Ma dopo un momento di riflessione soggiunse:

Але подумав і додав:

«Che cosa vuol dire “addomesticare”?»

— А що означає — приручити?

«Non sei di queste parti, tu», disse la volpe, «che cosa cerchi?»

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

«Cerco gli uomini», disse il piccolo principe. «Che cosa vuol dire “addomesticare”?»

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

«Gli uomini», disse la volpe, «hanno dei fucili e cacciano. È molto noioso! Allevano anche delle galline. È il loro solo interesse. Tu cerchi delle galline?»

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

«No», disse il piccolo principe. «Cerco degli amici. Che cosa vuol dire “addomesticare”?»

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

«È una cosa da molto dimenticata. Vuol dire “creare dei legami”…»

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

«Creare dei legami?»

— Прихилити до себе?

«Certo», disse la volpe. «Tu, fino ad ora, per me, non sei che un ragazzino uguale a centomila ragazzini. E non ho bisogno di te. E neppure tu hai bisogno di me. Io non sono per te che una volpe uguale a centomila volpi. Ma se tu mi addomestichi, noi avremo bisogno l’uno dell’altro. Tu sarai per me unico al mondo, e io sarò per te unica al mondo».

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

«Comincio a capire», disse il piccolo principe. «C’è un fiore… credo che mi abbia addomesticato…»

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

«È possibile», disse la volpe. «Capita di tutto sulla Terra…»

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

«Oh! non è sulla Terra», disse il piccolo principe.

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

La volpe sembrò perplessa:

Лис нібито дуже здивувався.

«Su un altro pianeta?»

— На іншій планеті?

«Sì.»

— Так.

«Ci sono dei cacciatori su questo pianeta?»

— А мисливці є на тій планеті?

«No».

— Нема.

«Questo mi interessa! E delle galline?»

— Як цікаво! А кури є?

«No».

— Нема.

«Non c’è niente di perfetto», sospirò la volpe.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

Ma la volpe ritornò alla sua idea:

А потім знову повернувся до того самого:

«La mia vita è monotona. Io do la caccia alle galline, e gli uomini danno la caccia a me. Tutte le galline si assomigliano, e tutti gli uomini si assomigliano. E io mi annoio perciò. Ma se tu mi addomestichi, la mia vita sarà come illuminata. Conoscerò un rumore di passi che sarà diverso da tutti gli altri. Gli altri passi mi fanno nascondere sotto terra. Il tuo, mi farà uscire dalla tana, come una musica.

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

E poi, guarda! Vedi, laggiù in fondo, dei campi di grano? Io non mangio il pane e il grano, per me è inutile. I campi di grano non mi ricordano nulla. E questo è triste! Ma tu hai dei capelli color dell’oro. Allora sarà meraviglioso quando mi avrai addomesticato. Il grano, che è dorato, mi farà pensare a te. E amerò il rumore del vento nel grano…»

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

La volpe tacque e guardò a lungo il piccolo principe:

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

«Per favore… addomesticami», disse.

— Будь ласка… приручи мене!

«Volentieri», rispose il piccolo principe, «ma non ho molto tempo, però. Ho da scoprire degli amici, e da conoscere molte cose».

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

«Non si conoscono che le cose che si addomesticano», disse la volpe. «Gli uomini non hanno più tempo per conoscere nulla. Comprano dai mercanti le cose già fatte. Ma siccome non esistono mercanti di amici, gli uomini non hanno più amici. Se tu vuoi un amico addomesticami!»

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

«Che bisogna fare?» domandò il piccolo principe.

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

«Bisogna essere molto pazienti», rispose la volpe. «In principio tu ti sederai un po’ lontano da me, così, nell’erba. Io ti guarderò con la coda dell’occhio e tu non dirai nulla. Le parole sono una fonte di malintesi. Ma ogni giorno tu potrai sederti un po’ più vicino…»

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

Il piccolo principe ritornò l’indomani.

Назавтра маленький принц прийшов знову.

