Gretchen i-a spus tot. Baba asculta, dădea din cap şi zicea numai „Hm, hm!”. Şi când Gretchen a isprăvit de povestit şi a întrebat-o dacă nu l-a văzut cumva pe Karl, baba a răspuns că n-a trecut pe-acolo, dar că are să vie el, să se uite la flori, că-s mai frumoase decât toate cărţile cu poze şi fiecare din ele ştie câte o poveste.

Герда розповідала, а незнайомка хитала головою та гмикала, і на завершення розповіді дівчинка поцікавилась, чи не доводилось їй бачити Кая. Бабуня відказала, що він тут ще не проходив, але, цілком імовірно, може з’явитись незабаром.
— Не сумуй, — сказала вона Герді, — краще скуштуй вишень і помилуйся квітами. Ти таких гарних не бачила в жодній книжці, до того ж кожна з них може розказати власну історію.

Şi baba a luat-o pe Gretchen de mână şi s-a dus cu ea în casă şi a încuiat uşa după ce au intrat.

Вона взяла Герду за руку й відвела до будиночка, а потім щільно зачинила двері.

Ferestrele erau foarte sus şi geamurile erau roşii, albastre şi galbene. O lumină tare ciudată pătrundea prin ele. Pe masă era o farfurie mare plină de cireşe frumoase şi Gretchen s-a aşezat şi a mâncat cireşe câte a vrut, fiindcă avea voie să mănânce cât îi place.

Вікна були дуже високі, оздоблені вітражами з червоного, синього і жовтого скла, тож промені світла, пробиваючись крізь них, мінились усіма кольорами. На столі стояли соковиті вишні, й Герді дозволили з’їсти стільки, скільки вона сама забажає.

Pe când mânca, baba a pieptănat-o cu un pieptene de aur şi părul s-a cârlionţat şi a căpătat o strălucire minunată, şi chipul fetiţei, rotund şi bucălat, era ca trandafirul.

Доки вона їла, бабця розчісувала її довгі лляні коси золотим гребінцем, і блискучі кучері вкладалися у зачіску, відтіняючи кругле симпатичне личко, яке свіжістю й квітучістю нагадувало троянду.

— De mult mi-am dorit o fetiţă drăgălaşă, aşa ca tine, a spus baba. Ai să vezi ce bine avem să ne împăcăm noi împreună!

— Я завжди мріяла мати таку милу донечку, як ти, — сказала стара. — Ти мусиш лишитись зі мною. От побачиш, як щасливо ми заживемо разом.

Şi tot pieptănându-i baba părul, Gretchen a uitat de prietenul ei Karl, fiindcă baba făcea farmece, dar nu era o vrăjitoare rea. Vrăjea numai aşa, ca să-şi treacă vremea şi să trăiască mulţumită. Şi ar fi vrut să rămână Gretchen la dânsa, fiindcă îi plăcea fetiţa.

І доки вона розчісувала Гердині коси, дівчинка потроху забувала свого зведеного брата Кая. Адже бабуня вміла чаклувати — вона не була злою відьмою, а чаклувала зовсім трошки, для власного задоволення. Зараз вона скористалася своїм умінням, щоб затримати Герду.

De aceea s-a dus în grădină, a pălit cu cârja toţi trandafirii câţi erau pe-acolo şi toţi au căzut şi-au intrat în pământ, şi acuma nici nu se mai cunoştea pe unde fuseseră.

Вийшла у сад, махнула ціпком перед трояндовими кущами, і вони миттю зникли під землею, навіть сліду не лишилося.

Pasămite baba se temea că Gretchen, când are să vadă trandafirii, are să se gândească la trandafirii ei de-acasă şi atunci are să-şi aducă aminte de Karl şi are să fugă.

Стара боялася, що якби Герда побачила троянди, вона згадала б рідну домівку, а тоді згадала б і Кая та й утекла.

După asta, baba a dus-o pe Gretchen în grădină. Ce mireasmă şi ce frumuseţe era aici! Toate florile de pe lume şi din toate anotimpurile le găseai aici înflorite; nici o carte cu poze nu era mai frumoasă.

Потім повела Герду погуляти у садок, де цвіло розмаїте квіття. Яке прегарне і запахуще було воно! Усі мислимі квіти, що квітнули в різні пори року, тут буяли розкішним цвітом. У жодній книзі неможливо було знайти кращі кольори.

