З ілюстраціями Вільгельма Педерсена.

Cu ilustrații de Vilhelm Pedersen.

Розділ перший. Розбите дзеркало

Întâia povestire. În care e vorba de o oglindă şi de nişte cioburi

Щоб сягнути кінця цієї історії, спершу нам слід опинитися на її початку. А починається вона зі злого троля — він був лихий і підступний, справжнє породження темних сил.

Să începem să povestim; şi cum vom ajunge la sfârşit, avem să ştim mai mult decât ştim acuma.

Якось був у нього гарний настрій, от він узяв та й створив дзеркало, що применшувало відображення доброго й прекрасного, а натомість непомірно збільшувало злі та потворні речі й вчинки.

Era odată un vrăjitor răutăcios, unul dintre cei mai răi, era chiar dracul. Şi vrăjitorul acesta a făcut o oglindă, dar nu era o oglindă ca toate oglinzile, fiindcă tot ce era mai frumos şi bun dacă se oglindea în ea aproape că nici nu se vedea, în schimb, tot ce era mai urât se vedea în oglindă foarte limpede şi chiar mai urât decât fusese.

Найчарівніші пейзажі у ньому були нудними, наче варений шпинат, а люди у дзеркалі виглядали огидними — здавалося, ніби вони стоять на голові або зовсім не мають тіла. Їхні обличчя були настільки викривлені, що ніхто не міг їх упізнати, і якщо на носі була одненька плямка, то здавалось, ніби все обличчя було покрите ластовинням.

Cele mai frumoase privelişti în oglindă parcă erau spanac fiert şi cei mai buni oameni erau în oglindă urâcioşi sau şedeau cu capu-n jos. Feţele lor erau aşa de schimonosite că nu le puteai cunoaşte şi dacă, de pildă, cineva, care avea o alunică pe obraz, se uita în oglindă, alunica creştea şi îi acoperea tot obrazul ca o pată neagră.

Троль вважав, що його витвір був неперевершений. Кожну добру й праведну думку дзеркало викривлювало, і троль реготав, задоволений своїм творінням.

Dracul zicea că asta e foarte nostim şi de haz. Când îi trecea cuiva prin minte vreun gând bun, în oglindă se arăta un rânjet, aşa că desigur dracul vrăjitor se bucura de născocirea lui.

Усі, хто ходив у школу лиходія — а в нього була своя школа — розповідали про те диво й запевняли, що вперше можна побачити, якими насправді є світ і людство.

Toţi cei care umblau la şcoala lui de vrăjitorie — fiindcă trebuie să ştiţi că avea o şcoală de vrăjitorie — spuneau în toate părţile că s-a săvârşit o minune; ziceau că abia acuma se putea vedea cum arată într-adevăr lumea şi oamenii.

Дзеркало возили по всьому світові, аж на землі вже не лишилося людей, котрі не знали про нього.

Umblau în toate părţile cu oglinda şi în curând n-a mai rămas nici o ţară şi nici un om pe care să nu-i fi schimonosit oglinda aceea.

Учні лиходія навіть хотіли злетіти на небо, щоб побачити у дзеркалі янголів, та що вище вони піднімалися, то тяжчим ставало дзеркало, аж врешті вислизнуло з їхніх рук, впало на землю й розбилось на мільйони крихітних друзок.

Într-o bună zi s-a gândit el să se urce şi în cer cu oglinda, ca să râdă de îngeri şi de Dumnezeu. Dar cu cât se urca mai sus în văzduh, cu atât oglinda tremura şi se strâmba şi de-abia mai putea s-o ţie; s-a urcat tot mai sus şi mai sus şi oglinda s-a strâmbat aşa de tare şi a tremurat aşa de cumplit, încât i-a alunecat din mâini, a căzut pe pământ şi s-a spart în mii şi milioane de bucăţi.

Уламки ті були завбільшки з піщинку, й вітер розвіяв їх по цілому світу. Коли якась із цих крихітних скалок потрапляла в око, то людина починала бачити все спотвореним або ж помічала лише найгірші риси того, на що дивилася, адже навіть найменший уламок зберігав властивості, притаманні цілому дзеркалу.

Dar acum oglinda a pricinuit nenorociri şi mai mari, fiindcă unele bucăţi erau cât un fir de nisip şi au zburat duse de vânt peste tot pământul şi au intrat în ochii multor oameni şi cei cărora le intrau în ochi cioburile acestea vedeau toate lucrurile schimonosite, sau nu mai gândeau acum decât sucit şi întortocheat, pentru că aceste cioburi păstraseră toate puterile rele pe care le avusese oglinda întreagă.

А декому скалки дзеркала уп’ялись у самісіньке серце, і це було жахливо, бо відтоді серце тієї людини замерзало, наче крижинка.

