Виданє Української Федерації Американської Соціялістичної Партії, 1917.

Translated: Samuel Moore in cooperation with Frederick Engels, 1888.

Мара ходить по Европі — мара комунїзму. Всї сили старої Европи — і папа і царь, і Метернїх і Ґізо, і французкі радикали і нїмецькі полїціянти — всї з’єднали ся до сьвятої боротьби з цїєю марою.

A spectre is haunting Europe — the spectre of communism. All the powers of old Europe have entered into a holy alliance to exorcise this spectre: Pope and Tsar, Metternich and Guizot, French Radicals and German police-spies.

Де є така опозиційна партія, котрої-б не прозивали комунїстичною пануючі противники її? Де є така опозиційна партія, що сама не докоряла-б комунїзмом як поступовійшим опозиціонїстам, так і своїм реакційним противникам?

Where is the party in opposition that has not been decried as communistic by its opponents in power? Where is the opposition that has not hurled back the branding reproach of communism, against the more advanced opposition parties, as well as against its reactionary adversaries?

З цього факту випливають дві річі.

Two things result from this fact:

Всї сили Европи уже визнають комунїзм за силу.

Communism is already acknowledged by all European Powers to be itself a Power.

Давно вже час комунїстам отверто висловити перед всїм сьвітом свій спосіб думання, свої цїлі і свої змагання, і протиставити побрехенькам про комунїстичну мару — Манїфест самої партії.

It is high time that Communists should openly, in the face of the whole world, publish their views, their aims, their tendencies, and meet this nursery tale of the Spectre of Communism with a manifesto of the party itself.

Маючи це на метї, комунїсти ріжних націй зібрали ся у Льондонї і скомпонували оцей Манїфест, що оголошуєть ся на анґлїйській, французкій, нїмецькій, італїйській, голляндській і данській мовах.

To this end, Communists of various nationalities have assembled in London and sketched the following manifesto, to be published in the English, French, German, Italian, Flemish and Danish languages.

I. Буржуа й пролєтарі

I. Bourgeois and Proletarians

Історія всїх дотеперішних суспільств — се історія клясової боротьби.

The history of all hitherto existing society is the history of class struggles.

Вільний і невільник, патрицій і плебей, пан і кріпак, цеховий майстер і челядник, або кажучи просто: пригноблювач і пригноблений, ворогуючи завжди поміж собою, провадили безупинну та скриту, то отверту боротьбу, — боротьбу, що раз-у-раз кінчала ся або революційною перебудовою цїлого суспільства, або спільною погибеллю тих кляс, що бороли ся.

Freeman and slave, patrician and plebeian, lord and serf, guild-master and journeyman, in a word, oppressor and oppressed, stood in constant opposition to one another, carried on an uninterrupted, now hidden, now open fight, a fight that each time ended, either in a revolutionary reconstitution of society at large, or in the common ruin of the contending classes.

В попереднїх історочних епохах ми знаходимо мало не скрізь цїлковитий подїл суспільства на ріжні стани, знаходимо ріжноманїтні відміни соціяльних становищ. В старому Римі ми маємо патриціїв, плєбеїв, невільників; в часи середніх віків — зустрічаємо февдалів, васалів, цехових майстрів, челядників і кріпаків; крім того, мало не кожна з цих кляс має ще власні відміни.

In the earlier epochs of history, we find almost everywhere a complicated arrangement of society into various orders, a manifold gradation of social rank. In ancient Rome we have patricians, knights, plebeians, slaves; in the Middle Ages, feudal lords, vassals, guild-masters, journeymen, apprentices, serfs; in almost all of these classes, again, subordinate gradations.

Сучасне буржуазне суспільство, що повстало на руїнах февдального, не знищило клясових антаґонїзмів. Воно тільки поставило нові кляси на місце старих, утворило нові умови утиску, нові форми боротьби.

The modern bourgeois society that has sprouted from the ruins of feudal society has not done away with class antagonisms. It has but established new classes, new conditions of oppression, new forms of struggle in place of the old ones.

Проте наша епоха, епоха буржуазії, визначаєть ся тим, що вона зробила клясові антаґонїзми простїйшими. Цїле суспільство чим раз, то все більше та більше росколюєть ся на два великих ворожих табори, на дві великі, цїлком протилежні одна до одної, кляси — буржуазію та пролєтаріят.

Our epoch, the epoch of the bourgeoisie, possesses, however, this distinct feature: it has simplified class antagonisms. Society as a whole is more and more splitting up into two great hostile camps, into two great classes directly facing each other — Bourgeoisie and Proletariat.

З середньовічних кріпаків вийшла міщанська людність перших міст; з цього міщанства розвинули ся перші елєменти буржуазії.

From the serfs of the Middle Ages sprang the chartered burghers of the earliest towns. From these burgesses the first elements of the bourgeoisie were developed.

Відкриттє Америки і віднайденє морської дороги навколо Африки дали підростаючій буржуазії нові простори. Ринки східної Індії та Китаю, кольонїзація Америки, міньба з кольонїями, побільшеннє числа засобів міньби і товарів взагалї — спричинили ся до нечуваного досї розвитку торговлї, мореплавства та промислу, і тим прискорили розвиток революційного елементу в упадаючім февдальнім суспільстві.

The discovery of America, the rounding of the Cape, opened up fresh ground for the rising bourgeoisie. The East-Indian and Chinese markets, the colonisation of America, trade with the colonies, the increase in the means of exchange and in commodities generally, gave to commerce, to navigation, to industry, an impulse never before known, and thereby, to the revolutionary element in the tottering feudal society, a rapid development.

Дотеперішний февдальний або цеховий засіб продукції вже не задовольняв потреб, що росли разом з новими ринками, його місце заступила мануфактура. Промисловий середнїй стан випхнув цехового майстра; подїл працї поміж ріжними корпораціями зник од подїлу працї в самій майстернї.

