Един призрак броди из Европа — призракът на комунизма. Всички сили на стара Европа са влезли в съюз за свещена хайка срещу тоя призрак — папата и царят, Метерних и Гизо, френските радикали и германските полицаи.

Привид бродить по Европі — привид комунізму. Всі сили старої Европи об’єдналися для священного цькування цього привиду: папа і цар, Меттерніх і Гізо, французькі радикали і німецькі поліцаї.

Къде има опозиционна партия, която да не е била охулена от своите управляващи противници като комунистическа, къде има опозиционна партия, която в отговор да не е запращала в лицето както на по-напредничавите хора от опозицията, така и на своите реакционни противници дамгосващото обвинение в комунизъм?

Де та опозиційна партія, яку не ославили б комуністичною її противники, що стоять при владі, де та опозиційна партія, яка не кидала б назад плямуючого докору в комунізмі як передовішим представникам опозиції, так і своїм реакційним противникам?

От тоя факт произтичат два извода.

З цього факта випливають два висновки.

Всички европейски сили вече признават, че комунизмът е сила.

Комунізм уже визнається за силу всіма европейськими властями.

Вече е крайно време комунистите открито да изложат пред целия свят своите възгледи, своите цели, своите тенденции и на приказките за призрака на комунизма да противопоставят един манифест на самата партия.

Пора вже, щоб комуністи перед усім світом відкрито виклали свій світогляд, свої цілі, свої прагнення і байкам про привид комунізму протипоставили маніфест самої партії.

За тези цел в Лондон се събраха комунисти от най-различни народности и съставиха следния манифест, който се обнародва на английски, френски, немски, италиански, фламандски и дански език.

З цією метою зібралися в Лондоні комуністи найрізніших національностей і склали оцей маніфест, який оголошується анґлійською, французькою, німецькою, італійською, фламандською і датською мовами.

I. Буржоа и пролетарии

I. Буржуа і пролетарі

Историята на всички досегашни общества е история на класови борби.

Історія всього дотеперішнього суспільства є історія боротьби класів.

Свободен и роб, патриций и плебей, барон и крепостен селянин, цехов майстор и калфа, накъсо — потисник и потиснат, са стоели в постоянна противоположност един спрямо друг, водили са непрекъсната, ту скрита, ту открита борба — борба, която всеки път е свършвала с революционно преустройство на цялото общество или с обща гибел на борещите се класи.

Вільний і раб, патрицій і плебей, феодал і кріпак, цеховий майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували в постійному антаґонізмі один до одного, вели безупинну, то приховану, то явну боротьбу, боротьбу, яка кожний раз кінчалася революційною перебудовою всього суспільства або спільною загибеллю класів, що боролися.

В по-раншните епохи на обществото ние почти навсякъде намираме пълно разчленение на обществото на различни съсловия, многостранно степенуване на обществените позиции. В древния Рим имаме патриции, конници, плебеи, роби; в средните векове — феодални господари, васали, цехови майстори, калфи, крепостни селяни, а освен това — особени степенувания и в почти всяка от тия класи.

В попередні епохи історії ми майже повсюди знаходимо цілковите розчленування суспільства на різні стани, різноманітну ґрадацію суспільних становищ. У стародавньому Римі ми маємо патриціїв, вершників, плебеїв, рабів; в середні віки — феодальних панів, васалів, цехових майстрів, підмайстрів, кріпаків, а до того ще майже в кожному з цих класів знов особливі ґрадації.

Съвременното буржоазно общество, изникнало от развалините на феодалното общество, не е премахнало класовите противоположности. То сàмо поставя нови класи, нови условия на потисничество, нови форми на борба на мястото на старите.

Сучасне буржуазне суспільство, що виникло з загибелі феодального суспільства, не знищило класових суперечностей. Воно тільки поставило нові класи, нові умови гноблення, нові форми боротьби на місце старих.

Но нашата епоха, епохата на буржоазията, се отличава с това, че е опростила класовите противоположности. Цялото общество се разкъсва все повече и повече на два големи враждебни лагера, на две големи, изправени направо една срещу друга класи: буржоазия и пролетариат.

Однак, наша епоха, епоха буржуазії, відзначається тим, що вона спростила класові суперечності. Все суспільство все більше і більше розколюється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які прямо протистоять один одному — буржуазію і пролетаріат.

От крепостните селяни на средновековието са произлезли гражданите от окрайнините на първите градове; от тия крайградски жители се развили първите елементи на буржоазията.

З кріпаків середньовіччя утворилося дрібне міщанство перших міст; з цього дрібного міщанства розвинулися перші елементи буржуазії.

Откриването на Америка, морският път около Африка създали ново поприще за възхождащата буржоазия. Индийският и китайският пазар, колонизирането на Америка, размяната с колониите, умножаването на средствата за размяна и изобщо на стоките дали на търговията, на корабоплаването, на индустрията непознат дотогава размах, а с това придали на революционния елемент в разпадащото се феодално общество възможност за бързо развитие.

Відкриття Америки, морський шлях навколо Африки утворили для ростущої буржуазії нове поле діяльності. Остіндський і китайський ринки, колонізація Америки, обмін з колоніями, збільшення засобів обміну і взагалі товарів створили нечуване доти піднесення торгівлі, судноплавства, промисловості і тим самим швидкий розвиток революційного елементу в феодальному суспільстві, що розпадалося.

Дотогавашният феодален или цехов начин на производство вече не можел да задоволи потребностите, които нараствали с новите пазари. На тяхно място дошла манифактурата. Индустриалното средно съсловие изтикало цеховите майстори; разделението на труда между различните корпорации изчезнало и било заменено с разделение на труда в самата работилница.

Колишній феодальний або цеховий спосіб промислового виробництва був уже недостатній для ростущого разом з новими ринками попиту. Його місце зайняла мануфактура. Цехові майстри були витіснені промисловим середнім станом; поділ праці між різними корпораціями зник перед поділом праці всередині окремої майстерні.

Но пазарите се разраствали все повече и повече, потребностите все повече се покачвали. И манифактурата вече не била достатъчна. Тогава пàрата и машинарията революционализирали индустриалното производство. На мястото на манифактурата дошла модерната едра индустрия, на мястото на индустриалното средно съсловие дошли индустриалните милионери, шефовете на цели индустриални армии, модерните буржоа.

