III. Соціалістична і комуністична література

III. Сацыялістычная і камуністычная літаратура

1. Реакційний соціалізм

1. Рэакцыйны сацыялізм

а) Феодальний соціалізм

a) Феадальны сацыялізм

Французька і анґлійська аристократія за своїм історичним cтановищем була покликана до того, щоб писати памфлети проти сучасного буржуазного суспільства.

Французская і англійская арыстакратыя па свайму гістарычнаму становішчу была заклікана да таго, каб пісаць памфлеты супраць сучаснага буржуазнага грамадства.

У французькій Липневій революції 1830 року, в анґлійському рухові за парламентську реформу ненависний вискочка ще раз завдав їй, поразки. Про серйозну політичну боротьбу не могло більше бути й мови.

У французскай ліпеньскай рэвалюцыі 1830 г. і ў англійскім руху на карысць парламенцкай рэформы ненавісны выскачка яшчэ раз нанёс ёй паражэнне. Аб сур’ёзнай палітычнай барацьбе не магло быць больш і гаворкі.

Їй лишилася тільки літературна боротьба. Але й у сфері літератури стали вже неможливими старі фрази часів реставрації. Щоб збудити симпатію, аристократія мусила вдавати, що вона вже не дбає про свої інтереси і формулює свій акт обвинувачення проти буржуазії тільки в інтересах експлуатованого робітничого класу.

Ёй заставалася толькі літаратурная барацьба. Але і ў галіне літаратуры старыя фразы часоў Рэстаўрацыі сталі ўжо немагчымыя. Каб выклікаць спачуванне, арыстакратыя павінна была зрабіць выгляд, што яна ўжо не клапоціцца аб сваіх уласных інтарэсах і складае свой абвінаваўчы акт супраць буржуазіі толькі ў інтарэсах эксплуатуемага рабочага класа.

Таким чином, вона брала реванш тим, що могла співати пасквільних пісень проти свого нового владаря і шептати йому на вухо більш-менш зловісні пророкування.

Яна рабіла сабе задавальненне тым, што выдумляла пасквілі на свайго новага ўладара і шаптала яму на вуха больш-менш злавесныя прароцтвы.

Таким чином виник феодальний соціалізм — напівскарга, напівпасквіль, напіввідгук минулого, напівзагроза майбутнього, який часом влучав буржуазії в саме серце своїм їдким, дотепно-нищівним присудом, але який завжди справляв комічне враження своєю цілковитою неспроможністю зрозуміти хід сучасної історії.

Так узнік феадальны сацыялізм: напалавіну пахавальная песня — напалавіну пасквіль, напалавіну адгалосак мінулага — напалавіну пагроза будучага, які падчас паражае буржуазію ў самае сэрца сваім горкім, дасціпным, з’едлівым прыгаворам, але які заўсёды стварае камічнае ўражанне поўнай няздольнасцю зразумець ход сучаснай гісторыі.

Аристократія розмахувала жебрацькою торбою пролетаріату, мов прапором, щоб зібрати коло себе народ. Але щоразу, коли народ ішов слідом за нею, він помічав у неї на заду старі феодальні герби і розбігався з гучним і непочтивим реготом.

Арыстакратыя размахвала жабрацкай торбай пралетарыяту як сцягам, каб павесці за сабою народ. Але кожны раз, калі ён ішоў за ёю, ён заўважаў на яе заду старыя феадальныя гербы і разбягаўся з гучным і непачцівым рогатам.

Найкраще розигрувала цю комедію частина французьких легітимістів і «Молода Анґлія».

Разыгрываннем гэтай камедыі займалася частка французскіх легітымістаў і «Маладая Англія».

Якщо феодали доводять, що їх спосіб експлуатації був іншого роду, ніж буржуазна експлуатація, то вони забувають тільки, що вони експлуатували при зовсім інших і тепер уже пережитих обставинах і умовах.

Калі феадалы даказваюць, што іх спосаб эксплуатацыі быў іншага роду, чым буржуазная эксплуатацыя, то яны забываюць толькі, што яны эксплуатавалі пры зусім іншых, цяпер ужо аджыўшых, акалічнасцях і ўмовах.

Якщо вони вказують, що за їх панування не існувало сучасного пролетаріату, то вони забувають тільки, що саме сучасна буржуазія була необхідним паростком їх суспільного ладу.

Калі яны ўказваюць, што пры іх панаванні не існавала сучаснага пралетарыяту, то забываюць, што якраз сучасная буржуазія была неабходным вынікам іх грамадскага ладу.

Зрештою, вони так мало приховують реакційний характер своєї критики, що їх головне обвинувачення проти буржуазії полягає саме в тому, що за її режиму розвинувся такий клас, який висадить у повітря весь старий суспільний лад.

Між іншым, яны так мала ўтойваюць рэакцыйны характар сваёй крытыкі, што іх галоўнае абвінавачанне супраць буржуазіі іменна ў тым і заключаецца, што пры яе панаванні развіваецца клас, які ўзарве ў паветра ўвесь стары грамадскі парадак.

Вони ще більше закидають буржуазії те, що вона породжує революційний пролетаріат, ніж те, що вона породжує пролетаріат взагалі.

Яны значна больш папракаюць буржуазію за тое, што яна параджае рэвалюцыйны пралетарыят, чым за тое, што яна параджае пралетарыят наогул.

Тому в політичній практиці вони беруть участь в усіх насильних заходах проти робітничого класу, а в буденному житті, всупереч усім своїм пишномовним балачкам, займаються тим, що підбирають золоті яблука і по-шахрайському вимінюють вірність, любов, честь на овечу вовну, буряки та горілку.