Gretchen a sărit în sus de bucurie şi s-a jucat prin grădină până seara, când soarele s-a lăsat după cireşi; apoi s-a culcat într-un pat cu perne de mătase roşie, brodate cu toporaşi, şi a dormit şi a visat tot visuri frumoase, cum visează numai o crăiasă în ziua nunţii.

Герда стрибала з утіхи і гуляла садком, аж сонце зайшло за вишні. Потім вона вмостилась спати на гарненькому ліжку з червоними шовковими подушками, на яких були вишиті фіалки. І сни їй снилися приємні, наче принцесі напередодні весілля.

A doua zi, Gretchen s-a jucat iar cu florile prin grădină cât a vrut. Aşa a trecut multă vreme.

І наступного дня, й багато-багато днів поспіль Герда бавилася із квітами в садку.

Gretchen cunoştea acuma fiecare floare, dar, deşi era o mulţime, ei i se părea că lipseşte una. Care anume nu ştia.

Вона знала кожну квітку, та їй усе здавалося, ніби щось вона таки пропустила — а що, то й сама не знала.

Iată însă că într-o bună zi sa uitat mai bine la pălăria de soare pe care o purta baba şi care era zugrăvită cu flori, şi a văzut printre florile zugrăvite şi un trandafir, care era mai frumos decât toate celelalte.

Та якогось дня вона розглядала бабусин капелюх, де були намальовані квіти, й помітила, що найгарніша серед усіх — троянда.

Baba uitase să şteargă de pe pălăria ei trandafirul atunci când surghiunise în pământ trandafirii din grădină.

Чаклунка забула прибрати її з капелюха, коли примусила всі троянди зникнути під товщею землі.

Dar, ce să-i faci, aşa-i întotdeauna când nu bagi bine de seamă!

Дуже важко послідовно дотримуватись задуманого; одна маленька помилка часто руйнує всі наші плани.

— Cum? a spus Gretchen. Să nu fie oare aici nici un trandafir?
Şi s-a dus repede în grădină, şi a căutat în toate straturile, dar n-a găsit nici un trandafir. Şi atunci s-a aşezat jos şi a început să plângă; şi lacrimile ei au căzut tocmai pe locul unde fusese îngropată o tufă de trandafir, şi când lacrimile calde au udat ţărâna, tufa a ieşit deodată din pământ, tot aşa de înflorită ca atunci când fusese îngropată. Gretchen a îmbrăţişat trandafirul, a sărutat florile şi s-a gândit la trandafirii ei frumoşi de-acasă şi la Karl.

— Цікаво, чому тут немає троянд? — вигукнула Герда. Вона побігла до квітника, обстежила всі грядки й нічого не знайшла. Тоді вона сіла і заплакала, і її сльози упали на те місце, де під землею була схована троянда. Тепла сльоза змочила землю, і перед нею розпустився пишний трояндовий кущ. Герда обійняла його і поцілувала троянди. Вона подумала про ті ружі, чудові троянди, які вирощувала вдома, і, звісно, згадала про Кая.

— De ce m-am oprit eu oare aici? a spus fetiţa. Eu voiam să-l caut pe Karl. Voi ştiţi unde-i? a întrebat ea trandafirii. Ce credeţi, a murit?

— Ох, як же я забарилася! — зітхнула дівчинка. — Я ж мала вирушити на пошуки Кая. Чи не знаєте ви, де він? — запитала вона у троянд. — Він мертвий?

— Nu, n-a murit, au spus trandafirii. Noi am fost în pământ şi în pământ sunt toţi morţii, dar Karl nu-i printre ei.

І троянди відповіли:
— Ні, він не мертвий. Ми були під землею, де лежать усі, хто вже помер. Але Кая серед них немає.

— Vă mulţumesc de ce mi-aţi spus! a zis Gretchen şi s-a dus la celelalte flori, s-a uitat în potirul fiecăreia din ele şi a întrebat: nu ştiţi unde-i Karl?

— Дякую вам, — сказала Герда, підійшла до інших квітів, почала зазирати до їхніх чашечок і прохати: — Скажіть мені, де зараз Кай?

Dar florile se încălzeau la soare şi visau la ce le plăcea lor să viseze şi nici una nu ştia ce-i cu Karl.
— Degeaba mai întreb florile, şi-a răspuns Gretchen. Ele ştiu numai ce se întâmplă cu dânsele şi de altceva habar n-au!

Але квіти, що зростали на осонні, мрійливо розказували тільки власні історії — жодна з них не знала нічого про Кая.