Але ринки весь час зростали, весь час більшав попит. Мануфактурне виробництво теж стало вже недостатнім. Тоді пара і машини революціонізували промислове виробництво. Місце мануфактурного виробництва зайняла сучасна велика промисловість, місце промислового середнього стану зайняли промислові мільйонери, шефи цілих промислових армій, сучасні буржуа.

Едрата индустрия е създала световния пазар, подготвен още с откриването на Америка. Световният пазар е придал на търговията, на корабоплаването, на континенталните съобщения неизмеримо развитие.

Велика промисловість створила світовий ринок, який підготувало відкриття Америки. Світовий ринок викликав величезний розвиток торгівлі, судноплавства, сухопутних сполучень.

То пък, от своя страна, въздействало върху разширението на индустрията — и в същата степен, в която се разширявали индустрията, търговията, корабоплаването, железопътната мрежа — в същата степен буржоазията се е развивала, умножавала своите капитали, изтиквала на заден план всички останали от средновековието класи.

Це в свою чергу вплинуло на розширення промисловості, і в тій самій мірі, в якій розширялися промисловість, торгівля, судноплавство, залізниці, — в тій самій мірі розвивалася буржуазія, збільшувала свої капітали і відтісняла на задній план усі успадковані від середньовіччя класи.

Така че ние виждаме, че модерната буржоазия сама е продукт на дълго развитие, на редица преврати в начина на производство и съобщения.

Отже, ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого процесу розвитку, ряду переворотів у способі виробництва і зносин.

Всяко от тези стъпала в развитието на буржоазията е съпроводено от известен съответен политически напредък.

Кожний з цих ступенів розвитку буржуазії супроводився відповідним політичним успіхом [цього класу].

Потиснато съсловие през време на господството на феодалните господари, въоръжено и самоуправляващо се сдружение в комуната, тук независима градска република, там трето данъкоплатно съсловие на монархията, след това, през времето на манифактурата, противовес на аристокрацията в съсловната или в абсолютната монархия, изобщо главна база на големите монархии — буржоазията най-сетне, след изграждането на едрата индустрия и на световния пазар, извоюва за себе си изключителното политическо господство в съвременната представителна държава.

Пригноблений стан при пануванні феодальних панів, озброєна й самоврядна асоціація в комуні, тут — незалежна міська республіка [як в Італії і Німеччині], там — третій податковий стан монархії [як у Франції], потім, за часів мануфактури, противага дворянству в становій або в абсолютній монархії, головна основа великих монархій взагалі, — буржуазія завоювала собі, нарешті, після утворення великої промисловості і світового ринку, виключне політичне панування в сучасній представницькій державі.

Съвременната държавна власт е само комитет, който управлява общите работи на цялата буржоазна класа.

Сучасна державна влада, це — тільки комітет, який управляє спільними справами всього класу буржуазії.

Буржоазията е играла в историята извънредно революционна роля.

Буржуазія відіграла в історії надзвичайно революційну роль.

Навсякъде, където е стигнало до господство, буржоазията е разрушила всички феодални, патриархални, идилични отношения. Тя безмилостно е разкъсала пъстрите феодални връзки, които са обвързвали човека за неговите естествени началници, и не е оставила никаква друга връзка между човек и човек освен голия интерес, освен безчувственото “плаща в брой”.

Там, де буржуазія досягла панування, вона зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини. Вона нещадно розірвала строкаті феодальні зв’язки, що прикріпляли людину до її «природних повелителів», і не залишила ніякого іншого зв’язку між людьми, крім голого інтересу, крім бездушної «сплати готівкою».

Тя е удавила в леденостудената вода на егоистичната сметка свещения трепет на набожната мечтателност, на рицарското въодушевление, на дребнобуржоазната сантименталност. Тя е свела личното достойнство до разменна стойност и на мястото на безбройните гарантирани и придобити права е поставила само една свобода — безсъвестната свобода на търговията.

Вона втопила в льодовій воді еґоістичного розрахунку священний порив побожної мрійливості, рицарського захоплення, міщанської сентиментальності. Вона перетворила особисту гідність у мінову вартість і на місце безлічі стверджених грамотами і здобутих свобод поставила одну безсовісну свободу торгівлі.

С една дума, на мястото на забулената с религиозни и политически илюзии експлоатация тя е поставила откритата, безсрамната, пряката, сухата експлоатация.

Одним словом, експлуатацію, прикриту реліґійними і політичними ілюзіями, вона замінила відкритою, безсоромною, прямою, сухою експлуатацією.

Буржоазията е смъкнала свещения ореол на всички видове дейност, смятани досега за почетни и гледани с благоговеен трепет. Тя е превърнала в свои плащани наемни работници лекаря, юриста, попа, поета, човека на науката.

Буржуазія позбавила ореолу святості всі роди діяльності, які вважалися досі почесними і на які досі дивилися з побожним трепетом. Вона перетворила лікаря, юриста, попа, поета, мужа науки в своїх платних найманих робітників.

Буржоазията е раздрала трогателно-сантименталното було на семейните отношения и ги е свела до чисто парични отношения.

Буржуазія зірвала з сімейних відносин їх зворушливо-сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових відносин.

Буржоазията разкрила, че бруталната проява на силата, заради която реакцията толкова много се възхищава от средновековието, е намирала своето подходящо допълнение под вида на най-тромава летаргия. Едва буржоазията е доказала какво може да постигне дейността на човека. Чудесата, които тя е извършила, съвсем не приличат на египетските пирамиди, римските водопроводи и готическите катедрали; нейните походи съвсем не приличат на преселенията на народите и кръстоносните походи.

Буржуазія викрила, як властивий середньовіччю прояв грубої сили, що ним так захоплювалася реакція, знаходив собі відповідне доповнення в непробудному ледарстві. Тільки вона вперше показала, що може зробити людська діяльність. Вона створила чудеса, що далеко перевищують єґіпетські піраміди, римські водогони і ґотичні собори; вона провела походи, які далеко лишають позаду себе переселення народів і хрестові походи.