Unii oameni s-au trezit cu câte un ciob chiar în inimă şi inima lor s-a prefăcut deodată într-un bulgăre de gheaţă.

Декотрі уламки були такі великі, що з них поробили шибки; і краще було б ніколи не дивитись крізь ці вікна на друзів.

Unele cioburi erau aşa de mari, încât unii şi alţii le-au luat şi au făcut din ele geamuri; dar ferească Dumnezeu să te fi uitat la vreun prieten prin geamurile acestea!

З інших фрагментів зробили окуляри, і люди, що їх надівали, не могли більше відрізнити, де правда й справедливість. А клятий троль сміявся аж до кольок у боці — він тішився, що його злий задум здійснився.

Alte cioburi au ajuns ochelari, dar cei care purtau acei ochelari vedeau strâmb şi judecau nedrept. Dracul râdea să plesnească de toate aceste năzbâtii.

Крім того, в повітрі знай літали крихітні друзки дзеркала, і зараз ви почуєте, якого лиха вони накоїли.

Şi mai erau încă multe cioburi în lume. Vedem noi îndată.

Розділ другий. Хлопчик і дівчинка

A doua povestire. Un băieţaş şi o fetiţă

У великих містах, де так багато людей і кінних повозів, немає місця для садків, тож люди змушені вдовольнятися лише квітами, посадженими у горщики на підвіконні. В одному з цих великих міст жило двійко дітей, яким неймовірно поталанило: вони мали власний садочок.

În oraşul cel mare, în care sunt atâţia oameni şi atâtea case şi n-au toţi loc unde să-şi facă o grădină şi de aceea cei mai mulţi trebuie să se mulţumească cu flori în glastre, erau şi doi copii sărmani, care aveau o grădină puţin mai mare decât un vas cu flori.

Не були вони братом і сестрою, але любили одне одного щиро і віддано, наче й справді були рідними.

Nu erau frate şi soră, dar se iubeau între ei ca şi cum ar fi fost.

Їхні сім’ї жили на горищі двох будинків, що стояли так близько один до одного, що дахи будинків майже сходились, а поміж ними була ринва.

Părinţii lor locuiau în două mansarde din cele două case alăturate şi care erau aşa de apropiate una de alta încât streşinile mai că se atingeau şi cum ferestrele erau faţă în faţă

Вікна будинків були зовсім невеликі; як вилізти на ринву, то можна було опинитись біля сусіднього вікна.

puteai să treci de la o locuinţă la cealaltă.

Обидві родини вирощували овочі в дерев’яних ящиках і трояндові кущі, які тішили око.

Părinţii puseseră fiecare în streaşină câte o cutie mare de lemn umplută cu pământ şi sădiseră legume şi verdeţuri de care aveau nevoie la gătit şi mai sădiseră şi câte un trandafir; era câte unul în fiecare cutie şi înflorea frumos.

Невдовзі батьки вирішили розташувати ящики вздовж ринви, і тепер вони тягнулись від одного вікна до другого і скидались на дві квіткові луки.

Pe urmă, ce s-au gândit ei, să puie cutiile de-a curmezişul peste streaşină, aşa că acuma aproape că ajungeau de la o fereastră la cealaltă şi erau ca două straturi.

Духмяний горошок звисав із ящиків, а трояндові кущі випускали довгі пагони, які обплелись довкола вікна й з’єднались, немовби тріумфальна арка з листя й квітів.

Păstăile de mazăre atârnau peste marginile cutiilor şi trandafirii îşi întindeau crengile pe deasupra şi se împreunau făcând o boltă de flori şi frunze.

Ящики були дуже високі, й діти знали, що їм не можна залазити на них без дозволу, але їх частенько відпускали посидіти на маленьких стільчиках під розлогими трояндовими кущами або просто погратися.

Cum cutiile erau foarte înalte şi copiii ştiau că nu trebuie să se urce pe ele, aveau voie câteodată să se coboare pe fereastră şi să stea pe scăunele între cutii, la umbra trandafirilor, şi să se joace.

Узимку ця розвага була неможливою, адже вікно замерзало. Але діти могли нагріти мідну монетку на печі й прикласти її до замерзлого вікна — тоді незабаром у кризі з’являлась маленька прогалина. Крізь неї можна було визирнути назовні й помітити, що у вікні напроти теж кліпає око твого друга.

Iarna petrecerea asta se isprăvea. Geamurile erau îngheţate. Copiii însă încălzeau pe sobă bănuţi de aramă, îi lipeau de geamurile îngheţate şi deodată se ivea un rotocol străveziu şi prin rotocol se uita, de la fiecare fereastră, câte un ochi drăgălaş şi blând; erau băieţaşul şi fetiţa.