The feudal system of industry, in which industrial production was monopolised by closed guilds, now no longer sufficed for the growing wants of the new markets. The manufacturing system took its place. The guild-masters were pushed on one side by the manufacturing middle class; division of labour between the different corporate guilds vanished in the face of division of labour in each single workshop.

Але ринки збільшувались безперестанно, попит що-раз то зростав. Вже й мануфактура вистарчити не могла. Тодї пара і машини революціонїзували промислову продукцію. На місце мануфактури виступає сучасний великий промис, а на місце промислового середнього стану — промислові мілїонери, проводирі цїлих промислових армій, сучасні буржуа.

Meantime the markets kept ever growing, the demand ever rising. Even manufacturer no longer sufficed. Thereupon, steam and machinery revolutionised industrial production. The place of manufacture was taken by the giant, Modern Industry; the place of the industrial middle class by industrial millionaires, the leaders of the whole industrial armies, the modern bourgeois.

Велика промисловість утворила сьвітовий ринок, підготований відкриттєм Америки. Сьвітовий ринок дав спроможність буйно розвити ся торговлї, мореплавству і сухопутним зносинам.

Modern industry has established the world market, for which the discovery of America paved the way. This market has given an immense development to commerce, to navigation, to communication by land.

Це, з свого боку, вплинуло на розширенє промисловости, і помірно з тим, як розширювались промисел, торговля, мореплавство, желїзницї, — помірно з тим розвивала ся і буржуазія, збільшуючи свої капітали і випираючи назад всї кляси, які зістали ся од середнїх віків.

This development has, in its turn, reacted on the extension of industry; and in proportion as industry, commerce, navigation, railways extended, in the same proportion the bourgeoisie developed, increased its capital, and pushed into the background every class handed down from the Middle Ages.

Отож ми бачимо, що сучасна буржуазія сама є продуктом довгого розвитку, цїлої низки перетворень в засобах продукції і зносин.

We see, therefore, how the modern bourgeoisie is itself the product of a long course of development, of a series of revolutions in the modes of production and of exchange.

Кожен з цих кроків розвитку бужуазії супроводив ся відповідним полїтичним поступом.

Each step in the development of the bourgeoisie was accompanied by a corresponding political advance of that class.

Пригноблений стан за часів пануваня февдалів; узброєна і самопорядковуюча ассоціяція в комунї; тут — незалежна мійська республика, там — третій оподаткований стан монархії; далї в часи мануфактури, в станових або абсолютних монархіях — сила паралізуюча дворянство; головна підвалина великих монархій взагалї — вона, буржуазія, завоювала нарештї виключну полїтичну владу в сучасних констітуційних державах, з того часу, як зявила ся сучасна велика промисловість і сьвітовий ринок.

An oppressed class under the sway of the feudal nobility, an armed and self-governing association in the medieval commune: here independent urban republic (as in Italy and Germany); there taxable “third estate” of the monarchy (as in France); afterwards, in the period of manufacturing proper, serving either the semi-feudal or the absolute monarchy as a counterpoise against the nobility, and, in fact, cornerstone of the great monarchies in general, the bourgeoisie has at last, since the establishment of Modern Industry and of the world market, conquered for itself, in the modern representative State, exclusive political sway.

Сучасний уряд це є лиш комітет, що порядкує спільними справами всеї буржуазії.

The executive of the modern state is but a committee for managing the common affairs of the whole bourgeoisie.

Буржуазія грала в історії незвичайно революційну ролю.

The bourgeoisie, historically, has played a most revolutionary part.

Скрізь, де тільки вона запанувала, вона знищила всї февдальні, патріярхальні, ідилїчні відносини. Вона пірвала без жалю ріжноманїтні февдальні звязки, що сполучували людину з її природними панами, і не лишила між людьми нїякого иньшого звязку, крім голого інтересу, крім холодних рахунків «на готові гроші».

The bourgeoisie, wherever it has got the upper hand, has put an end to all feudal, patriarchal, idyllic relations. It has pitilessly torn asunder the motley feudal ties that bound man to his “natural superiors”, and has left remaining no other nexus between man and man than naked self-interest, than callous “cash payment”.

Сьвяті поривання побожної мрійности, лицарського ентузіязму міщанської сентиментальности, — вона втопила в холодній водї еґоїстичних рахунків. Вона перетворила особисту поважність людини в мінову вартість і на місце незлічимого числа добутої і патентованої свободи вона поставила одну безсовістну свободу — свободу торговлї.

It has drowned the most heavenly ecstasies of religious fervour, of chivalrous enthusiasm, of philistine sentimentalism, in the icy water of egotistical calculation. It has resolved personal worth into exchange value, and in place of the numberless indefeasible chartered freedoms, has set up that single, unconscionable freedom — Free Trade.

Одним словом на місце визиску повитого релїґійними і полїтичними оманами вона поставила визиск отвертий, безсоромний, безпосередній, жорстокий.

In one word, for exploitation, veiled by religious and political illusions, it has substituted naked, shameless, direct, brutal exploitation.

Буржуазія позбавила мани усї ті професії, на які до того часу дивили ся з повагою й пошаною. Лїкаря, правника, попа, поета, ученого вона зробила своїми платнїми наймитами.

The bourgeoisie has stripped of its halo every occupation hitherto honoured and looked up to with reverent awe. It has converted the physician, the lawyer, the priest, the poet, the man of science, into its paid wage labourers.

Буржуазія зірвала з родинних відносин їх нїжне, сентиментальне повивало і повернула їх в чисто грошеві відносини.

The bourgeoisie has torn away from the family its sentimental veil, and has reduced the family relation to a mere money relation.

Буржуазія показала, як грубе виявленнє сили в середнї віки, що так чарує реакціонерів, годило ся з самим найгіршим ледацтвом. Вона перша показала, що може зробити дїяльність людини. Вона утворила зовсїм иньші дива од еґипетських пирамид, римських водотягів і ґотських соборів; вона виконала не такі походи, як переселеннє народів і хрестові походи.

