Маленький принц / The Little Prince — czytaj online. Strona 3

Ukraińsko-angielska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Antoine de Saint-Exupery

The Little Prince

Маленький принц аж поблід із гніву:

The little prince was now white with rage.

— Мільйони років у квітів ростуть колючки. I мільйони років баранці все ж їдять квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна?

“The flowers have been growing thorns for millions of years. For millions of years the sheep have been eating them just the same. And is it not a matter of consequence to try to understand why the flowers go to so much trouble to grow thorns which are never of any use to them? Is the warfare between the sheep and the flowers not important? Is this not of more consequence than a fat red-faced gentleman’s sums?

I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже?

And if I know — I, myself — one flower which is unique in the world, which grows nowhere but on my planet, but which one little sheep can destroy in a single bite some morning, without even noticing what he is doing — Oh! You think that is not important!”

Він зашарівся, потім озвався знову:

His face turned from white to red as he continued:

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з’їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!

“If some one loves a flower, of which just one single blossom grows in all the millions and millions of stars, it is enough to make him happy just to look at the stars. He can say to himself, ‘Somewhere, my flower is there…’ But if the sheep eats the flower, in one moment all his stars will be darkened… And you think that is not important!”

Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:

He could not say anything more. His words were choked by sobbing. The night had fallen. I had let my tools drop from my hands. Of what moment now was my hammer, my bolt, or thirst, or death? On one star, one planet, my planet, the Earth, there was a little prince to be comforted. I took him in my arms, and rocked him. I said to him:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека… Я намалюю твоєму баранцеві обротьку… Намалюю для твоєї квітки броню… Я…

“The flower that you love is not in danger. I will draw you a muzzle for your sheep. I will draw you a railing to put around your flower. I will — ”

Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.

I did not know what to say to him. I felt awkward and blundering. I did not know how I could reach him, where I could overtake him and go on hand in hand with him once more. It is such a secret place, the land of tears.

РОЗДІЛ VIII

VIII

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли.

I soon learned to know this flower better. On the little prince’s planet the flowers had always been very simple. They had only one ring of petals; they took up no room at all; they were a trouble to nobody. One morning they would appear in the grass, and by night they would have faded peacefully away.

А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба?

But one day, from a seed blown from no one knew where, a new flower had come up; and the little prince had watched very closely over this small sprout which was not like any other small sprouts on his planet. It might, you see, have been a new kind of baobab.

Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп’янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп’янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася.

The shrub soon stopped growing, and began to get ready to produce a flower. The little prince, who was present at the first appearance of a huge bud, felt at once that some sort of miraculous apparition must emerge from it. But the flower was not satisfied to complete the preparations for her beauty in the shelter of her green chamber.

Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка!

She chose her colors with the greatest care. She dressed herself slowly. She adjusted her petals one by one. She did not wish to go out into the world all rumpled, like the field poppies. It was only in the full radiance of her beauty that she wished to appear. Oh, yes! She was a coquettish creature!

Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.

And her mysterious adornment lasted for days and days. Then one morning, exactly at sunrise, she suddenly showed herself.

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:

And, after working with all this painstaking precision, she yawned and said:

— Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…

“Ah! I am scarcely awake. I beg that you will excuse me. My petals are still all disarranged…”

Маленький принц не тямився од захвату:

But the little prince could not restrain his admiration:

— Яка ви гарна!

“Oh! How beautiful you are!”

— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем…

“Am I not?” the flower responded, sweetly. “And I was born at the same moment as the sun…”

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!

The little prince could guess easily enough that she was not any too modest — but how moving — and exciting — she was!

— Здається, пора снідати, — додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене…

“I think it is time for breakfast,” she added an instant later. “If you would have the kindness to think of my needs…”

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.

And the little prince, completely abashed, went to look for a sprinkling-can of fresh water.