Буржоазията не може да съществува, ако постоянно не революционизира производствените инструменти, а значи и производствените отношения, а значи и всички обществени отношения.

Буржуазія не може існувати, не революціонізуючи постійно знаряддя виробництва, отже й виробничі відносини, отже й усі суспільні відносини.

Напротив, първото условие за съществуването на всички по-раншни индустриални класи е било — неизменното запазване на стария начин на производство. Постоянни преврати в производството, непрекъснато раздрусване на цялото състояние на обществото, вечна несигурност и движение — това отличава буржоазната епоха от всички предишни епохи.

Навпаки, незмінне збереження старого способу виробництва було першою умовою існування всіх попередніх промислових класів. Безперестанна революція виробництва, безперервне потрясіння всіх суспільних відносин, вічна непевність і рух відрізняють буржуазну епоху від усіх попередніх.

Всички втвърдени, заръждавели отношения с тяхната свита от старопочтени представи и възгледи се разпадат, всички новосъздадени остаряват още преди да могат да се вкостенят. Всичко съсловно и застояло се изпарява, всичко свето се осквернява и хората най-сетне са принудени с трезви очи да погледнат своето положение в живота, своите взаимни отношения.

Всі застиглі, заіржавілі відносини з їх світою з давніх-давен шанованих уявлень і поглядів руйнуються, всі новоутворені старіють ще до того, як встигнуть закостеніти. Все станове і застигле випарюється, все святе оскверняється, і люди, нарешті, змушені подивитись тверезими очима на своє життьове становище, на свої взаємні відносини.

Нуждата от все по-разширяван пазар за нейните продукти подгонва буржоазията по цялото земно кълбо. Тя трябва навсякъде да заседне, навсякъде да се настани, навсякъде да установява връзки.

Потреба в чимраз ширшому збуті для своїх продуктів жене буржуазію по всій земній кулі. Скрізь мусить вона загніздитися, скрізь оселитися, скрізь встановити зв’язки.

Чрез експлоатацията на световния пазар буржоазията е придала космополитичен облик на производството и консумацията на всички страни. За голямо съжаление на реакционерите — тя е изтръгнала изпод нозете на индустрията националната почва.

Експлуатацією світового ринку буржуазія зробила виробництво і споживання всіх країн космополітичним. На превеликий жаль реакціонерів, вона вирвала спід ніг промисловості національний ґрунт.

Старинните национални индустрии са унищожени и всеки нов ден ги доунищожава. Изтикват ги нови индустрии, чието въвеждане е въпрос на живот за всички цивилизовани нации — индустрии, които вече не преработват домашни сурови материали, а сурови материали от най-далечни зони, и чиито фабрикати се консумират не само вътре в страната, но и във всички континенти.

Прадавні національні галузі промисловості були знищені і знищуються день-у-день. Їх витісняють нові галузі промисловості, запровадження яких стає питанням життя для всіх цивілізованих націй, галузі промисловості, які переробляють уже не місцеву сировину, а сировину, що походить з найдальших країв, і фабрикати яких споживаються не тільки в самій даній країні, але разом з тим і в усіх частинах світу.

На мястото на старите нужди, задоволявани с местни произведения, идват нови, за задоволяването на които са необходими произведенията на най-далечни страни и климати. На мястото на старото локално и национално самозадоволяване и затвореност идва всестранна съобщителна система, всестранна зависимост на нациите една от друга.

Замість старих потреб, що задовольнялися місцевими виробами, з’являються нові, для задоволення яких потрібні продукти найвіддаленіших країн і кліматів. Замість старої місцевої і національної самодостатності й замкнутості з’являються всебічний зв’язок, всебічна залежність народів один від одного.

И каквото става в материалното производство — същото става и в духовното производство. Духовните произведения на отделните нации стават общо достояние. Националната едностранчивост и ограниченост става все повече и повече невъзможна и от многото национални и локални литератури се образува една световна литература.

І це має місце як у матеріальному виробництві, так і в інтелектуальному. Продукти розумової діяльності окремих народів стають спільним надбанням. Національна однобічність і обмеженість стають все більш і більш неможливими, і з багатьох національних і місцевих літератур утворюється одна світова література.

Чрез бързото подобряване на всички производствени инструменти, чрез безкрайно улеснените съобщения буржоазията въвлича в цивилизацията всички народи, включително най-варварските. Евтините цени на нейните стоки са тежката артилерия, с които тя събаря из основи всички китайски стени, принуждава да капитулира и най-упоритата омраза на варварите към чужденците.

Буржуазія завдяки швидкому поліпшенню всіх знарядь виробництва, завдяки безмежно полегшеним засобам сполучення втягає в цивілізацію всі, навіть найбільш варварські, нації. Дешеві ціни її товарів являють собою ту важку артилерію, якою вона вщент руйнує всі китайські мури, якою вона примушує до капітуляції найупертішу ненависть варварів до чужоземців.

Тя принуждава всички нации да усвоят буржоазния начин на производство, ако не искат да загинат; тя ги принуждава да въвеждат у себе си така наречената цивилизация, т.е. да станат буржоа. С една дума, тя си създава свят по свой образ и подобие.

Вона примушує всі нації засвоїти буржуазний спосіб виробництва, якщо вони не хочуть загинути; вона примушує їх заводити у себе самих так звану цивілізацію, тобто ставати буржуа. Одним словом, вона створює собі світ за своїм образом і подобою.

Буржоазията е подчинила селото под господството на града. Тя е създала огромни градове, във висока степен е увеличила броя на градското население в сравнение с тоя на селското, и с това е изтръгнала значителна част от населението от идиотизма на селския живот.

Буржуазія підкорила село пануванню міста. Вона створила величезні міста, вона в великій мірі збільшила число міського населення порівняно з сільським і таким чином вирвала значну частину населення з ідіотизму сільського життя.

Също както е поставила селото в зависимост от града, също така е поставила варварските и полуварварските страни в зависимост от цивилизованите, селските народи — в зависимост от буржоазните народ, Изтока — в зависимост от Запада.

Подібно до того, як вона зробила село залежним від міста, вона зробила варварські й напівварварські країни залежними від цивілізованих, селянські народи — від буржуазних народів, Схід — від Заходу.