The bourgeoisie has disclosed how it came to pass that the brutal display of vigour in the Middle Ages, which reactionaries so much admire, found its fitting complement in the most slothful indolence. It has been the first to show what man’s activity can bring about. It has accomplished wonders far surpassing Egyptian pyramids, Roman aqueducts, and Gothic cathedrals; it has conducted expeditions that put in the shade all former Exoduses of nations and crusades.

Буржуазія не може істнувати, не революціонїзуючи безперестанно знаряддів продукції, а значить і продукційних відносин, себ-то і всїх суспільних відносин.

The bourgeoisie cannot exist without constantly revolutionising the instruments of production, and thereby the relations of production, and with them the whole relations of society.

Незмінне-ж заховуваннє старих засобів продукції, навпаки, було умовою істновання всїх попереднїх промислових кляс. Безперестанні перевороти в продукції, постійне хитаннє всїх суспільних обставин, вічна незабезпеченність, невпинний рух, — все це визначає буржуазну епоху поміж всїма иньшими.

Conservation of the old modes of production in unaltered form, was, on the contrary, the first condition of existence for all earlier industrial classes. Constant revolutionising of production, uninterrupted disturbance of all social conditions, everlasting uncertainty and agitation distinguish the bourgeois epoch from all earlier ones.

Усї міцні, закамянілі відносини з відповідними до них, віками осьвяченими, поглядами і уявами, руйнують ся; всї новоутворенні старіють ся перше нїж встигнуть закамянїти. Усе, що станове і нерухоме — зникає, все, що сьвяте — ганьбить ся; люди нарештї мусять поглянути тверезими очима на своє життєве становище і на свої взаємні відносини.

All fixed, fast-frozen relations, with their train of ancient and venerable prejudices and opinions, are swept away, all new-formed ones become antiquated before they can ossify. All that is solid melts into air, all that is holy is profaned, and man is at last compelled to face with sober senses his real conditions of life, and his relations with his kind.

Потреба збутку, який безупинно розростав ся-б, примушує буржуазію ганяти по всьому сьвітї|. Їй усюди треба пролїзти, скрізь улаштоватись, скрізь завязати зносини.

The need of a constantly expanding market for its products chases the bourgeoisie over the entire surface of the globe. It must nestle everywhere, settle everywhere, establish connexions everywhere.

Визискуючи сьвітовий ринок, буржуазія зробила космополїтичними продукцію і споживання всїх країн. На превеликий жаль реакціонерів, вона відняла у промисла його національний ґрунт.

The bourgeoisie has through its exploitation of the world market given a cosmopolitan character to production and consumption in every country. To the great chagrin of Reactionists, it has drawn from under the feet of industry the national ground on which it stood.

Стародавні національні промисли знищені, або нищить ся на наших очах. Вони випихають ся новим промислом, заведення якого є питаннєм життя для кожної з цівілїзованих націй, — промислом, який обробляє не тільки місцеві сирі матеріяли, але також і сирі матеріяли найдальших країн. Витвори цього нового промислу споживають ся не тільки в самій країні, але й по всїх частинах сьвіту.

All old-established national industries have been destroyed or are daily being destroyed. They are dislodged by new industries, whose introduction becomes a life and death question for all civilised nations, by industries that no longer work up indigenous raw material, but raw material drawn from the remotest zones; industries whose products are consumed, not only at home, but in every quarter of the globe.

Замісць старих потреб, що задовольняли ся місцевими продуктами, зявляють ся нові, для задоволення яких потрібні продукти найдальших країн і климатів. Замісць старої місцевої і національної самозабезпеченності і відокремленності виступає загальна міньба, загальна залежність націй одної від другої.

In place of the old wants, satisfied by the production of the country, we find new wants, requiring for their satisfaction the products of distant lands and climes. In place of the old local and national seclusion and self-sufficiency, we have intercourse in every direction, universal inter-dependence of nations.

Те саме можна сказати і про духовну продукцію. Духовні здобутки окремих націй, роблять ся спільним добром. Національна однобічність і обмеженність робить ся все більш та більш неможливою і з численних національних і місцевих лїтератур утворюєть ся одна сьвітова лїтература.

And as in material, so also in intellectual production. The intellectual creations of individual nations become common property. National one-sidedness and narrow-mindedness become more and more impossible, and from the numerous national and local literatures, there arises a world literature.

Швидким полїпшуваннєм всїх знаряддів продукції, безперестанним полехшуваннєм засобів зносин, буржуазія жене всї, навіть варварські, народи, на шлях цівілїзації. Дешеві цїни її товарів — це важка артілєрія, за поміччю якої буржуазія руйнує до щенту китайські мури і примушує до капітуляції запеклу ненависть варварів до всього чужого.

The bourgeoisie, by the rapid improvement of all instruments of production, by the immensely facilitated means of communication, draws all, even the most barbarian, nations into civilisation. The cheap prices of commodities are the heavy artillery with which it batters down all Chinese walls, with which it forces the barbarians’ intensely obstinate hatred of foreigners to capitulate.

Вона примушує всї нації завести у себе буржуазний засіб продукції, коли вони не хотять загинути; вона змушує їх завести у себе так звану цівілїзацію, то-б то стати буржуа. Одним словом вона переробляє весь сьвіт на свій кшталт.

It compels all nations, on pain of extinction, to adopt the bourgeois mode of production; it compels them to introduce what it calls civilisation into their midst, i.e., to become bourgeois themselves. In one word, it creates a world after its own image.

Буржуазія віддала село під пануваннє міста, она здобувала величезні міста, вона значно побільшила число мійського населення супроти сільського і таким чином визволила значну частину населення від вузького, обмеженого життя на селї.

The bourgeoisie has subjected the country to the rule of the towns. It has created enormous cities, has greatly increased the urban population as compared with the rural, and has thus rescued a considerable part of the population from the idiocy of rural life.

