Та він не відповів на моє запитання. Він сказав просто:

Er antwortete nicht auf meine Frage. Er sagte einfach:

— Вода буває потрібна й серцю…

»Wasser kann auch gut sein für das Herz …«

Я не збагнув його слів, але промовчав. Знав, що розпитувати його не слід.

Ich verstand seine Worte nicht, aber ich schwieg … Ich wußte gut, daß man ihn nicht fragen durfte.

Він утомився. Сів на пісок. Я опустився поруч. Помовчали. Потім він мовив:

Er war müde. Er setzte sich. Ich setzte mich neben ihn. Und nach einem Schweigen sagte er noch:

— Зорі прегарні, бо десь там є квітка, хоч її й не видно звідси…

»Die Sterne sind schön, weil sie an eine Blume erinnern, die man nicht sieht …«

— Авжеж, — відповів я, дивлячись на піщані брижі, осяяні місяцем.

Ich antwortete: »Gewiß«, und betrachtete schweigend die Falten des Sandes unter dem Monde.

— Пустеля гарна…— додав він.

»Die Wüste ist schön, fügte er hinzu …«

Це правда. Мені завше подобалося в пустелі. Сидиш на піщаній дюні. Нічого не видно. Нічого не чутно. I все ж серед цієї тиші світиться щось…

Und das war wahr. Ich habe die Wüste immer geliebt. Man setzt sich auf eine Sanddüne. Man sieht nichts. Man hört nichts. Und währenddessen strahlt etwas in der Stille.

— Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела.

»Es macht die Wüste schön«, sagte der kleine Prinz, »daß sie irgendwo einen Brunnen birgt.«

Мене дуже вразило: так ось через що це таємниче світіння пісків. Ще пахолятком я жив у старому-престарому будинку — подейкували, ніби в ньому сховано скарб. Звісно, ніхто його так і не знайшов, а може, й не шукав. Але через нього весь той дім був ніби зачарований. На споді свого серця мій будинок ховав таємниці.

Ich war überrascht, dieses geheimnisvolle Leuchten des Sandes plötzlich zu verstehen. Als ich ein kleiner Knabe war, wohnte ich in einem alten Haus, und die Sage erzählte, daß darin ein Schatz versteckt sei. Gewiß, es hat ihn nie jemand zu entdecken vermocht, vielleicht hat ihn auch nie jemand gesucht. Aber er verzauberte dieses ganze Haus. Mein Haus barg ein Geheimnis auf dem Grunde seines Herzens …

— Так, — сказава я, — йдеться про дім, про зірки чи пустелю: того, що являє собою їхню красу, не побачиш очима!

»Ja«, sagte ich zum kleinen Prinzen, »ob es sich um das Haus, um die Sterne oder um die Wüste handelt, was ihre Schönheit ausmacht, ist unsichtbar!«

— Я дуже радий, — озвався маленький принц, — що ти згоден з моїм приятелем лисом.

»Ich bin froh«, sagte er, »daß du mit meinem Fuchs übereinstimmst.«

Потім він заснув, я взяв його на руки й рушив далі. Я був схвильований. Здавалося, ніби я несу скарб, тендітний і безборонний. Здавалося навіть, що нічого безбороннішого нема на нашій Землі.

Da der kleine Prinz einschlief, nahm ich ihn in meine Arme und machte mich wieder auf den Weg. Ich war bewegt. Mir war, als trüge ich ein zerbrechliches Kleinod. Es schien mir sogar, als gäbe es nichts Zerbrechlicheres auf der Erde.

У сяйві місяця я дивився на його бліде чоло, на примкнуті вії, і казав собі: «Те, що я бачу, це лише оболонка. Найголовнішого не побачиш очима…»

Ich betrachtete im Mondlicht diese blasse Stirn, diese geschlossenen Augen, diese im Winde zitternde Haarsträhne, und ich sagte mir: Was ich da sehe, ist nur eine Hülle. Das Eigentliche ist unsichtbar …

Його розтулені вуста затремтіли в усмішці, і я сказав собі ще: «Найзворушливіше в цьому заснулому маленькому принці його вірність квітці, образ рожі, що сяє в ньому, ніби полум’я світильника, навіть коли він спить…» I я зрозумів, що він ще тендітніший і безборонніший, ніж здається. Світильники треба старанно охороняти: порив вітру може погасити їх…

Da seine halbgeöffneten Lippen ein halbes Lächeln andeuteten, dachte ich mir auch: Was mich an diesem kleinen eingeschlafenen Prinzen so sehr rührt, ist seine Treue zu seiner Blume, ist das Bild einer Rose, das ihn durchstrahlt wie die Flamme einer Lampe, selbst wenn er schläft … Und er kam mir noch zerbrechlicher vor als bisher. Man muß die Lampen sorgsam schützen: ein Windstoß kann sie zum Verlöschen bringen …

Так я йшов — і на світанні побачив колодязь.

