Снігова королева / La Reina de las Nieves — читати онлайн. Сторінка 2

Українсько-іспанська книга-білінгва

Ганс Крістіан Андерсен

Снігова королева

Hans Christian Andersen

La Reina de las Nieves

Герда розповідала, а незнайомка хитала головою та гмикала, і на завершення розповіді дівчинка поцікавилась, чи не доводилось їй бачити Кая. Бабуня відказала, що він тут ще не проходив, але, цілком імовірно, може з’явитись незабаром.
— Не сумуй, — сказала вона Герді, — краще скуштуй вишень і помилуйся квітами. Ти таких гарних не бачила в жодній книжці, до того ж кожна з них може розказати власну історію.

Gerda se lo contó y la vieja, moviendo de vez en cuando la cabeza, decía: «Humm… Hum!». Una vez le hubo relatado todo, le preguntó si había visto pasar por allí al pequeño Kay; la mujer respondió que no, que Kay no había pasado ante su casa, peroq ue sin duda vendría y que no debía preocuparse! ahora lo que teniía que hacer era comer sus cerezas y contemplar sus flores, mucho más bellas que las que aparecen en los libros; además, cada una de ellas sabía contar un cuento.

Вона взяла Герду за руку й відвела до будиночка, а потім щільно зачинила двері.

La vieja cogió a Gerda de la mano, entró con ella en la casa y cerró la puerta.

Вікна були дуже високі, оздоблені вітражами з червоного, синього і жовтого скла, тож промені світла, пробиваючись крізь них, мінились усіма кольорами. На столі стояли соковиті вишні, й Герді дозволили з’їсти стільки, скільки вона сама забажає.

Las ventanas estaban muy altas, los cristales eran rojos, azules y amarillos y, en el interior, la luz adquiría tonalidades extrañas; había sobre la mesa un plato de riquísimas cerezas y Gerda comió tantas como quiso, pues para eso no le faltaba valor.

Доки вона їла, бабця розчісувала її довгі лляні коси золотим гребінцем, і блискучі кучері вкладалися у зачіску, відтіняючи кругле симпатичне личко, яке свіжістю й квітучістю нагадувало троянду.

Mientras comía, la vieja la peinaba con un peine de oro; sus hermosos cabellos rubios caían rizados y brillantes enmarcado su linda carita de rosa.

— Я завжди мріяла мати таку милу донечку, як ти, — сказала стара. — Ти мусиш лишитись зі мною. От побачиш, як щасливо ми заживемо разом.

— Siempre tuve deseos de tener una niña como tú — dijo la vieja — Ya verás qué bien nos llevamos las dos.

І доки вона розчісувала Гердині коси, дівчинка потроху забувала свого зведеного брата Кая. Адже бабуня вміла чаклувати — вона не була злою відьмою, а чаклувала зовсім трошки, для власного задоволення. Зараз вона скористалася своїм умінням, щоб затримати Герду.

A medida que le peinaba los cabellos, más y más la pequeña Gerda se olvidaba de Kay, su compañero de juegos, pues la vieja, aunque no era malvada, sabía de magia; en realidad, sólo ponía en práctica sus artes mágicas para distraerse y, por el momento, lo único que pretendía era retener a su lado a la pequeña Gerda.

Вийшла у сад, махнула ціпком перед трояндовими кущами, і вони миттю зникли під землею, навіть сліду не лишилося.

Con este propósito, la anciana salió al jardín, extensió su cayado hacia los rosales, que estaban cargados de bellísimas rosas, y al instante todos ellos desaparecieron, hundiéndose bajo la tierra negra; no quedó ni el menor rastro de ellos.

Стара боялася, що якби Герда побачила троянди, вона згадала б рідну домівку, а тоді згадала б і Кая та й утекла.

La vieja temía que si Gerda veía las rosas se acordaría del pequeño Kay y querría marcharse a proseguir su búsqueda.

Потім повела Герду погуляти у садок, де цвіло розмаїте квіття. Яке прегарне і запахуще було воно! Усі мислимі квіти, що квітнули в різні пори року, тут буяли розкішним цвітом. У жодній книзі неможливо було знайти кращі кольори.

Luego, condujo a Gerda al jardín de las flores … ¡Oh, qué fragancia y qué esplendor! Había allí flores de todas las estaciones del año; en ningún libro de láminas podría encontrarse tanta belleza y variedad.

Герда стрибала з утіхи і гуляла садком, аж сонце зайшло за вишні. Потім вона вмостилась спати на гарненькому ліжку з червоними шовковими подушками, на яких були вишиті фіалки. І сни їй снилися приємні, наче принцесі напередодні весілля.

La niña daba saltos de alegría y disfrutó del jardín hasta que el sol se ocultó por detrás de los cerezos; por la noche, durmió en un magnífico lecho con mantas de seda roja bordadas con violetas azules y tuvo unos sueños tan hermosos como los de una reina en el día de su boda.

І наступного дня, й багато-багато днів поспіль Герда бавилася із квітами в садку.

A la mañana siguiente, estuvo de nuevo en el jardín, jugando con las flores bajo los cálidos ratos del sol… así pasaron muchos días.