Так само, як село стало залежним од міста, так само варварські і на пів варварські країни стали залежними од цівілїзованих, хлїборобські народи — од буржуазних народів, Схід — од Заходу.

Just as it has made the country dependent on the towns, so it has made barbarian and semi-barbarian countries dependent on the civilised ones, nations of peasants on nations of bourgeois, the East on the West.

Буржуазія постійно усуває роздробицю знарядів продукції, маєтку і населення. Вона злучила населеннє в великі маси, знаряддя продукції централізувала, а власність сконцентрувала в руках не великого числа властників. Конечним наслїдком цього була полїтична централїзація.

The bourgeoisie keeps more and more doing away with the scattered state of the population, of the means of production, and of property. It has agglomerated population, centralised the means of production, and has concentrated property in a few hands. The necessary consequence of this was political centralisation.

Незалежні, ледви злучені між собою провінції, з ріжними інтересами, законами, урядами, ріжними митовими системами були зєднані в одну націю, з одним урядом, однаковими законами, одними клясовими інтересами, з одною митовою системою.

Independent, or but loosely connected provinces, with separate interests, laws, governments, and systems of taxation, became lumped together into one nation, with one government, one code of laws, one national class-interest, one frontier, and one customs-tariff.

Буржуазія за часи свого меньш нїж вікового панування утворила могутнійші і ґрандіознійші продукційні сили, нїж всї попередні поколїння вкупі.

The bourgeoisie, during its rule of scarce one hundred years, has created more massive and more colossal productive forces than have all preceding generations together.

Опануваннє силами природи, машинерія, пристосованнє хемії до промислу і хлїборобства, пароплавство, залїзницї, елєктричні телєґрафи, експльоатація цїлих частин сьвіта, реґуляція рік, цїлі населення, що наче виросли з землї, — яке попереднє столїттє могло собі уявити, що в громадській працї заховані такі продукційні сили?!

Subjection of Nature’s forces to man, machinery, application of chemistry to industry and agriculture, steam-navigation, railways, electric telegraphs, clearing of whole continents for cultivation, canalisation of rivers, whole populations conjured out of the ground — what earlier century had even a presentiment that such productive forces slumbered in the lap of social labour?

Одже ми бачили, що знаряддя продукції і засоби зносин, на ґрунті яких розвиваєть ся буржуазія, утворили ся ще в февдальнім суспільстві.

We see then: the means of production and of exchange, on whose foundation the bourgeoisie built itself up, were generated in feudal society.

На певному ступні розвитку цих засобів продукції і зносин умови, в яких февдальне суспільство витворювало товари і їх міняло, февдальна орґанїзація хлїборобства і мануфактури, або, одним словом, февдальні відносини власности вже перестали відповідати розвиненим продукційним силам. Вони спиняли продукцію, замісць того, щоб спричиняти ся до її розвивання. Вони стали для неї кайданами. Вони мусїли порвати ся, і дійсно порвались.

At a certain stage in the development of these means of production and of exchange, the conditions under which feudal society produced and exchanged, the feudal organisation of agriculture and manufacturing industry, in one word, the feudal relations of property became no longer compatible with the already developed productive forces; they became so many fetters. They had to be burst asunder; they were burst asunder.

На їхньому місці повстала вільна конкуренція з відповідною до неї громадською і полїтичною констітуцією, в якій економічно і полїтично панує кляса буржуазії.

Into their place stepped free competition, accompanied by a social and political constitution adapted in it, and the economic and political sway of the bourgeois class.

На наших очах відбуваєть ся подібний до цього рух. Буржуазні відносини власности, відносини продукції і зносин, сучасне буржуазне суспільство, що викликало такі ґрандіозні засоби продукції і зносин, — це суспільство опинилось в становищі чарівника, який не може опанувати викликаних ним самим підземних сил.

A similar movement is going on before our own eyes. Modern bourgeois society, with its relations of production, of exchange and of property, a society that has conjured up such gigantic means of production and of exchange, is like the sorcerer who is no longer able to control the powers of the nether world whom he has called up by his spells.

Впродовж кількох останнїх десятилїтть історія промислу і торговлї се є історія повстання сучасних продукційних сил проти сучасних продукційних відносин, проти тих відносин власности, які складають умови життя і панування буржуазії.

For many a decade past the history of industry and commerce is but the history of the revolt of modern productive forces against modern conditions of production, against the property relations that are the conditions for the existence of the bourgeois and of its rule.

Досить згадати про торговельні крізи, які своїм періодичним поворотом чим раз то все більше погрожують існованню всього буржуазного суспільства. Крізи періодично нищать значну частину не тільки витворених уже продуктів, але й готових продукційних сил.

It is enough to mention the commercial crises that by their periodical return put the existence of the entire bourgeois society on its trial, each time more threateningly. In these crises, a great part not only of the existing products, but also of the previously created productive forces, are periodically destroyed.

В часи кріз вибухає громадська пошесть, що усїм попереднім епохам здавалось би безґлуздєм — пошесть надпродукції (зайвої продукції). Суспільство враз повертаєть ся на де-який час у варварство; можна подумати, що нужда, або загальна згубна війна відібрала у суспільства всї засоби істновання; видаєть ся, наче промисел і торговля знищені. І через що-ж се? Через те, що суспільство занадто має засобів до істновання, надто розвинений в йому промисел, торговля.

In these crises, there breaks out an epidemic that, in all earlier epochs, would have seemed an absurdity — the epidemic of over-production. Society suddenly finds itself put back into a state of momentary barbarism; it appears as if a famine, a universal war of devastation, had cut off the supply of every means of subsistence; industry and commerce seem to be destroyed; and why? Because there is too much civilisation, too much means of subsistence, too much industry, too much commerce.

Продукційні сили, якими воно може користувати ся, уже не сприяють розвиткови буржуазних відносин власности; навпаки, вони вже стали надто дужими для цих відносин, цї відносини стоять їм на перешкодї; а коли вони цю перешкоду перемагають, у всьому буржуазнім суспільстві вчиняєть ся нелад, самому істнованню буржуазної власності погрожує небезпека.