Und während ich so weiterging, entdeckte ich bei Tagesanbruchden Brunnen.

РОЗДІЛ XXV

KAPITEL XXV

— Люди набиваються в швидкі поїзди, але вони вже не відають, чого шукають, — мовив маленький принц.— Тому метушаться і снують туди-сюди…

»Die Leute«, sagte der kleine Prinz, »schieben sich in die Schnellzüge, aber sie wissen gar nicht, wohin sie fahren wollen. Nachher regen sie sich auf und drehen sich im Kreis …«

I додав:

Und er fügte hinzu:

— I це все даремно…

»Das ist nicht der Mühe wert …«

Колодязь, до якого ми прийшли, був не такий, як усі колодязі в Сахарі. Звичайно тут колодязь — просто яма в піску. А цей скидався на справжній сільський колодязь. Але поблизу не було жодного села, і я подумав, що це сон.

Der Brunnen, den wir erreicht hatten, glich nicht den Brunnen der Sahara. Die Brunnen der Sahara sind einfache, in den Sand gegrabene Löcher. Dieser da glich einem Dorfbrunnen. Aber es war keinerlei Dorf da, und ich glaubte zu träumen.

— От чудасія, — сказав я маленькому принцові, — тут усе наготовлено: і корба, і цебро, і вірьовка…

»Das ist merkwürdig«, sagte ich zum kleinen Prinzen, »alles ist bereit: die Winde, der Kübel und das Seil …«

Він засміявся, торкнув вірьовку, почав крутити корбу. I корба зарипіла, як старий флюгер, що довго іржавів у безвітрі.

Er lachte, berührte das Seil, ließ die Rolle spielen. Und die Rolle knarrte wie ein altes Windrad, wenn der Wind lange geschlafen hat.

— Чуєш? — мовив маленький принц.— Ми збудили колодязь, і він співає…

»Du hörst«, sagte der kleine Prinz, »wir wecken diesen Brunnen auf, und er singt …«

Я боявся, що він утомиться.

Ich wollte nicht, daß er sich abmühte:

— Я сам витягну, — сказав я, — тобі це не до снаги.

»Laß mich das machen«, sagte ich zu ihm, »das ist zu schwer für dich.«

Повільно витяг я повне цебро і поставив його на кам’яне цямриння. У вухах ще бринів спів корби, вода в цебрі ще тремтіла і в ній бігали зайчики.

Langsam hob ich den Kübel bis zum Brunnenrand. Ich stellte ihn dort schön aufrecht. In meinen Ohren war noch immer der Gesang der Zugwinde, und im Wasser, das noch zitterte, sah ich die Sonne zittern.

— Мені хочеться цієї води, — сказав маленький принц, — дай напитись…

»Ich habe Durst nach diesem Wasser«, sagte der kleine Prinz, »gib mir zu trinken …«

I я зрозумів, чого він шукав.

Und ich verstand, was er gesucht hatte.

Я підніс цебро до його вуст. Він пив, заплющивши очі. Було гарно, як на бенкеті. Була то не звичайна вода. Вона народилася від довгої дороги під зорями, від рипу корби, від зусилля моїх рук, люба серцеві, як дарунок.

Ich hob den Kübel an seine Lippen. Er trank mit geschlossenen Augen. Das war süß wie ein Fest. Dieses Wasser war etwas ganz anderes als ein Trunk. Es war entsprungen aus dem Marsch unter den Sternen, aus dem Gesang der Rolle, aus der Mühe meiner Arme. Es war gut fürs Herz, wie ein Geschenk.

Так у дитинстві, коли я був пахолятком, мені висявали різдвяні гостинці: вогниками свіч на ялинці, органною музикою обідні, лагідними усмішками.