Вона знала кожну квітку, та їй усе здавалося, ніби щось вона таки пропустила — а що, то й сама не знала.

Gerda conocía todas y cada una de las flores y, a pesar de todas las que había, tenía la sensación que allí faltaba alguna, aunque le resultara imposible decir cuál.

Та якогось дня вона розглядала бабусин капелюх, де були намальовані квіти, й помітила, що найгарніша серед усіх — троянда.

Un buen día, mientras estaba sentada en el jardín, se fijó en el gran sombrero de la vieja, lleno de flores pintadas, y observó que las más bella era justamente una rosa.

Чаклунка забула прибрати її з капелюха, коли примусила всі троянди зникнути під товщею землі.

La vieja se había olvidado de quitarla del sombrero cuando hizo desaparecer a las otras bajo tierra.

Дуже важко послідовно дотримуватись задуманого; одна маленька помилка часто руйнує всі наші плани.

¡No se puede estar en todo!

— Цікаво, чому тут немає троянд? — вигукнула Герда. Вона побігла до квітника, обстежила всі грядки й нічого не знайшла. Тоді вона сіла і заплакала, і її сльози упали на те місце, де під землею була схована троянда. Тепла сльоза змочила землю, і перед нею розпустився пишний трояндовий кущ. Герда обійняла його і поцілувала троянди. Вона подумала про ті ружі, чудові троянди, які вирощувала вдома, і, звісно, згадала про Кая.

«¡Cómo! — se dijo Gerda — ¡No hay ninguna rosa en el jardín!» Corrió hacia los macizos de flores, buscó y rebuscó, pero no consiguió encontrar ningún rosal; muy triste, se sentó en el suelo y se puso a llorar; sus lágrimas fueron a caer precisamente sobre el lugar en que antes crecia un hermoso rosal y del suelo regado con sus lágrimas surgió de repente un arbusto, tan florido como en el momento en que la vieja lo había enterrado; la niña lo rodeó con sus brazos, besó las rosas y se acordó de las que tenía en el jardín de su buhardilla y, al mismo tiempo, de su amigo Kay.

— Ох, як же я забарилася! — зітхнула дівчинка. — Я ж мала вирушити на пошуки Кая. Чи не знаєте ви, де він? — запитала вона у троянд. — Він мертвий?

— ¡Oh, cuánto tiempo he perdido! — exclamó la niña— Debo encontrar a Kay .. ¿Sabéis donde está?— preguntó a las rosas — ¿Creéis que ha muerto?

І троянди відповіли:
— Ні, він не мертвий. Ми були під землею, де лежать усі, хто вже помер. Але Кая серед них немає.

— No, no ha muerto — respondieron las rosas— Nosotras hemos estado bajo tierra, donde están todos los muertos, y Kay no estaba allí.

— Дякую вам, — сказала Герда, підійшла до інших квітів, почала зазирати до їхніх чашечок і прохати: — Скажіть мені, де зараз Кай?

— ¡Gracias! — dijo la pequeña Fué a ver a otras flores y mirando en sus cálices les preguntó: — ¿Sabéis donde está Kay?

Але квіти, що зростали на осонні, мрійливо розказували тільки власні історії — жодна з них не знала нічого про Кая.

Pero cada flor, vuelta hacia el sol, soñaba su propio cuento o imaginaba su propia historia; Gerda escuchó muchos de estos cuentos, pero ninguna flor sabía nada sobre Kay.

Герда почула багато оповідок, бо терпляче нахилялась до кожної квітки.

¿Qué le dijo el lirio rojo?

— Слухай! — промовила тигрова лілія. — Ти чуєш барабан? «Бам, бам», потім знову і знову «бам, бам». Слухай журливий спів жінок! Слухай голос жерця! У довгому пурпуровому вбранні стоїть вдова біля похоронного багаття. Ось-ось полум’я охопить її та тіло її померлого чоловіка. Але вона думає про живого чоловіка, очі якого горять гарячіше за це полум’я. Та похоронне багаття не зможе загасити вогонь, що палає у серці.

— Escucha el tambor : ¡Bum! ¡Bum! No da más que dos notas, siempre igual: ¡Bum! ¡Bum! ¡Escucha el canto fúnebre de las mujeres! ¡Escucha la llamada de los sacerdotes! …
Vestida con su larga túnica roja, la mujer del hindú está de pie sobre la pira; se alzan las llamas, rodándola a ella y a su marido muerto; pero la mujer piensa en el hombre que está vivo entre la multitud que la circunda y cuyos ojos arden, más brillantes que las llamas; el fuego de sus ojos abrasa el corazón de la mujer antes de ser tocada por las llamas que convertirán en cenizas su cuerpo. ¿Podrá la llama del corazón morir entre las llamas de la pira?

— Я тебе зовсім не зрозуміла, — зізналась Герда.

— No comprendo nada en absoluta — dijo la pequeña Gerda.

— Це була моя історія, — відказала лілія.

— Es mi cuento — respondió el lirio rojo.

А що ж розповіла в’юнка березка?

¿ Qué le dijo la enredadera ?