The productive forces at the disposal of society no longer tend to further the development of the conditions of bourgeois property; on the contrary, they have become too powerful for these conditions, by which they are fettered, and so soon as they overcome these fetters, they bring disorder into the whole of bourgeois society, endanger the existence of bourgeois property.

Буржуазні відносини стали надто тісними, щоб вмістити в собі всї витворені ними богацтва. — Яким же чином запобігає буржуазія крізам? З одного боку, приневоленим знищеннєм цїлої масси продукційних сил; з другого боку, здобуваннєм нових ринків і ґрунтовнїйшою експльоатацією старих. Чим, отже? А тим, що виготовує нові, ширші і дужчі крізи, і тим, що зменьшує засоби запобігання їм.

The conditions of bourgeois society are too narrow to comprise the wealth created by them. And how does the bourgeoisie get over these crises? On the one hand by enforced destruction of a mass of productive forces; on the other, by the conquest of new markets, and by the more thorough exploitation of the old ones. That is to say, by paving the way for more extensive and more destructive crises, and by diminishing the means whereby crises are prevented.

Та сама зброя, якою буржуазія повоювала февдалїзм, повертаєть ся тепер проти неї самої.

The weapons with which the bourgeoisie felled feudalism to the ground are now turned against the bourgeoisie itself.

Проте буржуазія не тільки виковала зброю, яка її доведе до погибелї; вона також породила людей, які візьмуть ту зброю у руки — вона породила сучасних робітників, пролєтарів.

But not only has the bourgeoisie forged the weapons that bring death to itself; it has also called into existence the men who are to wield those weapons — the modern working class — the proletarians.

Помірно з тим як розвиваєть ся буржуазія, тоб-то капитал, помірно з тим розвиваєть ся і пролєтаріят, кляса сучасних робітників, що живуть доти, доки мають роботу, і що находять собі роботу лиш доти, доки їхня робота побільшує капитал. Робітники, що мусять себе продавати од штуки, це такий же товар, як і всяка иньша річ у торговлї, і через це вони підлягають всїм змінам конкуренції, всїм хвилюванням ринку.

In proportion as the bourgeoisie, i.e., capital, is developed, in the same proportion is the proletariat, the modern working class, developed — a class of labourers, who live only so long as they find work, and who find work only so long as their labour increases capital. These labourers, who must sell themselves piecemeal, are a commodity, like every other article of commerce, and are consequently exposed to all the vicissitudes of competition, to all the fluctuations of the market.

Через заведення машин і подїл працї праця пролєтарів втратила весь свій самостійний характер, а через те і всю принаду для робітників.

Owing to the extensive use of machinery, and to the division of labour, the work of the proletarians has lost all individual character, and, consequently, all charm for the workman.

Робітник став простим додатком до машин; від нього потрібують лиш самих простих, дуже одноманітних рухів, яких зовсїм неважко навчитися. Через це і коштує робітник лиш трохи не стільки, скільки потрібно на його удержаннє та на росплоджуваннє його раси.

He becomes an appendage of the machine, and it is only the most simple, most monotonous, and most easily acquired knack, that is required of him. Hence, the cost of production of a workman is restricted, almost entirely, to the means of subsistence that he requires for maintenance, and for the propagation of his race.

А цїна кожного товару, а значить і працї, рівна коштом його продукції. Значить, чим обридливійшою стає праця, тим меньшою стає платня. Та це ще не все: помірно з тим, як зростає уживаннє машин і подїл працї, — помірно з тим, зростає і кількість працї, чи то через збільшенє числа годин працї або через збільшенє самої праці, яка витрачаєть ся впродовж певного часу, чи завдяки прискоренному рухові машин і т. п.

But the price of a commodity, and therefore also of labour, is equal to its cost of production. In proportion, therefore, as the repulsiveness of the work increases, the wage decreases. Nay more, in proportion as the use of machinery and division of labour increases, in the same proportion the burden of toil also increases, whether by prolongation of the working hours, by the increase of the work exacted in a given time or by increased speed of machinery, etc.

Сучасний промисел зробив з невеличкої майстернї патріархального майстра величезну фабрику промислового капіталїста. Гурти робітників, зібраних у фабрицї, орґанїзовано по військовому. Як прості салдати промислової армії вони підлягають доглядові цїлої ієрархії унтерофіцерів і офіцерів.

Modern Industry has converted the little workshop of the patriarchal master into the great factory of the industrial capitalist. Masses of labourers, crowded into the factory, are organised like soldiers. As privates of the industrial army they are placed under the command of a perfect hierarchy of officers and sergeants.

Вони — раби не тільки цїлої буржуазної кляси і буржуазної держави, — вони що дня і що години поневолені машиною, доглядачем, а насам перед окремим предприємцем буржуа. І чим біль ще цей деспотизм проголошує зиск своєю єдиною метою, тим більше стає він дрібним, ненавистним, гнїтучим.

Not only are they slaves of the bourgeois class, and of the bourgeois State; they are daily and hourly enslaved by the machine, by the overlooker, and, above all, by the individual bourgeois manufacturer himself. The more openly this despotism proclaims gain to be its end and aim, the more petty, the more hateful and the more embittering it is.

Чим меньше ручна праця вимагає зручности і сили, себ-то: чим більше розвиваєть ся сучасний промисел, — тим більше випихаєть ся праця чоловіків працею жінок. Ріжницї полу й лїт не мають більше нїякої суспільної ваги що до кляси робітників. Є це тільки знаряддя працї, які коштують ріжно, відповідно до лїт і полу.

The less the skill and exertion of strength implied in manual labour, in other words, the more modern industry becomes developed, the more is the labour of men superseded by that of women. Differences of age and sex have no longer any distinctive social validity for the working class. All are instruments of labour, more or less expensive to use, according to their age and sex.

