Маленький принц / Mazais Princis — czytaj online. Strona 5

Ukraińsko-łotewska dwujęzyczna książka

Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Antuāns de Sent-Ekziperī

Mazais Princis

— Отже, вони мої, бо я перший до цього додумався.

— Nu tad zvaigznes pieder man, jo es pirmais par tām iedomājos.

— I цього досить?

— Vai ar to pieliek?

— Авжеж. Коли ти знайдеш діамант, який не належить нікому, то він твій. Коли ти знайдеш острів, який не належить нікому, то він твій. Коли тобі першому спаде якась думка, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зорями, бо до мене ніхто не здогадався ними заволодіти.

— Protams. Ja tu atrodi dimantu, kam nav īpašnieka, tas ir tavs. Ja tu atklāj kādu salu, kurai nav īpašnieka, tā ir tava. Ja tev pirmajam rodas kāda doma, tu liec to patentēt — tā ir tava. Bet man pieder zvaigznes, jo līdz šim neviens nav iedomājies, ka arī tās var piederēt.

— Оце правда, — мовив маленький принц.— I що ж ти з ними робиш?

— Tas tiesa, — sacīja mazais princis. — Un ko tu dari ar tām?

— Завідую ними, — відказав ділок.— Лічу їх і перелічую. Це дуже важко. Але я людина поважна.

— Es tās pārvaldu. Es tās saskaitu un atkal pārskaitu, — atteica biznesmenis. — Tas ir grūti. Bet es esmu nopietns cilvēks!

Одначе маленького принца ще це не вдоволь-нило.

Mazais princis vēl nebija apmierināts.

— Якщо я маю шовкову хустинку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, — мовив він.— Якщо я маю квітку, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зорі?

— Ja man pieder, piemēram, kāds kaklauts, es varu to aplikt ap kaklu un aiznest projām. Ja man pieder kāda puķe, es varu to noplūkt un paņemt līdz. Bet tu taču nevari noplūkt savas zvaigznes.

— Ні, зате я можу покласти їх у банк.

— Nē, bet es varu tās ielikt bankā.

— Як це розуміти?

— Ko tas nozīmē?

— А так: пишу на папірці, скільки в мене зірок. Потім кладу цього папірця до шухляди й замикаю її на ключа.

— Tas nozīmē, ka es uzrakstu uz maza papīrīša zvaigžņu skaitu. Un pēc tam šo papīru ieslēdzu atvilktnē.

— Та й усе?

— Un tas ir viss?

— Цього досить.

— Ar to pietiek!

«Цікаво! — подумав маленький принц.— I навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

“Tas ir jocīgi,” mazais princis nodomāja. “Tas ir pat dzejiski. Tomēr nav sevišķi nopietni.”

Що серйозно, а що несерйозно — маленький принц розумів по-своєму, зовсім не так, як дорослі.

Mazajam princim par to, kas ir nopietns, bija savas domas, kuras ļoti atšķīrās no pieaugušo cilvēku domām.

— Я маю квітку, — сказав він, — і щоранку її поливаю. У мене три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю: і діючі, і погаслий. Мало що може статися. I моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі…

— Man, — viņš piebilda, — pieder kāda puķe, ko es katru dienu aplaistu. Man ir trīs vulkāni, kurus es tīru katru nedēļu. Jo es tīru arī izdzisušo. Nekad nevar būt drošs. Tas, ka viņi man pieder, ir derīgi kā maniem vulkāniem, tā manai puķei. Bet tu neesi derīgs zvaigznēm…

Ділок відкрив рота, але так і не здобувся на відповідь, і маленький принц рушив далі.

Biznesmenis atvēra muti, bet neatrada nekā , ko atbildēt, un mazais princis devās projām.

«Дорослі таки справді дивацьке поріддя», — простодушно казав він собі в дорозі.

“Pieaugušie nudien ir ārkārtīgi dīvaini,” viņš teica sev, ceļodams tālāk.

РОЗДІЛ XIV

XIV

П’ята планета була вельми цікава. Вона виявилася з усіх найменша. На ній тільки й ставало місця, що для ліхтаря та ліхтарника.

Piektā planēta bija pavisam savāda. Tā bija pati mazākā no visām. Tur bija tieši tik daudz vietas, lai novietotu vienu laternu un vienu laternu iededzinātāju.