Хлопчика й дівчинку звали Кай і Герда.

Pe el îl chema Karl şi pe ea Gretchen.

Влітку їм достатньо було одного кроку крізь вікно, а взимку вони мусили спускатися довжелезними сходами й пробиратись крізь снігові замети.

Vara făceau numai un pas şi erau unul lângă altul, iarna însă trebuiau să coboare şi să urce pe o mulţime de scări şi afară ningea.

Якось у завірюху старенька бабуся Кая сказала:
— Погляньте, як рояться білі бджоли.

— Au început să roiască albinele cele albe, zicea bunica.

— А в них є королева? — запитав хлопчик, адже він знав, що справжні бджоли мають королеву.

— Au şi o regină? întrebă băieţaşul, fiindcă ştia că albinele cele adevărate au o regină.

— Звичайно, є, — відповіла бабуся. — Вона завжди там, де найзавзятіше крутить хурделиця. З-поміж усіх сніжинок вона найбільша. А ще вона ніколи не падає на землю, лише злітає до хмар. Часто опівночі вона пролітає по вулицях міста й зазирає у вікна, й від її погляду лід замерзає на склі й утворює чарівні візерунки, що нагадують квіти й палаци.

— Da, au, spunea bunica. E acolo unde-i roiul mai des, e mai mare decât celelalte, dar nu stă mult pe pământ, se urcă iar în norii cei negri. Noaptea, ea porneşte în zbor pe străzi şi se uită pe fereastră în casă şi atunci geamurile îngheaţă şi se fac flori de zăpadă pe la ferestre.

— О так, ми їх бачили, — сказали Кай із Гердою.

— Da, da, am văzut, ziceau copiii şi acuma ştiau că e adevărat ce spunea bunica.

— А Снігова Королева може увійти сюди? — запитала дівчинка.

— Crăiasa Zăpezii vine şi pe la noi? a întrebat odată fetiţa.

— Хай тільки спробує, — відказав хлопчик. — Я посаджу її на грубку, й вона розтане!

— Atâta-i trebuie, să vie! a răspuns băieţaşul. Că o pun pe sobă şi îndată se topeşte.

Бабуся пригладила його волосся і заходилась далі розповідати казки.

Bunica l-a mângâiat pe păr şi a început o altă poveste.

Якось увечері Кай заліз на стілець, що стояв біля вікна, й визирнув крізь маленьку шпаринку в крижаному візерунку. На вулиці кружляло кілька сніжинок, а одна з них, значно більша за решту, впала на край ящика для квітів. Вона почала рости й зрештою перетворилась на жінку, вбрану в шати з білої тканини, що сяяла, мов безліченна безліч сніжинок.

Seara, înainte de culcare, când era pe jumătate dezbrăcat, Karl s-a dus la fereastră, s-a urcat pe un scaun şi s-a uitat prin rotocolul de pe geam. Afară începuse să ningă şi un fulg, cel mai mare, s-a prins de marginea unei cutii de flori; fulgul a crescut până s-a prefăcut într-o femeie îmbrăcată cu o rochie albă, care parcă era ţesută din mii şi mii de fulgi de zăpadă.

Вона була чарівна і вродлива, але створена з холодної мерехтливої криги. Очі її зблиснули, як яскраві зорі, але в цьому блиску не було ні миру, ні спокою.

Femeia era frumoasă şi gingaşă, dar era de gheaţă, de gheaţă sclipitoare, şi totuşi era vie; ochii îi străluceau ca două steluţe, dar nu stăteau o clipă locului.

Вона кивнула до вікна й махнула рукою. Хлопчик перелякався і зіскочив зі стільця; тієї ж миті йому здалося, ніби за вікном пролетіла велика птаха.

Femeia a dat din cap şi a făcut un semn cu mâna către fereastră. Băieţaşul s-a speriat şi s-a dat jos de pe scaun şi i s-a părut că la geam bate din aripi o pasăre mare.

За кілька днів мороз ущух, і настала весна. Сонце сяяло, на деревах з’явились молоді листочки, ластівки будували гнізда. Вікна можна було відчиняти, й діти проводили більше часу в садочку на даху, ніж у своїх кімнатах.

A doua zi a fost senin şi ger. Şi după aceea n-a mai trecut mult şi a venit primăvara; era cald, copacii au început să înverzească, rândunelele au sosit şi şi-au făcut cuiburi, fereastra era mereu deschisă şi copiii şedeau iar în grădiniţa lor de pe streaşină.

