Маленький принц / Küçük Prens — czytaj online. Strona 7

Ukraińsko-turecka dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Antoine de Saint-Exupéry

Küçük Prens

Але подумав і додав:

Biraz düşündükten sonra ekledi:

— А що означає — приручити?

“Evcil ne demek?”

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

“Buralı değilsin besbelli. Ne arıyorsun burada?”

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

“İnsanları arıyorum. Evcil ne demek?”

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

“İnsanlar,” dedi tilki, “insanların tüfekleri vardır. Ava çıkarlar. Hepimizin rahatını kaçırırlar. Bir de kümeslerde tavuk beslerler. Başka dertleri yoktur. Yoksa piliç mi arıyorsun?”

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

“Hayır, dost arıyorum. Evcil ne demek?”

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

“Artık kimselerin umursamadığı bir geleneğin gereği. Bağlar kurmak demektir.”

— Прихилити до себе?

“Bağlar kurmak mı?”

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

“Evet. Sözgelimi sen benim için şimdi yüz binlerce oğlan çocuğundan birisin. Ne senin bana bir gereksinmen var ne de benim sana. Ben de senin için yüz binlerce tilkiden biriyim. Ama beni evcilleştirirsen birbirimize gereksinme duyarız. Sen benim için dünyada bir tane olursun, ben de senin için.”

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

“Biraz biraz anlıyorum,” dedi Küçük Prens, “bir çiçek var… Galiba beni evcilleştirdi.”

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

“Olabilir,” dedi tilki, “dünyada neler olmuyor ki?”

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

“Ama bu dediğim Dünya’da olmadı!”

Лис нібито дуже здивувався.

Tilki şaşırmış, meraklanmıştı:

— На іншій планеті?

“Yoksa başka bir gezegende mi?”

— Так.

“Evet.”

— А мисливці є на тій планеті?

“O gezegende avcı var mıdır?”

— Нема.

“Yok.”

— Як цікаво! А кури є?

“Bak bu çok ilginç. Peki, ya piliç?”

— Нема.

“Yok.”

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

“Hiçbir şey tam istendiği gibi olmuyor,” dedi tilki içini çekerek:

А потім знову повернувся до того самого:

Ama hemen konuya döndü:

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

“Hayatımda hiç değişiklik yoktur. Ben piliçleri avlarım, insanlar beni avlar. Bütün piliçler birbirine benzer, bütün insanlar da. Doğrusu epey sıkıcı. Ama beni bir evcilleştirsen hayatım günlük güneşlik oluverir. Öteki ayak seslerinden apayrı bir ayak sesi tanırım. O sesler korkuyla kovuğuma kaçırtır beni, seninkiyse tatlı bir ezgi gibi yeraltından çağıracaktır.

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Bak, öteki buğday tarlalarını görüyor musun? Ben ekmek yemem. Buğdayın önemi yok benim için. Buğday tarlaları bana bir şey demiyor. Bu çok acı ama senin saçın altın renginde. Beni evcilleştirsen ne iyi olurdu, bir düşün! Altın rengindeki başaklar seni anımsatacak artık. Başaklardaki rüzgârı dinlemeye can atacağım.”

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

Tilki sustu ve uzun bir süre Küçük Prens’i süzdü:

— Будь ласка… приручи мене!

“Ne olursun evcilleştir beni,” dedi.

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

“Çok isterdim ama vaktim az. Dostlar edinmeli, yeni şeyler tanımalıyım.”

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

“Yalnız evcilleştirdiğin şeyleri tanıyabilirsin,” dedi tilki, “insanların tanımaya ayıracak zamanları yok artık. Aldıklarını hazır alıyorlar dükkânlardan. Ama dost satan dükkânlar olmadığı için dostsuz kalıyorlar. Dost istiyorsan beni evcilleştir işte…”

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

“Evcilleştirmek için ne yapmalıyım?”

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

“Çok sabırlı olmalısın. Önce benden biraz ötede çimenlerin arasında oturacaksın. Şöyle. Ben seni göz ucuyla süzeceğim, sen ağzını açmayacaksın. Çünkü sözcükler, yanlış anlama kaynağıdır. Her gün biraz daha yakınımda oturursun…”

Назавтра маленький принц прийшов знову.