— Біля он тієї стежинки стоїть старовинний лицарський замок. Плющем обвиті його руїни — кожен камінчик, навіть балкон, на якому стоїть прекрасна панночка. Вона перехилилась через поруччя й вдивляється у дорогу. Вона прекрасніша за найніжнішу з троянд; її хода легша, ніж плин найтендітнішої пелюстки яблуневого квіту. Дорогий шовк її сукні зминається, коли вона перехиляється через поруччя й скрикує: «Невже він не прийде?»

— Al final del estrecho sendero que discsurre por la montaña, se levanta una antigua mansión; una hiedra tupida crece por sus muros desgastados y rojizos, hasta el balcón al que se asoma una bellísima joven; se inclina sobre el balaustrada y dirige su mirada hacia el camino. Más lozana que la más bella de las rosas, más ligera que una flor de manzano llevada por el vieno, al moverse, los pliegues de su vestido de seda parecen susurrar: ¿Cuándo llegará?

— Це ти розказуєш про Кая? — запитала Герда.

— ¿Te refieres a Kay? — Preguntó Gerda.

— Ні, це лише мій сон, — відповіла квітка.

— Sólo te he contado mi sueño … un cuento — respondió la enredadera.

А ось що розповів пролісок.

¿ Que le dijo el narciso de las nieves ?

— Між двома деревами натягнута мотузка, а до неї приторочена дощечка — це гойдалка. Дві гарненькі дівчинки у білосніжних сукенках і з яскраво-зеленими стрічками на капелюшках сидять на гойдалці.

— Entre los árboles, colgada de una rama, hay una tabla suspendida de dos cuerdas y dos niñas se están columpiando en ella; sus vestidos son blancos como la nieve y de sus sombreros culegan cintas de seda verde que ondean al viento;

Їхній братик, вищий за них, стоїть на гойдалці. Він обхопив мотузку для стійкості, але сам тримає в одній руці мисочку, а в іншій — глиняну трубочку. Хлопчик видуває мильні бульбашки. Гойдалка хитається, і бульбашки летять угору, виблискуючи всіма відтінками.

el hermano mayor, de pie sobre el columpio, rodea las cuerdas con sus brazos para no caerse; en una mano sostiene una copa, en la otra, una caña para hacer pompas de jabón; el columpio se balancea y las pompas se elevan por el aire con bonitos colores irisados;

Остання з них затримується на кінчикові трубочки й похитується під подувом вітру. Гойдалка хитається далі. І раптом з’являється маленький чорний песик. Він піднімає передні лапки, бо теж хоче залізти на гойдалку. Але рух не спиняється, і песик падає; його це злить, і він починає гавкати. Діти спускаються до нього, а бульбашки лускають. Гойдалка, мильні бульбашки, легка сяюча картинка — ось моя історія.

la última está todavía en el extremo del tubo y se mece con el viento; el columpio se balancea. Un perrillo negro, ligero como las pompas, se levanta sobre sus patas traseras, queriendo subirse al columpio; se alza, cae, ladra, se enfada; las risas de unos niños, unas pompas que estallan en el aire… el balanceo de un columpio, una espuma que se rompe … ¡Esta es mi canción!

— Це була б дуже гарна оповідь, — сказала Герда, — але ти її розказуєш дуже сумовито, до того ж в ній нема ані слова про мого Кая.
А що розповів гіацинт?

— Es bonito lo que cuentas, pero tu tono es trsite y para nada me hablas de Kay …
¿ Que le dijeron los jacintos ?

— Були собі три красуні-сестри, вродливі та витончені. Одна одягалась у червону сукню, друга носила синю, а третя вбиралась у білу. Вони танцювали при місячному світлі біля плеса озера, з’єднавши свої долоні. І здавалось, ніби вони — казкові ельфи, а не люди.

— Había una vez tres hermanas encantadoras, menudas y delicadas; el vestido de la primera era rojo, el de la segunda, azul, y el de la tercera, blanco; cogidas de la mano, bailaban a la luz de la luna junto al lago apacible.

Солодкі пахощі квітів оповивали їх. Світлячки кружляли над ними, наче маленькі летючі ліхтарики. Але ким були ці нічні танцівниці?

El ambiente estaba perfumado, las tres hermanas desaparecieron en el bosque, aumentó la gragancia del aire … Tres féretros, en los que yacían las tres niñas, salieron de la espesura y se deslizaron por el lago rodeados de lucérnagas que volaban a su alrededor como pequeñas luciérnagas que volaban a su alrededor como pequeñas lamparillas aladas.

Чи вони спали, чи вже померли? Вечірній подзвін був по них.

¿Duermen las bailarinas? ¿O acaso están muertas? El perfume de las flores nos cuenta que están muertas. La campana de la tarde repica por los muertos…

— Яка скорботна історія! — сказала Герда. — Твої пахощі такі сильні, що нагадують мені цих мертвих сестер. Чи ж Кай теж загинув? Троянди були під землею, вони казали, що не стрічали його там.

— Me pones muy trsite — dijo la pequeña Gerda — Tu aroma es intenso. ¡Me haces pensar en las niñas muertas! ¡Ay! ¿Habrá muerto mi amigo Kay? Las rosas han estado bajo tierra y me aseguran que no.

