A kis herceg / Маленький принц — czytaj online. Strona 5

Węgiersko-ukraińska dwujęzyczna książka

Antoine de Saint-Exupéry

A kis herceg

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

— Akkor az enyéim, mert nekem jutott eszembe először a birtoklásuk.

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— És ennyi elég is?

— I цього досить?

— Természetesen. Ha gyémántot lelsz, amelyik senkié: akkor a tiéd. Ha szigetre bukkansz, amelyik senkié: akkor a tiéd. Ha kitalálsz valamit, ami még senki másnak nem jutott az eszébe: szabadalmaztatod, és a tiéd. Én pedig a csillagokat birtoklom, mert előttem soha senki nem gondolt rá, hogy birtokolja őket.

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— Hát ez igaz — mondta a kis herceg. — És mit csinálsz velük?

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— Kezelem őket. Megszámolom, aztán újraszámolom — felelte az üzletember. — Nehéz dolog. De én komoly ember vagyok.

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

A kis herceg azonban még ezzel sem érte be.

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

— Nekem, ha van egy selyemsálam, a nyakam köré tekerhetem, és magammal vihetem. Vagy ha van egy virágom, leszedhetem, és szintén magammal vihetem. De te nem szedheted le a csillagaidat!

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Azt nem. De bankba tehetem őket.

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Az meg mit jelent?

— Як це розуміти?

— Azt jelenti, hogy fölírom egy darabka papirosra a csillagaim számát; aztán ezt a papírdarabkát bezárom egy fiókba.

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— Ennyi az egész?

— Та й усе?

— Mi kell több?

— Цього досить.

„Érdekes — gondolta a kis herceg. — Sőt költői. Csak éppen komolynak nem valami komoly.”

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

A kis hercegnek ugyanis egészen más fogalmai voltak a komoly dolgokról, mint a fölnőtteknek.

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

— Nekem — mondta — van egy virágom, azt naponta megöntözöm. Van három vulkánom, azokat hetente kipucolom; mert azt is kipucolom, amelyik kialudt. Sosem lehet tudni. A vulkánjaimnak is meg a virágomnak is hasznukra válik, hogy birtoklom őket. Te azonban nem vagy hasznukra a csillagoknak.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

Az üzletember eltátotta a száját, de felelni egy mukkot sem tudott, a kis herceg pedig szedte a sátorfáját, és ment tovább.

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

„Szó, ami szó: ezek a fölnőttek fölöttébb furcsák” — gondolta útközben.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

XIV

РОЗДІЛ XIV

Az ötödik bolygó nagyon érdekes bolygó volt. Ez volt valamennyi közt a legkisebb. Éppen csak akkorka, hogy egy lámpa meg egy lámpagyújtogató elfért rajta.

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

A kis herceg el sem tudta képzelni, mi értelme lehet valahol az égbolton egy bolygón — amelyiken se ház nincs, se emberek nem laknak — egy lámpának meg egy lámpagyújtogatónak. Mégis azt gondolta magában:

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

„Lehet, hogy ez az ember itt: merő képtelenség. Mégis kevésbé képtelen, mint a király, a hiú, az üzletember meg az iszákos. Az ő munkájának legalább van valami értelme. Ha meggyújtja a lámpáját, mintha egy csillagot segítene világra vagy egy virágot. Ha eloltja a lámpáját: elaltatja vele a virágot vagy a csillagot. Szép foglalkozás. És mert szép, valóban hasznos is.”

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

Amikor a bolygó közelébe ért, tisztelettel köszöntötte a lámpagyújtogatót:

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

— Jó napot kívánok! Miért oltottad el a lámpádat?

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Mert ez a parancs — felelte a lámpagyújtogató. — Jó napot!

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Mi a parancs?

— А що то за розпорядження?

— Hogy oltsam el a lámpámat. Jó estét!

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

Azzal meggyújtotta a lámpát.

I він знову запалив ліхтаря.

— De hát akkor miért gyújtottad meg újra?

— А нащо ти знов його засвітив?

— Mert ez a parancs — felelte a lámpagyújtogató.

