Але подумав і додав:

Aber nach einiger Überlegung fügte er hinzu:

— А що означає — приручити?

»Was bedeutet das: ›zähmen‹?«

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

»Du bist nicht von hier, sagte der Fuchs, »was suchst du?«

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

»Ich suche die Menschen«, sagte der kleine Prinz. »Was bedeutet ›zähmen‹?«

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

»Die Menschen«, sagte der Fuchs, »die haben Gewehre und schießen. Das ist sehr lästig. Sie ziehen auch Hühner auf. Das ist ihr einziges Interesse. Du suchst Hühner?«

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

»Nein«, sagte der kleine Prinz, »ich suche Freunde. Was heißt ›zähmen‹?«

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

»Das ist eine in Vergessenheit geratene Sache«, sagte der Fuchs. »Es bedeutet: sich ›vertraut machen‹.«

— Прихилити до себе?

»Vertraut machen?«

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

»Gewiß«, sagte der Fuchs. »Du bist für mich noch nichts als ein kleiner Knabe, der hunderttausend kleinen Knaben völlig gleicht. Ich brauche dich nicht, und du brauchst mich ebensowenig. Ich bin für dich nur ein Fuchs, der hunderttausend Füchsen gleicht. Aber wenn du mich zähmst, werden wir einander brauchen. Du wirst für mich einzig sein in der Welt. Ich werde für dich einzig sein in der Welt …«

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

»Ich beginne zu verstehen«, sagte der kleine Prinz. »Es gibt eine Blume … ich glaube, sie hat mich gezähmt …«

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

»Das ist möglich«, sagte der Fuchs. »Man trifft auf der Erde alle möglichen Dinge …«

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

»Oh, das ist nicht auf der Erde«, sagte der kleine Prinz.

Лис нібито дуже здивувався.

Der Fuchs schien sehr aufgeregt:

— На іншій планеті?

»Auf einem anderen Planeten?«

— Так.

»Ja.«

— А мисливці є на тій планеті?

»Gibt es Jäger auf diesem Planeten?«

— Нема.

»Nein.«

— Як цікаво! А кури є?

»Das ist interessant! Und Hühner?«

— Нема.

»Nein.«

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

»Nichts ist vollkommen!« seufzte der Fuchs.

А потім знову повернувся до того самого:

Aber der Fuchs kam auf seinen Gedanken zurück:

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

»Mein Leben ist eintönig. Ich jage Hühner, die Menschen jagen mich. Alle Hühner gleichen einander, und alle Menschen gleichen einander. Ich langweile mich also ein wenig. Aber wenn du mich zähmst, wird mein Leben wie durchsonnt sein. Ich werde den Klang deines Schrittes kennen, der sich von allen andern unterscheidet. Die anderen Schritte jagen mich unter die Erde. Der deine wird mich wie Musik aus dem Bau locken.

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Und dann schau! Du siehst da drüben die Weizenfelder? Ich esse kein Brot. Für mich ist der Weizen zwecklos. Die Weizenfelder erinnern mich an nichts. Und das ist traurig. Aber du hast weizenblondes Haar. Oh, es wird wunderbar sein, wenn du mich einmal gezähmt hast! Das Gold der Weizenfelder wird mich an dich erinnern. Und ich werde das Rauschen des Windes im Getreide liebgewinnen.«

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

Der Fuchs verstummte und schaute den Prinzen lange an:

— Будь ласка… приручи мене!

»Bitte … zähme mich!« sagte er.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

»Ich möchte wohl«, antwortete der kleine Prinz, »aber ich habe nicht viel Zeit. Ich muß Freunde finden und viele Dinge kennenlernen.«

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

»Man kennt nur die Dinge, die man zähmt«, sagte der Fuchs. »Die Menschen haben keine Zeit mehr, irgend etwas kennenzulernen. Sie kaufen sich alles fertig in den Geschäften. Aber da es keine Kaufläden für Freunde gibt, haben die Leute keine Freunde mehr. Wenn du einen Freund willst, so zähme mich!«

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

»Was muß ich da tun?« sagte der kleine Prinz.

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

»Du mußt sehr geduldig sein«, antwortete der Fuchs. »Du setzt dich zuerst ein wenig abseits von mir ins Gras. Ich werde dich so verstohlen, so aus dem Augenwinkel anschauen, und du wirst nichts sagen. Die Sprache ist die Quelle der Mißverständnisse. Aber jeden Tag wirst du dich ein bißchen näher setzen können …«

Назавтра маленький принц прийшов знову.