— Дзень, дзень, — тендітно відгукнулися дзвоники гіацинта. — Наш подзвін не за Каєм. Ми його не знаємо — співаємо власну пісню, яка нам до душі.

— ¡Din! ¡Dan! — tañeron las campanas del jacinto — No tocamos por el pequeño Kay, pues no le conocemos. Sólo cantamos nuestra canción, la única que sabemos.

Тоді Герда підійшла до квітів жовтцю, що зблискували з-поміж яскраво-зелених листочків.

Gerda se volvió hacia el ranúnculo amarillo, que brillaba entre el verdor reluciente de las hojas.

— Ви схожі на маленькі яскраві сонечка, — сказала Герда. — Скажіть мені, чи знаєте ви, де я можу знайти свого друга?

— Eres como un pequeño y luminoso sol — le dijo Gerda— Dime, si lo sabes, dónde puedo encontrar a mi amigo.

Квіти жовтцю радісно зблиснули й поглянули на дівчинку. Яку пісеньку могли вони заспівати? Вона була не про Кая.

El renáculo miró a Gerda y brilló con intensidad ¿Qué canción le cantaría el ranúnculo? Probablemente él tampoco le hablaria de Kay.

— Першого теплого дня весни яскраве сонце кидало свої промені на маленький двір. Його яскраві смуги лягали на білі стіни сусідського будинку, і бутон первоцвіту сяяв, наче золотий, у сонячному промінні.

— El primer día de la primavera, el sol de Nuestro Señor lucía cálido en el cielo, acariciando con sus rayos las blancas paredes de una pequeña casita; muy cerca, florecían las primeras flores amarillas, cual oro luminoso al tibio resplandor del sol;

Старенька жінка сиділа на кріслі біля дверей будинку, а її внучка, бідна й вродлива служниця, прийшла до неї на короткі відвідини. Коли вона поцілувала свою бабусю, всюди з’явилось сяяння: від золота серця, розчуленого цим поцілунком; від золотавого ранку; від променів сонця; від пелюсток простенької квітки і від вуст дівчини.

la vieja abuela, sentada en su silla junto a la casa, esperaba la visita de su nieta, pobre y linda muchachita que trabajaba de criada; al llegar, la chiquilla abrazó a la abuela. Había oro, oro del corazón, en este beso bendecido. Oro en los labios, oro en el fondo del ser, oro en la hora del alba.

Ось така моя історія, — розповів жовтець.

Esta es mi pequeña historia — dijo el ranúnculo.

— Моя старенька бабуся! — зітхнула Герда. — Вона хоче бачити мене і сумує за мною, так само, як за Каєм. Але я повернуся додому і приведу із собою Кая. Мабуть, не варто далі розпитувати квіти. Вони знають тільки власні історії й не зможуть розповісти мені щось важливе.

—¡Mi pobre y vieja abuela! — suspiró Gerda — Sí, sin duda está inquieta y apenada por mí, tanto como por el pequeño Kay. Pero volveré pronto, llevando a Kay conmigo … Es inútil que interrogue a las flores, sólo conocen su propia canción, ¡No me dan ninguna pista!

І вона нахилилась, щоб підігнути сукенку, адже її чекала довга дорога. Та раптом нарцис доторкнувся до її ноги. Дівчинка поглянула на квітку й сказала:
— Може, ти мені щось розкажеш?
Вона ступила ближче до квітки й прислухалась:

Se recogió su falda para correr mejor y cuando saltaba por encima del narciso, éste le dio un golpecito en la pierna; Gerda se detuvo, miró la esbelta flor amarilla y preguntó:
— ¿Sabes tú algo, quizás … ?
Se inclinó sobre el narciso y .. ¿Qué fué lo que le dijo?

— Я бачу себе! Я бачу себе! — промовив нарцис. — Ох, який духмяний мій аромат! У маленькій кімнаті з арковим вікном стоїть маленька танцівниця. Вона подеколи зводиться на одній ніжці, подеколи на двох, і виглядає так, ніби до її ніг повинен упасти весь світ.

— ¡Puedo verme a mí mismo! ¡Puedo verme a mí mismo! ¡Oh, oh, oh qué bien huelo! … Allá arriba, en la buhardilla, a medio vestir, hay una pequeña bailarina; tan pronto se sotiene sobre una pierna, como lo hace sobre las dos, todo es pura fantasía;

Вона поливає водою із чайника клаптик тканини, який тримає у руках; це її трико. «Чистота — це важливо», — каже вона. Її біла сукенка на вішачку; вона також випрала її й висушила на даху.

con el pie manda a paseo a todo el mundo y vierte el agua de la tetera sobre una pieza de tela: su corsé… La limpieza es una gran cualidad; el traje blanco está colgado en la percha; tamién lo ha lavado con té y después lo ha puesto a secar en el tejado;

Вона вбралась, зав’язала на шию шафранову хустинку, яка ще більше відтінила білосніжну сукенку. Поглянь, як вона витягує ніжки, стрункі, немов стебла. Я бачу себе! Я бачу себе…

la bailarina se pone su vestido y, para resaltar su blancura, rodea su cuello con una toquilla de color amarilla azafrán. ¡La pierna en alto! ¡Ahí está, erguida sobre un sólo tallo! ¡Puedo verme a mí mismo! ¡Puedo verme a mí mismo!