Як визиск робітника фабрикантом кінчаєть ся на тому, що робітник одержує свій заробіток готовими грішми, то він робить ся здобичею иньших частин буржуазії, — хазяїна будинку, крамаря, лихваря і иньших.

No sooner is the exploitation of the labourer by the manufacturer, so far, at an end, that he receives his wages in cash, than he is set upon by the other portions of the bourgeoisie, the landlord, the shopkeeper, the pawnbroker, etc.

Дотеперішні дрібні середні шари суспільства, дрібні промисловцї, купцї і рантьє, ремісники і селяне, всї цї ґрупи обертають ся в пролєтаріят, почасти через те, що їх невеличкий капітал не вистарчає для провадження великого промислу і занепадає через конкуренцію більших капіталїстів, почасти через конкуренцію більших капіталїстів, почасти через те, що їх зручність при нових засобах продукції губить свою вартість. Оттак рекрутуєть ся пролєтаріят з усїх ґруп населення.

The lower strata of the middle class — the small tradespeople, shopkeepers, and retired tradesmen generally, the handicraftsmen and peasants — all these sink gradually into the proletariat, partly because their diminutive capital does not suffice for the scale on which Modern Industry is carried on, and is swamped in the competition with the large capitalists, partly because their specialised skill is rendered worthless by new methods of production. Thus the proletariat is recruited from all classes of the population.

Пролєтаріят переходить через ріжні фази розвитку. Його боротьба з буржуазією починаєть ся зо дня його народження.

The proletariat goes through various stages of development. With its birth begins its struggle with the bourgeoisie.

З початку борять ся робітники поодинцї, далї робітники однієї фабрики, нарештї робітники одного фаху в одній місцевостї проти окремого буржуа, що їх безпосередно визискує.

At first the contest is carried on by individual labourers, then by the workpeople of a factory, then by the operative of one trade, in one locality, against the individual bourgeois who directly exploits them.

Вони нападають не тільки на буржуазні продукційні відносини, але на самі знаряддя продукції; вони нищать чужі товари, які роблять їм конкуренцію, руйнують машини, палять фабрики; вони силкують ся повернути загублене становище середньовічних робітників.

They direct their attacks not against the bourgeois conditions of production, but against the instruments of production themselves; they destroy imported wares that compete with their labour, they smash to pieces machinery, they set factories ablaze, they seek to restore by force the vanished status of the workman of the Middle Ages.

На цїм ступнї розвитку робітники становлять розвіяну по всїй країнї і розєднану конкуренцією масу. Те що вони держать ся купи, виступають разом, це ще не є наслїдком їх власного єднання, а є лиш наслїдком єднання буржуазії, що для осягнення своїх полїтичних цїлів мусить і ще має спроможність рухати весь пролєтаріят.

At this stage, the labourers still form an incoherent mass scattered over the whole country, and broken up by their mutual competition. If anywhere they unite to form more compact bodies, this is not yet the consequence of their own active union, but of the union of the bourgeoisie, which class, in order to attain its own political ends, is compelled to set the whole proletariat in motion, and is moreover yet, for a time, able to do so.

Одже пролєтарі на цїм ступнї розвитку борять ся не з своїми ворогами, а з ворогами своїх ворогів, з останками абсолютної монархії, з земельними власниками, з непромисловими буржуа, з дрібними міщанами. Таким побитом, весь історичний рух концентруєть ся в руках буржуазії; кожна побіда оттак осягнена, це побіда буржуазії.

At this stage, therefore, the proletarians do not fight their enemies, but the enemies of their enemies, the remnants of absolute monarchy, the landowners, the non-industrial bourgeois, the petty bourgeois. Thus, the whole historical movement is concentrated in the hands of the bourgeoisie; every victory so obtained is a victory for the bourgeoisie.

Але розвиток промислу не тільки побільшує число пролєтаріяту, — він збиває єго у що-раз більші масси; сила пролєтаріяту росте і він починає що раз то більше розуміти цю силу.

But with the development of industry, the proletariat not only increases in number; it becomes concentrated in greater masses, its strength grows, and it feels that strength more.

Інтереси і життєве становище пролєтарів що раз більше вирівнюють ся, бо машини постійно заглажують всї неоднаковости працї і мало не скрізь пригнїтають заробітну платню до однаково низької міри.

The various interests and conditions of life within the ranks of the proletariat are more and more equalised, in proportion as machinery obliterates all distinctions of labour, and nearly everywhere reduces wages to the same low level.

Зростаюча конкуренція буржуа про між собою і торговельні крізи, що випливають з цїєї конкуренції, роблють заробіток пролєтаря що-раз більше непевним; безупинне полїпшеннє машин, що поступає чим раз швидше, робить все життєве становище робітника що раз більше хистким; сварки про між поодиноким робітником і поодиноким буржуа щораз більше набірають ся характеру сутички між двома клясами.

The growing competition among the bourgeois, and the resulting commercial crises, make the wages of the workers ever more fluctuating. The increasing improvement of machinery, ever more rapidly developing, makes their livelihood more and more precarious; the collisions between individual workmen and individual bourgeois take more and more the character of collisions between two classes.

Робітники починають закладати спілки проти буржуазії; вони виступають у-купі, щоб запевнити свою заробітну платню. Вони засновують нарештї навіть сталі товариства, щоб забезпечити себе на час розрухів. Подекуди ця боротьба проявляєть ся в повстанських бунтах.

Thereupon, the workers begin to form combinations (Trades’ Unions) against the bourgeois; they club together in order to keep up the rate of wages; they found permanent associations in order to make provision beforehand for these occasional revolts. Here and there, the contest breaks out into riots.

Інколи побіждають робітники, але не на довго. Дійсним наслїдком їх боротьби не є безпосередній усьпіх її, але та одностайність робітників, що чим раз то все ширшає.

