Маленький принц / პატარა უფლისწული — w językach rosyjskim i gruzińskim. Strona 7

Rosyjsko-gruzińska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Экзюпери

Маленький принц

ანტუან დე სენტ-ეგზიუპერი

პატარა უფლისწული

Но, подумав, спросил:

და მცირე ხნის ფიქრის შემდეგ დასძინა:

— А как это — приручить?

— არ არის „მოშინაურება“?

— Ты не здешний, — заметил Лис. — Что ты здесь ищешь?

— შენ აქაური არ უნდა იყო, — უთხრა მელიამ, — რას დაეძებ აქ?

— Людей ищу, — сказал Маленький принц. — А как это — приручить?

— ადამიანებს დავეძებ, — თქვა პატარა უფლისწულმა — რა არის „მოშინაურება“?

— У людей есть ружья, и они ходят на охоту. Это очень неудобно! И ещё они разводят кур. Только этим они и хороши. Ты ищешь кур?

— ადამიანებს, — თქვა მელიამ, — თოფები აქვთ და ნადირობენ. ეს სახიფათო რამაა. მაგრამ მათ ქათმებიცა ჰყავთ. ამის გარდა ისინი კარგს არაფერს აკეთებენ. ქათმებს ხომ არ დაეძებ?

— Нет, — сказал Маленький принц. — Я ищу друзей. А как это — приручить?

— არა, — მიუგო პატარა უფლისწულმა. — მე მეგობრებს დავეძებ. რას ნიშნავს „მოშინაურება“?

— Это давно забытое понятие, — объяснил Лис. — Оно означает: создать узы.

— ეს ისეთი რამაა, რაც დიდი ხანია დავიწყებას მიეცა. იგი მიჩვევას ნიშნავს.

— Узы?

— მიჩვევას?

— Вот именно, — сказал Лис. — Ты для меня пока всего лишь маленький мальчик, точно такой же, как сто тысяч других мальчиков. И ты мне не нужен. И я тебе тоже не нужен. Я для тебя всего только лисица, точно такая же, как сто тысяч других лисиц. Но если ты меня приручишь, мы станем нужны друг другу. Ты будешь для меня единственным в целом свете. И я буду для тебя один в целом свете…

— სწორედ მაგას, — მიუგო მელიამ. — შენ ჩემთვის ჯერჯერობით მხოლოდ ერთი პატარა ბიჭი ხარ, ისეთივე, როგორიცაა ასი ათასი სხვა პატარა ბიჭი, და სრულებით არა მჭირდები. არც მე ვარ შენთვის საჭირო. შენთვის მე მხოლოდ ისეთი მელია ვარ, როგორიცაა ასი ათასი სხვა მელია. მაგრამ, თუ მომიშინაურებ, ჩვენ საჭირონი გავხდებით ერთმანეთისთვის. შენ ერთადერთი იქნები ამქვეყნად ჩემთვის და მეც ერთადერთი ვიქნები შენთვის…

— Я начинаю понимать, — сказал Маленький принц. — Была одна роза… наверно, она меня приручила…

— მგონი მიგიხვდი, — თქვა პატარა უფლისწულმა… — ერთ ყვავილს ვიცნობ… მან, მგონი, მომიშინაურა…

— Очень возможно, — согласился Лис. — На Земле чего только не бывает.

— შეიძლება, — მიუგო მელიამ, — რა არ ხდება ამ დედამიწაზე.

— Это было не на Земле, — сказал Маленький принц.

— ო, არა, ეს დედამიწაზე არ მომხდარა, — თქვა პატარა უფლისწულმა.

Лис очень удивился:

მელიას ცნობისმოყვარეობა და გაოცება დაეტყო.

— На другой планете?

— სხვა პლანეტაზე მოხდა?

— Да.

— დიახ.

— А на той планете есть охотники?

— მონადირეები თუ არიან იმ პლანეტაზე?

— Нет.

— არა.

— Как интересно! А куры есть?