Герда почула багато оповідок, бо терпляче нахилялась до кожної квітки.

— Слухай! — промовила тигрова лілія. — Ти чуєш барабан? «Бам, бам», потім знову і знову «бам, бам». Слухай журливий спів жінок! Слухай голос жерця! У довгому пурпуровому вбранні стоїть вдова біля похоронного багаття. Ось-ось полум’я охопить її та тіло її померлого чоловіка. Але вона думає про живого чоловіка, очі якого горять гарячіше за це полум’я. Та похоронне багаття не зможе загасити вогонь, що палає у серці.

— Я тебе зовсім не зрозуміла, — зізналась Герда.

— Це була моя історія, — відказала лілія.

А що ж розповіла в’юнка березка?

— Біля он тієї стежинки стоїть старовинний лицарський замок. Плющем обвиті його руїни — кожен камінчик, навіть балкон, на якому стоїть прекрасна панночка. Вона перехилилась через поруччя й вдивляється у дорогу. Вона прекрасніша за найніжнішу з троянд; її хода легша, ніж плин найтендітнішої пелюстки яблуневого квіту. Дорогий шовк її сукні зминається, коли вона перехиляється через поруччя й скрикує: «Невже він не прийде?»

— Це ти розказуєш про Кая? — запитала Герда.

— Ні, це лише мій сон, — відповіла квітка.

А ось що розповів пролісок.

— Між двома деревами натягнута мотузка, а до неї приторочена дощечка — це гойдалка. Дві гарненькі дівчинки у білосніжних сукенках і з яскраво-зеленими стрічками на капелюшках сидять на гойдалці.

Їхній братик, вищий за них, стоїть на гойдалці. Він обхопив мотузку для стійкості, але сам тримає в одній руці мисочку, а в іншій — глиняну трубочку. Хлопчик видуває мильні бульбашки. Гойдалка хитається, і бульбашки летять угору, виблискуючи всіма відтінками.

Остання з них затримується на кінчикові трубочки й похитується під подувом вітру. Гойдалка хитається далі. І раптом з’являється маленький чорний песик. Він піднімає передні лапки, бо теж хоче залізти на гойдалку. Але рух не спиняється, і песик падає; його це злить, і він починає гавкати. Діти спускаються до нього, а бульбашки лускають. Гойдалка, мильні бульбашки, легка сяюча картинка — ось моя історія.

— Це була б дуже гарна оповідь, — сказала Герда, — але ти її розказуєш дуже сумовито, до того ж в ній нема ані слова про мого Кая.
А що розповів гіацинт?

— Були собі три красуні-сестри, вродливі та витончені. Одна одягалась у червону сукню, друга носила синю, а третя вбиралась у білу. Вони танцювали при місячному світлі біля плеса озера, з’єднавши свої долоні. І здавалось, ніби вони — казкові ельфи, а не люди.

Солодкі пахощі квітів оповивали їх. Світлячки кружляли над ними, наче маленькі летючі ліхтарики. Але ким були ці нічні танцівниці?

Чи вони спали, чи вже померли? Вечірній подзвін був по них.

— Яка скорботна історія! — сказала Герда. — Твої пахощі такі сильні, що нагадують мені цих мертвих сестер. Чи ж Кай теж загинув? Троянди були під землею, вони казали, що не стрічали його там.

— Дзень, дзень, — тендітно відгукнулися дзвоники гіацинта. — Наш подзвін не за Каєм. Ми його не знаємо — співаємо власну пісню, яка нам до душі.

Тоді Герда підійшла до квітів жовтцю, що зблискували з-поміж яскраво-зелених листочків.

— Ви схожі на маленькі яскраві сонечка, — сказала Герда. — Скажіть мені, чи знаєте ви, де я можу знайти свого друга?

Квіти жовтцю радісно зблиснули й поглянули на дівчинку. Яку пісеньку могли вони заспівати? Вона була не про Кая.

— Першого теплого дня весни яскраве сонце кидало свої промені на маленький двір. Його яскраві смуги лягали на білі стіни сусідського будинку, і бутон первоцвіту сяяв, наче золотий, у сонячному промінні.

Старенька жінка сиділа на кріслі біля дверей будинку, а її внучка, бідна й вродлива служниця, прийшла до неї на короткі відвідини. Коли вона поцілувала свою бабусю, всюди з’явилось сяяння: від золота серця, розчуленого цим поцілунком; від золотавого ранку; від променів сонця; від пелюсток простенької квітки і від вуст дівчини.