Того літа троянди квітнули як ніколи. Дівчинка вивчила церковний гімн, у якому згадувались білі троянди. Вона думала про власні троянди, коли співала його, тож навчила слів хлопчика, й відтепер вони співали разом:

Trandafirii au înflorit. Fetiţa învăţase un cântec în care era vorba de trandafiri şi când îl cânta, ea se gândea la trandafirii ei şi l-a învăţat şi pe băieţaş şi cântau acuma amândoi:

Квітнуть троянди, щоб згодом зів’яти.
Янголи линуть дітей привітати.

Ce frumoşi sunt trandafirii
Şi cad pradă ofilirii!
Traiul nostru e mai bun,
Că-nflorim şi la Crăciun!

Співаючи, діти бралися за руки, цілували троянди й милувалися сонячними променями.

Şi copiii se ţineau de mână, sărutau trandafirii şi se uitau la cerul senin:

Це були чудові літні дні. Як затишно й приємно було сидіти поміж трояндовими кущами! Здавалось, ніби вони ніколи не перестануть цвісти.

„ce frumos e vara când trandafirii înfloresc!”

Якось Кай і Герда сиділи й дивились книжку з картинками про тварин і птахів, і коли годинник на церковній вежі вибив дванадцяту, Кай скрикнув:
— Ой, щось кольнуло мене у серце! — а згодом: — Щось потрапило мені в око!

Karl şi Gretchen se uitau într-o carte cu animale şi păsări; ceasul de la biserică tocmai bătea cinci, când deodată băieţaşul spuse:
— Au! M-a lovit ceva în piept! Şi mi-a intrat ceva în ochi!

Дівчинка сіла близько-близько і пильно роздивилась око, але нічого не змогла побачити.

Fetiţa l-a luat de după gât, el tot clipea din ochi; dar în ochi nu se vedea nimic.

— Мабуть, уже вийшло, — заспокоївся хлопчик. Але це було не так.

— Mi se pare că s-a dus, a spus el. Dar nu se dusese nimic.

Його поранили уламки магічного дзеркала, про яке ми розповідали на початку, — злого дзеркала, яке примушувало все величне й добре здаватися мізерним і потворним, тоді як все огидне й зле роздувалось до неймовірних розмірів, й найдрібніша вада впадала ув очі.

Era un ciob mărunt din oglinda cea fermecată care schimonosea şi urâţea tot ce era frumos şi bun, iar tot ce era rău şi urât se oglindea în ea pe de-a-ntregul, aşa cum era, şi orice cusur ieşea la iveală.

Бідолашного Кая один такий уламок поранив у серце, й воно мерщій перетворилося на крижану кульку.

Bietului Karl îi intrase în inimă un ciob şi, în curând, inima lui avea să fie ca un bulgăre de gheaţă.

Він не відчував болю, але друзка дзеркала нікуди не зникла.

Acuma nu-l mai durea, dar ciobul rămăsese în inimă.

— Чого ти ревеш? — раптом промовив хлопчик до Герди. — Ти така негарна, коли рюмсаєш. Зі мною все добре. О, глянь! — раптом вигукнув він, — троянди геть поїдені червами, та ще й одна з них зовсім крива. Потворні троянди, такі ж огидні, як ящик, у якому вони ростуть, — він штурхнув ящик ногою й висмикнув із нього дві троянди.

— De ce plângi? a întrebat-o el pe fetiţă. Vai, ce urâtă eşti când plângi! N-am nimic, nu vezi? Phu! a strigat el deodată. Uite, trandafirul acela e mâncat de viermi şi celălalt de colo e strâmb şi boţit! Urâţi mai sunt trandafirii ăştia! Ca şi cutia în care stau!
Şi a dat cu piciorul în cutie şi a rupt un trandafir.

— Каю, що ти робиш? — скрикнула дівчинка. А хлопчик, коли побачив, як вона налякалась, вирвав ще одну троянду й стрибнув до свого вікна.

Vai! Karl, ce faci? a strigat fetiţa şi când a văzut-o aşa de speriată, băieţaşul a mai rupt un trandafir şi a intrat în casă şi a lăsat-o pe Gretchen singură.

Згодом Герда принесла нову книжку з картинками, проте Кай сказав:
— Таке годиться тільки для малечі в довгих льолях!
Коли його бабуся розповідала казки, він весь час перебивав її, та ще й полюбляв ставати позаду крісла, вдягати окуляри старенької й дуже схоже перекривляти її так, що всі сміялися.

Când mai târziu ea a venit iar cu cartea cu poze, el a spus că asta-i pentru copiii de ţâţă. Când bunica spunea vreo poveste, el o tot întreba dacă-i adevărat. Pe urmă îşi punea ochelarii bunicii şi vorbea ca ea; o îngâna foarte bine şi toţi râdeau.