Буржоазията все повече и повече премахва разпокъсаността на средствата за производство, на собствеността и на населението. Тя е агломерирала населението, централизирала е средствата за производство и е концентрирала собствеността в малко ръце. Необходима последица от това е политическата централизация.

Буржуазія все більше й більше знищує роздроблення засобів виробництва, володіння й населення. Вона скупчила населення, централізувала засоби виробництва і зосередила власність у небагатьох руках. Необхідним наслідком цього була політична централізація.

Независими, почти само съюзени провинции с различни интереси, закони, правителства и мита са сбити в една нация, едно правителство, един закон, един национален класов интерес, една митническа линия.

Незалежні, ледве зв’язані між собою провінції, з різними інтересами, законами, урядами й митами, були з’єднані в одну націю, один уряд, один закон, один національний класовий інтерес, один митний кордон.

През време на своето едва стогодишно класово господство буржоазията е създала по-масови и по-колосални производителни сили отколкото всички минали поколения, взети заедно.

Менше ніж за сто років свого класового панування буржуазія створила численніші і колосальніші продуктивні сили, ніж усі минулі покоління разом.

Покоряване на природните сили, машинария, приложение на химията в индустрията и земеделието, парно корабоплаване, железници, електрически телеграфи, култивиране на цели континенти, превръщане на реките в плавателни, цели населения, излезли като от земята — кой по-раншен век е могъл да предугади, че в недрата на обществения труд са дремели такива производителни сили.

Підкорення сил природи, запровадження машин, застосування хімії в промисловості й землеробстві, пароплавство, залізниці, електричні телеґрафи, перетворення цілих частин світу в продуктивні, пристосування річок для судноплавства, цілі ніби спід землі викликані населення, — яке з попередніх століть передчувало, що в надрах суспільної праці дрімали такі продуктивні сили?

Но ние видяхме: средствата за производство и съобщителните средства, въз основа на които е възникнала буржоазията, са произлезли във феодалното общество.

Ми бачили, однак, що засоби виробництва і зносин, на основі яких утворилася буржуазія, були створені в феодальному суспільстві.

На известна степен от развитието на тия средства за производство и за съобщения — отношенията, в които феодалното общество е произвеждало и разменяло, феодалната организация на земеделието и манифактурата, с една дума, феодалните отношения на собствеността не са отговаряли на вече развитите производствени сили. Те са спъвали производството, вместо да го подпомогнат. Те се превърнали в окови за него. Тези окови трябвало да бъдат скъсани — и били скъсани.

На певному ступені розвитку цих засобів виробництва і зносин ті умови, в яких відбувалися виробництво і обмін феодального суспільства, феодальна орґанізація землеробства й мануфактури, одним словом — феодальні майнові відносини, вже більше не відповідали розвиненим продуктивним силам. Вони гальмували виробництво, замість сприяти йому. Вони теж перетворилися в численні окови. Необхідно було розбити їх, і вони були розбиті.

На тяхно място дошла свободната конкуренция със съответното обществено и политическо устройство, с икономическото и политическото господство на буржоазната класа.

Їх місце зайняла вільна конкуренція з відповідним їй суспільним і політичним ладом, з економічним і політичним пануванням буржуазного класу.

Пред нашите очи се извършва подобно движение. Буржоазните отношения на производство и размяна, буржоазните отношения на собствеността, съвременното буржоазно общество, което като с магия е създало такива огромни средства за производство и за съобщение, прилича на оня магьосник, който не може вече да държи под своя власт извиканите от неговите заклинания подземни сили.

На наших очах відбувається подібний рух. Буржуазні умови виробництва і зносин, буржуазні майнові відносини, сучасне буржуазне суспільство, що наче чарами створило такі потужні засоби виробництва й зносин, схоже на чарівника, який уже не може справитись з тими підземними силами, які він викликав своїми заклинаннями.

От десетилетия насам историята на индустрията и на търговията е само история на бунта на съвременните производителни сили против съвременните производствени отношения, против отношенията на собствеността, които са жизнени условия за буржоазията и за нейното господство.

Вже кілька десятиріч історія промисловості й торгівлі є лише історія збурення сучасних продуктивних сил проти сучасних виробничих відносин, проти майнових відносин, які є умовами існування буржуазії та її панування.

Достатъчно е да споменем търговските кризи, които със своето периодическо възвръщане все по-заплашително поставят под въпрос съществуването на цялото буржоазно общество. През време на търговските кризи редовно се унищожава голяма част не само от произведените продукти, но и дори и от вече създадените производителни сили.

Досить назвати торговельні кризи, які, періодично повертаючись, дедалі грізніше ставлять під запитання існування всього буржуазного суспільства. Під час торговельних криз реґулярно знищується велика частина не тільки виготовлених продуктів, але й створених уже продуктивних сил.

През време на кризите избухва една обществена епидемия, която на всички по-раншни епохи би се видяла като абсурдна — епидемията на свърхпроизводството. Обществото изведнъж се озовава върнато във варварско състояние; сякаш глад, всеобща унищожителна война са му отнели всички средства за живот; индустрията, търговията изглеждат унищожени — и защо? Защото обществото притежава твърде много цивилизация, твърде много средства за живот, твърде много индустрия, твърде много търговия.

Під час криз вибухає соціальна епідемія, яка всім попереднім епохам здавалася б безглуздям — епідемія перепродукції. Суспільство раптом опиняється відкинутим в одну мить назад у стан варварства, наче голод, загальна нищівна війна відрізали його від усіх засобів існування; промисловість, торгівля здаються знищеними, — і чому? Тому, що суспільство надто цивілізоване, у нього надто багато засобів існування, надто багато промисловості, надто багато торгівлі.

Производителните сили, които се намират в негово разположение, вече не служат за импулсиране на буржоазната цивилизация и на буржоазните имуществени отношения; напротив, те са станали прекомерно могъщи за тия отношения и биват спъвани от тях; а щом преодолеят тази спънка, те хвърлят в безредие цялото буржоазно общество, заплашват съществуването на буржоазната собственост.

