszelkiego ruchu rewolucyjnego za pomocą dowodzeń, że nie taka lub inna zmiana polityczna, lecz jedynie zmiana materialnych warunków bytu, stosunków ekonomicznych, może przynieść jej korzyść.

Другая, менш сістэматычная, але больш практычная форма гэтага сацыялізму імкнулася да таго, каб унушыць рабочаму класу адмоўныя адносіны да ўсякага рэвалюцыйнага руху, даказваючы, што яму можа быць карысна не тое або іншае палітычнае пераўтварэнне, а толькі змяненне матэрыяльных умоў жыцця, эканамічных адносін.

Ale przez zmianę materialnych warunków bytu socjalizm ten rozumie bynajmniej nie zniesienie burżuazyjnych stosunków produkcji, możliwe do urzeczywistnienia tylko na drodze rewolucyjnej, lecz ulepszenia administracyjne, dokonujące się na gruncie tych stosunków produkcji, a więc nie zmieniające nic w stosunkach między kapitałem a pracą najemną, i w najlepszym wypadku zmniejszające tylko koszty panowania burżuazji i upraszczające jej gospodarkę państwową.

Аднак пад змяненнем матэрыяльных умоў жыцця гэты сацыялізм разумее ні ў якім разе не знішчэнне буржуазных вытворчых адносін, ажыццявімае толькі рэвалюцыйным шляхам, а адміністрацыйныя паляпшэнні, якія ажыццяўляюцца на глебе гэтых вытворчых адносін, значыць, нічога не змяняюць у адносінах паміж капіталам і наёмнай працай, у лепшым жа выпадку — толькі скарачаюць для буржуазіі выдаткі яе панавання і спрашчаюць яе дзяржаўную гаспадарку.

Socjalizm burżuazyjny osiąga najwłaściwszy wyraz dopiero wówczas, gdy staje się figurą czysto retoryczną.

Самае прыдатнае для сябе выражэнне буржуазны сацыялізм знаходзіць толькі тады, калі ператвараецца ў просты аратарскі моўны зварот.

Wolny handel! — w interesie klasy pracującej; cła ochronne! — w interesie klasy pracującej; cele więzienne! — w interesie klasy pracującej. Oto ostatnie słowo — jedynie szczere słowo — socjalizmu burżuazyjnego.

Свабодны гандаль! у інтарэсах рабочага класа; ахоўныя пошліны! у інтарэсах рабочага класа; адзіночныя турмы! у інтарэсах рабочага класа — вось апошняе, адзіна сказанае ўсур’ёз, слова буржуазнага сацыялізму.

Socjalizm burżuazji polega właśnie na twierdzeniu, że burżua są burżua — w interesie klasy pracującej.

Сацыялізм буржуазіі заключаецца якраз у сцвярджэнні, што буржуа з’яўляюцца буржуа,— у інтарэсах рабочага класа.

3. Krytyczno-utopijny socjalizm i komunizm

3. Крытычна-утапічны сацыялізм і камунізм

Nie mówimy tutaj o tej literaturze, która we wszystkich wielkich rewolucjach nowoczesnych dawała wyraz żądaniom proletariatu (pisma Babeufa itd.).

Мы не гаворым тут пра тую літаратуру, якая ва ўсіх вялікіх рэвалюцыях новага часу выражала патрабаванні пралетарыяту (творы Бабёфа і г. д.).

Pierwsze ze strony proletariatu próby bezpośredniego urzeczywistnienia swoich własnych interesów klasowych w czasach powszechnego podniecenia, w okresie obalania społeczeństwa feudalnego, rozbijały się z konieczności wskutek nierozwiniętego jeszcze stanu samego proletariatu, jako też wskutek braku warunków materialnych jego wyzwolenia, będących właśnie wytworem dopiero epoki burżuazyjnej.

Першыя спробы пралетарыяту непасрэдна ажыццявіць свае ўласныя класавыя інтарэсы ў час усеагульнага хвалявання, у перыяд звяржэння феадальнага грамадства, непазбежна цярпелі крушэнне з прычыны неразвітасці самога пралетарыяту, а таксама з прычыны адсутнасці матэрыяльных умоў яго вызвалення, таму што гэтыя ўмовы з’яўляюцца толькі прадуктам буржуазнай эпохі.

Literatura rewolucyjna, towarzysząca tym pierwszym ruchom proletariatu, była w swej treści siłą rzeczy reakcyjna. Głosi ona powszechny ascetyzm i prymitywną wyrównawczość.

Рэвалюцыйная літаратура, якая суправаджала гэтыя першыя рухі пралетарыяту, па свайму зместу непазбежна з’яўляецца рэакцыйнай. Яна прапаведуе ўсеагульны аскетызм і грубую ўраўняльнасць.