Поступово він почав імітувати вимову й ходу перехожих на вулиці.

În scurtă vreme a ajuns să imite în vorbă şi în mişcări pe toţi vecinii.

Він міг точно передати кожну незвичну й незугарну рису людини, і про нього казали:
— Хлопчина дуже розумний; у нього є справжній талант.
Так змушували його діяти уламок скла в оці й крижане серце. Він дражнив навіть маленьку Герду, яка щиро любила його.

Imita mai cu seamă tot ce era urât şi caraghios la fiecare. Lumea zicea: „Băiatul e foarte deştept!” Dar asta era numai din pricina ciobului pe care-l avea în inimă şi tot din pricina asta o necăjea şi o strâmba şi pe Gretchen, care-l iubea din tot sufletul.

Тепер він навіть грався по-іншому — його розваги втратили дитячість. Одного зимового дня сніжило, й він приніс збільшувальне скло. Тоді він підставив обшлаг свого синього пальта, щоб туди впало кілька сніжинок.

Jocurile lui erau acuma cu totul altfel decât fuseseră, erau jocuri chibzuite. Odată, iarna, pe când afară ningea, şi-a întins poala surtucului, ca să prindă câţiva fulgi, apoi a luat o lupă şi a spus fetiţei:

— Поглянь сюди, Гердо, — промовив він. І дівчинка побачила, що збільшені крізь скло сніжинки виглядали, наче прекрасні квіти або сяючі зірки.

— Ia uită-te prin sticla asta, Gretchen! Fetiţa s-a uitat. Fiecare fulg era mult mai mare şi semăna cu o floare sau cu o stea în şase colţuri, era foarte frumos.

— Хіба ж це не розумно? — спитав Кай. — Значно цікавіше видовище, ніж якісь там живі квітки. Тут немає жодного недоліку — сніжинки досконалі, доки не почнуть танути.

— Vezi ce meşteşugiţi sunt, a spus Karl. Sunt mai frumoşi decât florile adevărate şi nu-i nici o greşeală în ei, sunt făcuţi cu o potriveală anumită; păcat numai că se topesc!

Незабаром Кай одягнув грубі рукавиці, взяв санчата й гукнув до Герди:
— Я збираюсь на центральний майдан, де катаються всі хлопці.

Peste vreo câteva zile, Karl a venit cu o săniuţă în spate şi cu mănuşi groase în mână şi i-a spus Gretei:
— Mi-au dat voie să mă dau cu săniuţa în piaţă, unde se dau şi ceilalţi băieţi.

На центральній площі найсміливіші хлопчаки зазвичай прив’язували свої санки до візків городян і мчали слідом, неабияк бавлячись.

În piaţă, băieţii îşi prindeau uneori săniuţa de câte o căruţă şi se duceau aşa o bucată de drum. Era minunat.

Доки всі так розважались, під’їхали великі білі сани. На них сиділа постать, загорнута в пухнасте біле хутро, а на її голові красувалась біла шапка. Сани двічі проїхали довкола площі, й Кай устиг причепити до них свої санчата, тож коли вони помчали далі, хлопчик поїхав слідом.

De data asta a trecut pe acolo şi o sanie mare, vopsită cu alb, şi în sanie şedea cineva înfăşurat într-o blană albă şi cu o căciuliţă albă pe cap. Sania a făcut de două ori înconjurul pieţei şi Karl, când a văzut că vine iar, şi-a prins repede săniuţa de ea şi a pornit în urma ei.

Сани мчали швидше й швидше, аж людина, що правила ними, повернулась і приязно кивнула Каю, наче вони були добре знайомі. Щоразу, коли хлопчик хотів відв’язати санчата, візник скоса кидав на нього погляд, і Кай полишав свій намір. Аж ось вони виїхали за міську браму.

Sania cea mare aluneca tot mai repede şi mai repede şi a cotit într-o uliţă alăturată. Vizitiul întorcea din când în când capul şi-i făcea semn prieteneşte lui Karl, parcă l-ar fi cunoscut, şi ori de câte ori băiatul voia să-şi desprindă săniuţa, cel care stătea în sanie făcea din cap şi Karl rămânea aşa cum era. Au ajuns la barieră şi au ieşit din oraş.

Закрутила хурделиця, і тепер хлопчик не бачив нічого довкола себе. А сани мчали і мчали вперед. Навіть коли Каю пощастило послабити мотузка, що з’єднувала його санчата з дивним повозом, це не допомогло — здавалося, їх несуть уперед пориви вітру.

Ninsoarea s-a înteţit aşa de tare încât, de deasă ce era, băieţaşul nu-şi mai vedea nici mâinile. Sania mergea tot mai repede. Karl a vrut iar să se desprindă de sania cea mare, dar n-a izbutit; săniuţa alerga ca vântul.