Ertesi gün Küçük Prens yine geldi.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

“Hep aynı saatte gelsen daha iyi olur,” dedi tilki, “sözgelimi öğleden sonra saat dörtte gelecek olsan ben saat üçte mutlu olmaya başlarım. Her geçen dakika mutluluğum artar. Saat dört dedi mi meraktan yerimde duramaz olurum. Mutluluğumun armağanını veririm sana. Ama gelişigüzel gelirsen içimi sana hangi saatte hazırlayacağımı bilemem. Ayinsiz olmuyor.”

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

“Ayin nedir?”

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

“O da artık kimsenin umursamadığı bir gelenek. Bir günü öbür günlerden, bir saati öbür saatlerden ayırır. Sözgelimi peşimdeki avcıların bir ayinleri var. Her perşembe köylü kızlarla dans ederler. Bu yüzden perşembe benim için eşsiz bir gündür! O gün bağlara kadar uzanırım. Avcılar belirsiz günlerde dans etselerdi, bütün günler birbirine benzeyecek, ben de hiç keyif çatamayacaktım.”

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

Küçük Prens tilkiyi evcilleştirdi. Ayrılık saati yaklaşınca tilki:

— О, я плакатиму по тобі.

“Ah,” dedi “gözyaşlarımı tutamayacağım.”

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

“Suç sende,” dedi Küçük Prens. “Sana kötülük etmeyi düşünmemiştim, kendin istedin evcilleşmeyi.”

— Авжеж, — згодився лис.

“Orası öyle.”

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

“Şimdi de gözyaşlarını tutamıyorsun.”

[Bilinguator: — Так, звичайно]

“Orası öyle.”

— Виходить, ти нічого не вигадав.

“Öyleyse bundan bir kazancın olmadı!”

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

“Oldu, oldu,” dedi tilki, “başak tarlaları meselesi…”

Він замовк. Потім додав:

Sonra ekledi:

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

“Git, bir daha bak güllere. Seninkinin eşsiz olduğunu anlayacaksın. Sonra gel, helalleşelim; sana bir sır vereceğim.”

Маленький принц пішов глянути на рожі.

Küçük Prens, güllere bir daha bakmaya gitti:

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

“Siz benim gülüme hiç mi hiç benzemiyorsunuz. Şimdilik değersizsiniz. Ne sizi evcilleştiren olmuş ne de siz kimseyi evcilleştirmişsiniz. Tilkim eskiden nasıldı, öylesiniz. O da önceleri tilkilerden bir tilkiydi ama ben onu dost edindim, şimdi dünyada bir tane.”

Рожі дуже зніяковіли.

Güller güç duruma düşmüşlerdi.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

“Güzelsiniz ama boşsunuz,” diye ekledi. “Kimse sizin için canını vermez. Buradan geçen herhangi bir yolcu benim gülümün size benzediğini sansa bile o tek başına topunuzdan önemlidir. Çünkü üstünü fanusla örttüğüm odur, rüzgârdan koruduğum odur, kelebek olsunlar diye bıraktığımız birkaç tanenin dışında bütün tırtılları uğrunda öldürdüğüm odur. Yakınmasına, böbürlenmesine hatta susmasına kulak verdiğim odur. Çünkü benim gülümdür o.”

I маленький принц вернувся до лиса.

Sonra tilkiyle buluşmaya gitti:

— Прощавай…— мовив він.

“Hoşça kal,” dedi.

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

“Hoşça git,” dedi tilki. “Vereceğim sır çok basit: İnsan ancak yüreğiyle baktığı zaman doğruyu görebilir. Gerçeğin mayası gözle görülmez.”

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

Küçük Prens unutmamak için tekrarladı:
“Gerçeğin mayası gözle görülmez.”

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

“Gülünü bunca önemli kılan, uğrunda harcadığın zamandır.”

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

Küçük Prens unutmamak için tekrarladı:
“Uğrunda harcadığım zamandır.”

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

“İnsanlar bu gerçeği unuttular, sen unutmamalısın. Evcilleştirdiğin şeyden her zaman sen sorumlusun. Gülünden sen sorumlusun…”

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

Küçük Prens unutmamak için tekrarladı:
“Gülümden ben sorumluyum…”

РОЗДІЛ XXII

XXII

— Добридень, — мовив маленький принц.

“Günaydın,” dedi Küçük Prens.

— Добридень, — озвався стрілочник.