Маленький принц ніяк не міг збагнути, навіщо серед небес, на планетці, де немає ні будинків, ні жителів, потрібні ліхтар та ліхтарник. Але він подумав:

Mazais princis nekādi nevarēja saprast, kam varētu noderēt kaut kur debesīs, uz planētas, kur nav ne māju, ne iedzīvotāju, tāda laterna un tāds laternu iededzinātājs. Taču viņš nodomāja:

«Можливо, цей чолов’яга тут і недоречний. А проте він не такий недоречний, як король, шанолюб, ділок і п’яничка. Його праця має все ж якийсь глузд. Коли він запалює свого ліхтаря — буцімто народжується ще одна нова зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — буцімто присипляє зірку чи квітку. Гарна робота! Вона таки справді корисна, бо красива».

“Var jau būt, ka šis cilvēks ir absurds. Tomēr viņš nav tik bezjēdzīgs kā karalis, kā godkārīgais, kā biznesmenis un kā dzērājs. Viņa darbam vismaz ir kāda jēga. Kad viņš aizdedzina savu laternu, tad šķiet, it kā viņš liktu rasties vēl vienai zvaigznei vai puķei. Kad viņš izdzēš savu laternu, viņš iemidzina savu puķi vai zvaigzni. Tā ir ļoti skaista nodarbošanās. Tā patiešām ir derīga, jo tā ir skaista.”

I, порівнявшись із планетою, він шанобливо привітався до ліхтарника.

Sasniedzis planētu, mazais princis goddevīgi sveicināja laternu iededzinātāju:

— Добридень, — мовив він.— Навіщо ти оце погасив ліхтаря?

— Labdien. Kādēļ tu nupat izdzēsi savu laternu?

— Таке розпорядження, — відказав ліхтарник.— Добридень.

— Tāda ir pavēle, — atbildēja laternu iededzinātājs. — Labdien.

— А що то за розпорядження?

— Kāda tad ir pavēle?

— Щоб я гасив свого ліхтаря. Добривечір.

— Izdzēst laternu. Labvakar.

I він знову запалив ліхтаря.

Un viņš to izdzēsa.

— А нащо ти знов його засвітив?

— Bet kālab tu to atkal aizdedzini?

— Таке розпорядження, — відповів ліхтарник.

— Tāda ir pavēle, — atbildēja laternu iededzinātājs.

— Не розумію, — признався маленький принц.

— Es nesaprotu, — teica mazais princis.

— А що тут не розуміти, — сказав ліхтарник.—Розпорядження це розпорядження. Добридень.

— Tur nav nekā ko nesaprast, — sacīja laternu iededzinātājs. — Pavēle paliek pavēle. Labdien.

I погасив ліхтаря.

Un viņš izdzēsa savu laternu.

Відтак картатою червоною хусточкою витер піт із чола й сказав:

Pēc tam viņš noslaucīja no pieres sviedrus ar sārti rūtotu kabatas lakatiņu.

— Жахливе в мене ремесло. Колись воно мало глузд. Я гасив ліхтаря вранці, а ввечері знову запалював. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати.

— Man ir briesmīgs amats. Senāk tas bija jēdzīgāks. No rīta izdzēsu laternu un vakarā to aizdedzināju. Man bija laiks dienu atpūsties un nakti gulēt…

— А потім розпорядження змінилося?

— Vai tad pavēle kopš tā laika mainīta?

— Розпорядження не змінилося, — сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.

— Pavēle nav mainīta, — paskaidroja laternu iededzinātājs. Tā jau ir mana nelaime! Gadu no gada planēta griežas aizvien ātrāk, bet pavēle palikusi tā pati.

— А як же зараз? — спитав маленький принц.

— Un kā ir tagad? — vaicāja mazais princis.

— А ось так. Планета робить повний оберт за одну хвилину, і я не маю ні секунди перепочинку. Щохвилини я гашу ліхтаря і знов його запалюю.

— Tagad, kad planēta apgriežas reizi minūtē, man vairs nav ne mirkļa atpūtas. Es aizdedzinu un izdzēšu laternu reizi minūtē!

— От цікаво! Отже, у тебе день триває всього одну хвилину!

— Tas nu gan ir jocīgi! Dienas pie tevis ilgst vienu minūti!

— А що тут цікавого? — відказав ліхтарник.—Уже цілий місяць, як ми розмовляємо з тобою.

— Tas nemaz nav jocīgi, — atteica laternu iededzinātājs. — Pagājis jau vesels mēnesis, kopš mēs sarunājamies.

— Цілий місяць?!

— Vesels mēnesis?

— Авжеж. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добривечір!

— Jā. Trīsdesmit minūtes. Trīsdesmit dienu! Labvakar.

I він знову запалив ліхтаря.

Un viņš atkal aizdedzināja savu laternu.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чолов’яга, що так віддано виконував розпорядження.