Genau so machten, als ich ein Knabe war, die Lichter des Christbaums, die Musik der Weihnachtsmette, die Sanftmut des Lächelns den eigentlichen Glanz der Geschenke aus, die ich erhielt.

— Люди на твоїй планеті, — промовив маленький принц, — викохують п’ять тисяч рож в одному саду… і не знаходять того, чого шукають.

»Die Menschen bei dir zu Hause«, sagte der kleine Prinz, »züchten fünftausend Rosen in ein und demselben Garten … und doch finden sie dort nicht, was sie suchen …«

— Не знаходять, — погодився я.

»Sie finden es nicht«, antwortete ich …

— А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній рожі, у ковтку води…

»Und dabei kann man das, was sie suchen, in einer einzigen Rose oder in ein bißchen Wasser finden …«

— Авжеж, — погодився я.

»Ganz gewiß«, antwortete ich.

I маленький принц додав:

Und der kleine Prinz fügte hinzu:

— Але очі не бачать. Шукати треба серцем.

»Aber die Augen sind blind. Man muß mit dem Herzen suchen.«

Я напився. Дихалось легко. На світанні пісок такої барви, як мед. I від цієї барви меду я теж був щасливий. Чого б то мені журитись.

Ich hatte getrunken. Es atmete sich wieder gut. Der Sand hat bei Tagesanbruch die Farbe des Honigs. Auch über diese Honigfarbe war ich glücklich. Warum mußte ich Kummer haben …

— Ти повинен виконати обіцянку, — стиха озвався маленький принц, знову сідаючи коло мене.

»Du mußt dein Versprechen halten«, sagte sanft der kleine Prinz, der sich wieder zu mir gesetzt hatte.

— Яку обіцянку?

»Welches Versprechen?«

— Пам’ятаєш… обротьку для мого баранця… Я ж відповідаю за ту квітку.

»Du weißt, einen Maulkorb für mein Schaf … Ich bin verantwortlich für diese Blume!«

Я добув із кишені свої малюнки, маленький принц поглянув на них і засміявся.

Ich nahm meine Skizzen aus der Tasche. Der kleine Prinz sah sie und sagte lachend:

— Баобаби в тебе схожі на капустини…

»Deine Affenbrotbäume schauen ein bißchen wie Kohlköpfe aus …«

— О! А я так пишався своїми баобабами!

»Oh!« Und ich war auf die Affenbrotbäume so stolz gewesen!

— А в лиса твого вуха… наче роги! I які довгі!

»Dein Fuchs … seine Ohren … sie schauen ein wenig wie Hörner aus … sie sind viel zu lang!«

I він знову засміявся.

Und er lachte wieder.

— Ти несправедливий, хлопче. Я ж ніколи нічого не вмів малювати, хіба що удава в натурі і в розрізі.

»Du bist ungerecht, kleines Kerlchen, ich konnte nichts zeichnen als geschlossene und offene Riesenschlangen!«

— Ні, дарма, — заспокоїв він мене.— Діти й так знають.

»Oh! Es wird schon gehn«, sagte er, »die Kinder wissen ja Bescheid.«

I я намалював обротьку для баранця. Віддав малюнок, і серце в мене стислося.

Ich kritzelte also einen Maulkorb hin. Und das Herz krampfte sich mir zusammen, als ich ihn dem kleinen Prinzen gab:

— Ти щось надумав, а я не знаю…

»Du hast Pläne, von denen ich nichts weiß …«

Але він не відповів.

Aber er antwortete nicht. Er sagte:

— Бачиш, — мовив він, — завтра минає рік, як я потрапив до вас на Землю.

»Du weißt, mein Sturz auf die Erde … Morgen wird es ein Jahr sein …«

I замовк. Потім додав:

Dann, nach einem Schweigen, sagte er noch:

— Я упав зовсім близько звідси…

»Ich war ganz in der Nähe heruntergefallen …«

I зашарівся.

Und er errötete.

I знову, бозна й чому, мене оповила якась дивна зажура.

Wieder fühlte ich einen merkwürdigen Kummer, ohne zu wissen, warum. Indessen kam mir eine Frage:

Все-таки я спитав:
— Отже, не випадково тиждень тому, того ранку, коли ми познайомилися, ти блукав тут самотою, за тридев’ять земель від людського житла? Ти повертався туди, де тоді упав?