Ось така моя історія, — розповів жовтець.

— Моя старенька бабуся! — зітхнула Герда. — Вона хоче бачити мене і сумує за мною, так само, як за Каєм. Але я повернуся додому і приведу із собою Кая. Мабуть, не варто далі розпитувати квіти. Вони знають тільки власні історії й не зможуть розповісти мені щось важливе.

Şi Gretchen şi-a pus poalele în brâu, ca să poată să meargă mai repede, şi a luat-o la fugă până în fundul grădinii.

І вона нахилилась, щоб підігнути сукенку, адже її чекала довга дорога. Та раптом нарцис доторкнувся до її ноги. Дівчинка поглянула на квітку й сказала:
— Може, ти мені щось розкажеш?
Вона ступила ближче до квітки й прислухалась:

— Я бачу себе! Я бачу себе! — промовив нарцис. — Ох, який духмяний мій аромат! У маленькій кімнаті з арковим вікном стоїть маленька танцівниця. Вона подеколи зводиться на одній ніжці, подеколи на двох, і виглядає так, ніби до її ніг повинен упасти весь світ.

Вона поливає водою із чайника клаптик тканини, який тримає у руках; це її трико. «Чистота — це важливо», — каже вона. Її біла сукенка на вішачку; вона також випрала її й висушила на даху.

Вона вбралась, зав’язала на шию шафранову хустинку, яка ще більше відтінила білосніжну сукенку. Поглянь, як вона витягує ніжки, стрункі, немов стебла. Я бачу себе! Я бачу себе…

— Навіщо я все це слухаю? — здивувалась Герда. — Не варто більше витрачати час.
І вона побігла до іншого кінця саду.

Portiţa era închisă, dar ea a apăsat pe clanţa ruginită şi clanţa s-a ridicat, portiţa s-a deschis şi Gretchen a pornit în lumea largă, desculţă cum era.

Хвіртка була замкнена, але дівчинка налягла на заіржавілу клямку, і вона піддалась. Дверцята рвучко відчинились, і Герда босоніж вибігла з квітника.

S-a uitat de câteva ori înapoi, dar n-o urmărea nimeni. De la o vreme n-a mai putut merge şi s-a aşezat pe un bolovan şi când s-a uitat împrejur a văzut că nu mai era vară, era toamnă târziu; în grădina babei, în care era mereu cald şi erau flori din toate anotimpurile, nu puteai să-ţi dai seama cum trece vremea.

Вона тричі озиралась, але її ніхто не переслідував. Зрештою вона вибилась із сил, тож присіла відпочити на великому камені. Саме зараз вона помітила, що літо вже давно скінчилось, і повноправною володаркою стала осінь. Герда нічого не знала, доки мешкала біля прекрасного квітника, де пригрівало сонце й буяли квіти цілісінький рік.

— Doamne, cum am mai întârziat! a spus Gretchen. Uite că-i toamnă, nu mai pot să zăbovesc! Şi s-a ridicat şi a pornit iar la drum.

— Лишенько, скільки ж часу я змарнувала! — гірко зітхнула Герда. — Уже осінь. Я не маю часу відпочивати!
І вона підвелася.

Vai, picioruşele ei erau obosite şi zgâriate! De jur împrejur era urât şi frig. Crengile pletoase ale sălciilor erau galbene şi frunzele cădeau smulse de vânt şi numai porumbarul mai avea poame, dar nu erau bune. Şi când Gretchen a încercat să mănânce din ele, i-au făcut gura pungă de acre ce erau.

Її маленькі ніженьки боліли, а довкола було так холодно й незатишно. Вербове листя пожовтіло. Почалась мжичка, листя опадало з дерев, і лиш на терені були терпкі ягоди.

Trist şi urât era în lumea largă!

Світ здавався насупленим і понурим.

A patra povestire. Un prinţ şi o prinţesă

Розділ четвертий. Принц і принцеса

Gretchen iar a trebuit să stea şi să se odihnească. Deodată, în faţa ei, pe zăpadă, a zărit un cioroi. Cioroiul s-a uitat la ea, a dat din cap şi a spus: „Crrr! Crrr! Bună ziua! Bună ziua!”

Герда стомилася і сіла перепочити, аж поруч з’явився великий крук. Він підстрибом походжав по снігу неподалік дівчинки. Згодом крук спинив на ній свій погляд, а тоді повернув голову й промовив:
— Кар, кар! Добр-р-рого дня!