Продуктивні сили, які є в його розпорядженні, не служать більше розвиткові буржуазної цивілізації і буржуазних майнових відносин; навпаки, вони стали надто могутніми для цих відносин, вони ними гальмуються; і як тільки вони перемагають це гальмо, вони розладжують усе буржуазне суспільство, загрожують існуванню буржуазної власності.

Буржоазните отношения са станали твърде тесни, за да поберат създаденото от тях богатство. По какъв начин преодолява буржоазията кризите? От дена страна — с принуденото унищожаване на маса производителни сили; от друга страна — със експлоатиране на старите пазари. Значи как? С това, че подготвя по-всестранни и по-могъщи кризи и намалява средствата за предотвратяване на кризите.

Буржуазні відносини стали занадто вузькими, щоб вмістити створене ними багатство. — Чим буржуазія перемагає кризи? З одного боку, вимушеним знищенням маси продуктивних сил; з другого боку, завоюванням нових ринків і ґрунтовнішою експлуатацією старих ринків. Отже чим? Тим, що вона готує всебічніші й могутніші кризи і зменшує засоби запобігання кризам.

Оръжията, с които буржоазията е победила феодализма, сега се насочват против самата буржоазия.

Та зброя, якою буржуазія повалила феодалізм, спрямовується тепер проти самої буржуазії.

Но буржоазията не само е изковала оръжията, които ще донесат смъртта; тя е създала и ония мъже, които ще носят тия оръжия — съвременните работници, пролетариите.

Але буржуазія не тільки викувала зброю, яка несе їй смерть; вона породила також і тих людей, які боротимуться цією зброєю — сучасних робітників, пролетарів.

В същата степен, в която се е развивала буржоазията, т.е. капиталът — в същата степен се развива и пролетариатът, класата на съвременните работници, които живеят само доколкото намират работа и намират работа само доколкото тяхната работа умножава капитала. Тези работници, които трябва сами да се продават на парче, са стока като всеки друг търговски артикул и затова също така са изложени на всички превратности на конкуренцията, на всички колебания на пазара.

В тій самій мірі, в якій розвивається буржуазія, тобто капітал, — в тій самій мірі розвивається і пролетаріат, клас сучасних робітників, які тільки доти можуть існувати, поки знаходять роботу, а знаходять вони її лише доти, поки їх праця збільшує капітал. Ці робітники, які мусять продавати себе поштучно, є товар, як і всякий інший предмет торгівлі, а тому вони в однаковій мірі зазнають усіх мінливостей конкуренції, всіх коливань ринку.

С разширяването на машинарията и с разделението на труда работата на пролетариите е загубила всеки самостоен характер, а заедно с това и всяка привлекателност за работника.

В наслідок поширення машин і поділу праці праця пролетарів втратила всякий самостійний характер, а тим самим і всяку принадність для робітника.

Той става проста принадлежност на машината и от него изискват само най-проста, най-еднообразна, най-лесно изучавана манипулация. Затова разноските, които работникът причинява, се ограничават почти само до средствата за живот, от които той се нуждае за своята издръжка и за продължението на своята раса.

Він стає простим придатком до машини, від якого вимагають тільки найпростіших, найодноманітніших, найлегших до вивчення операцій. Тому витрати, які спричиняє робітник, обмежуються майже тільки засобами існування, яких він потребує для свого утримання і для продовження свого роду.

Но цената на една стока, а значи и цената на труда, е равна на нейните производствени разноски. Затова в същата степен, в която расте непривлекателността на труда — в същата степен спада работната заплата. Нещо повече, в същата степен, в която се разраства машинарията и разделението на труда — в същата степен нараства и масата на труда, било чрез умножаване на работните часове, било чрез умножаване на изисквания за дадено време труд чрез ускорен ход на машините и т.н.

Але ціна всякого товару, отже й праці, дорівнює витратам його виробництва. Тому в тій самій мірі, в якій зростає неприємність праці, зменшується заробітна плата. Навіть більше: в тій самій мірі, в якій зростають застосування машин і поділ праці, — в тій самій мірі зростає і маса праці, чи то в наслідок збільшення робочих годин, чи в наслідок збільшення роботи, якої вимагають за даний час, прискореного ходу машин і т. д.

Съвременната индустрия е превърнала малката работилница на патриархалния майстор в голяма фабрика на индустриалния капиталист. Натъпканите във фабриката работнически маси са организирани по войнишки. Те са поставени под надзора на една цяла йерархия от подофицери и офицери, като редници на индустриалната армия.

Сучасна промисловість перетворила маленьку майстерню патріархального майстра у велику фабрику промислового капіталіста. Маси робітників, скупчені на фабриці, орґанізовуються по-солдатському, їх ставлять, як рядових солдатів промислової армії, під нагляд цілої ієрархії унтерофіцерів та офіцерів.

Те не само че са роби на буржоазната класа, на буржоазната държава, но и всеки ден и всеки час ги поробва машината, надзирателят и преди всичко — отделният буржоа-фабрикант. Този деспотизъм е толкова по-дребнав, по-злобен и по-възмутителен, колкото той по-открито прокламира като своя крайна цел печалбата.

Вони раби не тільки буржуазного класу, буржуазної держави, — їх щодня і щогодини поневолює машина, наглядач і передусім сам окремий буржуа-фабрикант. Ця деспотія тим дріб’язковіша, ненависніша, тим більше викликає озлоблення, чим одвертіше вона проголошує своєю кінцевою метою наживу.

Колкото по-малко ръчният труд изисква сръчност и сила, т.е. колкото повече се развива съвременната индустрия, толкова повече трудът на жените и децата изтиква труда на мъжете. Различията по пол и възраст вече нямат никакво обществено значение за работническата класа. Има само инструменти на труда, които според своята възраст и пол изискват различни разноски.

Чим менше вмілості і сили вимагає ручна праця, тобто чим більше розвивається сучасна промисловість, тим більше праця чоловіків витісняється працею жінок і дітей. Відміни статі й віку не мають уже щодо робітничого класу ніякого суспільного значення. Існують тільки знаряддя праці, які, залежно від віку й статі, викликають різні витрати.

Когато експлоатирането на работника от фабриканта привърши дотам, че работникът получи в брой своята заплата, тогава върху него се нахвърлят останалите части от буржоазията — домопритежателят, бакалинът, собственикът на заложната къща и т.н.