— საინტერესოა! ქათმები?

— Нет.

— არა.

— Нет в мире совершенства! — вздохнул Лис.

— სრულყოფილი არაფერია ქვეყნად, — ამოიოხრა მელიამ.

Но потом он вновь заговорил о том же:

და ისევ დაუბრუნდა თავის იდეას.

— Скучная у меня жизнь. Я охочусь за курами, а люди охотятся за мною. Все куры одинаковы, и люди все одинаковы. И живётся мне скучновато. Но если ты меня приручишь, моя жизнь словно солнцем озарится. Твои шаги я стану различать среди тысяч других. Заслышав людские шаги, я всегда убегаю и прячусь. Но твоя походка позовёт меня, точно музыка, и я выйду из своего убежища.

— ერთფეროვანია ჩემი ცხოვრება. მე ქათმებზე ვნადირობ, ადამიანები ჩემზე ნადირობენ. ყველა ქათამი ერთმანეთსა ჰგავს და ყველა ადამიანი ერთმანეთსა ჰგავს. ცოტათი მომწყინდა მაგრამ, შენ თუ მომიშინაურებ, ჩემი ცხოვრება გაცისკროვნდება. შენი ნაბიჯის ხმას ყველა ნაბიჯის ხმაში გამოვარჩევ. ახლა ნაბიჯის მოახლოებაზე სოროში ვიმალები. შენი ნაბიჯის ხმა კი სიმღერასავით ჩამესმება და სოროდან გამომიყვანს.

И потом — смотри! Видишь, вон там, в полях, зреет пшеница? Я не ем хлеба. Колосья мне не нужны. Пшеничные поля ни о чём мне не говорят. И это грустно! Но у тебя золотые волосы. И как чудесно будет, когда ты меня приручишь! Золотая пшеница станет напоминать мне тебя. И я полюблю шелест колосьев на ветру…

ხედავ, იქ პურის ყანები რომ ბიბინებს? მე პურს არა ვჭამ. არც ხორბალი მჭირდება, პურის ყანა არაფერს არ მაგონებს. და ეს გულსა მწყვეტს! მაგრამ შენ ოქროსფერი თმა გაქვს. რა კარგი იქნება, რომ მომიშინაურებდე! მაშინ ეს ოქროსფერი ყანა შენს თავს მომაგონებს და მეყვარება ყანის შრიალი ქარში…

Лис замолчал и долго смотрел на Маленького принца. Потом сказал:

მელია დადუმდა და პატარა უფლისწულს მიაჩერდა.

— Пожалуйста… приручи меня!

— მომიშინაურე!.. — შეევედრა იგი უფლისწულს.

— Я бы рад, — отвечал Маленький принц, — но у меня так мало времени. Мне ещё надо найти друзей и узнать разные вещи.

— სიამოვნებით მოგიშინაურებდი, — მიუგო პატარა უფლისწულმა — მაგრამ ძალიან ცოტა დრო მაქვს. მეგობრები უნდა ვიპოვო და ბევრი რამ გავიგო.

— Узнать можно только те вещи, которые приручишь, — сказал Лис. — У людей уже не хватает времени что-либо узнавать. Они покупают вещи готовыми в магазинах. Но ведь нет таких магазинов, где торговали бы друзьями, и потому люди больше не имеют друзей. Если хочешь, чтобы у тебя был друг, приручи меня!

— მხოლოდ იმის გაგება შეიძლება, ვისაც მოიშინაურებ, — თქვა მელიამ. — ახლა ადამიანებს დრო არა ჰყოფნით რაიმე გაიგონ. ისინი მხოლოდ მზამზარეულ საგნებს ყიდულობენ მაღაზიებში, მაგრამ ქვეყნად არ მოიძებნება ისეთი მაღაზია, სადაც მეგობრის შეძენა შეიძლებოდეს. და ადამიანებსაც მეღარ უპოვიათ მეგობარი. თუ მეგობარი გსურს, მე მომიშინაურე.