— Навіщо я все це слухаю? — здивувалась Герда. — Не варто більше витрачати час.
І вона побігла до іншого кінця саду.

— Todo eso me resulta indiferente — dijo Gerda —, no significa nada para mí.
Y salió corriendo, corriendo hacia el otro extremo del jardín.

Хвіртка була замкнена, але дівчинка налягла на заіржавілу клямку, і вона піддалась. Дверцята рвучко відчинились, і Герда босоніж вибігла з квітника.

La puerta estaba cerrada y tuvo que forzar el enmohecido picaporte, que cedió; se abrió la puerta y la pequeña Gerda, con sus pies descalzos, se lanzó de nuevo al vasto mundo.

Вона тричі озиралась, але її ніхто не переслідував. Зрештою вона вибилась із сил, тож присіла відпочити на великому камені. Саме зараз вона помітила, що літо вже давно скінчилось, і повноправною володаркою стала осінь. Герда нічого не знала, доки мешкала біля прекрасного квітника, де пригрівало сонце й буяли квіти цілісінький рік.

Tres veces se volvió para mirar hacia atrás, pero nadie la seguía; al rato, se cansó de correr, se sentó sobre una piedra, miró a su alrededor y comprobó que el verano había quedado atrás: era otoño avanzado; no había podido darse cuenta de ello en el jardín encantado de la vieja, donde siempre brillaba el sol y habían flores de todas las estaciones.

— Лишенько, скільки ж часу я змарнувала! — гірко зітхнула Герда. — Уже осінь. Я не маю часу відпочивати!
І вона підвелася.

—¡Dios mío, cuánto tiempo he perdido! — Pensó Gerda — ¡Estamos ya en otoño! ¡No puedo perder tiempo descansando!— Y se levantó, dispuesta a reemprender su búsqueda.

Її маленькі ніженьки боліли, а довкола було так холодно й незатишно. Вербове листя пожовтіло. Почалась мжичка, листя опадало з дерев, і лиш на терені були терпкі ягоди.

¡Ah, qué cansados y doloridos estaban sus pies! ¡Y qué aspecto tan frío e ingrato tenía todo a su alrededor! Los sauces estaban amarillentos y la niebla humedecía sus hojas que, una tras otra, iban cayendo sobre el suelo; sólo el ciruelo silvestre conservaba sus frutos, tan ásperos que hacían rechinar los dientes.

Світ здавався насупленим і понурим.

¡Oh que trsite y hosco parecía el vasto mundo!

Розділ четвертий. Принц і принцеса

Cuarto episodio. El Príncipe y la Princesa

Герда стомилася і сіла перепочити, аж поруч з’явився великий крук. Він підстрибом походжав по снігу неподалік дівчинки. Згодом крук спинив на ній свій погляд, а тоді повернув голову й промовив:
— Кар, кар! Добр-р-рого дня!

Gerda tuvo que pararse a descansar de nuevo; sobre la nieve, ante ella, saltó una corneja; el ave se quedó allí un buen rato, la miró, moviendo la cabeza, y dijo:
— ¡Kra, kra! ¿Qué tal va?

Він намагався вимовляти слова якомога розбірливіше, бо хотів бути ввічливим. Потім він поцікавився, чому вона сама-самісінька блукає білим світом.

La corneja no sabía hablar mucho, pero estaba bien dispuesta hacia la niña y le preguntó a dónde se dirigía, tan sola por el vasto mundo.

Герда добре знала, що означає «сама-самісінька». Тож вона розповіла крукові про свої пригоди і запитала, чи не бачив він Кая.
Крук дуже серйозно кивнув головою і мовив:

Gerda reparó especialmente en esa palabra: sola, y sintió de pronto todo lo que eso significaba; le contó su historia a la corneja y le preguntó si no había visto a Kay.

— Можливо, й так, — цілком можливо.

La corneja sacudió la cabeza con aire reflexivo y dijo:
— ¡Posible, Posible!

— Невже! Ви й справді його бачили? — закричала Герда й на радощах кинулась цілувати крука.

— ¿De verdad? — gritó la niña.
A punto estuvo de asfixiar a la corneja de tanto que la abrazó.

— Спокійно, спокійно, — відказав крук. — Певно, що бачив. Думаю, це міг бути Кай. Але в такому разі він про тебе зовсім забув, адже він зараз у принцеси.

— Suavemente, suavemente .. — dijo la corneja — Creo que puede tratarse del pequeño Kay, pero parece que te ha olvidado por princesa.

— Він живе у принцеси? — здивувалась Герда.

— ¿Vive con una princesa? — Preguntó Gerda.

— Так, слухай, — відповів крук. — Але мені дуже важко розмовляти твоєю мовою. Якби ти говорила моєю, воронячою, я б міг тобі все до пуття пояснити. Ти знаєш воронячу мову?