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Nem értem — jegyezte meg a kis herceg.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Nincs is mit érteni rajta — mondta a lámpagyújtogató. — A parancs: parancs. Jó napot!

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

És eloltotta a lámpát.

I погасив ліхтаря.

Aztán egy piros kockás zsebkendővel törölgetni kezdte a homlokát.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

— Szörnyű mesterség ez! Valaha régen nagyon értelmes volt. Este meggyújtottam, reggel eloltottam a lámpát. Aztán reggeltől estig pihenhettem, és estétől reggelig alhattam.

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— Azóta megváltozott a parancs?

— А потім розпорядження змінилося?

— A parancs nem változott — mondta a lámpagyújtogató. — Éppen ez a baj! A bolygó évről évre gyorsabban forgott, a parancs viszont maradt a régi.

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— És? — kérdezte a kis herceg.

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— És most, hogy percenként fordul egyet a tengelye körül, nincs egy másodpercnyi nyugalmam! Percenként oltok meg gyújtok.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— Mulatságos! — mondta a kis herceg. — Egy nap egy percig tart nálad.

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— Egyáltalán nem mulatságos — mondta a lámpagyújtogató. — Tudod, mióta beszélgetünk itt egymással? Egy hónapja!

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— Egy hónapja?

— Цілий місяць?!

— Úgy bizony. Harminc perce. Az harminc nap! Jó estét!

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

És meggyújtotta megint a lámpáját.

I він знову запалив ліхтаря.

A kis herceg meg csak nézte, és megszerette ezt a lámpagyújtogatót, aki olyan híven ragaszkodik a parancshoz.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Eszébe jutott, hogyan kereste annak idején a napnyugtákat, hogyan húzta odébb a székét. Szeretett volna segíteni a barátján.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

— Figyelj csak ide… Tudok egy módot rá, hogy pihenhess, amikor csak akarsz.

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Vagyis mindig — jegyezte meg a lámpagyújtogató.

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

Mert lehet valaki egyszerre hűséges is meg lusta is.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

— A te bolygód — folytatta a kis herceg — olyan kicsi, hogy három lépéssel körüljárhatod. Ahhoz, hogy állandóan a napvilágon maradj, egyebet sem kell tenned, mint elég lassan járnod. Így aztán, ha pihenni akarsz, elkezdesz járni… és a nappal addig fog tartani, ameddig kívánod.

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

— Ezzel nem sokra megyek — felelte a lámpagyújtogató. — Világéletemben egyet szerettem: aludni.

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Öreg hiba — mondta a kis herceg.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Öreg hiba — mondta a lámpagyújtogató. — Jó napot!

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

És eloltotta a lámpáját.

I погасив ліхтаря.

„Ezt — gondolta a kis herceg, ahogy továbbment —, ezt a többiek mind megvetnék: a király is, a hiú is, az iszákos is, az üzletember is. Pedig szerintem ő az egyetlen, aki nem nevetséges. Talán mert mással törődik, nem saját magával.”

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

És sajnálkozva sóhajtott egyet.

Маленький принц зітхнув.

„Ő az egyetlen — folytatta gondolatait —, akivel meg tudnék barátkozni. Csakhogy igazán túl kicsi a bolygója. Nem férnek el rajta ketten…”

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

Magának sem merte bevallani, hogy legkivált a napi ezernégyszáznegyven napnyugtájáért sajnálja ezt az áldott bolygót.

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

XV

РОЗДІЛ XV

A hatodik bolygó tízszerte nagyobb volt. Egy öregúr lakott rajta, és óriási könyveket írt.

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

— Hohó! Itt egy kutató! — kiáltott föl, amikor megpillantotta a kis herceget.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

A kis herceg leült az íróasztal szélére. Egy kicsit lihegett. Annyit utazott már!

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

— Honnét jössz? — kérdezte tőle az öregúr.

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— Mi ez a nagy könyv? — kérdezte a kis herceg. — Mit csinál itt uraságod?

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Geográfus vagyok — felelte az öregúr.

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Mi az, hogy geográfus?

— А що таке географ?

— Tudós, aki tudja, hol vannak a tengerek, folyamok, városok, hegyek és sivatagok.