Хлопець голосно кричав, але ніхто не чув його, тільки снігові вихори кушпелили зусібіч.

A început să strige, dar nimeni nu-l auzea; ningea mereu şi sania aluneca tot mai iute. Deodată a simţit o hurducătură, de parcă ar fi trecut peste şanţuri şi garduri.

Хлопчик був наляканий і намагався згадати якусь молитву, але нічого не пам’ятав, хіба що табличку множення.

Karl s-a speriat cumplit şi a încercat să spună o rugăciune în gând, dar degeaba, nu-şi mai aducea aminte decât tabla înmulţirii.

Сніжинки ставали більші та більші, й незабаром здавалось, що вони завбільшки з птахів. Раптом вони звернули на узбіччя, сани зупинились, і візник підвівся. Хутро і шапка обтрусились від снігу, й Кай побачив високу білосніжну пані. Це була Снігова Королева.

Fulgii cădeau tot mai mari şi mai mari, până au ajuns cât nişte găini albe; au sărit deodată într-o parte, sania cea mare s-a oprit şi cel care o mâna s-a ridicat. Blana şi căciula erau de omăt; în faţa lui Karl stătea acum o cucoană înaltă şi mlădioasă, strălucitor de albă; era Crăiasa Zăpezii.

— Ми гарно покаталися, — сказала вона. — Але чому це ти тремтиш? Іди сюди, я тебе зігрію.
Королева посадила хлопчика поруч із собою й загорнула його у хутро. Він почувався так, ніби провалився у сніговий замет.

— Am mers bine! a spus ea. Dar mi se pare că ţi-i frig. Ia vino aici, în blana mea de urs!
L-a luat şi l-a pus lângă ea în sanie, l-a învelit cu blana şi lui i s-a părut deodată că îl aruncă în mijlocul viscolului.

— Тобі й досі холодно? — поцікавилась Снігова Королева і поцілувала хлопчика у чоло.

— Tot ţi-i frig?, l-a întrebat ea şi l-a sărutat pe frunte.

Поцілунок був холоднішим, ніж крига. Він сягнув просто до хлопчикового серця, що й так скидалося на крижану кульку. Першої миті Каю здалось, ніби він умирає, але це тривало недовго. Незабаром йому стало значно краще, й він більше не відчував холоду.

Sărutarea era mai rece decât gheaţa şi îl săgeta până în inimă, şi doar inima lui era pe jumătate un bulgăr de gheaţă. O clipă a crezut că moare, dar numai o clipă, fiindcă îndată după aceea i-a fost iar bine şi n-a mai simţit frigul.

«Мої санчата! Треба не забути санчата!» — була його перша думка. Він озирнувся і побачив, що санчата були прив’язані до однієї з велетенських сніжинок, яка летіла позаду них.

— Săniuţa mea! Săniuţa mea! Să n-o uitaţi!
La asta s-a gândit mai întâi şi una din găinile cele albe a luat săniuţa în spate şi a pornit în zbor după ei.

Снігова Королева знову поцілувала маленького Кая, і він забув Герду, бабусю і всіх рідних.

Crăiasa Zăpezii l-a mai sărutat o dată pe Karl şi el a uitat de Gretchen, de bunică-sa şi de toţi cei de-acasă.

— З поцілунками покінчили, — мовила Королева. — Наступний міг би стати для тебе смертельним.

— De-acuma nu te mai sărut, a spus ea. Că dacă te mai sărut — mori.

Кай подивився на неї і замилувався її неземною вродою. Він не міг уявити більш досконалого й вродливого обличчя; Королева більше не здавалась йому крижаною, як тоді, коли він побачив за вікном.

Karl s-a uitat la ea; era foarte frumoasă, o faţă mai cuminte şi mai drăgălaşă nici nu se putea închipui. Acuma nu i se mai părea de zăpadă, ca atunci când o văzuse la fereastră şi ea îi făcuse semn.

Він вважав її ідеальною й навіть не думав боятися. Кай розповів Королеві, що вміє проводити математичні обрахунки, аж до дробів, і знає площу й кількість мешканців своєї країни. Вона посміхалась на ці його вихваляння, тож хлопчик подумав, що він поки що знає надто мало. Снігова Королева оглядала неозорі простори, які відкривалися під ними. Сани летіли все вище і вище попід хмарами, а вітер квилив і завивав, нібито хтось наспівував стародавніх пісень.