Таму ў палітычнай практыцы яны прымаюць удзел ва ўсіх насільных мерапрыемствах супраць рабочага класа, а ў штодзённым жыцці, насуперак усёй сваёй напышлівай фразеалогіі, не прапускаюць выпадку падабраць залатыя яблыкі і прамяняць вернасць, любоў, гонар на барыш ад гандлю авечай воўнай, цукровымі буракамі і гарэлкай.

Подібно до того, як піп завжди йшов рука в руку з феодалом, так і попівський соціалізм ішов з феодальним.

Падобна да таго як поп заўсёды ішоў поруч з феадалам, папоўскі сацыялізм ідзе поруч з феадальным.

Нема нічого легшого, як надати христіанському аскетизмові соціалістичного відтінку. Хіба христіанство не ратувало також проти приватної власності, проти шлюбу, проти держави?

Няма нічога лягчэй, як надаць хрысціянскаму аскетызму сацыялістычнае адценне. Хіба хрысціянства не выступала таксама супраць прыватнай уласнасці, супраць шлюбу, супраць дзяржавы?

Хіба воно не проповідувало замість цього добродійність і жебрацтво, безшлюбність і умертвіння плоті, монастирське життя і церкву?

Хіба яно не прапаведавала замест гэтага дабрачыннасць і жабрацтва, бясшлюбнасць і ўмярцвенне плоці, манастырскае жыццё і царкву?

Христіанський соціалізм, це — тільки свята вода, якою піп окропляє злобу аристократа.

Хрысціянскі сацыялізм — гэта толькі святая вада, якою поп кропіць азлабленне арыстакрата.

б) Дрібнобуржуазний соціалізм

Ь) Дробнабуржуазны сацыялізм

Феодальна аристократія, це — не єдиний повалений буржуазією клас, життьові умови якого в сучасному буржуазному суспільстві гіршали й відмирали.

Феадальная арыстакратыя — не адзіны звергнуты буржуазіяй клас, умовы жыцця якога ў сучасным буржуазным грамадстве пагаршаліся і адміралі.

Середньовічне дрібне міщанство і дрібне селянство були попередниками сучасної буржуазії. В менш розвинених у промисловому й комерційному відношенні країнах цей клас ще продовжує животіти поруч з буржуазією, що розвивається.

Сярэдневяковае саслоўе гараджан і саслоўе дробных сялян былі папярэднікамі сучаснай буржуазіі. У краінах, менш развітых у прамысловых і гандлёвых адносінах, клас гэты да цяперашняга часу яшчэ гібее побач з буржуазіяй, якая развіваецца.

В тих країнах, де розвинулась сучасна цивілізація, утворилася нова дрібна буржуазія, яка хитається між пролетаріатом і буржуазією і завжди утворюється знову як доповнююча частина буржуазного суспільства, а конкуренція постійно скидає її членів в лави пролетаріату, і вони навіть бачать наближення того моменту, коли разом з розвитком великої промисловості вони цілком зникнуть як самостійна частина сучасного суспільства і будуть замінені в торгівлі, в мануфактурі, в землеробстві наглядачами і слугами.

У тых краінах, дзе развілася сучасная цывілізацыя, утварылася — і як дадатковая частка буржуазнага грамадства пастаянна зноў утвараецца — новая дробная буржуазія, якая хістаецца паміж пралетарыятам і буржуазіяй. Але канкурэнцыя пастаянна спіхвае належачых да гэтага класа асоб у рады пралетарыяту, і яны пачынаюць ужо бачыць набліжэнне таго моманту, калі з развіццём буйной прамысловасці яны зусім знікнуць як самастойная частка сучаснага грамадства і ў гандлі, прамысловасці і земляробстве будуць замешчаны наглядчыкамі і наёмнымі служачымі.

В таких країнах, як Франція, де селянство становить далеко більше половини населення, було природно, що письменники, які виступали за пролетаріат проти буржуазії, у своїй критиці буржуазного режиму користувалися дрібнобуржуазною і дрібноселянською міркою і захищали робітників з точки зору дрібної буржуазії.

У такіх краінах, як Францыя, дзе сялянства складае значна больш палавіны ўсяго насельніцтва, натуральна было з’яўленне пісьменнікаў, якія, становячыся на бок пралетарыяту супраць буржуазіі, у сваёй крытыцы буржуазнага ладу прыкладвалі да яго дробнабуржуазную і дробнасялянскую мерку і абаранялі справу рабочых з дробнабуржуазнага пункту гледжання.

Так утворився дрібнобуржуазний соціалізм. Сісмонді є главою цієї літератури не тільки для Франції, але й для Анґлії.

Так узнік дробнабуржуазны сацыялізм. Сісмандзі стаіць на чале гэтага роду літаратуры не толькі ў Францыі, але і ў Англіі.

Цей соціалізм надзвичайно дотепно викривав суперечності в сучасних виробничих відносинах. Він викривав лицемірні прикраси економістів.

Гэты сацыялізм выдатна ўмеў заўважыць супярэчнасці ў сучасных вытворчых адносінах. Ён выкрыў крывадушную апалагетыку эканамістаў.

Він незаперечно довів руйнуючий вплив машин і поділу праці, концентрацію капіталів і землеволодіння, перепродукцію, кризи, неминучу загибель дрібних буржуа і селян, злидні пролетаріату, анархію виробництва, кричущі нерівномірності в розподілі багатства, нищівну промислову війну між націями, розклад старих звичаїв, старих сімейних відносин, старих національностей.

Ён неабвержна даказаў разбуральнае дзеянне машыннай вытворчасці і падзелу працы, канцэнтрацыю капіталаў і землеўладання, перавытворчасць, крызісы, непазбежную гібель дробных буржуа і сялян, галечу пралетарыяту, анархію вытворчасці, страшэнную няроўнасць у размеркаванні багацця, знішчальную прамысловую вайну нацый паміж сабой, разлажэнне старых звычаяў, старых сямейных адносін і старых нацыянальнасцей.