Mai bine nu putea să vorbească, dar era prietenos şi a întrebat-o pe fetiţă încotro a pornit aşa, singură.

Він намагався вимовляти слова якомога розбірливіше, бо хотів бути ввічливим. Потім він поцікавився, чому вона сама-самісінька блукає білим світом.

Cuvântul „singură” Gretchen l-a înţeles foarte bine şi a priceput ce înseamnă asta. Îi povesti cioroiului toată viaţa ei şi tot ce păţise şi-l întrebă dacă nu l-a văzut pe Karl.

Герда добре знала, що означає «сама-самісінька». Тож вона розповіла крукові про свої пригоди і запитала, чи не бачив він Кая.
Крук дуже серйозно кивнув головою і мовив:

Cioroiul a clătinat din cap pe gânduri şi a spus:
— S-ar putea!

— Можливо, й так, — цілком можливо.

— Cum? Crezi că da? a întrebat fetiţa, l-a sărutat pe cioroi şi l-a strâns în braţe mai să-l înăbuşe.

— Невже! Ви й справді його бачили? — закричала Герда й на радощах кинулась цілувати крука.

— Încet, încet! a spus cioroiul. Cred că ştiu… cred că-i el. Da’ acuma mi se pare că de când cu prinţesa… pe tine te-a uitat.

— Спокійно, спокійно, — відказав крук. — Певно, що бачив. Думаю, це міг бути Кай. Але в такому разі він про тебе зовсім забув, адже він зараз у принцеси.

— Stă la o prinţesă? a întrebat Gretchen.

— Він живе у принцеси? — здивувалась Герда.

— Da, îţi spun eu toată povestea, numai că-mi vine greu să vorbesc în limba ta. Nu cunoşti limba ciorilor? Mi-ar fi mai uşor!

— Так, слухай, — відповів крук. — Але мені дуже важко розмовляти твоєю мовою. Якби ти говорила моєю, воронячою, я б міг тобі все до пуття пояснити. Ти знаєш воронячу мову?

— Nu, n-am învăţat limba ciorilor, a răspuns Gretchen.

— На жаль, я її ніколи не вивчала, — сказала Герда. — Але моя бабуся розуміла її й подеколи говорила на ній зі мною. Шкода, що я не знаю воронячої.

— Bine, nu face nimic! Am să-ţi istorisesc şi eu cum oi putea! Şi i-a istorisit ce ştia.

— Ну, то пусте, — заспокоїв дівчинку крук. — Поясню, як зможу, хоч би й не дуже до ладу.
І крук заходився розповідати Герді історію, яку чув.

— În împărăţia asta în care suntem acuma stă o prinţesă care e foarte deşteaptă; aşa-i de deşteaptă, că a citit toate gazetele din lume şi le-a uitat!

— У нашому королівстві живе принцеса, настільки розумна, що прочитала всі газети на світі, ну, і забула їх теж, хоча вона й розумна.

Deunăzi şedea pe tron şi asta pare-se că nu-i lucru plăcut, şi şezând ea aşa pe tron, a început să cânte un cântec! „De ce nu m-aş mărita?”

І ось якось вона сиділа на своєму троні, який — кажуть люди — не настільки то й зручний, як про нього думають. Так от, принцеса сиділа й почала наспівувати пісеньку, що починається словами: «І чому б мені не вийти заміж?»

Chiar aşa s-a gândit ea: „de ce nu m-aş mărita? Ia să încerc!”. — Dar ea voia să găsească un bărbat care să ştie ce să răspundă când stai de vorbă cu el, unul care să şi vorbească, nu numai să şadă, arătos şi dichisit, pe tron, că ar fi prea plicticos.

— Справді, чому б не вийти? — мовила вона і твердо вирішила вийти заміж одразу, як знайде нареченого. Її обранець має знати, що й коли казати, і не бути надміру пихатим, бо це занудно.

Prinţesa a pus să bată toba, să s-adune doamnele de onoare, şi când acestea au venit şi au auzit, au fost foarte mulţumite. „Iacă o veste plăcută, au spus ele, la asta chiar ne gândeam şi noi!”. Şi să ştii că tot ce-ţi spun eu e adevărat, a zis cioroiul; eu am o iubită, e domesticită şi stă la curte, ea mi-a povestit tot.

Тож принцеса ударила в барабан і скликала свій почет. І коли фрейліни почули про ці наміри, то дуже зраділи.
— Ми страшенно раді чути це, — сказали вони, — ми вже давно про це балакали.
Тут крук зупинив розповідь.
— Усе, що я кажу, — щира правда, повір мені. Моя кохана служить у палаці придворною пташкою — вільно ходить, де собі забажає. Вона й розповіла мені цю історію.

