A kis herceg / Маленький принц — czytaj online. Strona 7

Węgiersko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

A kis herceg

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Némi tűnődés után azonban hozzátette:

Але подумав і додав:

— Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— А що означає — приручити?

— Te nem vagy idevalósi — mondta a róka. — Mit keresel?

— Ти нетутешній, — сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

— Az embereket keresem — mondta a kis herceg. — Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— Шукаю людей, — відповів маленький принц.— А що означає — приручати?

— Az embereknek — mondta a róka — puskájuk van, és vadásznak. Mondhatom, nagyon kellemetlen! Azonfölül tyúkot is tenyésztenek. Ez minden érdekességük. Tyúkokat keresel?

— Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

— Nem — mondta a kis herceg. — Barátokat keresek. Mit jelent az, hogy „megszelídíteni”?

— Ні, — сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?

— Olyasmi, amit nagyon is elfelejtettek — mondta a róka. — Azt jelenti: kapcsolatokat teremteni.

— Це поняття давно забуте, — мовив лис, — Воно означає: прихилити до себе…

— Kapcsolatokat teremteni?

— Прихилити до себе?

— Úgy bizony — mondta a róka. — Te pillanatnyilag nem vagy számomra más, mint egy ugyanolyan kisfiú, mint a többi száz— meg százezer. És szükségem sincs rád. Ahogyan neked sincs énrám. Számodra én is csak ugyanolyan róka vagyok, mint a többi száz— meg százezer. De ha megszelídítesz, szükségünk lesz egymásra. Egyetlen leszel számomra a világon. És én is egyetlen leszek a te számodra…

— Авжеж, — мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

— Kezdem érteni — mondta a kis herceg. — Van egy virág… az, azt hiszem, megszelídített engem…

— Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц.— Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

— Lehet — mondta a róka. — Annyi minden megesik a Földön…

— Цілком можливо, — відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш…

— Ó, ez nem a Földön volt — mondta a kis herceg.

— О, це не на Землі, — заперечив маленький принц.

A róka egyszeriben csupa kíváncsiság lett.

Лис нібито дуже здивувався.

— Egy másik bolygón?

— На іншій планеті?

— Igen.

— Так.

— Vannak azon a bolygón vadászok?

— А мисливці є на тій планеті?

— Nincsenek.

— Нема.

— Lám, ez érdekes. Hát tyúkok?

— Як цікаво! А кури є?

— Nincsenek.

— Нема.

— Semmi sem tökéletes — sóhajtott a róka.

— Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.

De aztán visszatért a gondolatára:

А потім знову повернувся до того самого:

— Nekem bizony egyhangú az életem. Én tyúkokra vadászom, az emberek meg énrám vadásznak. Egyik tyúk olyan, mint a másik; és egyik ember is olyan, mint a másik. Így aztán meglehetősen unatkozom. De ha megszelídítesz, megfényesednék tőle az életem. Lépések neszét hallanám, amely az összes többi lépés neszétől különböznék. A többi lépés arra késztet, hogy a föld alá bújjak. A tiéd, mint valami muzsika, előcsalna a lyukamból.

— Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори.

Aztán nézd csak! Látod ott azt a búzatáblát? Én nem eszem kenyeret. Nincs a búzára semmi szükségem. Nekem egy búzatábláról nem jut eszembe semmi. Tudod, milyen szomorú ez? De neked olyan szép aranyhajad van. Ha megszelídítesz, milyen nagyszerű lenne! Akkor az aranyos búzáról rád gondolhatnék. És hogy szeretném a búzában a szél susogását…

А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

A róka elhallgatott, és sokáig nézte a kis herceget.

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

— Légy szíves, szelídíts meg! — mondta.

— Будь ласка… приручи мене!

— Kész örömest — mondta a kis herceg —, de nem nagyon érek rá. Barátokat kell találnom, és annyi mindent meg kell ismernem!

— Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

— Az ember csak azt ismeri meg igazán, amit megszelídít — mondta a róka. — Az emberek nem érnek rá, hogy bármit is megismerjenek. Csupa kész holmit vásárolnak a kereskedőknél. De mivel barátkereskedők nem léteznek, az embereknek nincsenek is barátaik. Ha azt akarod, hogy barátod legyen, szelídíts meg engem.

— Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!

— Jó, jó, de hogyan? — kérdezte a kis herceg.

— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.

— Sok-sok türelem kell hozzá — felelte a róka. — Először leülsz szép, tisztes távolba tőlem, úgy, ott a fűben. Én majd a szemem sarkából nézlek, te pedig nem szólsz semmit. A beszéd csak félreértések forrása. De minden áldott nap egy kicsit közelebb ülhetsz…

— Треба бути дуже терплячим, — відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

Másnap visszajött a kis herceg.

Назавтра маленький принц прийшов знову.

— Jobb lett volna, ha ugyanabban az időben jössz — mondta a róka. — Ha például délután négykor érkezel majd, én már háromkor elkezdek örülni. Minél előrébb halad az idő, annál boldogabb leszek. Négykor már tele leszek izgalommal és aggodalommal; fölfedezem, milyen drága kincs a boldogság. De ha csak úgy, akármikor jössz, sosem fogom tudni, hány órára öltöztessem díszbe a szívemet… Szükség van bizonyos szertartásokra is.

— Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

— Mi az, hogy szertartás? — kérdezte a kis herceg.

— А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.

— Az is olyasvalami, amit alaposan elfelejtettek — mondta a róka. — Attól lesz az egyik nap más, mint a másik, az egyik óra különböző a másiktól. Az én vadászaimnak is megvan például a maguk szertartása. Eszerint minden csütörtökön elmennek táncolni a falubeli lányokkal. Ezért aztán a csütörtök csodálatos nap! Olyankor egészen a szőlőig elsétálok. Ha a vadászok csak úgy akármikor táncolnának, minden nap egyforma lenne, és nekem egyáltalán nem lenne vakációm.

— Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Így aztán a kis herceg megszelídítette a rókát. S amikor közeledett a búcsú órája:

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

— Ó! — mondta a róka. — Sírnom kell majd.

— О, я плакатиму по тобі.

— Te vagy a hibás — mondta a kis herceg. — Én igazán nem akartam neked semmi rosszat. Te erősködtél, hogy szelídítselek meg.

— Сам винний, — мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

— Igaz, igaz — mondta a róka.

— Авжеж, — згодився лис.

— Mégis sírni fogsz! — mondta a kis herceg.

— Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.

— Igaz, igaz — mondta a róka.

[Bilinguator: — Так, звичайно]

— Akkor semmit sem nyertél az egésszel.

— Виходить, ти нічого не вигадав.

— De nyertem — mondta a róka. — A búza színe miatt. —

— Вигадав, — заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Majd hozzáfűzte:

Він замовк. Потім додав:

— Nézd meg újra a rózsákat. Meg fogod érteni, hogy a tiéd az egyetlen a világon. Aztán gyere vissza elbúcsúzni, s akkor majd ajándékul elárulok neked egy titkot.

— Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

A kis herceg elment, hogy újra megnézze a rózsákat.

Маленький принц пішов глянути на рожі.

— Egyáltalán nem vagytok hasonlók a rózsámhoz — mondta nekik. — Ti még nem vagytok semmi. Nem szelídített meg benneteket senki, és ti sem szelídítettetek meg senkit. Olyanok vagytok, mint a rókám volt. Ugyanolyan közönséges róka volt, mint a többi száz— meg százezer. De én a barátommá tettem, és most már egyetlen az egész világon.

— Ви нітрохи не схожі на мою рожу, — мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

A rózsák csak feszengtek, ő pedig folytatta:

Рожі дуже зніяковіли.

— Szépek vagytok, de üresek. Nem lehet meghalni értetek. Persze egy akármilyen járókelő az én rózsámra is azt mondhatná, hogy ugyanolyan, mint ti. Holott az az igazság, hogy ő egymaga többet ér, mint ti valamennyien, mert ő az, akit öntözgettem. Mert ő az, akire burát tettem. Mert ő az, akit szélfogó mögött óvtam. Mert róla öldöstem le a hernyókat (kivéve azt a kettőt-hármat, a lepkék miatt). Mert őt hallottam panaszkodni meg dicsekedni, sőt néha hallgatni is. Mert ő az én rózsám.

— Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

Azzal visszament a rókához.

I маленький принц вернувся до лиса.

— Isten veled — mondta.

— Прощавай…— мовив він.

— Isten veled — mondta a róka. — Tessék, itt a titkom. Nagyon egyszerű: jól csak a szívével lát az ember. Ami igazán lényeges, az a szemnek láthatatlan.

— Прощавай, — відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Ami igazán lényeges, az a szemnek láthatatlan — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

— Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Az idő, amit a rózsádra vesztegettél: az teszi olyan fontossá a rózsádat.

— Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.

— Az idő, amit a rózsámra vesztegettem… — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

— Моя рожа дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Az emberek elfelejtették ezt az igazságot — mondta a róka. — Neked azonban nem szabad elfelejtened. Te egyszer s mindenkorra felelős lettél azért, amit megszelídítettél. Felelős vagy a rózsádért…

— Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.

— Felelős vagyok a rózsámért — ismételte a kis herceg, hogy jól az emlékezetébe vésse.

— Я відповідаю за свою рожу, — повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

XXII

РОЗДІЛ XXII

— Jó napot! — mondta a kis herceg.

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Jó napot! — mondta a váltóőr.

— Добридень, — озвався стрілочник.

— Mit csinálsz te itt? — kérdezte a kis herceg.

— Що ти тут робиш? — спитав маленький принц.

— Rostálom az utasokat, ezresével — mondta a váltóőr. — Hol jobbra küldöm a vonatokat, amik viszik őket, hol meg balra.

— Сортую пасажирів, — відповів стрілочник, — відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч.

És egy kivilágított gyorsvonat rázkódtatta meg mennydörgő robajjal a váltóházat.

I швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж будка стрілочника заходила ходором.

— De sürgős nekik — mondta a kis herceg. — Mit keresnek?

— Як поспішають, — здивувався маленький принц.— Чого вони шукають?

— Azt maga a mozdonyvezető se tudja — mondta a váltóőr.

— Навіть сам машиніст цього не знає, — мовив стрілочник.

Ellenkező irányból eldübörgött egy másik kivilágított gyorsvonat.

Другий швидкий, сяючи вогнями, прогуркотів у зворотний бік.

— Máris visszajöttek? — kérdezte a kis herceg.

— Вони вже вертаються? — спитав маленький принц.

— Ezek nem ugyanazok — mondta a váltóőr. — Ez egy ellenvonat.

— Це не ті, — відповів стрілочник.— Це зустрічний поїзд.

— Nem érezték jól magukat ott, ahol voltak?

— Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

— Az ember sosem érzi jól magát ott, ahol éppen van — mondta a váltóőr.

— Люди вічно невдоволені там, де живуть, — відповів стрілочник.

Földübörgött egy harmadik kivilágított gyorsvonat.

Тут прогуркотів яскраво осяяний третій швидкий.

— Ezek az első vonatnak az utasait üldözik? — kérdezte a kis herceg.

— Вони женуться за тими першими? — поцікавився маленький принц.

— Egyáltalán nem üldöznek semmit — mondta a váltóőr. — Alusznak odabent vagy ásítoznak. Csak a gyerekek nyomják az orrukat az ablaküveghez.

— Ні за ким вони не женуться, — мовив стрілочник.— Вони сплять там, усередині, чи позіхають. Лише діти притуляються носами до вікон.

— Mert csak a gyerekek tudják, hogy mit keresnek — mondta a kis herceg. — Időt vesztegetnek egy rongybabára, amitől egyszerre nagyon fontos lesz az a rongybaba, és ha elveszik tőlük, sírnak…

— Лише діти знають, чого шукають, — сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір’яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть…

— Könnyű nekik — mondta a váltóőr.