Але за своїм позитивним змістом цей соціалізм хоче або відновити старі засоби виробництва і зносин, а разом з ними і старі майнові відносини і старе суспільство, абож він хоче сучасні засоби виробництва і зносин насильно втиснути знову в рамки старих майнових відносин, які ними були вже зруйновані, мусили бути зруйновані.

Але па свайму станоўчаму зместу гэты сацыялізм імкнецца або аднавіць старыя сродкі вытворчасці і абмену, а разам з імі старыя адносіны ўласнасці і старое грамадства, або — зноў насільна ўціснуць сучасныя сродкі вытворчасці і абмену ў рамкі старых адносін уласнасці, адносін, якія былі ўжо імі ўзарваны і абавязкова павінны былі быць узарваны.

В обох випадках він одночасно і реакційний, і утопічний.

У абодвух выпадках ён адначасова і рэакцыйны і утапічны.

Цеховий лад у мануфактурі і патріархальне сільське господарство — ось його останнє слово.

Цэхавая арганізацыя прамысловасці і патрыярхальная сельская гаспадарка — вось яго апошняе слова.

У своєму дальшому розвитку цей напрям закінчився жалюгідним прохмелінням.

У далейшым сваім развіцці напрамак гэты выліўся ў баязлівае бурчанне.

в) Німецький або «істинний» соціалізм

c) Нямецкі, або «ісцінны», сацыялізм

Соціалістична і комуністична література Франції, яка виникла під гнітом пануючої буржуазії і є літературним виразом боротьби проти цього панування, була перенесена в Німеччину в такий час, коли буржуазія там якраз тільки що почала свою боротьбу проти феодального абсолютизму.

Сацыялістычная і камуністычная літаратура Францыі, якая ўзнікла пад прыгнётам пануючай буржуазіі і з’яўляецца літаратурным выражэннем барацьбы супраць гэтага панавання, была перанесена ў Германію ў такі час, калі буржуазія там толькі што пачала сваю барацьбу супраць феадальнага абсалютызму.

Німецькі філософи, напівфілософи і белетристи жадібно вхопилися за цю літературу і забули тільки, що з перенесенням цих творів з Франції в Німеччину не були одночасно перенесені туди французькі умови життя.

Нямецкія філосафы, паўфілосафы і аматары прыгожай фразы прагна ўхапіліся за гэту літаратуру, пазабыўшы толькі, што з перанясеннем гэтых твораў з Францыі ў Германію туды не былі адначасова перанесены і французскія ўмовы жыцця.

В німецьких умовах французька література втратила всяке безпосереднє практичне значення і набрала чисто літературного вигляду. Вона мусила здаватися розумуванням на дозвіллі про істинне суспільство, про здійснення людської сутності.

У нямецкіх умовах французская літаратура страціла ўсё непасрэднае практычнае значэнне і набыла выгляд чыста літаратурнай плыні. Яна павінна была набыць характар дасужага мудрагельства аб ажыццяўленні чалавечай сутнасці.

Таким чином, вимоги першої французької революції мали для німецьких філософів XVIII століття сенс лише як вимоги «практичного розуму» взагалі, а виявлення волі революційної французької буржуазії в їх очах мали значення законів чистої волі, волі, якою вона мусить бути, істинно людської волі.

Так, патрабаванні першай французскай рэвалюцыі для нямецкіх філосафаў XVIII стагоддзя мелі сэнс толькі як патрабаванні «практычнага розуму» наогул, а праяўленні волі рэвалюцыйнай французскай буржуазіі ў іх вачах мелі значэнне законаў чыстай волі, волі, якой яна павінна быць, ісцінна чалавечай волі.

Вся робота німецьких літераторів полягала виключно в тому, щоб погодити нові французькі ідеї з своєю старою філософською совістю, або, скорше, в тому, щоб засвоїти з своєї філософської точки зору французькі ідеї.

Уся работа нямецкіх літаратараў заключалася выключна ў тым, каб прымірыць новыя французскія ідэі са сваім старым філасофскім сумленнем, або, правільней, у тым, каб засвоіць французскія ідэі са свайго філасофскага пункту гледжання.

Це засвоєння відбулося таким самим способом, яким взагалі засвоюють чужу мову — шляхом перекладу.

Гэта засваенне адбылося такім жа чынам, якім наогул засвойваюць чужую мову, шляхам перакладу.

Відомо, що на рукописах, на яких були записані класичні твори стародавніх часів язичества, монахи писали безглузді життєписи католицьких святих.

Вядома, што на манускрыптах, якія змяшчалі класічныя творы язычаскай старажытнасці, манахі паверх тэксту пісалі недарэчныя жыццеапісанні каталіцкіх святых.

Німецькі літератори вчинили з нечестивою французькою літературою навпаки. Під французький ориґінал вони підсовували свою філософську нісенітницю.

Нямецкія літаратары абышліся з нечасцівай французскай літаратурай якраз наадварот. Пад французскі арыгінал яны ўпісалі сваю філасофскую бязглуздзіцу.

Наприклад, замість французької критики грошових відносин вони писали: «відчуження людської сутності», замість французької критики буржуазної держави вони писали: «зняття панування катеґорії абстрактно-загального» і т. д.

Напрыклад, пад французскую крытыку грашовых адносін яны ўпісалі «адчужэнне чалавечай сутнасці», пад французскую крытыку буржуазнай дзяржавы — «скасаванне панавання Абстрактна-Усеагульнага» і г. д.

Таку підміну розвитку думок французів цим своїм філософським фразерством вони охрестили «філософією дії», «істинним соціалізмом», «німецькою наукою соціалізму», «філософським обґрунтуванням соціалізму» і т. д.