Właściwe systemy socjalistyczne i komunistyczne, systemy Saint-Simona, Fouriera, Owena itd. wyłaniają się w pierwszym, nierozwiniętym okresie walki pomiędzy proletariatem a burżuazją, który przedstawiliśmy powyżej. (Patrz: „Burżuazja a proletariusze”).

Уласна сацыялістычныя і камуністычныя сістэмы, сістэмы Сен-Сімона, Фур’е, Оўэна і г. д., узнікаюць у першы, неразвіты перыяд барацьбы паміж пралетарыятам і буржуазіяй, паказаны намі вышэй (гл. «Буржуазія і пралетарыят»).

Wynalazcy tych systemów widzą wprawdzie przeciwieństwo klas jako też działanie czynników rozkładowych wewnątrz samego społeczeństwa panującego. Nie dostrzegają jednak po stronie proletariatu żadnej samodzielności historycznej, żadnego właściwego mu ruchu politycznego.

Вынаходцы гэтых сістэм, праўда, бачаць процілегласць класаў, гэтак жа як і дзеянне разбуральных элементаў унутры самога пануючага грамадства. Але яны не бачаць на баку пралетарыяту ніякай гістарычнай самадзейнасці, ніякага ўласцівага яму палітычнага руху.

Ponieważ rozwój przeciwieństwa klasowego idzie ręka w rękę z rozwojem przemysłu, nie znajdują więc oni materialnych warunków wyzwolenia proletariatu i szukają nauki społecznej, praw społecznych, by warunki te stworzyć.

Паколькі развіццё класавага антаганізму ідзе поруч з развіццём прамысловасці, то яны гэтак жа не могуць яшчэ знайсці матэрыяльных умоў вызвалення пралетарыяту і шукаюць такой сацыяльнай навукі, такіх сацыяльных законаў, якія стварылі б гэтыя ўмовы.

Miejsce działalności społecznej zająć musi ich osobista działalność wynalazcza, miejsce historycznych warunków wyzwolenia — warunki fantastyczne, miejsce stopniowo dokonującej się organizacji proletariatu w klasę — wymyślona przez nich samych organizacja społeczeństwa.

Месца грамадскай дзейнасці павінна заняць іх асабістая вынаходніцкая дзейнасць, месца гістарычных умоў вызвалення — фантастычныя ўмовы, месца паступова ідучай наперад арганізацыі пралетарыяту ў клас—арганізацыя грамадства па прыдуманаму імі рэцэпту.

Przyszłe dzieje ludzkości sprowadzają się dla nich do propagandy i praktycznego wykonania ich planów społecznych.

Далейшая гісторыя ўсяго свету зводзіцца для іх да прапаганды і практычнага ажыццяўлення іх грамадскіх планаў.

Są oni wprawdzie świadomi tego, że w swych planach reprezentują przede wszystkim interesy klasy pracującej, jako klasy najbardziej cierpiącej. Proletariat istnieje dla nich tylko jako klasa najbardziej cierpiąca.

Праўда, яны ўсведамляюць, што ў гэтых сваіх планах абараняюць галоўным чынам інтарэсы рабочага класа як найбольш пакутуючага класа. Толькі ў якасці гэтага найбольш пакутуючага класа і існуе для іх пралетарыят.

Nierozwinięta forma walki klasowej, jako też ich własne położenie życiowe sprawiają, że uważają się oni za stojących wysoko ponad tym antagonizmem klasowym.

Аднак неразвітая форма класавай барацьбы, а таксама іх уласнае становішча ў жыцці прыводзяць да таго, што яны лічаць сябе стаячымі высока над гэтым класавым антаганізмам.

Pragną oni polepszyć warunki życiowe wszystkich członków społeczeństwa, nawet najlepiej usytuowanych. Odwołują się więc stale do całego społeczeństwa bez różnicy, a nawet przeważnie do klasy panującej.

Яны хочуць палепшыць становішча ўсіх членаў грамадства, нават і тых, што знаходзяцца ў самых лепшых умовах. Таму яны заўсёды апелююць да ўсяго грамадства без адрознення і нават пераважна — да пануючага класа.

Trzeba przecież: tylko zrozumieć ich system, aby uznać go za możliwie najdoskonalszy plan możliwie najdoskonalszego społeczeństwa.

На іх думку, дастаткова толькі зразумець іх сістэму, каб прызнаць яе самым лепшым планам самага лепшага з магчымых грамадстваў.

Odrzucają przeto wszelką akcję polityczną, a zwłaszcza rewolucyjną; chcą swój cel osiągnąć na drodze pokojowej i usiłują za pomocą drobnych, oczywiście chybionych, eksperymentów, siłą przykładu, utorować drogę nowej ewangelii społecznej.