— А что для этого надо делать? — спросил Маленький принц.

— როგორ უნდა მოგიშინაურო? — ჰკითხა პატარა უფლისწულმა.

— Надо запастись терпеньем, — ответил Лис. — Сперва сядь вон там, поодаль, на траву — вот так. Я буду на тебя искоса поглядывать, а ты молчи. Слова только мешают понимать друг друга. Но с каждым днём садись немножко ближе…

— ამისთვის დიდი მოთმინებაა საჭირო, — მიუგო მელიამ. — ჯერ შორიახლოს დაჯდები მოლზე. აი ასე. მე მალულად დაგიწყებ ცქერას. შენ კი ხმა არ უნდა ამოიღო. საუბარი ხშირად გაუგებრობის მიზეზია. მერე ყოველდღე უფრო და უფრო მომიახლოვდები…

Назавтра Маленький принц вновь пришёл на то же место.

მეორე დღეს პატარა უფლისწული ისევ მივიდა მელიასთან.

— Лучше приходи всегда в один и тот же час, — попросил Лис. — Вот, например, если ты будешь приходить в четыре часа, я уже с трёх часов почувствую себя счастливым. И чем ближе к назначенному часу, тем счастливее. В четыре часа я уже начну волноваться и тревожиться. Я узнаю цену счастью! А если ты приходишь всякий раз в другое время, я не знаю, к какому часу готовить своё сердце… Нужно соблюдать обряды.

— უკეთესი იქნება, ყოველდღე ერთსა და იმავე დროს მოხვიდე, — უთხრა მელიამ, — მაგალითად, თუ ყოველთვის ნაშუადღევის ოთხ საათზე მოხვალ, სამ საათზე უკვე ვიგრძნობ ბედნიერებას და, რაც უფრო მოახლოვდება დანიშნული დრო, მით უფრო მომემატება ხალისი. ოთხ საათზე კი მღელვარება და მოუსვენრობა შემიპყრობს და შევიცნობ ბედნიერების ფასს! მაგრამ თუ შენ სხვადასხვა დროს მოხვალ, აღარ მეცოდინება როდისთვის მოვამზადო გული შენს შესახვედრად. აქ ერთგვარი რიტუალის დაცვაა საჭირო.

— А что такое обряды? — спросил Маленький принц.

— რიტაული რა არის? — შეეკითხა პატარა უფლისწული.

— Это тоже нечто давно забытое, — объяснил Лис. — Нечто такое, отчего один какой-то день становится не похож на все другие дни, один час — на все другие часы. Вот, например, у моих охотников есть такой обряд: по четвергам они танцуют с деревенскими девушками. И какой же это чудесный день — четверг! Я отправляюсь на прогулку и дохожу до самого виноградника. А если бы охотники танцевали когда придётся, все дни были бы одинаковы и я никогда не знал бы отдыха.

— ესეც ისეთი რამაა, რაც დიდი ხანია დავიწყებას მიეცა, — მიუგო მელიამ. — რიტუალი განასხვავებს ერთ დღეს დანარჩენი დღეებისაგან, ერთ საათს — დანარჩენი საათებისაგან. მაგალითად, აქაურ მონადირეებს, ასეთი რიტუალი აქვთ: ხუთშაბათობით სოფლის გოგოებთან ცეკვავენ ხოლმე. დიდებული დღეა ხუთშაბათი! ამ დღეს ზვრებამდეც კი შემიძლია გავისეირნო. მონადირეები რომ ყოველთვის ცეკვავდნენ, მაშინ ყველა დღე ერთნაირი იქნებოდა და ვერასდროს მოვითქვამდი სულს.

Так Маленький принц приручил Лиса. И вот настал час прощанья.

ასე მოიშინაურა პატარა უფლისწულმა მელია. მაგრამ დადგა განშორების დღე.

— Я буду плакать о тебе, — вздохнул Лис.

— ო!.. — ამოიოხრა მელიამ, შენ რომ არ მეყოლები, ვიტირებ.