Am nächsten Morgen kam der kleine Prinz zurück.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

»Es wäre besser gewesen, du wärst zur selben Stunde wiedergekommen«, sagte der Fuchs. »Wenn du zum Beispiel um vier Uhr nachmittags kommst, kann ich um drei Uhr anfangen, glücklich zu sein. Je mehr die Zeit vergeht, um so glücklicher werde ich mich fühlen. Um vier Uhr werde ich mich schon aufregen und beunruhigen; ich werde erfahre, wie teuer das Glück ist. Wenn du aber irgendwann kommst, kann ich nie wissen, wann mein Herz da sein soll … Es muß feste Bräuche geben.«

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

»Was heißt ›fester Brauch‹?«, sagte der kleine Prinz.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

»Auch etwas in Vergessenheit Geratenes«, sagte der Fuchs. »Es ist das, was einen Tag vom andern unterscheidet, eine Stunde von den andern Stunden. Es gibt zum Beispiel einen Brauch bei meinen Jägern. Sie tanzen am Donnerstag mit dem Mädchen des Dorfes. Daher ist der Donnerstag der wunderbare Tag. Ich gehe bis zum Weinberg spazieren. Wenn die Jäger irgendwann einmal zum Tanze gingen, wären die Tage alle gleich und ich hätte niemals Ferien.«

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

So machte denn der kleine Prinz denFuchs mit sich vertraut. Und als die Stunde des Abschieds nahe war:

— О, я плакатиму по тобі.

»Ach!« sagte der Fuchs, »ich werde weinen.«

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

»Das ist deine Schuld«, sagte der kleine Prinz, »ich wünschte dir nichts Übles, aber du hast gewollt, daß ich dich zähme …«

— Авжеж, — згодився лис.

»Gewiß«, sagte der Fuchs.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

»Aber nun wirst du weinen!« sagte der kleine Prinz.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

»Bestimmt«, sagte der Fuchs.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

»So hast du nichts gewonnen!«

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

»Ich habe«, sagte der Fuchs, »die Farbe des Weizens gewonnen.«

Він замовк. Потім додав:

Dann fügte er hinzu:

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

»Geh die Rosen wieder anschauen. Du wirst begreifen, daß die deine einzig ist in der Welt. Du wirst wiederkommen und mir adieu sagen, und ich werde dir ein Geheimnis schenken.«

Маленький принц пішов глянути на рожі.

Der kleine Prinz ging, die Rosen wiederzusehen:

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

»Ihr gleicht meiner Rose gar nicht, ihr seid noch nichts«, sagte er zu ihnen. »Niemand hat sich euch vertraut gemacht und auch ihr habt euch niemandem vertraut gemacht. Ihr seid, wie mein Fuchs war. Der war nichts als ein Fuchs wie hunderttausend andere. Aber ich habe ihn zu meinem Freund gemacht, und jetzt ist er einzig in der Welt.«

Рожі дуже зніяковіли.

Und die Rosen waren sehr beschämt.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

»Ihr seid schön, aber ihr sein leer«, sagte er noch. »Man kann für euch nicht sterben. Gewiß, ein Irgendwer, der vorübergeht, könnte glauben, meine Rose ähnle euch. Aber in sich selbst ist sie wichtiger als ihr alle, da sie es ist, die ich begossen habe. Da sie es ist, die ich unter den Glassturz gestellt habe. Da sie es ist, die ich mit dem Wandschirm geschützt habe. Da sie es ist, deren Raupen ich getötet habe (außer den zwei oder drei um der Schmetterlinge willen). Da sie es ist, die ich klagen oder sich rühmen gehört habe oder auch manchmal schweigen. Da es meine Rose ist.«

I маленький принц вернувся до лиса.

Und er kam zum Fuchs zurück:

— Прощавай…— мовив він.

»Adieu«, sagte er …

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

»Adieu«, sagte der Fuchs. »Hier mein Geheimnis. Es ist ganz einfach: man sieht nur mit dem Herzen gut. Das Wesentliche ist für die Augen unsichtbar.«

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

»Das Wesentliche ist für die Augen unsichtbar«, wiederholte der kleine Prinz, um es sich zu merken.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

»Die Zeit, die du für deine Rose verloren hast, sie macht deine Rose so wichtig.«

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

»Die Zeit, die ich für meine Rose verloren habe …«, sagte der kleine Prinz, um es sich zu merken.

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

»Die Menschen haben diese Wahrheit vergessen«, sagte der Fuchs. »Aber du darfst sie nicht vergessen. Du bist zeitlebens für das verantwortlich, was du dir vertraut gemacht hast. Du bist für deine Rose verantwortlich …«

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

»Ich bin für meine Rose verantwortlich …«, wiederholte der kleine Prinz, um es sich zu merken.

РОЗДІЛ XXII

KAPITEL XXII

— Добридень, — мовив маленький принц.

»Guten Tag«, sagte der kleine Prinz.

— Добридень, — озвався стрілочник.