Яны адхіляюць таму ўсякае палітычнае, і ў асаблівасці ўсякае рэвалюцыйнае, дзеянне; яны хочуць дасягнуць сваёй мэты мірным шляхам і спрабуюць пры дапамозе дробных і, вядома, няўдалых вопытаў, сілай прыкладу пракласці дарогу новаму грамадскаму евангеллю.

Fantastyczne opisy przyszłego społeczeństwa wypływają z pierwszych, pełnych przeczuć porywów proletariatu do powszechnego przekształcenia społeczeństwa, w czasie kiedy proletariat znajduje się jeszcze w stanie nader nierozwiniętym, ujmuje więc jeszcze fantastycznie swe własne stanowisko.

Гэта фантастычнае апісанне будучага грамадства ўзнікае ў той час, калі пралетарыят яшчэ знаходзіцца ў вельмі неразвітым стане і ўяўляе сабе таму сваё ўласнае становішча яшчэ фантастычна, яно ўзнікае з першага поўнага прадчуванняў парыву пралетарыяту да ўсеагульнага пераўтварэння грамадства.

Ale pisma socjalistyczne i komunistyczne zawierają również i pierwiastki krytyczne. Atakują one wszystkie podwaliny istniejącego społeczeństwa. Dostarczyły przeto nader cennego materiału dla uświadomienia robotników.

Але ў гэтых сацыялістычных і камуністычных творах ёсць таксама і крытычныя элементы. Гэтыя творы нападаюць на ўсе асновы існуючага грамадства. Вось чаму яны далі ў вышэйшай ступені каштоўны матэрыял для асветы рабочых.

Ich pozytywne twierdzenia o przyszłym społeczeństwie, na przykład, zniesienie przeciwieństwa między miastem a wsią, zniesienie rodziny, zysku prywatnego, pracy najemnej, głoszenie harmonii społecznej, przeobrażenie państwa w proste zarządzanie produkcją — wszystkie te twierdzenia wyrażają jedynie konieczność usunięcia przeciwieństwa klasowego, które właśnie dopiero zaczyna się rozwijać i które jest im znane zaledwie w swej zarodkowej, bezkształtnej nieokreśloności.

Іх станоўчыя вывады наконт будучага грамадства, напрыклад, знішчэнне процілегласці паміж горадам і вёскай, знішчэнне сям’і, прыватнай нажывы, наёмнай працы, абвяшчэнне грамадскай гармоніі, ператварэнне дзяржавы ў простае кіраванне вытворчасцю, — усе гэтыя палажэнні выражаюць толькі неабходнасць ліквідацыі класавай процілегласці, якая толькі што пачынала развівацца і была вядома ім толькі ў яе першаснай бясформеннай неакрэсленасці.

Dlatego też same te twierdzenia mają jeszcze sens czysto utopijny.

Вось чаму і палажэнні гэтыя маюць яшчэ зусім утапічны характар.

Znaczenie socjalizmu i komunizmu krytyczno-utopijnego znajduje się w stosunku odwrotnym do rozwoju historycznego. W tym samym stopniu, w jakim rozwija się i kształtuje walka klasowa, to fantastyczne wynoszenie się ponad tę walkę, to fantastyczne jej zwalczanie traci wszelką wartość praktyczną i wszelkie uzasadnienie teoretyczne.

Значэнне крытычна-утапічнага сацыялізму і камунізму стаіць у адваротных адносінах да гістарычнага развіцця. Па меры таго як развіваецца і набывае ўсё больш выразныя формы барацьба класаў, гэта фантастычнае імкненне ўзвысіцца над ёй, гэта пераадоленне яе фантастычным шляхам пазбаўляецца ўсякага практычнага сэнсу і ўсякага тэарэтычнага апраўдання.

Dlatego, jeśli nawet twórcy tych systemów byli pod wielu względami rewolucyjni, to ich uczniowie tworzą zawsze sekty reakcyjne. Trzymają się oni uparcie dawnych poglądów swych mistrzów na przekór postępującemu rozwojowi historycznemu proletariatu.

Вось чаму, калі заснавальнікі гэтых сістэм і былі ў многіх адносінах рэвалюцыйныя, то іх вучні заўсёды ўтвараюць рэакцыйныя секты. Яны моцна трымаюцца старых поглядаў сваіх настаўнікаў, нягледзячы на далейшае гістарычнае развіццё пралетарыяту.

Usiłują więc konsekwentnie stępić ponownie walkę klasową i pogodzić przeciwieństwa.

Вось чаму яны паслядоўна стараюцца зноў прытупіць класавую барацьбу і прымірыць процілегласці.