Гэта падсоўванне пад французскія тэорыі сваёй філасофскай фразеалогіі яны ахрысцілі «філасофіяй дзеяння», «ісцінным сацыялізмам», «нямецкай навукай сацыялізму», «філасофскім абгрунтаваннем сацыялізму» і г. д.

Французька соціалістично-комуністична література була таким чином зовсім вихолощена. І тому що в руках німця вона перестала виражати боротьбу одного класу проти другого, то німець був певен, що він подолав «французьку однобічність», що він обстоює замість істинних потреб — потребу в істині, а замість інтересів пролетаріату — інтереси людської сутності, людини взагалі, людини, що не належить ні до якого класу і взагалі існує не в дійсності, а в небесних туманностях філософської фантазії.

Французская сацыялістычна-камуністычная літаратура была такім чынам зусім выпусташана. I паколькі ў руках немца яна перастала выражаць барацьбу аднаго класа супраць другога, то немец быў перакананы, што ён узняўся вышэй «французскай аднабаковасці», што ён адстойвае, замест ісцінных патрэбнасцей, патрэбнасць у ісціне, а замест інтарэсаў пралетарыяту — інтарэсы чалавечай сутнасці, інтарэсы чалавека наогул, чалавека, які не належыць ні да якога класа і наогул існуе не ў сапраўднасці, а ў туманных нябёсах філасофскай фантазіі.

Цей німецький соціалізм, який ставився до своїх незграбних шкільних вправ так серйозно і врочисто і так гучно сурмив про них, помалу втратив, однак, свою педантичну невинність.

Гэты нямецкі сацыялізм, які лічыў свае бездапаможныя вучнёўскія практыкаванні такімі сур’ёзнымі і важнымі і так крыкліва іх рэкламаваў, страціў мала-памалу сваю педантычную нявіннасць.

Боротьба німецької, особливо пруської, буржуазії проти феодалів і абсолютного королівства, — одним словом, ліберальний рух, — ставала серйознішою.

Барацьба нямецкай, асабліва прускай, буржуазіі супраць феадалаў і абсалютнай манархіі — адным словам ліберальны рух — станавілася ўсё сур’ёзней.

«Істинному соціалізмові» випала, таким чином, бажана нагода протипоставити політичному рухові соціалістичні вимоги, сипати традиційні анафеми проти лібералізму, проти представницької держави, проти буржуазної конкуренції, буржуазної свободи преси, буржуазного права, буржуазної свободи й рівності і проповідувати народній масі, що в цьому буржуазному рухові вона нічого не може виграти, а навпаки, може все втратити.

«Ісціннаму» сацыялізму трапіўся, такім чынам, жаданы выпадак проціпаставіць палітычнаму руху сацыялістычныя патрабаванні, абвяшчаць традыцыйную анафему лібералізму, прадстаўнічай дзяржаве, буржуазнай канкурэнцыі, буржуазнай свабодзе друку, буржуазнаму праву, буржуазнай свабодзе і роўнасці і прапаведаваць народнай масе, што ў гэтым буржуазным руху яна не можа нічога выйграць, але, наадварот, рызыкуе ўсё страціць.

Німецький соціалізм вчасно забув, що французька критика, безглуздим відгуком якої він був, передбачала собою сучасне буржуазне суспільство з відповідними матеріальними умовами життя і відповідною політичною конституцією, якраз усі ті передумови, про завоювання яких тільки ще йшла мова в Німеччині.

Нямецкі сацыялізм вельмі дарэчы забываў, што французская крытыка, нікчэмным адгалоскам якой ён быў, мела на ўвазе сучаснае буржуазнае грамадства з адпавядаючымі яму матэрыяльнымі ўмовамі жыцця і адпаведнай палітычнай канстытуцыяй, г. зн. якраз усе тыя прадпасылкі, аб заваёве якіх у Германіі толькі яшчэ ішла гаворка.

Німецьким абсолютним урядам з їхньою світою попів, шкільних учителів, поміщиків і бюрократів він служив бажаним страховищем проти буржуазії, яка загрозливо йшла вгору.

Нямецкім абсалютным урадам, з іх світай папоў, школьных настаўнікаў, заскарузлых юнкераў і бюракратаў, ён служыў дарэчы трапіўшым пад руку пудзілам супраць пагражальна наступаўшай буржуазіі.

Він становив солоденьке доповнення до жорстоких розправ за допомогою батога і рушничних куль, якими ці самі уряди придушували повстання німецьких робітників.

Ён быў падсалоджаным дапаўненнем да горычы бізуноў і ружэйных куль, якімі гэтыя ўрады ўціхамірвалі паўстанні нямецкіх рабочых.

Якщо «істинний соціалізм», таким чином, ставав зброєю в руках урядів проти німецької буржуазії, то він також і безпосередньо представляв реакційні інтереси, інтереси німецького міщанства.

Калі «ісцінны» сацыялізм станавіўся такім чынам зброяй у руках урадаў супраць нямецкай буржуазіі, то ён і непасрэдна служыў выражэннем рэакцыйных інтарэсаў, інтарэсаў нямецкага мяшчанства.

В Німеччині справжню суспільну основу існуючого порядку речей становить дрібне міщанство, яке успадковане від XVI століття і відтоді постійно знову виникає в тій чи іншій формі.

У Германіі сапраўдную грамадскую аснову існуючага парадку рэчаў складае дробная буржуазія, якая перайшла ў спадчыну ад XVI стагоддзя і з таго часу пастаянна зноў з’яўляецца ў той або іншай форме.

Збереження його, це — збереження існуючого в Німеччині порядку речей. Від промислового і політичного панування буржуазії воно з страхом жде своєї вірної загибелі, з одного боку, в наслідок концентрації капіталу, з другого боку, в наслідок появи революційного пролетаріату.