«Sarebbe stato meglio ritornare alla stessa ora», disse la volpe. «Se tu vieni, per esempio, tutti i pomeriggi alle quattro, dalle tre io comincerò ad essere felice. Col passare dell’ora aumenterà la mia felicità. Quando saranno le quattro, incomincerò ad agitarmi e ad inquietarmi; scoprirò il prezzo della felicità! Ma se tu vieni non si sa quando, io non saprò mai a che ora prepararmi il cuore… Ci vogliono i riti».

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

«Che cos’è un rito?» disse il piccolo principe.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

«Anche questa, è una cosa da tempo dimenticata», disse la volpe. «È quello che fa un giorno diverso dagli altri giorni, un’ora dalle altre ore. C’è un rito, per esempio, presso i miei cacciatori. Il giovedì ballano con le ragazze del villaggio. Allora il giovedì è un giorno meraviglioso! Io mi spingo sino alla vigna. Se i cacciatori ballassero in un giorno qualsiasi, i giorni si assomiglierebbero tutti, e non avrei mai vacanza».

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Così il piccolo principe addomesticò la volpe. E quando l’ora della partenza fu vicina:

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

«Ah!» disse la volpe, «… piangerò».

— О, я плакатиму по тобі.

«La colpa è tua», disse il piccolo principe, «io, non ti-volevo far del male, ma tu hai voluto che ti addomesticassi…»

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

«È vero», disse la volpe.

— Авжеж, — згодився лис.

«Ma piangerai!» disse il piccolo principe.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

«È certo», disse la volpe.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

«Ma allora che ci guadagni?»

— Виходить, ти нічого не вигадав.

«Ci guadagno», disse la volpe, «il colore del grano».

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Poi soggiunse:

Він замовк. Потім додав:

«Va’ a rivedere le rose. Capirai che la tua è unica al mondo.
«Quando ritornerai a dirmi addio, ti regalerò un segreto».

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Il piccolo principe se ne andò a rivedere le rose.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

«Voi non siete per niente simili alla mia rosa, voi non siete ancora niente», disse. «Nessuno vi ha addomesticato, e voi non avete addomesticato nessuno. Voi siete come era la mia volpe. Non era che una volpe uguale a centomila altre. Ma ne ho fatto il mio amico ed ora è per me unica al mondo».

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

E le rose erano a disagio.

Рожі дуже зніяковіли.

«Voi siete belle, ma siete vuote», disse ancora. «Non si può morire per voi. Certamente, un qualsiasi passante crederebbe che la mia rosa vi rassomigli, ma lei, lei sola, è più importante di tutte voi, perché è lei che ho innaffiata. Perché è lei che ho messa sotto la campana di vetro. Perché è lei che ho riparata col paravento. Perché su di lei ho uccisi i bruchi (salvo i due o tre per le farfalle). Perché è lei che ho ascoltato lamentarsi o vantarsi, o anche qualche volta tacere. Perché è la mia rosa».

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

E ritornò dalla volpe.

I маленький принц вернувся до лиса.

«Addio», disse.

— Прощавай…— мовив він.

«Addio», disse la volpe. «Ecco il mio segreto. È molto semplice: non si vede bene che col cuore. L’essenziale è invisibile agli occhi».

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

«L’essenziale è invisibile agli occhi», ripeté il piccolo principe, per ricordarselo.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

«È il tempo che tu hai perduto per la tua rosa che ha fatto la tua rosa così importante».

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

«È il tempo che ho perduto per la mia rosa…» sussurrò il piccolo principe per ricordarselo.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

«Gli uomini hanno dimenticato questa verità. Ma tu non la devi dimenticare. Tu diventi responsabile per sempre di quello che hai addomesticato. Tu sei responsabile della tua rosa…»

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

«Io sono responsabile della mia rosa…» ripeté il piccolo principe per ricordarselo.

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

XXII

РОЗДІЛ XXII

«Buon giorno», disse il piccolo principe.

— Добридень, — мовив маленький принц.