Скоро з’ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:

So, he tended the flower. So, too, she began very quickly to torment him with her vanity — which was, if the truth be known, a little difficult to deal with. One day, for instance, when she was speaking of her four thorns, she said to the little prince:

— Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!

“Let the tigers come with their claws!”

— На моїй планеті тигри не водяться, — відказав маленький принц, — а потім тигри не їдять трави.

“There are no tigers on my planet,” the little prince objected. “And, anyway, tigers do not eat weeds.”

— Я не трава, — стиха кинула квітка.

“I am not a weed,” the flower replied, sweetly.

— О, пробачте…

“Please excuse me…”

— Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?

“I am not at all afraid of tigers,” she went on, “but I have a horror of drafts. I suppose you wouldn’t have a screen for me?”

«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько, — подумав маленький принц.— З цією квіткою морока та й годі…»

“A horror of drafts — that is bad luck, for a plant,” remarked the little prince, and added to himself, “This flower is a very complex creature…”

— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…

“At night I want you to put me under a glass globe. It is very cold where you live. In the place I came from — ”

I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.

But she interrupted herself at that point. She had come in the form of a seed. She could not have known anything of any other worlds. Embarrassed over having let herself be caught on the verge of such a naïve untruth, she coughed two or three times, in order to put the little prince in the wrong.

— То де ж та ширма?

“The screen?”

— Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!

“I was just going to look for it when you spoke to me…”

Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.

Then she forced her cough a little more so that he should suffer from remorse just the same.

Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов’язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.

So the little prince, in spite of all the good will that was inseparable from his love, had soon come to doubt her. He had taken seriously words which were without importance, and it made him very unhappy.

— Не треба було слухати її, — довірливо мовив він мені якось.— Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…

“I ought not to have listened to her,” he confided to me one day. “One never ought to listen to the flowers. One should simply look at them and breathe their fragrance. Mine perfumed all my planet. But I did not know how to take pleasure in all her grace. This tale of claws, which disturbed me so much, should only have filled my heart with tenderness and pity.”

А ще він признавався:

And he continued his confidences:

— Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

“The fact is that I did not know how to understand anything! I ought to have judged by deeds and not by words. She cast her fragrance and her radiance over me. I ought never to have run away from her… I ought to have guessed all the affection that lay behind her poor little stratagems. Flowers are so inconsistent! But I was too young to know how to love her …”

РОЗДІЛ IX

IX

Мені здається, що він утік з мандрівними птахами. Вранці того дня ретельно попорав свою планету. Дбайливо прочистив діючі вулкани. Два вулкани в нього діяли. На них було дуже зручно розігрівати сніданок.

I believe that for his escape he took advantage of the migration of a flock of wild birds. On the morning of his departure he put his planet in perfect order. He carefully cleaned out his active volcanoes. He possessed two active volcanoes; and they were very convenient for heating his breakfast in the morning.

А ще він мав один погаслий вулкан. Але, сказав він собі, мало що може статися! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять тихо й рівно, без виверження. Виверження вулкана — все одно що пожежа в комині, як там загориться сажа.

He also had one volcano that was extinct. But, as he said, “One never knows!” So he cleaned out the extinct volcano, too. If they are well cleaned out, volcanoes burn slowly and steadily, without any eruptions. Volcanic eruptions are like fires in a chimney.

Земляни, звісно, вулканів не прочистять: для цього ми замалі. Тим-то вони й завдають нам стільки лиха.

On our earth we are obviously much too small to clean out our volcanoes. That is why they bring no end of trouble upon us.

Зажурений маленький принц вирвав також останні пагінці баобабів. Він гадав, що ніколи більше не вернеться. Але того ранку звична праця здавалася йому такою любою.

The little prince also pulled up, with a certain sense of dejection, the last little shoots of the baobabs. He believed that he would never want to return. But on this last morning all these familiar tasks seemed very precious to him.

А коли востаннє полив квітку й лагодився накрити її ковпаком, йому навіть збиралося на плач.

And when he watered the flower for the last time, and prepared to place her under the shelter of her glass globe, he realized that he was very close to tears.