»Dann ist es kein Zufall, daß du am Morgen, da ich dich kennenlernte, vor acht Tagen, so ganz allein, tausend Meilen von allen bewohnten Gegenden entfernt, spazierengingst! Du kehrtest zu dem Punkt zurück, wohin du gefallen warst?«

Маленький принц зашарівся ще дужче.

Der kleine Prinz errötete noch mehr.

А я додав нерішуче:

Und ich fügte zögernd hinzu:

— Може, тому, що минає рік?..

»Vielleicht war es der Jahrestag? …«

I знову він почервонів. Він ніколи не відповідав на питання, але ж коли червонієш, то це означає «так», еге ж?

Von neuem errötete der kleine Prinz. Er antwortete nie auf die Fragen, aber wenn man errötet, so bedeutet das ›ja‹ nicht wahr?

— О! — мовив я.— Я боюсь…

»Ach«, sagte ich, »ich habe Angst!«

Але він перейняв мене:

Aber er antwortete:

— Пора тобі братися до роботи. Вертайся до своєї машини. Я чекатиму на тебе тут. Приходь завтра ввечері…

»Du mußt jetzt arbeiten. Du mußt wieder zu deiner Maschine zurückkehren. Ich erwarte dich hier. Komm morgen abend wieder …«

Мені не стало спокійніше, одначе. Я згадав лиса. Коли ти даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.

Aber ich war nicht beruhigt. Ich erinnerte mich an den Fuchs. Man läuft Gefahr, ein bißchen zu weinen, wenn man sich hat zähmen lassen …

РОЗДІЛ XXVI

KAPITEL XXVI

Неподалік від колодязя збереглися руїни давнього кам’яного муру. Наступного вечора, скінчивши з роботою, я вернувся туди і ще здалеку побачив, що маленький принц сидить на краю муру спустивши ноги. I почув його голос:

Neben dem Brunnen stand die Ruine einer alten Steinmauer. Als ich am nächsten Abend von meiner Arbeit zurückkam, sah ich meinen kleinen Prinzen von weitem da oben sitzen, mit herabhängenden Beinen. Und ich hörte ihn sprechen.

— Хіба ти не пам’ятаєш? Це було зовсім не тут.

»Du erinnerst dich also nicht mehr?« sagte er. »Es ist nicht ganz genau hier!«

Очевидно, хтось йому відповідав, бо він заперечив:

Zweifellos antwortete ihm eine andere Stimme, da er erwiderte:

— Ні, ні! Саме цього дня, тільки не в цьому місці.

»Doch! Doch! Es ist wohl der Tag, aber nicht ganz genau der Ort …«

Я наближався до муру. Але нікого більше я там не побачив. А проте маленький принц знову мовив комусь:

Ich setzte meinen Weg zur Mauer fort. Ich sah und hörte niemanden. Dennoch erwiderte der kleine Prinz von neuem:

— Атож, на піску ти побачиш, де мої сліди починаються. Тобі доведеться лише заждати мене. Сьогодні вночі я туди прийду.

»Gewiß. Du wirst sehen, wo meine Spur im Sand beginnt. Du brauchst mich nur dort zu erwarten. Ich werde heute nacht dort sein.«

До муру лишалося двадцять метрів, але я так само нікого не бачив.

Ich war zwanzig Meter von der Mauer entfernt und sah noch immer nichts.

По недовгій мовчанці маленький принц спитав:

Der kleine Prinz sagte noch, nach einem kurzen Schweigen:

— А в тебе добра отрута? Ти певна, що я недовго мучитимусь?

»Du hast gutes Gift? Bist Du sicher, daß du mich nicht lange leiden läßt?«

Я зупинився, і серце мені стислося, але я досі ще нічого не розумів.

Ich blieb stehen, und das Herz preßte sich mir zusammen, aber ich verstand noch immer nicht.

— Тепер іди, — мовив маленький принц.— Я хочу стрибнути вниз.

»Jetzt geh weg«, sagte er, »ich will hinunterspringen!«

Тоді я опустив очі і аж підскочив! Під муром, звівши голову до маленького принца, згорнулась жовта гадючка, від укусу якої людина гине за тридцять секунд.

Da richtete ich selbst den Blick auf den Fuß der Mauer, und ich machte einen Satz! Da war, zum kleinen Prinzen emporgereckt, eine dieser gelben Schlangen, die euch in dreißig Sekunden erledigen.