Nu-i era frică de dânsa. A început să-i spuie că el ştie să facă socoteli în gând, chiar cu fracţii, că ştie ce întindere şi câţi locuitori are ţara şi ea zâmbea şi nu zicea nimic. Şi deodată băiatului i s-a părut că ce ştie el nu-i destul şi s-a uitat în văzduhul larg şi înalt şi atunci ea a zburat cu el sus de tot până în norii cei vineţii, şi vijelia vuia şi şuiera, şi în vuietul ei parcă se auzeau cântece străvechi.

Вони летіли понад лісами й озерами, понад морем і землею; під ними лунало ревіння дикого вітриська, вили вовки і тріщав сніг; понад ними пропливали чорні страхітливі хмари. А над цим усім сяяв місяць, тож Кай мчав крізь довгу зимову ніч, сонно скрутившись калачиком біля Снігової Королеви.

Şi au trecut în zbor peste păduri şi peste ape, peste mări şi peste ţări; dedesubtul lor vâjâia crivăţul, urlau lupii, sclipea zăpada; deasupra lor zburau ciori negre care croncăneau prelung şi sus de tot era luna mare şi luminoasă, şi o noapte întreagă Karl s-a uitat la lună şi în zorii zilei a adormit la picioarele Crăiesei Zăpezii.

Розділ третій. Квітник старої чарівниці

A treia povestire. Grădina femeii care ştia să facă farmece

Як жила Герда, коли зник Кай?

Ce s-a întâmplat oare cu Gretchen când Karl nu s-a mai întors?

Ніхто не знав, що з ним сталося. Дітлахи бачили, як він причепив свої санчата до велетенських білих саней, що промчали вулицею і зникли за брамою.

Unde s-o fi dus Karl? Nimeni nu ştia. Băieţii atâta ştiau că îşi legase săniuţa de o sanie mare, albă, şi sania aceea s-a dus către bariera oraşului.

Ніхто не знав, куди вони попрямували. Багато сліз пролилося за Каєм, і маленька Герда теж гірко плакала безліч днів. Вона казала, що знає напевно: він загинув. Мабуть, він потонув у ріці, що протікала неподалік од їхньої школи. Зимові дні минали у безпросвітній тузі за зниклим хлопчиком.

Nimeni nu ştia unde-i şi cei de-acasă plângeau după el şi Gretchen plângea mai tare decât toţi; toţi credeau că a murit, că s-a înecat în râul de la marginea oraşului. A fost o iarnă lungă şi tristă.

Але прийшла весна, пригріли теплі сонячні промені.

Şi, în sfârşit, a sosit primăvara, cu raze calde de soare.

— Кай помер, він покинув нас назавжди, — сказала Герда.

— Karl a murit, spunea Gretchen.

— Ми не віримо в це, — відповіли сонячні про мені.

— Noi nu credem c-a murit, au spus razele de soare.

— Кай помер, він покинув нас назавжди, — промовила дівчинка до горобчиків.

— A murit, a spus ea rândunelelor.

— Ми не віримо в це, — процвірінькали вони. Герда задумалася — її охопили сумніви.

— Nu credem că a murit! au zis ele, şi de la o vreme nici Gretchen n-a mai crezut. Într-o dimineaţă ea s-a gândit:

— Я взую свої нові червоні черевички, — сказала вона якогось ранку, — Кай ще ніколи їх не бачив. Потім піду до річки й запитаю в неї.

— Am să-mi pun pantofii cei noi, roşii, pe care Karl încă nu i-a văzut, şi am să mă duc la râu să-l întreb dacă ştie ceva de dânsul.

Рано-вранці Герда поцілувала свою сплячу бабусю, взула червоні черевички і вийшла сама-самісінька за браму міста до ріки.

Era devreme de tot. Gretchen a sărutat-o pe bunică-sa care mai dormea, şi-a pus pantofiorii cei roşii şi s-a dus singurică la râu şi l-a întrebat:

— Скажи, ти забрала в мене друга? — запитала вона в річки. — Я віддам тобі мої червоні черевички, якщо ти його повернеш.

— E adevărat că mi-ai luat prietenul cu care mă jucam? Uite, îţi dau pantofii mei cei roşii, numai să mi-l dai înapoi pe Karl.

Дівчинка подумала, ніби хвилі кивають їй. Тож вона зняла свої червоні черевички, які любила понад усе, й кинула їх у річку, але вони впали неподалік від берега й хвиля винесла їх на землю. Здавалось, що річка не хоче приймати цінний подарунок, бо не може повернути назад Кая.

Valurile făceau parcă nişte semne ciudate. Şi Gretchen şi-a scos pantofii la care ţinea mai mult decât la orice şi i-a aruncat în apă; pantofii însă au căzut prea aproape şi valurile i-au adus la mal. Ai fi zis că râul nu voia să ia ce-avea ea mai scump, deoarece Karl nu era la el.