Захаванне яе раўназначна захаванню існуючага ў Германіі парадку рэчаў. Ад прамысловага і палітычнага панавання буржуазіі яна са страхам чакае сваёй вернай гібелі, з аднаго боку, з прычыны канцэнтрацыі капіталу, з другога — з прычыны росту рэвалюцыйнага пралетарыяту.

Йому здавалося, що «істинний соціалізм» одним пострілом убиває двох зайців. Він ширився як епідемія.

Ёй здавалася, што «ісцінны» сацыялізм адным стрэлам забівае двух зайцаў. I «ісцінны» сацыялізм распаўсюджваўся як зараза.

Виткане з спекулятивного павутиння, вишите вигадливими квітами красномовства, пройняте слізьми хворобливого розчулення, — це фантастичне покривало, яким німецькі соціалісти прикривали кілька своїх кістлявих «вічних істин», тільки збільшувало збут їхнього товару серед цієї публіки.

Вытканае з абстрактнага павуціння, расшытае мудрагелістымі кветкамі красамоўства, прасякнутае слязамі саладжавага замілавання, гэта містычнае покрыва, якім нямецкія сацыялісты прыкрывалі пару сваіх худасочных «вечных ісцін», толькі павялічвала збыт іх тавару сярод гэтай публікі.

З свого боку, німецький соціалізм дедалі більше розумів своє покликання — бути пишномовним представником цього міщанства.

Са свайго боку, нямецкі сацыялізм усё больш разумеў сваё прызванне быць напышлівым прадстаўніком гэтага мяшчанства.

Він проголосив німецьку націю нормальною нацією і німецького міщанина нормальною людиною. Кожній його підлоті він надавав захованого, вищого, соціалістичного сенсу, який перетворював її в її протилежність.

Ён абвясціў нямецкую нацыю ўзорнай нацыяй, а нямецкага мешчаніна — узорам чалавека. Кожнай яго нізасці ён надаваў патаемны, узвышаны сацыялістычны сэнс, які ператвараў яе ў нешта ёй зусім процілеглае.

Послідовний до кінця, він прямо виступив проти «груборуйнівного» напряму комунізму і оповістив, що в своїй величній безсторонності він стоїть вище всякої класової боротьби. За дуже небагатьма винятками все, що циркулює в Німеччині з ніби соціалістичних і комуністичних творів, належить до цієї брудної, знесилюючої літератури.

Паслядоўны да канца, ён адкрыта выступаў супраць «груба-разбуральнага» напрамку камунізму і абвясціў, што сам ён у сваёй велічнай бесстароннасці стаіць вышэй усякай класавай барацьбы. За вельмі нямногімі выключэннямі ўсё, што цыркулюе ў Германіі ў якасці нібыта сацыялістычных і камуністычных твораў, належыць да гэтай бруднай, расслабляючай літаратуры.

2. Консервативний або буржуазний соціалізм

2. Кансерватыўны, або буржуазны, сацыялізм

Частина буржуазії бажає вилікувати соціальні лиха для того, щоб забезпечити існування буржуазного суспільства.

Пэўная частка буржуазіі жадае вылечыць грамадскія хваробы для таго, каб умацаваць існаванне буржуазнага грамадства.

Сюди належать економісти, філантропи, гуманісти, особи, що бажають поліпшити становище трудящих класів, орґанізатори благодійності, захисники тварин, засновники спілок тверезості, закуткові реформатори найрізноманітніших видів.

Сюды адносяцца эканамісты, філантропы, прыхільнікі гуманнасці, дбальнікі аб шчасці працоўных класаў, арганізатары дабрачыннасці, члены таварыстваў апекавання жывёл, заснавальнікі таварыстваў цвярозасці, нікчэмныя рэфарматары самых разнастайных відаў.

І цей буржуазний соціалізм опрацьовувався навіть у цілі системи.

Гэты буржуазны сацыялізм распрацоўваўся нават у цэлыя сістэмы.

Як приклад наведемо «Philosophie de la misère» [«Філософію злиднів»] Прудона.

У якасці прыкладу прывядзём «Філасофію ўбоства» Прудона.

Соціалістичні буржуа хочуть умов існування сучасного суспільства без боротьби і небезпек, що неминуче з них випливають. Вони хочуть сучасного суспільства, але без тих елементів, що його революціонізують і розкладають. Вони хочуть буржуазії без пролетаріату.

Буржуа-сацыялісты хочуць захаваць умовы існавання сучаснага грамадства, але без барацьбы і небяспек, якія непазбежна з іх вынікаюць. Яны хочуць захаваць сучаснае грамадства, аднак, без тых элементаў, якія яго рэвалюцыянізуюць і разлагаюць. Яны хацелі б мець буржуазію без пралетарыяту.

Буржуазія, звичайно, уявляє собі той світ, в якому вона панує, як найкращий світ. Буржуазний соціалізм опрацьовує це втішне уявлення в більш-менш цільну систему.

Той свет, у якім пануе буржуазія, вядома, здаецца ёй самым лепшым са светаў. Буржуазны сацыялізм распрацоўвае гэта суцяшальнае ўяўленне ў больш-менш цэльную сістэму.

Закликаючи пролетаріат здійснити його систему і ввійти в новий Ієрусалім, він по суті вимагає тільки, щоб пролетаріат лишався в теперішньому суспільстві, але відкинув свої сповнені ненависті уявлення про нього.

Запрашаючы пралетарыят ажыццявіць яго сістэму і ўвайсці ў новы Іерусалім, ён па сутнасці патрабуе толькі, каб пралетарыят заставаўся ў цяперашнім грамадстве, але адкінуў сваё ўяўленне аб ім, як аб нечым ненавісным.