Iubita lui era bineînţeles o cioară. Pentru că cioara la cioară trage, asta-i ştiut, şi tot cioară rămâne.

Звісно, кохана крука була вороною, адже кожен шукає собі пару на власний штиб.

— A doua zi, ziarele au apărut cu un chenar de inimi şi cu numele prinţesei în chenar. Scria acolo că orice tânăr plăcut la înfăţişare poate să vie la palat şi să stea de vorbă cu prinţesa şi acela care ştie să vorbească mai bine şi în aşa fel, de parcă ar fi la el acasă, pe acela prinţesa are să-l ia de bărbat.

— Газети без зволікань опублікували принцесине оголошення. Там ішлося про те, що кожен привабливий юнак може вільно прийти до палацу й поспілкуватись із принцесою. І ті з претендентів, що зарекомендують себе як найбільш красномовні й не нітитимуться від пишноти палацу, отримують можливість позмагатись за право стати чоловіком принцеси.

Da, da, a spus cioroiul, e chiar aşa cum zic, poţi să mă crezi, e adevărat aşa cum mă vezi şi te văd. Au venit o mulţime, era o îngrămădeală şi un du-te vino necontenit, dar nici în ziua întâi, nici în a doua nu s-a ales nimic din treaba asta.

Так-так, можеш мені повірити, це така ж правда, як те, що я сиджу тут, — крук вів свою оповідь далі. — Людей напхалася сила-силенна. Претендентів було так багато, що годі проштовхнутись, але все одно ні першого, ні другого дня гідних не знайшлося.

Toţi puteau să vorbească bine când erau pe stradă, dar de îndată ce intrau pe poarta palatului şi vedeau garda în zale de argint şi pe scări slujitori înmuiaţi în fir, şi treceau prin sălile şi galeriile palatului cu covoare scumpe şi policandre de cristal, se zăpăceau. Şi când ajungeau în faţa tronului pe care şedea prinţesa, nu mai puteau să spuie nimic decât doar cuvântul cel din urmă pe care-l rostise prinţesa şi bineînţeles că ea n-avea poftă să mai audă o dată ce spusese tot ea.

Всі були героями, поки стояли надворі, — говорили так, що не переслухати. Але тільки-но вони заходили до палацової брами і бачили охорону в срібних мундирах, а потім лакеїв у золотих лівреях на сходах, та ще й велику пишну залу, як їм ніби мову одтинало. І коли вони стояли перед троном, де сиділа принцеса, єдине, на що вони були здатні, — повторювати останні вимовлені нею слова. А принцесі, звісно, не було від того втіхи.

Parcă-i apuca pe toţi o toropeală cât erau în palat şi abia după ce ieşeau de acolo se trezeau şi începeau iar să vorbească.

Складалося враження, ніби вони перебували під дією якихось гальмівних чарів, що діяли в палаці, адже дар мовлення повертався до них тільки тоді, коли вони виходили на вулицю.

Şi era un şirag de oameni care ţinea de la porţile oraşului până la poarta palatului. Eram şi eu pe-acolo, a spus cioroiul. Le era sete şi foame de-atâta aşteptare, dar când ajungeau la palat nu le dădea nimeni nici măcar un pahar cu apă.

Від брами міста до палацу тягнулась довжелезна черга з претендентів на руку й серце принцеси. Я і сам ходив подивитись на них, — сказав крук. — Вони були голодні й хотіли пити, бо не мали звідки взяти бодай склянку води.

Unii mai deştepţi îşi luaseră câteva felii de pâine cu unt, dar nu dădeau şi altora, fiindcă se gândeau: „Las’ să fie lihniţi de foame, că dacă-i vede prinţesa aşa de prăpădiţi, nu-i alege”.

Наймудріші взяли з собою кілька скибок хліба з маслом, але з сусідами не ділилися. Претенденти думали так: якщо принцеса побачить їх знеможеними, вони матимуть більше шансів на перемогу.

— Şi Karl? a întrebat Gretchen; el când a venit? Era şi el acolo?

— А Кай? Розкажи мені про Кая! — попрохала Герда. — Він був у цьому натовпі?