»Guten Tag«, sagte der Weichensteller.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

»Was machst du da?« sagte der kleine Prinz.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

»Ich sortiere die Reisenden nach Tausenderpaketen«, sagte der Weichensteller. »Ich schicke die Züge, die sie fortbringen, bald nach rechts, bald nach links.«

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

Und ein lichterfunkelnder Schnellzug, grollend wie der Donner, machte das Weichenstellerhäuschen erzittern.

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

»Sie haben es sehr eilig«, sagte der kleine Prinz, »Wohin wollen sie?«

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

»Der Mann von der Lokomotive weiß es selbst nicht«, sagte der Weichensteller.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

Und ein zweiter blitzender Schnellzug donnert vorbei, in entgegengesetzter Richtung.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

»Sie kommen schon zurück?« fragte der kleine Prinz …

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

»Das sind nicht die gleichen«, sagte der Weichensteller. »Das wechselt.«

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

»Waren sie nicht zufrieden dort, wo sie waren?«

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

»Man ist nicht zufrieden dort, wo man ist«, sagte der Weichensteller.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

Und es rollte der Donner eines dritten funkelnden Schnellzuges vorbei.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

»Verfolgen diese die ersten Reisenden?«, fragte der kleine Prinz.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

»Sie verfolgen gar nichts«, sagte der Weichensteller. »Sie schlafen da drinnen oder sie gähnen auch. Nur die Kinder drücken ihre Nasen gegen die Fensterscheiben.«

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

»Nur die Kinder wissen, wohin sie wollen«, sagte der kleine Prinz. »Sie wenden ihre Zeit an eine Puppe aus Stoff-Fetzen, und die Puppe wird ihnen sehr wertvoll, und wenn man sie ihnen wegnimmt, weinen sie …«

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

»Sie haben es gut«, sagte der Weichensteller.

РОЗДІЛ XXIII

KAPITEL XXIII

— Добридень, — мовив маленький принц.

Guten Tag«, sagte der kleine Prinz.

— Добридень, — озвався крамар.

»Guten Tag«, sagte der Händler.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

Er handelte mit höchst wirksamen, durststillenden Pillen. Man schluckt jede Woche eine und spürt überhaupt kein Bedürfnis mehr, zu trinken.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

»Warum verkaufst du das?« sagte der kleine Prinz.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

»Das ist eine große Zeitersparnis«, sagte der Händler. »Die Sachverständigen haben Berechnungen angestellt. Man erspart dreiundfünfzig Minuten in der Woche.«

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

»Und was macht man mit diesen dreiundfünfzig Minuten?«

— Та що хочеш.

»Man macht damit, was man will …«

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

»Wenn ich dreiundfünfzig Minuten übrig hätte«, sagte der kleine Prinz, »würde ich ganz gemächlich zu einem Brunnen laufen …«

РОЗДІЛ XXIV

KAPITEL XXIV

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

Es war am achten Tage nach meiner Panne in der Wüste und ich hörte gerade die Geschichte vom Pillenverkäufer, als ich den letzten Tropfen meines Wasservorrates trank:

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

»Ach«, sagte ich zum kleinen Prinzen, »deine Erinnerungen sind ganz hübsch, aber ich habe mein Flugzeug noch nicht repariert, habenichts mehr zu trinken und wäre glücklich, wenn auch ich ganz gemächlich zu einem Brunnen gehen könnte!«

— Мій приятель лис…— почав він.

»Mein Freund, der Fuchs«, sagte er …

— Хлопче, мені вже не до лиса!

»Mein kleines Kerlchen, es handelt sich nicht mehr um den Fuchs!«

— Чому?

»Warum?«

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

»Weil man vor Durst sterben wird …«

Він не зрозумів мене і заперечив:

Er verstand meinen Einwand nicht, er antwortete:

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

»Es ist gut einen Freund zu haben, selbst wenn man sterben muß. Ich bin froh, daß ich einen Fuchs zum Freunde hatte …«

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

Er ermißt die Gefahr nicht, sagte ich mir. Er hat nie Hunger, nie Durst. Ein bißchen Sonne genügt ihm …

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

Aber er sah mich an und antwortete auf meine Gedanken:

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

»Ich habe auch Durst … suchen wir einen Brunnen …«

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Ich machte eine Gebärde der Hoffnungslosigkeit: es ist sinnlos auf gut Glück in der Endlosigkeit der Wüste einen Brunnen zu suchen. Dennoch machten wir uns auf den Weg.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

Als wir stundenlang schweigend dahingezogen waren, brach die Nacht herein, und die Sterne begannen zu leuchten. Ich sah sie wie im Traum, ich hatte ein wenig Fieber vor Durst. Die Worte des kleinen Prinzen tanzten durch mein Bewußtsein:

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.

»Du hast also auch Durst?« fragte ich ihn.