Друга, менш систематична, зате більш практична форма цього соціалізму намагалася викликати в робітничого класу неґативне ставлення до всякого революційного руху, доводячи, що йому може бути корисною не та чи інша політична зміна, а тільки зміна матеріальних умов життя, економічних відносин.

Другая, менш сістэматычная, але больш практычная форма гэтага сацыялізму імкнулася да таго, каб унушыць рабочаму класу адмоўныя адносіны да ўсякага рэвалюцыйнага руху, даказваючы, што яму можа быць карысна не тое або іншае палітычнае пераўтварэнне, а толькі змяненне матэрыяльных умоў жыцця, эканамічных адносін.

Але під зміною матеріальних умов життя цей соціалізм розуміє аж ніяк не знищення буржуазних виробничих відносин, яке можна здійснити тільки революційним шляхом, а адміністративні поліпшення, які відбуваються на ґрунті цих виробничих відносин, які, отже, нічого не міняють у відносинах капіталу і найманої праці, в кращому ж разі — зменшують для буржуазії витрати її панування і спрощують її державне господарство.

Аднак пад змяненнем матэрыяльных умоў жыцця гэты сацыялізм разумее ні ў якім разе не знішчэнне буржуазных вытворчых адносін, ажыццявімае толькі рэвалюцыйным шляхам, а адміністрацыйныя паляпшэнні, якія ажыццяўляюцца на глебе гэтых вытворчых адносін, значыць, нічога не змяняюць у адносінах паміж капіталам і наёмнай працай, у лепшым жа выпадку — толькі скарачаюць для буржуазіі выдаткі яе панавання і спрашчаюць яе дзяржаўную гаспадарку.

Свого відповідного виразу буржуазний соціалізм досягає лише тоді, коли він стає простим ораторським зворотом.

Самае прыдатнае для сябе выражэнне буржуазны сацыялізм знаходзіць толькі тады, калі ператвараецца ў просты аратарскі моўны зварот.

Вільна торгівля! — в інтересах робітничого класу; охоронні мита! — в інтересах робітничого класу; в’язниці з одиночними камерами! — в інтересах робітничого класу; — ось останнє, єдине щире слово буржуазного соціалізму.

Свабодны гандаль! у інтарэсах рабочага класа; ахоўныя пошліны! у інтарэсах рабочага класа; адзіночныя турмы! у інтарэсах рабочага класа — вось апошняе, адзіна сказанае ўсур’ёз, слова буржуазнага сацыялізму.

Соціалізм буржуазії полягає якраз у твердженні, що буржуа є буржуа — в інтересах робітничого класу.

Сацыялізм буржуазіі заключаецца якраз у сцвярджэнні, што буржуа з’яўляюцца буржуа,— у інтарэсах рабочага класа.

3. Критично-утопічний соціалізм і комунізм

3. Крытычна-утапічны сацыялізм і камунізм

Ми не говоримо тут про ту літературу, яка в усіх великих сучасних революціях висловлювала вимоги пролетаріату (твори Бабефа і т. д.).

Мы не гаворым тут пра тую літаратуру, якая ва ўсіх вялікіх рэвалюцыях новага часу выражала патрабаванні пралетарыяту (творы Бабёфа і г. д.).

Перші спроби пролетаріату здійснити безпосередньо свої власні класові інтереси під час загального заворушення, в період повалення феодального суспільства, необхідно зазнавали краху в наслідок нерозвиненого стану самого пролетаріату, як і в наслідок недостачі матеріальних умов його визволення, які є якраз лише продуктом буржуазної епохи.

Першыя спробы пралетарыяту непасрэдна ажыццявіць свае ўласныя класавыя інтарэсы ў час усеагульнага хвалявання, у перыяд звяржэння феадальнага грамадства, непазбежна цярпелі крушэнне з прычыны неразвітасці самога пралетарыяту, а таксама з прычыны адсутнасці матэрыяльных умоў яго вызвалення, таму што гэтыя ўмовы з’яўляюцца толькі прадуктам буржуазнай эпохі.

Революційна література, яка супроводила ці перші рухи пролетаріату, своїм змістом неминуче реакційна. Вона проповідує загальний аскетизм і грубу зрівняльність.

Рэвалюцыйная літаратура, якая суправаджала гэтыя першыя рухі пралетарыяту, па свайму зместу непазбежна з’яўляецца рэакцыйнай. Яна прапаведуе ўсеагульны аскетызм і грубую ўраўняльнасць.

Власне соціалістичні і комуністичні системи, системи Сен-Сімона, Фур’є, Оуена і т. д., виникають у перший, нерозвинений період боротьби між пролетаріатом і буржуазією, який ми змалювали вище (див. «Буржуазія і пролетаріат»).

Уласна сацыялістычныя і камуністычныя сістэмы, сістэмы Сен-Сімона, Фур’е, Оўэна і г. д., узнікаюць у першы, неразвіты перыяд барацьбы паміж пралетарыятам і буржуазіяй, паказаны намі вышэй (гл. «Буржуазія і пралетарыят»).

Винахідники цих систем, правда, бачать протилежність класів, так само як і діяння руйнівних елементів у самому пануючому суспільстві. Але вони не бачать на стороні пролетаріату ніякої історичної самодіяльності, ніякого властивого йому політичного руху.

Вынаходцы гэтых сістэм, праўда, бачаць процілегласць класаў, гэтак жа як і дзеянне разбуральных элементаў унутры самога пануючага грамадства. Але яны не бачаць на баку пралетарыяту ніякай гістарычнай самадзейнасці, ніякага ўласцівага яму палітычнага руху.

Тому що розвиток класового антаґонізму йде рука в руку з розвитком промисловості, то вони так само не знаходять ще матеріальних умов для визволення пролетаріату і шукають якоїсь соціальної науки, соціальних законів для того, щоб створити ці умови.