— Sí, escucha — dijo la corneja — Tengo muchas dificultades para hablar tu idioma; si comprendes la lengua de las cornejas, te lo podré contar mucho mejor.

— На жаль, я її ніколи не вивчала, — сказала Герда. — Але моя бабуся розуміла її й подеколи говорила на ній зі мною. Шкода, що я не знаю воронячої.

— No, nunca la he aprendido— respondió Gerda—, aunque la abuela la sabía .. ¡y también el javanés!

— Ну, то пусте, — заспокоїв дівчинку крук. — Поясню, як зможу, хоч би й не дуже до ладу.
І крук заходився розповідати Герді історію, яку чув.

— Eso no me sirve de mucho — dijo la corneja — En fin, te contaré lo mejor que pueda; ya me disculparás si no me expreso bien.

— У нашому королівстві живе принцеса, настільки розумна, що прочитала всі газети на світі, ну, і забула їх теж, хоча вона й розумна.

Y la corneja le contó lo que sabía:
— En el reino del que procedo vive una princesa dotada de una inteligencia prodiciosa. Ha leído todos los periódicos que existen en el mundo … ¡Y los ha olvidado! ¡Hasta tal punto es inteligente!

І ось якось вона сиділа на своєму троні, який — кажуть люди — не настільки то й зручний, як про нього думають. Так от, принцеса сиділа й почала наспівувати пісеньку, що починається словами: «І чому б мені не вийти заміж?»

Hace algún tiempo, un día que se encontraba sentada en el trono —lo que, según se dice, no es nada divertido— se puso a canturrear una canción que decía : «¿por qué no me casaré?».

— Справді, чому б не вийти? — мовила вона і твердо вирішила вийти заміж одразу, як знайде нареченого. Її обранець має знати, що й коли казати, і не бути надміру пихатим, бо це занудно.

«Bueno, es una idea», pensó ella, y decidió casarse, pero quería un esposo que supiera responder a sus preguntas, un hombre que no se contentara tan sólo con tener un aspecto distinguido, pues eso acaba resultado demasiado aburrido.

Тож принцеса ударила в барабан і скликала свій почет. І коли фрейліни почули про ці наміри, то дуже зраділи.
— Ми страшенно раді чути це, — сказали вони, — ми вже давно про це балакали.
Тут крук зупинив розповідь.
— Усе, що я кажу, — щира правда, повір мені. Моя кохана служить у палаці придворною пташкою — вільно ходить, де собі забажає. Вона й розповіла мені цю історію.

Convocó a todas las damas de honor, que, al enterarse de sus proyectos, le manifestaron su aprobación. «Cuánto nos complace — le dijeron—, ya habíamos pensado en ello.»
Lo que te cuento — adivirtió la corneja — es completamente verídico, puedes creerme. Tengo una novia domesticada que circula libremente por el castillo y ella es quien me lo ha contado todo.

Звісно, кохана крука була вороною, адже кожен шукає собі пару на власний штиб.

Naturalmete, su novia era también una corneja, pues cada corneja se junta con su pareja.

— Газети без зволікань опублікували принцесине оголошення. Там ішлося про те, що кожен привабливий юнак може вільно прийти до палацу й поспілкуватись із принцесою. І ті з претендентів, що зарекомендують себе як найбільш красномовні й не нітитимуться від пишноти палацу, отримують можливість позмагатись за право стати чоловіком принцеси.

En los periódicos se publicó un edicto con una orla de corazones y las iniciales de la princesa; en él se anunciaba que todo joven de buen porte podía presentarse en el castillo para hablar con la princesa; aquel que se comportara de forma más correcta y demostrara ser mejor conversador, se casaria con ella.

Так-так, можеш мені повірити, це така ж правда, як те, що я сиджу тут, — крук вів свою оповідь далі. — Людей напхалася сила-силенна. Претендентів було так багато, що годі проштовхнутись, але все одно ні першого, ні другого дня гідних не знайшлося.

— Créeme — insisitó la corneja—, lo que te cuento es tan cierto como que estoy aquí ahora mismo.

Всі були героями, поки стояли надворі, — говорили так, що не переслухати. Але тільки-но вони заходили до палацової брами і бачили охорону в срібних мундирах, а потім лакеїв у золотих лівреях на сходах, та ще й велику пишну залу, як їм ніби мову одтинало. І коли вони стояли перед троном, де сиділа принцеса, єдине, на що вони були здатні, — повторювати останні вимовлені нею слова. А принцесі, звісно, не було від того втіхи.

Todos era muy capacies de hablar mientras estaban en la calle, pero en cuanto franqueban las puertas del castillo, veían a la guardia con sus uniformes plateados y a los lacayos vestidos en oro por las escaleras y los grandes salones deslumbrantes de luz, se quedaban desconcertados; más aún: al llegar ante el trono, todo lo que sabían hacer era repetir la última palabra pronunciada por la princesa y que ella, naturalmente, no tenía el menor interés en escuchar de nuevo.

Складалося враження, ніби вони перебували під дією якихось гальмівних чарів, що діяли в палаці, адже дар мовлення повертався до них тільки тоді, коли вони виходили на вулицю.