— Ты сам виноват, — сказал Маленький принц. — Я ведь не хотел, чтобы тебе было больно, ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил…

— შენი ბრალია, — უთხრა პატარა უფლისწულმა. — მე ცუდი არაფერი მინდოდა შენთვის. შენ თვითონ მოინდომე, რომ მომეშინაურებინე…

— Да, конечно, — сказал Лис.

— მართალია, — თქვა მელიამ.

— Но ты будешь плакать!

— ახლა კი უნდა იტირო!

— Да, конечно.

— მართალია.

— Значит, тебе от этого плохо.

— მერე და, რა მოიგე?

— Нет, — возразил Лис, — мне хорошо. Вспомни, что я говорил про золотые колосья.

— დიახაც მოვიგე, — მიუგო მელიამ. -მოიგონე რა გითხარი ოქროსფერ თავთავებზე.

Он умолк. Потом прибавил:

და მცირე ხნის დუმილის შემდეგ დასძინა:

— Поди взгляни ещё раз на розы. Ты поймёшь, что твоя роза — единственная в мире. А когда вернёшься, чтобы проститься со мной, я открою тебе один секрет. Это будет мой тебе подарок.

— წადი, ერთხელ კიდევ ინახულე ვარდები და დარწმუნდები, რომ შენი ვარდი ერთადერთია ქვეყნად. გამოსამშვიდობებდლად რომ მობრუნდები ჩემთან, ერთ საიდუმლოს გაგიმხელ და ჩემი საჩუქარიც ეს იქნება.

Маленький принц пошёл взглянуть на розы.

პატარა უფლისწული ვარდებისკენ გაემართა.

— Вы ничуть не похожи на мою розу, — сказал он им. — Вы ещё ничто. Никто вас не приручил, и вы никого не приручили. Таким был прежде мой Лис. Он ничем не отличался от ста тысяч других лисиц. Но я с ним подружился, и теперь он — единственный в целом свете.

— თქვენ სრულებით არ გავხართ ჩემს ვარდს, — უთხრა მათ პატარა უფლისწულმა, — თქვენ ჯერ არარანი ხართ. თქვენ ჯერ არავის მოუშინაურებიხართ. და არც თქვენ მოგიშინაურებიათ ვინმე. — თქვენ სწორედ ისეთები ხართ, როგორიც იყო ჩემი მელია, როდესაც მე პირველად შევხვდი მას. იგი არაფრით გამოირჩეოდა ასი ათასი სხვა მელიისაგან. მაგრამ მე იგი დავიმეგობრე და ახლა იგი ერთადერთია ქვეყნად.

Розы очень смутились.

ყვავილებმა ეს სიტყვები ძალიან ითაკილეს.

— Вы красивые, но пустые, — продолжал Маленький принц. — Ради вас не захочется умереть. Конечно, случайный прохожий, поглядев на мою розу, скажет, что она точно такая же, как вы. Но мне она одна дороже всех вас. Ведь это её, а не вас я поливал каждый день. Её, а не вас накрывал стеклянным колпаком. Её загораживал ширмой, оберегая от ветра. Для неё убивал гусениц, только двух или трёх оставил, чтобы вывелись бабочки. Я слушал, как она жаловалась и как хвастала, я прислушивался к ней, даже когда она умолкала. Она — моя.

— თქვენ მშვენიერი ხართ, მაგრამ ცარიელნი, — განაგრძო მან. — არავინ გასწირავს თქვენთვის თავს. ჩვეულებრივი გამვლელი, რა თქმა უნდა, იტყვის, რომ ჩემი ვარდი თქვენისთანაა, მაგრამ იგი ყველა ვარდზე ძვირფასია ჩემთვის, რადგან მას ვრწყავდი ყოველდღე, მას ვახურავდი მინის სარქველს, მას ვაფარებდი თეჯირს, რომ ქარს არ შეეწუხებინა. მისი გულისთვის ვხოცავდი მუხლუხებს (თუმცა ორი თუ სამი მუხლუხი არ მოვკალი და ისინი პეპლებისთვის დავტოვე) და მხოლოდ მას ვუსმენდი, როცა იგი საყვედურებს მეუბნებოდა ან ტრაბახობდა, ზოგჯერ მაშინაც კი ვუსმენდი, როცა დუმდა ხოლმე. იმიტომ, რომ იგი ჩემი ვარდია.