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Ó, ez nagyon érdekes — mondta a kis herceg. — Végre egy igazi mesterség!

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

Körülpillantott a geográfus bolygóján. Ilyen fölséges bolygót még sosem látott.

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

— Hát ez nagyon szép — mondta. — Óceánok is vannak rajta?

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Azt én nem tudhatom — felelte a geográfus.

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— Ó! — mondta a kis herceg csalódottan. — És hegységek?

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Azt én nem tudhatom — ismételte a geográfus.

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— És városok és folyamok és sivatagok?

— А міста, річки, пустелі?

— Azt szintén nem tudhatom — felelte a geográfus.

— Цього я теж не можу знати.

— De ha egyszer geográfus!

— Але ж ви географ!

— Az igaz — felelte a földrajztudós —, viszont nem vagyok kutató. Kutatóim, sajnos, egyáltalán nincsenek. Hogy jönne egy földrajztudós ahhoz, hogy elinduljon, és számba vegye a városokat és folyamokat, hegységeket és tengereket, óceánokat és sivatagokat?

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

A geográfus sokkal fontosabb ember annál, semhogy ide-oda kószáljon a világban. Ül a dolgozószobájában, és fogadja a kutatókat. Kikérdezi őket, és lejegyzi emlékeiket. Aztán ha valamelyiknek az emlékeit érdekesnek találja, vizsgálatot indíttat az illető kutató erkölcsi megbízhatóságát illetőleg.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

— Hát azt meg miért?

— А навіщо?

— Azért, mert ha egy kutató hazudnék, annak végzetes következményei lennének a földrajzkönyvekben. Valamint annak is, ha egy kutató többet innék a kelleténél.

— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.

— Miért? — érdeklődött tovább a kis herceg.

— А чому?

— Mert aki részeg, az duplán lát. Így a földrajztudós két hegyet tüntetne föl ott, ahol a valóságban csak egy van.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Ismerek valakit — mondta a kis herceg —, akiből nagyon rossz kutató lenne.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Lehet. Nos, ha a kutató erkölcsisége kifogástalannak bizonyul, következik fölfedezésének a megvizsgálása.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Elmennek megnézni?

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Nem, nem. Az túl bonyodalmas lenne. Hanem fölszólítják a kutatót, hogy szolgáltasson bizonyítékokat. Ha például egy nagy hegy fölfedezéséről van szó, megkívánják tőle, hogy mutatóba szép, nagy köveket hozzon belőle.

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

Hirtelen izgalom vett erőt a geográfuson.

Нараз географ захвилювався:

— De te, te nagyon messziről jöttél! Te kutató vagy! Írd le nekem a bolygódat!

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

Azzal fölütötte lajstromkönyvét, és hegyezni kezdte a ceruzáját. A kutatók elbeszéléseit ugyanis először ceruzával jegyzik le. Megvárják, míg bizonyítékokat szolgáltat, és csak akkor következik a tintával való lejegyzés.

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

— Nos? — kérdezte a tudós.

— Прошу, — мовив географ.

— Ó! — mondta a kis herceg. — Az én bolygóm egészen apró, nincs rajta semmi különös. Van három vulkánom; kettő működik, egy kialudt. Bár sosem lehet tudni.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Sosem lehet tudni — mondta a geográfus.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Egy virágom is van.

— А ще у мене є квітка.

— A virágokat nem jegyezzük föl — mondta a geográfus.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— Miért nem? Hiszen az a legszebb rajta!

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Mert a virágok múlékonyak.

— Бо квіти ефемерні.

— Mit jelent az, hogy „múlékony”?

— Як це — ефемерні?

— A földrajzkönyvek — mondta a földrajztudós — a világ legértékesebb könyvei. Nem avulnak el soha. Fölöttébb ritkán fordul elő, hogy egy hegy megváltoztassa a helyét. Fölöttébb ritka dolog az is, hogy egy óceánnak kiapadjon a vize. Mi csak örök dolgokat írunk le.

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— De a kialudt vulkán egyszer csak működni kezdhet — szólt közbe a kis herceg. — Mit jelent az, hogy „múlékony”?

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?