Але Герда подумала, що вона закинула черевики недостатньо далеко. Тож вона залізла на човен, схований поміж очеретом, і знову кинула черевички у воду, втім, знову недалеко. Але її зусилля змусило човен хитнутись, і він поплив, віддаляючись від берега.

Gretchen a crezut că n-a aruncat pantofiorii destul de departe şi atunci s-a suit într-o luntre care era legată în păpuriş, s-a dus până la capătul ei şi a aruncat pantofii în apă. Luntrea însă nu era legată bine şi, când fetiţa s-a repezit să arunce pantofii, s-a desprins de ţărm şi a pornit pe apă.

Дівчинка помітила це і поспішила до краю човника, проте надто пізно: берег віддалявся, а течія зносила човна.

Gretchen, când a văzut aşa, a vrut să se întoarcă şi să sară pe mal, dar luntrea acuma ajunsese departe şi pornise pe râu în jos.

Герда дуже злякалась, почала кричати, проте ніхто її не чув, крім горобців. Маленькі пташки, звісно, не могли допомогти їй дістатись до берега, але вони летіли і цвірінькали, щоб заспокоїти дівчинку:
— Ми з тобою! Ми з тобою!

Gretchen s-a speriat şi a început să plângă, dar cine s-o audă decât vrăbiile, dar vrăbiile nu puteau s-o tragă la ţărm, şi atunci, ce să facă şi ele, zburau de-a lungul malului şi ciripeau vrând parcă s-o mângâie: „Uite-aici suntem, aici, aici!”

Човен несло течією, Герда сиділа в ньому боса, на її ногах були лише панчохи. Червоні черевички пливли за човном, але дівчинка не могла дістати їх, бо суденце стрімко рухалось уперед.

Luntrea mergea repede la vale; Gretchen era numai în ciorapi; pantofii ei cei roşii veneau pe apă după luntre, dar nu puteau s-o ajungă, fiindcă luntrea mergea mai iute.

Береги річки були дуже мальовничі. Їх прикрашали чудові квіти, старі дерева, луки, де паслися корови й вівці, — але довкола не було жодної людини.

Frumos era pe maluri, flori mândre, copaci bătrâni şi păşuni cu oi şi vaci, dar nici ţipenie de om!

«Може, річка принесе мене до Кая», — подумала Герда. Це підняло їй настрій, і вона почала милуватися зеленими берегами.

— Poate că râul mă duce la Karl, se gândea Gretchen şi gândindu-se aşa i-a mai venit inima la loc.
S-a ridicat şi a început să se uite la malurile verzi.

Так вона пливла годинами, аж припливла до великого вишневого саду, посеред якого примостився маленький будиночок із червоної цегли, з дивними червоними і синіми вікнами. Будиночок мав очеретяний дах, а поруч із ним стояло двоє дерев’яних солдатів, які відсалютували Герді, коли вона пропливала повз них.

A mers ea cât a mers şi a ajuns cu luntrea la o livadă de cireşi şi în mijlocul livezii era o căsuţă cu ferestre roşii şi albastre. Căsuţa era acoperită cu paie şi la uşă stăteau doi soldaţi de lemn cu puşca la umăr.

Дівчинка гукнула їх, бо подумала, що вони живі, але вони, звісно ж, не відповіли.

Gretchen a strigat la ei; credea că-s vii; dar ei, bineînţeles, n-au răspuns nimic. Luntrea s-a apropiat de ţărm; râul o împingea într-acolo.

Але Герда не припинила гукати про допомогу, і з будиночка вийшла, спираючись на палицю, старенька бабуся. На її голові був крислатий капелюх із намальованими різноманітними квітами.

Gretchen a strigat mai tare şi atunci a ieşit o babă, sprijinindu-se într-o cârjă. Avea o pălărie mare de soare zugrăvită cu flori.

— Бідолашне дитя, — мовила вона, — як же ти пропливла саменька таку довгу відстань цією бурхливою рікою?
Потім увійшла у воду, зачепила човен ціпком і витягнула на берег.

— Sărăcuţa de tine! a spus baba. Cum ai nimerit tu în luntre şi ai pornit singură pe apă, în lumea largă? Şi baba a venit la marginea apei, a apucat luntrea cu cârja, a tras-o la mal şi a scos-o din luntre pe Gretchen.

Дівчинка була дуже втішена тим, що може знову опинитися на суходолі, але вона трошки боялась дивну незнайомку.

Fetiţa era veselă că a ajuns iar pe uscat, dar se şi temea puţintel de babă.

— Ходи сюди, — промовила бабуся, — розкажеш мені, хто ти і як тут опинилась.

Aceasta a zis:
— Şi acuma spune-mi şi mie cine eşti şi de unde vii?