И Маленький принц возвратился к Лису.

და პატარა უფლისწული მელიასთან დაბრუნდა.

— Прощай… — сказал он.

— მშვიდობით… — უთხრა მან მელიას.

— Прощай, — сказал Лис. — Вот мой секрет, он очень прост: зорко одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь.

— მშვიდობით, — მიუგო მელიამ. — აი ჩემი საიდუმლოც. იგი ძალიან უბრალოა: მხოლოდ გული ხედავს კარგად, თვალს არ ძალუძს დაინახოს ის, რაც მთავარია და არსებითი.

— Самого главного глазами не увидишь, — повторил Маленький принц, чтобы лучше запомнить.

— თვალს არ ძალუძს დაინახოს ის, რაც მთავარია და არსებითი, — გაიმეორა პატარა უფლისწულმა, რომ კარგად დაემახსოვრებინა ნათქვამი.

— Твоя роза так дорога тебе потому, что ты отдавал ей всю душу.

— თავს რომ ევლებოდი შენს ვარდს, მიტომაა იგი ასე ძვირფასი შენთვის.

— Потому что я отдавал ей всю душу… — повторил Маленький принц, чтобы лучше запомнить.

— თავს რომ ვევლებოდი ჩემს ვარდს… — გაიმეორა პატარა უფლისწულმა, რომ კარგად დაემახსოვრებინა ნათქვამი.

— Люди забыли эту истину, — сказал Лис, — но ты не забывай: ты навсегда в ответе за всех, кого приручил. Ты в ответе за твою розу.

— ადამიანებმა დაივიწყეს ეს ჭეშმარიტება, — თქვა მელიამ, — მაგრამ შენ არ უნდა დაივიწყო იგი. შენ ვალდებული ხარ იზრუნო იმაზე, ვინც მოიშინაურე. ვალდებული ხარ იზრუნო შენს ვარდზე…

— Я в ответе за мою розу… — повторил Маленький принц, чтобы лучше запомнить.

— ვალდებული ვარ ვიზრუნო ჩემს ვარდზე… — გაიმეორა პატარა უფლისწულმა, რომ კარგად დაემახსოვრებინა ნათქვამი.

ГЛАВА XXII

თავი XXII

— Добрый день, — сказал Маленький принц.

— გამარჯობა, — თქვა პატარა უფლისწულმა.

— Добрый день, — отозвался стрелочник.

— გაგიმარჯოს, — მიუგო მეისრემ.

— Что ты здесь делаешь? — спросил Маленький принц.

— რას აკეთებ აქ? — შეეკითხა პატარა უფლისწული.

— Сортирую пассажиров, — отвечал стрелочник. — Отправляю их в поездах по тысяче человек за раз — один поезд направо, другой налево.

— მგზავრებს ვანაწილებ, — მიუგო მეისრემ, — ათას-ათას კაცად ვაჯგუფებ და ხან მარჯვნივ ვისტუმრებ და ხან მარცხნივ.

И скорый поезд, сверкая освещёнными окнами, с громом промчался мимо, и будка стрелочника вся задрожала.

ამ დროს ისეთი გრუხუნით ჩამოიქროლა გაკაშკაშებულმა ჩქარმა მატარებელმა, რომ მეისრის ჯიხური შეაზანზარა.

— Как они спешат, — удивился Маленький принц. — Чего они ищут?

— სად მიჰქრიან? — იკითხა პატარა უფლისწულმა. — რას დაეძებენ?

— Даже сам машинист этого не знает, — сказал стрелочник.