Коли експлуатація робітника фабрикантом закінчена настільки, що робітник одержує готівкою свою заробітну плату, тоді на нього накидаються інші частини буржуазії: домовласник, крамар, лихвар і т. д.

Досегашните по-дребни елементи от средните съсловия, дребните индустриалци, търговци и рентиери, занаятчиите и селяните, изпадат в редовете на пролетариата отчасти затова, че малкият им капитал е недостатъчен за едра индустрия и загива под ударите на конкуренцията с по-едрите капиталисти, отчасти затова, че тяхната сръчност е обезценена от новите начини на производство. Така че пролетариатът се рекрутира от всички класи на населението.

Дотеперішні дрібні середні стани, дрібні промисловці, купці і рантьє, ремісники й селяни, — всі ці класи опускаються в лави пролетаріату, почасти тому, що їхній невеликий капітал недостатній для ведення великого промислового підприємства і не витримує конкуренції з більшими капіталістами, почасти тому, що їх вмілість знецінюється новими способами виробництва. Так рекрутується пролетаріат з усіх класів населення.

Пролетариатът минава различни стъпала на развитие. Неговата борба против буржоазията започва още от неговото появяване.

Пролетаріат проходить різні ступені розвитку. Його боротьба проти буржуазії починається разом з його існуванням.

В началото се борят единични работници, след това работниците от една фабрика, след това работниците от цял клон на труда в дадено селище — против отделния буржоа, който непосредствено ги експлоатира.

Спочатку борються окремі робітники, потім робітники однієї фабрики, потім робітники однієї галузі праці в одній місцевості проти окремого буржуа, який їх безпосередньо експлуатує.

Те насочват своите атаки не само против буржоазните обществени отношения, а ги насочват против самите инструменти на производството; те унищожават чуждите конкуриращи стоки, разрушават машините, подпалват фабриките, силят се да възстановят загубеното положение на средновековния работник.

Вони спрямовують свої атаки не тільки проти буржуазних виробничих відносин; вони спрямовують їх і проти самих знарядь виробництва; вони знищують конкуруючі чужоземні товари, вони розбивають машини, вони підпалюють фабрики, вони намагаються шляхом боротьби знову повернути собі зникле становище середньовічного робітника.

На тази степен работниците представляват разпръсната по цялата страна и разпокъсана от конкуренцията маса. По-масовото сплътяване на работниците още не е резултат на тяхното собствено обединение, но е резултат от обединението на буржоазията, която, за да постигне совите собствени политически цели, трябва — и за известно време все още сполучва — да туря в движение целия пролетариат.

На цьому ступені робітники становлять розпорошену по всій країні і роздроблену конкуренцією масу. Згуртованість робітників у значніші маси ще не є наслідком їх власного об’єднання, а наслідком об’єднання буржуазії, яка для досягнення своїх власних політичних цілей мусить, і поки ще може, приводити в рух увесь пролетаріат.

Така че на това стъпало пролетариите се борят не против своите врагове, но против враговете на своите врагове — против остатъците от абсолютната монархия, против поземлените собственици, неиндустриалните буржоа, дребните буржоа. По такъв начин цялото историческо движение е концентрирано в ръцете на буржоазията; всяка тъй извоювана победа е победа на буржоазията.

На цьому ступені пролетарі борються, отже, не проти своїх ворогів, а проти ворогів своїх ворогів — проти решток абсолютної монархії, проти землевласників, непромислових буржуа, дрібних буржуа. Таким чином увесь історичний рух зосереджується в руках буржуазії; кожна здобута при таких умовах перемога є перемогою буржуазії.

Но с развитието на индустрията пролетариатът не само се умножава; той се струпва на по-големи маси, неговата сила расте и той повече я чувства.

Але з розвитком промисловості пролетаріат не тільки зростає в числі; він скупчується в більші маси, сила його зростає, і він більше відчуває її.

Интересите, жизнените условия вътре в пролетариата се изравняват все повече и повече, тъй като машинарията все повече и повече заличава различията в труда и почти навсякъде смъква работната заплата до еднакво ниско равнище.

Інтереси пролетаріату, його життьове становище дедалі більше вирівнюються в міру того, як машини все більше й більше стирають відмінності в умовах праці і майже повсюди збивають заробітну плату до однаково низького рівня.

Растящата конкуренция на буржоата помежду им и произтичащите от това търговски кризи правят заплатата на работниците все по-нестабилна; все по-бързо развиващото се непрекъснато подобрение на машинарията прави цялото тяхно жизнено положение все по-несигурно; сблъскванията между отделния работник и отделния буржоа все повече и повече добиват характер на сблъсквания между две класи.

Ростуща конкуренція буржуа між собою і торговельні кризи, що виникають з цього, роблять заробітну плату робітників дедалі хиткішою; невпинне поліпшення машин, що розвивається дедалі швидше, робить усе життьове становище робітників дедалі більш непевним; колізії між окремим робітником і окремим буржуа дедалі більше набирають характеру колізій між двома класами.

Работниците почват с това, че се сдружават против буржоазията; те се сплотяват, за да отстояват своята работна заплата. Те основават дори трайни асоциации, за да се продоволстват в случаи на такива случайни стълкновения. На места борбата взема форма на бунтове.

Робітники починають з того, що утворюють коаліції проти буржуа; вони об’єднуються для обстоювання своєї заробітної плати. Вони засновують навіть тривалі асоціації, щоб забезпечити себе харчем на випадок можливих заворушень. Місцями боротьба вибухає у повстання.

От време-навреме работниците побеждават, но само за кратко време. Същинският резултат от техните борби не е непосредственият успех, а все повече разширяващото се обединяване на работниците.

Час від часу робітники перемагають, але перемога ця лише минуща. Дійсним результатом їх боротьби є не безпосередній успіх, а об’єднання робітників, яке дедалі більше поширюється.

За него способства разрастването на създаваните от едрата индустрия съобщителни средства, които поставят във взаимна връзка работниците от различните местности. Но нужна е само тази връзка, за да могат множеството локални борби, които навред имат еднакъв характер, да се централизират в общонационална, класова борба.