— Stai puţin că-ţi spun îndată! A treia zi a venit un domnişor, dar nu călare, nici cu trăsura, ci pe jos; era vesel şi ochii îi străluceau ca şi ai tăi acuma, şi avea un păr lung şi frumos, dar era cam prost îmbrăcat.

— Не поспішай так, ми вже дійшли до нього. Це сталось на третій день. Без коней, не в кареті, а пішки, зате з відчуттям власної гідності до палацу крокував один хлопчина. Його очі сяяли, як твої; він мав чудове довгасте волосся, але вбраний був у дуже пошарпаний одяг.

— Karl era! s-a bucurat Gretchen. Bine că l-am găsit! Şi a bătut din palme de bucurie.

— Це був Кай! — радісно сказала Герда. — О, я нарешті знайшла його! — і дівчинка заплескала в долоні.

— Avea o raniţă în spate, a spus cioroiul.

— У нього на спині був маленький ранець, — додав крук.

— Nu, trebuie să fi fost săniuţa! a spus Gretchen. Şi-a luat săniuţa când a plecat.

— Та ні, в нього з собою були тільки санчата, — заперечила Герда, — адже він зник разом із ними.

— Se poate, a zis cioroiul, nu m-am uitat bine, dar iubita mea domesticită mi-a spus că atunci când a intrat în palat şi a văzut garda în zale de argint şi slujitorii pe scări, înmuiaţi în fir, el nu s-a fâstâcit deloc, a dat din cap către ei şi le-a spus:

— Може, й так, — погодився крук. — Я дуже не приглядався. Але я знаю від своєї коханої, що він увійшов до палацової брами, побачив охорону в срібних мундирах, і лакеїв у золотих лівреях, що стояли на сходах, але не знітився ані на крихту.

„Nu vă plictisiţi să staţi mereu pe scări? Eu mă duc înainte!”

«Певно, це дуже стомлює — весь час стояти на сходах, — промовив він. — Я ліпше увійду».

Sala cea mare strălucea de lumina policandrelor, curteni de tot felul umblau uşurel şi ţineau în mână ulcele de aur. Ghetele lui scârţâiau grozav, dar el nici nu se sinchisea de asta şi era ca la el acasă.

Зала сяяла від запалених свічників. Радники й посли ходили босі, а в руках тримали позолочений посуд. Коли він увійшов, його черевики голосно рипнули, але це його теж не збентежило.

— Sigur că-i Karl, a spus Gretchen. Avea ghete noi şi scârţâiau când umbla cu ele în odaia bunicii, l-am auzit eu.

— Це точно Кай, — сказала Герда. — У нього були нові черевики, я чула, як вони риплять, коли він заходив до бабусиної кімнати.

— Da, scârţâiau, spuse cioroiul. Domnişorul acela s-a dus drept la prinţesă. Prinţesa şedea pe un mărgăritar, mare cât o roată de moară. Toate doamnele de la curte cu cameristele lor şi cu cameristele cameristelor şi toţi curtenii lor şi cu slujitorii slujitorilor care şi ei, la rândul lor, aveau câte o slugă stăteau adunaţi de jur împrejur; şi cei care erau mai aproape de uşă, aceia erau mai mândri.

— Вони й справді рипіли, — погодився крук, — навіть коли він сміливо зайшов до покоїв принцеси, де вона сиділа на перлині завбільшки з колесо від прядки. Там були присутні всі її фрейліни зі служницями й усі лицарі з прислужниками; та ще й кожна служниця мала біля себе власну покоївку, а кожен лицарів прислужник стояв поруч із власним пажем. І весь цей почет колом оточив принцесу, і чим ближче вони стояли до дверей, тим більше цим пишались.

Până şi sluga celui de pe urmă slujitor, care sta drept în uşă şi umbla numai cu pantofi, era atât de mândră şi înfumurată că nu-i ajungeai nici cu prăjina la nas!

Неповороткі пажі, яких ніколи не докличешся, дуже гордо стояли біля самих дверей.

— Groaznic trebuie să mai fie! a spus Gretchen. Şi Karl s-a însurat cu prinţesa?

— Оце так зібрання, — похитала Герда. — А що ж Кай? Він завоював серце принцеси?

— Dacă n-aş fi cioroi, m-aş fi însurat eu cu ea, neapărat, cu toate că sunt logodit. Drăguţa mea, cioara cea domestică, zice că el a vorbit tot aşa de bine cum vorbesc eu când vorbesc limba ciorilor.