Намацуючи в кишені револьвера, я бігом кинувся до неї, але, почувши шурхіт моїх кроків, гадюка тихо, мов змеженілий ручай, заструмувала по піску і з ледве чутним металевим дзвоном заповзла поміж каміння.

Ich wühlte in meiner Tasche nach meinem Revolver und begann zu laufen, aber bei dem Lärm, den ich machte, ließ sich die Schlange sachte in den Sand gleiten, wie ein Wasserstrahl, der stirbt, und ohne allzu große Eile schlüpfte sie mit einem leichten metallenen Klirren zwischen die Steine.

Я підбіг до муру саме вчасно, щоб підхопити на руки маленького принца, білого мов сніг.

Gerade rechtzeitig kam ich zur Mauer, um mein kleines Kerlchen von einem Prinzen in meinen Armen aufzufangen; er war bleich wie der Schnee.

— Що за витівки! Ти вже забалакуєш із гадюками!

»Was sind das für Geschichten! Du sprichst jetzt mit Schlangen?!«

Я розв’язав золотого шарфа, який він постійно носив. Змочив йому скроні і відпоїв водою. Але я не зважувався більше ні про що розпитувати. Він поважно глянув на мене і обвив мою шию руками. Я почув, як тіпається його серце, мов у підстреленої пташки. Він сказав мені:

Ich hatte ihm sein ewiges gelbes Halstuch abgenommen. Ich hatte ihm die Schläfen genetzt und ihm zu trinken gegeben. Und jetzt wage ich nicht, ihn weiter zu fragen. Er schaute mich ernsthaft an und legte seine Arme um meinen Hals. Ich fühlte sein Herz klopfen wie das eines sterbenden Vogels, den man mit der Flinte geschossen hat. Er sagte zu mir:

— Я радий, що ти знайшов, у чому там був клопіт із твоєю машиною. Тепер ти можеш вернутися додому.

»Ich bin froh, daß du gefunden hast, was an deiner Maschine fehlte. Du wirst nach Hause zurückkehren können …«

— Звідки ти знаєш?

»Woher weißt du das?«

Я саме збирався сказати йому, що над усі сподівання таки полагодив літака!

Ich hatte ihm gerade erzählen wollen, daß mir gegen alle Erwartungen meine Arbeit geglückt sei!

Він нічого не відповів на моє питання, сказав лише:

Er antwortete nicht auf meine Frage, fuhr aber fort:

— Я теж сьогодні вертаюся додому.

»Auch ich werde heute nach Hause zurückkehren …«

Потім додав журно:

Dann schwermütig:

— Це куди далі… це багато важче…

»Das ist viel weiter … Das ist viel schwieriger …«

Я відчував, що речі діються якісь чудні. Я стискав його в обіймах, наче малу дитину, а проте здавалося, ніби він вислизає просто в якесь провалля, і мені незмога його утримати…

Ich fühle wohl, daß etwas Außergewöhnliches vorging. Ich schloß ihn fest in die Arme wie ein kleines Kind, und doch schien es mir, als stürzte er senkrecht in einen Abgrund, ohne daß ich imstande war, ihn zurückzuhalten …

Його задумливий погляд тікав кудись у далечінь.

Sein Blick war ernst; er verlor sich in weiter Ferne:

— У мене лишиться твій баранець. I ящик для баранця. I обротька…

»Ich habe dein Schaf. Und ich habe die Kiste für das Schaf. Und ich habe den Maulkorb …«

I він сумно всміхнувся.

Und er lächelte schwermütig.

Я довго чекав. Відчував, що він опритомнював.

Ich wartete lange. Ich fühlte, daß er sich mehr und mehr erwärmte:

— Ти трохи злякався, хлопче…

»Kleines Kerlchen, du hast Angst gehabt …«

Ще б не злякатися! Але він тихенько засміявся:

Er hatte Angst gehabt, ganz gewiß! Aber er lachte sanft:

— Куди страшніше буде сьогодні ввечері…

»Ich werde heute abend noch viel mehr Angst haben …«

I знову мене обсипало морозом передчуття непоправного. Невже, невже я більше ніколи не почую, як він сміється? Цей сміх для мене — ніби джерело в пустелі.

Wieder lief es mir eisig über den Rücken bei dem Gefühl des Unabwendbaren. Dieses Lachen nie mehr zu hören — ich begriff, daß ich den Gedanken nicht ertrug. Es war für mich wie ein Brunnen in der Wüste.