— Їхнє щастя, — мовив стрілочник.

XXIII

РОЗДІЛ XXIII

— Jó napot! — mondta a kis herceg.

— Добридень, — мовив маленький принц.

— Jó napot! — mondta a kereskedő.

— Добридень, — озвався крамар.

Ez a kereskedő szomjúságoltó labdacsokat árult. Aki hetente egyet bevesz, az többé nem is kíván inni.

Він продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.

— Hát ezt meg minek árulod? — kérdezte a kis herceg.

— Навіщо ти їх продаєш? — спитав маленький принц.

— Rengeteg időt lehet megtakarítani vele — felelte a kereskedő. — A tudósok kiszámították: heti ötvenhárom percet!

— Від них велике заощадження часу, — відказав крамар.— За підрахунками експертів, людина заощаджує за тиждень п’ятдесят три хвилини.

— És mit csinál az ember azzal az ötvenhárom perccel?

— А що роблять у ті п’ятдесят три хвилини?

— Amit akar…

— Та що хочеш.

„Én — gondolta a kis herceg —, ha nekem ötvenhárom fölösleges percem volna, szépen elindulnék egy forrás felé…”

«От аби я мав витратити п’ятдесят три хвилини, — помислив маленький принц, — я просто пішов би до криниці…»

ХXIV

РОЗДІЛ XXIV

A defektemet követő nyolcadik napon voltunk, és úgy hallgattam a kereskedő históriáját, hogy közben vízkészletem utolsó csöppjeit kortyoltam.

Збіг тиждень із дня моєї вимушеної посадки, і, слухаючи розповідь про крамаря з пілюлями, я випив останній ковток води.

— Kétségkívül szépek az emlékeid — mondtam a kis hercegnek —, én azonban még mindig nem javítottam meg a gépemet, viszont innivalóm sincs több, úgyhogy magam is nagyon örülnék neki, ha szépen elindulhatnék egy forrás felé!

— О, — сказав я маленькому принцові, — твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені нема чого пити, і я теж був би щасливий, аби міг просто піти до криниці!

— Barátom, a róka azt mondta…

— Мій приятель лис…— почав він.

— Édes kis öregem, hagyd már azt a rókát!

— Хлопче, мені вже не до лиса!

— Miért?

— Чому?

— Mert rövidesen szomjan halunk…

— А тому, що доведеться сконати від спраги…

Nem értette az okoskodásomat, azt mondta:

Він не зрозумів мене і заперечив:

— Jó az embernek, ha volt egy barátja, még ha rövidesen meg is kell halnia. Én a magam részéről nagyon örülök neki, hogy volt egy róka barátom…

— Добре, коли є приятель, навіть якщо треба сконати. От я, я дуже радий, що приятелював із лисом…

„Képtelen fölfogni a veszélyt — gondoltam. — Nem volt soha se éhes, se szomjas. Beéri egy kis napfénnyel…”

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не зазнавав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця…» — помислив я.

Ő azonban rám nézett, úgy felelt a gondolatomra:

Проте він поглянув на мене і відповів на мої думки:

— Én is szomjas vagyok… Keressünk egy kutat…

— Мені теж хочеться пити… пошукаємо колодязя…

Csüggedten legyintettem: képtelen vállalkozás vaktában kutat keresni a határtalan sivatagban. De azért mégis elindultunk.

Я втомлено розвів руками: це безглуздя — шукати навмання в безкраїй пустелі колодязя. I все ж ми рушили в дорогу.

Némán vándoroltunk órákon át, aztán leszállt az éjszaka, és sorra fölragyogtak a csillagok. Mintha álomban láttam volna őket: egy kicsit lázas voltam a szomjúságtól. Emlékezetemben ott táncoltak a kis herceg szavai.

Довгий час ми йшли мовчки: нарешті споночіло, в небі спалахнули зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх наче вві сні. А в пам’яті все лунали слова маленького принца.

— Azt mondtad, te is szomjas vagy? — kérdeztem.

— Отже, і ти знаєш, що таке спрага? — спитав я.