— Прощавайте, — мовив він квітці.

 “Goodbye,” he said to the flower.

Красуня не відповіла.

But she made no answer.

— Прощавайте, — сказав він ще раз.

“Goodbye,” he said again.

Вона кахикнула. Не від застуди.

The flower coughed. But it was not because she had a cold.

— Я була нерозумна, — озвалася нарешті квітка.— Даруй мені. I спробуй бути щасливим.

“I have been silly,” she said to him, at last. “I ask your forgiveness. Try to be happy…”

I ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, з скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця погідна ніжність.

He was surprised by this absence of reproaches. He stood there all bewildered, the glass globe held arrested in mid-air. He did not understand this quiet sweetness.

— Авжеж, я люблю тебе, — почув він.— Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю… Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний.

“Of course I love you,” the flower said to him. “It is my fault that you have not known it all the while. That is of no importance. But you — you have been just as foolish as I. Try to be happy… Let the glass globe be. I don’t want it any more.”

— А вітер…

“But the wind — ”

— Не так я вже й застуджена… Нічна прохолода піде мені на користь. Я ж квітка.

“My cold is not so bad as all that… The cool night air will do me good. I am a flower.”

— А звірята…

“But the animals — ”

— Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони прегарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти-бо будеш далеко. А великих звірів я не боюся. Я теж пазуриста.

“Well, I must endure the presence of two or three caterpillars if I wish to become acquainted with the butterflies. It seems that they are very beautiful. And if not the butterflies — and the caterpillars — who will call upon me? You will be far away… As for the large animals — I am not at all afraid of any of them. I have my claws.”

I простодушно показала свої чотири шпичаки. Потім додала:

And, naïvely, she showed her four thorns. Then she added:

— Та не барися, це мене дратує. Намислив іти, то йди.

“Don’t linger like this. You have decided to go away. Now go!”

Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже гонориста квітка…

For she did not want him to see her crying. She was such a proud flower.

РОЗДІЛ X

X

Найближче до планети маленького принца були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Спершу він вирушив туди: треба ж знайти якесь діло та й чогось навчитися.

He found himself in the neighborhood of the asteroids 325, 326, 327, 328, 329, and 330. He began, therefore, by visiting them, in order to add to his knowledge.

На першім астероїді жив король. Убраний у шарлат і горностай, він сидів на престолі — дуже простому, а все ж величному.

The first of them was inhabited by a king. Clad in royal purple and ermine, he was seated upon a throne which was at the same time both simple and majestic.

— А ось і підданець! — гукнув король, угледівши маленького принца.

“Ah! Here is a subject,” exclaimed the king, when he saw the little prince coming.

«Звідки він може мене знати, — подумав собі маленький принц.— Він же мене зроду не бачив!»

And the little prince asked himself:
“How could he recognize me when he had never seen me before?”

Він не відав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди — підданці.

He did not know how the world is simplified for kings. To them, all men are subjects.

— Підійди, щоб я тебе краще роздивився, — мовив король, пишаючись, що може нарешті над кимось королювати.

“Approach, so that I may see you better,” said the king, who felt consumingly proud of being at last a king over somebody.

Маленький принц роззирнувся, шукаючи, куди б сісти, але пишна горностаєва керея окривала цілу планету. Отож він зостався стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.

The little prince looked everywhere to find a place to sit down; but the entire planet was crammed and obstructed by the king’s magnificent ermine robe. So he remained standing upright, and, since he was tired, he yawned.

— Етикет не дозволяє позіхати перед монархом, — вирік король.— Я забороняю тобі позіхати.

“It is contrary to etiquette to yawn in the presence of a king,” the monarch said to him. “I forbid you to do so.”

— Не можу стриматися, — відказав маленький принц, страшенно знічений.— Я здорожився і зовсім не спав.