Now and then the workers are victorious, but only for a time. The real fruit of their battles lies, not in the immediate result, but in the ever expanding union of the workers.

Цїй одностайностї сприяє викликане великою продукцією полїпшенє засобів зносин, яке стикає між собою робітників ріжних місцевостей. Вже досить і цього стикання, щоб місцеві сварки, що скрізь мають однаковий характер, обернули ся в одну національну клясову боротьбу.

This union is helped on by the improved means of communication that are created by modern industry, and that place the workers of different localities in contact with one another. It was just this contact that was needed to centralise the numerous local struggles, all of the same character, into one national struggle between classes.

Але кожна клясова боротьба — є боротьба полїтична. І сучасні пролєтарі завдяки залїзницям в де-кілька лїт осягнули такого зєднаня, до якого середньовічні міщани з їх поганенькими шляхами потрібувалиб цїлі столїття.

But every class struggle is a political struggle. And that union, to attain which the burghers of the Middle Ages, with their miserable highways, required centuries, the modern proletarian, thanks to railways, achieve in a few years.

Оця орґанїзація пролєтарів в клясу, а значить і в полїтичну партію, раз-по-раз розбиваєть ся конкуренцією по між самими робітниками. Але раз-у-раз вона повстає знову, — повстає дужча, міцнїйша, могутнїйша. Користуючись незгодою по-між буржуазією, вона допевняєть ся признання деяких робітничих інтересів законом. Так вийшло з законом про десяти-годинний робочий день в Анґлїї.

This organisation of the proletarians into a class, and, consequently into a political party, is continually being upset again by the competition between the workers themselves. But it ever rises up again, stronger, firmer, mightier. It compels legislative recognition of particular interests of the workers, by taking advantage of the divisions among the bourgeoisie itself. Thus, the ten-hours’ bill in England was carried.

Незлагоди в старому суспільстві взагалї всяко сприяють розвиткові пролєтаріяту. Буржуазія провадить безупинну боротьбу: з початку проти арістократії, далї проти тієї частини самої буржуазії, інтереси якої спиняють поступ промислу і, нарештї, вона постійно бореть ся з буржуазією всїх чужоземних країн.

Altogether collisions between the classes of the old society further, in many ways, the course of development of the proletariat. The bourgeoisie finds itself involved in a constant battle. At first with the aristocracy; later on, with those portions of the bourgeoisie itself, whose interests have become antagonistic to the progress of industry; at all time with the bourgeoisie of foreign countries.

В усїх цих випадках вона мусить звертати ся до пролєтаріяту, просити в його запомоги і таким робом пхає його на шлях полїтичного руху. Оттак вона сама дає пролєтаріятові елємент свого полїтичного досьвіду, тоб-то зброю проти самої себе.

In all these battles, it sees itself compelled to appeal to the proletariat, to ask for help, and thus, to drag it into the political arena. The bourgeoisie itself, therefore, supplies the proletariat with its own elements of political and general education, in other words, it furnishes the proletariat with weapons for fighting the bourgeoisie.

Як ми бачили, через поступ промислу цїлі шари пануючої кляси перевертають ся в пролєтаріят, або принаймнї умови їх істновання занебезпечені. Вони також віддають пролєтаріятові дуже богато виховуючих елєментів.

Further, as we have already seen, entire sections of the ruling class are, by the advance of industry, precipitated into the proletariat, or are at least threatened in their conditions of existence. These also supply the proletariat with fresh elements of enlightenment and progress.

Нарештї, в той час, коли клясова боротьба наближаєть ся до розвязаня, процес роскладу серед пануючої кляси, серед усього старого суспільства, робить ся остільки різким і гострим, що невелика частина пануючої кляси відклоняєть ся від неї і прилучаєть ся до кляси революційної, кляси, яка несе в своїх руках будучність.

Finally, in times when the class struggle nears the decisive hour, the progress of dissolution going on within the ruling class, in fact within the whole range of old society, assumes such a violent, glaring character, that a small section of the ruling class cuts itself adrift, and joins the revolutionary class, the class that holds the future in its hands.

Так само, як колись пристала до буржуазії частина арістократії, так тепер прилучаєть ся до пролєтаріяту частина буржуазії, а саме: частина буржуазних ідеольоґів, що дійшла до теоретичного розуміння усього історичного руху.

Just as, therefore, at an earlier period, a section of the nobility went over to the bourgeoisie, so now a portion of the bourgeoisie goes over to the proletariat, and in particular, a portion of the bourgeois ideologists, who have raised themselves to the level of comprehending theoretically the historical movement as a whole.

З поміж усїх кляс, що стоять тепер проти буржуазії, тільки один пролєтаріят є справдїшньою революційною клясою. Усї иньші кляси гинуть од великого промислу, — пролєтаріят утворюєть ся ним.

Of all the classes that stand face to face with the bourgeoisie today, the proletariat alone is a really revolutionary class. The other classes decay and finally disappear in the face of Modern Industry; the proletariat is its special and essential product.

Середні шари: малий промисловець, малий купець, ремісник, хлїбороб, всї вони борять ся з буржуазією, щоб охоронити своє істнованє, як середніх шарів. Одже вони не революційні, але консервативні. Вони навіть реакційні, бо вони силкують ся повернути назад колесо історії.

The lower middle class, the small manufacturer, the shopkeeper, the artisan, the peasant, all these fight against the bourgeoisie, to save from extinction their existence as fractions of the middle class. They are therefore not revolutionary, but conservative. Nay more, they are reactionary, for they try to roll back the wheel of history.

А як вони і революційні, то лиш остільки, оскільки їх чекає пролєтарізація, оскільки вони боронять будучі свої інтереси, а не інтереси сучасні, оскільки вони покидають свій власний погляд, щоб стати на погляд пролєтаріяту.

If by chance, they are revolutionary, they are only so in view of their impending transfer into the proletariat; they thus defend not their present, but their future interests, they desert their own standpoint to place themselves at that of the proletariat.