«Buon giorno», disse il controllore.

— Добридень, — озвався стрілочник.

«Che cosa fai qui?» domandò il piccolo principe.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

«Smisto i viaggiatori a mazzi di mille», disse il controllore. «Spedisco i treni che li trasportano, a volte a destra, a volte a sinistra».

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

E un rapido illuminato, rombando come il tuono, fece tremare la cabina del controllore.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

«Hanno tutti fretta», disse il piccolo principe. «Che cosa cercano?»

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

«Lo stesso macchinista lo ignora», disse il controllore.

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

Un secondo rapido illuminato sfrecciò nel senso opposto.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

«Ritornano di già?» domandò il piccolo principe.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

«Non sono gli stessi», disse il controllore. «È uno scambio».

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

«Non erano contenti là dove stavano?»

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

«Non si è mai contenti dove si sta», disse il controllore.

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

E rombò il tuono di un terzo rapido illuminato.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

«Inseguono i primi viaggiatori?» domandò il piccolo principe.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

«Non inseguono nulla», disse il controllore. «Dormono là dentro, o sbadigliano tutt’al più. Solamente i bambini schiacciano il naso contro i vetri.»

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

«Solo i bambini sanno quello che cercano», disse il piccolo principe. «Perdono tempo per una bambola di pezza, e lei diventa così importante che, se gli viene tolta, piangono…»

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

«Beati loro», disse il controllore.

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

XXIII

РОЗДІЛ XXIII

«Buon giorno», disse il piccolo principe.

— Добридень, — мовив маленький принц.

«Buon giorno», disse il mercante.

— Добридень, — озвався крамар.

Era un mercante di pillole perfezionate che calmavano la sete. Se ne inghiottiva una alla settimana e non si sentiva più il bisogno di bere.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

«Perché vendi questa roba?» disse il piccolo principe.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

«È una grossa economia di tempo», disse il mercante. «Gli esperti hanno fatto dei calcoli. Si risparmiano cinquantatre minuti alla settimana».

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

«E che cosa se ne fa di questi cinquantatre minuti?»

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

«Se ne fa quel che si vuole…»

— Та що хочеш.

«Io», disse il piccolo principe, «se avessi cinquantatre minuti da spendere, camminerei adagio adagio verso una fontana…»

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

XXIV

РОЗДІЛ XXIV

Eravamo all’ottavo giorno della mia panne nel deserto, e avevo ascoltato la storia del mercante bevendo l’ultima goccia della mia provvista d’acqua:

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

«Ah!» dissi al piccolo principe, «sono molto graziosi i tuoi ricordi, ma io non ho ancora riparato il mio aeroplano, non ho più niente da bere, e sarei felice anch’io se potessi camminare adagio adagio verso una fontana!»

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

«Il mio amico la volpe, mi disse…»

— Мій приятель лис…— почав він.

«Caro il mio ometto, non si tratta più della volpe!»

— Хлопче, мені вже не до лиса!

«Perché?»

— Чому?

«Perché moriremo di sete…»

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

Non capì il mio ragionamento e mi rispose:

Він не зрозумів мене і заперечив:

«Fa bene l’aver avuto un amico, anche se poi si muore. Io, io sono molto contento d’aver avuto un amico volpe…»

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

Non misura il pericolo, mi dissi. Non ha mai né fame, né sete. Gli basta un po’ di sole…

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

Ma mi guardò e rispose al mio pensiero:

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

«Anch’io ho sete… cerchiamo un pozzo…»

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

Ebbi un gesto di stanchezza: è assurdo cercare un pozzo, a caso, nell’immensità del deserto. Tuttavia ci mettemmo in cammino.

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Dopo aver camminato per ore in silenzio, venne la notte, e le stelle cominciarono ad accendersi. Le vedevo come in sogno, attraverso alla febbre che mi era venuta per la sete. Le parole del piccolo principe danzavano nella mia memoria.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

«Hai sete anche tu?» gli domandai.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.