— ეს თვითონ მემანქანემაც არ იცის, — მიუგო მეისრემ.

И в другую сторону, сверкая огнями, с громом пронёсся ещё один скорый поезд.

ახლა მეორე გაკაშკაშებულმა ჩქარმა მატარებელმა ჩაიგრუხუნა მეორე მიმართულებით.

— Они уже возвращаются? — спросил Маленький принц.

— უკვე გამობრუნდნენ უკან? — იკითხა პატარა უფლისწულმა.

— Нет, это другие, — сказал стрелочник. — Это встречный.

— ესენი სხვა მგზავრები არიან, — მიუგო მეისრემ.

— Им было нехорошо там, где они были прежде?

— არ მოსწონთ ის ადგილი, სადაც აქამდე ცხოვრობდნენ?

— Там хорошо, где нас нет, — сказал стрелочник.

— არავის მოსწონს ის ადგილი, სადაც ცხოვრობს, — მიუგო მეისრემ.

И прогремел, сверкая, третий скорый поезд.

ამასობაში მესამე ჩქარმა მატარებელმა ჩამოიქროლა.

— Они хотят догнать тех, первых? — спросил Маленький принц.

— ესენი პირველი მატარებლის მგზავრებს მისდევენ? — იკითხა პატარა უფლისწულმა.

— Ничего они не хотят, — сказал стрелочник. — Они спят в вагонах или просто сидят и зевают. Одни только дети прижимаются носами к окнам.

— არავის არ მისდევენ. — მიუგო მეისრემ. — მათ ვაგონებში სძინავთ ან სხედან და ამთქნარებენ. მარტო ბავშვები არ შორდებიან ფანჯრებს და ცხვირი სარკმლის მინაზე აქვთ მიჭყლეტილი.

— Одни только дети знают, чего ищут, — промолвил Маленький принц. — Они отдают всю душу тряпочной кукле, и она становится им очень-очень дорога, и если её у них отнимут, дети плачут…

— მარტო ბავშვებმა იციან რასაც დაეძებენ, — თქვა პატარა უფლისწულმა. — ისინი თავს ევლებიან ჭინჭის თოჯინას და ამიტომაა იგი ასე ძვირფასი მათთვის. და თუ ვინმემ მათ თოჯინა წაართვა, მწარედ ტირიან.

— Их счастье, — сказал стрелочник.

— ისინი ბედნიერები არიან, — თქვა მეისრემ.

ГЛАВА XXIII

თავი XXIII

— Добрый день, — сказал Маленький принц.

— გამარჯობა, — თქვა პატარა უფლისწულმა.

— Добрый день, — ответил торговец.

— გაგიმარჯოს, — მიუგო ვაჭარმა.

Он торговал усовершенствованными пилюлями, которые утоляют жажду. Проглотишь такую пилюлю — и потом целую неделю не хочется пить.

ეს იყო წყურვილის მომკვლელი აბებით მოვაჭრე. საკმარისია ერთი ასეთი აბი გადაყლაპოს კაცმა და მთელი კვირა აღარ მოწყურდება.

— Для чего ты их продаёшь? — спросил Маленький принц.

— რა საჭიროა ეს აბები? — შეეკითხა მას პატარა უფლისწული.

— От них большая экономия времени, — ответил торговец. — По подсчётам специалистов, можно сэкономить пятьдесят три минуты в неделю.

— იგი დროის დიდ ეკონომიას იძლევა, — მიუგო ვაჭარმა — ექსპერიმენტებმა გამოიანგარიშეს, რომ კვირაში შეიძლება ორმოცდაცამეტი წუთი დაზოგო.

— А что делать в эти пятьдесят три минуты?

— მერე რად უნდათ ეს ორმოცდაცამეტი წუთი?

— Да что хочешь.

— რამეში მოიხმარენ.