Йому сприяють ростущі засоби сполучення, які створюються великою промисловістю і які зв’язують між собою робітників різних місцевостей. Але цього тільки зв’язку і треба для того, щоб ці численні місцеві битви, скрізь однакового характеру, централізувати в національну, в класову боротьбу.

А всяка класова борба е политическа борба. И съвременните пролетарии — благодарение на железните пътища — само за няколко години постигат онова обединение, за което на гражданите от средните векове, с техните междуселищни пътища, са били необходими векове.

А всяка класова боротьба є боротьба політична. І об’єднання, для якого городянам середньовіччя з їх путівцями потрібні були століття, сучасні пролетарі здійснюють завдяки залізницям протягом небагатьох років.

Конкуренцията между самите работници във всеки миг наново разбива това организиране на пролетариите в класа, а с това и в политическа партия. Но то винаги отново се въздига — по-силно, по-здраво, по-мощно. Като използва пукнатините в самата буржоазия, то налага да бъдат признати със закон някои единични интереси на работниците. Такъв е случаят със закона за десетчасовия работен ден в Англия.

Ця орґанізація пролетарів у клас і тим самим у політичну партію щохвилини знову руйнується конкуренцією між самими робітниками. Але вона постійно знову виникає, сильніша, міцніша, могутніша. Вона примушує визнати окремі інтереси робітників в законодавчому порядку, використовуючи розколи серед буржуазії. Так було з білем про десятигодинний робочий день в Анґлії.

Изобщо сблъскванията вътре в старото общество подпомагат многостранно, способстват на процеса на развитието на пролетариата. Буржоазията се намира в непрекъсната борба: отначало против аристокрацията; по-късно против ония части от самата буржоазия, чиито интереси изпадат в противоречие с напредъка на индустрията; а винаги — против буржоазията на всички чужди страни.

Колізії в старому суспільстві взагалі в багатьох відношеннях сприяють процесові розвитку пролетаріату. Буржуазія перебуває в постійній боротьбі: спочатку проти аристократії, пізніше проти тих частин самої буржуазії, інтересам яких суперечить розвиток промисловості, і завжди проти буржуазії всіх чужих країн.

Във всички тия борби тя се вижда принудена да апелира към пролетариата, да търси неговата помощ, а по този начин — и да го въвлича в политическото движение. Така че тя сама доставя на пролетариата елементи от своето собствено образование, т.е. оръжия против самата себе си.

В усіх цих битвах вона змушена апелювати до пролетаріату, вдаватися до нього по допомогу і таким чином втягати його в політичний рух. Отже, буржуазія сама передає пролетаріатові елементи своєї власної освіти, тобто зброю проти самої себе.

По-нататък, както видяхме, напредъкът на индустрията смъква в редовете на пролетариата цели съставни слоеве от господстващата класа или поне застрашава условията на техния живот. И те донасят на пролетариата маса образователни елементи.

Далі, як ми бачили, розвиток промисловості скидає цілі верстви пануючого класу в лави пролетаріату або, принаймні, загрожує умовам їх життя. Вони теж передають пролетаріатові масу елементів освіти.

И най-после — във времена, когато класовата борба се приближава към разрешение, разложителният процес в господстващата класа, в цялото старо общество, добива такъв бурен, такъв рязък характер, че една малка част от господстващата класа се отрича от нея и се присъединява към революционната класа, която носи в своите ръце бъдещето.

Нарешті, в ті періоди, коли класова боротьба наближається до розв’язки, процес розкладу всередині пануючого класу, всередині всього старого суспільства набирає такого бурхливого, такого різкого характеру, що невелика частина пануючого класу зрікається його і пристає до революційного класу, до того класу, який несе в своїх руках майбутнє.

И както по-рано част от аристокрацията е преминала на страната на буржоазията, така сега част от буржоазията преминава на страната на пролетариата, и особено част от буржоазните идеолози, които са се издигнали до теоретическото разбиране на цялото историческо движение.

Отже, так само як раніше частина дворянства переходила до буржуазії, — так тепер частина буржуазії переходить до пролетаріату, особливо частина буржуа-ідеолоґів, які піднеслися до теоретичного розуміння всього історичного руху.

От всички класи, които в днешно време противостоят на буржоазията, само пролетариатът е действително революционна класа. Останалите класи се разкапват и пропадат с възхода на едрата индустрия, а пролетариатът е нейният кръвен продукт.

З усіх класів, які нині протистоять буржуазії, один тільки пролетаріат є дійсно революційний клас. Всі інші класи занепадають і гинуть з розвитком великої промисловості, а пролетаріат є її власний продукт.

Средните съсловия — дребният индустриалец, дребният търговец, занаятчията, селянинът — те всички се борят против буржоазията, за да спасят от гибел своето съществуване като средни съсловия. Те значи не са революционни, а консервативни. Нещо повече, те са реакционни, защото се мъчат да завъртят назад колелото на историята.

Середні стани — дрібний промисловець, дрібний купець, ремісник, селянин, — всі вони борються проти буржуазії, щоб урятувати від загибелі своє існування як середніх станів. Отже, вони не революційні, а консервативні. Навіть більше: вони реакційні, вони намагаються повернути назад колесо історії.

И ако са революционни, те са такива с оглед на предстоящото им преминаване в пролетариата и защищават не своите сегашни, а своите бъдещи интереси, като напускат своето собствено становище, за да застанат на становището на пролетариата.

Якщо вони й бувають революційними, то лиш остільки, оскільки має статися їх перехід у лави пролетаріату, оскільки вони боронять не свої теперішні, а свої майбутні інтереси, оскільки вони покидають свою власну точку зору, щоб стати на точку зору пролетаріату.

Лумпенпролетариатът, това пасивно загниване на най-долните слоеве на старото общество, при една пролетарска революция на места може да бъде изблъскан в самото движение, но по силата на цялото си жизнено положение той с по-голяма готовност би се продал за реакционни машинации.

Люмпенпролетаріат, цей пасивний продукт гниття найнижчих верств старого суспільства, місцями втягається пролетарською революцією в рух, але за всім своїм життьовим становищем він з більшою охотою продаватиме себе для реакційних інтриґ.