Mazajam princim aizvien vairāk iepatikās šis laternu iededzinātājs, kas bija tik uzticīgs pavēlei.

Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свого стільця, він шукав місця, звідки було б видно захід сонця. I йому захотілося допомогти товаришеві.

Viņš atcerējās, kā pats kādreiz bija meklējis saulrietus, pārbīdīdams krēslu. Viņš gribēja palīdzēt savam draugam.

— Слухай-но, — сказав він ліхтарникові, — я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли заманеться…

— Paklau… es zinu kādu līdzekli, kā tu varētu atpūsties, kad vien gribētu…

— Мене весь час тягне відпочити, — зітхнув ліхтарник.

— Es jau sen to gribu, — sacīja laternu iededzinātājs.

Бо ж можна бути вірним слову і все-таки ледачим.

Jo var taču turēt doto vārdu un tai pašā laikā slinkot. Mazais princis turpināja:

— Твоя планетка така крихітна, — вів далі маленький принц, — ступиш три кроки й обійдеш її всю. Досить тобі йти неквапливо, і ти постійно будеш на сонці. Коли вирішиш перепочити — починай ходити… і день триватиме доти, доки захочеш.

— Tava planēta ir tik maziņa, ka tu vari to apstaigāt trīs soļos. Tev tikai jāiet pavisam lēnam, lai tu arvien atrastos saulē. Kad tu gribēsi atpūsties, tu soļosi… un diena būs tik gara, cik tu to vēlēsies…

— Ну, від цього мало пуття, — мовив ліхтарник.— Понад усе я люблю спати.

— Nekāda labuma no tā nav, — noteica laternu iededzinātājs. Par visu vairāk dzīvē man tīk gulēt.

— Тоді кепське твоє діло, — гукнув маленький принц.

— Tad ir slikti, — sacīja mazais princis.

— Кепське, — погодився ліхтарник.— Добридень!

— Tad ir slikti, — apliecināja laternu iededzinātājs. — Labdien. —

I погасив ліхтаря.

Un viņš izdzēsa savu laternu.

«Цього чолов’ягу, — сказав собі маленький принц, торуючи шлях, — цього чолов’ягу зневажали б усі інші: і король, і шанолюб, і п’яничка, і ділок. А проте лише він, як на мене, не смішний. Либонь, тому, що він не думає про себе».

“Šo cilvēku,” mazais princis nodomāja, turpinot ceļojumu, “šo cilvēku visi pārējie nicinās, ir karalis, ir godkārīgais, ir dzērājs, ir biznesmenis. Tomēr vienīgi viņš man neliekas smieklīgs. Varbūt tādēļ, ka viņš nodarbojas ar kaut ko citu, nevis pats ar sevi.”

Маленький принц зітхнув.

Tad mazais princis smagi nopūtās:

«От з ким я міг би заприятелювати, — подумав він.— Але його планетка зовсім крихітна. Там нема місця для двох…»

“Vienīgi viņš varētu būt mans draugs. Bet viņa planēta patiesi ir pārāk maza. Tur nav vietas diviem…”

Він не смів признатися собі, що найбільше шкодує за цією благословенною планетою саме тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста разів милуватися на захід сонця!

Mazais princis neuzdrošinājās atzīties, ka viņš skumst pēc šīs brīnumainās planētas, it īpaši tādēļ, ka tur divdesmit četrās stundās var redzēt tūkstoš četri simti četrdesmit saulrietu.

РОЗДІЛ XV

XV

Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.

Sestā planēta bija desmitreiz lielāka. Tur dzīvoja kāds vecs kungs, kas rakstīja milzīgas grāmatas.

— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!

— Skat! Pētnieks! — viņš iesaucās, kad ieraudzīja mazo princi.

Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!

Mazais princis apsēdās uz galda un mazliet atvilka elpu. Viņš jau bija tik ilgi ceļojis!

— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.

— No kurienes tu nāc? — vaicāja vecais kungs.

— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?

— Kas ir šī lielā grāmata? — jautāja mazais princis. — Ko jūs še darāt?

— Я географ, — мовив старий добродій.

— Es esmu ģeogrāfs, — atbildēja vecais kungs.

— А що таке географ?

— Kas tas ir — ģeogrāfs?

— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.

— Tas ir zinātnieks, kas zina, kur atrodas jūras, upes, pilsētas, kalni un tuksneši.

— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!

— Tas ir ļoti interesanti, — sacīja mazais princis. — Tā beidzot patiesi ir īsta profesija! —

I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.