— Якби я не був круком, — зізнався співрозмовник дівчинки, — я й сам би з нею одружився, незважаючи навіть на те, що я вже заручений. Але, мушу відзначити, що й він говорив так само вишукано, як я (коли, звісно, балакаю воронячою мовою). Про це мені розповіла моя кохана.

Era drăguţ şi vesel domnişorul şi zicea că n-a venit să-i ceară mâna, ci numai aşa, fiindcă auzise de deşteptăciunea prinţesei şi voia să stea cu ea de vorbă. Dar după aceea şi ea i-a plăcut lui şi el ei.

Він почувався цілком вільно й створив приємне враження, до того ж сказав, що прийшов сюди не свататись до принцеси, а послухати її мудру бесіду. Словом, вони сподобались одне одному.

— Da, desigur că e Karl, spuse Gretchen. Şi el e deştept şi ştie să facă socoteli în gând, cu fracţii. Nu vrei să mă bagi şi pe mine în palat?

— О, це й справді був Кай, — сказала Герда. — Він такий розумник; він навіть уміє подумки додавати й віднімати, а ще знає дроби. Скажи, ти зможеш провести мене до палацу?

— Asta-i uşor de spus, dar cum să facem oare? Am să vorbesc cu drăguţa mea, are să găsească ea ceva; pentru că să ştii că unei fetiţe aşa ca tine nu i se dă voie în palat.

— Це не так просто, як хотілося б, — відповів крук. — Але я можу попросити про допомогу в моєї коханої. Може, вона щось порадить. Але, гадаю, дістати дозвіл, щоб потрапити до палацу, для такої маленької дівчинки, як ти, буде дуже складно.

— Las’ că intru eu, a spus Gretchen. Când află Karl că am sosit, îndată vine jos şi mă ia cu el.

— Звісно. Але я певна, що з дозволом проблем не буде, — сказала Герда. — Щойно Кай дізнається, що я тут, він одразу ж прийде і забере мене.

— Aşteaptă-mă colo la portiţă, a spus cioroiul, apoi a clătinat din cap şi şi-a luat zborul. Abia către seară s-a întors.

— Що ж, тоді чекай мене тут, біля огорожі, — сказав крук, кивнув головою на прощання і полетів.

— Drăguţa mea îţi trimite multe salutări şi îţi mai trimite şi o chiflă, a luat-o din bucătărie, au acolo destule. Ia-o, că ţi-o fi foame.

Коли він повернувся, уже звечоріло.
— Кар, кар, — звернувся крук до Герди. — Моя кохана передавала тобі вітання, а ще послала ось цей клунок. Вона взяла його на кухні, тут є хліб, — ти ж, напевно, зголодніла.

În palat e cu neputinţă să intri, fiindcă eşti desculţă şi garda cu zale de argint şi slujitorii înmuiaţi în fir n-au să te lase. Stai, nu plânge, că tot ai să poţi intra. Drăguţa mea ştie o scară pe din dos, pe unde ajungi în iatac şi ştie unde-i cheia.

Увійти до палацу через парадний вхід ти не зможеш. Охорона в срібних мундирах і лакеї в золотих лівреях тебе не пустять. Але не плач, ми придумаємо щось інше. Моя кохана знає потайні сходи, що ведуть до спальних покоїв, а ще вона зможе дістати ключ.

Cioroiul şi cu Gretchen au intrat în grădină, pe aleea cea mare, pe care cădeau mereu frunzele din copaci, şi după ce la palat s-au stins luminile, una câte una, cioroiul a dus-o pe Gretchen la o uşă de din dos care era numai împinsă, nu închisă.

Вони увійшли до саду широкою алеєю, де з дерев опадало листя, і бачили, як у палаці поступово гасять світло. Крук провів Герду до чорного входу — двері були прочинені.

O, cum îi mai bătea Gretei inima! Parcă ar fi vrut să facă un lucru rău şi ea doar atâta voia, să vadă dacă Karl e acolo.

Сердечко Герди гупало так, наче хотіло вискочити з грудей. Вона відчувала тривогу й нетерпіння, ніби збиралась зробити щось заборонене. Але понад усе їй хотілося знайти Кая.

Şi acolo era, fără îndoială! Şi ea se gândea la ochii lui limpezi şi la părul lung: parcă îl vedea cum zâmbeşte ca atunci când şedeau amândoi la umbra trandafirilor.

«Це мусить бути він, — думала дівчинка, — адже в нього теж ясні очі й довге волосся». Вона уявляла собі його усмішку — так він усміхався до неї, коли вони разом сиділи у трояндовому садочку.