Босяцтво — цей продукт пасівного зледащіння найнищих шарів старого суспільства, розворушене революцією пролєтаріяту, подекуди захоплюєть ся рухом, але все його життєве становище дає спроможність легко його підкупити до реакційних каверз.

The “dangerous class”, [lumpenproletariat] the social scum, that passively rotting mass thrown off by the lowest layers of the old society, may, here and there, be swept into the movement by a proletarian revolution; its conditions of life, however, prepare it far more for the part of a bribed tool of reactionary intrigue.

В умовах життя прелєтаріяту немає й слїду од життєвих умов старого суспільства. Пролєтар не має власности; його відношенє до жінки і дитини не має нїчого спільного з буржуазними родинними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне ярмо капіталу, що однаково гнітить робітника і в Анґлії, і у Франції, однаково і в Америцї, і в Нїмеччинї, — позбавило його всякого національного характеру.

In the condition of the proletariat, those of old society at large are already virtually swamped. The proletarian is without property; his relation to his wife and children has no longer anything in common with the bourgeois family relations; modern industry labour, modern subjection to capital, the same in England as in France, in America as in Germany, has stripped him of every trace of national character.

Закони, мораль, релїґія, — все це для його лиш буржуазні забобони, за якими криють ся буржуазні інтереси.

Law, morality, religion, are to him so many bourgeois prejudices, behind which lurk in ambush just as many bourgeois interests.

Усї попередні кляси, здобуваючи для себе владу, силкувались запевнити своє, вже здобуте, житєве становище, тим що підгортали під умови найкращого визиску, все суспільство.

All the preceding classes that got the upper hand sought to fortify their already acquired status by subjecting society at large to their conditions of appropriation.

Пролєтарі-ж можуть заволодїти продукційніши силами суспільства, лишень тодї коли вони знищать свій власний, а разом з тим і весь дотеперішнїй взагалї спосіб присвоюваня. Пролєтарі не мають нїчого свого щоб охоронити, вони повинні знести всї дотеперішні пріватні багацтва і забезпеки пріватної власности.

The proletarians cannot become masters of the productive forces of society, except by abolishing their own previous mode of appropriation, and thereby also every other previous mode of appropriation. They have nothing of their own to secure and to fortify; their mission is to destroy all previous securities for, and insurances of, individual property.

Всї дотеперішні рухи були рухами меншости, або користними для меншостї. Пролєтарський рух є самостійним рухом величезної більшости на користь величезної більшости.

All previous historical movements were movements of minorities, or in the interest of minorities. The proletarian movement is the self-conscious, independent movement of the immense majority, in the interest of the immense majority.

Пролєтаріят, цей найнищий шар теперішнього суспільства, не може підняти ся, не може випростати ся не рознесши на порох усїєї надбудови шарів, яка складає оффіціяльне суспільство.

The proletariat, the lowest stratum of our present society, cannot stir, cannot raise itself up, without the whole superincumbent strata of official society being sprung into the air.

Хоч і не змістом, так за те формою, боротьба пролєтаріяту з буржуазією є насамперед — національною. Пролєтаріят кожної країни мусить, розумієть ся, насамперед упорати ся з своєю власною буржуазією.

Though not in substance, yet in form, the struggle of the proletariat with the bourgeoisie is at first a national struggle. The proletariat of each country must, of course, first of all settle matters with its own bourgeoisie.

Робивши нарис найбільш загальних фаз в розвиткові пролєтаріяту, ми простежили більш або менш скриту громадську війну аж до тієї хвилини коли вона обертається в відкриту революцію і коли пролєтаріят, насильно скинувши буржуазію, починає сам панувати.

In depicting the most general phases of the development of the proletariat, we traced the more or less veiled civil war, raging within existing society, up to the point where that war breaks out into open revolution, and where the violent overthrow of the bourgeoisie lays the foundation for the sway of the proletariat.

Все дотеперішнє суспільство, як ми бачили, спірало ся на антаґонїзм між пригноблювачами і пригнобленими клясами. Але для того, щоб можна було яку-небудь клясу гнобити, треба їй забезпечити принаймнї ті умови істновання, які потрібні для її хоч би й невільницького життя.

Hitherto, every form of society has been based, as we have already seen, on the antagonism of oppressing and oppressed classes. But in order to oppress a class, certain conditions must be assured to it under which it can, at least, continue its slavish existence.

Кріпак за часів кріпацтва доробив ся до члена комуни, так само як міщанин під ярмом февдального абсолютизму доріс до становища буржуа.

The serf, in the period of serfdom, raised himself to membership in the commune, just as the petty bourgeois, under the yoke of the feudal absolutism, managed to develop into a bourgeois.

Навпаки-ж, сучасний робітник, замісць того, щоб враз з поступом промислу піднїмати ся, спускаєть ся все нижче, нижче навіть умов істновання своєї власної кляси. Робітник стає злидарем і злидні розвивають ся ще швидше, нїж населеннє і багацтво.

The modern labourer, on the contrary, instead of rising with the process of industry, sinks deeper and deeper below the conditions of existence of his own class. He becomes a pauper, and pauperism develops more rapidly than population and wealth.

З цього стає видно, що буржуазія не здатна бути надалї пануючою клясою і проголошувати умови свого істнуваня за закон, що має кермувати суспільством. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму невільникові навіть невільницького істнування, нездатна панувати, бо вона мусїла довести його до такого становища, що сама мусить його годувати, замість того, щоб годувати ся з його. Суспільство вже не може під нею жити, тоб-то, її життя не годить ся з життєм суспільства.

And here it becomes evident, that the bourgeoisie is unfit any longer to be the ruling class in society, and to impose its conditions of existence upon society as an over-riding law. It is unfit to rule because it is incompetent to assure an existence to its slave within his slavery, because it cannot help letting him sink into such a state, that it has to feed him, instead of being fed by him. Society can no longer live under this bourgeoisie, in other words, its existence is no longer compatible with society.