Паколькі развіццё класавага антаганізму ідзе поруч з развіццём прамысловасці, то яны гэтак жа не могуць яшчэ знайсці матэрыяльных умоў вызвалення пралетарыяту і шукаюць такой сацыяльнай навукі, такіх сацыяльных законаў, якія стварылі б гэтыя ўмовы.

На місце суспільної діяльності повинна стати їх особиста винахідницька діяльність, на місце історичних умов визволення — фантастичні умови, на місце орґанізації пролетаріату в клас, яка відбувається поступінно — орґанізація суспільства відповідно до їх власного винаходу.

Месца грамадскай дзейнасці павінна заняць іх асабістая вынаходніцкая дзейнасць, месца гістарычных умоў вызвалення — фантастычныя ўмовы, месца паступова ідучай наперад арганізацыі пралетарыяту ў клас—арганізацыя грамадства па прыдуманаму імі рэцэпту.

Прийдешня світова історія зводиться для них до пропаґанди і практичного здійснення їх суспільних планів.

Далейшая гісторыя ўсяго свету зводзіцца для іх да прапаганды і практычнага ажыццяўлення іх грамадскіх планаў.

Правда, вони усвідомлюють, що в своїх планах вони боронять головним чином інтереси робітничого класу, як класу найбільш страждаючого. Тільки з цієї точки зору найбільш страждаючого класу і існує для них пролетаріат.

Праўда, яны ўсведамляюць, што ў гэтых сваіх планах абараняюць галоўным чынам інтарэсы рабочага класа як найбольш пакутуючага класа. Толькі ў якасці гэтага найбольш пакутуючага класа і існуе для іх пралетарыят.

Але нерозвинена форма класової боротьби, а також їх власне становище в житті приводить до того, що вони вважають, ніби вони стоять далеко вище цього класового антаґонізму.

Аднак неразвітая форма класавай барацьбы, а таксама іх уласнае становішча ў жыцці прыводзяць да таго, што яны лічаць сябе стаячымі высока над гэтым класавым антаганізмам.

Вони хочуть поліпшити життьове становище всіх членів суспільства, навіть поставлених у найкращі умови. Тому вони постійно апелюють до всього суспільства, без відрізнень навіть переважно до пануючого класу.

Яны хочуць палепшыць становішча ўсіх членаў грамадства, нават і тых, што знаходзяцца ў самых лепшых умовах. Таму яны заўсёды апелююць да ўсяго грамадства без адрознення і нават пераважна — да пануючага класа.

Треба тільки, мовляв, зрозуміти їх систему, щоб визнати її за найкращий з можливих планів найкращого з можливих суспільств.

На іх думку, дастаткова толькі зразумець іх сістэму, каб прызнаць яе самым лепшым планам самага лепшага з магчымых грамадстваў.

Тому вони відкидають усяку політичну, особливо всяку революційну діяльність, вони хочуть досягти своєї мети мирним шляхом і намагаються дрібними і, звичайно, невдалими експериментами, силою прикладу прокласти шлях новій суспільній євангелії.

Яны адхіляюць таму ўсякае палітычнае, і ў асаблівасці ўсякае рэвалюцыйнае, дзеянне; яны хочуць дасягнуць сваёй мэты мірным шляхам і спрабуюць пры дапамозе дробных і, вядома, няўдалых вопытаў, сілай прыкладу пракласці дарогу новаму грамадскаму евангеллю.

Це фантастичне зображення майбутнього суспільства виникає в такий час, коли пролетаріат ще дуже нерозвинений, отже, коли він сам ще фантастично уявляє собі своє власне становище, — виникає з першого, повного передчуттів, пориву пролетаріату до загального перетворення суспільства.

Гэта фантастычнае апісанне будучага грамадства ўзнікае ў той час, калі пралетарыят яшчэ знаходзіцца ў вельмі неразвітым стане і ўяўляе сабе таму сваё ўласнае становішча яшчэ фантастычна, яно ўзнікае з першага поўнага прадчуванняў парыву пралетарыяту да ўсеагульнага пераўтварэння грамадства.

Але в цих соціалістичних і комуністичних працях містяться також і критичні елементи. Ці праці нападають на всі основи існуючого суспільства. Тому вони дали надзвичайно цінний матеріал для просвічення робітників.

Але ў гэтых сацыялістычных і камуністычных творах ёсць таксама і крытычныя элементы. Гэтыя творы нападаюць на ўсе асновы існуючага грамадства. Вось чаму яны далі ў вышэйшай ступені каштоўны матэрыял для асветы рабочых.

Їх позитивні положення про майбутнє суспільство, наприклад, знищення протилежності між містом і селом, сім’ї, приватної власності, найманої праці, проголошення суспільної гармонії, перетворення держави в просте управління виробництвом — всі ці їх положення виражають лише усунення класового антаґонізму, який саме тільки починає розвиватися і який вони знають тільки в його ще первинній, безформній невизначеності.

Іх станоўчыя вывады наконт будучага грамадства, напрыклад, знішчэнне процілегласці паміж горадам і вёскай, знішчэнне сям’і, прыватнай нажывы, наёмнай працы, абвяшчэнне грамадскай гармоніі, ператварэнне дзяржавы ў простае кіраванне вытворчасцю, — усе гэтыя палажэнні выражаюць толькі неабходнасць ліквідацыі класавай процілегласці, якая толькі што пачынала развівацца і была вядома ім толькі ў яе першаснай бясформеннай неакрэсленасці.

Тому й самі ці положення мають ще чисто утопічний сенс.

Вось чаму і палажэнні гэтыя маюць яшчэ зусім утапічны характар.