Wciąż jeszcze marzą o próbach urzeczywistnienia swych utopii społecznych, o zakładaniu poszczególnych falansterów, o zorganizowaniu Home colonies, o urządzeniu małej Ikariil, kieszonkowego wydania nowej Jerozolimy, — i dla zbudowania wszystkich tych zamków na lodzie muszą odwoływać się do filantropii burżuazyjnych serc i sakiewek.

Яны ўсё яшчэ мараць аб ажыццяўленні, шляхам вопытаў, сваіх грамадскіх утопій, аб устанаўленні асобных фаланстэраў, аб заснаванні ўнутраных калоній [«Home-colonies»], аб стварэнні маленькай Ікарыі — кішэннага выдання новага Іерусаліма,— і для збудавання ўсіх гэтых паветраных замкаў вымушаны звяртацца да філантропіі буржуазных сэрцаў і кашалькоў.

Stopniowo staczają się oni do kategorii opisanych wyżej socjalistów reakcyjnych albo konserwatywnych, i różnią się od nich jedynie bardziej systematyczną pedanterią, fanatycznie zabobonną wiarą w cudotwórcze działanie swej nauki społecznej.

Яны паступова апускаюцца ў катэгорыю апісаных вышэй рэакцыйных або кансерватыўных сацыялістаў, адрозніваючыся ад іх толькі больш сістэматычным педантызмам і фанатычнай верай у цудадзейную сілу сваёй сацыяльнай навукі.

Występują zatem zaciekle przeciw wszelkiemu politycznemu ruchowi robotniczemu, który, ich zdaniem, powstaje jedynie ze ślepej niewiary w ich nową ewangelię.

Вось чаму яны з лютасцю выступаюць супраць усякага палітычнага руху рабочых, выклікаемага, на іх думку, толькі сляпым нявер’ем у новае евангелле.

Oweniści w Anglii występują przeciwko chartystom, fourierysci we Francji przeciwko reformistom.

Оўэністы ў Англіі і фур’ерысты ў Францыі выступаюць — першыя супраць чартыстаў, другія супраць рэфармістаў.

IV. Stosunek komunistów do różnych partii opozycyjnych

4. Адносіны камуністаў да розных апазіцыйных партый

Na podstawie rozdziału drugiego zrozumiały jest sam przez się stosunek komunistów do sformowanych już partii robotniczych, a więc do czartystów w Anglii i zwolenników reformy agrarnej w Ameryce Północnej.

Пасля таго, што было сказана ў раздзеле II, зразумелымі з’яўляюцца адносіны камуністаў да склаўшыхся ўжо рабочых партый, г. зн. іх адносіны да чартыстаў у Англіі і да прыхільнікаў аграрнай рэформы ў Паўночнай Амерыцы.

Komuniści walczą o osiągnięcie najbliższych celów i interesów klasy robotniczej, ale w ruchu teraźniejszym reprezentują jednocześnie przyszłość ruchu.

Камуністы змагаюцца ў імя бліжэйшых мэт і інтарэсаў рабочага класа, але ў той жа час у руху сённяшняга дня яны адстойваюць і будучыню руху.

We Francji komuniści przyłączają się do partii socjalistyczno-demokratycznej przeciw burżuazji 'konserwatywnej i radykalnej, nie wyrzekając się bynajmniej prawa krytycznego stosunku do frazesów i złudzeń, wypływających z rewolucyjnej tradycji.

У Францыі, у барацьбе супраць кансерватыўнай і радыкальнай буржуазіі, камуністы прымыкаюць да сацыялістычна-дэмакратычнай партыі, не адмаўляючыся тым не менш ад права адносіцца крытычна да фраз і ілюзій, якія вынікаюць з рэвалюцыйнай традыцыі.

W Szwajcarii popierają oni radykałów, nie łudząc się jednak co do tego, że partia ta składa się ze sprzecznych żywiołów, po części socjalistów demokratycznych typu francuskiego, po części zaś z radykalnych burżua.

У Швейцарыі яны падтрымліваюць радыкалаў, не выпускаючы, аднак, з-пад увагі, што гэта партыя складаецца з супярэчлівых элементаў, часткова з дэмакратычных сацыялістаў у французскім стылі, часткова з радыкальных буржуа.

Wśród Polaków komuniści popierają partię, która rewolucję agrarną uważa za warunek wyzwolenia narodowego, tę samą partię, która wywołała powstanie krakowskie 1846 roku.

Сярод палякаў камуністы падтрымліваюць партыю, якая ставіць аграрную рэвалюцыю ўмовай нацыянальнага вызвалення, тую самую партыю, якая выклікала кракаўскае паўстанне 1846 года.