“Günaydın,” dedi demiryolu makasçısı.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

“Ne yapıyorsun burada?”

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

“Yolcuları bölük bölük ayırıyorum. Onları taşıyan trenleri bazen sağa yolluyorum, bazen sola.”

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

Birden göz kamaştıran ışıklarıyla bir tren fırtına gibi geçerek makasçının kulübesini sarstı.

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

“Acele ediyorlar,” dedi Küçük Prens, “neden acaba?”

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

“Makiniste sorsan o da bilmez.”

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

O sırada ters yönden göz alıcı ışıklarla ikinci bir tren fırtına gibi geçti.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

“Ne çabuk döndüler?”

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

“Bunlar onlar değil,” dedi makasçı, “bu karşıdan gelen tren.”

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

“Bulundukları yerden memnun kalmamışlar herhalde.”

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

“Kimse yerinden memnun değildir,” dedi makasçı.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

Bir üçüncü trenin göz alıcı ışıklar içinde fırtına gibi geçişini duydular.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

“Bunlar da birinci trendeki yolcuların peşinde mi?”

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

“Kimsenin peşinde değiller. Ya uyuyorlar ya da esniyorlardır şimdi… Yalnız çocuklar burunlarını cama yapıştırmışlardır.”

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

“Zaten yalnız çocuklar ne aradıklarını bilirler,” dedi Küçük Prens. “Bezden bir bebeğe bütün zamanlarını verirler, varsa yoksa o bebektir; ellerinden alınsa ağlarlar.”

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

“Ne mutlu onlara,” dedi makasçı.

РОЗДІЛ XXIII

XXIII

— Добридень, — мовив маленький принц.

“Günaydın,” dedi Küçük Prens.

— Добридень, — озвався крамар.

“Günaydın,” dedi satıcı.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

Susuzluk giderici haplar satan bir adamdı bu. Haftada bir hap içtiniz mi artık içecek bir şey aramıyordunuz.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

“Bunları neden satıyorsun?” diye sordu Küçük Prens.

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

“Zamanın boş yere harcanmasını önlemek için. Uzmanların hesabına göre bu haplar alınınca haftada elli üç dakika kazanılıyor.”

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

“Peki, bu elli üç dakikada ne yapacağız?”

— Та що хочеш.

“Canın ne isterse.”

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

“Keyfimce harcayacak elli üç dakikam olsaydı ağır ağır bir çeşmeye doğru yürürdüm,” dedi Küçük Prens.

РОЗДІЛ XXIV

XXIV

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

Uçağımın çölde bozuluşundan sekiz gün sonraydı, yedek içme suyumun son damlasını içerken satıcının öyküsünü anlatmıştı bana.

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

“Anıların çok güzel,” dedim Küçük Prens’e, “ama ben daha uçağımı onaramadım. İçecek suyum da kalmadı. Ben de bir çeşmeye doğru ağır ağır yürüyebilseydim mutlu olurdum!”

— Мій приятель лис…— почав він.

“Dostum tilki,” diye söze başladı.

— Хлопче, мені вже не до лиса!

“Sevgili küçüğüm, tilkinin bu konuyla ne ilgisi var?”

— Чому?

“Neden olmasın?”

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

“Ama susuzluktan öleceğim nerdeyse.”

Він не зрозумів мене і заперечив:

Mantığımı kavrayamamıştı.

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

“İnsan susuzluktan ölecek olsa bile bir dostu olması içini serinletiyor. Sözgelimi ben, bir tilki dostum var diye çok sevinçliyim…”

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

“İçinde bulunduğum tehlikeyi yeterince anlayamıyor,” dedim kendi kendime, “açlık, susuzluk görmemiş. Birazcık güneş yetiyor ona.”

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

Bana baktı bir süre, düşüncelerimi okudu:

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

“Ben de susadım. Bir kuyu arasak…”

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Bitkince elimi salladım. Uçsuz bucaksız çölde şansa güvenerek bir kuyu aramak serüven olurdu. Yine de yürüdük.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

Biz saatlerce konuşmadan yürüyeduralım, karanlık çökmüş, yıldızlar parıldamaya başlamıştı. Susuzluktan yanıyordum, düşteymiş gibi görüyordum yıldızları. Küçük Prens’in sözleri belleğimde dönüp duruyordu.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.

“Demek sen de susadın,” dedim.