Значення критично-утопічного соціалізму і комунізму стоїть у зворотному відношенні до історичного розвитку. В тій самій мірі, в якій розвивається і набуває визначеної форми класова боротьба, втрачає всяку практичну цінність, всяке теоретичне виправдання це фантастичне прагнення піднестися над нею, це фантастичне ратування проти неї.

Значэнне крытычна-утапічнага сацыялізму і камунізму стаіць у адваротных адносінах да гістарычнага развіцця. Па меры таго як развіваецца і набывае ўсё больш выразныя формы барацьба класаў, гэта фантастычнае імкненне ўзвысіцца над ёй, гэта пераадоленне яе фантастычным шляхам пазбаўляецца ўсякага практычнага сэнсу і ўсякага тэарэтычнага апраўдання.

Тому, якщо засновники цих систем і були в багатьох відношеннях революційними, то їх учні утворюють завжди реакційні секти. Вони міцно тримаються старих поглядів своїх учителів, не зважаючи на дальший історичний розвиток пролетаріату.

Вось чаму, калі заснавальнікі гэтых сістэм і былі ў многіх адносінах рэвалюцыйныя, то іх вучні заўсёды ўтвараюць рэакцыйныя секты. Яны моцна трымаюцца старых поглядаў сваіх настаўнікаў, нягледзячы на далейшае гістарычнае развіццё пралетарыяту.

Тому вони послідовно намагаються знову притупити класову боротьбу і примирити суперечності.

Вось чаму яны паслядоўна стараюцца зноў прытупіць класавую барацьбу і прымірыць процілегласці.

Вони все ще мріють про спробу здійснення своїх суспільних утопій, про утворення окремих фаланстерів, про засновування комуністичних колоній всередині своєї країни (home-colonies), про орґанізацію маленької Ікарії — кишенькового видання Нового Ієрусаліма; і для збудування всіх цих повітряних замків вони змушені апелювати до філантропії буржуазних сердець і грошових мішків.

Яны ўсё яшчэ мараць аб ажыццяўленні, шляхам вопытаў, сваіх грамадскіх утопій, аб устанаўленні асобных фаланстэраў, аб заснаванні ўнутраных калоній [«Home-colonies»], аб стварэнні маленькай Ікарыі — кішэннага выдання новага Іерусаліма,— і для збудавання ўсіх гэтых паветраных замкаў вымушаны звяртацца да філантропіі буржуазных сэрцаў і кашалькоў.

Вони ступнево опускаються в катеґорію зображених вище реакційних або консервативних соціалістів і відрізняються від них тільки систематичнішим педантизмом, фанатичною вірою в чудесний вплив своєї соціальної науки.

Яны паступова апускаюцца ў катэгорыю апісаных вышэй рэакцыйных або кансерватыўных сацыялістаў, адрозніваючыся ад іх толькі больш сістэматычным педантызмам і фанатычнай верай у цудадзейную сілу сваёй сацыяльнай навукі.

Тим то вони запекло виступають проти всякого політичного руху робітників, який, мовляв, може походити тільки з сліпої невіри в нову євангелію.

Вось чаму яны з лютасцю выступаюць супраць усякага палітычнага руху рабочых, выклікаемага, на іх думку, толькі сляпым нявер’ем у новае евангелле.

Оуеністи в Анґлії виступають проти чартистів, фур’єристи у Франції — проти реформістів.

Оўэністы ў Англіі і фур’ерысты ў Францыі выступаюць — першыя супраць чартыстаў, другія супраць рэфармістаў.

IV. Ставлення комуністів до різних опозиційних партій

4. Адносіны камуністаў да розных апазіцыйных партый

Після сказаного в II розділі само собою зрозуміле відношення комуністів до робітничих партій, які вже склалися, тобто їх відношення до чартистів в Анґлії і до прихильників аґрарної реформи в Північній Америці.

Пасля таго, што было сказана ў раздзеле II, зразумелымі з’яўляюцца адносіны камуністаў да склаўшыхся ўжо рабочых партый, г. зн. іх адносіны да чартыстаў у Англіі і да прыхільнікаў аграрнай рэформы ў Паўночнай Амерыцы.

Вони борються за досягнення безпосередньо близьких цілей та інтересів робітничого класу, але в сучасному рухові вони разом з тим обстоюють і майбутність цього руху.

Камуністы змагаюцца ў імя бліжэйшых мэт і інтарэсаў рабочага класа, але ў той жа час у руху сённяшняга дня яны адстойваюць і будучыню руху.

У Франції комуністи примикають до соціалістично-демократичної партії, виступаючи проти консервативної і радикальної буржуазії, не зрікаючись, однак, права критично ставитись до фраз і ілюзій, що випливають з революційної традиції.

У Францыі, у барацьбе супраць кансерватыўнай і радыкальнай буржуазіі, камуністы прымыкаюць да сацыялістычна-дэмакратычнай партыі, не адмаўляючыся тым не менш ад права адносіцца крытычна да фраз і ілюзій, якія вынікаюць з рэвалюцыйнай традыцыі.

У Швейцарії вони підтримують радикалів, дуже добре розуміючи, що ця партія складається з суперечливих елементів, почасти з демократичних соціалістів у французькому дусі, почасти з радикальних буржуа.

У Швейцарыі яны падтрымліваюць радыкалаў, не выпускаючы, аднак, з-пад увагі, што гэта партыя складаецца з супярэчлівых элементаў, часткова з дэмакратычных сацыялістаў у французскім стылі, часткова з радыкальных буржуа.

Серед поляків комуністи підтримують ту партію, яка ставить аґрарну революцію умовою національного визволення, ту саму партію, яка викликала краківське повстання 1846 р.

Сярод палякаў камуністы падтрымліваюць партыю, якая ставіць аграрную рэвалюцыю ўмовай нацыянальнага вызвалення, тую самую партыю, якая выклікала кракаўскае паўстанне 1846 года.