«Будь у меня пятьдесят три минуты свободных, — подумал Маленький принц, — я бы просто-напросто пошёл к роднику…»

„მე რომ ორმოცდაცამეტი თავისუფალი წუთი მქონოდა, — გაიფიქრა პატარა უფლისწულმა, — ნელა გავისეირნებდი წყაროსაკენ…“

ГЛАВА ХXIV

თავი XXIV

Миновала неделя с тех пор, как я потерпел аварию, и, слушая про торговца пилюлями, я выпил последний глоток воды.

უკვე ერთი კვირა გავიდა, რაც ამ უდაბნოში მარცხი მომივიდა და სასმელი წყალის სწორედ მაშინ გამომელია, როცა პატარა უფლისწული აბებით მოვაჭრის ამბავს მიყვებოდა.

— Да, — сказал я Маленькому принцу, — всё, что ты рассказываешь, очень интересно, но я ещё не починил свой самолёт, у меня не осталось ни капли воды, и я тоже был бы счастлив, если бы мог просто-напросто пойти к роднику.

— შენი თავგადასავალი მშვენიერია, — ვუთხარი მე პატარა უფლისწულს. — მაგრამ ხომ ხედავ, ჯერაც არ შემიკეთებია თვითმფრინავი, სასმელი წყალიც არა მაქვს და, მეც ბედნიერი ვიქნებოდი, რომ შემეძლოს ნელა გავისეირნო წყაროსკენ.

— Лис, с которым я подружился…

— ჩემმა მეგობარმა მელიამ მითხრა, რომ…

— Милый мой, мне сейчас не до Лиса!

— ჩემო კარგო ბიჭო, რა დროს მელიაა!

— Почему?

— რატომ?

— Да потому, что придётся умереть от жажды…

— იმიტომ, რომ წყურვილით სიკვდილი გველის.

Он не понял, какая тут связь. Он возразил:

მან ვერ გაიგო ჩემი ნათქვამი და მომიგო:

— Хорошо, когда есть друг, пусть даже надо умереть. Вот я очень рад, что дружил с Лисом…

— მეგობარი ყოველთვის კარგია, სიკვდილის წუთებშიც კი. მე ძალიან კმაყოფილი ვარ მელიას მეგობრობით…

«Он не понимает, как велика опасность. Он никогда не испытывал ни голода, ни жажды. Ему довольно солнечного луча…»

„წარმოდგენაც არა აქვს მოსალოდნელ საფრთხეზე, — გავიფიქრე მე. — მას ხომ არასოდეს გამოუცდია შიმშილი და წყურვილი. მისთვის მზის სხივიც კმარა…“

Я не сказал этого вслух, только подумал. Но Маленький принц посмотрел на меня — и промолвил:

პატარა უფლისწულმა შემომხედა და ფიქრი გამაწყვეტინა:

— Мне тоже хочется пить… пойдём поищем колодец…

— მეც მწყურია… — მითხრა მან. — წამოდი, ჭა მოვძებნოთ…

Я устало развёл руками: что толку наугад искать колодцы в бескрайней пустыне? Но всё-таки мы пустились в путь.

მე უიმედოდ ჩავიქნიე ხელი: რა აზრი ჰქონდა ალალბედზე ჭის ძებნას ამ თავლუწვდენელ უდაბნოში. მაგრამ მაინც გავუდექით გზას.

Долгие часы мы шли молча; наконец стемнело, и в небе стали загораться звёзды. От жажды меня немного лихорадило, и я видел их будто во сне. Мне всё вспоминались слова Маленького принца, и я спросил:

დიდხანს ვიარეთ ხმაამოუღებლად. დაღამდა. ცაზე ვარსკვლავები აენთნენ. წყურვილით ღონემიხდილი და გაოგნებული ძლივსღა ვარჩევდი ვარკვლავების ციმციმს. პატარა უფლისწულის სიტყვები მაინც მიტრიალებდა თავში.

— Значит, и ты тоже знаешь, что такое жажда?

— შენც იცი, რა არის წყურვილი? — შევეკითხე მე.