“I can’t help it. I can’t stop myself,” replied the little prince, thoroughly embarrassed. “I have come on a long journey, and I have had no sleep…”

— Ну, тоді наказую тобі позіхати, — сказав йому король.— Я багато років не бачив, щоб хтось позіхав. Мені це навіть цікаво. Тож позіхай ще. Це моє повеління.

“Ah, then,” the king said. “I order you to yawn. It is years since I have seen anyone yawning. Yawns, to me, are objects of curiosity. Come, now! Yawn again! It is an order.”

— Це мене лякає… більше не можу…— відповів маленький принц і весь зашарівся.

“That frightens me… I cannot, any more…” murmured the little prince, now completely abashed.

— Гм… гм… Тоді…— озвався король, — тоді я велю тобі то позіхати, то…

“Hum! Hum!” replied the king. “Then I — I order you sometimes to yawn and sometimes to — ”

Король аж запинався і, здається, навіть розсердився.

He sputtered a little, and seemed vexed.

Бо для короля найважливіше, щоб його шанували. Непослуху він не стерпів би. Був то абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав тільки розумні накази.

For what the king fundamentally insisted upon was that his authority should be respected. He tolerated no disobedience. He was an absolute monarch. But, because he was a very good man, he made his orders reasonable.

«Якби я, — любив казати він, — якби я звелів своєму генералові перекинутися морською чайкою, а генерал не виконав би мого наказу, то це була б не його провина. Винен був би я».

“If I ordered a general,” he would say, by way of example, “if I ordered a general to change himself into a sea bird, and if the general did not obey me, that would not be the fault of the general. It would be my fault.”

— Можна сісти мені? — несміливо спитав маленький принц.

“May I sit down?” came now a timid inquiry from the little prince.

— Велю тобі: сідай! — одрік король і велично підгорнув полу своєї горностаєвої киреї.

“I order you to do so,” the king answered him, and majestically gathered in a fold of his ermine mantle.

Одне вражало маленького принца: планетка така манюсінька. Над ким же владарює король?

But the little prince was wondering… The planet was tiny. Over what could this king really rule?

— Ваша величносте, — мовив він, — можна вас запитати…

“Sire,” he said to him, “I beg that you will excuse my asking you a question — ”

— Велю тобі: запитуй! — квапливо сказав король.

“I order you to ask me a question,” the king hastened to assure him.

— Ваша величносте… чим ви правите?

“Sire — over what do you rule?”

— Усім, — дуже просто одказав король.

“Over everything,” said the king, with magnificent simplicity.

— Усім?

“Over everything?”

Король скромним жестом показав на свою планету, а також на інші планети й зірки.

The king made a gesture, which took in his planet, the other planets, and all the stars.

— I всім цим ви правите? — перепитав маленький принц.

“Over all that?” asked the little prince.

— Усім, — одрік король.

“Over all that,” the king answered.

Він-бо був не лише абсолютний монарх, а й цар усесвітній.

For his rule was not only absolute: it was also universal.

— I зірки скоряються вам?

“And the stars obey you?”

— Авжеж, — притакнув король.— Зірки виконують мої повеління негайно. Непослуху я не потерплю.

“Certainly they do,” the king said. “They obey instantly. I do not permit insubordination.”

Така могутність викликала в маленького принца захват. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок три рази на день, а сімдесят два, а то й сто, і двісті разів, і навіть стільця не пересуваючи!

Such power was a thing for the little prince to marvel at. If he had been master of such complete authority, he would have been able to watch the sunset, not forty-four times in one day, but seventy-two, or even a hundred, or even two hundred times, without ever having to move his chair.

Згадавши свою покинуту планетку, він трошки зажурився і зважився попросити в короля:

And because he felt a bit sad as he remembered his little planet which he had forsaken, he plucked up his courage to ask the king a favor:

— Я б хотів подивитись, як сідає сонце… Зробіть мені ласку… Звеліть сонцеві зайти…

“I should like to see a sunset… Do me that kindness… Order the sun to set…”