Условията за живота на старото общество са вече унищожение в условията за живота на пролетариата. Пролетарият няма собственост; неговото отношение към жени деца няма вече нищо общо с буржоазните семейни отношения; съвременният индустриален труд, съвременното капиталистическо иго — в Англия същото, както и във Франция, в Америка същото, както и в Германия — е смъкнало от него всякакъв национален характер.

Життьові умови старого суспільства вже знищені в життьових умовах пролетаріату. Пролетар не має власності; його відносини до жінки й дітей вже не мають нічого спільного з буржуазними сімейними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне поневолення в ярмі капіталу, однакове як в Анґлії, так і у Франції, як в Америці, так і в Німеччині, стерло з нього всякий національний характер.

Законите, моралът, религията са за него само буржоазни предразсъдъци, зад които се крият също толкова буржоазни интереси.

Закони, мораль, реліґія — все це для нього не більше, як буржуазні передсуди, за кожним з яких ховаються певні буржуазні інтереси.

Всички по-раншни класи, които са завладявали господството, са търсели да осигурят своето вече придобито положение в живота, като са подхвърляли цялото общество на условията на своя доход.

Всі попередні класи, що завойовували собі панування, намагалися забезпечити своє вже здобуте життьове становище, підпорядковуючи все суспільство умовам своєї наживи.

Пролетариите могат да завладеят обществените производителни сили само като премахнат своя собствен досегашен начин на присвояване, а заедно с това — и целия досегашен начин на присвояване. Пролетариите нямат нищо свое, което да трябва да осигуряват, на тях предстои да разрушат всяка досегашна частна сигурност и частни предпазни мерки.

Пролетарі можуть завоювати собі суспільні продуктивні сили, лише знищивши свій власний дотеперішній спосіб привласнення, а тим самим і весь дотеперішній спосіб привласнення в цілому. У пролетарів нема нічого свого, що їм треба було б забезпечувати; вони повинні зруйнувати всі дотеперішні приватні забезпечення і приватні страхування.

Всички досегашни движения са били движения на малцинства или в интереса на малцинства. Пролетарското движение е самостойно движение на огромното мнозинство в интереса на огромното мнозинство.

Всі дотеперішні рухи були рухами меншостей або в інтересах меншостей. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості.

Пролетариатът, най-долният слой на сегашното общество, не може да се надигне, не може да се изправи, без да бъде хвърлена във въздуха цялата надстройка от слоевете, които образуват официалното общество.

Пролетаріат, найнижча верства теперішнього суспільства, не може піднестися, не може випрямитись без того, щоб не висадити в повітря всю надбудову з тих верств, що становлять офіціальне суспільство.

Макар и не по своето съдържание, но по своята форма борбата на пролетариата против буржоазията е на първо време национална борба. Естествено, пролетариатът на всяка страна трябва най-напред да се справи със своята собствена буржоазия.

Коли й не за змістом, то за формою боротьба пролетаріату проти буржуазії є насамперед боротьба національна. Пролетаріат кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією.

Като очертахме най-общите фази в развитието на пролетариата, ние проследихме повече или по-малко скритата гражданска война сред съществуващото общество до точката, където тя избухва в открита революция и където пролетариатът, чрез насилствено събаряне на буржоазията, установява своето господство.

Малюючи найзагальніші фази розвитку пролетаріату, ми простежили більш чи менш приховану громадянську війну всередині існуючого суспільства аж до того пункту, коли вона вибухає як відкрита революція, і пролетаріат шляхом насильного повалення буржуазії встановлює своє панування.

Всички досегашни общества са почивали, както видяхме, на противоположността между потискащи и потиснати класи. Но за да може една класа да бъде потискана, трябва да бъдат осигурени условия, в които тя поне да може да кара своето робско съществуване.

Всі дотеперішні суспільства ґрунтувалися, як ми бачили, на протилежності гноблячих і гноблених класів. Але для того, щоб можна було гнобити якийсь клас, необхідно забезпечити йому умови, при яких він міг би, принаймні, по-рабському животіти.

През време на крепостничеството крепостният селянин се е добрал до положението на член на комуната, също както под игото на феодалистичния абсолютизъм дребният бюргер се е добрал до положението на буржоа.

Кріпак у стані кріпацтва вибився в члени комуни, так само як дрібний міщанин під ярмом феодалістичного абсолютизму вибився в буржуа.

А съвременният работник, вместо да се издига с напредъка на индустрията — пада все по-ниско под условията за съществуване на своята собствена класа. Работникът става паупер и пауперизмът се развива още по-бързо отколкото населението и богатството.

А сучасний робітник, замість того щоб підноситися разом з проґресом промисловості, опускається все нижче і нижче умов існування свого власного класу. Робітник стає паупером, і пауперизм розвивається ще швидше, ніж населення й багатство.

По този начин става ясно, че буржоазията е неспособна да остане и занапред господстваща класа на обществото и да налага на обществото като меродавен закон условията на живот на своята класа. Тя е неспособна да господства, защото е неспособна да осигури на своя роб дори робското му съществуване и защото е принудена да го остави да изпадне до положение, при което тя трябва да го храни, вместо той нея да храни. Обществото не може вече да живее под нейното господство, т.е. нейният живот е вече несъвместим с обществото.

Звідси ясно видно, що буржуазія нездатна лишатися далі пануючим класом суспільства і накидати суспільству умови існування свого класу як регулюючий закон. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму рабові існування навіть у межах його рабства, бо вона змушена дати йому опуститися до такого становища, коли мусить харчувати його, замість того щоб харчуватися його коштом. Суспільство не може вже більше жити під її владою, тобто її життя більше вже несполучне з суспільством.

Най-важното условие за съществуването и за господството на буржоазната класа е натрупването на богатството в ръцете на частни лица, образуването и умножаването на капитала; условието за съществуване на капитала е наемният труд. Наемният труд почива изключително на конкуренцията на работниците помежду им.

Основною умовою існування й панування буржуазного класу є нагромадження багатства в руках приватних осіб, утворення й збільшення капіталу; умовою існування капіталу є наймана праця. Наймана праця грунтується виключно на конкуренції робітників між собою.