Parecía que hubieran ingerido rapé y se hubieran quedado atontados … hasta que, de vuelta otra vez en la calle, podían hablar de nuevo normalmente.

Від брами міста до палацу тягнулась довжелезна черга з претендентів на руку й серце принцеси. Я і сам ходив подивитись на них, — сказав крук. — Вони були голодні й хотіли пити, бо не мали звідки взяти бодай склянку води.

Los pretendientes formaban una larga cola que llegaba desde las puertas de la ciudad hasta el castillo. Yo mismo me acerqué a verles — dijo la corneja — Tras tantas horas de espera, terminaban por tener hambre y sed, pero nada recibían del castillo, ni tan siquiera un vaso de agua.

Наймудріші взяли з собою кілька скибок хліба з маслом, але з сусідами не ділилися. Претенденти думали так: якщо принцеса побачить їх знеможеними, вони матимуть більше шансів на перемогу.

Algunos, los más espabilados, se habían llevado rebanadas de pan con mantequilla que se negaban a compartir con nadie, pues pensaban: «Si tienen aspecto de hambrientos, no serán elegidos por la princesa».

— А Кай? Розкажи мені про Кая! — попрохала Герда. — Він був у цьому натовпі?

— Pero Kay, el pequeño Kay … — preguntó Gerda — ¿Cuándo llegó? ¿Estaba entre toda aquella gente?

— Не поспішай так, ми вже дійшли до нього. Це сталось на третій день. Без коней, не в кареті, а пішки, зате з відчуттям власної гідності до палацу крокував один хлопчина. Його очі сяяли, як твої; він мав чудове довгасте волосся, але вбраний був у дуже пошарпаний одяг.

— Paciencia, paciencia, ahora llegaremos a él. Era el tercer día cuando apareció un pequeño personaje, sin caballo ni carruaje, que con paso decidido subió derecho hacia el castillo; sus ojos brillaban como brillan los tuyos, su cabello era largo y hermoso, aunque sus vestiduras eran pobres.

— Це був Кай! — радісно сказала Герда. — О, я нарешті знайшла його! — і дівчинка заплескала в долоні.

— ¡Era Kay! — interrumpió Gerda entusiasmada — ¡Oh, lo encontré! ¡Lo encontré! — exclamaba dando palmadas.

— У нього на спині був маленький ранець, — додав крук.

— Llevaba un pequeño morral a la espalda — continuó la corneja.

— Та ні, в нього з собою були тільки санчата, — заперечила Герда, — адже він зник разом із ними.

— No, seguramente se trataba de su trineo — observó Gerda — Cuando desapareció llevaba consigo su trineo.

— Може, й так, — погодився крук. — Я дуже не приглядався. Але я знаю від своєї коханої, що він увійшов до палацової брами, побачив охорону в срібних мундирах, і лакеїв у золотих лівреях, що стояли на сходах, але не знітився ані на крихту.

— Puede ser — dijo la corneja —, no pude verlo de cerca; pero sé por mi novia domesticada que cuando entró en el castillo y vio la guarda con sus uniformes plateados y sobre las escaleras los lacayos vestidos en oro, no se intimidó en absoluto; les saludó con la cabeza y dijo:

«Певно, це дуже стомлює — весь час стояти на сходах, — промовив він. — Я ліпше увійду».

«Debe ser aburrido quedarse en las escaleras, prefiero entrar dentro».

Зала сяяла від запалених свічників. Радники й посли ходили босі, а в руках тримали позолочений посуд. Коли він увійшов, його черевики голосно рипнули, але це його теж не збентежило.

Los salones estaban deslumbrantes. Chambelanes y consejeros andaban descalzos para no hacer ruido portando bandejas de oro. ¡Era algo impresionante! A cada pisada, sus botas crujían terriblemente, pero él no parecía preocuparse lo más mínimo por eso.

— Це точно Кай, — сказала Герда. — У нього були нові черевики, я чула, як вони риплять, коли він заходив до бабусиної кімнати.

— Sin duda se trata de Kay — dijo Gerda—. Sé que tenía zapatos nuevos; los oí crujir en la habitación de la abuela.

— Вони й справді рипіли, — погодився крук, — навіть коли він сміливо зайшов до покоїв принцеси, де вона сиділа на перлині завбільшки з колесо від прядки. Там були присутні всі її фрейліни зі служницями й усі лицарі з прислужниками; та ще й кожна служниця мала біля себе власну покоївку, а кожен лицарів прислужник стояв поруч із власним пажем. І весь цей почет колом оточив принцесу, і чим ближче вони стояли до дверей, тим більше цим пишались.

— Cierto, hacían mucho ruido— dijo la corneja—. Audazmente avanzó hacia la princesa, que estaba sentada sobre una perla tan grande como la rueda de una rueca; todas las damas de la corte, con sus servidores y los criados de los servidores, estaban alineados ante ella; cuant más cerca estaban de la puerta, más orgulloso aparecía su semblante.

Неповороткі пажі, яких ніколи не докличешся, дуже гордо стояли біля самих дверей.

El pequeño paje del criado de un servidor, que va siempre con pantuflas, tenía un aspecto imponente, ¡tan orgulloso se sentía de estar junto a la puerta!