Un viņš pārlaida skatienu ģeogrāfa planētai. Viņš vēl nekad nebija redzējis tik diženu planētu.

— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?

— Jūsu planēta ir ļoti skaista. Vai še ir okeāni? 

— Цього я не можу знати, — мовив географ.

— To es nevaru zināt, — sacīja ģeogrāfs. 

— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?

— Ā! — Mazais princis bija vīlies. — Un kalni?

— Цього я не можу знати, — відказав географ.

— To es nevaru zināt, — atteica ģeogrāfs.

— А міста, річки, пустелі?

— Un pilsētas un upes, un tuksneši?

— Цього я теж не можу знати.

—Arī to es nevaru zināt, — atteica ģeogrāfs.

— Але ж ви географ!

— Bet jūs taču esat ģeogrāfs!

— Авжеж, — сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців. Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель.

— Tas tiesa, — sacīja ģeogrāfs, — bet es neesmu pētnieks. Man ļoti vajadzīgi pētnieki. Ģeogrāfs pats neuzskaita pilsētas, upes, kalnus, jūras, okeānus un tuksnešus.

Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з’ясовує, чи порядна людина той мандрівець.

Ģeogrāfs ir pārāk svarīga persona, lai klaiņotu apkārt. Viņš neatstāj savu biroju. Toties viņš pieņem pētniekus. Viņš tos izjautā un pieraksta viņu atmiņas. Ja kāda pētnieka atmiņas viņam šķiet interesantas, ģeogrāfs liek aizpildīt anketu par pētnieka tikumību.

— А навіщо?


— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п’є.


— А чому?

— Kādēļ tā? — vaicāja mazais princis.

— Бо в п’яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Tādēļ, ka dzērājiem viss rādās dubulti. Un tad ģeogrāfs atzīmētu divus kalnus tur, kur ir tikai viens.

— Я одного такого знаю, — заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.

— Es pazīstu kādu, kas būtu slikts pētnieks, — teica mazais princis.

— Цілком можливо. Отож, коли з’ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Tas ir iespējams. Tātad, ja pētnieka tikumība izrādās nevainojama, mēs uzrakstām anketu par viņa atklājumu.

— А як саме? Ідуть дивитися?

— Vai atklājumu dodas apskatīt?

— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.

— Nē. Tas būtu pārāk sarežģīti. Mēs pieprasām, lai pētnieks sagādā pierādījumus. Ja ir runa, piemēram, par kāda liela kalna atklāšanu, mēs pieprasām, lai viņš atnes no tā lielus akmeņus.

Нараз географ захвилювався:

Ģeogrāfs pēkšņi kļuva nemierīgs.

— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!

— Bet tu taču nāc no tālienes! Tu esi pētnieks! Tu man aprakstīsi savu planētu!

I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.

Un ģeogrāfs, atvēris savu grāmatu, noasināja zīmuli. Pētnieku stāstus vispirms pieraksta ar zīmuli. Tikai pēc tam, kad pētnieks sagādājis pierādījumus, atklājums tiek ierakstīts ar tinti.

— Прошу, — мовив географ.

— Es klausos, — ģeogrāfs teica.

— О, в мене там не вельми цікаво, — сказав маленький принц, — усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.

— Manās mājās nav sevišķi interesanti, — mazais princis iesāka. — Tur viss ir tik mazs! Man ir trīs vulkāni. Divi degoši un viens apdzisis. Bet nekad jau nevar būt drošs.

— Так, усе може трапитися, — потвердив географ.

— Nekad jau nevar būt drošs, — ģeogrāfs atkārtoja.

— А ще у мене є квітка.

— Man ir arī puķe.

— Квітів ми не записуємо, — відказав географ.

— Puķes mēs neatzīmējam, — teica ģeogrāfs.

— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!

— Kādēļ gan ne? Tās ir visskaistākās!

— Бо квіти ефемерні.

— Tādēļ, ka puķes ir īslaicīgas.

— Як це — ефемерні?

— Ko nozīmē “īslaicīgas”?

— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок, — мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.

— Ģeogrāfijas grāmatas, — sacīja ģeogrāfs, — ir pašas vērtīgākās no visām grāmatām. Tās nekad nenoveco. Ļoti reti atgadās, ka kalns mainītu savu vietu. Ārkārtīgi reti kāds okeāns izsīkst. Mēs aprakstām mūžīgas lietas.

— Але згаслий вулкан може прокинутися, — перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?

— Bet izdzisuši vulkāni var sākt darboties,— viņu pārtrauca mazais princis. — Ko nozīmē “īslaicīgs”?