— Оце так зібрання, — похитала Герда. — А що ж Кай? Він завоював серце принцеси?

— Eso debe ser horrible — dijo la pequeña Gerda —¿Y consiguió Kay casarse con la princesa?

— Якби я не був круком, — зізнався співрозмовник дівчинки, — я й сам би з нею одружився, незважаючи навіть на те, що я вже заручений. Але, мушу відзначити, що й він говорив так само вишукано, як я (коли, звісно, балакаю воронячою мовою). Про це мені розповіла моя кохана.

— Si no hubiera sido corneja, sin duda habría sido yo el elegido, aunque lo cierto es que estoy ya prometido. En cualquier caso, parece que el joven habló tan bien como yo mismo pueda hacerlo cuando me expreso en mi lengua; mi novia domesticada así me lo ha dicho.

Він почувався цілком вільно й створив приємне враження, до того ж сказав, що прийшов сюди не свататись до принцеси, а послухати її мудру бесіду. Словом, вони сподобались одне одному.

Era intrépido y gentil; en realidad no había venido a pedir la mano de la princesa, sino tan sólo a constatar su inteligencia, que valoró en alto grado, así como la princesa, a su vez, estimó altamente la de él.

— О, це й справді був Кай, — сказала Герда. — Він такий розумник; він навіть уміє подумки додавати й віднімати, а ще знає дроби. Скажи, ти зможеш провести мене до палацу?

— ¡Sí, seguro que se trataba de Kay! — exclamó Gerda—. Era tan inteligente que sabía calcular de memoria incluso con fracciones… ¡Oh! ¿Por que no me introduces en el castillo?

— Це не так просто, як хотілося б, — відповів крук. — Але я можу попросити про допомогу в моєї коханої. Може, вона щось порадить. Але, гадаю, дістати дозвіл, щоб потрапити до палацу, для такої маленької дівчинки, як ти, буде дуже складно.

— Bueno, eso es fácil de decir, pero no tanto de hacer — respondió la corneja— No sé cómo podríamos arreglarlo… Hablaré con mi novia domesticada; seguro que no puede sugerir algo; aunque debo decirte que, habitualmente, jamás se permite la entrada en el castillo a una niña como tú.

— Звісно. Але я певна, що з дозволом проблем не буде, — сказала Герда. — Щойно Кай дізнається, що я тут, він одразу ж прийде і забере мене.

— ¡Entraré! — dijo Gerda —. Si Kay se entera de que estoy aquí, vendrá en seguida a buscarme.

— Що ж, тоді чекай мене тут, біля огорожі, — сказав крук, кивнув головою на прощання і полетів.

— Espérame allí, junto a la escalera— dijo la corneja volviendo la cabeza y emprendiendo el vuelo.

Коли він повернувся, уже звечоріло.
— Кар, кар, — звернувся крук до Герди. — Моя кохана передавала тобі вітання, а ще послала ось цей клунок. Вона взяла його на кухні, тут є хліб, — ти ж, напевно, зголодніла.

Cuando regresó, ya había oscurecido.
— ¡Kra, kra! — graznó— Mi novia te envía sus más cariñosos saludos; me ha dado este panecillo para ti; lo ha cogido de la cocina, donde siempre hay pan en abundancia; sin duda tendrás hambre…

Увійти до палацу через парадний вхід ти не зможеш. Охорона в срібних мундирах і лакеї в золотих лівреях тебе не пустять. Але не плач, ми придумаємо щось інше. Моя кохана знає потайні сходи, що ведуть до спальних покоїв, а ще вона зможе дістати ключ.

No te será posible entrar descalza en el castillo; la guardia de uniformes plateados y los lacayos vestidos en oro no lo permitirían; pero no llores, porque, a pesar de todo, en seguida estarás dentro. Mi novia conoce una escalera secreta , que conduce al dormitorio; ella sabe donde se encuentra la llave.

Вони увійшли до саду широкою алеєю, де з дерев опадало листя, і бачили, як у палаці поступово гасять світло. Крук провів Герду до чорного входу — двері були прочинені.

Y se encaminaros hacia el jardín atravesando la gran alameda alfombrada por las hojas que caían de los árboles; las luces se fueron apagando una a una; cuando todo estuvo oscuro, la corneja condujo a la pequeña Gerda hasta una puerta trasera que se encontraba entornada.

Сердечко Герди гупало так, наче хотіло вискочити з грудей. Вона відчувала тривогу й нетерпіння, ніби збиралась зробити щось заборонене. Але понад усе їй хотілося знайти Кая.

¡Oh, como latía el corazón de Gerda por la inquietud y la ansiedad! Parecería que iba a hacer algo malo, cuando, en realidad, sólo quería saber si se trataba de su amigo Kay;

«Це мусить бути він, — думала дівчинка, — адже в нього теж ясні очі й довге волосся». Вона уявляла собі його усмішку — так він усміхався до неї, коли вони разом сиділи у трояндовому садочку.

sí, tenía que ser él; pensaba en sus ojos vivos y en sus largos cabellos; creía verle sonreír,como cuando estaban sentados, allá en su casa, junto a los rosales.